31.03.2017р. Б. / Папа: ми часто віддаляємось від Бога через невірність, а Він завжди на нас чекає

Остерігаймось гонитви за фантазіями та ідолами; лише Господь Бог нас любить як Батько та завжди на нас чекає. Такою була провідна думка Папи Франциска у проповіді під час ранкової Святої Меси, виголошеної у ватиканській резиденції «Дім Святої Марти» у четвер, 30 березня 2017 р. 

Коментуючи біблійний уривок із старозавітньої книги Виходу, Святіший Отець підкреслив Божу любов до Свого народу, незважаючи на його невірність. Також і в наш час, на переконання проповідника, необхідно запитати себе про те, чи ми бува не віддалилися від Господа, гонячись за світовими принадами та фальшивими божками.

Вселенський Архиєрей зазначив, що Бог мріяв про народ, але цей Його розчарував. Народ зрадив свого Господа і Його мрії; таким чином Бог починає відчувати розчарування і просить Мойсея вийти на гору, щоб передати йому Закон для усього люду. Вибраний народ не мав терпеливості навіть 40 днів почекати на Господа Бога, тому зробили собі ідола – золотого тільця, який став їхнім «божком для розваги» і причиною забуття правдивого Бога, Який вивів їх з єгипетської неволі.

Процитувавши пророка Варуха, Глава Католицької Церкви підкреслив, що забути Бога, Який нас сотворив, Який нас вигодував і Який нас супроводжує протягом нашого життя – це те, що розчаровує нашого Творця. А опираючись на євангельські читання, Папа зазначив, що в серці людини завжди є той неспокій і незадоволення любов’ю Бога, яка є вірною. Людське серце завжди скероване у бік невірності. Це є спокусою!

Далі проповідник підкреслив, що також і ми, новий Божий народ, кожного дня повинні наново розпочинати, продовжувати наш шлях, щоб помаленьку не скотитись до ідолів, до зісвітчення, до невірності. На думку Папи, кожен із нас повинен сьогодні запитати у Господа: «Скажи мені, Боже, чи Ти не розчарований мною?» Очевидно, що у чомусь Він в нас розчарований.

А наголошуючи на тому, що Господь має любляче серце, серце Батька, Єпископ Риму закликав до частого іспиту совісті, щоб збагнути, як далеко ми віддалились від того Господа, Який нас вигодував, скільки ідолів стоять у нас на шляху та нас поневолюють, чи Бог плаче наді мною, як колись заплакав над Єрусалимом? Однак, не можна втрачати віри у те, що Він на нас чекає, подібно, як Батько виглядав свого блудного сина, а побачивши його ще далеко від дому, вибіг йому назустріч.

Джерела:     Радіо Ватикан

Воїни Христа Царя

30.03.2017р. Б. / Комітет ООН до Італії: забезпечити жінкам доступ до лікарів, які охоче проведуть аборт

Комітет з прав людини при ООН чинить тиск на Італію, щоб прийняла міри для того, щоб забезпечити жінкам доступ до лікарів, які готові провести аборт.

Хоча аборти є легальними в Італії, феміністки скаржаться, що жінкам важко знайти лікаря, який би погодився провести цю процедуру. В комітеті ООН підтримали цю скаргу, озвучуючи «стурбованість складністю доступу до легального аборту через велику кількість лікарів, які відмовляються проводити переривання вагітності, покликаючись на спротив совісті».

Комітет ООН  закликав італійський уряд «застосувати необхідні міри», щоб забезпечити жінкам можливість знайти лікаря, який охоче проведе їм аборт, інформує Catholic Culture.

Джерело:  Воїни Христа Царя

29.03.2017р. Б. / Папа про світ без ядерної зброї: Мир неможливо здобути на основі страху

«Слід запитати себе, наскільки стійкою є рівновага, що ґрунтується на страху, коли вона схильна помножувати страх та підважувати взаємини довіри між народами», – пише Папа Франциск учасникам Конференції ООН для вироблення юридично зобов’язуючого інструменту щодо заборони ядерної зброї, що приведе до її повного викорінення, перша частина якої відбувається в Нью-Йорку від 27 до 31 березня 2017 року.

Послання від Глави Католицької Церкви зачитав монсеньйор Антуан Камільєрі, заступник Секретаря Державного Секретаріату з питань стосунків з державами, який очолює делегацію Святого Престолу.

Заохотивши учасників конференції рішуче трудитися над створенням умов, необхідних для світу, вільного від ядерної зброї, Папа пригадує, як у вересні 2015 року, виступаючи перед Генеральною Асамблеєю ООН в Нью-Йорку, він підкреслював, що преамбула та перша стаття Хартії Об’єднаних Націй вказують на «основи міжнародної юридичної бази», якими є «мир, мирне вирішення суперечок та розвиток дружніх стосунків». Натомість, «етика й право, що ґрунтуються на загрозі взаємного й потенційного знищення всього людства, суперечать духові Об’єднаних Націй».

«Якщо взяти до уваги основні загрози мирові та безпеці в їх різних вимірах у цьому багатополярному світі ХХІ сторіччя, як от тероризм, асиметричні конфлікти, інформаційна безпека, проблеми довкілля, бідність, то виникає чимало сумнівів щодо відповідності ядерного стримування для того, щоб дати ефективну відповідь на ці виклики», – пише Глава Католицької Церкви, вказуючи також і на «катастрофічні гуманітарні та екологічні наслідки» застосування ядерних боєголовок, що несе з собою «необмежені й неконтрольовані в часі та просторі руйнівні результати». За його словами, не меншу тривогу викликає «марнування ресурсів», спрямованих на ядерне озброєння, що могли би бути використані для «важливіших пріоритетів», якими є зміцнення миру та сприяння цілісному розвиткові людини.

«Слід запитати себе, наскільки стійкою є рівновага, що ґрунтується на страху, коли вона схильна помножувати страх та підважувати взаємини довіри між народами, – наголошує Папа. – Міжнародні мир і стабільність не можуть ґрунтуватися на фальшивому почутті безпеки, на загрозі взаємного чи загального знищення, на простому зберіганні рівноваги сил. Мир слід будувати на справедливості, на цілісному людському розвиткові, на пошані до фундаментальних прав людини, на захисті створіння, на участі всіх у громадському житті, на довірі між народами, на підтримці мирних інституцій, на доступові до освіти й охорони здоров’я, на діалогові й солідарності. В цій перспективі ми потребуємо вийти за рамки ядерного стримування: міжнародна спільнота покликана застосувати перспективні стратегії, щоб підтримати мету миру й стабільності та уникати недалекоглядних підходів до проблем національної та міжнародної безпеки».

На думку Святішого Отця, в такому контексті «загальна ліквідація ядерної зброї стає як викликом, так і моральним та гуманітарним наказом». Для цього слід замислитися над «миром і багатосторонньою колективною безпекою», що виходить за межі понять «страху» та «ізоляціонізму». «Спільне майбутнє людства, – додає він, – вимагає реалістичного зміцнення діалогу, будування та скріплення механізмів довіри й співпраці, здатних створити умови для світу без ядерної зброї».

«Зростаюча взаємозалежність і глобалізація означають, що якою б не була відповідь, яку дамо на загрозу ядерної зброї, вона має бути колективною та узгодженою, ґрунтуючись на взаємній довірі. А її, у свою чергу, можна побудувати виключно через діалог, який буде дійсно спрямований на спільне добро, а не на захист завуальованих чи приватних інтересів», – підсумовує Святіший Отець, наголошуючи, що цей діалог повинен включати всіх: ядерні держави й ті, що не володіють ядерною зброєю, військову та приватну сфери, релігійні спільноти, громадянське суспільство та міжнародні організації, уникаючи «взаємних обвинувачень та поляризації».

Джерела:    Радіо Ватикан

Воїни Христа Царя

27.03.2017р. Б. / «Ударом ногою з півоберта» – як Бог увійшов у життя Чака Норріса

Чак Норріс виступив з промовою перед студентами Університету Свободи (штат Вірджинія, США). Замість моральних настанов розповів про те, як Бог увійшов у його життя «ударом ногою з півоберта». За словами самого Чака, Бог направляє його шлях протягом багатьох років і буде продовжувати це робити і надалі! Також він розповідає про своє важке дитинство, нелегку кар’єру у кінематографі та про те, як серіал «Техаський рейнджер» став частиною його навернення.

Дуже рідко це роблю. Взагалі то я ніколи не виступав в університеті. Але сподіваюся, що коли почуєте моє свідоцтво, то зрозумієте наскільки сильно Бог допоміг мені у житті.

Я народився в Оклахомі в дуже бідній родині. Але моя мати мала надзвичайної сили віру. Брала нас з братом до костелу. Я був охрещений у віці 12 років і зберіг свою віру протягом усього життя.

Мій батько був алкоголіком, тож практично не був присутнім у моєму житті. Я зростав дуже несміливим, замкнутим і слабким фізично хлопцем. Ніколи не міг змусити себе сказати що-небудь перед усім класом. Щоразу, коли учитель просив мене встати і розказати вивчене, я сидів і махав головою, що не буду цього робити. Дуже боявся сказати щось не так. Тож просто сидів на лавці весь червоний від сорому.

По закінченні школи я вступив до армії. Як солдат військово-повітряних сил був відісланий до Кореї. Там я познайомився з бойовими мистецтвами. Коли повернувся до Штатів, то мав чорний пояс з Тхе-квон-до та бронзовий з Дзю-до. Тоді, в 60-х, мало хто мав будь-яке уявлення про бойові мистецтва. Я відкрив клуб і дав рекламу авторських курсів.

На свою першу зустріч я ретельно готував промову. Вивчив її так, що міг дослівно проговорити від початку до кінця. А тоді від кінця до початку (сміється).

До гімнастичної зали, де відбувалася зустріч, прийшло близько 500 осіб. Я взяв мікрофон і сказав: «Доброго вечора, пані та панове. Мене звати Чак Норріс. Сердечно вас вітаю». Це останнє , що я пам’ятаю. Не знаю, що було потім, пригадую тільки, що ходив по залі і показував різні удари руками. Щось у мені переламалось. Переламалось почуття небезпеки, з яким я жив протягом 21 року.

Тоді я спитав у Бога, що мені робити далі. Думав, що маю викладати бойові мистецтва, але відчував десь усередині, що це не є моїм справжнім покликанням. Тож став чекати.

Одним з моїх приватних учнів був знаменитий кіноактор Стів МакКвін. Він запитав мене, чим би я займався, якби не мав своїх шкіл бойових мистецтв. Запитав також, чи був я колись актором. Я сміявся над ним. Я ніколи не грав навіть у шкільних виставах. Але Стів сказав: «У тобі є щось таке, що мені подобається. Давай подивимось, що покаже камера». Він переконав мене.

Моя життєва філософія була така: якщо я щось починав, то мав це закінчити. Тож я вирішив продовжувати акторську кар’єру. Потім зіграв у багатьох фільмах, використовуючи свій досвід бойових мистецтв. Зняв свій перший фільм про ніндзя. Він приніс мені успіх.

На жаль, саме тоді я повністю влився у повне розваг Голівудське життя і загубив свою віру. Це просто неймовірно наскільки я був нещасним, хоча знімав багато хороших фільмів і заробляв багато грошей. Не розуміючи для чого. Тоді я подумав, що, можливо, треба працювати ще більше, щоб бути щасливішим. Але чим більше я працював, чим більше отримував слави, тим більше дірок було у моєму серці і більше пустоти. Не зрозуміло, чому.

Тоді я отримав пропозицію зніматися в серіалі «Уокер: Техаський рейнджер». Я влився в нього. Зазначалося, що серіал мав бути орієнтований на родинний перегляд. І отримав величезний успіх. Але він знову не радував мене, не давав мені відчуття щастя. І знову не зрозуміло чому.

Під час своєї кар’єри я розлучився з першою дружиною. Через 14 років друг познайомив мене з моєю теперішньою дружиною Джиною. Джина завжди була християнкою.

Наше життя виглядало так: я йшов зніматися у «Техаському рейнджері», а вона читала Святе Письмо. Читала Біблію щодня. Зрештою запропонувала, що буде читати мені вголос.

Одного ранку під час читання я почув голос Святого Духа: «Чак, саме час повернутися до мене».

І я зробив це, повернувся.

В тому часі ми з Джиною почали знімати телешоу. Я дуже палко прагнув Бога. Прагнув його увесь час. Мама завжди говорила мені: «Бог має на тебе свої плани». А мені завжди було цікаво, які саме. Я думав, що план для мене був стати кінозіркою, але в такому разі Бог переставав бути частиною мого життя.

Тоді була створена освітня програма KickStart Kids. Я знав, що за 15 років викладання, зміг передати філософію бойових мистецтв тисячам молодих людей. І думав про мільйони дітей, батьки яких не мають грошей на те, щоб віддати їх до професійної школи.

Я запитав себе: «Як я можу їм допомогти?» І ми почали впроваджувати освітні програми з бойових мистецтв у провінційних школах. Так, щоб діти могли приходити і навчатися безкоштовно.

Це було 10 років тому. З того часу нашу програму відвідало близько 150 тисяч дітей.

Бойові мистецтва змінили ціле моє життя. І відчуваю, що прямо зараз змінюють життя тисяч дітей, котрі живуть в умовах, в яких перебував я сам.

На кінець залишаю вам ще один вислів: «Багато задумів у серці людини, але тільки Бог її скеровує» (Прип. 19, 21). Бог справді скеровував мене протягом багатьох років і буде продовжувати далі. Сподіваюся, ви теж дозволите Йому це робити. Тоді ніколи не заблукаєте, я вам обіцяю».

Промова Чака Норріса відбулася під час церемонії вручення відомому акторові диплому доктора гуманітарних наук Університету Свободи (штат Вірджинія, США). Університетська влада хотіла таким чином вшанувати його благодійну діяльність. На початку церемонії ректор назвав Чака Норріса «таким взірцем для молоді, які рідко трапляються у світі розваг».

Чак Норріс заснував дві благодійні організації «Make-A-Wish» та «KickStart», котрі допомагають дітям з потребуючих родин. Відомий своїми християнськими переконаннями, він написав кілька книжок про свою віру та автобіографію. Також є членом комітету з впровадження уроків Біблії в публічних школах.

Джерела:     kyrios

ДИВЕНСВІТ

25.03.2017р. Б. / Папа Франциск про джерела надії для Європи

Де Європа може віднайти надію? Що нам сьогодні могли б сказати «батьки-засновники об’єднаної Європи». Думками про це Папа Франциск поділився у п’ятницю, 24 березня 2017 р., із Главами Держав та Урядів країн Європейського Союзу, Президентами Європейського Парламенту, Європейської Комісії та Європейської Ради, що зібралися у Римі для відзначення 60-річчя «Римських угод», якими започатковано шлях євроінтеграції.

Промовляючи після вступних промов Прем’єр-Міністра Італії Паоло Джентіліоні та Президента Європейського Парламенту Антоніо Таяні, Святіший Отець наголосив на тому, що повернення до Риму через 60 років після підписання згаданих угод «не може бути лише мандрівкою спогадами», але «відкриттям живої пам’яті про цю подію, щоб зрозуміти її значення для теперішності». Адже, як вчимося з Біблії, «неможливо зрозуміти час, в який живемо, без минулого, яке сприймається не як збір далеких фактів, а як життєдайні соки, що зрошують теперішність».

За словами Глави Католицької Церкви, 25 березня 1957 року було днем «очікувань та сподівань, ентузіазму й трепету», який могла вчинити унікальним днем в історії лише «виняткова з огляду на значення й наслідки подія». Й пам’ять цього дня «єднається із сьогоднішніми надіями та очікуваннями європейських народів», які просять «розпізнання для теперішнього, аби з оновленим поривом й довір’ям, далі прямувати розпочатим шляхом».

«Це добре усвідомлювали батьки-засновники та лідери, які ставлячи свій підпис під обома Угодами, породили ту політичну, економічну, культурну і, насамперед, людську дійсність, яку ми сьогодні називаємо Європейським Союзом», – сказав Святіший Отець, вказуючи на те, що після «жорстоких й оповитих пітьмою» років другої світової війни, тогочасні провідники вірили в можливість кращого майбутнього.

Як зауважив Папа, батьки-засновники пригадують нам, що Європа – це не збір правил, протоколів та процедур, але «життя, спосіб розуміння людини, починаючи від її трансцендентної та невід’ємної гідності, а не лише як збір прав, які потрібно захищати». Один з них, Альчіде Де Ґаспері, стверджував, що в основі європейської ідеї перебуває «постать та відповідальність людської особи з її закваскою євангельського братерства, з її прагненням істини й справедливості, загостреним тисячорічним досвідом». Й Рим, з огляду на його «покликання до вселенськості», будучи «символом згаданого досвіду», був обраний як місце підписання цих Угод.

«Якщо від самого початку було зрозуміло, що пульсуючим серцем європейського політичного проекту не могла не бути людина, так само була очевидною загроза того, що Угоди могли залишитися мертвою літерою. Їх потрібно було наповнити оживляючим духом. І першим елементом європейської живучості є солідарність», – вів далі Святіший Отець, вказуючи на необхідність зберегти дух батьків-засновників, зважаючи на сьогоднішні відцентрові спонуки та на спокусу «применшити основоположні ідеали Союзу до виробничих, економічних та фінансових потреб».

Цитуючи тодішнього німецького канцлера Аденауера, який стверджував: «Наші наміри не мають егоїстичної природи», та французького Міністра закордонних справ Франції Піно: «Без сумніву, країни, що об’єднуються, не мають наміру відізолюватися від решти світу й спорудити навколо себе неприступні стіни», – Глава Католицької Церкви наголосив на тому, що в той час добре усвідомлювали важливість зусиль, спрямованих на те, щоб «усунути неприродну стіну, що розділяла континент від Балтійського до Адріатичного моря».

«Дуже багато зусиль коштувало повалити цю стіну! Однак, сьогодні загубилася пам’ять про ці труди. Втратилося також усвідомлення трагедії розділених сімей, бідності й нужди, спричинених цим поділом. І там, де цілі покоління прагнули побачити падіння знаків вимушеної ворожнечі, сьогодні дискують про те, як позбутися “загроз” нашого часу: починаючи від довгої шереги жінок, чоловіків і дітей, що втікають від війни та бідності, які просять лише можливості мати майбутнє для себе і своїх найдорожчих», – сказав Папа, вказуючи і на те, що серед «пустки пам’яті, якою позначені наші дні, часто забувається про інший великий здобуток солідарності, започаткованої 25 березня 1957 року – найтриваліший період миру останніх сторіч».

Після першої частини промови, присвяченої батькам-засновникам, спільною рисою яких був «дух служіння в поєднанні з політичним захопленням» та усвідомлення того, що «у витоках європейської цивілізації лежить християнство», без якого «західні цінності гідності, свободи й справедливості стають незрозумілими», Святіший Отець перейшов до роздумів над тим, що «протягом останніх шістдесяти років світ дуже змінився».

«Якщо батьки-засновники, – зауважив він, – що пережили руйнівний конфлікт, надихалися надією на краще майбутнє та були опановані бажанням досягти його, запобігаючи виникненню нових конфліктів, у нашій епосі панує, радше, поняття кризи. Бачимо економічну кризу, якою позначене останнє десятиріччя, бачимо кризу сім’ї та установлених суспільних моделей, бачимо поширену “кризу інституцій” та кризу мігрантів: чимало криз, які приховують страх та глибоку розгубленість сучасної людини, яка потребує нової герменевтики для майбутнього».

Але, як підкреслив Папа, слово «криза» має не лише негативний відтінок, позначає не лише важкий момент, який слід подолати. Воно походить з грецького «κρίνω», що означає досліджувати, судити, зважувати. Отож, «наш час – це час розпізнавання», час «викликів і шансів». І згадка про батьків-засновників покликана допомогти накреслити подальший шлях, а відповідь на запитання про майбутнє можемо знайти у «колонах, на яких вони намірилися будувати Європейську економічну спільноту», про які вже згадувалося: «центральна роль людини, активна солідарність, відкритість для світу та шукання миру й розвитку, відкритість на майбутнє». А на тих, хто управляє, лежить обов’язок «розпізнавати шляхи надії, накреслити конкретні шляхи».

Отож, за словами Глави Католицької Церкви, «Європа віднаходить надію, коли центром і серцем її інституцій є людина». А це включає уважність до потреб як окремих осіб, так і суспільства й народів. Це також означає «повернути дух родини, в якій кожен робить свій вільний вклад у спільний дім, відповідно до власних можливостей і здібностей» і не забувати, що «Європа – це сім’я народів», яка народилася, «як єдність відмінностей та єдність в різноманітності».

«Сьогодні Європейський Союз потребує наново відкрити сенс буття, насамперед, “спільнотою” осіб і народів, що усвідомлює, що “цілість є більшою від частини, а також більшою від простої суми частин”, а тому “слід поширювати свій погляд, аби розпізнати більше добро, що принесе користь усім”», – сказав Святіший Отець, цитуючи Апостольське напоумлення «Радість Євангелія».

«Європа віднаходить майбутнє у солідарності, що є також найефективнішою протиотрутою від сучасних популізмів, – вів далі Папа. – Солідарність веде до усвідомлення буття частиною одного тіла й, одночасно, здатність кожного члена “симпатизувати” іншим та з усім. Якщо один страждає, страждають всі».

Як зазначив Папа, солідарність – це не добрі наміри, але «конкретні вчинки та жести». Й навпаки, популізм розквітає «саме з егоїзму». Тому, слід «наново почати мислити по-європейському», аби подолати загрозу «сірої одноманітності», чи радше, «тріумфу партикуляризму». Це вимагає лідерства, що не експлуатує емоції, щоб здобути симпатії, але дбає про зростання «в дусі солідарності й субсидіарності».

Далі Глава Католицької Церкви підкреслив, що «Європа віднаходить надію, коли не закривається у страхах фальшивих забезпечень. Навпаки, її історія дуже визначена зустріччю з іншими народами і культурами, а її ідентичність є і завжди була динамічною та мультикультурною ідентичністю». За його словами, відкритість на світ включає здатність до діалогу, як форми зустрічі на всіх рівнях.

«Проблема міграції ставить глибше питання, яке, перш усього, має культурний характер. Яку культуру пропонує сьогодні Європа? Страх, який часто відчувається, має свої найрадикальніші причини у втраті ідеалів», – сказав Папа, наголошуючи на тому, що багатством Європи завжди була «її духовна відкритість та здатність ставити перед собою фундаментальні запитання про сенс існування», в той час, як «здобутий добробут, здається, підрізав крила та звузив горизонти». Натомість, «унікальна ідейна та духовна спадщина» Європи є кращими ліками від «порожнечі цінностей наших часів».

«Європа віднаходить надію, коли вкладає у розвиток і мир», – вів далі Святіший Отець, пригадуючи, що розвиток не залежить виключно від виробничих параметрів, але стосується «цілої людини», «гідності праці, належних умов життя, доступу до освіти й необхідного медичного забезпечення». «Розвиток – це нове ім’я миру», – писав блаженний Павло VI в енцикліці «Поступ народів».

Врешті, Глава Католицької Церкви підкреслив, що «Європа віднаходить надію, коли відкривається на майбутнє», тобто, коли «відкривається на молодь, даючи перспективу серйозної освіти, дійсного включення у світ праці». Коли «інвестує у сім’ю», «шанує сумління та ідеали» своїх громадян. Коли «гарантує можливість мати дітей, не боячись того, що не вдасться їх утримати» та «захищає життя».

Підсумовуючи, Папа зазначив, що шістдесят років в людській перспективі – це період зрілості й час переосмислення. Але, на відміну від шістдесятирічної людської істоти, «Європейський Союз має перед собою не незворотну старість, а можливість нової молодості». Це залежить від здатності «знову спільно трудитися й робити ставку на майбутнє». «Вам, як лідерам, належить розпізнати шляхи “нового європейського гуманізму”, побудованого на ідеалах та конкретності. Це означає не боятися ефективних рішень, здатних дати відповідь на дійсні проблеми людей та перетривати пробу часом», – сказав Глава Католицької Церкви, запевнивши близькість Святого Престолу та Церкви.

Джерела:    Радіо Ватикан

Воїни Христа Царя

24.03.2017р. Б. / Вулицями Києва пройде міжконфесійна Хресна хода

9 квітня 2017 року,  у Квітну Неділю вулицями Києва пройде міжконфесійна Хресна хода. Початок о 15:00 год., біля храму УГКЦ на Львівській площі.

Знаменним є те, що для спільної молитви за мир в Україні об’єднаються греко-католики, римо-католики, православні та протестанти. Як повідомили організатори, вже четвертий рік поспіль, за тиждень до Великодня, Хресна хода проходить центральними вулицями столиці. Шлях ходи пролягатиме від церкви Святого Василія Великого УГКЦ, що на Львівській площі, до Екуменічного храму на алеї Героїв Небесної сотні (вул. Інститутська). Відтак Хресна хода пройде центром Києва по вул. Велика Житомирська, Михайлівська площа, вул. Трьохсвятительська, Європейська площа, вул. Хрещатик та вул. Інститутська.

До участі запрошені очільники Української Греко-Католицьої Церкви, Римсько-Католицької Церкви, Української Автокефальної Православної Церкви, Української Православної Церкви Київського Патріархату, Російської Православної Церкви в Україні Московського Патріархату та Об’єднання  церкви «Спасіння».

Головне гасло ходи: «Не дозволь, щоб зло тебе перемогло, але перемагай зло добром» (Рим. 12:21). Хай ця молитва стане для всіх українців і українських Церков кроком зближення та духовного єднання.

Джерело:    Прес-служба Київської архиєпархії

21.03.2017р. Б. / Важкі питання. Чому Адам згрішив, незважаючи на те, що був щасливий і реалізований?

ПИТАННЯ: Як могло статися, що Адам, досконала людина, який до гріхопадіння був повністю щасливим і реалізованим, зробив помилку?

ВІДПОВІДЬ: Створена Богом людина дійсно досконала, при цьому вона мала також розум і волю. Вона була досконала як за своєю природою, так і за благодаттю. Але Творець наділив людину і свободою для того, щоб людина сама могла створити своє духовне обличчя. У цьому сенсі можна сказати, що Господь створив людину так, щоб та могла стати ще більш досконалою, удосконалюватися за допомогою Божої благодаті.

Але свобода має на увазі і можливість помилки. Без цієї можливості свобода не могла б бути повною. Це свобода вдосконалюватися, так само як і свобода оступитися. Таку ж свободу Бог дарував ангелам, і деякі з них не використали її на благо і стали демонами.

Як же ж так вийшло, що людина, яка бачила нескінченну благодать Бога і безкорисливість Його дружби, все-таки використала свою свободу для здійснення зла? Адже в людині була відсутня будь-яка схильність до зла, притаманна всім людям, зазначеним первородним гріхом.

Святе Письмо розповідає про згубну присутність змія, який спокушає людину. Людина ж володіла усіма засобами, необхідними для протистояння цій спокусі. Однак вона не встояла. Така можливість була передбачена даром свободи. Бог допустив це гріхопадіння заради ще більшого блага і ще більшої досконалості, пов'язаних з Відкупленням. Це велика таємниця: з  Христовим Викупленням людина знайшла здатність не тільки освячувати себе, а й освячувати, благословляти, нести порятунок іншим людям. Завдяки Відкупленню людина знайшла можливість досягти ще більшої духовної досконалості. Св. Тома Аквінський пише в «Сумі теології»: «Сказано Августином: «Господь, який в найвищому ступені благ, жодним чином не дозволив би, щоб в Його справах було хоч скільки-небудь зла, якби не був так всемогутній, щоб і зло повернути на добро». Таким є один з проявів нескінченної доброти Господньої, що Він попускає існувати і злу щоб і його звертати на благо».

Зрозуміло, гріхопадіння людини і Відкуплення - це велика таємниця, якої нам зараз розкрити не дано. Не випадково апостол Павло говорить про «таємницю беззаконня».

Джерела:     Радіо Ватикан

Воїни Христа Царя

20.03.2017р. Б. / У Києві сплюндрували пам'ятник князю Володимиру

Це вже другий монумент, який протягом суботи залили фарбою.

У центрі Києві невідомі облили червоною фарбою пам'ятник князю Володимиру Великому. Про це повідомляє на своїй сторінці у Facebook працівниця Українського інституту національної пам'яті Олена Халімон.

"Червоною фарбою у Києві не лише облили пам'ятник Олені Телізі у Бабиному Яру, ось так зараз виглядає пам'ятник Володимиру Великому. Що в головах тих, хто "воює" з пам'ятниками, важко збагнути. Фото зробила Надія Вусик (Nadiia Vusyk). "СБУ, поліція, агов?", - прокоментувала поширену світлину автор допису.

Джерела:   tsn.ua

Воїни Христа Царя

18.03.2017р. Б. / Кардинал Шенборн: Мученики центрально-східної Європи – послання для сучасників

Глибоке враження від свідчення віри мучеників часів комунізму та від послання, яке вони залишили сучасній Європі, пережив кардинал Крістоф Шенборн, Архиєпископ Відня, у чому він зізнався у передмові до книжки «Свідки віри», яка побачила світ на початку березня в італійському видавництві «Gabrielli», зібравши особисті та колективні свідчення християн, що зазнали переслідувань від комуністичних режимів.

Австрійський ієрарх висловив щире визнання численним християнам, які не піддалися тискові й залишилися вірними вірі навіть ціною свого життя. Такими мучениками були не лише католики, але й особи, приналежні до інших християнських конфесій, а ці історії «героїв віри» свідчать також про їхню любов до батьківщини.

У цьому контексті кардинал Шенборн також пригадав роль Австрії для тогочасних переслідуваних християн центру та сходу Європи, чимало яких, втікаючи зі своєї батьківщини чи навіть зумівши виїхати легально, знаходили в цій країні та її столиці різноманітну допомогу. Важливу роль в цій справі відіграв тодішній Архиєпископ Відня кардинал Франц Кьонінґ, виявлячи неабияку зичливість до вихідців з колишніх комуністичних країн.

Його сьогоднішній наступник пригадав, що зі столиці Австрії протягом багатьох років «висилалися численні предмети літургійного вжитку, Біблії та книжки на релігійну тематику, надруковані мовами кожної окремої країни, до яких чимало відважних католиків пізніше їх нелегально перевозили». Крім того, багато віденських парафій підтримували різні ініціативи співбратів у вірі в сусідніх країнах, в яких рядили комуністи.

Віденський Архиєпископ віддав належне численним християнам, не лише духовенству, але й «безлічі сміливих мирян», які протистояли атеїстичним режимам. Він звернув увагу на те, що історики й досі не можуть назвати кількість мучеників цих часів, пам’ять яких під час Великого Ювілею Двотисячоріччя закликав зберегти від забуття святий Іван Павло ІІ.

Однак, сьогодні, через сто років після жовтневої революції, з якої розпочався прихід комуністів до влади, й через майже тридцять років після падіння їхніх режимів, християни Європи, за словами кардинала Шенборна, стоять перед численними викликами, адже в усіх країнах континенту поширилися секуляризація та релятивізм. До цього також додалися «суспільні та соціальні зміни, пов’язані з явищем міграції». Все це спричиняється до того, що існує велика потреба в звіщенні християнської віри, адже питання: «Куди прямуєш, Європо?» – стосується всіх мешканців континенту.

Джерела:     Радіо Ватикан

Воїни Христа Царя

16.03.2017р. Б. / Екзорцисти б’ють на сполох: спостерігається сильний зріст демонічних активностей

Отець Вінсент Лемперт – офіційний екзорцист римо-католицької Архиєпархії в Індіанаполісі (США) алярмує про те, що останнім часом ті, хто приймає участь в служінні ексорцизму, повідомляють про неймовірний зріст демонічних активностей. І хоча, зауважує досвідчений екзоцист, робляться кроки, щоб збільшити кількість екзорцистів, попит випереджає пропозицію. Про це пише видання National Catholic Register.

На думку о. Ламперта проблема не в тому, що демони активізувалися, а в тому, що все більше людей готові грати в їхні ігри. Основними джерелами демонізації людей у сучасному світі він називає порнографію, наркотики й окультизм.

У жовтні минулого року о. Лемперт був присутній на зустрічі католицьких екзорцистів у Римі, яку кожного року організовує Міжнародна асоціація католицьких екзорцистів. За його свідченням екзорцисти з цілого світу спостерігають ту ж саму тенденцію зросту демонічних активностей.

Екзорцист наголошує, що демонічні активності не обмежуються до випадків класичної біснуватості, але йде значно далі. Він зазначив, що демонічна присутність може маніфестуватися через предмети, які рухаються, нібито, самі від себе, чи через звуки, які не мають природнього походження. Також люди можуть бути фізично атакованими через удари, укуси та подряпини. Демонічні атаки також проявляють себе і через психічні атаки, нав’язливі думки та активізацію злих схильностей людського розуму.  

Коли о. Ламперт був призначений офіційним екзорцистом у 2005 році, окрім нього в США було всього 12 офіційних католицьких екзорцистів. Зараз їх є близько 50.

Католицький єпископат серйозно ставиться до інформації про зріст демонічних активностей, стверджує National Catholic Register, проте, наголошує, що тільки священики, які мають відповідний дозвіл від єпископа можуть вершити обряд екзорцизму.

За словами єпископа Спрінґфілдського монс. Томаса Папроцького (штат Іллінойс), канонічне право виразно вимагає від єпископа іменування офіційного екзорциста, але з іншого боку, монс. Папроцький жаліється, що в Церкві відсутня відповідна освіта стосовно цього питання для єпископів.

Такий стан речей змусив владику Папроцького у 2010 році, коли він був головою Комітету у справах канонічного права та церковного управління Об’єднаної Конференції католицьких єпископів США, організувати для єпископів дводенну конференцію з висвітлення усіх аспектів екзорцизму.

Владика Папроцький наголошує різницю між Великим екзорцизмом, який священик може вершити тільки за дозволом єпископа, та малими екзорцизмами, на які дозвіл непотрібен. Адже кожен священик, уділяючи Таїнство Хрещення, вершить малий екзорцизм. «Причина того, що для Великого екзорцизму потрібен дозвіл єпископа, полягає в тому, що у ньому священик безпосередньо спілкується з дияволом та віддає йому наказ в Ім’я Христа залишити людину. Саме тому священику потрібно, щоб у цей момент за ним стояв авторитет цілої Церкви», - розповідає монс. Папроцький.

Отець Ламперт зі свого боку стверджує, що малі екзорцизми можуть вершити як священики так і миряни. Адже, це молитви у яких звертається до Бога з проханням про визволення від демонів та їхніх впливів. Проте він застерігає мирян від віддавання наказів демонам. «Демони визнають владу єпископів та Церкви. А коли ви на свою руку спробуєте претендувати на таку владу, у вас можуть виникнути великі неприємності», - зауважує він.

Як відповідь на проблему браку екзорцистів католицький єпископат США у 2012 році на базі Інституту Лева ХІІ заснував спеціальний студій для майбутніх екзорцистів.

Монсеньйор Джон Ессефф, президент ради директорів Інституту Лева ХІІ, екзорцист із 40-річним стажем, вважає, що зміна ментальності, коли гріх стає прийнятним для людей, є однією з основних причини зросту кількості демонічних маніфестацій. Монс. Ессефф зауважує, що католицький єпископат США докладає значних зусиль для збільшення кількості екзорцистів, проте, у Церкві, серед частини єпископату та священиків, зауважує він, існує опір визнання реальності існування сатани та його дії, так ніби зло існує, але не існує диявола.

«Єдиний, хто може перемогти сатану – це Ісус. Він перемагає зло своїм світлом. А кожен священик представляє Ісуса. Диявол не бачить священика, він бачить Ісуса», - зауважує монс. Ессефф.

Всі опитані National Catholic Register екзорцисти, в один голос стверджують, що активне молитовне життя, часта Сповідь та часте св. Причастя є основним інструментом захисту від злих духів та їхніх активностей.

Як висловився о. Ламперт, якщо люди будуть будувати своє життя на вірі – диявол буде переможений.

Джерело:  Воїни Христа Царя

13.03.2017р. Б. / Феміністки намагались спалити катедру в Буенос-Айресі (+VIDEO)

Минулого тижня в Буенос-Айресі, Аргентина, пройшов марш з нагоди "міжнародного" жіночого дня. Учасниці цієї ходи покрили граффіті національний музей, намагались підпалити Митрополичу катедру та знущались над чоловіком, котрий намагався наодинці захистити катедральний храм.

Один молодий чоловік намагався захистити місцеву катедру, стоячи спокійно і тримаючи в руках прапор Ватикану. Жінки із замаскованими обличчями, що хотіли підпалити храм, намагались відібрати в нього прапор, накидались на нього, намагались побити, тягали за волосся і зрештою натовпом виштовхали його.

Як інформує LifeSiteNews, серед тисяч учасників маршу були феміністки, прихильники ЛГБТ та члени Соціальної робітничої партії, одягнуті в костюми відьом. Коли їх спочатку мирний марш дійшов до Плаза Майо, частина учасників почала нищити найстаріші будівлі міста.

Вони намагались підпалити Митрополичу катедру, яка часто (як і інші католицькі храми Аргентини) стає мішенню учасників міжнародного жіночого дня. Феміністки та ліваки звинувачують Католицьку Церкву Аргентини в тому, що вона виступає проти абортів.

Нападниць змогли стримати тимчасова загорожа та поліція, яку вони закидали пляшками і камінням. Зрештою, підпалити храм їм не вдалось, однак загорожу вони таки підпалили. Поліція розігнала протестувальників гумовими кулями і водними гідрантами. Близько 20 осіб заарештували за вандалізм.

Це вже не перший напад феміністок на католицькі храми в Аргентині. Зокрема в листопаді 2013 року група з 7 тисяч радикально налаштованих осіб намагались атакувати катедру Івана Хрестителя в Куйо. 1500 молодих католиків сформували живий щит, щоб захистити храм.

У 2012 р. схожа ситуація відбулась в Посадас.

Джерело:  Воїни Христа Царя

10.03.2017р. Б. / УГКЦ продовжує діяти на окупованих територіях – Глава УГКЦ Святослав (+VIDEO)

Священики Української греко-католицької церкви (УГКЦ) продовжують діяти на окупованих теренах України, це є свідомим вибором. Про це в інтерв’ю Радіо Свобода сказав глава церкви Святослав (Шевчук).

Він повідомив, що в УГКЦ є 11 таких парафій.

«Очевидно, що не всі вони функціонують належним чином, але сьогодні є чотири священики, які душпастирують в Луганську і в Донецьку, є п’ять наших парафій у Криму, які нам вдалося зберегти і захистити за допомогою дипломатичного втручання римської апостольської столиці», – розповів Святослав (Шевчук) під час розмови в празькій студії Радіо Свобода.

За його словами, один із видів служіння – «це просто бути поруч, бути там, а з іншого боку – бути голосом тих людей і бути тим мостиком, який єднає ті території з великою українською родиною», тому діяльність на окупованих теренах є «свідомим вибором».

Верховний архієпископ Києво-Галицький, митрополит Київський, предстоятель Української греко-католицької церкви Святослав (Шевчук) перебував в Празі з 7 по 9 березня для зустрічей з місцевою українською громадою, духовними лідерами і високопосадовцями Чехії.

Після анексії Росією Криму на частині Донбасу триває війна. Частину Донецької та Луганської областей, зокрема міста Донецьк і Луганськ, досі контролюють проросійські бойовики. Ці території визнані тимчасово окупованими. За даними ООН, від початку війни на сході України від квітня 2014 року там загинули майже 10 тисяч людей.

Джерела:    radiosvoboda.org

Воїни Христа Царя

09.03.2017р. Б. / День пам’яті абортованих дітей

Згідно з Постановами Сорок шостої сесії Синоду Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ, яка відбулася 13-14 вересня 2009 року у Львів-Брюховичі, було затверджено «Програму протидії абортам в Україні». Серед заходів, передбачених програмою, встановлений в УГКЦ День пам’яті абортованих дітей. Цей день відзначається щороку в другу суботу Великого посту. Цього року цей день припадає на 11 березня.

Рекомендовані заходи душпастирям

щодо відзначення Дня пам’яті абортованих дітей

А. У другу неділю Великого посту, оскільки цього дня у храмах є більше людей, на Божественній Літургії виголосити тематичну проповідь, яка буде присвячена «Захисту та цінності людського життя від моменту зачаття до природної смерті та необхідності перепрошення за вбивство ненароджених дітей»;

Б. Включити два прохання в сугубу єктенію у другу неділю Великого посту:

Текст двох прохань, які треба включити в сугубу єктенію:

“Ще молимось, Господи, за дітей, навмисно вбитих у лоні матері, а також за тих, що стали жертвами людських діянь та експериментів, і загинули, не прийнявши Тайни Хрещення. Ти сам охрести їх, Господи, в морі щедрот Твоїх і не позбав їх Твого Божого світла та Царства Небесного.”

“Господи Боже, Спасіння слуг Твоїх, Ти не хочеш смерти грішника, але щоб він навернувся і жив. Сам і нині змилосердися над слугами Твоїми – матерями та батьками, з волі яких було допущено аборт, та всіма тими, хто причетний до гріха навмисного дітовбивства. Подай їм ласку покаяння, прощення та примири їх зі Святою Твоєю Церквою.”

В. Після Божественної Літургії спільно із вірними помолитися за абортованих дітей та за припинення абортів:

Молитва за абортованих дітей

Небесний Отче, Ти дав нам дар свободи, щоб ми любили і ходили Твоїми дорогами і за Твоїми заповідями. Деякі батьки роблять вибір надуживати цією свободою, знищуючи дар життя, який Ти дав їхнім нащадкам. Просимо, прости тим, хто нищить людське життя, абортуючи ненароджених дітей. Дай цим ненародженим дітям можливість насолоджуватись Тобою у вічності, якщо це згідне з Твоїми постановами. Допоможи мені бути солідарним з Твоїми малими, пам’ятаючи в серці про Твої слова: «Усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших — ви мені зробили» (Мт. 25:40). Тому дозволь мені сьогодні, Отче, духовно усиновити ненароджену дитину і жертвувати свої молитви, працю, радощі й страждання за цю малу дитинку, щоб вона могла народитися і жити для Твоєї більшої слави. Ми молимося про це в імя Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь.

Молитва за припинення абортів

Господи Боже, я дякую Тобі сьогодні за дар мого життя і за життя всіх моїх братів та сестер. Знаю, що ніщо так не нищить життя, як аборти. Сьогодні я радію, що Ти знищив смерть через воскресіння Твого Сина. Я готовий зробити все, що від мене залежить, щоб припинити аборти. Сьогодні я посвячуюся ніколи не мовчати, ніколи не бути пасивним, ніколи не забувати про ненароджених. Я посвячуюся бути активним у русі «За життя» і ніколи не припиняти захищати життя, поки мої брати і сестри не будуть у безпеці, а наш народ не стане знову народом зі свободою і справедливістю не лише для деяких, але для всіх. Амінь.

Комісія УГКЦ у справах душпастирства охорони здоров’я

Джерело:    Департамент інформації УГКЦ

08.03.2017р. Б. / Рада Церков пояснила депутатам свої зауваження до Стамбульської Конвенції

Представники Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій вважають, що ратифікація Стамбульської Конвенції несе в собі серйозні ризики для українського суспільства та сім’ї, оскільки поряд із протидією домашньому насильству запроваджується проблематичне визначення поняття “ґендер”.

Про це глави Церков та представники конфесій заявили 3 березня під час зустрічі з народними депутатами України, що входять до МФО «Рівні можливості».

Члени Ради Церков одностайні в тому, що Українська держава має вживати дієвих заходів для протидії домашньому насильству. Однак це не повинно відбуватися зі шкодою для моральних засад українського суспільства, не повинно викривляти у дітей і молоді розуміння повноцінної сім’ї, задуманої Богом як союз чоловіка і жінки, що відповідає природі людини.

Зауваження релігійних діячів до Стамбульської Конвенції полягають у тому, що цей документ вперше на міжнародному рівні викривляє розуміння поняття “ґендер”. Тепер під “ґендером” пропонують розуміти не стать – жіночу та чоловічу, а “соціально закріплені ролі, поведінку, діяльність і характерні ознаки, які певне суспільство вважає належними для жінок та чоловіків”.

Ці побоювання підкріпляються тим, що Конвенція гарантує захист від дискримінації за ознакою “ґендерної ідентичності” та “сексуальної орієнтації”, що робить поняття “ґендер” залежним не від природних статевих ознак, а від самоідентифікації особи. У підсумку, наявні в законодавстві України поняття “ґендеру”, “ґендерної рівності”, “ґендерної політики”, “ґендерно-правової експертизи” через Стамбульську Конвенцію можуть бути витлумачені не в розумінні рівності жінок і чоловіків, а в інтересах осіб, які ідентифікують себе як жінки або чоловіки.

Такий викривлений підхід, на думку Ради Церков, може зробити Стамбульську Конвенцію інструментом для популяризації в українських школах і університетах нових “ґендерних ролей” та одностатевих стосунків, що було б згубним шляхом для України. Це занепокоєння обумовлюється тим, що Конвенція прямо передбачає обов’язки держав-підписантів щодо навчання учнів "нестереотипним ґендерним ролям".

Крім цього, передбачається здійснення моніторингу виконання Конвенції міжнародною Групою експертів з дій проти насильства стосовно жінок і домашнього насильства (ГРЕВІО). Враховуючи те, що в багатьох країнах ЄС, програми ґендерної рівності зводяться до популяризації одностатевих стосунків, релігійні діячі занепокоєні можливим додатковим тиском на Україну з боку цієї структури.

“Ми категорично проти того, щоб гомосексуальний спосіб життя й поведінка трактувалися як природні, нормальні й корисні для суспільства й особистості. Ми проти того, щоб гомосексуалізм пропагувався, як варіант норми статевого життя і щоби держава заохочувала своїх громадян до одностатевих сексуальних стосунків”, – наголошується у Декларації Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій, прийнятої ще у травні 2007 року.

За цих обставин Рада Церков вважає недоцільною ратифікацію Стамбульської Конвенції (законопроект № 0119), оскільки у нинішній редакції Конвенція не передбачає можливості застережень щодо окремих її положень, які стосуються поняття “ґендер” та похідних від нього, що несе в собі неприпустимі загрози для інституту сім’ї та подружжя в Україні.

Натомість релігійні діячі закликають Верховну Раду задля ефективної протидії домашньому насильству підтримати прийняття законопроектів  №4952 та №5294 у такому виді, як вони тепер доопрацьовані, а саме – з вилученням з текстів цих законів слів “сексуальна орієнтація”, “ґендерна ідентичність”, “ґендерна чутливість” та інших похідних від поняття “ґендер”.

Варто відзначити, що за офіційними даними Ради Європи з 44 держав, які підписали Стамбульську Конвенцію, на даний момент лише половина ратифікували її (22 країни). Серед тих країн, які не ратифікували Стамбульську Конвенцію – Велика Британія, Німеччина, Норвегія, Швейцарія, Ірландія, Ісландія, Хорватія, Чехія, Естонія, Латвія, Литва, Грузія, Словаччина, Туреччина.

Джерела:    vrciro.org.ua

Воїни Христа Царя

07.03.2017р. Б. / Гендер в Україну тишком-нишком

ЛГБТ лобі та ліво-ліберали намагаються накинути українським громадянам «третю стать», тишком-нишком вписавши її в документи Міністерства охорони здоров’я України. Ну, і знову ж таки потихцем через маленькі двері пробують протиcнути дозвіл ЛГБТ-особам на усиновлення українських сиріт. Фактично вони виступають на стороні фармакологічної мафії, яка вже давно прагне позбутися в.о. міністра Уляни Супрун, яка спробувала притиснути хвоста гідрі, яка наживається на хворих українцях.

Гендеристи свідомі того, що пропхати закон про усиновлення ЛГБТ-особами дітей без величезного суспільного конфлікту не вийде. Так само вони розуміють, що відкрите запровадження «третьої статі» в законодавство викличе колосальний спротив суспільства. Тому й діють так тихо.

Адже поки тривають у суспільстві гвавти-крики про блокаду ОРДЛО чи навіть самої Московії, про Насірова і псячі будки, поки йдуть жорстокі обстріли у т. зв. "зоні АТО" й оборонці України проливають свою кров за здорову й незалежну Державу на Російсько-Українській Війні, можна непомітно впхнути довірливим зачуханим українцям, читай аборигенам, європейську «цінність» – гендеризм.

І якщо суспільство не зреагує на це підле пропихання антилюдської отрути в нормативні акти власної держави, то найближчим часом, знову ж таки тишком-нишком прийде легалізація одностатевих партнерств. А там… Ну, як годиться, одного дня просто «дуже розумні й продвінуті» дяді й тьоті скажуть очманілим від несподіванки зачуханим українцям, читай аборигенам: «Вітаємо вас в Содомі й Гоморрі».

о. Орест Дмитро Вільчинський

Джерело:  Воїни Христа Царя

06.03.2017р. Б. / У Стрию прощалися із загиблим на фронті РУВ воїном Володимиром Пірусом

У неділю, 5 березня 2017 року, в м. Стрию молитовно прощались з полеглим на фронті РУВ Володимиром Пірусом, 41-річним військовослужбовцем 24-ї окремої механізованої “залізної” бригади ім. Данила Галицького, який загинув 1 березня, внаслідок масованого ворожого обстрілу з протитанкових ракетних комплексів і гранатометів позицій наших захисників поблизу села Катеринівка. Чин похорону, який розпочався у храмі Всіх святих українського народу, очолив Преосвященний владика Богдан (Манишин), єпископ-помічник Стрийської єпархії.

В останню путь, полеглого бійця прийшли провести численні мешканці міста, рідні, друзі, знайомі. На похороні були присутні бойові побратими загиблого, а також представники влади, громадські активісти, волонтери, молодь та небайдужі до чужого горя люди.

Звертаючись в часі похорону з духовним словом, владика Богдан зазначив: «Господь любить нас і ті, котрі йдуть за Ним, беруть свій хрест і йдуть дорогою любові, бо не можуть не любити того куточку країни, який їм доводиться захищати і рятувати. А ціною порятунку є їхнє життя, складене в любові, бо як каже Христос: “Немає більшої любові, ніж та, коли хтось життя кладе за своїх друзів”. Наші воїни, які віддають своє життя за нас, чинять це з любові”. І полеглий воїн Володимир сьогодні чує Господні слова “хто живе і вірує в мене, має життя вічне, бо від смерті перейшов до життя”».

Владика Богдан закликав усіх присутніх не змарнувати жертви, складеної нашими військовослужбовцями на вівтар свободи і не стати заручниками системи байдужості та корупції, котра робить нас черствими, цинічними людьми, які не бажають нічого змінити.

«Прощаючись з нами воїн Володимир просить, щоб ми пам’ятали, що жертва воїна на полі битви є особливим привілеєм – є честю загинути, віддати своє життя за волю країни, а ще більшою честю є виховати майбутніх патріотів, які безмежно любитимуть свою країну і будуть готові віддати за неї житття», – сказав на завершення єпископ. Також, владика Богдан склав слова співчуття, подяки і підтримки батькам, дружині, дітям і родині загиблого.

Під звучання траурних піснеспівів, домовину з тілом воїна Володимира, бойові побратими віднесли на стрийське міське кладовище, де завершився чин похорону. Зі сльозами на очах та болем у серці люди несли квіти і вінки, державну символіку, лампадки. На кладовищі, під спів Державного Гімну України та залпові постріли з автоматів, тіло полеглого воїна Володимира опустили в могилу. Герої не вмирають! Вічная пам’ять Герою!

Джерела:    stryi.ugcc.org.ua

Воїни Христа Царя

04.03.2017р. Б. / «Всиновлення дітей трансгендерами є небезпечним»,- депутат

МОЗ України підготувало проект наказу, за яким трансгендери та люди з психічними розладами  матимуть право всиновлювати дітей.

13 лютого Міністерство охорони здоров’я  України в проекті наказу «Про внесення змін до наказу МОЗ  від 20 серпня 2008 року № 479»  запропонувало зменшити перелік захворювань, за наявності яких всиновлення дітей в Україні неможливо. Відомство  вилучило з цього списку трансгендеризм, транссексуалізм, інші розлади статевої ідентифікації, хворобу Альцгеймера, епілепсію, епілептичний стан, шизофренію, ВІЛ-захворювання,  надавши право таким людям всиновлювати дітей.

У пояснювальній записці до проекту зазначено, що існуючий перелік захворювань  ніби то є дискримінаційним та  не відповідає Конвенції ООН про захист прав людини і Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні».

Прихильники нововведення  аргументують це необхідністю приводити національне законодавство у відповідність до міжнародних договорів, залишаючи поза увагою  інтереси дитини та її право на здоровий, гармонійний розвиток.

Проти ініціативи  виступив  народний депутат, голова Міжфракційного депутатського об’єднання «За духовність, моральність та здоров’я України»  Павло Унгурян. Він бачить в цьому  загрозу сімейним, християнським  цінностям та психічному здоров’ю дитини:

«Це означатиме, що дітей-сиріт, і без того травмованих, бо не мають батьків, будуть виховувати люди з психічними розладами різної складності, трансгендери і транссексуали, що не можуть самі визначитися, якої вони статі.  Очевидно, що це травмує і без того слабку психіку дітей та матиме  дуже негативні наслідки для їх виховання та становлення, - каже він.

Такі дітки потребують особливої уваги та духовної підтримки, миру та спокою в сім’ї, а не виховання особами, що можуть не відповідати за свої дії», - вважає депутат.

Варто зазначити, що проект наказу був розміщений на офіційному сайті МОЗ для громадського обговорення: http://www.moz.gov.ua/ua/portal/Pro_20170213_3.html

Кожен бажаючий може внести до нього свої пропозиції та зауваження до 13 березня (включно).

Тож просимо всіх небайдужих висловлювати свою позицію по цьому питанню, а також розсилати дану інформацію в соціальних мережах та інших онлайн платформах.

Молимося за збереження інституту традиційного шлюбу, християнських цінностей та право  дитини на вільний, стабільний та гармонійний  розвиток!

Довідка: в 2008 році МОЗ  України затвердило перелік захворювань, за наявністю яких особа не може бути всиновлювачем дітей. Серед них були трансгендеризм, транссексуалізм, інші розлади статевої ідентифікації, хвороба  Альцгеймера, епілепсія, епілептичний стан, шизофренія, ВІЛ-захворювання.  Але 13 лютого цього року Міністерство  оприлюднило проект наказу «Про внесення змін до наказу Міністерства охорони здоров’я України від 20 серпня 2008 року № 479», який пропонує прибрати ці хвороби з вищезгаданого переліку.

Джерело:  Воїни Христа Царя

03.03.2017р. Б. / Глава УГКЦ висловив співчуття рідним і близьким загиблих на шахті в с. Глухів

Сьогодні трапилась страшна трагедія, яка забрала життя вісьмох наших шахтарів. З цього приводу висловлюю співчуття і молитовну близькість родинам загиблих. Молюсь в наміренні новопреставлених, щоб Господь був милосердним до них та оселив їх у місці, «де немає болю і печалі, а вічне і безконечне життя». Для вас усіх випрошую кріпості та допомоги Божої.

Такими словами висловив свій біль з приводу трагедії, яка трапилася 2 березня на шахті №10 «Степова» Блаженніший Святослав, Патріарх УГКЦ.

«Вони спустились в шахту для того, щоб своєю працею послужити нам усім. Вибух забрав їхні дорогоцінні життя. Вугілля, скроплене їхньою кров’ю, для нас є застереженням, а воднораз і закликом пам’ятати про цінність людського життя. Задля його збереження необхідно докладати усіх зусиль», – сказав Глава УГКЦ.

Блаженніший Святослав закликав усіх до молитви, адже, за його словами, «лише наша спільна молитва зможе зцілити біль, який сьогодні переживають не тільки рідні і близькі потерпілих, але і всі наші гірники».

Як повідомила прес-служба ДСНС, 2 березня, близько 12:50, на Львівщині, у селі Глухів, на шахті №10 «Степова» на горизонті 550 метрів, внаслідок вибуху, стався обвал гірської породи.

За даними, на шахті працювали 172 гірники, на аварійній ділянці працювали 34 гірники, з яких 8 загинули, а 6 гірників із травмами підняли на поверхню.

Джерело:      Департамент інформації УГКЦ

01.03.2017р. Б. / Десять фактів про залежність (+VIDEO)

Священик Дмитро Польовий, керівник осередку тверезості «Знамення», голова підкомісії «За тверезість життя» Сокальсько-Жовківської єпархії УГКЦ, розповів про те, у чому полягає небезпека будь-якої залежності.

-  Алкоголь – хімічна сполука, яку можна використати на добро або на зло. Священик на Літургії, прикликаючи Святого Духа, перетворює вино на Кров Христову. Залежна людина, вживаючи вино, руйнує своє життя.

-  Немає вроджених схильностей до залежності. Залежність – радше банальне людське бажання отримати задоволення, не докладаючи великих зусиль.

-  Алкоголізм зачіпає чотири складові людської особистості – руйнує тіло, психіку, душу та соціальне становище.

-  Алкоголізм – симптом духовної кризи.

-  Узалежнений, щоб вилікуватися, повинен усвідомити погані наслідки своєї неправильної поведінки.

-  Допомога узалежненому, який не визнає свою залежність, розпочинається із праці з його рідними та близькими.

-  На перешкоді зціленню від залежності стоять страхи людини. Насамперед такі люди не вірять, що можуть позбутися залежності; страх перед самим методом лікування, страх перед життям без алкоголю.

-  Пивний алкоголь – найстрашніший, бо найбільш розповсюджений. Людина, яка легко ставиться до споживання пива, є в групі ризику алкоголізму.

-  Якщо людина випиває з радісної нагоди (наприклад, весілля), то це ще не є ознакою алкоголізму. Та коли людина випиває з горя чи для зняття стресу, тоді це пряма дорога до залежності.

-  Будь-яка залежність є дуже небезпечною, бо руйнує особистість. Замість того щоб використовувати свої сили для конструктивних речей, людина витрачає їх на те, що її руйнує.

Джерело:   Департамент інформації УГКЦ