У
Ватикані вчора, 2 січня 2017 року, оприлюднено Послання, яке Святіший
Отець Франциск написав до Єпископів Католицької Церкви на свято святих
невинних Дітей, яке відзначають в Католицькій Церкві латинського обряду
28 грудня. У Церквах візантійського обряду пам’ять святих дітей, убитих
Іродом у Вифлеємі, відзначають на день пізніше, 29 грудня за
григоріанським і, відповідно, 11 січня за юліанським, календарями.
Ця ремарка необхідна для розуміння змісту і дати написання цього
важливого послання, яке виражає турботу Папи про дітей у сучасному
світі, котрим суспільство і в наш час не здатне забезпечити гідний
людської особи рівень життя і які зустрічають на своїй життєвій дорозі
щоразу нових Іродів, які засліплені жадобою влади, тільки дивляться, як
би використати тих, які себе самі ще не в силі захистити. Тому лист Папи
– до Єпископів, яких Бог поставив пастирями у своїй Церкві.
Послання Святішого Отця
Дорогий брате,
Сьогодні, в день Святих Невинних, коли в наших серцях продовжують
лунати слова ангела до пастирів: «Я звіщаю вам велику радість, що буде
радістю всього народу: сьогодні народився вам у місті Давидовім
Спаситель» (Лк 2,10-11), я відчуваю потребу написати тобі. Нам приємно
слухати ще раз цю звістку; слухати знову, що Бог є посеред нашого
народу. Ця впевненість, яку ми відновлюємо з року в рік, є джерелом
нашої радості й нашої надії.
У ці дні ми можемо досвідчити, як літургія бере нас за руку і веде
нас до серця Різдва, вводить нас в Містерію і веде нас мало-помалу до
джерела християнської радості.
Як пастирі ми були покликані допомагати, щоб ця радість посеред
нашого народу зростала. Нам доручено, щоб ми опікувалися цією радістю.
Бажаю відновити з тобою це запрошення, щоб ми не дали вкрасти нам цю
радість, оскільки багато разів розчаровані – і не без підстав –
дійсністю, Церквою або навіть розчаровані в самих собі, ми відчуваємо
спокусу знайти змилування в солодкуватій, позбавленій надії печалі, яка
заполонює серця (див. Апост. повчання «Радість Євангелія», 83).
Різдво, всупереч нашій волі, супроводжується також і плачем.
Євангелисти не дозволили собі замаскувати дійсність і зробити її більш
вірогідною чи привабливою. Не дозволили собі створити розповідь
«гарну», але нереальну. Для них Різдво не було вигаданим притулком, у
якому можна було би сховатися перед проблемами і несправедливістю
їхнього часу. Навпаки, повідомляють нам, що і народження Сина Божого
огорнуте трагедією болю. Цитуючи пророка Єремію, євангелист Матей
представляє це з великою суворістю: «В Рамі чути голос, плач і велике
ридання: то Рахиль плаче за дітьми своїми» (2,18). Це стогін болю
матерів, які оплакують смерть своїх невинних дітей, зустрівшись із
тиранією і невгамовним прагненням влади Ірода.
Стогін, який навіть сьогодні ми можемо продовжувати слухати, який нас
бере за душу і який не можемо і не хочемо проігнорувати або
втихомирити. Сьогодні між нашими людьми, на жаль, – і це я пишу з
глибоким болем, – чути досі ридання і сльози багатьох матерів, багатьох
сімей, із-за смерті їхніх дітей, їх невинних дітей.
Молитовно споглядати на вертеп – це також споглядати на цей плач, це
також вчитися слухати те, що відбувається навколо, і мати серце
чутливе й відкрите на біль ближніх, особливо коли мова йде про дітей;
це також бути здатними визнати, що ще і сьогодні дописується ця сумна
глава історії. Споглядати на вертеп, ізолюючи його від життя, яке
його оточує, означало б робити з Різдва гарну казку, яка б могла
збудити в нас добрі почуття, але позбавила б нас творчої сили Доброї
Новини, яку Воплочене Слово хоче нам дати в дарі. А спокуса існує.
Чи можливо жити християнською радістю, повернувшись спиною до цієї
дійсності? Чи можливо здійснити християнську радість, не звертаючи
уваги на стогін брата чи сестри, дітей?
Святий Йосиф був першим покликаним оберігати радість Спасіння. Маючи
перед собою жахливі злочини, які відбувалися, святий Йосиф – приклад
людини слухняної й вірної – був здатний сприйняти Божий голос і місію,
яку Отець йому довірив. І тому, що він умів слухати Божий голос і дав
керувати себе його волею, він став більш чутливим до того, що було
навколо нього, і зумів відчитувати зміст подій реалістично.
Сьогодні те ж саме вимагається також від нас, пастирів: бути людьми,
здатними слухати, і не бути глухими до голосу Отця, і так могти бути
більш чутливими до дійсності, яка нас оточує. Сьогодні, маючи за
зразок святого Йосифа, ми запрошені не дозволити, щоб у нас вкрали
радість. Ми запрошені захищати її від Іродів наших днів. Як і святому
Йосифові, нам потрібна відвага, щоб прийняти цю дійсність, щоб встати і
взяти її на руки (Мт. 2,20). Відвага, щоб оберігати її від нових
Іродів наших днів, які підкоряють собі невинність наших дітей:
невинність, зламану під вагою нелегальної та рабської праці, під вагою
проституції та експлуатації; невинність, зруйновану війнами й
вимушеною еміграцією із втратою всього, що це несе за собою. Тисячі
наших дітей потрапили в руки бандитів, мафій, торговців смертю, які
тільки тим і займаються, що їх підкоряють і наживаються на їх потребах.
Для прикладу, на сьогоднішній день 75 мільйонів дітей – через
надзвичайні ситуації та затяжні кризи – були змушені перервати своє
навчання. У 2015 році 68% всіх людей, які стали предметом
секс-торгівлі у всьому світі, були діти. З іншого боку, одна третина
дітей, які змушені були жити за межами своїх країн, зробили це
внаслідок примусового переміщення. Ми живемо у світі, де майже
половина дітей, які вмирають у віці до 5 років, помирає від недоїдання.
У 2016 році, за оцінками, 150 мільйонів дітей виконували дитячу
працю, а багато з них проживали в умовах рабства. Згідно з останнім
звітом, який підготувала ЮНІСЕФ, якщо ситуація в світі не зміниться,
у 2030 році буде 167 мільйонів дітей, які житимуть в умовах крайньої
бідності, 69 мільйонів дітей у віці до 5 років помруть між 2016 і 2030
роками і 60 мільйонів дітей не відвідуватимуть початкову школу.
Ми слухаємо плач і стогнання цих дітей; слухаємо і плач та стогнання
нашої матері Церкви, яка плаче не лише над болем, завданим її найменшим
дітям, а й тому, що знає гріх деяких зі своїх членів: страждання,
історію і біль неповнолітніх, які зазнали сексуального насилля з боку священиків. Це гріх, який нас засоромлює. Люди, які були відповідальні
за опіку над цими дітьми, знищили їхню гідність. Ми глибоко уболіваємо
над цим і просимо прощення. Ми єднаємося з болем жертв і в свою чергу
оплакуємо гріх. Гріх того всього, що сталося, гріх недостатнього
догляду, гріх приховування і заперечування, гріх надуживання владою. І
Церква гірко оплакує цей гріх своїх дітей і просить прощення. Сьогодні,
згадуючи день Святих Невинних, я хочу, щоб ми відновили всі наші
зусилля, аби такі жахіття більше не ставалися між нами. Знайдімо
потрібну відвагу для забезпечення всіх необхідних засобів і захисту
в усьому життя наших дітей, щоб такі злочини більше не повторювалися.
Зробімо нашим, ясно і чесно, гасло «жодної толеранції» у цій сфері.
Християнська радість – це не така радість, яку хтось будує на краю
дійсності, ігноруючи її або діючи так, наче б вона не існувала.
Християнська радість народжується з покликання – того самого, яке
отримав святий Йосиф, – «взяти» і захищати життя, особливо те
сьогоднішніх Святих Невинних. Свято Різдва – це час, що спонукає нас
охороняти життя і допомогти йому народжуватися і зростати; відновити
себе як відважні пастирі. Це така відвага, яка породжує динамізм,
здатний відповідально сприйняти дійсність, в якій сьогодні живе багато
хто з наших дітей, і працювати для забезпечення їм необхідних умов, щоб
їхню гідність Божих дітей не тільки поважали, але передусім, щоб
її захищали.
Не дозволяймо, щоб їм вкрали їхню радість. Не даймо, щоб вкрали нашу радість, охороняймо її та допомагаймо їй зростати.
Робімо це з тією ж батьківською вірністю, як святий Йосиф, а Марія,
Мати ніжності, нехай не випускає нашу руку із своєї, щоб не затверділо
нам серце.
З братньою любов’ю,
ФРАНЦИСК
З Ватикану, 28 грудня 2016 року
Свято Святих невинно вбитих Дітей, Мучеників
Переклад з італійського оригіналу: press.vatican.va.
Світлина L'Osservatore Romano.
Немає коментарів:
Дописати коментар