ЗАХИСТИМО МАЙБУТНЄ УКРАЇНИ!



ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ!

***

ЗАХИСТИМО МАЙБУТНЄ УКРАЇНИ!

На цьому блозі викладатиметься інформація та інші матеріали для ВСІХ людей, бажаючих взяти участь у безстроковій АКЦІЇ "ЗАХИСТУ ЖИТТЯ"...

Слава Ісусу Христу!

Любі, у Христі Ісусі, брати й сестри, щановні відвідувачі моїх приватних блогів, новий блог, присвячений для поширення у мережі вкрай необхідної інформації про ЗАХИСТ та ЗБЕРЕЖЕННЯ ЖИТТЯ, усім, ще ненародженим дітям, але повноправним особам української нації, даним нам у дар від Небесного Отця...

ЗАКЛИКАЮ ВАС брати активну участь у позатерміновій акції - ЗАХИСТИМО МАЙБУТНЄ УКРАЇНИ!

З повагою, сл.Б. Леонід.

23.08.17

23.08.2017р. Б. / 23 серпня дивіться першу в новому сезоні програму «ВІДКРИТА ЦЕРКВА» з Блаженнішим Святославом

«ВІДКРИТА ЦЕРКВА» після короткої перерви знову повертається! Ми підготували для вас нові теми, гарячі дискусії, вражаючі історії з життя, які змушують замислитися. 

Уже сьогодні, з 23 серпня ми розпочнемо цикл програм, присвячених цінності людського життя. Подивившись наші ефіри, ви дізнаєтеся, чи і чому виступає Церква за заборону абортів і проти штучного запліднення? Чи підтримує трансплантацію органів?.. І як Церква може допомогти зберегти життя нашим рідним і близьким?

Тож не проґавте наступний ефір нашої інтерактивної програми! 23 серпня, о 15.00, говоритимемо з Блаженнішим Святославом у прямому ефірі на тему «Дар життя»

Чому наше суспільство буденно звикає до теми смертей? Що ми можемо протиставити зашкарублості наших сердець? Як ставляться до цієї проблеми соціологи і яку небезпеку в ній вбачають? І як Церква здатна допомогти? Про це, як і про багато чого іншого, ми поговоримо із Главою УГКЦ у прямому ефірі в мережі Facebook.

Долучайтеся до розмови! Адже саме від Ваших запитань залежить «градус» нашої дискусії! Запитання до Глави УГКЦ можна лишати в коментарях на сторінці Zhyve.tv у Facebook. Також їх можна надіслати на електронну адресу редакції zhyveproject2016@gmail.com.
Відкривайте мудрість Церкви разом з нами!

«ВІДКРИТА ЦЕРКВА» – це інтерактивний проект «Живого телебачення». У межах проекту ми щоразу порушуємо нову й важливу для суспільства тему і з допомогою Блаженнішого Святослава шукаємо відповіді на виклики часу. У кожній програмі ви почуєте думки експертів, результати найсвіжіших соціологічних досліджень і цікаві факти з життя Глави УГКЦ із перших вуст! «Родзинка» нашої програми – щирий інтерактивний діалог із глядачем, під час якого кожний охочий може поставити запитання Предстоятелеві УГКЦ й одержати жадану відповідь одразу.

20.08.17

20.08.2017р. Б. / Свята Тереза з Калькутти про зв'язок між абортом і темою миру

«Найбідніший серед бідних», – такий заголовок має стаття італійського публіциста Карло Казіні, присвячена думкам святої Матері Терези з Калькутти про лихо аборту, що побачила світ у суботньому номері ватиканського часопису «L’Osservatore Romano», в якій автор вказує на те, що зв’язок між темами аборту й миру, який вона постійно підкреслювала, говорить про те, що питання життя що має народитися, було серед головних в її служінні.

У статті зазначається, що мир не є будь-якою цінністю, але максимальним прагненням як окремих осіб, так і всього суспільства загалом. Загальна Декларація прав людини називає його основою визнання гідності кожної істоти, що належить до людського роду. «Свята убогих» визнавала цю гідність ділами, шукаючи її там, де вона є найменш помітною, аби вивести її на яв – до відкинених, маргіналізованих, убогих, до тих, кого вважають непотребом, життя яких позбавлене будь-якої якості та відсунуте суспільством аж до найвіддаленіших периферій.

Але «найубогішим серед бідних» Мати Тереза називала ще ненароджену дитину. В листі, написаному 1992 року до Італійського Руху на захист життя, вона писала: «Той, хто ще не народився, є найслабшим, найменшим і найнещаснішим серед людського роду, бо навіть його життя залежить від матері, залежить від мене і від тебе. Якщо ще ненароджена дитина повинна вмерти з вільної волі матері, яка є тією, що повинна захищати та підтримувати життя, то хто потребує більшого захисту? Ось чому я називаю дітей, які ще не народилися, найбіднішими серед убогих. Якщо мати може вбити свою ж дитину у вланому лоні, знищити плоть від своєї плоті, життя від свого життя і плід своєї любові, чому дивуємося насильству й тероризмові, що поширюється навколо нас? Аборт сьогодні є найбільшим руйнівником миру в світі, найбільшим нищителем любові».

Два роки перед тим, в одному з інтерв’ю, свята Тереза з Калькутти ось як пояснювала крайню убогість зачатої дитини: «Навіть найбідніші з-поміж бідних, які сплять на вулиці й живуть на смітниках, не є такими потребуючими, як ненароджене дитя, вбите шляхом аборту. Ніхто не може прийти до найбідніших на вулиці Калькутти, вбити їх та отримати заплату й похвалу з боку суспільства за те, що вбив їх. Закон не дозволяє вбивати бідних, що живуть на вулицях Калькутти. Але закон “дозволяє” вбивати жертв аборту, а ті, які їх вбивають, отримують за це плату».

Свята Мати Тереза повторювала ці думки й під час найурочистіших прилюдних заходів, вказуючи на зв’язок між правом на життя зачатих дітей і миром. Зокрема, отримуючи 11 грудня 1979 року Нобелівську премію миру в Осло та виступаючи 26 жовтня 1985 року перед Генеральною Асамблеєю ООН в Нью-Йорку. Згадані події також мають дуже вагомий символічний зміст, оскільки вручення Нобелівської премії відбулося в рік, присвячений правам дитини, а виступ в ООН збігся із завершенням святкувань, приурочених 40-й річниці цієї міжнародної організації та відбувався у присутності монархів, президентів, дипломатів та численних журналістів з усього світу.

Промовляючи в Осло, Мати Тереза сказала: «Мені здається, що найбільшим руйнівником миру сьогодні є аборт, оскільки він – це безпосередня війна, вбивство, скоєне самою матір’ю. У Святих Писаннях читаємо, і Бог це говорить дуже ясно: “Навіть якщо мати забуде про своє дитя, я тебе не забуду. Я викарбував тебе у себе на долоні”. Ми викарбувані на Його долоні, настільки близькі до Нього, що навіть ненароджена дитина викарбувана на Божій долоні. Але тим, що мене найбільше вражає, є початок цієї фрази, що навіть якщо мати зможе забути, що є чимось неможливим, але якщо навіть б це і було можливим, я не забуду. І сьогодні найбільшим засобом знищення миру є аборт».

Промовляючи в ООН, свята Тереза з Калькутти сказала: «Ми повинні подякувати Богові за те, що протягом сорока років дозволив Організації Об’єднаних Націй здійснювати свою діяльність на користь добра всіх народів землі. Всі ми – Божі діти. Жодні відмінності кольору шкіри, національної чи расової приналежності не повинні нас розділяти (...). Сьогодні живемо в умовах серйозної загрози ядерної війни, намагаємося прогнати думки про СНІД, але не стаємо на заваді тому, що вбивають ще ненароджених дітей. Аборт – це велика загроза мирові. Усуваючи ще ненароджену дитину, ми намагаємося усунути Бога».

І не йде мова про якісь окремі вислови. Свята Мати Тереза з Калькутти повторювала їх при сотнях інших нагод. Вони вказують на те, що згідно з її баченням, існує тісний зв’язок між миром і захистом життя, що має народитися. І як протилежність, вона викриває зв’язок між абортом і війною, тероризмом і насильством.

Очевидно, що мова не йде про те, що окрема жінка, що перериває вагітність, несе загрозу мирові, але про те, що суспільство завойовує прийняття аборту немов права і цивілізаційного прогресу. Найвищою загрозою не є факт аборту сам у собі, часто спричинений тугою, самотністю, несвідомістю жінки, на яку Мати Тереза завжди дивилася лагідним поглядом, але прийняття цього факту, називаючи його позитивною цінністю визволення людини, аж до того, що до нього заохочується і проголошується його правом. Мати Тереза є суворою не до жінок, але до законодавців і промоутерів того, що святий Іван Павло ІІ називав «культурою смерті», «змовою проти життя», «війною сильних проти слабких».

У посланні до учасників Каїрської конференції на тему населення землі та розвитку свята Тереза з Калькутти писала: «Якщо чуємо про те, що навіть мати може вбити свою дитину, то як можемо казати іншим не вбивати собі подібних? Говорю це до кожної людини й до всіх країн світу: життя – це найбільший Божий дар. Я часто повторювала і переконана в тому, що найбільшим руйнівником в сучасному світі є аборт». А промовляючи 3 лютого 1994 року до Конгресу США, вона сказала: «Кожна держава, яка приймає аборт, не вчить свій народ любити, але, радше, застосовувати насильство задля досягнення того, чого бажає».

16.08.17

16.08.2017р. Б. / "Співзалежна дружина може робити ще більше шкоди, ніж її чоловік", - отець Ярослав Рохман (+AUDIO)

В ефірі Радіо Марія з о.Ярославом Рохманом говорили про проблему співзалежності.  Як виявилося, співзалежні особи можуть наносити не менше шкоди,  ніж люди з алкогольними проблемами.

Уявіть п'яного батька,  який приходить додому.  В нього може бути і гарний настрій, не завжди така особа буйна! І тут дружина, зустрічаючи його з порогу, починає істерити, нарікати і дорікати,  і все це на очах дітей... 

Часто дружина падає в брехню, набирає собі додаткових обов'язків. Таким чином вона компенсує собі брак любові.  Зайнятістю вона заповнює порожні місця свого серця

Алкоголіку ми маємо сказати: "Мені шкода, що ти маєш таку проблему. Давай подумаємо, як вирішити її".

Ніколи не змушуйте особу лікуватися,  говоріть з нею! 

Любов є довготерпеливою, тому я все одно залишаюсь з ним - має сказати дружина. Інша справа,  якщо залежна особа відкидає любов, тоді любов буде безсилою...

15.08.17

15.08.2017р. Б. / "Марш за життя та сімейні цінності" проходив вулицями Одеси

13 серпня, центральними вулицями м. Одеси пройшов “Марш за життя та сімейні цінності”. 

Розпочався «Марш за життя та сімейні цінності» на Грецькій площі. Колону очолили священнослужителі та представники різних християнських конфесій та церков м. Одеси. Чисельна кількість учасників Маршу прямувала вулицями: Дерибасівська, повз Оперний театр і до пам'ятника Дюку де Рішельє. 

Представниками від Української Греко-Католицької Церкви під час Маршу за життя були: о. міт. д-р Роман Мірчук, о. Ігор Тарас, о. Петро Маковецький та громада вірних.

Одесити виступили за збереження традиційних відносин між чоловіком і жінкою.

14.08.17

14.08.2017р. Б. / Апостольський Престол і легалізація «гомосексуальних подружь»

Церква навчає, що повага до гомосексуальних осіб не може провадити до схвалення гомосексуальної поведінки або легалізації гомосексуальних зв’язків чи всиновлення ними дітей.

Так стверджується в обов’язковому для всіх католиків документі Конгрегації віровчення «Зауваження стосовно проектів юридичної легалізації зв’язків поміж гомосексуальними особами» (2003). Нагадуємо цей документ у зв’язку з маніпуляцією, яку намагалися провести гомосексуальні середовища стосовно Папи Франциска, просячи його про благословення для батьків, що вирішили охрестити трьох дітей, не подаючи при цьому жодної інформації, що йдеться про гейську пару.

Представляємо текст документа Апостольського Престолу, що регулює це питання.

Вступ

1. Різні питання стосовно гомосексуалізму були останнім часом чимало разів порушувані Святішим Отцем Йоаном Павлом ІІ та відповідними дикастеріями Апостольського Престолу (1). Ідеться бо про явище морально і суспільно тривожне, також у тих країнах, де воно не набирає якогось особливого виміру з погляду розпоряджень закону. Натомість воно викликає більший непокій у країнах, які вже легалізували або збираються легалізувати гомосексуальні зв’язки, у деяких випадках аж до надання прав усиновлювати дітей. Подані нижче зауваження не містять нових доктринальних елементів; їхня мета — нагадати основоположні істини, пов’язані зі згаданою проблемою, та вказати кілька аргументів раціонального характеру, які можуть прислужитися єпископам при укладанні більш детальних документів, з урахуванням ситуацій, наявних по різних регіонах світу: висловлювання для захисту й підтримки гідності подружжя як основи сім’ї і тривалості суспільства, чиєю конститутивною частиною є ця інституція. Ці зауваження мають також на меті скерувати діяльність католицьких політиків, яким указують принципи дій, згідних із християнською совістю, в ситуаціях, коли вони мають справу з законопроектами стосовно цієї проблематики (2).

Оскільки ці уваги стосуються природного морального права, нижче викладені аргументи пропонуються не тільки віруючим, але також усім людям, які займаються пропагандою і захистом спільного блага суспільства.

І. Суть і незмінні риси подружжя

2. Учення Церкви про подружжя і статеву комплементарність продовжує істину, вказану «recta ratio» і як таку прийняту всіма культурами світу. Подружжя не становить якогось «зв’язку між особами». Воно встановлене Творцем у своїй суті, принципових властивостях і цілях (3). Жодна ідеологія не може позбавити людський дух упевненості, що подружжя існує тільки між двома особами різної статі, які через взаємну особову відданість, характерну для них і виняткову, прагнуть до єдності їхніх особистостей. Так вони взаємно вдосконалюються, аби співпрацювати з Богом у переказуванні та вихованні нового людського життя.

3. Природна істина про подружжя була підтверджена Об’явленням, викладеним у біблійних розповідях про сотворення, які також становлять вираження первинної мудрості людини, що в ній можна чути голос самої природи. Існують три основоположні елементи творчого плану стосовно подружжя, про яке говорить Книга Буття.

Насамперед, людина, образ Божий, була створена як «чоловік і жінка» (Бут 1, 27). Чоловік і жінка рівні одне одному як особи і взаємно доповнюються як окремі статі. Статевість, з одного боку, належить до сфери біологічної, а з іншого — піднесена у людському створінні на новий рівень: особовий, на якому єднаються тіло і дух. Окрім того, Творець установив подружжя як форму життя, в якій реалізується спільність осіб, пов’язана зі здійсненням статевих актів. «Тому полишає чоловік свого батька і свою матір і пристає до своєї жінки, і стануть вони одним тілом» (Бут 2, 24).

Зрештою, Бог запрагнув ввірити цьому зв’язкові чоловіка й жінки особливу участь у своєму творчому ділі. Тому Він поблагословив чоловіка й жінку такими словами: «Будьте плідні й множтеся» (Бут 1, 28). У плані Творця комплементарність статі й плідність належать, таким чином, до самої природи подружжя як інституції. Навіть більше, Христос підніс подружній зв’язок чоловіка й жінки до гідності таїнства. Церква навчає, що християнське подружжя — це знак завіту між Христом і Церквою (пор. Еф 5, 32). Це християнське значення подружжя не применшує глибоко людської цінності подружнього зв’язку чоловіка й жінки, але підтверджує та зміцнює його (пор. Мт 19, 3‑12; Мк 10, 6‑9).

4. Немає жодної підстави, аби порівнювати чи будувати аналогії, навіть далекі, між гомосексуальними зв’язками і Божим планом стосовно подружжя та сім’ї. Подружжя є святим, натомість гомосексуальні зв’язки залишаються суперечними природному моральному праву. Тому що гомосексуальні дії «виключають зі статевого акту дар життя. Вони не випливають зі справжньої чуттєвої та статевої коплементарності. В жодному разі не можуть бути схвалені» (4).

У Святому Письмі гомосексуальні стосунки «засуджені як серйозне викривлення» (пор. Рим 1, 24-27; 1 Кор 6, 10; 1 Тим 1, 10). Це осудження Святого Письма не надає підстави стверджувати, що всі зачеплені цією неправістю мають тим самим особисту провину; однак воно свідчить, що гомосексуальні акти — внутрішньо невпорядковані (5). Таку саму моральну оцінку знаходимо у численних християнських письменників перших століть (6), і вона була однозначно прийнята католицькою Традицією. Тим не менше, згідно з ученням Церкви, до чоловіків та жінок із гомосексуальними схильностями «треба ставитися з повагою, співчуттям і делікатністю. Належить уникати щодо них будь-яких проявів неслушної дискримінації» (7). Такі особи покликані, як і інші християни, жити у чистоті (8). Але гомосексуальна схильність залишається «об’єктивно невпорядкованою» (9) і гомосексуальні дії — «це гріхи, що залишаються в глибокій суперечності з чистотою» (10).

ІІ. Позиції щодо проблеми гомосексуальних зв’язків

5. Перед лицем явища гомосексуальних зв’язків, які існують фактично, цивільні власті займають різні позиції: інколи обмежуються прийняттям цього явища; інколи оголошують пропозиції легалізувати такі зв’язки, під приводом уникнення — стосовно деяких прав — дискримінації особи, яка співживе з іншою особою такої самої статі; в деяких випадках вони навіть підтримують урівнювання в правах гомосексуальних зв’язків із гетеросексуальними подружжями у точному цього слова значенні, не виключаючи визнання юридичних підстав для клопотань про усиновлення дітей.

Там, де держава приймає політику фактичної толерантності, яка не тягне за собою законодавства, що було би чіткою легалізацією таких форм життя, потрібно правильно розрізнити окремі аспекти цього питання. Моральне сумління вимагає, аби в кожному випадку бути свідком повної моральної правди, яка заперечує однаковою мірою як схвалення гомосексуальних стосунків,  так і несправедливу дискримінацію осіб із гомосексуальними схильностями. Тобто діяти треба акуратно і розсудливо, маючи на увазі, наприклад, такі цілі: викрити можливе інструментальне чи ідеологічне використання цієї толерантності, однозначно визначити неморальність таких зв’язків, нагадати державі про доконечність утримати явище в таких межах, аби воно не становило загрози для суспільної моралі і, насамперед, не наражало молоде покоління на помилкові концепції статевості й подружжя, що позбавило б його необхідного захисту і посприяло поширенню самого цього явища. Тим, хто в ім’я толерантності хочуть включитися в діяльність за визнання певних прав гомосексуальним особам, які співживуть разом, належить нагадати, що терпимість до зла це щось повністю інакше, ніж схвалення і легалізація зла.

У разі юридичної легалізації гомосексуальних зв’язків, або ж законного зрівняння у правах гомосексуальних зв’язків із подружжями разом із визнанням за ними прав, властивих подружжю, обов’язковим є спротив, чіткий і виразний. Треба утриматися від будь-якої формальної співпраці у промуванні та впровадженні у життя законів так очевидно несправедливих, а також, якщо це можливо, від діяльності на виконавчому рівні. У цій матерії кожен може послатися на право відмовити у послусі з мотивів совісті.

ІІІ. Раціональні аргументи проти юридичної легалізації гомосексуальних зв’язків

6. Розуміння підстав, що вимагають обов’язкового згаданого спротиву інстанціям, які стараються легалізувати гомосексуальні зв’язки, вимагає кількох специфічних етичних вказівок, різних за своєю природою.

В порядку, що відповідає праведному розумові (recta ratio):
Завдання цивільного права — без сумніву, обмеженіше, ніж права морального (11), а цивільне право не може вступати у конфлікт із праведним розумом (recta ratio), не втрачаючи тим самим сили, що зобов’язує сумління (12). Кожний закон, установлений людьми, має право існувати як закон настільки, наскільки він згідний із природним моральним правом, що його визнає праведний розум, і наскільки він поважає, зокрема, невід’ємні права кожної особи (13). Прихильні до гомосексуальних зв’язків законодавства суперечать праведному розумові, оскільки надають юридичні гарантії, аналогічні до тих, які належать інституції подружжя, зв’язку поміж двома особами однієї статі. Беручи до уваги цінності, що з цим пов’язані, держава не може легалізувати такі зв’язки, не порушуючи свій обов’язок промувати і захищати основну для суспільного блага інституцію, якою є подружжя.

Можна би запитати, в якому сенсі може суперечити загальному благу розпорядження, що не велить ніяких особливих дій, а обмежується юридичним визнанням наявної реальності, яка видається на перший погляд незагрозливою ні для кого. У цьому відношенні треба замислитися насамперед над відмінностями, що існують між гомосексуальною поведінкою як приватним явищем, і тією самою поведінкою як стосунками, суспільно передбачуваними і схваленими, аж до надання їм рангу однієї з інституцій юридичної системи. Другий випадок не тільки набагато серйозніший, але й набирає набагато більших масштабів та глибини, через що провадив би до зміни цілого суспільного порядку, який би виявився протилежним суспільному благу. Цивільні закони — це принципи, що скеровують життя людини у лоні суспільства до добра або до зла. «Вони відіграють роль дуже важливу, а інколи вирішальну, в процесі формування певної ментальності й звичаїв» (14). Форми життя і взірці, виражені в них, не тільки формують зовнішнє суспільне життя, але провадять до модифікації в нових поколіннях розумінь та оцінки того, як належить діяти. Легалізація гомосексуальних зв’язків, таким чином, викликала би затінення деяких фундаментальних моральних цінностей і девальвацію інституції подружжя.

В порядку біологічному й антропологічному:
7. У гомосексуальних зв’язках — повний брак біологічних і антропологічних елементів подружжя та сім’ї, які могли б бути раціональною підставою для юридичної легалізації таких зв’язків. Вони, відповідно, неспроможні гарантувати прокреацію і тривання людського роду. Можливе використання засобів, наданих останніми відкриттями у галузі штучного запліднення, крім того, що пов’язане з серйозним порушенням пошани, належної людській гідності (15), щонайменше не змінюють їхньої неадекватності.

В гомосексуальних зв’язках також повністю відсутній подружній вимір, який становить людську і впорядковану форму статевих стосунків. Останні є насправді людськими лише тоді й лише настільки, коли й наскільки виражають і зміцнюють взаємопідтримку статей у подружжі й залишаються відкритими на переказування життя.

Як показує досвід, брак статевої двополюсності створює перешкоди у нормальному розвитку дітей, що можуть бути включені у такі зв’язки. Їм бракує досвіду материнства або батьківства. Включення дітей у гомосексуальні зв’язки шляхом усиновлення насправді означає скоєння насильства щодо цих дітей у тому сенсі, що використано їхню беззахисність заради включення їх у середовище, яке не сприяє повноцінному людському розвиткові. Вочевидь така поведінка була би серйозно аморальною і залишалась би в явному протиріччі з принципом, що його визнає також і Міжнародна конвенція ООН із прав дітей, згідно з якою найважливішою цінністю, що підлягає захисту, в кожній ситуації є благо дитини — істоти слабшої та беззахисної.

У порядку суспільному:
8. Суспільство завдячує своїм існуванням сім’ї, що базована на подружжі. Неминучий наслідок юридичної легалізації гомосексуальних зв’язків — це підрив визначення подружжя, через що воно стає інституцією, яка — у своїй юридично визнаній істоті — втрачає принциповий стосунок до аспектів, пов’язаних із гетеросексуальністю, як, наприклад, завдання прокреації та виховання. Якби з юридичного погляду подружжя між двома особами різної статі було визнане лише однією з можливих форм, концепція подружжя зазнала би радикальної зміни, із серйозною шкодою для спільного блага. Ставлячи гомосексуальні зв’язки на одному рівні з подружжям або сім’єю, держава діє самоуправно і вступає в конфлікт із власними обов’язками.

Для підтримки легалізації гомосексуальних зв’язків не можна посилатися на принципи поваги і недискримінування щодо кожної особи. Тому що чинення відмінностей між особами, або відмова юридичного визнання, або надання певного суспільного свідчення, неприпустимі лише тоді, коли вони перебувають у суперечності зі справедливістю (16). Ненадання суспільного і юридичного статусу подружжя для форм співжиття, які не є і не можуть бути подружніми, не суперечить справедливості, а навпаки, вимагається нею.

Не можна раціональним чином посилатися також та принцип слушної особистої автономії. Одна справа — те, що окремі громадяни можуть вільно займатися діяльністю, в якій безпосередньо зацікавлені, й те, що ця діяльність, загалом беручи, міститься у межах загального цивільного права на свободу; зовсім інша справа — те, що діяльність, яка не робить значущого ані позитивного внеску в розвиток особи і суспільства, мала би отримати від держави особливе й чітке юридичне визначення. Гомосексуальні зв’язки не реалізують — навіть у якнайдалі розгорнутій аналогії — завдань, з огляду на які подружжя і сім’я мають право на належне і особливе законодавче визнання. Натомість є слушні рації ствердити, що такі зв’язки шкідливі для правильного розвитку людського суспільства, особливо якби воно допустило би до зростання їхнього впливу на суспільний організм.

У порядку юридичному:
9. Оскільки подружні пари мають за завдання гарантувати спадковість поколінь, а отже, чітко сприяють спільному благу, цивільне право надає їм інституціональне значення. Натомість гомосексуальні зв’язки не вимагають особливої уваги з боку законодавства, оскільки не відіграють згаданої ролі для спільного блага.

Не є слушною аргументація, згідно з якою юридична легалізація гомосексуальних зв’язків нібито необхідна для того, щоб запобігти ситуації, в якій гомосексуалісти, які співживуть разом, утратили б, з огляду на самий факт співжиття, реальне визнання їхніх прав, що їх вони мають як особи і як громадяни. Насправді ж вони можуть завжди послатися — як усі громадяни на підставі приватної автономії — на загальне право на захист юридичного захисту спільних інтересів. Натомість серйозною несправедливістю є жертвування спільним благом і слушним правом сім’ї заради отримання благ, які можуть і повинні бути гарантовані без завдавання шкоди цілому суспільному організму (17).

IV. Позиція політиків-католиків щодо законодавства, прихильного до гомосексуальних зв’язків

10. Якщо всі вірні мають обов’язок противитися юридичній легалізації гомосексуальних зв’язків, то політики-католики до цього зобов’язані особливим чином, у відповідній їм сфері. Щодо законопроектів, які сприяють легалізації гомосексуальних зв’язків, треба мати на увазі такі етичні вказівки:

У тому разі, коли вперше пропонується законодавчому органові проект закону, прихильний до легалізації гомосексуальних зв’язків, католик-парламентарій має моральний обов’язок ясно і публічно висловити свій спротив і голосувати проти такого законопроекту. Віддати свій голос на користь тексту закону, настільки шкідливого для суспільства, — це серйозним аморальний учинок.

У разі, коли католик-парламентарій має справу з уже встановленим законом, прихильним до гомосексуальних зв’язків, він повинен противитися можливим для нього способом і зробити свій спротив публічним — ідеться про належне свідчення про істину. Якби не було можливим повне відхилення юридичних розпоряджень такого типу, то, посилаючись на вказівки, уміщені в енцикліці «Evangelium vitae», [такий політик] «учинив би слушно, надаючи свою підтримку пропозиціям, мета яких — обмежити шкідливість такого закону і які таким чином прагнуть до зменшення негативних наслідків у царині культури і суспільної моралі», за умови, що «буде ясний і знаний усім» його «особистий абсолютний спротив» законам такого плану і що буде відвернена небезпека згіршення (18). Це не означає, нібито в цій матерії закон більш обмежувальний міг би вважатися справедливим законом або принаймні припустимим; навпаки, ідеться радше про слушну і обов’язкову спробу прагнення до принаймні часткового скасування несправедливого закону, коли його повне відхилення наразі не є можливим.

Закінчення

11. Церква навчає, що повага до гомосексуальних осіб у жодному разі не може провадити до схвалення гомосексуальної поведінки або легалізації гомосексуальних зв’язків. Спільне благо вимагає, аби закони визначали, підтримували й захищали подружні зв’язки як підставу сім’ї — основоположної клітинки суспільства. Юридичне визнання гомосексуальних зв’язків або урівнення їх із подружжям означало би не тільки схвалення внутрішньо невпорядкованої поведінки, і в підсумку роблення їх моделлю для сучасного суспільства, але й утрату фундаментальних цінностей, що належать до спільного спадку людства. Церква не може не захищати ці цінності з огляду на благо людей і всього суспільства.

Його Святість Йоан Павло ІІ, під час аудієнції, уділеної 28 березня 2003 р., ничжепідписаному кардиналові-префекту затвердив ці зауваження, ухвалені на пленарному зібранні Конгрегації віровчення, і повелів їх оприлюднити.
Рим, резиденція Конгрегації віровчення, 3 червня 2003 р., в день спомину святих мучеників Карла Лванги і товаришів.
Йозеф кардинал Рацінґер, префект
Анджело Амато SDB, титулярний єпископ Сіла, секретар

Примітки:
1. Пор. Йоан Павло ІІ, роздуми над молитвою «Ангел Господній», 20 лютого 1994 і 19 червня 1994; промова до учасників пленарного засідання Папської ради з питань сім’ї, 24 березня 1999; Катехизм Католицької Церкви, пп.2357-2359, 2396; Конгрегація віровчення, Декларація «Persona humana», 29 грудня 1975, п. 8; Лист до єпископів Католицької Церкви про душпастирство гомосексуальних осіб, 1 жовтня 1986; Зауваження стосовно відповіді на пропозиції законів про недискримінування гомосексуальних осію, 24 липня 1992; Папська рада з питань сім’ї, Лист до голів Конференцій єпископатів Європи у справі резолюції Європарламенту стосовно гомосексуальних зв’язків, 25 березня 1994; Сім’я, подружжя і «фактичні зв’язки», 26 липня 2000, н. 23.
2. Пор. Конгрегація віровчення, Доктринальна нота про деякі аспекти діяльності католиків у політичному житті, 24 листопада 2002, п. 4.
3. Пор. ІІ Ватиканський Собор, Душпастирська конституція «Gaudium et spes», п. 48.
4. Катехизм Католицької Церкви, п.2357.
5. Конгрегація віровчення, Декларація «Persona humana», 29 грудня 1975, п. 8.
6. Пор. нп. Св. Полікарп, Послання до Филип’ян, V, 3; св. Августин, Апологія I, 27, 1‑4; Афінагор, Прохання про християн, 34.
7. Катехизм Католицької Церкви, п.2358; пор. Конгрегація віровчення, Лист до єпископів Католицької Церкви про душпастирство гомосексуальних осіб, 1 жовтня 1986, п. 10.
8. Пор. Катехизм Католицької Церкви, п.2359; Конгрегація віровчення, Лист до єпископів Католицької Церкви про душпастирство гомосексуальних осіб, 1 жовтня 1986, п. 12.
9. Катехизм Католицької Церкви, п. 2458.
10. Там само, п. 2396.
11. Пор. Йоан Павло ІІ, енцикліка «Evangelium vitae», 25 березня 1995, п. 71.
12. Пор. там само, п. 72.
13. Пор. св. Тома Аквінський, Summa Theologiae, I-II, q. 95, a. 2.
14. Йоан Павло ІІ, енцикліка «Evangelium vitae», 25 березня 1995, п. 90.
15. Пор. Конгрегація віровчення, інструкція «Donum vitae», 22 лютого 1987, II. A. 1‑3.
16. Пор. св. Тома Аквінський, Summa Theologiae, II-II, q.  3, a. l, c.
17. Окрім того, не варто забувати: завжди існує небезпека, що законодавство, визнаючи гомосексуалізм підставою домагатися прав, могло би на практиці заохотити осіб із гомосексуальними схильностями проявити їх, ба навіть шукати партнера задля кращого використання законних можливостей (Конгрегація віровчення, Вказівки стосовно відповіді на пропозицію законів щодо недискримінації гомосексуальних осіб, 24 липня 1992, п. 14).
18. Йоан Павло ІІ, енцикліка «Evangelium vitae», 25 березня 1995, п. 73.10.

09.08.17

09.08.2017р. Б. / Священнослужителі Одеси проти ЛГБТ-параду: це гріх і мерзота перед Богом

Священнослужителі одеських християнських церков виступають проти проведення в місті фестивалю «Одеса Прайд-2017», в рамках якого планується ЛГБТ- парад.

Священнослужителі різних конфесій провели 8 серпня прес-конференцію і пояснили, що приводом для публічного виступу послужило проведення з 8 по 13 серпня, в місті фестивалю «Одесса Прайд-2017», зокрема, гей-параду.

Представники духовенства звернулися до мера Одеси Геннадія Труханова і губернатора області Максима Степанова з проханням посприяти у скасуванні вищевказаного заходу.

Представники різних конфесій, анонсували, що 13 серпня о 17:30 на Грецькій площі стартує християнський хід «За сімейні цінності», який пройде вулицями Дерибасівська, Рішельєвська, Думська площа і до пам'ятника Дюку.

Представники церков заявили, що церква не виступає проти людей з нетрадиційною орієнтацією, а засуджує гріх, який ці люди мають намір пропагувати.

«Людину не можна звинувачувати в тому, що він не такий, як усі, ми звинувачуємо гріх як такий. Ми не можемо проповідувати гріх. Всі релігії засуджують одностатеві шлюби - вони ні до чого доброго не приводять. Що це за родина, в якій немає і не може бути дітей?», - сказав священнослужитель.

«Святе Письмо чітко говорить про цей гріх - це мерзота перед Богом. Нав'язувати свою недосконалість іншим - це неприпустимо. Подібна подія в нашому місті несе руйнівний характер», - додав інший представник духовенства.

Священики також висловили думку про те, що не варто нашому суспільству переймати всі цінності і тенденції з Європи.

«Модно зараз говорити, що ми йдемо в Європу, і багато людей думають, що ми повинні прийняти все, що є в Європі, - це не так. Нам потрібно прийняти правосуддя. Але постає питання: чому ми легко приймаємо норми ЛГБТ і пропагуємо їх в нашому суспільстві і чому так складно встановлюємо правосуддя? Причина цього - гріх. Якщо ми йдемо в Європу, ми не зобов'язані приймати все, що там є. Якщо говорити про історію, то Європа процвітала, поки творилася на християнських цінностях. Не потрібно бути пророком: якщо припустити, що якщо все буде йти так, як зараз, то Європа через 50 років буде мусульманською. Чому? Та тому, що у мусульман є стандарти, і вони народжують дітей », - зазначив один з духовенства.

Насамкінець священнослужителі підкреслили, що для окремих учасників ЛГБТ- спільнот двері церкви, для покаяння, відчинені завжди.

08.08.17

08.08.2017р. Б. / Австралійська війна проти християнських дітей

Глава «Католицької ліги» Біл Донох’ю пояснює, чому кардинал Джордж Пелл не зможе постати перед справедливим судом у жовтні:

Якби не йшлося про кардинала Джорджа Пелла, то «Католицьку лігу» сильно б не хвилювало, що вільна країна типу Австралії вирішила наслідувати тоталітарний режим Північної Кореї. Однак він має значення, і тому ми стурбовані. Він був жертвою переслідування впродовж довгого часу, і постане перед судом Мельбурна 6 жовтня. Судячи з нещодавніх подій, здається неможливим, що суд над ним буде справедливим.

У штаті Квінсленд, другому за величиною в Австралії, минулого тижня оголосили війну проти дітей-християн: їм заборонили говорити про Ісуса на території шкільного подвір’я. Також заборонили поширювати різдвяні картки, пов’язані із народженням Ісуса, та створювати прикраси на ялинку. Окрім того, під заборону потрапили і браслети, що поширюють «добру новину про Ісуса».

«Християни, готуйтесь до переслідування», - пише у статті австралійський журналіст Ендрю Болт. – «Я – не християнин, але мене вражає, чому ваші єпископи і священики не попереджають вас про те, що дуже скоро на вас навалиться». Болт правий. Боягузливість перед обличчям утисків ніколи не спрацьовує, однак багато католицьких і протестантських лідерів цього так і не навчились.

Антихристиянський фанатизм широко поширений в Австралії. Болт пише, що лише минулого тижня «двох християнських проповідників піддали антидискримінаційному трибуналу Тасманії за те, що вони проповідували свою позицію на основі віри щодо традиційного подружжя і гомосексуальності». Два роки тому Архиєпископ Джуліан Портеус з Гобарту, один із найвідоміших захисників католицької віри в Австралії, був змушений пояснювати владі, «яким правом він висловлювався проти одностатевих подруж».

Австралійський журналіст Біл Мюленберг написав колонку «Тривала війна проти християнства в Австралії», що розповідає про деталі розширення цензури, що триває по всій країні. Він посилається на статтю, яку написав в 2015 році про придушення свободи релігійного слова в австралійському штаті Вікторія, де зараз проводиться суд над кардиналом Пеллом. Згодом ця політика торкнулась дітей, яким заборонили співати різдвяні пісні.

Як завжди, такі вказівки мотивуються вільнодумною концепцією свободи. Права учасників демонстрацій на захист життя були урізані, а усі промови, які не вважаються ґей-френдлі, піддаються цензурі.

Якщо б це була суто антихристиянська фобія, то це могло б не набувати аж такого значення. Але йдеться про набагато більше. Це – культурний фашизм, спонсором якого є держава.

У 2012 році покійний архиєпископ Чікаґо, кардинал Френсіс Джордж, говорив про зростання середовища, яке є ворожим до християнських висловлювань в Америці. Тоді він сказав, що очікує, що зможе померти на ліжку, «а мій наступник помре у в’язниці, а його наступник помре як мученик на публічній площі».

Схоже на те, що передбачення кардинала Джорджа наближається семимильними кроками у Австралії. І для кардинала Пелла воно не обіцяє нічого доброго – культурний клімат є отруйним для католиків.

Переклад: "Католицький оглядач" за матеріалами Catholic League

Джерело:  Воїни Христа Царя

05.08.17

05.08.2017р. Б. / Більше половини британських жінок, які минулого року зробили аборт, користувались контрацепцією

Найсвіжіші статистичні дані показують, що більше половини жінок, які зробили аборт у Великобританії впродовж минулого року, використовували хоча б один метод контрацепції.

Дані подані на основі бази 60 592 жінок, які зробили аборт в «British Pregnancy Advisory Service», одному з найбільших постачальників абортів в країні.

Відповідно до даних, 51,2% жінок, які хотіли зробити аборт в 2016 році, користувались як мінімум одним методом контрацепції, а чверть з цих жінок використовувала метод, який вважається «найбільш ефективним» - гормональні таблетки контролю народжуваності та протизаплідні спіралі.

Як інформує CNA, одним із найбільш популярних в суспільстві аргументів на користь контрацепції є те, що вони можуть зменшити рівень кількості абортів. Однак ця статистика підтверджує аргументи про-лайф активістів, котрі наголошують, що контрацепція навпаки спричинює до збільшення потреби у абортах, створюючи фальшиве враження, що вагітність більше не є ймовірним наслідком сексуального співжиття.

Еббі Джонсон, котра колись була директором «Planned Parenthood», а зараз очолює організацію, що допомагає аборціоністам покинути їх роботу, розповіла з власного досвіду: «Я бачила жінок, які робили два, три, чотири аборти через те, що їхня контрацепція не спрацювала».

Джерело:  Воїни Христа Царя

04.08.17

04.08.2017р. Б. / Співжиття до шлюбу — бути чи не бути?

Збереження «аварійного виходу» чи «генеральна репетиція»? Що мотивує пару оселитися разом, але не одружуватися? А ти знаєш, що це може бути намаганням приховати серйозну проблему в стосунках?

Сучасна людина не готова докладати зусилля для досягнення результатів, сподіваючись, що все можна отримати не напружуючись. Діє принцип — усе й одразу. За цією логікою, максимальний результат досягається мінімальними зусиллями. Тобто маємо права, а от щодо обов’язків… ще подумаємо. І головне, що такий підхід стосується найрізноманітніших сфер життя, в тому числі й почуттів.

Нас єднає кохання, ну, а якщо щось не складеться, якщо з’явиться навіть найменша відмінність у думках, то навіть не намагатимемось протистояти труднощам, як просто покинемо „поле бою“! Люди залишаються разом на певних умовах, готові ділити між собою все — але тільки в певних межах, які зазвичай навіть чітко не визначені. Часто їх і не обговорюють, а просто обоє передбачають для себе „аварійні виходи“, аби в разі чого втекти зі стосунків, які не влаштовують.

Справжній якісний стрибок у взаєминах настає тоді, коли закохані, пізнаючи власні недоліки й недосконалості іншого, все ж вирішують будувати спільне майбутнє.
Любов може розвиватися лише тоді, коли ми докладаємо зусилля для цього. Один із найбільших парадоксів сучасності є переконання, що можна жити і будувати стосунки, не змінюючи себе, власних переконань чи не шукаючи порозуміння і способу співжиття, зручного для обох.
Якщо ми хочемо, щоби наш зв’язок розвивався, мусимо бути готові витратити зусилля. Має рацію Еріксон: що любов спочатку є облудою, потім розчаруванням, і нарешті — жертовністю. Кожен із цих етапів розвитку — необхідний. На першому етапі люди пізнають щастя володіння, на другому — біль від втрати, а на третьому — осягають радість віддавати.

Коли люди зустрічаються, закохуються, щоразу краще пізнають одне одного, дізнаються про власні вади і недоліки партнера, то можуть вирішити одружитися: я бажаю провести з тобою решту свого життя, беру тебе за чоловіка/дружину. Розлучення — це завжди надзвичайно болісний досвід, оскільки означає руйнування мрій.

Не прирікаймо мрії на поразку! 

Євангельське послання говорить інакше: мрії треба здійснювати, бути їм вірним, надавати їм конкретної форми через зусилля щоденного вибору, і їх треба живити надіями. Закоханість — це неконтрольоване почуття, натомість шлюб укладають свідомо, з власного вибору, тому він так сильно пов’язаний із вільною волею. Що робити, аби бути задоволеними, залишаючись все життя в одних стосунках? Як не піддатися спокусі чи, що гірше — злості?

Церква не прагне, щоб ми „терпіли“ одне одного, а — кохали все життя!

Укладення шлюбу є і завжди буде визнанням віри. В себе, в тебе і в Бога. Однак це свідоме визнання, а не вчинок безумця. Ми укладаємо його усвідомлено і осмисллено, оскільки зрозуміли, що готові вкласти свої старання в спільну мрію — бути разом.

У наші неспокійні часи всі мріємо про парашут, який вбереже нас від падіння з висоти; всі прагнемо якоїсь гарантії. Не обманюймо себе: чимало людей вважають, що подружжя, укладене в церкві, та шлюбне благословення — це якийсь католицький забобон, своєрідна форма католицького страхування… Наслідком такого способу мислення стають нерозважні рішення про спільне життя без шлюбу. І це вже досить давно і впевнено увійшло в моду.

Конкубінат — „генеральна репетиція“ 

Ця спроба має допомогти зрозуміти — чи насправді ми одне одному призначені. Але така половинчаста залученість створює ризик, що ми ніколи не позбудемося страху і не наважимося прийняти остаточне рішення. Думка, що співжиття стане підготовчим періодом до подружжя, — повністю помилкова.
Адже подружжя — це реальний якісний „стрибок“ і прийняття нового способу життя. Доки ми не зважимося на цей стрибок — не дізнаємося, чи ми на це спроможні. Саме цей стрибок дає нові сили і мотивацію, якої конкубінат не здатен дати, бо він завжди залишає відчиненим „запасний вихід“ для втечі. Коли я свідомо вирішую, що не збираюся втікати, коли замикаю двері й перестаю думати, що десь там, напевно, існує для мене краще місце (а це найобґрунтованіша думка — існують тисячі кращих місць!), то я сам змінюю простір, у якому живу, в найліпше місце на світі.
Можна ходити на тренування, скільки завгодно; переглядати всі можливі фото і відео про гори, однак доки не вирушиш у дорогу з наплічником і рішенням — не маєш жодних шансів здобути омріяну вершину!

30.07.17

30.07.2017р. Б. / Президент Папської Академії «За життя»: Бог не дозволяє, щоб переможцем було зло

«Наш чудовий малюк відійшов. Ми дійсно пишаємося Чарлі», – такими словами Конні та Кріс Ґард оголосили про смерть свого одинадцятимісячного сина, яка настала після перевезення його, згідно з рішенням суду, до хоспісу, де був відключений апарат штучного дихання, що підтримував його при житті.

Уражений рідкісною генетичною недугою, Чарлі помер після довгої юридичної боротьби його батьків, які хотіли спробувати вилікувати сина, піддавши його експериментальному лікуванню в США, після того як лондонські лікарі визнали його невиліковним. Коли рішення про відключення системи штучного дихання було відтерміновано, аби додатково перевірити можливість подальшого лікування, міжнародна комісія, до якої входив також представник ватиканської педіатричної лікарні «Bambino Gesù», визначили, що вже надто пізно і що пошкодження м’язової тканини вже незворотні.

Свої молитви та близькість запевнив також архиєпископ Вінченцо Палья, Президент Папської Академії «За життя», який отримавши повідомлення про смерть малюка, ще раз наголосив на величі любові Господа Бога, що «не відключає життєзабезпечення». Своїми думками він поділився в інтерв’ю для нашого колеги Массіміліано Менікетті.

«Без сумніву, існує почуття близькості до батьків з огляду на любов та жертовність, з якими вони супроводжували, захищали й огортали опікою це своє дитя. Вони його, можемо сказати, полюбили до кінця. І разом з багатьма іншими, починаючи від Папи, протягом цього останнього часу ми супроводжувати маленького Чарлі своїми молитвами. Тож хочу наголосити, що наша молитва завжди вислуховувана Богом», – сказав архиєпископ Палья, пояснюючи, що віра спонукає нас сказати: «Господи, життя не відібране, воно перемінене».

Як зазначив Президент Папської Академії «За життя», Бог ніколи «не вимикає жодних систем життєзабезпечення, не дозволяє, аби переможцем було зло». «Божа любов, разом з нашою, – додав він, – перемогла також хворобу та смерть, і Чарлі дійсно перебуває з нами, і перебуває з Господом».

Чого може нас навчити ця дуже болюча історія? Таким було запитання журналіста, на що архиєпископ Палья відповів:
«Я б сказав, що перша річ, якої вона нас навчає, це невідкладність поширення культури супроводу. Дехто називає це “терапевтичним союзом”, але я віддаю перевагу тому, щоб називати це “союзом любові”. Мова йде про те, що всі ми повинні згуртуватися навколо хворого: батьки, родичі, лікарі, друзі, все суспільство повинно знайти можливості для діалогу задля пошуків кращого рішення для хворого».

За словами ієрарха, саме цього забракло у випадку Чарлі, бо «вдаватися до законів та до суду не вирішує суті проблеми». І тому ця історія є спонукою «всіма способами поширювати культуру супроводу».

«Сподіваюся, що ці події допоможуть нашим суспільствам сказати три великих “НІ”: “ні” евтаназії, “ні” покиненню, “ні” надмірній терапевтичній настирливості. Сказати, натомість, великі “ТАК”: “так” супроводові, “так” науковому поступові, “так” протибольовій терапії. Таким чином, аби настільки трагічні хвилини, як ті, що стосуються завершення життя, можна було збагнути в усій їхній серйозності, в потребі бути відчутними всіма, адже перехід від життя до смерті стосується якості самого ж нашого життя», – підсумував Президент Папської Академії «За життя».

27.07.17

27.07.2017р. Б. / Людина з комплексом неповноцінності

В Євангелії від Святого Луки (19, 1-10) ми читаємо про Закхея. Він є головним податківцем і дуже багатою людиною. Тим не менш, він також є дуже низького росту. Свого часу люди зазвичай сміялися над людьми з інвалідністю. Закхей мабуть мав досить нелегке життя як підліток. Він ніколи не був задоволений собою. Він якось хотів себе утвердити, тому він продав свою душу окупаційній римській владі і став збирачем податків. Жоден поважаючий себе громадянин Ізраїлю не буде коли-небудь співпрацювати з римлянами. Вони були ворогами. Саме тому, як правило, люди ненавиділи податківців. Закхей був добрим податківцем. Він збирав більше, аніж повинен був, як здається, всі митники робили. Він став дуже багатим, мав величезний будинок, і став головним податківцем. Люди сміялися над ним. Він насміхався над людьми. Все це було мотивовано його комплексом неповноцінності.

Деякі психіатри вважають, що дуже багато людей страждають від комплексу неповноцінності, навіть не визнаючи того. Причина цього полягає в тому, що ми проводимо багато часу, порівнюючи себе з іншими. Батьки порівнюють своїх дітей з іншими дітьми, з популярними  громадськими діячами та іншими. Батьки порівнюють одну дитину до іншої або навіть до товаришів. Порівняння з іншими, як видається, є мірою нашого власної гідності або почуття успіху. Але насправді, немає необхідності порівнювати себе з іншими. Ми не поступаємося або не перевершуємо будь-кого. Бог створив кожного з нас як дітей Божих. Кожен з нас є унікальним і має обов’язки перед Богом. Ми не судимо інших або самих себе. Ми залишимо це Богу.
Кожен з нас є унікальним і має обов’язки перед Богом. Ми не судимо інших або самих себе. Ми залишимо це Богу.
Існує різниця між неповноцінністю і смиренністю. Неповноцінність є саморуйнівною. Смирення, з іншого боку, є позитивним  це правда про себе. Смирення спонукає нас пізнати Бога і порівнювати себе з Його волею. Закхей зустрів Ісуса і став смиренним. Він побачив всю правду про смирення. Він визнає, що він був злодієм. Милість Бога змінює його. Тепер він говорить, що «я даю половину мого маєтку бідним. Якщо я обманював когось, я заплачу йому назад в чотири рази більше ». (Лука 19, 8-9).

Ісус визнає перетворення і каже йому. «Сьогодні порятунок прийшов в його дім. Це те, що значить бути сином Авраама. »(Лука 19, 9) Смирення (правда) є ключем до пошуку Бога і Його прихід до нашого будинку. Тепер ми можемо сказати: «Отче наш ». Св.Павло (1 Кор 3:16) говорить нам, що ми є також храмом Святого Духа, і що Дух Божий живе в нас. Хороша новина в тому, що Ісус Христос «прийшов шукати і спасти те, що загинуло». (Лука 19, 10) Ніхто не знаходиться за межами Божої любові і благодаті.

Владика Петро Стасюк
Єпархій Української Греко-Католицької Церкви у
Австралії, Новій Зеландії та Океанії

***
Ця стаття опублікована у №7 газети Церква і Життя, липень 2017 рік

25.07.17

25.07.2017р. Б. / Батьки Чарлі Гарда припинили юридичну боротьбу за лікування сина. Лікувати його вже пізно

Після того, як американський невролог визначив, що експериментальна терапія вже не може бути потенційним лікуванням для британського хлопчика, батьки Чарлі Гарда вирішили припинити юридичну боротьбу за те, щоб забрати його до США на лікування.

Британський та Європейський суди підтримали представників лікарні, які забороняли батькам Чарлі перевести дитину в закордонні клініки для лікування.

Речник Апостольської Столиці Ґреґ Берк у заяві 24 липня зазначив, що «Папа Франциск молиться за Чарлі та його батьків і почувається особливо близьким з ними в час надвеликих терпінь. Святійший Отець просить нас приєднатись до нього в молитві за те, щоб вони знайшли примирення та любов у Бозі».

Представник батьків Чарлі, Ґрант Армстронг зазначив: «Для Чарлі, вже занадто пізно, час вийшов, настало незворотне ушкодження м’язів, тому лікування не зможе принести успіху».

Апарати підтримки життя мають відключити від Чарлі впродовж наступних кількох днів.

Його батьки, яким вдалось зібрати близько 1,6 мільйона доларів на лікування дитини, хочуть встановити благодійний фонд для дослідження і боротьби з синдромом мітохондріального виснаження, інформує CNA.

Нагадаємо, що 11-місячний Чарлі Гард хворий на дуже рідкісну генетичну хворобу, що спричиняє до прогресивного ослаблення м’язів. Вважається, що від цієї рідкісної хвороби страждає близько 20 дітей в усьому світі. Чарлі перебуває у відділенні інтенсивної терапії від жовтня 2016 року. Через цю хворобу його мозок був значно пошкоджений, він дихає з допомогою апарату штучного дихання і не може рухатись.

Джерело:  Воїни Христа Царя

20.07.17

19.07.2017р. Б. / Закон дозволить лікарям відмовлятися робити аборт з міркувань совісті

До Верховної Ради внесено законопроект щодо права лікаря на відмову від призначення чи участі в проведенні аборту через міркування совісті.

Зазначені зміни ініціювали 15 народних депутатів з різних парламентських фракцій – Павло Унгурян, Микола Лаврик, Юрій Мірошниченко та інші, повідомляє Інститут релігійної свободи.

Автори законопроекту № 6747 наголошують, що у будь-якому демократичному суспільстві завжди має бути дотримано баланс інтересів: з одного боку, має захищатись право людини (жінки) на здоров’я, доступ та отримання медичної допомоги, а з другого, мають бути виписані гарантії прав лікарів та права людини на свободу думки, совісті та віросповідання.

Проект пропонує доповнити статтю 281 Цивільного кодексу України «Право на життя» такими положеннями:
Медичний працівник має право на відмову від призначення чи участі в проведенні операції штучного переривання вагітності через світоглядні чи релігійні переконання на умовах, визначених законодавством.

Також статтею 50 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» передбачається, що “медичний працівник зобов’язаний повідомити про свою відмову жінці в якомога коротший строк, надати всю необхідну інформацію про операцію, а також про медичного працівника чи заклад охорони здоров’я, де вона може отримати відповідні медичні послуги.

Згідно законопроекту, за відмову призначити чи взяти участь в проведенні операції штучного переривання вагітності забороняється будь-яка дискримінація, а медичний працівник не може бути притягнутий до відповідальності.

Однак у випадку виникнення невідкладних станів ці вимоги не застосовуються.

Джерело:  Воїни Христа Царя

19.07.17

19.07.2017р. Б. / Церква США організує Тиждень просування природного планування сім'ї

«Час настав: скажи "так" Божому задуму про подружню любов»: така тема Тижня підвищення обізнаності про природне планування сім'ї. Щорічний захід під егідою Єпископської конференції Сполучених Штатів Америки (USCCB) пройде з 23 по 29 липня. Головна мета події - «прославити Боже бачення шлюбу і підтримати природні методи регулювання народжуваності».

Застосування цих методів, пишуть американські єпископи, посилаючись на Катехизм Католицької Церкви, «засноване на повазі до тіла подругів, заохочує ніжність між ними і сприяє вихованню справжньої свободи» (ККЦ, п. 2370).

Дати проведення Тижня в цьому році невипадкові, оскільки вони охоплюють дві важливі події: 25 липня 1968 Папа Павло VI опублікував енцикліку «Humanae Vitae» на тему подружньої любові і відповідального батьківства, а 26 липня Церква вшановує пам'ять святих Йоакима і Анни, батьків Пресвятої Діви Марії.

З цієї нагоди католицькі єпархії Сполучених Штатів Америки організують різноманітні заходи, підкреслюючи важливість учительства Церкви про шлюб та зміцнення подружньої любові завдяки природним методам регулювання народжуваності.

15.07.17

15.07.2017р. Б. / Архиєпископ Чапут критикує книгу ватиканського радника за відсутність належної моральної оцінки одностатевих активностей

У своєму офіційному блозі на офіційному сайті римо-католицької Архиєпархії Архиєпископ Філадельфії (США) владика Чальз Чапут розкритикував книжку радника ватиканського Секретаріату з питань комунікацій, о. Джеймса Мартіна «Будування мосту» (Building a Bridge).

Філадельфійський Архипастир вказує на те, що о. Мартін цілком слушно зауважує, що Церква має мати повагу й співчуття до людей з сексуальним потягом до своєї статі. Але це не дає права на ігнорування біблійного вчення про те, що гомосексуальні акти – гріх.

На думку Архиєпископа о. Мартін у своїй книзі не торкається того, що насправді розділяє християн від ЛГБТ-активістів. А йдеться про моральні норми, які перед нами ставить Біблія і зокрема Послання до Римлян.

«Якщо Послання до Римлян – істина, то людина, яка живе у перелюбницьких стосунках (чи то гомосексуальних, чи гетеросексуальних) має навернутися, а не просто отримати афірмацію. Якщо ж Послання до Римлян є неправдивим, то християнське вчення є не тільки неправильним, але й брехливим. І це є єдина чесна перспектива обговорення цього питання», - зауважує Архиєпископ Чапут, коментуючи книгу о. Мартіна.

Ісус не прийшов утвердити нас в наших гріхах і деструктивній поведінці, зазначає владика Чапут, але щоб нас відкупити від гріха.

Архиєпископ Чапут пише, що коли о. Мартін говорить про єдність всіх охрещених, то говорить тільки напівправду, адже Церква – це не просто єдність, це – єдність у Божій любові, яка коріниться в істині.

Як приклад такої чесної мови про ЛГБТ проблематику Архиєпископ Філадельфії наводить книгу Даніела Меттсона «Чому я не називаю себе геєм» (Why I Don't Call Myself Gay), передмову до якої написав кардинал Роберт Сара.

У цій книзі Меттсон аргументовано доводить, що покликання гомосексуальних осіб – життя в сексуальній чистоті.

«Ми повинні любити, щоб звіщати світові християнське бачення сексуальності, оперте на розуміння того, що Бог створив людину чоловіком і жінкою, і що це є невід’ємною частиною Євангелія Ісуса Христа, яке ми покликанні звіщати загубленому та зіпсутому світові», - цитує Архиєпископ Меттсона – «Ми мусимо бути світлом світові й звіщати багатство Церковного Вчення про людську сексуальність, бо світ відчайдушно потребує істини, яку ми звіщаємо».

Джерело:  Воїни Христа Царя

14.07.17

14.07.2017р. Б. / Майк Пенс: Ми сподіваємось і молимось за те щоб маленький Чарлі Гард отримав шанс на життя

Віце-президент США Майк Пенс вчергове висловився на захист маленького британця Чарлі Гарда, якому британські лікарі відмовляють у шансі на життя, повідомляє LifeSite.

На думку Пенса історія 11-місячного Чарлі Гарда, від якої крається серце, є наслідком європейського способу страхування здоров’я. На думку Пенса, саме система страхування, прийнята в Європі, говорить батькам Чарлі: ми збираємось відібрати систему життєзабезпечення у вашого дорогого 11-місячного малюка. Пенс застеріг американців від спроб впровадження такої системи охорони здоров’я у США.

 Американський віце-президент заявив: «Ми сподіваємось і молимось, що малий Чарлі Гард отримає свій шанс на життя».

Джерело:  Воїни Христа Царя

10.07.17

10.07.2017р. Б. / Боротьба Чарлі Гард за право на життя

4 серпня 2016 року в Англії народився хлопчик, чиє життя розділило світ навпіл. Вже декілька тижнів після своєї появи на світ в нього діагностували надзвичайно рідкісну хворобу: Виснаження мітохондріальної ДНК в її найбільш гострій формі мутацій в гені під назвою RRM2B. Через це захворювання організм малюка не може виробляти достатньої кількості енергії і він фактично поволі втрачає сили. Зараз він підключений до апарату штучного дихання, довкола якого, власне, і розв’язалась світова моральна і біоетична суперечка.

Рішення лікарів Great Ormond Street Hospital

Лікарі сказали, що дитина не має шансів вилікуватись, адже хвороба рідкісна, і її лише зараз активно досліджують. Себто вилікувати не вийде, є лише можливість медичних процедур, які уповільнять процеси, які відбуваються в організмі Чарлі. Після спроб використання різних терапій, лікарі не побачили жодних змін в позитивну сторону. Тож вирішили, що всі наступні спроби не мають сенсу, і призведуть до страждань дитини. Зараз він підключений до апаратів, які допомагають йому дихати і отримувати всі необхідні поживні речовини.

Батьки знайшли експериментальну медицину в Штатах і швидко зібрали гроші на лікування – 1,4 мільйона євро – завдяки небайдужим з усього світу. Проте комісія медиків лікарні Great Ormond Street Hospital не дали згоду на можливість перевезення дитини, посилаючись на те, що лікування не дасть результатів, бо воно ще не має достатніх позитивних результатів, тому в ньому не має сенсу. Саме це рішення і є першим етапом цього небезпечного прецеденту: рішення винятково за лікарями, в супереч бажання батьків дати дитині цей один шанс на мільйон. І тут варто враховувати, що таких як Чарлі в світі 16, і хвороба ще й досі активно досліджується, а отже всі рішення медиків йдуть на базі гіпотез і їхнього бачення сутності життя і, як виходить, ролі медицини: якщо не можна вилікувати повністю – то й не має сенсу продовжувати процедури. А як же піклування за хворим до кінця? Чи це тепер змінили на “наближення кінця”, якщо лікарі не бачать шансів? А чи не є шанси статистикою? Від коли це статистика стала істиною в останній інстанції? Чи може таки утримання Чарлі коштувало дорого? А якщо він і так помре, то варто звільнити ліжко для когось з більшими шансами на виживання.

Судові процеси

Батьки подають до суду, але це, на превеликий жаль і здивування світу, не дало очікуваних результатів. Суд, 11 квітня 2017, на базі висновків лікарів, постановляє, що лікарі можуть відключити дитину від апарату штучного дихання. На цю тему вже тепер в червні почались справжні суперечки медиків і біоетиків: адже одні кажуть, що страждання і безперспективність – це достатня причина, аби відімкнути апарат що допомагає дихати Чарлі. А інші – що дитина під знеболюючими, і що страждання, про які говорять гіпотетично (адже ніхто насправді не знає, що відчуває Чарлі), не є мотивом аби дати дитині задихнутись, і що мета медицини – це супроводжувати людину до кінця. Додам, Чарлі не в стані клінічної смерті, він живий, його мозок працює і останній час він стабільний, а в травні розплющив очі. Хоча перед цим лікарі запевняли, що це є не можливим.

3 травня 2017 батьки подають апеляцію. 25 травня в Апеляційному суді їм відмовляють, підтримуючи позицію попереднього трибуналу. Суди говорять про “найвище благо”, коли підтверджують рішення лікарів. Ось і моральна дилема, коли наука немає всіх відповідей, хто отримує право судити про “найвище благо”? І чи має право наука бути останнім арбітром в питаннях етики?

8 червня батьки програли справу в Верховному Суді. Тож 20 червня вони звертаються до Європейського Суду з Прав Людини, який відразу заморожує рішення лікарів, тобто забороняє їм “відмикати” Чарлі до моменту, поки не буде винесене рішення. 27 червня цей суд фактично відмовляється втручатись у справу, адже постановляє, що окремі держави мають повне право вирішувати ці аспекти самостійно, і що вони не бачать порушення прав людини. Останнім часом, як всі вже встигли помітити, Європа осліпла, вона все частіше нічого не бачить, згадайте лише про їхню позицію щодо присутності/відсутності російських військових в Україні. Додайте сюди аспект brexit, і на додаток – європейську позицію щодо евтаназії, яка в своїй, скажімо екстремальній юридичній формі, виправдовує рішення британських лікарів. Себто справа Чарлі не мала шансів отримати інше рішення.

Основні аспекти справи Чарлі Гард та факти на сьогодні

На даний момент маємо, де-факто:
– прецедент позбавлення батьківських прав: дитина є в’язнем лікарні, і остаточне рішення про його життя приймають медики і суди;
– ще раз задеклароване право на смерть, яке важить більше ніж право на життя;
– розширення можливостей евтаназії і розв’язання рук лікарням, де перебувають пацієнти, у яких “немає шансів”.
– розділення світу медиків і біоетиків (навіть католицьких) навпіл, що говорить про неоднозначність рішень, і про наявність у справі фундаментальних аспектів, стосовно яких людство вже немає єдиної узгодженої думки.
– “якість життя” – що це? Хто це вирішує? Коли це хвороба знівелювала цінність життя? Тобто хвороба це брак або дефект на товарі під назвою “людина”? А чи не є життя благом само по собі? Як що ж ні, то ранковий масовий суіцид був би дуже логічною подією.

Підтримка світових лідерів та лікарів

Протягом останніх тижнів в справу втрутились політики та з різних країн світу.

– Дональд Трамп закликав знайти можливості перевезення дитини в Штати.
Donald Trump twitter about Charlie Gard 
Trump Twitter Charlie Gard
– Папа Франциск підкреслив, що потрібно поважати і зберігати життя, а особливо, коли йдеться про найслабших, як Чарлі.
Papa Francesco di Charlie Gard
Тож Ватиканська педіатрична лікарня “Bambin Gesù” (Дитятко Ісус) запропонувала місце в лікарні на стільки часу, на скільки Чарлі зможе боротись. Британська сторона відмовила, адже єдиною умовою перевезення Чарлі в іншу країну – є виконання рішення Британських судів стороною, яка прийме у себе дитину , тобто не лікувати і відключити Чарлі від апаратів.

– “Bambino Gesù” продовжило боротьбу. Так було створено Консіліум лікарів міжнародного рівня, який складається з представників США, Італії та Іспанії. Вони вивчили ситуацію Чарлі, і прийшли до висновку, що надія є, і є спосіб лікування, який варто спробувати. Вони звернулись із відповідним проханням до лікарів, які зараз відповідають за життя Чарлі.
 Bambino Gesù 
Ці нові данні стосовно можливості лікування внесли інший погляд на стан здоров’я хлопчика, тож 7 липня тепер вже лікарі Great Ormond Street Hospital звернулись до суду для перегляду справи. Проте, свою позицію вони не змінили. Виглядає так, ніби у світлі нових даних про можливість лікування Чарлі, вони просто не беруть на себе відповідальність давати будь-яку відповідь і залишають все в руках юристів. Проте надія є.

Думки вголос

Якщо Чарлі страждає від хвороби, то мета, полегшити страждання? Себто продовжувати із седативними препаратами стільки, скільки йому відведено. Але ж якщо страждає від життя, як виходить із логіки цих лікарів, то “рішення” – смерть. Його мали “відімкнути” ще місяці тому, але спокійно, як кажуть лікарі у своїх заявах “немає поспіху”, відкладали, даючи батькам право гідно попрощатись із сином. Або вони просто переживають тепер за імідж лікарні. Бо, якщо вони стверджують, що він довго не проживе, а вийде так, що в Італії або США він проживе та ще й поліпшить свій стан (а таке буває, скільком людям давали тижні? Медицина не всесильна), то в якому світлі опиниться ця лікарня?

Особисто я для себе зрозуміла, що в цій конкретній ситуації, виглядає більш моральним ризикнути і віддати перевагу не евтаназії, яка є кінцем всього, а перебільшенню терапевтичного втручання, і дати дитині шанс мати стільки днів, скільки йому відведено, зробивши все можливе, аби зменшити біль і дати батькам право провести всі ці відведені життям і Богом дні поруч із своїм малюком.

Варто враховувати, що будь-яка стаття про історію цього малюка є спрощенням історії, яка включає в себе сотні етапів, моментів, рішень й елементів починаючи від базового бачення життя, завдань медицини та прав людини/держави тощо. Це все варто окремого міжгалузевого поглибленого дослідження. Проблема в тому, що люди по різному бачать сутність і мету життя, й мають різне поняття про щастя, а отже – і прав і свобод. Проте чиєсь бачення здебільшого ніяк не міняє стану речей, а є лише пошуком вдалих засобів логіки і риторики для виправдання нашого “Хочу” або “Боюсь”, які аж ніяк не є синонімами правди. “Право” на смерть або на “благородне” вбивство – це ілюзія, яку, на базі “хочу” і “боюсь” створено століттями гри слів і маніпуляцій. Адже “право” на смерть – це проста заборона надії, відмова від боротьби, не цінування життя як такого, а отже і заборона прогресу, бо рухатись вперед без надії не можливо. Це буде не рух вперед, не модернізм і не прогресивність – а деградація, дуже вдало прикрашена словами і теоріями.

Батьки і справді бійці, вони приклад сили духу, герої боротьби із сучасною маразматичною Європою. Тож, хто вірить, моліться, адже ми вже липні, а Чарлі ще й досі живе.

Алла Коваленко