29.02.2016р. Б. / Школа молитви Бенедикта XVI (15)

Дорогі брати і сестри,

Після роздумів у попередніх катехизах над кількома благальними псалмами і псалмами уповання, сьогодні я б хотів разом з вами поговорити про псалом урочистого святкування – молитви, яка радісно оспівує Божі чуда. Це псалом 126, а за греко-латинським визначенням – 125, який висловлює великі діла, які Господь вчинив зі своїм народом і які надалі продовжує чинити разом з кожним віруючим.

Від імені усього Ізраїля псалмоспівець розпочинає свою молитву від нагадування про піднесений досвід спасіння:

«Коли Господь повернув сіонських бранців,
немов би сон ми бачили, так було з нами.
Тоді уста наші сповнилися сміху,
радости язик наш». (р.1-2а)

Псалом говорить про «повернену долю», тобто про повернення до первісного стану у всьому його розумінні. Тобто виходить зі стану терпіння і потреби, на яке Бог відповідає, спасаючи особу, що молиться, і повертає їй попередній статус; що більше, збагачений і покращений. Настає те, що відбулось з Йовом, коли Господь повернув йому все те, що він втратив, подвоюючи його багатство і вділяючи йому ще більше благословення (пор. Йов 42,10-13) і те, що пережив народ Ізраїля, повертаючись до батьківщини з вавилонської неволі. Власне цей псалом треба розуміти в контексті завершення вигнання до чужої землі: вислів «повернена доля» традиція розуміє як «повернення бранців Сіону». По суті, повернення з вигнання є парадигмою усього Божого спасаючого втручання, оскільки падіння Єрусалиму і виселення вибраного народу до Вавилону було для нього руйнуючим досвідом і то не лише в політичній і суспільній площині, але також, і навіть перш за все, в релігійному і духовному вимірі. Втрата землі, кінець монархії Давида і знищення Храму є наче запереченням божих пророцтв, а народ Союзу, розпорошений серед поган, ставить собі болюче запитання про Бога, котрий, як здається, наче забув про них. Саме тому вихід і повернення до батьківщини переживаються як чудесне повернення до віри, до довіри і до спільності з Господом; це – «повернена доля», яка включає також навернення серця, прощення, віднайдення наново дружби з Богом, усвідомлення Його милосердя і повернення можливості покланятись Йому (пор. Єр.29,12-14; 30, 18-20; 33, 25-29; Ез.39,25-29). Йдеться про досвід вилиття радості, сміху і веселих окликів – настільки радісний, що здається «немов би сон ми бачили». Боже втручання часто набуває неочікуваної форми, яка виходить поза межі того, що людина може собі уявити – це чуда і радість, які виражаються в хвалі: «Велике діло вчинив Господь над ними». Про це говорять народи, і це проголошує Ізраїль:
«Тоді проміж народами загомоніли:

«Велике діло вчинив Господь над ними!»

Велике діло вчинив Господь над нами, – раділи». (ст. 2b-3).

Бог чинить чуда в історії людей. Виконуючи спасіння, Він об’являється всім як Господь могутній і милосердний, прибіжище для пригноблених і такий, що не забуває про моління убогих (пор. Пс. 9, 10.13), котрий любить справедливість і закон, і милості якого сповнена земля (пор. Пс. 33 [32], 5). Тому у звільненні народу Ізраїля всі народи побачать великі і чудові діла, які Бог робить для свого народу, і поклоняться Господу як Спасителю. Ізраїль повторює волання народів і здіймає його ще раз, але як головний герой, як відповідний отримувач Божої дії: «Велике діло вчинив Господь над нами» – «над нами» чи, конкретніше «з нами», древньоюдейською «`immanû», тим самим підтверджуючи той привілейований зв’язок, який Господь підтримує зі своїми вибраними і який буде віднайдено в імені Еммануіл, тобто «з нами Бог», яким називається Ісус – Його увіковічнення і повна реалізація (пор. Мт. 1,23).

Дорогі брати і сестри, у своїй молитві ми повинні частіше звертати увагу на те, як – в ситуаціях нашого життя – Господь беріг, провадив нас і допомагав нам, і хвалити Його за те, що Він робив і робить для нас. Ми повинні більше говорити про добрі речі, які нам дає Господь. Часто ми заклопотані проблемами, труднощами і майже не зауважуємо, що Господь обдаровує нас чудовими речами. Ця чутливість, яка стає вдячністю, є дуже важливою для нас і творить в нас пам’ять про добро, яке допомагає нам в години темряви. Бог чинить великі речі, а той, хто це відчуває, сповнений радості. На цій радісній ноті завершується перша частина псалма. Бути спасенним і повернення до батьківщини є наче поверненням до життя: визволення відкриває на радість, і водночас на очікування на сповнення, якого ще треба прагнути і просити про нього. Це – друга частина нашого псалма:

«Поверни, о Господи, наших бранців,
немов потоки на спраглу землю [Негев].
Хто сіє у сльозах, з радістю буде жати,
Іде з плачем, іде, несучи мірку зерна.
Повертається додому радий, несучи снопи з собою». (ст. 4-6).

Якщо на початку своєї молитви псалмоспівець смакував радість від поверненої Господом долі, то зараз просить Його зробити ще щось. Якщо віднести цей псалом до повернення з вигнання, то цю очевидну суперечність можна буде пояснити пережитим Ізраїлем історичним досвідом важкого повернення до батьківщини, лише часткового, що схиляє молільника до посиленого прохання про чергове втручання Бога, щоб довести до кінця відродження народу.

Однак псалом виходить поза межі суто історичних даних, щоб відкритись на ширші виміри теологічного характеру. Радісний досвід визволення з Вавилону є ще не сповнений, «вже» досягнутий, але «ще не» підтверджений в остаточній повноті. Переживаючи таким чином радісно отримане спасіння, молитва відкривається на очікування повної реалізації. Тому псалом використовує особливі образи, які завдяки своїй складності покликаються на таємничу реальність відкуплення, в якій перехрещуються отриманий дар і такий, на який ще треба зачекати, життя і смерть, омріяна радість і болісні сльози. Перший образ посилається на висохлі потоки пустелі Негев, які в момент дощу сповнюються водою, яка виривається і відновлює життя засохлої землі та робить так, що вона знову розквітає. Псалмоспівець просить, щоб повернення долі народу і повернення з вигнання були як ця вода – раптова, нестримна і здатна перемінити пустелю в широкий простір зелених трав і квітів.

Другий образ переміщується з посушливих і скелястих пагорбів Негеву на поля, які порають робітники, щоб отримати з них поживу. Щоб говорити про спасіння, тут наводиться досвід, який щороку переживається в світі землеробства: тяжкий і виснажливий момент посіву, а потім зі жнивами спалахує радість. Посів, який супроводжують сльози, оскільки в землю кидають те, що ще могло стати хлібом, стає очікуванням сповненим невпевненості: землероб працює, підготовлює землю, вкидає зерно, але не знає куди зерно впаде, чи його не з’їдять птахи, чи прийметься воно, закорениться і чи стане колосом (пор. Мт. 13, 3-9; Мк. 4, 2-9; Лк. 8, 4-8). Вкидання зерна є жестом довіри і надії, є необхідною дією людини, однак згодом треба перейти до безсилого очікування, добре знаючи, що хороший результат вирішує ряд чинників і що завжди є небезпека падіння. Проте кожного року землероб повторює свій жест і сіє зерно. А коли воно стає колосом і на полях тривають жнива, радість сповнює того, хто стає перед обличчям надзвичайного чуда. Ісус знав про цей досвід і говорив про нього зі своїми учнями: «І казав: Із Царством Небесним так, як з отим чоловіком, що кидає насіння в землю: чи спить він, чи встає, чи то вночі, а чи вдень, – насіння те кільчиться й росте. А як – він сам не знає» (Мк. 4, 26-27). Це прихована таємниця життя, ці чудесні «великі діла» спасіння, які Господь чинить в людській історії, і таємницю яких люди не знають. Коли Боже втручання об’являється в повноті, то вказує свій вимір, який рясніє як потоки з Негеву і як зерно на полях, а останнє відноситься до диспропорції, типової для Божих діл: диспропорція між тяжкістю посіву і великою радістю жнив, між неспокоєм очікування і заспокійливим видом заповнених зерносховищ, між малими кинутими зернами і великими горами снопів, які позолочує сонце. З наступленням жнив все змінилось, припинився плач, а на його місці з’явився оклик великої радості.

Все це має на увазі псалмоспівець, коли говорить про спасіння, визволення, переміну долі, повернення з вигнання. Наш псалом розповідає, що вигнання до Вавилону, як і кожна інша ситуація терпіння чи кризи, з усіма болючими темнотами, викликаними сумнівом і очевидним віддаленням Бога, насправді є наче посівом. В Таємниці Христа, у світлі Нового Завіту це послання стає ще більш виразне і зрозуміле: віруюча людина, яка долає цю темряву, є наче злаковим зерном, кинутим в землю, яке помирає, але для того, щоб дати багато плодів (пор. Ів. 12,24), чи – посилаючись на інший образ, дорогий Ісусові – є наче жінкою, яка переживає пологові болі, щоб могти радіти, принісши на світ нове життя (пор. Ів. 16,21).

Дорогі брати і сестри, цей псалом навчає нас, що у своїй молитві ми повинні бути завжди відкритими на надію і сильними у вірі в Бога. Наша історія, навіть якщо вона часто позначена болем, невпевненістю, моментами кризи, є історією спасіння і «переміни долі». В Ісусі кожна наша неволя завершується, і кожна сльоза стає висушена, в таємниці Його Хреста і смерті, яка перемінилась в життя, як злакове зерно, яке ламається в землі і стає колоском. Так само для нас це відкриття Ісуса Христа є великою радістю Божого «так», переміною нашої долі. Але ті, хто – сповнений радості – повернувся з Вавилону, опинились на зубожілій і знищеній землі, зустріли труднощі посіву і лише в кінці будуть жнива: схоже і ми, після великого відкриття Ісуса Христа – нашого життя і правди – входячи на землю віри, також часто знаходимо темне життя, тверде, важке, сіємо в сльозах, але маємо впевненість, що світло Христа вкінці дає нам великі жнива. І цього ми повинні також навчитись з наших темних ночей, не забуваючи, що є світло, що Бог вже є в нашому житті і що можемо сіяти з великою впевненістю, що «Так» Бога є сильнішим від усіх нас. Важливо не забути про присутність Бога в нашому житті, про цю глибоку радість, що Бог прийшов, дякуючи Йому за відкриття Ісуса Христа, Котрий прийшов до нас, а ця вдячність перемінюється в надію, в надію, яка дає нам впевненість. І зрештою, власне біль посіву є початком нового життя великої остаточної Божої Радості.

BENEDICT XVI
Загальна аудієнція
Площа Св. Петра
середа, 12 жовтня 2011

Джерела:   molytovnyk.net

Воїни Христа Царя

27.02.2016р. Б. / Вільнюський василіанський монастир Пресвятої Тройці

Столиця Литви - місто Вільнюс з давніх-давен об’єднує західну та східну частину Європи. Місце знаходження Литви як географічного центру Європи, відіграло особливу роль у релігійному житті країни. У Вільнюсі мирно співіснували та співіснують представники різних національностей, культур та релігійних громад. Однією з таких громад є громада УГКЦ храму Пресвятої Тройці оо. Василіан. Ансамбль василіанського монастиря із церквою Пресвятої Тройці - один із найдревніших архітектурних пам’яток міста. Величний храм побудований 1514 року великим князем Костянтином Острозьким в подяку Богові за перемогу Литовсько-Польських військ над Московським військом під Оршею (на Білій Русі). Без сумніву, що 500 літня святиня пережила різні часи, як період розквіту так і період руйнації та нищення. У XIV столітті після мученицької смерті Віленських мучеників Йоана, Антонія та Євстатія був побудований дерев’яний храм. Про це свідчить збережена до нині чавунна плита із написом про смерть віленських святих, їхні нетлінні мощі збереглись до сьогодні, але, на жаль, знаходяться у Вільнюському Святодухівському православному монастирі.

Храм був побудований як костел у готичному стилі. Після Берестейської унії 1596 року за наказом польського короля Сигізмунда III Вази у 1608 році був переданий василіанам. У першій половині XVIII ст. до церкви було добудовано три каплиці: першу- Благовіщеня Пречистої діви Марії, де у наші дні постійно проходять Богослужіння; другу- каплицю св. євангелиста Луки, де за переказами зцілював людей св. Йосафат Кунцевич; третя - Воздвиження Чесного Хреста Господнього. Дві останні каплиці, зрештою, як і сам храм знаходяться у занедбаному стані та потребують реставрації і ремонту. Церкву значно перебудовували, особливо після пожеж та перебування святині у руках братів православних. Зараз храм став тринавним з восьми колонами, що підтримують склепіння. Найціннішою архітектурною пам’яткою монастирського комплексу є вхідна брама до монастиря із чудовим фасадом побудованим 1761 року.

Варто згадати, що Вільнюський василіанський монастир відіграв важливу роль у житті Київської митрополії Унійної церкви східної традиції. Тут був скликаний Великий Віленський Собор - 1508-1509 рр; був осідок Унійних Католицьких митрополитів; це місце особливо пов’язане із св. Йосафатом Кунцевичем, який провів в обителі Пресвятої Тройці 13 років свого подвижницького життя; тут вступив до василіан Йосиф Велямин Рутський та спільно з Йосафатом Кунцевичем у 1617 році реорганізував Василіанський Чин.

У Великому князівстві Литовському ченці-василіани провадили багатогранну діяльність, засновували монастирі, школи, пансіонати, викладали різні дисципліни. Повністю служили Богові і людям. На початку XVII ст. і аж до ліквідації монастиря існувала друкарня, де видавалось багато літератури. Після окупації Литви царською Росією, яка провадила репресії проти уніатів монастирі ліквідовувались, церкви передавались православним, а вірних переводили на православ’я і звісно церкву Пресвятої Тройці віддали православним, багато шедеврів сакрального мистецтва було знищено або вивезено до Росії. Зокрема, було вивезено труну із останками митрополита Велямина Рутського і до сьогодні місце невідоме. Святиня пережила важкі часи. У радянський період у храмі знаходилась вібротехнічна лабораторія та склад. Стіни від вібрації зазнали руйнувань, знищено вівтарі, сплюндровано каплиці та гробові крипти.

Серце древньої споруди забилось, коли у 1991 році на прохання місцевої громади українців Литви під проводом о. Володимира Прокопіва, який на той час був у Вільнюсі, а тепер вже покійний, звернулись до оо. Василіян у Львові з проханням прислати священика. Також звернулись до влади, щоб храм у якому служив св. Йосафат, повернути українцям греко-католикам, бо це був якраз переломний час, коли наша церква виходила з підпілля. Через рік влада передала громаді храм. Після важких часів лихоліть на сьогодні у монастирі трудяться два отці і один брат, діє недільна школа, створено невеличкий парафіяльний хор. З Божою допомогою та опікою св. Йосафата помаленьку гояться рани, нанесені споруді впродовж довгого періоду невіри та безбожництва. Минулого року за сприянням Литовського уряду та Міністерства культури Литви, а зокрема Департаменту охорони архітектурних пам’яток Литви проводяться ремонтні роботи по перекриттю даху каплиці Благовіщеня Пресвятої Богородиці. Знайдено поховання василіанських ченців XVII-XVIII ст, які потребують ретельного огляду та перепоховання над чим працюють зараз антропологи та історики Литви. Минулого року святиня відсвяткувала своє 500-ліття та все ще храм знаходиться у поганому стані, він руйнується. Братія та парафіяни просять всіх не байдужих допомогти відновити святиню заради нашої спільної історії, заради пам’яті майбутнього життя та просто заради любові!

бр. Теодор Дутчак, ЧСВВ

(Стаття написана на основі розповідей довголітнього пароха храму Пресвятої Тройці оо. Василіан у Вільнюсі о. Павла Яхимця, ЧСВВ та парафіян цього храму)

Джерело:    Воїни Христа Царя

25.02.2016р. Б. / Чи можна цілуватися? Де є «межа» дозволеного?

Одного разу у раю Адам гуляв собі в гаю.
Краса довкола неземна, а смуток серце наповня...
Довкола повно всякой твари, блакитне небо й квітів чари.
Весна співає, сонце грає, а все ж таки... чогось немає!
Слова святії пролунали, Адаму радість провіщали:
“Недобре чоловікові одному - створити треба жінку йому!”
І сталось, що з ребра Адама сотворена була йому дама...
На радість свому чоловіку, на щастя їхнє - аж довіку!

Народжується немовля, живе собі й втішається тим, що має, кожною хвилиною життя. Поступово дитина дорослішає, стає вже підлітком, і ось, в один прекрасний момент приходить до висновку, що чогось-таки бракує! Мала дитина ще не відчуває особливої потреби в особі протилежної статі, не відчуває потреби у побаченнях. Для дитини головне, щоб було з ким побавитись! Спостерігаючи за світом, аналізуючи почуті казки і побачені мультики, вона починає формувати своє розуміння любови. Десь тут зароджується також таке щире і абсолютно безкорисливе розуміння побачення. Чим є побачення для дитини у віці 5-6 років? Це велика радість, пережита разом, це вміння поділитися іграшкою чи цукеркою з людиною, яку ти любиш, це навіть обійми і поцілунки – неймовірно щирі і безкорисливі… Важко уявити, як би змінився світ, якби дорослі люди вміли так любити одне одного, як любляться діти!

Проте перш ніж людина стане цілком дорослою і зрілою, мусить пройти процес дозрівання. Звернемо увагу на аспект статевого розвитку. Біологічна статева зрілість, поява відчуття сексуального збудження на кілька років випереджують повну зрілість людини1. Тобто людина біологічно дозріває до сексуальної активности ще у юнацькому віці. У цей час підліток ще не має чітко сформованої системи цінностей, на яку будуть спиратися його рішення, вибір, судження й оцінка2. Якраз на цьому етапі у підлітків виникає зацікавлення особами протилежної стати, що, відповідно, приводить до побачень. Саме в цей період закладається фундаментальне розуміння і сприйняття побачень. Відповідно, якщо закласти добрий фундамент – то і весь будинок буде добре стояти, а якщо фундамент буде «деформованим», то будинок завалиться. Иншими словами, ті проблеми, що «закладають» ще незрілі, не до кінця свідомі підлітки, можуть переслідувати їх ціле життя. Найбільша із них, яку потім важко виправити, пов’язана саме зі статевістю. Коли юнацтво фізіологічно дозріває, а інтелектуальний і духовний рівень «відстають», то, відповідно, статевість може сприйматися неправильно і абсолютно безвідповідально. Враховуючи сильний негативний вплив розпусного суспільства, яке, властиво, формує це неправильне сприйняття, підліток практично не має шансів уникнути помилок. Відтак побачення перетворюється на захоплюючу гру, в якій юні особи часто «досліджують» свою статевість. Це, звичайно, веде за собою чимало серйозних проблем.

Молодь шукає конкретних відповідей на конкретні запитання щодо побачень… Найпоширеніші звучать приблизно так: чи можна цілуватися? де є «межа» дозволеного? Часом можна почути нарікання молодих людей на те, що один священик говорить на цю тему одне, а другий – зовсім инше… Справді, мабуть кожен із нас хотів би, щоб Церква видала т.зв. «Посібник любови» і чітко вказала, що, коли і де можна робити, а що – ні. Тут важливо зрозуміти, що такого посібника не може існувати, так само, як не може бути чіткої і однозначної відповіди на ці запитання. Чому? Найперше тому, що кожна людина і ситуація є особливою та инакшою. Особи відрізняються за рівнем зрілости. Існує велика відмінність між хлопцем і дівчиною, зокрема у рівні пробуджености статевости.3 Иншими словами, один і той самий поцілунок може по-різному сприйматися двома людьми. Для дівчини він – як вияв ніжности, емоційного тепла, а для хлопця – як джерело сексуального збудження. Тому навіть для двох людей, які зустрічаються, практично не може бути однакових «правил».

Говорячи на цю тему, найперше мусимо розуміти, що поцілунок і обійми є своєрідним способом вираження внутрішнього світу людини. Як слова, так і мова тіла можуть бути облудними. Мовою дотику говорять неправду, коли виражають те, чого насправді не існує в емоційних взаєминах. Статеве життя підлітків є великою облудою їхніх взаємин, адже мовою тіла співжиття означає взаємну відданість на все життя, відповідальність за себе, й за иншого, за нове життя, чого в їхньому випадку бути не може4.

Властиво, тут проблема не в обіймах і не в поцілунках, бо самі вони не є переступом шостої чи дев’ятої Божої Заповіді, а у мотивації конкретної людини. Важливо розуміти, щу саме ми виражаємо тією мовою. Що ми хочемо сказати людині, цілуючи її? Чи поцілунок справді виражає нашу любов, чи, можливо, наші інстинкти? Людина, яка не розуміє механізмів своєї статевости, часто потрапляє у подвійний обман: цілуючи, думає, що дарує иншому любов, хоча насправді просто задовольняє свої бажання, а той инший в цей же час думає, що його люблять, хоча насправді, його використовують. Мова дотику є лише одним із способів виявлення і дарування любови, але сама по собі любов’ю не є. Важливо розуміти: поцілунок – це не любов. Якщо нас цілують – це не завжди означає, що нас люблять.

Тому перш ніж поставити запитання, чи можна цілуватися, потрібно запитати себе: чи потрібно цілуватися? Чи буде цей поцілунок зараз, на такому етапі наших стосунків, відповідати справжній глибині емоційного зв’язку й мірі особистої відповідальности одне за одного? Чи, можливо, у ньому ми шукаємо лише власної фізичної насолоди, не думаючи про дійсність, про иншого і про наслідки? Треба розуміти, що кохання – це динамічний зв’язок. Якщо любов не розвивається, то вона завмирає, і такий зв’язок між людьми приречений на загибель. Якщо наша любов до иншої людини полягає лише у поцілунках і обіймах – то така «любов» рано чи пізно загине, бо вона не розвивається! Бо ті поцілунки без емоційного і духовного підґрунтя є просто обманом. Відверто кажучи, багато людей втрачає свою любов саме через те, що «годує» її лише мовою тіла. Якщо малу дитину постійно годувати лише картопляними чипсами… то скільки вона проживе? Людина потребує різноманітної їжі. А дитина потребує дорости до того моменту, коли зможе їсти ці чипси, причому завжди в міру. Щось подібне і з любов’ю. Користуватися мовою дотику можна лише в міру емоційного і духовного зросту наших стосунків.

Цікаво, що хлопці й дівчата, які зустрічаються, трактують, наприклад, поцілунок як дар для улюбленої людини. Мислення відбувається так: «я тебе цілую, бо люблю тебе і хочу, щоб тобі було приємно». Але, будучи щирими із собою, запитаймо себе, чи часом якраз усе не є навпаки: «я цілую тебе, бо мені так приємно»? Даємо чи… крадемо?! Бо якщо беремо, а взамін нічого не даємо – то, значить, крадемо. Варто задуматись! Можливо, ви подумаєте, що хлопець цілує дівчину, а дівчина цілує хлопця – все «по-чесному», немає ніякого обману і крадіжки! Однак насправді ці хлопець і дівчина обкрадають одне одного. Бо інтимна близькість, яку закохані виражають через поцілунки, обійми, ніжність не «компенсується» через таку взаємність. Щоб поцілувати иншу людину, потрібно бути готовим «заплатити» за це опікою, захистом, емоційним теплом, розумінням, вірністю, відданістю, жертовністю… Через мову дотику ми не просто даруємо себе, але єдна­ємось з иншою людиною. А коли так, то повинні взяти на себе відповідальність за цю людину. Якщо ж єднаємось з иншим, входимо в його інтимну сферу заради задоволення, заради гри, то чинимо велику крадіж, великий обман!

І ще один делікатний момент: не можна плутати щирість любови із її зрілістю. Вислів «я тебе щиро люблю», навіть якщо відповідає дійсності, все одно не є аргументом зрілости любови. Однак маніпуляції із цим питанням, на жаль, дуже поширені. Доходить до того, що дошлюбне статеве співжиття «виправдовується» словами «ми ж так сильно і щиро любимо одне одного».

Чимало закоханих молодих людей шукає, а то і вимагає від своїх обранців доказів любови через статевий акт. Однак запитаймо себе, чи може бути статеве співжиття доказом любови? Статевий акт може бути тільки виявом зрілої любови, даруванням любови, а радше таїнством любови. Взагалі поняття «доказ любови» видається дуже сумнівним. Любов – це динаміка, любов жива! Доказом любови не може бути якийсь окремий вчинок чи сказане слово. Ми можемо тільки показати, виявити, але не довести любов. Правдивим же доказом любови може бути лише жива любов, яку ми випромінюємо «тут і тепер».

Без жодного перебільшення можемо сказати, що у багатьох випадках люди обманюють одне одного мовою дотику. Поцілунками і обіймами закохані говорять одне одному те, чого насправді ще немає, і, можливо, ніколи не буде. Одні прагнуть поєднатися фізично, не розуміючи, що вони до цього неготові, і це, як не дивно, веде за собою чимало духовних та фізичних проблем, хвороб та узалежнень. Инші спішать одружитися з думкою, що «тоді можна буде все». У такому випадку втрачається сенс християнського подружжя, воно стає тільки «легалізацією» проституції. Подруги трактують одне одного як предмет для досягнення мети, задоволення.

Тому, друзі, перш ніж говорити щось одне одному чи то словами, чи то ділами, чи то обіймами і поцілунками… задумаймось, чи ми часом не обманюємо себе та інших?!

Примітки:
1 Пор. Мандруючи до зрілости. Львів: Свічадо, 2006. – С. 64.
2 Пор. Мандруючи до зрілости. Львів: Свічадо, 2006. – С. 65.
3 Юзеф Августин. Сексуальна інтеграція. Львів: Свічадо, 1999. – С. 105.
4 Юзеф Августин. Сексуальна інтеграція. Львів: Свічадо, 1999. – С. 105.

Володимир ЧАБАН

Джерело:    ДИВЕНСВІТ

24.02.2016р. Б. / Її переконували зробити аборт… Народила Кароля Войтилу

«Пані не переживе цих пологів. Пропоную зробити аборт», - такі слова почула Емілія Войтила від свого лікаря, коли дізналась, що вагітна. Якби послухала його - не було би папи Івана Павла ІІ.

Трапилося це восени 1919 року. Пані Емілія з чоловіком Каролем та 13-річним сином Едмундом жили в орендованій квартирі в місті Вадовіце. Три роки перед тим подружжя втратило дочку Ольгу, яка померла через16 годин після народження. Пані Емілія мала більше 35 років і вважала, що більше не зможе мати дітей. Тим більшою була її радість, коли довідалась, що вагітна.

Проте, відомий гінеколог Вадовіц ствердив, що вагітність знаходиться під загрозою: мати не зможе виносити та народити дитину, а якщо й народить, то ціною власного життя. Лікар запропонував робити аборт. Емілія Войтила відмовилась і народила сина Кароля, який став папою Іваном Павлом ІІ. Сама жінка прожила ще 9 років.

Джерела:   gosc.pl

Воїни Христа Царя

23.02.2016р. Б. / Як стати католиком?

Цю статтю я написала, зважаючи на власний досвід моїх відповідей на питання знайомих, які замислювались про те, щоб приєднатися до Католицької Церкви. Вони були достатньо дорослими людьми, щоб приймати самостійні рішення, тому наші розмови були першими кроками, які б злегка зорієнтували їх на початку великої подорожі.

По-перше, перед тим, як стати католиком, треба дуже-дуже добре подумати.  А оскільки бажання стати католиком передбачає віру в Бога, добре було б помолитись і поставити всі питання безпосередньому Керівництву.

По-друге, треба зрозуміти, що одного бажання бути католиком недостатньо, щоб ним стати. Тому доведеться відірватись від комп’ютера, вийти з дому і піти до Католицької Церкви. Це дуже важливий крок почати ходити до церкви, бажано під час богослужінь. Потрібно зіткнутись з реальністю, може виявитись що вона значно відрізняється  від ваших очікувань. Якщо у вашому місті кілька католицьких храмів, то відвідайте їх.

Дуже важливо познайомитись з людьми в церкві: мирянами, священиками, сестрами. Визначте серед «постійних відвідувачів» храму найсимпатичнішого і вперед. Не бійтесь ставити питання. Розпитайте про церкву, спільноту, про те, як живе парафія поза богослужіннями: це можуть бути молодіжні зустрічі чи концерти, благодійні акції і т. д. Обов’язково розпитайте, чи є на парафії бібліотека і як туди записатись. Пам’ятайте, відвідування церкви і спілкування з людьми ні до чого вас не зобов’язують.

Якщо після цього всього ви не втратили бажання стати католиком, зверніться до настоятеля храму або до котрогось з отців-сотрудників і поясніть йому свої наміри. У кожній церкві найчастіше є один священик, відповідальний за підготовку до хрещення і за підготовку приєднання до Католицької Церкви: вам розкажуть як і де можна знайти його.

Перше питання, на яке вам треба відповісти: чи вас хрестили, чи ні. Якщо ви не були хрещені і маєте намір хреститись в Католицькій Церкві, вам необхідно ретельно підготуватися до цього Таїнства. Звичайно, вас не охрестять без катехизації та ретельної підготовки. Все це потрібно, щоб ті, хто бажає охреститись, познайомились з основами християнської віри та християнським життям. Упродовж підготовки кандидати на хрещення відвідують недільні богослужіння та спеціальні заняття.

Якщо ви вже охрещені в будь-якій з християнських конфесій, то розкажіть про це священику. На особистій зустрічі катехит поставить вам багато запитань, які зводяться до одного: «Чого ви шукаєте в Католицькій Церкві?». Вам, найімовірніше, порекомендують ознайомитись із традиціями тої конфесії в якій вас хрестили, радитимуть знову і знову подумати і помолитись. Може виглядати, що вас просто не хочуть тут бачити і відмовляють, та це не так. Метою в цьому випадку є зрозуміти, чи ваші наміри достатньо зрілі і усвідомлені. У будь-якому випадку священик розкаже вам коли і де відбуваються заняття для таких, як ви, хто хоче більше дізнатися про католицтво і, можливо, приєднатися до Католицької Церкви.

Усім, хто хрещений і не хрещений, хочу сказати ось що: приходячи в католицьку спільноту не думайте, що тут всі виключно ангели, інтелектуали чи бездоганні персони. Люди бувають дуже різними і, найчастіше, не ідеальними. Священик-катехит може стати вам чудовим духовним наставником, а може ним і не стати. Попри все дуже важливо знайти коло спілкування, в якому ви могли б отримати пораду, підтримку і поділитися тим, що відбувається у вашому житті. Церква це спільнота, і ви збираєтесь бути в церкві не тільки з Богом, а з конкретними людьми.

Обов’язково старайтесь зрозуміти Службу Божу: придбайте молитовник з текстом і поясненням. За найпершої можливості беріть участь і в інших відправах в літургії Часів, вервиці, адорації. Так ви дізнаєтесь, що означають всі ці мудрі слова.

Приєднанню до Католицької Церкви передує сповідь, до якої вас підготують. Сам акт приєднання передбачає проголошення Символу віри в його католицькому варіанті: так Ви засвідчуєте, що приймаєте вчення Католицької Церкви в повноті. Після цього ви можете приймати Причастя на Службі Божій.

Анастасія Паламарчук

переклад Оксани Пустовіт

Джерело:   Воїни Христа Царя

22.02.2016р. Б. / П’ять чудес святої Рити Касійської, про які треба знати!

Свята Рита з Касії, безумовно,  є однією з найпопулярніших і найвідоміших святих у світі. Свідчення про чудеса, які сталися з її заступництва, настільки численні, що народ її проголосив «святою неможливих випадків» (або святою неможливого). Сьогодні згадаємо п’ять промовистих прикладів того, як свята Рита заступається за тих, хто просить її про заступництво.

Складна вагітність, свідчення Єлизавети Татті

Щоб розповісти про те, що сталося, я повинна повернутися до 2009 року, коли я була вагітною. Вагітність булла пізньою, коли мій чоловік і я вважалися уже безплідними. На початку шостого місяця, через сильні маткові скорочення, мене скерували у лікарню Джемеллі, що в Римі. Там виявили, що відкриття матки 2 см. Потрібно було усіма засобами запобігти пологам, тому що дитина, яку я носила в лоні, навряд чи вижила б після народження. Мені призначили термінове зшивання матки, бо інакше пологи були неминучими. В мене не було вибору. Якщо б дитина народилась у 23 тижні, в неї б майже не було шансів вижити. Операція була призначена на 22 травня, як тільки я дізналась про дату, відчула упевненість в моєму серці: я відразу довірилась Святій Риті. Але все було не так просто. Операцію збирались провести, хоч і підтвердилось ускладнення, якого ми всі боялась: розрив мембран, і втрата амніотичної рідини, яка може в будь-який момент викликати передчасні пологи. Я помолилась до Святої Рити, запитуючи, чому в день її народження, вона допустила початок смерті моєї дочки. Тим часом, моя сестра Валентина 22 травня у Касії брала участь в урочистостях на честь Святої і, нарешті, вона приїхала до мене в лікарню в Рим, щоб принести мені посвячені троянди.

24 травня розпочалась Новенна до святої Рити за безнадійні випадки. Я поклала пелюстки троянд на живіт і помолилась. Я відчула, що свята Рита дуже близько. На наступний день амніотична рідина припинила витікати, а лікарі були вражені. Після двох тижнів, незважаючи на всі очікування, передчасні пологи не відбулись. Але ніхто не думав, що вагітність протікатиме добре, дитина народилася на 36-му тижні, коли була вже у стані вижити. Сьогодні моя дівчинка, на ім'я Маріам, вже міцна, і я водила її до Церкви святої Рити! Слава Господу, котрий за допомогою святих робить дивовижні речі.

Для подруги, свідчення  Тамари

Свята Рита прийшла в моє життя випадково. Одна моя подруга з нашої парафії повинна була пройти небезпечний діагностичний тест у лікарні. Вона справді була налякана і попросила про молитву. Це було 22-го травня у свято на честь святої Рити. Ми помолились вернвицю зі сім'єю, віддаючи подругу під опіку святій Риті, а також попросили, щоб подруга нарешті перестала курити.

Само собою зрозуміло, що «свята неможливого» вислухала нас без вагань. Коли подруга вже приймала заспокійливе, лікар відчинив двері і сказав: «Ця жінка не потребує цього огляду».
Того ж дня вона кинула курити без будь-яких проблем. Це невеличке свідчення, але воно від усього серця.

Чудо з незнайомцем, свідчення Розарії Боттаро

Я мати чотирьох дітей і, як мати, я молилась за здоров'я 24-річного хлопця, якого я навіть не знала. Свята Рита була зі мною, як подруга, як найкраща з подруг, яка говорить з тобою і вміє слухати в будь-який час, вона показує нам, що вона є справжньою подругою у безмірній любові Бога Отця. Цей хлопець мав пережити ризиковану операцію з видалення пухлини у хребті, заплановану на 2 серпня минулого року. Сталось чудо: пухлина регресувала і хірургічне втручання більше не було потрібним. Я знаю, що це Свята Рита його захистила своєю безмежною вірою, тому лікарям не потрібно було більше його оперувати. Я пообіцяла, що якщо це збудеться, то я публічно подякую за це чудо! Моє серце, моя душа, моя сім'я радіємо з того, що ми завжди маємо святих нашого Господа Бога серед нас.

Усупереч лімфомі Ходжкіна. Свідчення Меггі Петрон Костас

Хочу засвідчити про те, що ми вважаємо чудом нашої святої Рити. Моїй дочці було 26 років, і вона готувалась взяти шлюб, коли у неї виявили лімфому Ходжкіна. Ми завжди багато молились до Святої Рити під час тривалого лікування нашої дочки, яке вона перенесла добре і дуже успішно. Ми приходили 22 числа кожного місяця помолитися до церкви Святої Рити в Буенос-Айресі. Я роблю це вже понад тридцять років. Ми також вирішили приїхати до Касії і подякувати святій на її землі. Навіть цього не плануючи, ми прибули туди точнісінько 22-го числа, це було 22 вересня 2006 року.

Моя дочка молилася, щоб мати дитину

Моя дочка пережила багато такого, після чого неможливо завагітніти. Ми дякували за здоров'я моєї дочки, знаючи, що її буде важко завагітніти.

Свята вислухала нас: це – чудо! 22 вересня 2007 року, рівно через рік після дня нашого візиту до Касії, народилась Фелісі Рита, її перша дочка.

Здоров'я моєї дочки покращилось, вона народила ще другу дочку, Каталіну Риту. Зараз вона знову вагітна, і приблизна дата народження випадає на 22 травня, в день свята «покровительки неможливого»! Ми віримо в чудеса і дякуємо святій Риті від цілого серця.

переклад Олесі Сербан

Джерела:    papaboys.org

Воїни Христа Царя

21.02.2016р. Б. / Асоціація лікарів-католиків України святкує своє 15-ліття

26 лютого 2016 року Асоціація лікарів-католиків України у Львові проведе урочисту академію та науково-практичну конференцію, яка відбудеться з нагоди 15-ліття від заснування цієї Асоціації.

Захід розпочнеться о 12:00 Службою Божою у храмі Святих безсрібників Косми і Дам’яна (вул. Лисенка, 45). Пленарні засідання розпочнуться о 14:00 в конференц-залі Стоматологічного центру Львівського Національного медичного університету ім. Данила Галицького (вул. Пекарська, 69 А).

У ювілейному 2000 році запрацювала Асоціація лікарів-католиків. Вона була організована з благословення Блаженнішого кардинала Мирослава Івана Любачівського, Глави УГКЦ, як один із центрів національного та духовного відродження українського народу.

Метою діяльності Асоціації є сприяння збереженню та зміцненню здоров’я українського народу, утвердження ідей гуманізму, християнському служінню людям, а також сприяння вирішенню морально-етичних проблем у діяльності лікарів, спираючись на принципи соціальної доктрин Католицької Церкви.

На даний час Асоціація співпрацює і входить у склад Світової (FIAMC) та Європейської (FEAMC) асоціацій лікарів-католиків.

Джерело:   Департамент інформації УГКЦ

20.02.2016р. Б. / ХРИСТИЯНИ УКРАЇНИ КОЛЕКТИВНО ЗВЕРНУЛИСЯ ДО ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ ПРО ЗБЕРЕЖЕННЯ ЖИТТЯ

18 лютого о 14.00 ініціативна група вірян Української Греко-Католицької Церкви, Римо-Католицької Церкви в Україні та Євангельських Церков України провела прес-конференцію з нагоди подання колективного звернення – 112239 (сто дванадцять тисяч двісті тридцять дев’ять) підписів – до Президента України Петра Порошенка, як гаранта Конституції України.

Мета заходу - ознайомлення широкого кола громадськості з виставленими до Президента України, Прем’єр-міністра України, Голови Верховної Ради України, народних депутатів України вимогами щодо неприпустимості видалення з Конституції України визначення шлюбу як союзу чоловіка та жінки, неприпустимості появи в Конституції України нових ідеологічних понять – “сексуальна орієнтація” та “гендерна ідентичність”, а також щодо захисту життя людини від зачаття до природної смерті.

Зокрема, у тексті звернення говориться:

Звертаємося до Вас із закликом забезпечити виконання Конституції України в частині захисту дітей та захисту сімейних цінностей. Життя людини починається з моменту зачаття і повинно захищатися як до, так і після народження (Конвенція ООН про права дитини). Закликаємо Вас виконати вимогу Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод – гарантувати право на життя, в тому числі кожній зачатій дитині.

1. Закликаємо Вас зберегти непорушними норми чинної Конституції України (ст. 51, у Проекті нової Конституції України від 15.07.2015 року їй відповідає стаття 28) та Сімейного кодексу України (СКУ, ст. 21), які визначають шлюб як сімейний союз жінки та чоловіка й обумовлюють, що “усиновлювачами не можуть бути особи однієї статі” (СКУ, ст. 211 ч. 3).

2. Закликаємо Вас не допустити появи в Конституції України штучних і протиправних ідеологічних дефініцій: “сексуальна орієнтація” та “гендерна ідентичність”.

3. Закликаємо Вас внести зміни до статті 3 чинної Конституції України і викласти її в такій редакції: “Людина, її життя від зачаття до природної смерті, здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю”. 

4. Закликаємо Вас внести зміни до статті 27 чинної Конституції України (у Проекті нової Конституції України від 15.07.2015 року їй відповідає стаття 23) і викласти її в такій редакції: «Кожна людина має невід’ємне право на життя від зачаття до природної смерті». 

До участі в заході запрошені члени ініціативної групи - експерти, науковці, громадські та релігійні діячі, зокрема: Михайло Канафоцький - координатор ініціативної групи; о. Василь Білаш – голова Комісії УГКЦ у справах мирян; Геня Самборська - голова ВУБФ «За гідність людини»; Людмила Гридковець - канд.псих.наук, сімейний психолог; Максим Васін - виконавчий директор громадської організації «Інститут релігійної свободи»; Володимир Медведєв - канд.мед.наук, лікар-нейрохірург; Віктор та Ірина Крижанівські - подружжя мирян, представники Римо-Католицької Церкви в Україні, та інші.

Прес-служба ініціативної групи

Джерело: 

Департамент інформації УГКЦ

20.02.2016р. Б. / ІСПАНСЬКИЙ ЄПИСКОП ВИГРАЄ СПРАВУ У ЗВИНУВАЧЕННІ ЙОГО ЗА ПОРІВНЯННЯ АБОРТУ ДО ГОЛОКОСТУ

Іспанський суд закрив кримінальну справу проти єпископа міста Алькала-де-Енарес, Хуана Антоніо Рейга Пла, якого було звинувачено про-абортними феміністками в розпалюванні "ненависті"  до них  порівнянням їх активності до нацистського Голокосту.

Суддя Ольга Іглесіас ухвалила, що висловлювання Рейга Пла підпадає під його конституційне право на вільне віросповідання.

"Очевидно, що єпископ, який є об"єктом скарги, відповідно до принципів соціальної доктрини католицької церкви і в порядку здійснення свободи слова та віросповідання, розуміє, і, таким чином заявляє, що право, якого вимагають деякі жінки, рівносильно прямому і навмисному вбивству ненароджених дітей", написала Іглесіас в своїй постанові в середині січня.

Рейг Пла викликав обурення серед феміністок, які очолювали у 2014 році протест "Поїзд свободи"  на захист  права вбивати ненароджених дітей. Єпископ написанв відкритого листа порівнюючи їх "поїзд" до потягів, які везли євреїв і інших на смерть у концтабір Освенцім в нацистській Німеччині. Відкритий лист мав заголовок "Називати речі своїми іменами: справжній виклик для католиків».

Єпископ назвав "Поїзд свободи» поїздом смерті, наймерзеннішим  Голокостом, прямим і навмисним вбивством невинних ненароджених дітей і порівняв його з  поїздами Освенціма, що вели до  табору смерті.

"Поїзд Свободи" був організований феміністською організацією "Les Comrades" в 2014 році на знак протесту проти запропонованого  консервативною народною партією закону, який би відмінив дозвіл на аборти за вимогою, запровадженого попередньою адміністрацією партії соціалістів.

Організатори порушили кримінальну скаргу на тій підставі, що слова Рейг Пла представляють собою "серйозну образу і публічне приниження, зроблене для дискредитування жінок і чоловіків, які, як  передбачає Організація Об'єднаних Націй, захищають сексуальні і репродуктивні права, як права людини".

Суддя Іглесіас не погодилася. "Згідно з думкою єпископа, його розумінням, переконаннями або особистою вірою, Поїзд свободи  є подібний до поїздів Освенцима, і така особиста оцінка, навіть коли це може бути стомлюючим або занепокоюючим, образливим чи неприємним ... є захищена свободою слова", написала вона.

"Les Comrades"оскаржує рішення суду, стверджуючи, що воно "містить  відсутність інтересу до розуміння сенсу тексту єпископа Алькала."

Невдале оскарження Рейда  Пла є не першою спробою використання  системи кримінального правосуддя у нападах  на сміливого єпископа.

У 2012 році на єпископа Рейга Пла було подано  кримінальну скаргу  іспанською конфедерацією асоціацій лесбіянок, геїв, бісексуалів і транссексуалів (COLEGAS) за висловлювання під час проповіді в єпархіальному соборі, що гомосексуалісти "знаходять пекло" в нічних клубах, призначених для сприяння  їх одностатевим стосункам.  Єпископ не відступив  і його відповіддю на це стала публікація свідчення екс-геїв на його єпархіальному вебсайті. COLEGAS скарга була відхилена суддею в 2014 на тій підставі, що слова єпископа були захищені свободою слова.

Джерела: 

lifesitenews.com

Воїни Христа Царя

19.02.2016р. Б. / Чому віряни проти виключення з Конституції поняття «шлюб»? (+VIDEO)

18 лютого о 14.00  відбувся "круглий стіл" на тему: "Звернення вірян до Уряду з вимогою щодо неприпустимості видалення з Конституції України визначення шлюбу" (Зала 2).

Учасники:  члени ініціативної групи - експерти, науковці, громадські та релігійні діячі, зокрема: Михайло Канафоцький - координатор ініціативної групи; о. Василь Білаш - Голова комісії УГКЦ у справах мирян; Геня Самборська - голова ВУБФ «За гідність людини»; Людмила Гридковець - к.пс.н., сімейний психолог; Максим Васін  - виконавчий директор громадської організації «Інституту релігійної свободи»; Володимир Медведєв  - к.м.н., лікар-нейрохірург;  Віктор та Ірина Крижанівські - подружжя.

Ініціативна група вірян Української Греко-Католицької та  Римо-Католицької Церкви в Україні подали колективне звернення - 112239 (сто дванадцять тисяч триста тридцять дев'ять) підписів - до Президента України Петра Порошенка, як гаранта Конституції України.

Відео з прес-конференції:

Джерела: 

ukrinform.ua

Воїни Христа Царя

18.02.2016р. Б. / ПАПА ДО В’ЯЗНІВ: ХТО ЗАЗНАВ ГЛИБОКОГО БОЛЮ, МОЖЕ СТАТИ ПРОРОКОМ У СУСПІЛЬСТВІ

Останній день Апостольської подорожі Папи Франциска до Мексики має соціальний характер, а в його програмі – відвідини в’язниці, зустріч з представниками світу праці та підприємництва і Свята Меса у виставковому центрі, розташованому на кордоні між Мексикою та США.

Місто Сьюдад-Хуарес, розташоване понад 1,5 тисячі кілометрів від столиці Мехіко, до якого Святіший Отець здійснив понад двогодинний переліт, є п’ятим за кількістю населення містом країни та важливим промисловим центром. Але, водночас, його зараховують до міст з найбільшим рівнем насильства й злочинності у світі, що пов’язано, зокрема, з незаконним обігом наркотиків через кордон із США та діяльністю майже 1000 різних кримінальних банд. Від 1993 Сьюдад-Хуарес стало сумнозвісних з приводу масового викрадення жінок, яких змушувано до рабської праці на підпільних фабриках.

Відвідуючи пенітенціарний заклад та звертаючись до в’язнів, Святіший Отець зазначив: «Я завершую свій візит до Мексики й не міг вирушити в дорогу, не прийшовши до вас, не привітавшись з вами, не відзначивши з вами Ювілей Милосердя». Адже, за його словами, «не існує такого місця», якого би не могло досягнути Боже милосердя.

«Святкувати Ювілей милосердя з вами – це пригадати про невідкладний шлях, на який ми повинні ступити, щоб розбити порочні кола насильства та злочинності», – сказав він, наголошуючи, що вже втрачено занадто багато часу, замість того, щоб «зосередитися на тому, що повинно нас хвилювати», тобто, чим є життя людини, життя родин і тих, які страждають внаслідок насильства.

Як зауважив Глава Католицької Церкви, в’язниця є «симптомом того, в якому стані ми перебуваємо, як суспільство», а милосердя пригадує нам, що «реінтеграція починається не в цих стінах, але на вулицях міста», коли «творимо систему, яку можна назвати соціально здоровою».

«Іноді може скластися враження, що в’язниця ставить людей в умови, в яких вони змушені й надалі чинити злочини, а не сприяє процесам реабілітації, що допоможуть подолати суспільні, психологічні та родинні проблеми, які спонукають особу до певної поведінки. Проблема безпеки не вирішується лише ув’язнюванням, але є закликом втрутитись, усуваючи структурні та культурні причини небезпечності, які заторкують усе суспільство», – сказав Папа, додаючи, що турбота Ісуса про голодних, безпритульних чи в’язнів є моральним імперативом «для суспільства, яке прагне створити умови, необхідні для кращого співжиття».

Відзначати Ювілей милосердя з в’язнями, за словами Святішого Отця, це також «навчитися не залишатися в’язнями минулого, в’язнями вчорашнього дня», означає «повірити, що все може бути по-іншому». Звісно, «назад повернутися неможливо, що було скоєне, те скоєне», але це не означає, що неможливо «відтепер розпочати писати нову історію».

Папа заохотив в’язнів анґажуватися у те, «щоб зсередини змінювати ситуації, які породжують подальше виключення», допомагаючи «зупинити спіраль насильства», адже «той, хто зазнав глибокого болю», може «стати пророком у суспільстві».

Джерела: 

Радіо Ватикан

Воїни Христа Царя

17.02.2016р. Б. / В Крилосі, під час нічних чувань, відбувся семінар «Бачення християнської родини в творах Праведного Митрополита Андрея Шептицького»

З благословення Архиєпископа і Митрополита Івано-Франківського Кир Володимира (Війтишина), з ініціативи Комісії у справах родини Івано-Франківської Архиєпархії УГКЦ, за сприяння Комісії УГКЦ у справах родини, спільно з Івано-Франківським осередком Міжнародного реколекційного руху «Подружні зустрічі», 12 лютого 2016 р. Б. в с. Крилос, Галицького протопресвітеріату на початок нічних чувань, які щомісячно відбуваються з 12 на 13 числа було організовано семінар на тему: "Бачення християнської родини в творах Праведного Митрополита Андрея Шептицького".

Розпочався даний захід Вечірньою, яку в парафіяльному храмі очолив ієрей Юрій Прилепський -заступник голови Комісії у справах родини. Опісля він же виступив з доповіддю на тему: "Життя та діяльність Митрополита та його бачення християнської родини». Опісля ієрей Василь Чорній - голова Комісії у справах родини, роздумував над темою: "Патріотичне виховання в родині через призму творів Митрополита Андрея", а відтак з доповіддю виступив диякон Ярослав Ілюк. 

Закінчився даний захід спільною молитвою праведного Митрополита Андрея Шептицького за християнську родину.

Ближче опівночі такий же семінар відбувався у відпустовому місці Погоні, в Базиліці Погінської Матір Божої, де на щомісячні нічні чування, що проходять з 12 на 13 числа, зібрались численні вірні Івано-Франківської Архиєпархії.

Джерела: 

ugcc.if.u

16.02.2016р. Б. / Північна Ірландія голосує проти абортів

Аборт в Північній Ірландії залишиться незаконним. Члени Асамблеї проголосували проти дозволу на аборт, навіть в разі «смертельних аномалій плоду».

40 членів Асамблеї Стормонт проголосували проти законодавства, запропонованого двома представниками Партії Альянсу, Стюартом Діксоном і Тревором Ланном.

На відміну від решти Великої Британії, закон про аборти 1967 року не поширюється на Північну Ірландію, де аборт вважався законним, тільки якщо життя матері перебуває в небезпеці або існує ризик постійного або серйозного пошкодження її психічного і фізичного здоров'я.

Після палких дебатів, представники партії зазнали поразки. Вони хотіли поширити критерій законного аборту і на випадок, коли плід знаходиться в стані «фатальної аномалії» або був зачатий в результаті статевих злочинів, таких як згвалтування або інцест. «Фатальна аномалія плода» - діагноз, який лікарі призначають, коли майбутня дитина або вмирає в утробі матері або незабаром після народження.

Представник християнськоі служби милосердя CARE в Північній Ірландії Марк Бейлі, який виступає проти змін у законі, сказав, що не завжди фатальні аномалії плода призводять до негайної смерті.

Марк Бейлі вказав на випадки, коли «батьки свідчать про те, як вони насолоджувалися часом, проведеним з дітьми, незважаючи на те, чи був це тиждень, місяць, а в деяких випадках навіть роки».

В кінці дискусії Демократична юніоністська партія, головна партія в Північній Ірландії, створить робочу групу, щоб вивчити питання.

Джерела:   CNL

Воїни Христа Царя

15.02.2016р. Б. / Апостольський нунцій привітав монашество, а також прокоментував зустріч Папи з Патріархом Кирилом (+VIDEO)

Архиєпископ Клаудіо Гуджеротті, Апостольський нунцій в Україні, в Патріаршому соборі Воскресіння Христового після Архиєрейської Божественної Літургії звернувся до богопосвячених осіб, які здійснили прощу до Патріаршого собору. А також прокоментував зустріч Папи Римського з Патріархом Кирилом.

Джерела:   zhyve.tv

Воїни Христа Царя

14.02.2016р. Б. / Ми мусимо зупинити гендеристів і лібералів, які руйнують суспільство, нищачи його моральні орієнтири

Секретар Конгрегації східних Церков Архиєпископ Ціріл Васіль у своєму інтерв’ю словацькому виданню «Konzervatívny denník Postoj», відповідаючи на питання стосовно того, як мають християни реагувати на гендеристів і лібералів, які пробують знищити моральні орієнтири суспільства, відповів:

Що може зробити пасажир у літаку чи навіть величезному космічному кораблі, яким, фактично, є наша Земля, наше життя, життя суспільства, коли бачить, що хтось намагається демонтувати радар чи інші навігаційні прилади, стверджуючи, що це потрібно зробити заради вільнішого польоту, оскільки системи координат, гіроскоп, компас і висотомір обмежують?

Хіба він може сказати: дайте мені вийти, я краще піду пішки, або замовлю собі особистий безпечніший літак? Ні. Але саме так би поступили християни, які б відмовилися виконувати свою роль світла світу і солі землі. Хоча саме до такої поведінки спонукають їх слова інших пасажирів: Давайте, виходьте, повертайтеся до своїх стародавніх біпланів, паровозів, гусеничних тракторів і не турбуйте нас, а ми будемо мати більше простору для приємного і забавного часу.

Завдання християн є кричати: «Люди, не вар’юйте! Те, що ви хочете, вб’є всіх нас, бо так не можливо летіти!». Можливо ми змушені будемо сперечатися з іншими пасажирами, які нам кажуть: «Тихо сидіть й перебирайте зернятка тої своєї вервиці й моліться, якщо боїтесь літати. Не турбуйте нас своїми криками, бо інженери і пілоти обіцяли нам знижку на білет і незабутнє враження від цього польоту».

Можливо, коли не будуть звертати уваги на наш крик попередження про небезпеку, нам доведеться встати із своїх зручних крісел і, не зважаючи на ворожість інших пасажирів, які вже випили алкоголь і стали буйними, а навіть й агресивним, та не зважаючи на байдужість екіпажу, який уже перестав думати про безпеку пасажирів і піддався на тиск та шантаж інженерів-демонтувальників, яких можна назвати терористами, вдатися до дій, застосовуючи своє право і обов’язок для ефективної самооборони, викинути з кабіни пілотів тих терористів і маніпуляторів, талапнути їх по вухах і по пальцях, щоб припинити їхню руйнівну діяльність, посадити їх до крісел, пристебнувши їх поясами безпеки, або навіть нап’яливши на них гамівну сорочку, заради безпеки інших.

Джерело:   Воїни Христа Царя

10.02.2016р. Б. / Царство Пожадання

Царство Пожадання – постмодерний метафізичний сон про Антихриста

У наш час чоловік може пробудитися зранку і сказати: «Досить! Я більше не бажаю боротися проти своїх почуттів. Я завжди відчував себе жінкою і най мене шляк трафить, якщо я продовжуватиму бути чоловіком». Медичні спеціалісти доступні, та й психологи готові допомогти. І якщо цей чоловік має гроші – тоді все легко: отримає гормони, зробиться операція, міняється гардероб.

І родина, друзі, оточуючі в скорому часі довідуються, що Іван став Іванною. І це вже не шокує. Апулей уже в ІІ столітті написав свого «Золотого віслюка» – історію про людську розбещеність і переборщення. Людська психіка завжди була нестабільною. Наші бажання і пожадання як вода, що тече з гори, шукають можливість отримати своє задоволення.

Проте шокуючою є моральна революція, яка відбулася в нашій культурі. Іван може стати Іванною в переконанні, що він на це має повне право, навіть більше, він переконаний, що оточуючі мають не тільки нормально це сприйняти, але й підтримати його в цьому. Дехто може собі тихенько підсміюватись чи завертати очима, але в основному всі пристосуються і постараються Іванове перетворення сприйняти, як будь-яке інше життєве рішення.

Річард Вівер писав, що «кожна людина, яка співдіє в культурі, має три рівні свідомого сприйняття: свої специфічні ідеї стосовно речей, свої вірування або переконання і свій метафізичний сон про реальність». На рівні специфічних ідей і загальних переконань наша культура прийняла низку прагматичних заборон і попереджень: Не куріть! Рахуйте калорії! Відкладай на пенсію! Практикуй захищений секс! Купуй здорову їжу! Усе це показує наскільки в нашій культурі присутні норми, які формують нашу щоденну поведінку.

Але під усім цим приховується також і протиріччя. Ми навчені сумніватися в старих моральних традиціях. Нас вчать мати критичне ставлення до успадкованих нами моральних норм. І це не є виключно виразом академічного менталітету. Це вираз дуже поширеного морального переконання, яке найчастіше замовчується, що людина є настільки вільною, наскільки вона вільно задовольняє особисті пожадання. Саме це переконання червоною ниткою тягнеться через словник психотерапевтів, педагогіку, мульткультуралізм і теперішній парадоксальний моральний кодекс «не суди». Наша культура нас вчить, що здійснити свій метафізичний сон ми можемо виключно у царстві пожадання. Ми приймаємо, все ж таки, маленьку дисциплінованість, але тільки для того, щоби бути здоровими, активними, успішними й бути в соціальній гармонії. Але «старі» соціальну дисципліну, обмеження, мораль запихаємо подалі від себе, щоб створити собі простір для перекроєння свого життя виключно за лекалами своїх пожадань. Саме тому в сучасному царстві пожадань Іван може стати Іванною без почуття вини, без стиду або соціальної стигми.

Бравн, Фройд і проблема обмеження інстинктивних пожадань.

Сьогодні Норман О. Бравн – забута особистість. Але свого часу це була інтелектуальна зірка. Народжений 1913 року, виріс між двома світовими війнами. На кризи початку ХХ століття зреагував вибором прогресивних цілей. Але після ІІ світової війни, коли холодна війна ставала щораз глибшою, а американське суспільство відкидало революційні цілі, Бравна деморалізувало те, що він вважав духовною байдужістю. Це його спровокувало на ширший аналіз, натхнений психологією і метафізикою, а не лише політичними ідеями. Він зосередився на тому, що вважав небезпечним для життя наслідком культури – її фундаментальною ціллю: обмеженням свободи пожадань.

У 1959 році він опублікував результат своїх роздумів у книзі «Життя проти смерті: Психоаналітичне значення історії» – книгу, яка стала одним із фундаментів контркультури 60-х років ХХ століття. Його іконою був Зиґмунд Фройд – людина, на яку американці того часу звертали свій погляд у надії зрозуміти, як функціонує людська психіка і яке її відношення до суспільства.

Фройд був переконаний, що людська особа перебуває у болючій пастці. Психічна енергія життя, за його переконанням, походить від інстинктивних пожадань, які він називає Іда. Протилежно до анархії примітивних інстинктивних пожадань Фройд ставить Еґо – структуровану реальність нашого свідомого життя, яка походить від дисципліни, яка переформатовує і перенаправляє наші інстинкти, а яку нам накидає культура. Фройд вважав, що нема надії на те, що ми зможемо за допомогою цієї культурної дисципліни привести свої інстинктивні пожадання у стан глибокої гармонії. Як влучно зауважив Філіп Ріфф у своєму синтезі теорії психоаналізу Фройда, в книзі «Ум одного мораліста» (1959), ціль терапії, як її бачив Фройд, не вирішення конфлікту між Ідою та Еґом, а пошук способу, щоб ними гуманно і науково управляти. Ріфф вірив, що дисципліна та обмеження інстинктивних пожадань є необхідною умовою цивілізованого життя і тому з острахом спостерігав за культурним радикалізмом 69-х років ХХ століття.

У свою чергу Бравн, як і більшість оптимістичних американців, що займалися Фройдом, вважав фройдівську згоду на дисциплінування пожадань невиправдано песимістичною. Бравн вважав, що не можемо задовільнитися перспективою постійної холодної війни між Еґо та Ідою. Він був переконаний, що Іду потрібно сприймати, як єдине найглибше і єдиноправильне джерело життя. На його думку, йдеться про життєву енергію, яку потрібно цінувати і почитати, а не притискати і дисципліновувати. Бравн вважав своє рішення на користь неконтрольованих інстинктивних пожадань геніальним виходом із ситуації.

Тут мусимо зауважити, що Фройд, як і більшість сучасних наукових суспільних дисциплін, мусів стикнутися із спантеличуючим фактом: те, що здається найприроднішим і найінтенсивнішим виміром душі – наші інстинктивні пожадання – завжди і всюди мусять бути під контролем і над ними мусять домінувати моральні ідеї та культурні норми. Але звідки цим ідеям та нормам влада?

У традиційних культурах ця влада походить згори. Для Платона джерелом цієї влади є трансцендентна напруга всієї реальності у бажанні повернутися до трансцендентного джерела свого існування. Біблійні релігії тут простіші – Бог є джерелом морального механізму, даного Ним як закон.

Фройд схилявся до натуралістичного пояснення цієї влади. І це його привело до парадоксу: як дисциплінуючі накази Еґа можуть бути повні енергії, якщо джерелом енергії є інстинкти?  

Платон, Аристотель, сучасний гуманізм і пожадання

У традиційній перспективі тіло сприймається як підпорядковане душі, а наші інстинкти, насправді, спрямованими до вищої цілі. Платон зауважив, що еротично нас потягає краса тіла іншої особи, але інтуїтивно відчуваємо, що цей потяг, це пожадання спрямоване до чогось вищого, бо це наше пожадання не може бути задоволеним до кінця, адже людські тіла старіють, псуються і втрачають свої еротичні характеристики. Тому стараємося їхню красу увіковічити у вічному матеріалі – мармурі. Але навіть це, вважав Платон, не може задовільнити людську душу. Тому, вважав він, потрібно своє еротичне пожадання за гарними тілами перетворювати в інтелектуальне споглядання своєї ідеї краси.

Аристотель на це не дивився поетично. Він вважав, що ми мусимо підпорядковуватися культурним нормам, які спрямовують наші пожадання у тривалі форми – чесноти. У своїй «Поетиці» він хвалить трагедії, які розпалюють наші емоції, але потім через прийнятні події ведуть до закінчення, яке просвітлює і витверезвлює публіку.

Ця потреба самодисципліни стала ще сильнішою в християнській традиції. Святий Августин бачив, що первородний гріх псує наші пожадання й спрямовує їх до егоїзму. Він бачив, що ми спрямовані до чогось більшого, як тільки природня аристотелівська самодисципліна. Єдність з Богом, до якої спрямована людська душа, є понад нашими природніми можливостями. Тому нам потрібний божественний ремонт і виховання наших руйнівних пожадань, які спрямовують нас за межі цього світу. Віра, надія і любов підносять нашу душу в Небо. Ці реалії кілька століть потім св. Тома Аквінський назве надприродними чеснотами.

Модерний гуманізм відкидає це християнське бачення, але затримує його фундаментальну структуру. Кант сформулював так те, що він вважав універсальним моральним законом для всіх розумних створінь: критичний принцип може перетворити зовнішні заповіді у внутрішній закон, який особа приймає як власний, стаючи в цей спосіб власним вчителем і керівником. Романтикам не сподобалось це втоплення індивідуальності в універсальну, розумом визначену, гуманність. Поети, наприклад, молодий Вордсворт наголошував, що основним моральним законом є бути тим, чим ти дійсно є. Але тут романтики і Кант перебувають у згоді. Адже, за їхніми переконаннями, закон походить із людського «я» – з розуму, досвіду або просвітлення чи самопізнання.

Не дивно, що Бравн вважав, що жоден із цих поглядів на людину не є задовільним. Адже, за його розумінням, кожен з цих поглядів вважає пожадання чимось, що мусить бути дисциплінованим, засуджуючи, на думку Бравна, людину на вічне відчуження – вічну війну між життям (тілом) і смертю (дисципліною). Тому Бравн мав переконання, що культура – це найбільший ворог людства. Він твердив, що ціль правдивого гуманізму – пошук нового метафізичного сну, в якому людина підтверджує верховенство сили пожадання в усій її примітивній, багатогранній збоченості.

Бравн закликає відхилити дисциплінуючий проект культури й прийняти здоров’я, в якому насолоджуються тварини. Знищення цивілізації – знищення дисципліни, репресії – ось великий імператив Бравна. Він закликає не формувати більше життя згідно з проектами прогресу, змагання і домінації, які посилюють Еґо, а жити у світі розбурханої розпусти, культивуючи діонізійський містицизм, або містицизм тіла, в якому недифернційована біологічна маса  – тіло, просто шукає і знаходить своє задоволення. На переконання Бравна необхідно, щоб люди були ведені інстинктами, як тварини, а це призведе до кінця історії й встановлення позачасового, незмінного, анархічного царства пожадання.

Метафізичне відкидання закону й прийняття спонтанності.

Легко критикувати Нормана О. Бравна. Його екстатичне закликання «діалектичної метафізики надії» може звучати повністю безнадійним, а його діонізійський екстаз виглядає занадто награним, але його рухлива метафізична фантазія дала йому можливість розпізнати наслідки сучасних, натуралістичних концепцій культури. Сьогодні ніхто не говорить про «містицизм тіла», але постмодерна культурна теорія навчає, що соціальні норми і культурні ідеали ніщо інше, як скам’янілі прояви примітивних вимірів людської психіки: сексуальних пожадань, жадання влади, прагнення до домінації і т. п. Вона навіть наші егоїстичні цілі: бути стрункими, чи вдягатися за останнім словом моди, аналізує, як суспільні конструкти, проваджені маніпулятивним маркетингом і пришвидшувані капіталістичним прагненням до профіту. Вона всі норми, включаючи і ті, які ми собі накидаємо, виводить із фундаментального кола пожадання.

Усі теоретичні тенденції в суспільних науках, що домінують останніх 40 років, вкладаються в те, що пропагує Бравн. Пов’язує їх метафізичне відкидання закону й прийняття спонтанності, як єдиної норми. Такі терміни, як «метанарація», «одноголосність», «фундаментальність», «присутність» сприймаються, як прояви авторитарної істини. Тому не дивує, що подібні терміни зараз використовуються для того, щоб когось дискредитувати. Протилежно від старих принципів і стабільних істин терміни «різноманітність», «відмінність», «гетерогенність», «відсутність» сприймаються як позитивна альтернатива. Сьогодні «маргінальність» блищить як провідна зоря. «Іншість» – як сила визволення. Зараз тяготіється до антиномійного (антизаконного) ідеалу.

Італійський філософ Джані Ваттімо дає цьому доволі чіткий і зрозумілий приклад. У своїй книзі «Після християнства» (2002) він пише: «Філософія сьогодні дивиться на Буття, як на подію, і як на долю занепаду». Сучасний колапс християнства, як джерела закону для індивідууму і для суспільства Ваттімо оцінює як вираз метафізичного сну нашої епохи, в якому Бог виступає як Той, Хто проти закону. У цьому світогляді Христос виступає не як Той, Хто прийшов виконати Мойсеїв Закон, а як Той, Хто прийшов закон знищити, забрати закону його нормативну силу. Тобто в цьому світогляді вже не Христос, а Антихрист.

Вплив Мішеля Фуко

Мало сьогодні науковців, які мають такий же талант до метафізичної риторики, як Ваттімо, або хочуть давати теологічне бачення людського розвитку. Але практика студіїв культури останніх десятиліть сповнена саме такого світогляду, який описує Ваттімо. Ще свого часу Бравн написав цілу главу, щоб показати, що «гроші – це сміття». Його висновок був – повне розчарування нормами громадянського суспільства. Сумніваюсь, що Мішель Фуко – наймодніший зараз теоретик культури, читав твори Бравна. Але його інтелектуальна діяльність була присвячена саме руйнуванню норм громадянського суспільства. Сьогодні практично всі теоретики культури користуються його надбанням, його аналізом: те, що є шляхетним культурним ідеалом, або возвишеним баченням життя, для них властиво є інтелектуально прикрашеним бажанням домінації, або класовим інтересом, або метафізикою присутності. Звідси, від Фуко класичний постулат нашого постмодерного часу: культура – це скам’янілий, суспільно прийнятний і риторично прихований вираз пожадань тих, хто має владу.

Цей постулат теоретиків культури став сьогодні настільки поширеним, що, фактично, перетворився на несвідоме переконання.

Письменник і теоретик літератури Марк Словка в «Harper’s Magazine» гостро виступив проти того, що він назвав величезним засиллям економічного раціоналізму в сьогоднішній вищій освіті. «Ми є», – пише він – «загіпнотизовані квартальними звітами і межами прибутків». І проти цього менталітету опанованості грошима Словка виступає за важливість культури в надії на відновлення «глибокої громадянської функції мистецтва і гуманістичних наук». Але цей гуманіст насправді є громадянином царства пожадання: «Вірю, що нами не настільки панує світ товарів і послуг, наскільки нами панує нематеріальний світ наших капризів, забаганок, припущень, помилок і брехні». Такий моторошній світогляд типовий для нашого часу. Культура вже більше не сприймається, як метафізична. Замість цього ми вважаємо, що культурний ідеал і гуманістичні норми життя насправді – це перевдягнені й оманливі висловлювання… Словка не доводить до кінця свою думку. Але сьогоднішня культурна та літературна теорія дає ту відповідь, якої Словка уникає: культурні твори мистецтва – рафінований вираз наших матеріальних, інстинктивних пожадань за задоволенням і домінацією.

Словкіна спроба ревіталізації гуманізму не може мати успіху, оскільки він не може собі уявити альтернативу царству пожадань. З якої причини ми мали б присвячувати себе мистецтву й гуманітарним дисциплінам? Хіба нас не вчать, що тут насправді йдеться тільки про пожадання інших, прибрані в метафізичні терміни й елегантні речення? Хіба в наших метафізичних снах не домінують картини пожадань: виражені, задоволені, сублімовані, потиснуті, перенаправлені, накинуті й здійсненні пожадання? Поки ми неспроможні замислити як постійне й істинне, щось окрім примітивних інстинктів, маємо сконцентруватися на економічні, медичні та психологічні реалії, які обіцяють максимальне задоволення. А якщо вже такою є наша доля, що пожадання має панувати над нами, тоді мусимо запізнати логіку її потоків і засвоїти наші постмодерні ролі бюрократів, терапевтів, менеджерів і всіх решти функціонерів, які є добре виправлені для аналізу й обслуговування Царства Пожадань.

Фундамент Царства Пожадань: задоволення сексуальних пожадань і жадання влади

Важливо розуміти, що фундаментом цього Царства Пожадань є максима, що суть життя – задоволення сексуальних пожадань і жадання влади. І це набирає форм, які співзвучні з моральною ревністю. Громадяни Царства поводяться, як новий Мойсей: Обирай життя! Царство Пожадань є метафізичним сном і людина сучасності трудиться, щоб його здійснити. І постулатом здійснення цього сну є те, що життя є кращим, гуманнішим, справедливішим настільки, наскільки вдається зменшити тиск традиційної моралі, щоб людині легше було потакати своїм пожаданням, щоб Іван міг стати Іванною.

Заради здійснення цього сну людина сучасності дає владу диктатурі релятивізму, яка пов’язана з усюди присутнім менталітетом політичної коректності. Кожне царство потребує правил і приписів, і Царство Пожадання їх має. Існують мінімальні, але добре означені межі дозволеного. Так, в цьому царстві гомосексуалізм – є нормальним, але сексуальні стосунки між дорослими і дітьми абсолютно є забороненими і підлягають строгому покаранню – а це історична аномалія. Марихуана для дуже малесенької кількості людей усе ще є табу, але куріння тютюну строго обмежується і вважається законною причиною для утисків. Роздільне відкладання сміття – чеснота, знак дбання про довкілля. Багато є і безнадійно незрозумілих правил. Яка точно різниця між випадковим сексом і ґвалтуванням після вечірки? Ну, звісно ж, відсутність згоди. Але що, якщо п’яне «так» є насправді «ні»? Ось такі «моральні» проблеми сьогодення.

Старі моральні традиції все ще присутні в розмитій формі, опираючись Царству Пожадання. Ніхто вже не ганить спільне дошлюбне життя, але коли пара стає вже серйозною, то очікується моногамія, а подружня зрада все ще вважається чимось поганим. Мало хто подивляє брехунів і обманщиків. Може, не завжди ми є моральні у власному житті, але все ще подивляємо батьківську жертовність заради дітей. Люди все ще вважають патріотизм чимось добрим. Панування Царства пожадань усе ще не є абсолютним: часом усе ще відчуваємо вину за якесь порушення, а часом навіть відчуваємо натхнення моральним ідеалами.

Але при сучасному режимі моральні авторитети вже мають іншу функцію – зменшення психологічної домінації морального авторитету. Вчитель тепер навчає своїх учнів у школі: не маємо права судити інших. Діє антизакон царства: заборонено забороняти.

Найбільша загроза сучасності не ісламський тероризм, глобальне потепління, ядерна зброя, геноцид, бідність, наскільки б ургентними ці проблеми не були. Антиномійська революція (революція проти закону) в постмодерній епосі є найглибшою екзистенційною загрозою для майбутності людства. Оскільки саме вона руйнує моральний капітал, який є необхідним для вирішення всіх, перелічених і не перелічених, загроз. У найбагатших і найвпливовіших країнах світу домінує інтелектуальний клас, окремі представники якого є самодисциплінованими, мають добрі наміри, але дають метафізичний пріоритет пожаданням. Вони навчають нас, щоб ми були слухняними громадянами Царства Пожадання, які не запитують що правильно, що істинне, а тільки що є здоровим і що є приємним.   

У своїх апокаліптичних фантазіях Бравн не бачив практичних наслідків своїх ідей. Замість обилля життя ми рухаємося в напрямку світу, який контролюється цинічною і патерналістською елітою, які користуються техніками маніпуляції людським стадом, яке керується власними примітивними пожаданнями і страхами. Можемо вже бачити первоплоди цього: усе більший клас, який дисциплінується страхом тюрми й приручається масовими забавами; дітей, паралізованих рецептурними ліками, зростаючу індустрію терапевтичної інтервенції, початки патерналістського контролю, який пропихається чи то у формі, що її пропонує бувший мер Нью-Йорка Майкл Блумберґ, або приховано пропихає Касс Санстайн, професор права, який, користуючись біхевіоральною економікою, пояснює, що планувальники політики можуть використовувати маніпуляції, щоб управляти свободою вибору людей. Сьогоднішні теоретики суспільства, які зацікавлені в загальному добрі, рекомендують добре осмислені «батоги для худоби» від благих економічних заохочень до застосування грубої смертоносної сили.   

Бюрократичні інструменти управління суспільством стають щораз важливішими, оправдовує їх філантропічна прихильність, а пом’якшує їх терапевтичне співчуття. Законодавче регулювання особистої поведінки, сімейного життя, суспільних стосунків щораз більше розширюється, щоб взяти на себе функцію впорядковування і гармонізації, яку ще нещодавно виконував неофіційний, але глибоко засвоєний моральний закон. Контролює нас постійно поліція, регулюють нами, управляють нами. Дисциплінують також і дітей багачів, але не моральними ідеалами, а брутальним змаганням за місця в найкращих коледжах й університетах, а потім за найкращу роботу. Так функціонує світ, який втратив здатність мріяти про щось більше, як тільки про пожадання, прагнути Вищого.

Р.Р. Рено

Джерела:    firstthings.com

Воїни Христа Царя