20.09.2018р. Б. / У Великобританії проведуть розслідування чому кількість дітей, що хочуть змінити стать, зросла на понад 4000%

Представники влади Великобританії хочуть знати причину шаленого зросту кількості дітей, які хочуть отримати «лікування» для зміни статі. За період останніх восьми років кількість дівчат, які вважають себе трансгендерними, зросла на 4500%, а хлопців – 1250%.

Як інформує «LifeSiteNews», представники Урядового управління у справах рівності розслідуватимуть який вплив на рішення дітей змінити стать мають соціальні мережі, а також чи доцільно лікувати медикаментами дітей, які ще не досягли статевої зрілості.

Як повідомляє «The Telegraph», майже у двох третіх дітей і підлітків, котрі хочуть змінити стать, раніше діагностували важкі психічні розлади. «Серед деяких лікарів присутнє занепокоєння, що дітям дають гормони без відповідного врахування довгострокових побічних ефектів, що можуть включати безпліддя та остеопороз», - йдеться у статті.

«Трансгендеризм – це психологічний розлад, а не біологічний», - наголошує доктор Мішель Кретелла, президент Американської колегії педіатрів.

«Активна промоція трансгендеризму спричинила до масивних неконтрольованих експериментів над дітьми та підлітками», - зазначає вона. – «Це зловживання дітьми».

Минулого року у Англії «800 дітей отримали ін’єкції з метою призупинити початок статевого розвитку, включаючи 10-річних дітей; частині з них також давали гормональні препарати для початку процесу зміни статі», - йдеться у статті «The Telegraph».

«Багатьох дітей стерилізують шляхом такого лікування і прирікають на пожиттєве токсичне лікування, щоб накинути протилежну стать», - зазначає др. Кретелла. – «Таке лікування… спричиняє різноманітні негативні наслідки: від серцево-судинних хворіб до діабету і раку».

Джерело:  Воїни Христа Царя

11.09.2018р. Б. / Складні запитання: ЕКЗ і штучна інсемінація

Чи можна назвати морально допустимими ЕКЗ, при якому не гинуть ембріони, і штучну інсемінацію?

Штучне запліднення роз'єднує два нерозривні аспекти – зачаття і єднання подружжя, – подібно до контрацепції, тільки з протилежною метою. Штучне запліднення передбачає маніпуляцію статевими клітинами з боку третіх осіб при відсутності взаємного дару подружжя один одному. Зачата таким чином дитина – не плід любові, а «продукт», виконаний фахівцем «на замовлення».

 «Передачу життя, – писав св. Іван XXIII, – самою природою довірено особистому і усвідомленому акту, і як такий він є суб'єктом премудрих законів Бога: недоторканних і непорушних законів, які треба визнавати і дотримуватися. Тому неприпустимо використовувати ті засоби і методи, які можуть бути прийнятними для передачі життя у рослин і тварин» («Mater et Magistra», 204).

 «Життя людини, – читаємо в інструкції Конгрегації віровчення «Donum Vitae», – отримує початок у зачатті, пов'язаному з єднанням батьків, не тільки біологічним, а й духовним: батьків, що стали єдиними завдяки шлюбу. Запліднення, що відбулося поза тілами пὀдругів, відповідно до самого цього факту виявляється позбавленим тих аспектів і ціннісних вимірів, які виражаються в мові тіла і в єднанні людських особистостей» (2,4 в).

Загибель надлишкових ембріонів обтяжує моральне зло, пов'язане зі штучним заплідненням, але вона не є головною проблемою. Документ Конгрегації віровчення підтверджує неприпустимість такого методу навіть у випадку, якщо жоден ембріон не гине.

Інструкція «Donum Vitae» дає також такі вказівки: «Гомологічна штучна інсемінація всередині подружжя не може застосовуватися, крім випадку, коли технічний засіб не заміщає статевий акт, але діє як полегшення і допомога в досягненні його природної мети» (6).

Таким чином, оцінюючи моральну допустимість штучної інсемінації, треба визначити, чи замінює вона сам статевий акт або ж є лише допомогою для досягнення його природної мети.

У першому випадку штучна інсемінація морально неприйнятна, оскільки йдеться про отримання гамет шляхом генітальної маніпуляції. «Медичне втручання поважає гідність людини, коли воно спрямоване на сприяння подружньому акту, полегшуючи його здійснення або допомагаючи йому досягти своєї мети після того, як його здійснили нормальним способом» (II, 6), – читаємо в документі «Donum Vitae». Тому «технічний засіб, що полегшує подружній акт або допомагає досягти його природних цілей, є морально допустимим. Якщо ж, навпаки, втручання замінює собою подружній акт, воно є морально неприйнятним» (II, 6).

Материнство і батьківство мають величезну цінність, але йдеться і про окрему людську особистість, яка народжується на світ. Ця особистість має гідність і вимагає настільки ж величезної поваги.

Ось що говорить з приводу різних методів подолання безпліддя керівництво Конгрегації віровчення «Dignitas Personae», присвячене гідності людської особистості:

«Що стосується лікування безпліддя, нові медичні технології повинні поважати три фундаментальних блага: а) право на життя і фізичну цілісність кожної людської істоти від моменту зачаття до природної смерті; б) єдність подружжя, яке перебуває у взаємній повазі пὀдругів права стати батьком і матір'ю тільки один через одного; в) специфічно людські цінності сексуальної сфери, які вимагають, щоб зачаття людської особистості відбувалося як плід специфічного акту любові між пὀдругами».

Крім того, стверджується: «Безумовно, допустимі ті втручання, які націлені на усунення перешкод для природної фертильності, як, наприклад, гормональне лікування безпліддя гонадного походження, хірургічне лікування ендометріозу, лікування непрохідності маткових труб або мікрохірургічне відновлення їхньої прохідності. Усі ці техніки можуть розглядатися як справжнє терапевтичне втручання в тій мірі, в якій, вирішивши проблему, що лежить в основі інфертильності, пара може здійснювати подружні акти з прокреативним результатом без потреби для медика безпосередньо втручатися в сам подружній акт. Жодна з названих технік не заміщає собою подружній акт: тільки він залишається гідним по-справжньому відповідального дітонародження» (13).

Джерело:     Воїни Христа Царя

06.09.2018р. Б. / 11 вересня – день пам’яті жертв узалежнень в Україні

11 вересня – день пам’яті усікновення чесної голови святого Івана Хрестителя, церковна спільнота УГКЦ творить спільну молитву за жертвами узалежнень в Україні.

Проблема різного роду залежностей набула в Україні масштабів епідемії. Зараз достеменно уже ніхто не може назвати кількість людей, залежних від алкоголю, наркотиків, азартних ігор… Однак їх кількість вимірюється мільйонами, і ми щоденно зустрічаємо їх на вулицях наших міст і сіл; вони приходять на наші святкування як друзі, сусіди чи колеги по роботі, а, можливо, вони є у нашому родинному чи сімейному колі. Якщо комусь із нас довелося контактувати із залежною особою, то, згадуючи усі неприємні моменти спілкування –  образи, неправду, маніпуляцію чи агресію з боку залежної особи стосовно нас, – не можемо так легко визнати, що ця людина є «жертвою». Радше самі себе почуваємо скривдженими і «жертвами». Та спробуймо поглянути на залежних людей очима віруючої людини, дослухавшись до євангельської науки.

Жертва – це людина, яка потрапила в пастку через підступність і злобу якогось ворога. Той, хто розставляє пастки для душі людини, – це духовний ворог людства, батько усілякої неправди – диявол (пор. Ів. 8,44). Видаючи зло за добро, вводить людей в оману, зароджує в їхніх душах пристрасть, непереборну прив’язаність до іншої людини, предмета чи речовини. Так діє він і стосовно тих, кого ловить у пастку залежності.  Поволі й непомітно для людини ставить алкоголь, наркотик чи азартні ігри в центр їхнього життя. Коли людина стає залежною, то навіть будучи свідомою цього, не може відмовитися від джерела узалежнення. Навпаки, заради пережиття чергового задоволення готова обманювати, сваритися, принижувати, красти чи навіть убивати… Людина залежна, роблячи такі страшні вчинки, вже не належить собі, в її серці живе пристрасть, через яку диявол не дозволяє їй бути собою, віддаляє її від своєї ідентичності, родичів та друзів, а що найтрагічніше – від  Бога!

Зауважмо, що ніхто із залежних не бажав собі долі алкоголіка, наркомана чи «ігромана». Кожен з них, однак, дозволив собі відступити на крок від правди про взаємини Бога і людини:

• що єдине джерело істинної радості – це життя з Господом, до якого закликає псалмоспівець (Пс. 34,9);
• що єднання з Богом неможливе без виконання Його святої волі (Ів. 14,23);
• що чеснота тверезості є одним із фундаментальних духовних засобів для осягнення вічності (пор. 1Кор. 6, 9-10).

Сьогодні чимало наших братів і сестер у Господі добровільно йдуть дорогою загибелі, неухильно наближаючись до пастки залежності. Для багатьох християн відступ від правди заповідей Господніх у цьому питанні став непомітним. Так, наприклад, перетворити християнське свято на застілля з пияцтвом, віддячити за допомогу в якійсь справі алкоголем, примусити свого гостя вжити спиртне, пригостити алкогольно залежного спиртним,  закрити очі на вживання неповнолітньою дитиною алкоголю чи наркотиків або свідомо пригостити  неповнолітню дитину алкоголем – стало звичним явищем. У день пам’яті жертв узалежнень згадаймо слова сказані Господом через пророка Ісаю: «Горе тим, що зло видають за добро!» (пор. Іс. 5,20).

Підносячи спільну молитву до Господа за жертвами узалежнень, Церква заохочує усе українське суспільство усвідомити, що саме жива християнська віра може допомогти нам подолати це всенародне лихо. Дослухавшись до науки Церкви щодо збереження чесноти тверезості, можемо зробити чимало практичних висновків, які стануть дієвою допомогою жертвам узалежнень.

Творімо молитву за переставлених у вічність, які померли внаслідок узалежнення. З любові до ближнього ми покликані пам’ятати і про тих, хто легковажно пробудив у своїй душі пристрасті, які руйнують і забирають в людини здатність турбуватися про спасіння власної душі та приводять до передчасної і неприродної смерті.

Супроводжуймо молитвою, словом і ділом милосердя близьких залежної особи. Зокрема, берімо участь у житті членів родини, де є узалежнення, через складення присяги в Золоту книгу тверезості в наміренні за зцілення залежної людини.

Виховуймо власних дітей у любові до чесноти тверезості. Будьмо добрим прикладом у святкуванні та прийнятті гостей, де не має місця пияцтву, а святкова зустріч стає нагодою прославити Бога.

Віддячуймо за добрі діла і допомогу нашим доброчинцям засобами, які не суперечать християнським моральним засадам.

Творячи молитву за жертв узалежнень, згадуймо й тих, кого залежність іншої людини торкнулася у надзвичайно трагічний спосіб – це жертви дорожньо-транспортних пригод, спричинених водіями в стані алкогольного чи наркотичного сп’яніння, жертви різних хуліганських вчинків, пограбування, зґвалтування чи розбою, вчинених особами в стані зміненої свідомості та багатьох інших трагічних ситуацій, де алкоголь є посередником, через якого християнин стає жертвою духовного ворога, що намагається знищити людину.

Будьмо пильними, дорогі брати і сестри, у боротьбі за власне спасіння. Дбаймо, отже, про себе і про тих, хто в своєму житті недобачив тієї небезпеки, яку духовний ворог несе через вживання спиртного, наркотичних речовин, захопленням іграми.

Нехай святий Предтеча Іван Хреститель, який за своє земне життя не торкнувся п’янкого напою, бо відкрив своє серце для найбільшого джерела радості – Бога, буде нам добрим прикладом у веденні достойного християнського життя. Дбаймо про відновлення та утвердження чесноти тверезості в нашому народі!

Прохання на сугубій єктенії під час богослужіння (молитви) за жертвами узалежнень в Україні

Ще молимося за молодь нашої парафії, щоб споможені Твоєю благодаттю ревно дбали про дар здоров’я, плекали чесноту тверезості і не дозволяли затьмарити в собі образ і подобу Божу гріхами пияцтва, вживання наркотиків, азартними іграми, просимо Тебе, Господи, вислухай і помилуй.

Ще молимось за усіх парафіян благословенних даром батьківства, щоб добрим прикладом власного життя заохочували і настановляли дітей своїх до життя у тверезості і допомогли їм належно цінувати Твій величний дар здоров’я, просимо Тебе, Господи, вислухай і помилуй.

Ще молимося за зцілення поневолених алкогольним, наркотичним, ігровим чи іншим узалежненням. Подай їм, Господи, зрозуміння свого стану, просвічення їхнього затьмареного розуму і духа, зціли їхнє пожадання, утверди їх у чесноті стриманості, відроди їхню турботу про спасіння власної душі і мир у їхніх родинах та даруй їм ласку свободи Твоїх дітей, просимо Тебе, Господи, милостиво вислухай і помилуй.

Ще молимося за тих, хто зазнав кривди, душевних страждань, втратив здоров’я через дії людей в стані алкогольного чи наркотичного сп’яніння. Зішли, Господи, в їхні серця любов, щоб пробачили кривдникам та віднайшли через Твою благодать радість життя і завжди відчували Твою присутність, благаємо Тебе: вислухай і помилуй.

Комісія УГКЦ у справах душпастирства охорон здоров’я

Джерело:  Воїни Христа Царя

03.09.2018р. Б. / Про ЛГБТ, легалізацію педофілії та (не)очевидні речі

Люди, які не в захваті від поточних здобутків руху ЛГБТ, резонно запитують: чи не буде вслід за гомосексуалізмом визнана нормальність (моральна прийнятність) зоофілії, педофілії та інших різновидів "сексуальної орієнтації", які поки що визнаються патологією? Якраз у розпал дискусій стосовно нещодавнього гей-параду у Києві українські соцмережі сколихнуло повідомлення про нові "наукові аргументи", які частково виправдовують педофілію. Ризики наділення цього збочення статусом нормальності справді зростають. Але поруч із поверхневим, "соціологічним" оцінюванням цих ризиків не буде зайвим глибший, методологічний аналіз розрізнення норми і патології у сексуальній сфері.

Сексуальність має чимало вимірів, вищі з яких стосуються трансцендентного покликання людини. Проте не варто забувати, що людина є, у тому числі, біологічним єством, а очевидна біологічна мета сексуальності полягає у продовженні роду. Спрямованість на продовження роду може слугувати надійним критерієм для розрізнення природного і протиприродного статевого потягу. Так, радикальна протиприродність зоофілії є явною, оскільки від "кохання" пастуха Петровича до кози Майї потомство не може з’явитися в принципі. Не є спрямованими на продовження роду потяг некрофіла або гомосексуаліста. Інцестуальний зв’язок може призвести до зачаття дитини, однак існує велика ймовірність того, що ця дитина матиме дефекти. Чим далі дівчинка знаходиться від стану статевої зрілості, тим меншою (аж до нуля) є можливість зачаття нею дитини, її виношування та народження; відповідно у міру цього віддалення зростає протиприродність педофільного потягу. Гомосексуальний педофільний потяг є протиприродним уже в силу своєї гомосексуальності.

Наголосимо: така оцінка природності чи протиприродності не вичерпує зміст моральної оцінки сексуальної поведінки. Моральне зло педофілії полягає не лише в протиприродності, але й у насильстві (невдовзі ми зупинимося на цьому детальніше). Хлопчики, що стали жертвою педофілів-гомосексуалістів, часто й самі стають гомосексуалістами; таким чином моральне зло гомосексуальної педофілії полягає не лише у протиприродності та насильстві, але і в укоріненні у протиприродній сексуальній поведінці іншої особи (подібне зло здійснюють ті, хто, не будучи носіями гомосексуального потягу, пропагують його нормальність: якщо завдяки такій пропаганді дитина, підліток, а подекуди й дорослий сконструює для себе гомосексуальну ідентичність, це у відповідній площині мало чим відрізнятиметься від дій педофіла, який безпосереднім чином штовхнув хлопчика у прірву гомосексуалізму). Натомість подружня зрада спирається на цілком природний потяг – її моральне зло лежить у зовсім іншій площині. Тобто не йдеться про те, щоб оголосити кореляцію з продовженням роду єдиним критерієм моралі у сексуальній сфері. Одначе ця  кореляція у багатьох випадках справді має фундаментальне значення.

Як уже було сказано, гомосексуальний потяг є радикально протиприродним, оскільки принципово відірваний від продовження роду. Але подивімось, як сьогодні виправдовують гомосексуалізм. Ті, що захищають гомосексуальну поведінку і, зокрема, кричать про недопустимість її порівнянь із педофілією, наголошують, що у випадку гомосексуальних зв’язків ідеться про добровільну поведінку двох дорослих осіб. Питання природності чи протиприродності цієї поведінки за великим рахунком ігнорується (у кращому випадку ознакою "природності" називають якісь вроджені чинники, що посприяли формуванню гомосексуальності). До уваги береться суб’єктивний критерій – наявність чи відсутність волі. Логіку захисників збочень, що стоять на повістці денній руху ЛГБТ, можна зобразити приблизно так: "Будь з ким, будь-як, лиш за взаємною згодою".

Чи може критерій добровільності бути гарантом того, що педофільну поведінку з часом не визнають чимось нормальним? Сьогодні багатьом здається, що так. Суспільство визнає, що, якщо педофіл вдається не до зґвалтування, а до якихось маніпуляцій, обману, він все одно чинить насильство. Навіть якщо педофільний акт здійснюється за умов згоди з боку дитини, яка перед тим зазнала ранньої сексуалізації, все одно він є актом насильства, адже, попри видимість згоди, насправді дитина не може її надати, оскільки не володіє повноцінною сексуальною суб’єктністю. Одначе як довго все це буде визнаватися?

Зрозуміло, що люди й надалі засуджуватимуть педофільну поведінку, що супроводжується чітко вираженим, експліцитним насильством (так, як сьогодні продовжує визнаватися моральною патологією зґвалтування статево зрілої жінки). Але де гарантії того, що суспільство не перестане бачити насильство у зв’язках із дітьми, які формально демонструють згоду на близькість? Починаючи з Вільгельма Райха, Альфреда Кінсі чи Даніеля Кон-Бендіта, численні "дослідники" та "адвокати" дитячої сексуальності крок за кроком стирають межу між нею та повноцінною сексуальною суб’єктністю, якою володіє зріла особа. Де гарантії того, що ця межа не буде остаточно стерта і що на "добрівільні" зв’язки дитини та дорослого не будуть дивитися як на щось цілком нормальне? Ба більше: чи не будуть, визнавши педофілію нормою, говорити про черговий етап "прогресу"? Чи не вбачатимуть у схваленні педофілії забезпечення реалізації "прав дитини"? Чи не будуть засуджувати тих, хто не визнає таких "прав" і, натомість, орієнтується на "застарілі моральні уявлення" та "забобони"?

Критерій добровільності дуже хиткий, аби плекати надію, що, спираючись на нього, люди не дійдуть до визнання "нормальності" такого огидного явища як педофілія. А це штовхає на думку про необхідність критичного погляду на теоретичні передумови абсолютизації цього критерію.

Чому люди, які за інерцією поки що засуджують педофілію, водночас виправдовують гомосексуалізм, покликаючись на те, що содоміти вдаються до близькості добровільно, і вже в силу самої цієї обставини їхній спосіб життя варто поважати і сприймати за нормальний? Тому що сучасна культура просякнута ідеологією прав і свобод абстрактної людини-індивідуума. Хибність цієї ідеології закорінена, по-перше, у суб’єктивізмі (вириванні людини з об’єктивного онтологічного порядку), по-друге, у абстрактності (заміні конкретної людини абстракцією людини-взагалі).

Я дещо відійду від генеральної проблематики цього допису, аби показати, як працює перетворення людини на абстрактного індивідуума. Сучасна політика побудови мультиетнічного суспільства полягає у тому, що раса і етнічна приналежність агресивно ігноруються: суспільство має складатися не з представників одного або кількох комплементарних етносів, а з людей-узагалі. Реальне співіснування представників суттєво відмінних етносів породжує численні конфлікти, мігранти гуртуються за етнічними, релігійними та расовими ознаками і протиставляють себе корінному населенню. Але ті, що вірять у людину-взагалі, не рахуються з цими обставинами і продовжують свою політику. Або ж інший приклад – нещодавнє нововведення в Україні. Надогоду феміністкам МОЗ відмінило правила, які захищали жінок від праці на особливо шкідливому для них виробництві. Пов’язані зі статевими відмінностями біологічні даності ігноруються, бо для фемінізму жінка – це просто індивідуум, рівний у своїй абстрактності чоловіку. Те, що чітко говорить біологія, потрібно відкинути – навіть якщо це несе ризики для здоров’я.

Так само, як у випадку нехтування етнічного чи статевого чинника, зведення людини до абстрактного індивідуума підточує моральні норми. Продиктоване такою спрощеною антропологією світосприйняття просто не рахується з існуванням об’єктивних норм. Нормою для нього є максимально реалізовувати свободу індивідуума (цілком самодостатнього єства), аж поки ця реалізація не наштовхнеться на свободу іншого індивідуума. Якщо якісь обмеження не можна чітко редукувати до прав і свобод іншого індивідуума, їх варто відкинути як щось застаріле і сміливо переступати.

І адепт світу без кордонів, і феміністка, і захисник гомосексуалізму діють однаково: вони відкидають те, що виходить за межі абстрактного індивідуума з його правами та свободами. Що заважає приєднатися до цієї "чесної компанії" збоченцю, який прагне користуватися плодами ранньої сексуалізації дітей? Що заважає виникнути армії тих, хто визнає прагнення збоченця цілком справедливими і поєднуваними з інтересами дітей? Адже самі ці інтереси можуть визначатися крізь призму нав’язаних дитині прагнень. Мовляв, дитина також є абстрактним індивідуумом і не має власних сутнісних ознак, її потрібно емансипувати, надавши їй те, від чого вона була відгороджена через хибні моральні уявлення. Поки що ми мислимо у згоді зі здоровим глуздом і визнаємо, що дитина – це таки дитина. Але чи не очікує на визнання цього очевидного факту доля, що спіткала визнання об’єктивної ваги етнічного чинника або усвідомлення природності зв’язку чоловіка та жінки і протиприродності зв’язку чоловіка та чоловіка?

Починаючи допис із теми взаємозв’язку нинішньої повістки денної руху ЛГБТ та ризиків легалізації педофілії, ми, на перший погляд, відійшли занадто далеко. Але справа в тім, що ці ризики є всього лиш проекцією хибних антропологічних, етичних і філософсько-правових уявлень. Загроза легалізації педофілії йде не стільки від якихось організованих груп, що її лобіюють, скільки від базових, парадигмальних уявлень, погоджуватися з якими сьогодні є чимось звичним, – уявлень, які ігнорують конкретність людини і її включеність у об’єктивний порядок сущого, що диктує більш складну етичну систему, аніж принцип "моя свобода закінчується там, де починається свобода іншого".

Ігор Загребельний  Авторська колонка

Джерело:  Воїни Христа Царя