ЗАХИСТИМО МАЙБУТНЄ УКРАЇНИ!



ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ!

***

ЗАХИСТИМО МАЙБУТНЄ УКРАЇНИ!

На цьому блозі викладатиметься інформація та інші матеріали для ВСІХ людей, бажаючих взяти участь у безстроковій АКЦІЇ "ЗАХИСТУ ЖИТТЯ"...

Слава Ісусу Христу!

Любі, у Христі Ісусі, брати й сестри, щановні відвідувачі моїх приватних блогів, новий блог, присвячений для поширення у мережі вкрай необхідної інформації про ЗАХИСТ та ЗБЕРЕЖЕННЯ ЖИТТЯ, усім, ще ненародженим дітям, але повноправним особам української нації, даним нам у дар від Небесного Отця...

ЗАКЛИКАЮ ВАС брати активну участь у позатерміновій акції - ЗАХИСТИМО МАЙБУТНЄ УКРАЇНИ!

З повагою, сл.Б. Леонід.

17.10.17

17.10.2017р. Б. / Глава УГКЦ про смерть і гідність хворого: «Таємницю людської смерті відкрив нам Христос» (+VIDEO)

Патріарх Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав в інтерактивній програмі «Відкрита Церква» на «Живому ТБ» на тему «Дар життя» поділився своїми міркуваннями про завершення земного життя та опіку над невиліковно хворими і вмираючими.

  • Церква від початку проповіді Христового Євангелія захищає людське життя від його зачаття до природної смерті. Людське життя не завершується кінцем земного шляху, воно є більшим за життя людини у видимому матеріальному світі.
     
  • Ми повинні все зробити, аби хворі, вмираючі, стражденні наші брати і сестри завжди відчували себе гідними людьми, навіть у непрості моменти свого життя.
     
  • На жаль, як в Україні, так і у світі, панують різні теорії, які заперечують гідність хворої, немічної, вмираючої людини. Ще Платон говорив про те, що коли хтось хворий, то потрібно не лікувати його, а залишити, аби він помер. Очевидно, це суперечить поняттям християнського милосердя і любові до ближнього.
     
  • Говорячи про гідність хворої, стражденної людини, християни вбачають у ній насамперед стражденного Христа. Бо Ісус Христос, ставши людиною, став учасником кожного людського життя і кожного людського страждання.
     
  • Захищаючи гідність вмираючої людини, ми почитаємо в ній стражденного Христа, який через смерть веде цю людину до свого воскресіння. В Україні, зокрема тепер, коли ми так багато говоримо про необхідність реформи системи охорони здоров'я, звичайні хворі часто не відчувають до себе належної поваги з боку нашої системи охорони здоров'я.
     
  • Україна перебуває в полоні спадку Радянського Союзу, де йшлося про те, що держава передусім опікується працездатними людьми і людьми репродуктивного віку. А пенсіонери, хворі випадають з числа пріоритетів, зокрема, коли йдеться про необхідну фінансову допомогу, аби вони відчували себе гідними людьми і громадянами своєї держави.
     
  • Церковні спільноти тільки розвивають свою присутність в системі паліативної опіки. Сьогодні почали впроваджуватися хоспіси, в яких надають належну медичну, християнську опіку невиліковно хворим і вмираючим.
     
  • Людина боїться смерті, тому що створена для життя вічного. Проти смерті протестує наше серце, наша свідомість. Смерть ‒ це те, що ставить перед нами знак запитання.
     
  • Таємницю людської смерті відкрив перед нами Ісус Христос, бо добровільно віддав себе на смерть, будучи безсмертним. Він зазнав смерті за своєю людською природою для того, аби показати людині, що смерть ‒ це не вирок, не кінець, а перехід, аби показати людині дорогу у воскресіння.
     
  • Гадаю, сьогоднішнє суспільство боїться про смерть говорити і боїться відкривати дійсність смерті, бо не знає відповіді. Теперішнє секуляризоване суспільство заперечує віру людини в життя після смерті. За цією логікою, якщо смерть не має сенсу, тоді й життя не має сенсу.
     
  • Якщо хтось знайшов відповідь на запитання про зміст і значення смерті, тоді він може віднайти зміст життя і свого страждання. Тому Церква, проповідуючи віру у воскресіння, запрошує сучасну людину замислитися про свою смерть.

Джерело:    Департамент інформації УГКЦ

13.10.17

13.10.2017р. Б. / Гендер: підступна багатозначність

“Обережно, гендер!”, “Гендер наступає”, “Зупинимо гендер!” — приблизно до такої риторики вдаються сили, які намагаються протистояти поширенню та впровадженню гендерної ідеології. Ті ж, хто стоїть за цим поширенням і впровадженням, вказують на некомпетентність своїх противників. Мовляв, “Гендер — це не якийсь демонічний персонаж, це наукове поняття. Тож ви, гомофоби та сексисти, є невігласами”.

Але насправді використання слова “гендер” в узагальненому і “демонізованому” сенсі виправдане. Грубо кажучи, ми маємо всі підстави вживати слово “гендер” так, як батьки, лякаючи дітей, вживають слово “Бабай”. Єдина суттєва відмінність — за словом “гендер” стоять цілком реальні деструктивні явища. Ми маємо достатньо причин говорити про гендер, узагальнюючи і демонізуючи його сенс. Адже гендер та похідні від нього поняття не є строго науковими і не мають єдиного чіткого значення (причому у середовищі тих, хто активно користується цією ідеологемою). Водночас за усією їхньою багатозначністю криється цілісна руйнівна дія.

Однією з причин, чому гендерна ідеологія все сильніше проникає у наше життя, є те, що саме слово “гендер” впроваджується у нашу мову як синонім статі. Таке впровадження є плодом феміністичних трендів. У словосполученнях “гендерна рівність” або ж “гендерна дискримінація” найчастіше ідеться саме про статі: про бінарну опозицію чоловічого та жіночого. Значні сегменти феміністичного дискурсу підкреслюють саме таке розуміння гендеру. Ці сегменти говорять про жінку як про жінку: з надуманими або дійсними проблемами та більш або менш хибними шляхами їхнього вирішення. Ба більше: фемінізм по-своєму абсолютизує бінарність. Він виробляє своєрідну “статеву свідомість” на кшталт класової свідомості у марксизмі. Світ з точки зору фемінізму бачиться через призму протиставлення чоловіків і жінок. Візьмімо для прикладу проблему абортів. Ця проблема стосується площини об'єктивної моралі. Одначе феміністки спотворюють зміст проблеми, подаючи її у світлі вигаданого ними міжстатевого протистояння. Чітку прив'язку до бінарної статі має дієприкметник “гендерований”, який здебільшого використовується для здійснення феміністичного аналізу тих чи інших явищ. Таку ж прив'язку має словосполучення “гендерна чутливість”, котрим позначають практики позитивної дискримінації та інших типів утілення феміністичних ідей.

Водночас ми можемо знайти у феміністичному дискурсі приклади вживання слова “гендер” у значно абстрагованому від біологічної статі сенсі. Ідеться про гендер як соціокультурний конструкт. Такий підхід помітний уже в Сімони де Бовуар, яка хоч і не вживала поняття “гендер”, але чітко описала те, що під ним розуміють феміністки. Концепція гендеру у цьому випадку застосовується, аби релятивізувати звичні статеві ролі та норми поведінки.

Нарешті, можемо спостерігати вживання слова “гендер” не у феміністичному дискурсі, а в дискурсі руху ЛГБТ. Саме тут ми можемо говорити про гендерну ідеологію у її експліцитній формі. Ідеться про гендер як самоідентифікацію у сексуальному плані. Такий підхід заперечує поділ на чоловіків та жінок і протиставляє статевій бінарності плюралізм гендерів. Нормальні чоловіки та жінки з природною сексуальною орієнтацією оголошуються всього лиш носіями двох  гендерів, які на тлі решти гендерів аж ніяк не можуть претендувати на статус чогось базового і самоочевидного. Гендер у дискурсі руху ЛГБТ є онтологічним ядром особистості. Людина, нібито, є тим, що вона про себе думає — якою психічно хворою вона не була б.

Отож, маємо принаймні три напрями вживання слова “гендер”: гендер як синонім статі, гендер як позначення соціокультурного виміру людської статевості та гендер як довільна сексуальна самоідентифікація.

Одначе, попри всі ці відмінності, дискурси, які активно апелюють до слова “гендер”, працюють на спільну ціль. Лайт-фемінізм, спекулюючи на проблемах відносин між статями, впроваджує слово “гендер” у повсякденне мовлення і готує жінок до більш послідовних форм фемінізму. За риторикою про гендер як конструкт криється намагання зруйнувати те, що лишилося від природних норм чоловічої і жіночої поведінки. А такий релятивізм прокладає шлях і до цілковитої відмови від бінарного підходу до статевості, до заперечення статевої природи людини.

Ігор Загребельний. Авторська колонка

Джерело:  Воїни Христа Царя

11.10.17

11.10.2017р. Б. / Розпочалося опрацювання національного протоколу дій в'язничних капеланів для попередження тортур і нелюдяного поводження

9 жовтня 2017 року у приміщенні апарату Міністерства юстиції, що здійснює управління Державною кримінально-виконавчою службою та органами пробації відбулося засідання Душпастирської ради у справах релігійної опіки у пенітенціарній системі України.

У засіданні взяли участь заступник Міністра юстиції Денис Чернишов, директор Департаменту пробації Олег Янчук, експерти Міністерства юстиції, представники Відділу спеціальних проваджень Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Національного превентивного механізму запобігання тортурам Валентина Оболенцева та Юлія Рудницька й Голова правління Інституту релігійної свободи Олександр Заєць.  Напрацювання порядку реагування капеланів на випадки застосування тортур до в'язнів стало провідною темою наради. Обговорили національні превентивні механізми, відповідні напрацювання Міжнародної Католицької Комісії душпастирства у в'язницях і практику Європейського Суду з прав людини.

"Відповідно до міжнародної конвенції, заборона катування та нелюдяного поводження є абсолютною. Оскільки священики та волонтери пенітенціарного душпастирства різних конфесій часом мають можливість відвідувати в'язниці і колонії, в обставинах, недоступних правозахисникам та навіть контролюючим органам, вони також зобов'язані запобігати випадкам катувань та нелюдяному чи принижуючому гідність поводженню відносно в'язнів. Ця тема вимагає послідовного вивчення та чітких правил, щоб кожен капелан міг діяти за принципом "не нашкодь" й бути ефективним", - підсумував Голова Душпастирської ради священик Костянтин Пантелей.

За результатами засідання було досягнуто домовленостей щодо проведення у листопаді цього року семінару для представників духовенства та органів пенітенціарної системи щодо вироблення порядку дій для капелана у разі виявлення фактів застосування до в’язнів тортур, нелюдського чи принижуючого гідність поводження.

Крім того, представники Церков і Релігійних Організацій та посадовці обговорили питання складання кодексу етики капелана, розвитку подальшого співробітництва шляхом укладення угоди між Міністерством юстиції та релігійними організаціями, які входять до складу Душпастирської ради та проведення спільних заходів, в тому числі участі у конференції європейської філії Міжнародної Асоціації в'язничних капеланів (IPCA-Europe) у квітні 2018 року.

06.10.17

06.10.2017р. Б. / Папа: Союз між чоловіком та жінкою покликаний взяти відповідальність за світ

Могутність біотехнологій, що вже тепер уможливлюють немислимі раніше маніпуляції, ставить вражаючі запитання, а тому є невідкладним посилити студії та співставлення щодо наслідків такої еволюції суспільства в технологічному сенсі, аби опрацювати антропологічну відповідь, що буде на висоті цього епохального виклику. Думками про це Святіший Отець поділився, зустрічаючись у четвер, 5 жовтня 2017 р., з учасниками Загальної Асамблеї Папської Академії «За життя». Тема зустрічі, що включає також прилюдний семінар та відбувається у Ватикані від 5 до 7 жовтня, звучить: «Супроводжувати життя. Нові форми відповідальності в технологічній епосі».

Як зауважив Папа, сьогодні людина переживає особливий історичний етап, на якому «в нечуваному контексті перетнулися давні та завжди нові запитання про сенс людського життя, про її походження та призначення». Характерною ознакою цього є швидке поширення «культури, нав’язливо зосередженої на вищості людини – як виду та як індивіда – над дійсністю». Настільки, що мова йде про “еґо-поклонство”, тобто «справжній культ власного “я”, на вівтарі якого в жертву приноситься все». Така перспектива, за його словами, не є нешкідливою, оскільки «формує особу, що постійно вдивляється у дзеркало і стає нездатною звернути погляд на інших і на світ».

Наступник святого Петра зауважив, що не йдеться про те, щоб заперечувати чи применшувати законність індивідуального прагнення до якості життя та важливість економічних ресурсів і технічних засобів, але про те, що неможливо замовчувати «безпринципний матеріалізм, яким позначений союз між економікою та технологіями, що ставиться до життя лише як до ресурсу».

«На жаль, чоловіки, жінки та діти в кожній частині світу з гіркотою та болем переживають примарні обітниці цього технократичного матеріалізму. Також і тому, що всупереч пропаганді добробуту, який мав би автоматично поширюватися із розширенням ринку, натомість, поширюються терени нужди й конфлікту, відкинення та покинутості, обурення та відчаю. Справжній науковий поступ, натомість, мав би надихати людяніші політики», – сказав Папа, додаючи, що «християнська ініціатива спонукає нас знову взяти ініціативу, відкидаючи всякі прояви ностальгії та нарікання». Бо світ «потребує віруючих», що будуть «креативними й позитивно налаштованими, смиренними та відважними, рішуче готовими засипати прірву між поколіннями».

Джерелом натхнення для відновлення цієї ініціативи, як зауважив Святіший Отець, є «Боже слово, що просвічує початок життя та його долю». Тому сьогодні, більше ніж будь-коли, видається необхідним «богослов’я створення, здатне перекладатися в слова та жести до кожного життя та всього життя». Книга Буття каже нам, що «кожен з нас є створінням, яке Бог бажає та любить», а не «лише збором добре організованих та відсіяних в процесі еволюції життя клітин».

«Боже благословення на початку та обітниця вічного призначення, які є основою гідності кожного життя, належать усім та призначені для всіх», – підкреслив Папа, зауважуючи, що біблійну розповідь про створіння слід постійно перечитувати, аби «оцінити всю повноту та глибину жесту любові Господа Бога, Який ввіряє союзові між чоловіком та жінкою створіння та історію».

Цей союз запечатаний «єднанням особистої та плідної любові, якою позначений шлях передавання життя через подружжя та сім’ю», але виходить поза межі цієї печаті. «Союз між чоловіком та жінкою, – пояснив Святіший Отець, – покликаний взяти у свої руки провід усього суспільства. Це є запрошенням до відповідальності за світ, в культурі та політиці, праці та економіці, а також у Церкві».

За словами Наступника святого Петра, чоловік та жінка не покликані лише говорити між собою про любов, але з любов’ю говорити про те, що вони повинні чинити задля того, аби «людське співжиття здійснювалося у світлі Божої любові до кожного створіння». А важливість цього союзу випливає з того, що ні сам чоловік, ні сама жінка «не здатні взяти на себе цю відповідальність». «Вони були створені разом у їхніх благословенних відмінностях, разом згрішили, претендуючи зайняти місце Бога, разом, завдяки Христовій благодаті, повертаються до Бога, аби віддати належне дбанню про світ та історію, яку Він їм доручив», – пояснив Папа.

Отож, як зауважив далі Святіший Отець, мова йде про «справжню культурну революцію», і Церква повинна першою виконати своє завдання дати відповідь на ці виклики. Насамперед, слід «чесно визнати запізнення та занедбання». Слід, насамперед, остаточно відкинути «форми підпорядкованості, якими була позначена історія жінок», творячи «оновлену культуру ідентичності та відмінності».

«Нещодавно розвинута гіпотеза про те, щоб відкрити шлях до гідності людської особи, радикально нейтралізуючи статеві відмінності та, як наслідок, розуміння чоловіка та жінки, не є правильною. Замість подолувати негативні інтерпретації статевої відмінності, які принижують її невід’ємну важливість для гідності людини, існує тенденція касувати цю відмінність, пропонуючи техніки та практики, які вчиняють її незначною для розвитку особи та людських стосунків. Але утопія “середнього роду” усуває, одночасно, як людську гідність статево відмінної структури, так і особистісну якість генеративного передавання життя», – сказав Папа, додаючи:
«Біологічне та психологічне маніпулювання статевими відмінностями, яке біомедичні технології представляють як повністю доступне для вибору свободи – в той час як це не є так – загрожує знищити джерело енергії, яке підтримує союз між чоловіком та жінкою та вчиняє його креативним та плідним».

За словами Святішого Отця, «таємничий» зв’язок між створенням світу та народженням Сина, який об’явився у воплоченні Сина в лоні Діви Марії, «остаточно просвічує таємницю буття та сенс життя». Образ народження випромінює «глибоку мудрість щодо життя»: життя, отримане як дар, вивищується через дарування.

Отож, як зауважив далі Глава Католицької Церкви, завзяття на користь дбання про життя протягом усього тривання його індивідуальної та суспільної історії, вимагає, насамперед, «наново віднайти чутливість до відмінних періодів життя», зокрема, до дітей та до похилих віком. Все те, що в них є «делікатного й тендітного, уразливого та тлінного» не є справою, яка стосується «лише медицини та добробуту». Йдеться про «частини душі та людської чутливості, які потребують бути вислуханими та визнаними, захищеними та цінованими».

«Суспільство, в якому все це може бути лише купленим і проданим, бюрократично врегульованим і технологічно приготованим, є суспільством, яке втратило сенс життя. Воно не передаватиме його малим дітям, не визнаватиме його в стареньких батьках. Ось чому, навіть не зауважуючи цього, ми будуємо міста, дедалі ворожіші до дітей, та спільноти, дедалі недоброзичливіші до похилих віком, зводячи стіни, які не мають ні дверей, ні вікон. Вони повинні би захистити нас, але, в дійсності, придушують нас», – сказав Папа, додаючи:
«Свідчення віри та Божого милосердя, що загострює та здійснює кожну справедливість, є суттєвою умовою для кругообігу справжнього співчуття між різними поколіннями».

Підсумовуючи, Святіший Отець зазначив, що саме в цьому новому горизонті він бачить місію оновленої Папської Академії «За життя», розуміючи, що вона є «важкою, але також захоплюючою». «Я впевнений, що не забракне людей доброї волі, як також вчених різних релігійних спрямувань та відмінних антропологічних та етичних бачень світу, які поділяють необхідність привернути до уваги народів автентичнішу мудрість життя задля спільного добра», – сказав він, складаючи подяку членам Академії за їхню працю, адже «відповідальний супровід людського життя, від його зачаття й протягом всього його перебігу аж до природної смерті – це труд розпізнавання та розуму любові для вільних і захоплених чоловіків і жінок, а також для пастирів, що не є наймитами».

04.10.17

04.10.2017р. Б. / Важкі питання. Як Бог допускає, щоб від гріховних ситуацій народжувалося нове життя?

ПИТАННЯ: Як Бог допускає, щоб від гріховних ситуацій народжувалося нове життя? Наприклад, від перелюбу, але ще жахливіше - від зґвалтування? Хіба може жахливий злочин бути актом, що породжує нове життя, адже єдиним таким актом повинна бути любов?

ВІДПОВІДЬ: Бог навіть зі зла може отримати благо, а найвищим благом є життя людини. Звичайно, нам важко бачити цей взаємозв'язок, але Господь охоплює Своїм поглядом обрій вічності, який поки нам не доступний. Хоча і в силу нашого людського досвіду в різних ситуаціях ми нерідко переконуємося, як негативні ситуації і обставини призводять до несподіваних життєствердних наслідків.

«Життя - це завжди благо», - стверджував Папа Іван Павло II в енцикліці «Євангеліє життя» (30). Це вірно незалежно від обставин, в яких було покладено початок людського життя. В силу того факту, що життя зародилося, воно гідне того, щоб бути прожитим, і гідність життя, породженого в найжахливіших обставинах, нічим не менша, ніж гідність життя, до зачаття якого привела подружня любов. Те, що сам гріховний вчинок не відповідає високій гідності людини, в жодній мірі не применшує його гідність. Святий Тома Аквінський говорив, що людина - це найвеличніше благо в світі, адже людина має розум і безсмертну душу, яка може бути вознесена в вічне життя і єднання з Богом.

Говорячи про недостойні ситуації, в яких може бути зачата людина, можна порівняти їх з тим випадком, коли Божественну Літургію здійснює священик в стані тяжкого гріха. Обставини, в яких він служить Літургію, абсолютно не гідні цього священного жертвоприношення, і священик звершує блюзнірство. Однак сама Жертва Христова жодним чином не затьмарена і не зневажена тим блюзнірством, яке здійснює священик. В цьому випадку Літургія буде володіти тією ж самою цінністю, що і жертва, принесена Христом на Голгофі.

28.09.17

28.09.2017р. Б. / «Ми є народом вцілілих»: Глава УГКЦ пояснив, чому аборт глибоко ранить людську душу (+VIDEO)

У черговому ефірі інтерактивної програми «Відкрита Церква» Блаженніший Святослав розмірковув на тему «Дар життя». Пропонуємо вам декілька важливих висловлювань Глави УГКЦ про аборт як тяжкий гріх, про його наслідки для жінки і суспільства загалом.
  • Аборт, навіть з точки зору медицини, є штучним перериванням вагітності. З моральної точки зору, це навмисне вбивство невинної людської істоти. Цей злочин має великий вплив не тільки на ненароджене немовля, а й на жінку, родину, лікаря, суспільство.
     
  • Церква називає аборт тяжким гріхом, який глибоко ранить людську істоту.
     
  • Коли чиниться аборт, страждає тіло, страждає душа і страждає людський дух.
     
  • Фундаментом, основою будь-якого демократичного суспільства є захист життя його членів. Право на життя є первинним фундаментальним правом всякого людського суспільства, цивілізованої демократичної держави.
     
  • Коли в державі комусь заперечують право на життя та ще й за віковим принципом (через те, що людська істота не досягнула певного віку), то йдеться про заперечення фундаментального права людини.
     
  • Усяка юридична система, конституція певної держави, міжнародне право буде мати сенс тоді, коли захищатиме фундаментальне право кожного із нас на життя.
     
  • Кожна людина є господарем власних вчинків. Вона свідомо вирішує, як жити.
     
  • Чесний лікар ніколи не скаже, що аборт − це щось добре. Чесний лікар завжди скаже собі і жінці, що наслідком аборту може бути не тільки важка травма дітородних органів жінки, а й безпліддя. Якщо перша вагітність молодої жінки закінчується абортом, то вона може стати безплідною.
     
  • В Україні поширений «абортний туризм», коли в державу приїздять робити аборти жінки з тих країн, де аборт на законодавчому рівні заборонений.
     
  • Українське суспільство сьогодні живе, на жаль, в абортивній свідомості, в абортивному менталітеті. У нас довгий час аборт вважався чимось дозволеним. Тому багато людей в Україні сприйматимуть заборону аборту як обмеження їхніх прав, їхніх свобод. Тому разом із забороною має бути проведена велика просвітницька робота.
     
  • Святий папа Іван Павло II, коли виступав у польському сеймі, ствердив: «Той народ, який вбиває своїх дітей, не має майбутнього».
     
  • Держава і народ, щоб мати майбутнє, повинні захищати життя своїх громадян і ще не народжених дітей.
     
  • Ембріон − це окремий організм, окрема особа, яка є людиною. Коли роблять аборт, то вбивають людину на ранніх стадіях її життя.
     
  • Церква захищає гідність ще не народженої дитини, її право на життя і захищає гідність жінки.
     
  • Можемо говорити про абортивний менталітет, який є в сім’ях. Аборт дуже поширений в Україні. Багато із нас народилося у сім’ях, де мама робила аборт. Іншими словами, можна сказати, що ми є «народом вцілілих», яких лише випадково минула вбивча рука рідних батьків. Якщо це усвідомимо, то зрозуміємо, в якій глибокій травмі ми живемо.


27.09.17

27.09.2017р. Б. / Глава УГКЦ: «Україна ще морально не готова до заборони абортів, адже ще живе в абортивному менталітеті» (+VIDEO)

Україна, на жаль, ще не готова до заборони абортів на законодавчому рівні. Оскільки ще живе в абортивному менталітеті, адже багато років аборт у нас вважався чимось дозволеним і якщо це зараз заборонити, сприйматиметься людьми як обмеження їхніх прав. Таку думку висловив Патріарх Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав у інтерактивній програмі «Живого ТБ» «Відкрита Церква» на тему «Дар життя» 26 вересня 2017 року.

У програмі мовиться, що за офіційною статистикою, щороку в Україні здійснюється понад 200 тисяч абортів. Що таке аборт? «Аборт з точки зору медицини – це є штучне переривання вагітності. Але в плані моральної оцінки цього явища, аборт – навмисне вбивство невинної людської особи», – каже Глава Церкви.

За його словами, люди дуже часто навіть не замислюються, яке значення має такого типу злочин не тільки для новонародженої дитини, яку вбивають, але й для жінки, для родини, для самого лікаря і загалом для цілого суспільства. «Тому, – відзначає Блаженніший Святослав, – Церква вважає аборт тяжким гріхом, який глибоко ранить людину. Я ще не знайшов жодного серйозного лікаря, який би сказав, що аборт – це щось добре. Бо коли чиниться аборт, страждає тіло, душа і, очевидно, страждає людський дух».

Предстоятель висловив позицію, що Церква підтримує заборону абортів в Україні на законодавчому рівні, оскільки фундаментом, основою будь-якого демократичного суспільства – це є захист життя його членів. «Право на життя, – просить задуматися Глава УГКЦ, – є первинним фундаментальним правом будь-якого цивілізованого суспільства. І коли в державі заперечують право на життя за віковим принципом, значить йдеться про заперечення фундаментального права людини».

«Очевидно, – продовжив Предстоятель, – що тільки заборона нічого до кінця не вирішує. Хто хоче, може обійти будь-які заборони. Наприклад, сьогодні в Україні спостерігаємо таке явище як «абортний туризм». До України приїжджають робити аборти жінки з країн, де штучне переривання вагітності заборонене законом. Тому, гадаю, що найважливіше є усвідомити усім нам, а не тільки жінкам, як це часто думають, те, у чому полягає моральне зло такого вчинку і які є наслідки для цілого суспільства».

В Україні є відповідні рухи, які пропагують аборт як право жінки. «З такою аргументацією важко погодитися. Адже сучасна медицина, сучасна наука ембріології нам чітко скаже, що людський зародок, ембріон – це не є істота на нижчих стадіях еволюції, як це часом вчили в радянських медичних інститутах, ця істота не є частиною, клітиною, органом тіла матері, це є окремий організм, окрема особа – людина. Тому коли чиниться аборт, то вбивається людина на ранніх стадіях свого життя. Тут ми мусимо себе запитати, чи ми можемо стверджувати право кого-небудь на вбивство іншої людини?!» – переконує Глава УГКЦ.


26.09.17

26.09.2017р. Б. / Важкі питання. Чому Церква насаджує невіруючим свої моральні закони, виступаючи проти легалізації абортів і т.д.?

ПИТАННЯ: Чому Церква не перестає виступати проти абортів, евтаназії, розлучень, гомосексуальних шлюбів та ін., порушуючи свободу совісті невіруючих? Хіба має вона право змушувати когось вести себе згідно з католицькою доктриною? З якого дива Церква бореться проти законів, що суперечать католицькій моралі, якщо ці закони стосуються лише невіруючим, які переконані, що подібні вчинки не є злом, для них це не тяжкі гріхи, як для християн? Чому б не залишити людям свободу робити так, як вони самі вирішать?

ВІДПОВІДЬ: Невірним є твердження, ніби, виступаючи проти перерахованих вчинків, Церква змушує слідувати своїй доктрині. Церква не нав'язує нікому свої моральні норми, і такої тези не можна знайти в її навчанні.

Дійсно, це було б порушенням свободи іншої людини, а євангельська проповідь з самих витоків була заснована не на насильстві або насадженні, а на залученні. Однак те, що перераховано в питанні, - аборт, евтаназія, гомосексуальний шлюб, розлучення, - не є предметом віри, до якого невіруючі не мають ніякого відношення і щодо якого можуть робити що завгодно. Все це не є питанням віри, але відноситься до сфери прав людини. Наприклад, аборт - вбивство дитини в материнській утробі - це тяжкий злочин проти життя  людини, яка народжується і не можна залишати іншому свободу здійснювати це вбивство лише тому, що, на відміну від нас, хтось не усвідомлює це як зло. Це зло виявляє не релігія, а совість, в якій завжди звучить голос Бога, - за винятком випадків, коли цей голос повністю заглушений. Цей голос аж ніяк не ототожнюється з голосом Католицької Церкви: Бог говорить в совісті кожної людини, навіть якщо вона не відносить себе до віруючих. Кожна людина відчуває в собі закон, вписаний в неї не нею самою і навіть не державою, і відчуває, що повинна слухатись цього голосу, який закликає робити добро і уникати зла. Людина інтуїтивно розуміє, де зло, а де добро, і навіть невіруючий, навіть войовничий поборник абортів сам прекрасно знає, що аборт не є добром, і вважає його злом, - нехай неминучим, нехай вимушеним, меншим злом, для якого можна знайти яке завгодно виправдання, - але він в своїй совісті не вважає його добром, якщо тільки голос совісті не заглушений повністю голосом від лукавого.

Якби в серце людини не був вписаний цей закон, який змушує її розрізняти між злом і добром, то кожен дотримувався б своєї власної моралі і не існувало б взагалі ніяких законів. Наприклад, людина могла б тоді слідувати своїм переконанням, що вбивати невинну людину - це непогано і навіть похвально. Однак права вбивати у людини ніколи не було і не буде. Це твердження зовсім не означає насадження католицької віри, але лише нагадування про те, що з самого початку вже вписано в серці людини, і вписано для того, щоб людина була щасливою, бо добро завжди веде до блага людини. І навіть якщо якесь суспільство вирішує прийняти більшістю голосів закон про те, що вбивати дітей, наприклад, в материнській утробі, допустимо, - це не означає, що цей злочин раптом перетворюється в добру справу. Він залишиться жахливим злочином. Називати той чи інший вчинок добрим чи злим - це не сфера компетенції ні парламенту, ні якого б то не було іншого органу, який не може ніяким декретом перетворити зло в добро. Легалізоване вбивство завжди залишиться вбивством, перекручення - збоченням, навіть якщо його назвуть іншим словом.

Виступаючи проти легалізації абортів і евтаназії, Церква захищає невинних від вбивства. Та й жодна жінка не відчуває щастя після скоєного аборту, тому, засуджуючи аборт, Церква захищає також гідність жінки. Таким чином, це не є нав'язуванням догматів віри. Жінка може наводити аргументи на захист свого вибору позбутися дитини, але вона в своєму серці не вважає цей вчинок добром і завжди від нього страждає, іноді усвідомлюючи це зло через багато років.

Що стосується гомосексуалізму, то і в цій області парламент не має права вирішувати, чи є дії гомосексуальних пар добром чи злом. Як ці дії не назви, - навіть красивим словом «сім'я» або «шлюб», - вони не стануть від цього благими. У законодавців немає реальних повноважень відносити їх до добра, називаючи благим словом «сім'я». Сім'я і шлюб залишаться заснованими на єдності чоловіка й жінки навіть в тому випадку, якщо законодавці зарахують до цієї категорії і інші партнерства. Це вписано в серці і в культуру людини спочатку: ще стародавні визначали шлюб як постійну спільність, призначену для продовження роду і виховання дітей, і навіть якщо гомосексуальній парі суспільство дозволяє маніпулювати з зачаттям дітей або всиновлювати дітей, ця пара не стане шлюбом або родиною. Церква не втручається в їхні стосунки: якщо вони бажають жити так чи інакше, це їх особиста справа, - але називати це шлюбом або родиною неприпустимо, у них немає такого права, і, привласнюючи собі це право з усіма його наслідками, вони завдають непоправної шкоди суспільству: досить подумати про різні способи придбання дітей, на яких вони претендують, назвавши себе сім'єю. Поки за таке право борються тільки гомосексуальні пари, і навіть суспільству з його законодавцями довелося пройти дуже довгий шлях, щоб зробити крок назустріч легалізації цих пар. Але все ж якщо сьогодні, скажімо, себе назвати шлюбом вирішить не пара, а троє або четверо чоловіків, що живуть у цивільному шлюбі між собою, - суспільству, швидше за все, доведеться ще дуже довго заглушати в собі голос внутрішнього закону, щоб допустити шлюб, що складається з чотирьох осіб однієї статі. Не виключено, що якщо не сьогодні, то завтра таке буде вважатися допустимим!

Католицька Церква також не відноситься до розлучення як до чогось позитивного. Жодна людина в глибині душі не вважає розлучення доброю справою, в день одруження кожен хотів би мати ідеальний шлюб назавжди і померти з обранцем в один день. Інша справа, що різні обставини, схильність до егоїзму і гріха завжди підривали основи нерозривного шлюбу. Ні у кого немає сумнівів, що розлучення не відбувається на порожньому місці, це завжди плід страждань і джерело страждань, особливо для дітей. Розлучення завжди призводить до негативних наслідків - як мінімум для одного з подружжя або для обох, або для дітей, причому це теж часто виявляється не відразу. Його можна назвати неминучим вчинком, меншим злом, - але навряд чи у когось повернеться язик назвати його добром, до якого може прагнути людина, щоб бути щасливою.

Скажімо так: за винятком продуманого розрахунку, ніхто не одружується з метою розлучитися. Для того щоб зрозуміти, що розлучення не є добром, також немає необхідності бути віруючим католиком. Зло розлучення на очах у всіх.

Свобода - це дорогоцінний дар, властивий людині. Але людина не може бути вільною чинити зло - тому що інша людина також вільна і ніхто не має права завдавати їй зло. Людина не володіє свободою вбивати, красти, мучити інших людей, наносити іншим матеріальні збитки. Щоб погодитися з цим, не потрібно бути віруючим.

Людина має свободу для творчого і відповідального вершення добра, а не зла. Злі вчинки - це зловживання свободою, тому суспільство карає за злочини. Виступаючи проти легалізації зла, Церква не насаджує моральний закон суспільству. Закони в Церкві існують тільки для послідовників цієї Церкви. Невіруючі не зобов'язані поводитися як віруючі, і мета проповіді Церкви навіть з тих чи інших суспільних питань - зовсім не змусити інших виконувати заповіді. Своїм учительством Вона ніколи не мала на меті змінити цивільні закони таким чином, щоб невіруючі поступали як віруючі. Швидше, соціальне вчення Церкви спонукає змінити закони таким чином, щоб людина залишалася людиною, щоб вона залишалася вільною і могла користуватися всіма своїми природними правами, щоб не заперечувалося право кожної людини на життя і гідність, відповідне її людської сутності, щоб зло не зневажало її свободу і не перешкоджало їй реалізувати свій потенціал.

Суспільство не має права називати добром зло і визначати, що добре, а що погано з моральної точки зору. Суспільство не має право також судити про совість людини: воно може судити лише про поведінку людини перед тим чи іншим законом, прийнятим за домовленістю.

Але існує не тільки закон, прийнятий за домовленістю: не можна ігнорувати закон, вписаний в совість людини.

Саме до цього і закликає Церква, звертаючись також до законодавців. Закон, вписаний в серце кожної людини, наказує не вбивати і не робити зло ніколи і ні за яких обставин.

23.09.17

23.09.2017р. Б. / 26 вересня дивіться програму «ВІДКРИТА ЦЕРКВА» з Блаженнішим Святославом про «Дар життя»

26 вересня, о 16:00, чекайте на наступний ефір інтерактивної програми «Відкрита Церква». Цього разу ми продовжимо говорити із Блаженнішим Святославом на тему «Дар життя».

Чи підтримує Церква заборону абортів на законодавчому рівні? Чому? І чи пропонує при цьому альтернативу жінкам, які опинилися у скруті через небажану вагітність? Штучне запліднення – це гріх чи шанс на омріяне батьківство?

Про це, як і про багато чого іншого, ми поговоримо із Главою УГКЦ у прямому ефірі. Долучайтеся до розмови! Адже саме від ваших запитань залежить «градус» нашої дискусії!

Запитання до Глави УГКЦ можна лишати в коментарях на сторінці Zhyve.tv у Facebook. Також їх можна надіслати на електронну адресу редакції zhyveproject2016@gmail.com.

Відкривайте мудрість Церкви разом з нами!

«ВІДКРИТА ЦЕРКВА» – це інтерактивний проект «Живого телебачення». У межах проекту ми щоразу порушуємо нову й важливу для суспільства тему і з допомогою Блаженнішого Святослава шукаємо відповіді на виклики часу. У кожній програмі ви почуєте думки експертів, результати найсвіжіших соціологічних досліджень і цікаві факти з життя Глави УГКЦ із перших вуст! «Родзинка» нашої програми – щирий інтерактивний діалог із глядачем, під час якого кожний охочий може поставити запитання Предстоятелеві УГКЦ й одержати жадану відповідь одразу.

19.09.17

19.09.2017р. Б. / АНОНС: 23 вересня 2017р. Б. ЕКОЛОГІЧНИЙ ПІКНІК

АНОНС: 23 вересня 2017р. Б. ЕКОЛОГІЧНИЙ ПІКНІК

Слава Ісусу Христу!

Любі, у Христі Ісусі, брати й сестри, шановні кам'янчани та відвідувачі парафіяльного сайту, ЛАСКАВО ПРОСИМО усіх небайдужих разом з нами узяти участь в екологічному заході, метою якого є:

ЗБЕРЕЖЕННЯ нашого ДОВКІЛЛЯ ЧИСТИМ!

Програма еко-пікніка:

Час і місце проведення заходу:
23 вересня 2017р. Б. о 9:00, у другому урочищі Дніпра.

Їхати:
з правого берега міста - до першої зупинки автобуса після мосту.
з лівого берега - до зупинки автобуса перед мостом.

1. Екологічна молитва.
2. Прибирання території від сміття.
3. Молебень до Пресвятої Богородиці.
4. Приготування куліша та спільна трапеза.
5. Подячна молитва Богові за створіння і дар життя (народні та церковні пісні під гітару, ігри, забавки тощо).
6. Від'їзд по домівках.

Запрошуємо усіх небайдужих!

Зробимо наше довкілля чистим Всі разом!

Проводення еко-заходу здійснюють: 
парафіни Преображення Господнього спільно з «Карітас - Кам'янське».

Контактні телефони:
096 785 09 89  Олег Чабаненко (Карітас - Кам'янське)
097 921 73 48  о. Михайло (Неїжмак)
067 681 88 02  Генадій (Морозов)

Повідомила Лариса Рогатинська

Джерело:  Сайт парафії Преображення Господнього, м. Кам'янське

17.09.17

17.09.2017р. Б. / Поки народжуваність у країнах Центральної Європи зростає, в Україні – стрімко падає

Народжуваність у Словаччині, Чехії, Польщі та Угорщині минулого року зросла, тоді як в Україні – стрімко впала. Про це пише Європейська правда з посиланням на видання Aktuality.
Так, в Словаччині, Чехії, Польщі та Угорщині народжуваність зросла у порівнянні з 2015 роком.

У Чехії минулого року кількість народжених дітей зросла майже на 2 тисячі і становить понад 112 тисяч.

В Угорщині та Австрії – зросла майже на три тисячі, в цих країнах народилось понад 95 тисяч та понад 87 тисяч дітей відповідно. Примітно, що Австрія демонструє зростання показника народжуваності протягом останніх 5 років.

У Польщі 2016 року народилось майже на 13 тисяч дітей більше – понад 382 тисячі.

Найгірший показник демонструє Україна, де минулого року народилось майже 397 тисяч дітей – це на 15 тисяч менше, ніж торік. Як свідчить статистика, кількість новонароджених в Україні протягом останніх п’яти років постійно зменшується.

14.09.17

14.09.2017р. Б. / Європарламент визнав захист ненароджених… насильством щодо жінок

12 вересня 2017 р., Європейський парламент схвалив Періодичний звіт, яким закликає всі країни-учасниці ЄС ратифікувати Стамбульську конвенцію, а відмову вбивати дитину в лоні матері визнає формою насильства щодо жінок.

Звіт згадує справу пропозиції стосовно рішення Ради щодо долучення ЄС до Конвенції Ради Європи з запобігання насильству щодо жінок та боротьби з домашнім насильством. Із ухваленого звіту випливає, що лівацькі середовища, які взяли гору в Комісії громадянських прав, справедливості і внутрішніх справ (LIBE) та в Комісії прав жінок та рівноправності (FEMM) збираються нав’язати державам-членам схвалення радикальних рішень у ґендерній політиці. 

В ухваленому звіті Європарламент закликає держави-члени, які не ратифікували Стамбульську конвенцію, поспішити з діями. Водночас від членів ЄС вимагається призначити відповідні фінансові засоби на здійснення ґендерної політики, які Конвенція визнає засобами боротьби з насильством щодо жінок. Звіт також планує систематичні вишколи та процедури, які дозволяють на повну запровадити концепцію gender based violence. У документі сказано про подолання сексизму та стереотипних ґендерних ролей та про форсування у медіях «ґендерно нейтральної» мови, тобто такої, що виражає принципи й наміри ідеології ґендеру. 

Ці дії Європарламенту не мають підстав у первісному законодавстві ЄС і можуть становити порушення окремих компетенцій держав-членів ЄС. Тим не менше, Європарламент, проголошуючи свою повну, політичну участь у процесі нагляду за виконанням Конвенції, однозначно стверджує, що застосовуватиме сталий тиск задля виконання дій у цьому напрямку. 

Одне з найбільш тривожних місць у звіті — постулат визнання юридичного захисту дитини до народження (заборону абортів) формою насильства щодо жінок і дівчат. Можна передбачити, що Стамбульська конвенція (подібно як схожа конвенція з Белем ду Пара, чинна у шерегу держав обох Америк) використовуватиметься як знаряддя тиску задля легалізації та ширення практики убивства ненароджених. 

Ухвалений звіт служитиме пропаганді абортів нібито як закону. Лівацькі середовища представляють пренатальне убивство як вираження турботи про здоров’я жінок. До цього не дає підстав жоден обов’язковий міжнародний документ. Навіть більше, такий підхід виразно суперечить медичним знанням, що підкреслюють фахівці з гінекології та акушерства з усього світу, які підписалися під Дублінською декларацією. Цей документ підкреслює, що заборона абортів жодним чином не обмежує доступу жінок до необхідної їм опіки. 

Неможливо ставити під сумнів доконечність захисту жінок від насильства і запобігання йому; однак форсований Конвенцією спосіб розуміння насильства як обумовлений ґендерно викликає обґрунтовані сумніви щодо дієвості, як і щодо припустимих методів боротьби. Концепція ґендерного насильства (оте саме gender based violence) стверджує, що насильство щодо жінок і домашнє насильство обумовлені відмінностями між способами функціонування жінок і чоловіків у суспільстві. Найбільше таких стереотипів постає у сімейному житті, бо так чітко проявляється природний поділ ролей, які є вираженням комплементарності (взаємодоповнюваності) жінок і чоловіків. Конвенція велить боротися з так сприйнятими стереотипами як гаданими джерелами насильства і промувати нестереотипні статеві ролі. 

На антирезультативність Конвенції як інструменту для подолання насильства щодо жінок і домашнього насильства вказує дуже високий рівень насильства у країнах, які вже чверть століття впроваджують її вказівки. Дослідження, які за тією самою методологією провела Агенція головних прав ЄС в усіх країнах-членах, неспростовно показують, що суспільство з традиційнішою культурою (де діють багато так званих «стереотипів») набагато менше відзначається насильством, ніж ті країни, де запроваджується феміністична ґендерна політика, наприклад, як у Швеції. 

Ухвалення звіту показує водночас, що країни, які вже ратифікували Стамбульську конвенцію, зазнаватимуть політичного тиску, спрямованого на детальне запровадження ґендерної ідеології під виглядом боротьби з насильством. Цей тиск здійснюватиме не лише комітет GREVIO, що діє під егідою ЄС, але і Європарламент, і, по суті, весь Євросоюз

За ухвалення Періодичного звіту проголосували 489 послів, проти були 114, ще 69 утрималися.

12.09.17

12.09.2017р. Б. / 8 виправдань, про які потрібно забути, щоб досягнути успіху в житті

Письменник і підприємець Алден Тан визначив типові виправдання, що властиві людям на шляху до успіху. Якщо ж ви прагнете звершень, ці фрази просто необхідно забути.

1. Я зайнятий
Розповідати усім про те, наскільки які ви зайняті, — маячня. Кожен із нас сьогодні зайнятий. Якщо ви справді чогось хочете, то, будьте певні, час знайдеться. З іншого боку, якщо хтось відповідає, що аж ніяк не може знайти вільної хвилинки для вас, доречним буде переосмислити стосунки з цією людиною. Напевне, ви для неї не надто важливі. Позбудьтеся таких осіб і почніть будувати власне життя в приємнішому оточенні.

2. Мені бракує натхнення
Ось вам така думка: "Натхнення — для дилетантів. Усі інші просто приходять і роблять свою роботу", — так говорить Чак Клоуз.

Якщо постійно відчувати необхідність у натхненні, щоб виконувати власну роботу, навряд чи вдасться досягти успіху. Потреба почуватися добре для того, щоб братися за справу, говорить про ваше ставлення до труднощів.

Не чекайте на натхнення. Просто робіть те, що потрібно. Натхнення й відчуття "напливу" прийдуть посеред шляху.

3. Я надто стомився
У сучасному світі стомлюється кожен. Якщо відчуваєте, що не виспалися, подивіться в Інтернеті, як зробити сон продуктивнішим, розрахуйте необхідну кількість годин. Побутує навіть думка, що можна нормально функціонувати, якщо спати лише 4 години на добу. Якщо хтось на це здатен, здатні і ви.

Варто відкоригувати свій стиль життя і виробити корисніші звички. Перестаньте заглядати в телефон після того, як лягли в ліжко. Більше займайтеся спортом. Гуляйте.

І, перш за все, відкиньте летаргію та візьміться до справ. Якщо ви не хворі фізично, маловірогідно, що ви втратите свідомість від праці, чи що вона вас вб’є.

4. Я недостатньо хороший в цьому
Абсолютна маячня. Будь-яка людина чогось навчається. Ви ніколи не дізнаєтеся, наскільки хороші в чомусь, доки не спробуєте. І тоді, цілком ймовірно, здивуєте самих себе.  Неможливо знати завчасно з чим ніколи не впораєтесь. Лише спробувавши щось зробити, зрозумієте, наскільки ви сильні.

Отож вперед — кращого моменту все одно не буде.

5. Не хочу цього робити, оскільки результат не гарантований
Йдеться не про ваш страх чи невпевненість у собі. Це лише небажання пройти необхідну боротьбу, що її вимагають життя і робота.

Кілька місяців тому мій ментор сказав: "У житті не існує гарантій. Єдина гарантія — смерть". І це дуже правдиво! Тому досить вигадувати виправдання, що робота не варта часу, поки результат не гарантований. Адже тоді це вже не робота. Це наперед виграшна лотерея. Отже, беріться до роботи з невизначеністю й приймайте її як належне.

6. Ніхто не допоможе, а самому цього робити не варто
Послухайте, візьмімо будь-який винахід чи ідею: хтось же це вигадав першим, і зробив без сторонньої допомоги. Ця людина не була впевнена, що досягне успіху. Якщо хтось зміг, чому ви не здатні на це?
Допомога приходить, якщо про неї просять. Однак фундамент усе одно потрібен. І тому головне — це почати. Якщо просити про допомогу, не демонструючи власної волі до роботи, іншим буде начхати. І якщо ви очікуєте на підтримку, що прийде сама по собі, чекайте розчарувань.

7. Я не гідний цього
Або ж "у мені немає нічого особливого" чи "я не заслуговую на успіх". Це означає, що у вас серйозні внутрішні проблеми. Однак насправді це лише відмовки, щоб нічогісінько не робити та прийняти своє комфортне, хоч і посереднє, існування. Це відмовка, яка сприяє вірі в нав’язані суспільством думки й примушує дивитися на успіх інших з-за лаштунків.

Насправді ви — особливі. І напевне гідні чогось. Просто повірте в це. Адже все це в голові. От і починайте змінюватися там же. Більше жодних відмовок.

8. Мені жахливо не щастить
Фортуна — дуже пафосна й заплутана концепція. Але все це — як і віра в те, що вам нібито нещастить, — засіло у вашій голові.

Простіше кажучи, потрібно припинити грати роль жертви, вбачати уроки й позитивні моменти в усіх так званих "невдачах", що трапляються. Доля й невизначеність ніколи не повинні ставати на заваді. Змусьте життя підкоритися вам! Створіть його таким, щоб талан слухався вас.

08.09.17

08.09.2017р. Б. / 11 вересня – день пам’яті жертв узалежнень в Україні

11 вересня, у день пам’яті Усікновення чесної голови святого Івана Хрестителя, церковна спільнота УГКЦ творить спільну молитву за жертвами узалежнень в Україні.

Проблема різного роду залежностей набула в Україні масштабів епідемії. Зараз достеменно вже ніхто не може назвати кількість людей, залежних від алкоголю, наркотиків, азартних ігор. Однак їх кількість вимірюється мільйонами, і ми щоденно зустрічаємо їх на вулицях наших міст і сіл; вони приходять на наші святкування як друзі, сусіди чи колеги по роботі, а, можливо, вони є в нашому родинному чи сімейному колі. Якщо комусь із нас довелося контактувати із залежною особою, то, згадуючи всі неприємні моменти спілкування –  образи, неправду, маніпуляцію чи агресію з боку залежної особи стосовно нас, –  не можемо так легко визнати, що ця людина є «жертвою». Радше самі себе почуваємо скривдженими і «жертвами». Та спробуймо поглянути на залежних людей очима віруючої людини, дослухавшись до євангельської науки.

Жертва – це людина, яка потрапила в пастку через підступність і злобу якогось ворога. Той, хто розставляє пастки для душі людини, – це духовний ворог людства, батько усілякої неправди – диявол (пор. Ів. 8, 44). Видаючи зло за добро, вводить людей в оману, зароджує в їхніх душах пристрасть, непереборну прив’язаність до іншої людини, предмета чи речовини. Так діє він і стосовно тих, кого ловить у пастку залежності.  Поволі й непомітно для людини ставить алкоголь, наркотик чи азартні ігри в центр їхнього життя. Коли людина стає залежною, то навіть будучи свідомою цього, не може відмовитися від джерела узалежнення. Навпаки, заради переживання чергового задоволення готова обманювати, сваритися, принижувати, красти чи навіть убивати… Людина залежна, роблячи такі страшні вчинки, вже не належить собі, в її серці живе пристрасть, через яку диявол не дозволяє їй бути собою, віддаляє її від своєї ідентичності, родичів та друзів, а що найтрагічніше – від  Бога!

Зауважмо, що ніхто із залежних не бажав собі долі алкоголіка, наркомана чи ігромана. Кожен із них, однак, дозволив собі відступити на крок від правди про взаємини Бога і людини:
  • що єдине джерело істинної радості – це життя з Господом, до якого закликає псалмоспівець (Пс. 34, 9);
  • що єднання з Богом неможливе без виконання Його святої волі (Ів. 14, 23);
  • що чеснота тверезості є одним із фундаментальних духовних засобів для осягнення вічності (пор. 1Кор. 6, 9-10).
Сьогодні чимало наших братів і сестер у Господі добровільно йдуть дорогою загибелі, неухильно наближаючись до пастки залежності. Для багатьох християн відступ від правди Заповідей Господніх у цьому питанні став непомітним. Так, наприклад, перетворити християнське свято на застілля з пияцтвом, віддячити за допомогу в якійсь справі алкоголем, примусити свого гостя вжити спиртне, пригостити залежного від алкоголю спиртним,  закрити очі на вживання неповнолітньою дитиною алкоголю чи наркотиків або свідомо пригостити  неповнолітню дитину алкоголем – стало звичним явищем. У день пам’яті жертв узалежнень згадаймо слова, сказані Господом через пророка Ісаю: «Горе тим, що зло видають за добро!» (пор. Іс. 5, 20).

Підносячи спільну молитву до Господа за жертвами узалежнень, Церква заохочує все українське суспільство усвідомити, що саме жива християнська віра може допомогти нам подолати це всенародне лихо. Дослухавшись до науки Церкви щодо збереження чесноти тверезості, можемо зробити чимало практичних висновків, які стануть дієвою допомогою жертвам узалежнень.

Творімо молитву за переставлених у вічність, які померли внаслідок узалежнення. З любові до ближнього ми покликані пам’ятати і про тих, хто легковажно пробудив у своїй душі пристрасті, які руйнують і забирають в людини здатність турбуватися про спасіння власної душі та приводять до передчасної і неприродної смерті.

Супроводжуймо молитвою, словом і ділом милосердя близьких залежної особи. Зокрема, берімо участь у житті членів родини, де є узалежнення, через складення присяги в Золотій книзі тверезості в наміренні за зцілення залежної людини.

Виховуймо власних дітей у любові до чесноти тверезості. Будьмо добрим прикладом у святкуванні та прийнятті гостей, де не має місця пияцтву, а святкова зустріч стає нагодою прославити Бога.

Віддячуймо за добрі діла і допомогу нашим доброчинцям засобами, які не суперечать християнським моральним засадам.

Творячи молитву за жертв узалежнень, згадуймо й тих, кого залежність іншої людини торкнулася у надзвичайно трагічний спосіб – це жертви дорожньо-транспортних пригод, спричинених водіями в стані алкогольного чи наркотичного сп’яніння, жертви різних хуліганських вчинків, пограбування, зґвалтування чи розбою, вчинених особами в стані зміненої свідомості, та багатьох інших трагічних ситуацій, де алкоголь є посередником, через якого християнин стає жертвою духовного ворога, що намагається знищити людину.

Будьмо пильними, дорогі брати і сестри, у боротьбі за власне спасіння. Дбаймо, отже, про себе і про тих, хто в своєму житті недобачив тієї небезпеки, яку духовний ворог несе через вживання спиртного, наркотичних речовин, захопленням іграми.

Нехай святий Предтеча Іван Хреститель, який за своє земне життя не торкнувся п’янкого напою, бо відкрив своє серце для найбільшого джерела радості – Бога, буде нам добрим прикладом у веденні достойного християнського життя. Дбаймо про відновлення та утвердження чесноти тверезості в нашому народі!

***
Прохання на сугубій єктенії під час богослужіння (молитви) за жертвами узалежнень в Україні

Ще молимося за молодь нашої парафії, щоб, споможені Твоєю благодаттю, ревно дбали про дар здоров’я, плекали чесноту тверезості і не дозволяли затьмарити в собі образ і подобу Божу гріхами пияцтва, вживання наркотиків, азартними іграми, просимо Тебе, Господи, вислухай і помилуй.

Ще молимося за усіх парафіян, благословенних даром батьківства, щоб добрим прикладом власного життя заохочували і настановляли дітей своїх до життя в тверезості і допомогли їм належно цінувати Твій величний дар здоров’я, просимо Тебе, Господи, вислухай і помилуй.

Ще молимося за зцілення поневолених алкогольним, наркотичним, ігровим чи іншим узалежненням. Подай їм, Господи, зрозуміння свого стану, просвічення їхнього затьмареного розуму і духу, зціли їхнє пожадання, утверди їх у чесноті стриманості, відроди їхню турботу про спасіння власної душі і мир у їхніх родинах та даруй їм ласку свободи Твоїх дітей, просимо Тебе, Господи, милостиво вислухай і помилуй.

Ще молимося за тих, хто зазнав кривди, душевних страждань, втратив здоров’я через дії людей в стані алкогольного чи наркотичного сп’яніння. Зішли, Господи, в їхні серця любов, щоб пробачили кривдникам та віднайшли через Твою благодать радість життя і завжди відчували Твою присутність, благаємо Тебе: вислухай і помилуй.

Західне бюро «Живого ТБ» за матеріалами  www.zdorovia.ugcc.org.ua

07.09.17

07.09.2017р. Б. / Отець Андреас Естебан: «Ми потребуємо, аби вірні УГКЦ в Іспанії нам нагадували, що наша Церква теж є Церквою мучеників»

Представник Іспанської Єпископської Конференції отець Андреас Мартінес Естебан, вікарій Архиєпископа Мадрида для східних католиків, прибув на Синод Єпископів УГКЦ, який від 3 до 12 вересня 2017 року проходить у Львові.
 
З цієї нагоди ми поспілкувалися з о. Андреасом про українців греко-католиків в Іспанії.
 
Отче, розкажіть, будь ласка, про себе.

Я уже двадцять років є священиком. У травні цього року якраз святкував цей ювілей.

Своє навчання розпочав у семінарії в Мадриді. Через кілька років мого служіння священиком кардинал Роко поблагословив мене на навчання в Римі, де я вивчав історію Церкви. Після закінчення студій повернувся до своєї дієцезії. Почав працювати директором дієцезіального архіву (досі ним є), паралельно займався викладацькою діяльністю.

Здобув звання доктора богослов’я. Також є відповідальним за постійних дияконів у наших дієцезіях.

Остання місія, яка мені додалася, коли Святіший Отець створив Ординаріат для східних католиків в Іспанії, - мій єпископ попросив мене бути вікарієм для цих вірних.
 
У чому полягають ваші обов’язки як вікарія для східних католиків?

Насамперед це вирішення юридичних завдань від імені єпископа. Також до моїх обов’язків входить опікуватися священиками східних католиків. Гадаю, якщо священики будуть добрими і святими людьми, то і вірні будуть такими самими.
В Іспанії дуже сильна секуляризація суспільства. І українці, живучи в такому суспільстві, теж можуть наразитися на цю небезпеку
Думаю, моїм головним завданням є бути зі священиками, розмовляти з ними, знати їхні потреби, труднощі… Власне, так і бачу себе у виконанні цього завдання.
 
А який, на вашу думку, зараз стан вірних Української Греко-Католицької Церкви в Іспанії і які їхні головні труднощі?

Зокрема, це сама еміграція українців греко-католиків, які, переїжджаючи до Іспанії, потрапляють в інше середовище, в іншу культуру, тобто все, що пов’язане з аспектом еміграції.

Але я побачив, що українці є дуже релігійною нацією. В іспанському суспільстві з цим дещо по-іншому.

Ми, єпископи, найбільше переживаємо за те, щоб вірні греко-католики в Іспанії не втомилися своєю релігійністю. Для цього є багато небезпечних причин, як-от алкоголь, наркотики. Особливо це стосується молоді.

В Іспанії дуже сильна секуляризація суспільства. І українці, живучи в такому суспільстві, теж можуть наразитися на цю небезпеку.

Друга проблема – вірність власній Церкві і власному обряду, особливо це стосується тих, які народилися вже в Іспанії і не мають такого зв’язку з Україною. Тому ми мусимо працювати з батьками цих дітей, щоб допомогти молодому поколінню зберегти власну традицію віросповідання.
 
Можливо, ви знаєте статистику, скільки саме є вірних греко-католиків в Іспанії і скільки священиків для них служать.

Ситуація є дуже різною… Наскільки мені відомо, в Іспанії перебуває сто тисяч українців. І є близько тридцяти священиків, які в основному служать там, де більше скупчення людей.

Якщо я не помиляюся, є чотири чи п’ять повноцінних власних парафій. Натомість інші громади діють у структурах іспанських парафій, де ваші вірні мають можливість зустрічатися і молитися.
Ми дотримуємося думки, що Церква, яка не відкрита для інших спільнот, може раніше чи пізніше «померти»
Звичайно, іспанські єпископи готові навіть віддавати храми для українців, і це може також перерости в утворення нових власних парафій.
 
Чи не виникає у вас думки, що, можливо, краще б ці українці ходили до іспанських парафій, які вже існують?

Ні. Люди мають право зберігати власну традицію. Ми дотримуємося думки, що Церква, яка не відкрита для інших спільнот, може раніше чи пізніше «померти».

Українська Церква – це Церква мучеників. Як і наша Церква. Але ми забули про своїх мучеників. І ми потребуємо, аби ви нам нагадували, що ми, Іспанська Церква, теж є Церквою мучеників.

В Іспанії зараз багато людей забувають свою Церкву, віру. Ми потребуємо таких вірних, які б нам нагадували, що в Іспанії також померли люди заради Христа.
 
Тобто українці можуть бути такими собі апостолами для нової євангелізації в Іспанії?

Так, звичайно. Очікую, що так і буде. Я відвідував українські церкви в Іспанії, і мені дуже сподобалося, що люди приходять цілими родинами, особливо молодими родинами. Для нас бачити молоду сім’ю в церкві – велика цінність.
 
Невже така драматична ситуація з релігією в Іспанії? Бо мені ось уявлялося, що це така міцна католицька країна…

Іспанія була такою, але зараз ситуація інша. Звичайно, є багато вірних, які йдуть до церкви. Але, на мою думку, це така поверхнева релігійність, духовність. І це особливо виявляється в тому, який спосіб життя люди ведуть. Маємо багато розлучених, абортів, молодих людей, які живуть разом, але без шлюбу…
 
Чи це означає, що Церква просто не відчула кризи, яка наближалася? Запитую для того, аби, можливо, дізнатися якийсь рецепт, як цьому запобігти…

Не думаю, що є якась загальна формула, тому що кожна держава має свою історію.

Проблема в Іспанії виникла, на мою думку, тому, що Церква була дуже наближена до політики. Після громадянської війни ми мали диктатуру генерала Франко. Уряд тих часів дуже опікувався Церквою. Гадаю, тоді Церква і не змогла відкритися на нові проблеми, які вже існували.

Також ми неправильно імплементували рішення Другого Ватиканського Собору. Тому, коли в Іспанії настала демократія, Церква не була до цього готова. Саме тоді почалися проблеми, бо єпископи думали, що Іспанія є і буде католицькою державою. Натомість люди думали, що віра – це одне, а свобода – зовсім інше, і почали робити все, що хочуть.
Українці Іспанії допоможуть нам бути вірними Богові. А ми допоможемо їм зберегти вірність Богові й візантійській традиції
Ми побоюємося, щоб ваші люди не заразилися нашими проблемами. Сподіваюся, що глибоке відчуття Бога не дозволить їм мати такі самі проблеми.
 
Якщо є сто тисяч українців, 30 священиків і є тенденція до зростання, чи не бачите ви адміністративного розвитку саме УГКЦ?

Я на це не можу відповісти. Гадаю, коли Апостольська столиця утворювала Ординаріат для східних католиків Іспанії, то робила це, аби з чогось почати. В історії Церкви структурні одиниці часто так і поставали, розвиваючись крок за кроком.
 
Що б ви хотіли сказати українцям, які живуть в Іспанії?

Насамперед я б хотів звернутися до українських священиків, що ми є брати. Ми є брати в молитві і брати в служінні. Ми потребуємо одні одних. Кардинал теж вважає, що ми маємо передусім опікуватися священиками.

Українським вірним я хочу сказати, щоб любили свою Церкву. Адже Господь хотів мати Церкву як знаряддя, через яке ми можемо любити Його. І Церква – це місце, де ми єднаємося одні з одними. Ця Церква має дві легені, як казав святий Іван Павло ІІ, західну і східну. Українці Іспанії допоможуть нам бути вірними Богові. А ми допоможемо їм зберегти вірність Богові та українсько-візантійській традиції.

Розмовляв о. Ігор Яців
Переклад з італійської: о. д-р Андрій Танасійчук

05.09.17

05.09.2017р. Б. / Заповіт Святої Матері Терези

  • Люди бувають нерозумні, нелогічні й егоїстичні – все одно прощайте їх.

  • Якщо ви проявляли доброту, а люди звинуватили вас у таємних корисних мотивах – все одно проявляйте доброту.

  • Якщо ви досягли успіху, то у вас може з’явитися велика кількість удаваних друзів і справжніх ворогів – все одно досягайте успіху.

  • Якщо ви будете чесними і відвертими, то люди будуть обманювати вас – все одно будьте чесними і відвертими. Те, що будували роками, може бути зруйноване одномоментно – все одно будуйте.

  • Якщо ви здобули безтурботне щастя, вам будуть заздрити – все одно будьте щасливі.

  • Добро, зроблене вами сьогодні, люди забудуть завтра – все одно творіть добро. Врешті-решт ви самі переконаєтесь, що все це між вами і Богом, що все це ніколи не було між ними і вами.

  • Я просила Бога забрати мою гординю, і Бог відповів мені – ні. Він сказав, що гординю не забирають – від неї відмовляються.

  • Я просила Бога зцілити мою приковану до ліжка дочку. Бог сказав мені – ні. Душа її в надійності, а тіло все одно помре.

  • Я просила Бога дарувати мені терпіння, і Бог сказав – ні. Він сказав, що терпіння з’являється в результаті випробувань – його не дають, а заслуговують.

  • Я просила Бога подарувати мені щастя, і Бог сказав, що дає благословення, а чи буду я щаслива, чи ні – залежить від мене.

  • Я просила Бога вберегти мене від болю, і Бог сказав – ні. Він сказав, що страждання відвертають людину від мирських турбот і привертають до нього.

  • Я просила в Бога, щоб дух мій ріс, і Бог сказав – ні. Він сказав, що дух повинен вирости сам.

  • Я просила Бога навчити мене любити усіх людей так, як він любить мене. Нарешті, сказав Господь, ти зрозуміла, чого треба просити.

  • Я просила сил – і Бог послав мені випробовування, щоби загартувати мене.

  • Я просила мудрості – і Бог послав мені проблеми, над якими мені треба ламати голову.

  • Я просила мужності – і Бог послав мені небезпеки.

  • Я просила любові – і Бог послав нещасних, які потребують моєї допомоги.

  • Я просила благ – і Бог дав мені можливості.

  • Я не одержала нічого з того, що хотіла – я одержала все, що мені було ПОТРІБНЕ!!!

  • Бог почув мої молитви.