ЗАХИСТИМО МАЙБУТНЄ УКРАЇНИ!



ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ!

***

ЗАХИСТИМО МАЙБУТНЄ УКРАЇНИ!

На цьому блозі викладатиметься інформація та інші матеріали для ВСІХ людей, бажаючих взяти участь у безстроковій АКЦІЇ "ЗАХИСТУ ЖИТТЯ"...

Слава Ісусу Христу!

Любі, у Христі Ісусі, брати й сестри, щановні відвідувачі моїх приватних блогів, новий блог, присвячений для поширення у мережі вкрай необхідної інформації про ЗАХИСТ та ЗБЕРЕЖЕННЯ ЖИТТЯ, усім, ще ненародженим дітям, але повноправним особам української нації, даним нам у дар від Небесного Отця...

ЗАКЛИКАЮ ВАС брати активну участь у позатерміновій акції - ЗАХИСТИМО МАЙБУТНЄ УКРАЇНИ!

З повагою, сл.Б. Леонід.

29.11.16

29.11.2016р. Б. / Важкі питання. Чи є операція при позаматковій вагітності гріхом?

ПИТАННЯ: Чи є аборт (операція) при позаматкової вагітності гріхом?

ВІДПОВІДЬ: Відповідь на це непросте питання почнемо з того, що церковне учительство в офіційних документах ще не висловилося з цієї конкретної теми. Разом з тим учительство Церкви пропонує всі необхідні елементи для того, щоб можна було дати моральну оцінку в цій делікатній галузі біоетики.

При позаматковій вагітності часто відбувається природна смерть ембріона. В інших же випадках єдино допустимим з точки зору моральності може бути операція, яка не представляє собою цілеспрямованого аборту, тобто штучного переривання вагітності. Аборт не може вважатися допустимим ні за яких обставин. Та ситуація, коли смерть ембріона настає в результаті медичного втручання для порятунку життя жінки, тобто відбувається ненавмисно, не є штучним абортом. Це - наслідок лікарських дій, метою яких ні в якому разі не повинно бути знищення  життя, що зародилося. Зрозуміло, в число дій, які називаються терапевтичними, в жодному разі не входить  прямий аборт, який часто практикується, тобто вбивство зачатої дитини з метою порятунку життя матері. Терапевтичними ж можна вважати такі дії, як, наприклад, розрізання, видалення маткової труби або інші заходи, спрямовані на зупинку кровотечі, яка загрожує життю  жінки. У даних ситуаціях смерть ембріона є передбачуваним наслідком, а не метою. Цей вторинний наслідок втручання неминучий, але не навмисний, а саме втручання не тільки допустиме, але необхідне і невідкладне.

Сьогодні лікарі вдаються і до іншої практики: до прямого аборту, тобто вилучення ембріону, навіть коли діагностика не показує безпосередньої загрози для життя матері. Цю практику виправдовують тим, що вона зберігає здоров'я жінки, а також маткову трубу, не перешкоджаючи таким чином можливості для жінки стати матір'ю в майбутньому. Однак таке вилучення ембріону (його називають також видавлюванням), а також застосування метотрексату є навмисним вбивством, оскільки засобом для досягнення мети - збереження репродуктивного здоров'я матері - стає знищення, тобто вбивство, ембріону.

Деякі порівнюють цей підхід з «допустимою обороною». Але таке порівняння недоречне, оскільки ембріон не можна вважати агресором.

З самого моменту зачаття ембріон є людиною. Тому до нього слід ставитися так само, як до будь-якої людині. Всі люди мають рівну гідність, їх життя має однакову цінність, про кого б не йшлося: про дитину - народжену або ще не народжену, - про глибокого старця, про людину в будь-якому віці, яка близька до смерті. Навіть якщо ембріон, що розвивається під час позаматкової вагітності, приречений, його життя так само цінне, як і життя приреченого дорослого.

Деякі вчені говорять про перспективу такого медичного втручання, яке дозволить переміщати ембріон в місце його природного розвитку. Ця технологія поки що тільки вивчається.

Зрозуміло, у разі медичного втручання, яке не є навмисним абортом, ні лікарі, ні сама жінка не несуть моральної провини. Але оскільки гріх - це завжди наслідок усвідомленого вибору, можна сказати, що в тих випадках, коли медики вдаються до навмисного аборту,  не поінформувавши про це належним чином жінку або надавши їй неповну і двозначну інформацію, представивши операцію як терапію або як єдиний вибір, - то жінка також не має моральної провини, оскільки погоджується через незнання.

26.11.16

26.11.2016р. Б. / Отець Ігор Бойко: «Завдання тих, хто впроваджує гендерну ідеологію – зробити суспільство немічним» (+VIDEO)

Гендерне питання постало в 1950-60-хх роках XX століття. До того часу людська статевість завжди була пов’язана із подружнім життям чоловіка та жінки. Проте, після 1960-хх років, із сексуальною революцією, більше наголошувалося на тому, що людина є свобідною і ніхто не може обмежувати її свободу.

Розповів отець Ігор Бойко, доктор богослов’я, ректор Львівської духовної семінарії, керівник Школи біоетики УКУ, в програмі «ВІДКРИТА СТУДІЯ. ДІАЛОГИ» на Живому ТБ.

Як пояснив священик, сьогодні існує 56 визначень гендеру. Небезпека такої ідеології, на його переконання, полягає в тому, що людина, всупереч Божому задуму, за яким Він сотворив чоловіка і жінку, стає на місце Творця.

«Гендерна ідеологія – антихристиянська і вона полягає на тому, що кожен може обрати собі стать. Таким чином нищиться рівність між чоловіком і жінкою. Ця ідеологія набирає щоразу більших обертів під впливом різних організацій, освітніх програм. В українських школах, за моїми дослідженнями, вже є такі підручники, скажімо для сьомого класу, де йдеться про гендерну політику. Зокрема, на уроках статевого виховання вже йде мова про можливість стосунків з особами однієї статі», – пояснив він.

Завдання Церкви і суспільства – чинити опір цьому. Дитина має зростати в такому середовищі, де вона повинна більше довіряти своїм батькам, аніж тому, що їй нав’язуватимуть в школі чи на вулиці. «Бо завдання тих, хто впроваджує цю ідеологію – зробити суспільство немічним, аби могти ним легко управляти», – пояснив о. Ігор Бойко.



25.11.16

25.11.2016р. Б. / Отець Ігор Бойко: «Людська статевість – Божий дар» (+VIDEO)

Церква пропонує у своєму навчанні збагнути дар статевості. З християнської антропологічної точки зору статевість – це великий Божий дар, який людина отримала і через нього покликана продовжувати діло сотворення людського роду.

Сказав о. Ігор Бойко, керівник Школи біоетики УКУ, у програмі «ВІДКРИТА ЦЕРКВА. ДІАЛОГИ» 24 листопада.

За словами священика, Бог на початку сотворив чоловіка й жінку і далі цю справу доручив людині, кажучи: «Будьте плідні, множтеся і наповнюйте землю та підпорядковуйте її собі».

На його думку, заборона абортів Церквою означає, зокрема, те, що потрібно шанувати цінність, гідність людського життя, що зачинається в материнському лоні.

«Батьки повинні відповідально ставитися до статевого співжиття і вміти приймати його наслідки, а значить приймати дитину, яка народжується, як плід любові. Церква не схвалює контрацепцію, тому що подружжя покликане відображати любов, що повинна бути відкрита на єднання і зачаття», – пояснив він. Контрацепція не дає можливості бути відкритими на справу продовження людського роду. «Бог покликав нас у любові продовжувати діло людського роду», – підсумував священик.



24.11.16

24.11.2016р. Б. / Канонічна територія. Разом з Новинським недоторканості позбудеться УПЦ МП (РПЦвУ)

Напередодні розгляду справи про зняття недоторканності з нардепа Вадима Новинського, Синод УПЦ МП (РПЦвУ) прийняв досить своєрідне звернення до президента України. Звичні вже для цієї церкви скарги на "гоніння" оригінальним чином переплелися з кримінальною справою олігарха.

Текст, судячи з усього, готували поспіхом - він здається сирим і місцями суперечливим. Поспіх цей і дивний, і зрозумілий одночасно. Зрозумілий - тому що в центрі уваги Синоду недоторканність Вадима Новинського, яка ось-ось буде розглядатися в парламенті. Дивний, тому що справа "вариться" вже давно, і можна було успішно заготовити якусь "рибу". Взяти, наприклад, своє попереднє звернення у "справі Новинського" і переписати його начисто з урахуванням хоча б деяких критичних зауважень, яких висловлено було з приводу цього документа чимало.

Однак чи то члени Синоду в упор не бачать критики, чи то вони просто люблять ходити по граблях. Звернення до президента знову рясніє погано прихованими погрозами "попсувати імідж", докорами в тому, що всякі цивільні "не розуміючи природи церковних процесів", лізуть в справи церкви, закликами "дати оцінку", припинити "політичні маніпуляції церковними питаннями", а заодно є слівце, замовлене за Новинського і пара невтішних - на адресу митрополита Олександра Драбинка, головного свідка у справі олігарха.

Важко не погодитися з владиками в одному: те, що генпрокуратура направила до Верховної Ради в обгрунтування клопотання про зняття недоторканності з Новинського, м'яко кажучи, не вражає. Якщо вся справа в цілому виглядає так, як описано в цьому документі, - то я розумію, чому Новинський повернувся в Україну.

Священноначаліє УПЦ МП зовсім щиро стурбоване тим, що в справі олігарха "спекулюють" саме їх "чесним ім'ям". Це, дійсно, цікавий момент. У тому, що Новинського хочуть якщо не "зіпхнути", то добряче "пощипати", сумнівів немає (і заперечень теж). Але чому за це взялися саме з "церковної" сторони?

Пояснень може бути кілька. Але я наведу тільки одне. Звичайно, Генпрокуратура відверто "копає" на Новинського. Але при цьому вбиває ще одного зайця. Справа в тому, що УПЦ МП вперто робить вигляд, що не розуміє або не помічає натяків. Так ось, Новинський - це не тільки ласий шматочок бізнесу і старі рахунки між гігантами українського бізнесу і пігмеями української політики. Це ще й товстий натяк Київській митрополії. Настільки товстий, що його не помітити або не зрозуміти - рішуче неможливо.

Втім, якщо хтось й надалі не помічає і не розуміє, візьму на себе невдячну роль капітана Очевидності і розшифрую. УПЦ МП натякають, що вона загралася в політику. Що вона являє собою загрозу національній безпеці. Що батюшки - які не просто "підтримують", але прямо воюють на боці сепаратистів, а також владики, які відкрито агітують за зрив мобілізації та інші порушення законів України - це перебір. Що апелювати до Конституції може тільки той, хто сам проявляє повагу до цього документа. Що закликати кари на голови політичних діячів, які "розпалюють релігійну ворожнечу" - смішно (або нахабно) з уст організації, яка чи не всю історію свого існування в Україні саме цим і займалася, розсіюючи навколо себе Хейт-спічі щодо "розкольників" і "уніатів".

Перед тим, як вимагати у президента дати оцінку ситуації, яка склалася довкола УПЦ МП, ця церква сама мала б визначитись з позицією стосовно власних оцінок, які вона давала, стосовно ситуації в рідній країні. Поза "над конфліктом" не зараховується - тому що, в такому разі, церкві слід було б залишатися "над конфліктом" і в справі Новинського. Вибірковість насторожує.

Загалом, "симфонія" щось "не звучить". І це той рідкісний випадок, коли вини президента немає - не він перший вийшов з "симфонії". Чи не він перший дав зрозуміти, що правила гри, які працювали до цього часу в державно-бізнесово-церковній сфері, більше не працюють. Вірніше, що вони тепер працюють вибірково. І цей вибір має виражений політичний характер.

Ламентації з приводу свободи віросповідання недоречні. Те, що відбувається зараз, не має до цієї свободи жодного стосунку. З одного боку, має місце справа, що апелює до кримінального кодексу. З іншого - питання національної безпеки. І в тому, і в іншому випадку натяки на "незадоволення" ООН і ОБСЄ - як мідь, що дзвенить.

Зараз я напишу те, що Синод назвав би (і називає в своєму Зверненні) "образою мільйонів вірних" (для ясності уточню: цю образу їм наношу не я, а політика Київської митрополії): УПЦ МП з її нинішнім способом дій являє собою цілком реальну загрозу національній безпеці. Просто тому, що держава Україна в даний момент знаходиться в стані війни з державою Росія (визнаємо ми це офіційно чи ні), а священноначаліє УПЦ МП в цьому конфлікті займає позицію, продиктовану з Москви. В даному контексті не має значення, чому чинять саме так - це духовні узи, глибокі переконання чи блага впевненість в тому, що "ми єдиний народ". Плюралізм подібного роду має повне право на існування - але він не може бути реалізований на практиці в контексті війни.

Факт війни дуже багато розставляє по місцях. Організація, яка зосередила в своїх руках досить багато влади і ресурсів і керована з Москви, становить небезпеку для національних інтересів держави Україна. І неважливо, релігійна це організація чи світська. Так, я знаю, що "за статутом" УПЦ МП "самоврядна" і до Москви відношення не має. Але б'ють, як відомо, не по паспорту. Та й "по паспорту" щось не сходиться: або патріарх Московський вже не має влади в УПЦ МП?

На тлі війни стає абсолютно очевидним, що використовувати УПЦ МП в політичних цілях можуть не всі, а тільки деякі, що мають "канонічний патент" або хоча б просто багато грошей. Новинський, як бачимо, може. І Москва теж може. А Україні - в особі хоч президента, хоч генпрокурора - ні, не дозволено.

Крім усього іншого, Синод своїм документом засудив митрополита Олександра Драбинка. Це передбачувано. Але цікаве формулювання. Воно куди менш драйвове, ніж кілька років тому, коли "синодали" намагалися перехопити владу у хворого митрополита Володимира. Тоді секретаря Блаженнішого, нагадаю, звинуватили в "хулі на Духа Святого". Тепер лише в тому, що порушив внутрішній розпорядок: не довів до відома "старших товаришів", а відразу - в ЗМІ, в Фейсбук, в Генпрокуратуру ... Загалом, "виніс сміття". Тут, правда, владики дали волю роздратуванню (від чого створюється враження, що руку до документу доклали не тільки владики, а й фігурант справи Вадим Новинський) - це дуже емоційний абзац з найміцнішими виразами, які тільки можливо вжити в такого роду паперах.

Але найчудовіше в ньому не це. А те, як церква ретельно зберігає свої маленькі (а особливо - великі) секрети. Це одна з внутрішніх заповідей - нічого не виносити назовні. А тут, всередині, ми самі "все повирішуємо".

Як "вирішують" в церкві - нам і відомо, і невідомо одночасно. Як, наприклад, вирішили долі тих батюшок, яких брали зі зброєю? Їх, якщо вірити СБУ, не так уже й мало. Але СБУ не робить з їх затримання шуму - воліє швиденько обміняти. Курс, кажуть, надто хороший: батюшка йде як старший офіцер, за одного двох-трьох бійців виміняти можна. Хіба "вирішили" з приводу "синодалів", які намагалися відтерти від влади предстоятеля УПЦ МП в 2012? А печатка? Печатка київської митрополії, що зникла в одній з митрополичих кишень - її знайшли? чи нову виправили замість "загубленої"? "Синодали", я бачу, всі як і раніше в Синоді засідають, а не на покаянні у віддалених монастирях. Це розцінювати як рішення церкви чи як відсутність рішення?

Треба сказати, це читається між рядків документа - і нинішнього і попереднього: владики страшно роздратовані тим, що їм доводиться відповідати на запитання слідчих. Як "прості смертні" ходять в прокуратуру, дають свідчення. Їм це незвично. Саме це їх лякає найбільше - вони більше не відчувають себе в достатній мірі привілейованим класом. І саме тому так тонко відчувають і так болісно реагують на "порушення прав віруючих". Їм натякнули - ах, знову ці натяки! - На те, що церква, "відділена від держави", складається з громадян цієї держави. Її представники - від мирянина до митрополита Київського - зобов'язані виконувати закони цієї країни. Якщо по відношенню до покійного митрополита Володимира були скоєні протиправні дії - з цим повинні розбиратися слідчі і суд. Звинувачення, які висуває Новинському генпрокуратура, засновані на показаннях владики Олександра - це звинувачення в порушенні законів, а не канонів. Тому показання дані "за адресою" - подобається це владикам чи ні.

І, нарешті, про "світлої пам'яті Блаженнішого митрополита", про яку особливо печеться Синод у своєму зверненні. На думку владик, ця пам'ять "опоганюється" кримінальним процесом. Мабуть, справедливе розслідування обставин смерті людини і суд над винними - якщо такі знайдуться - це такий витончений спосіб "осквернення пам'яті". "Мільйони вірних зберегли в своєму серці зовсім інший образ", - пишномовно віщає Синод, а слідство разом із пресою впарює цим мільйонам щось зовсім інше - "низькопробні спекуляції про його фізичний стан".

Тут я можу відповісти членам Синоду - точно так само як вони, від імені "мільйонів віруючих" (а заодно, і авторів "низькопробних статей в пресі"). Я хотіла б знати правду про те, що сталося з Великим Старцем в його останні дні. Так, я хотіла б знати правду. Про всяк випадок ще раз напишу це слово: правду. Знати правду - не розкіш, і навіть не право. Це природна потреба людини. Не тільки віруючої. Але особливо віруючої - тому що віруюча людина, на відміну від агностика, твердо вірить в те, що правда, насправді, існує.

Як же виглядає священноначаліє, яке напоказ піклується про імідж покійного, і заради цього вигаданого, віртуального образу пропонує "мільйонам своїх вірних" відкинути правду? Так, я знаю, що мета Генпрокуратури -  не правда зовсім, а політичні та економічні інтереси окремих людей. Але не про Генпрокуратуру мова - прокурори приходять і відходять (іноді навіть тікають). Мова про Синод, який мав би виступати на стороні правди, її бажати, до неї прагнути і "мільйони віруючих" орієнтувати по ній.

Так ось, замість правди, Синод виступив на боці свого мецената. Владик можна зрозуміти. Цікаво, скільки із зазначених "мільйонів віруючих" готові їх пробачити.

Катерина Щоткіна

23.11.16

23.11.2016р. Б. / Диявол ховається у дрібницях, або як нам намагаються запровадити гендерну ідеологію

Як захистити жінок від насильства і викорінити насилля в сім’ї? Думаю це питання непокоїть багатьох, адже, на жаль, багато українців стали свідками і жертвами цього явища. На погляд багатьох українських діячів, політиків, письменників та небайдужих громадян, вирішенням цього питання буде ратифікація «Конвенції Ради Європи про запобігання і протидії насилля щодо жінок», ухваленої у Стамбулі 2011 року. Безперечно поділяю їхнє занепокоєння, але не вважаю, що реалізація положень цього документа захистить жінок. І на підтвердження цього маю декілька аргументів.
  1. Соціологія не бреше.
Можна звичайно багато говорити про переваги і результати Стамбульської Конвенції у протидії насиллю над жінками, але соціологічні дослідження, опубліковані польським Інститутом  правової  культури «Ordo Iuris»,  проведенні у Європейських країнах доводять зовсім протилежне. Серед всіх країн ЄС найбільше жінки зазнають насилля у Данії (52 %), Фінляндії (47 %), Швеції (46 %), Голландії (45 %), Великій Британії (44 %) і Франції (44 %), тобто у суспільствах, де принципи Конвенції з протидії насиллю стосовно жінок діють вже давно та на всіх рівнях.  І навпаки, найменший показник  насильства  зареєстровано у  Португалії – 24 %; Мальті – 22 %; Словенії – 22 %; Кіпру – 22 %; Іспанії – 22 %; Польщі – 19 %.

Лише 11 % опитаних польських жінок відповіли, що протягом року перед опитуванням вони стали жертвами зґвалтування. Кращі результати показала лише  Румунія (11%), Словенія (11 %) та  Литва (9%). Ці країни об’єднує той факт, що тут ще більш-менш зберігаються сімейні цінності засновані на християнській  вірі. Для порівняння кількість сексуальних злочинів щодо жінок у    Данії  - 37 %, у Швеції -32 %, у Голландії - 32 %, у Франція і Бельгія - 30%.

Подібні результати отримали і щодо домашнього насилля та сексуального домагання у сім’ї. У Польщі (18 %), Словенії  (16%) та Кіпрі (15 %) зафіксовано найменший відсоток жінок, які у дитинстві зазнали насилля. Тоді як на питання «чи зазнали фізичного насилля  до 15 років» ствердно  відповіло   53 % мешканок Фінляндії, 46 % Данії, 44 % - Люксембургу, 50 % - Естонії, 44 % - Швеції, 47 % - Франції.

20 % голландок визнало, що їх у дитинстві зґвалтували чи сексуально домагалися чоловіки.  У   Бельгії ця цифра становить 14 %, у Швеції – 15%, Великобританії – 18 %,  Франції –  20 %, Фінляндії і Естонії –  по 11 %, у Данії та Німеччині – по 13 %. На їх фоні  лише 4 % жінки Польщі, 4 % Кіпру, 3 % Чехії, 2 % Хорватії, 6 % Литви, 3 % Португалії, 5 % Угорщини, 1 % Румунії будучи дітьми стали жертвами будь-якої  форми сексуального домагання.  Звичайно і 1 % це вже багато, але статистика педофільських злочинів тут значно менша.

Іншим не менш важливим завданням Конвенції – це побудова захищеного суспільства, де кожен може відчувати себе безпечно і комфортно. Але і цієї мети не було досягнути у Європі. 20 % француженок постійно мають страх перед ймовірним насиллям. Статистика у Голландії, Великобританії, Швеції та Люксембургу трохи менша, але все одно шокує -  15 %. У сусідній Польщі   подібну фобію має лише 3 % жінок, а  86 % ніколи не мали з цим проблем. Жительки Польщі також  високо оцінюють  етичний і моральний стан  суспільства, тоді як  у  Західні Європі (Голландії, Швеції, Фінляндії) жінки  значно більше довіряють знайомим, ніж чужинцям.
  1. Конвенція ігнорує основні причини насилля.
Не потрібно заглиблюватися у наукові підручники та енциклопедії, щоб дізнатися причину насилля над жінками. Варто лише опитати прохожих. Більшість з них назве серед перших алкогольну чи наркотичну залежність (близько 80 % дружин алкоголіків страждали від насилля у сім’ї ). До цього я б ще додав сексуалізацію образу жінки у ЗМІ та телебаченню, де постійно показують доступних красунь, які так і мріють переспати  з першим ліпшим. Існують доведені факти про пропорційний взаємозв’язок між рівнем сексуалізації жінок в інформаційному просторі і насиллям у щодо них.   Про це у «Конвенції Ради Європи про запобігання і протидії насилля щодо жінок…» жодним чином про це не сказано, а лише зазначено факти сексуального домагання. Взагалі автори цього документу переконанні, що над жінками знущаються  лише через те, що вони жінки: «насильство стосовно жінок за гендерною ознакою» означає насильство, яке спрямоване проти жінки через те, що вона є жінкою, або яке зачіпає жінок непропорційно» (Конвенція, ст. 3). 

Це повністю відповідає гендерним концепціям, де насилля відносно жінок є проявом багатовікової нерівності між чоловічою  та жіночою статтю, а єдиним виходом  є усунення  стереотипів щодо статевих ролей.

 («Сторони вживають необхідних заходів для заохочення змін у  соціальних  і  культурних  моделях  поведінки  жінок  та  чоловіків з метою викорінення упереджень, звичаїв, традицій та всіх інших практик, які ґрунтуються на ідеї неповноцінності жінок або на стереотипних ролях жінок та чоловіків» (Конвенція ст.. 12).

  До таких відносять не лише якості (на кшталт, що чоловіки повинні бути сильними, а жінки тендітними), але й на думку багатьох феміністок і саме материнство, бо це ніби то  обмежує свободу жінок і їхній кар’єрний ріст.

ЦЕЙ ДОКУМЕНТ СПРИЯЄ ВПРОВАДЖЕННЮ ГЕНДЕРНОЇ ІДЕОЛОГІЇ. 

Перше, що кидається у вічі, це те, що  у Конвенції замість статті  використовується термін гендер:  
«соціально закріплені ролі, поведінку, діяльність  і  характерні  ознаки,  які  певне  суспільство  вважає  належними для жінок та чоловіків (Конвенції ст.3).  

Хоча автори документу намагаються  переконати, що стать і гендер - це майже тотожні поняття, але останній відкриває дорогу на численні маніпуляції зі сторони ЛГТБ спільнот. Давно вже  на Заході кількість гендерних індентичностей коливається  від 5 (жінка, чоловік, гомосексуаліст, лесбіянка та бісексуаліст) до 60  різноманітних варіантів. Хоча у Коментарях щодо Положень Конвенції вказується, що ««гендер» у цьому визначенні не має на увазі підміну термінів «чоловіки» та «жінки», які  використовуються в цій Конвенції», використання у законодавстві  цього визначення вкрай негативна. Адже  країни підписуючи договори,  зобов’язані слідувати  поняття і терміни, як їх трактує  існуюче міжнародне право. І якщо завтра світ офіційно визнає, що гендер відповідає не лише чоловічій і жіночій статті, то Україна повинна буде розуміти гендер у своєму законодавстві у тому є самому ключі.

    Окрім того цей документ зобов’язує державу запроваджувати гендерну ідеологію у школах та дитячих садочках:
«Сторони  здійснюють,  де  це  доречно,  необхідні  кроки  для включення адаптованого до рівня розвитку учнів навчального матеріалу з таких питань, як рівність між жінками та чоловіками, нестереотипні гендерні ролі, взаємна повага, вирішення конфліктів у міжособистісних  стосунках  без  застосування  насильства,  насильство стосовно жінок за гендерною ознакою та право на особисту цілісність, у формальні навчальні плани на всіх рівнях навчання побудовані на гендерній рівності. (Конвенція, ст.. 14) 

Переконаний, що насильство неприйнятно у будь-якій формі і не залежно над ким воно було здійснено. І якщо боротися з ним, то з усіма його проявами. Тому мені незрозуміло, що Конвенція не згадує, що чоловіки, так  і жінки  стають жертвами не тільки представників протилежної статті, але й власної  також.    Можливо, автори вирішили, що цей документ має бути присвячений виключно захисту жінок, то чому агресорами тут показано виключно чоловіки?  Доцільніше було б створити  і представлений  ще аналогічний, що стосувався і насильства щодо  чоловіків. Чи можливо на їхню думку авторів, чоловіче насилля є  природним і нормальним чи це так званий  «стереопит», які так завзято викорінюють   представники гендерної ідеології. Проблема у тому, що захист лише  однієї групи населення суперечить діючій  Конституції України щодо прав та рівності всіх громадян перед законом (Конституція України, стаття  21, 24). Хоча й дія  Стамбульської Конвенції поширюється на чоловіків, але лише тих, які вважають себе жінками і ведуть відповідний  стиль життя.

«Виконання  положень  цієї  Конвенції  Сторонами,  зокрема вжиття заходів для захисту прав жертв, забезпечується без дискримінації за будь-якою ознакою, як-от: статі, гендеру, раси, кольору шкіри, мови, релігійних, політичних або інших переконань, національного або соціального походження, належності до національної меншини,  майнового  стану,  народження,  сексуальної  орієнтації, гендерної ідентичності, віку, стану здоров’я, інвалідності, сімейного стану, статусу мігранта чи біженця або іншого статусу» (Конвенція, ст. 4).

Досить цікаво, що біологічна стать і гендер тут стоять поряд, хоча на думку авторів ці поняття тотожні.

Ратифікація Конвенції також може створювати умови для обмеження свободи віросповідання. Адже передбачає   «спеціальні  заходи,  які  є  необхідними  для  запобігання  насильству за гендерною ознакою та захисту жінок від насильства за гендерною ознакою, не розглядаються як дискримінація» (ст.. 4). Під цю статтю легко можна підвести критику гомосексуальної поведінки чоловіків (трансексуалів), так звана «мова ненависті», яка є причиною обмеження прав католиків у Європі:

«… зобов’язання  поширюється  на  недопущення  будь-яких офіційних заяв, звернень або декларацій, які потурають насильству на засадах культури, звичаїв, релігії, традицій чи так званої «честі» (ст.. 12). Хоча й у Коментарях до Положень Конвенції (ст. 89) вказується, що « заборона будь-яких актів насильства, передбачених Конвенцією, жодним чином не повинна породжувати обмеження культурних чи релігійних прав і свобод правопорушника», але зі змісту стає зрозуміло, що це стосується приватних поглядів, а не офіційної позиції  висловлювань  Церков та священиків. Враховуючи, що Конвенцією «крім заборони дискримінації, вимагається позитивна дія, щоб забезпечити задоволення й урахування всіма запобіжними заходами потреб уразливих осіб (вагітні й жінки з малолітніми дітьми, особи з інвалідністю (зокрема ті, хто має вади психічного або розумового розвитку), мешканці сільських або віддалених районів, особи, які зловживають наркотиками й алкоголем, повії, представники національних чи етнічних меншин, мігранти гомосексуали,  лесбійки,  бісексуальні  й трансгендерні  особи,  а  також  ВІЛ-позитивні,  безхатченки,  діти  й особи похилого віку. (Коментарі, ст.. 87). Тому ратифікація Верховною Радою цього документу, це теж саме, що прийняття анти дискримінаційних поправок щодо ЛГТБ-руху.

 То чому встановлення цієї так «бажаної гендерної рівності» не лише захищає  жінок , але й наражає їх ще на більшу небезпеку. На думку багатьох спеціалістів, руйнуються традиційні моральні принципи, що споконвіку берегли жінок та дітей  від насильства. Відомо, що без закріплених у суспільстві на рівні менталітету забороні правил,  жоден закон є  неефективний.

Явище домашнього насильства та насилля над жінками потрібно чимшвидше викорінювати з життя суспільства. Для цього потрібна солідна законодавча база, яка б гарантувала жінкам безпеку та захист їхніх прав. Але  переконаний, що для цієї благородної цілі «Конвенція Ради Європи про запобігання і протидії насилля щодо жінок і домашнього насилля  і боротьби з цим явищем» просто не підходить. Адже не лише не враховує джерел насильства і реальні причини, але сприяє  впровадження  на держаному рівні  псевдонаукової ідеології, що явно заборонено діючою Конституцією України (ст. 15 ).  Звичайно, У Конвенції  зазначено дуже гарні речі, але диявол ховається у дрібницях і куди вистелена добрими намірами дорога  також знаємо... 

Олександр Бучковський

Джерело:    Воїни Христа Царя

22.11.16

22.11.2016р. Б. / Легалізація гендеризму відбувається через запровадження так званих антидискримінаційних законів

Пані Кубі, у своїй книзі «Світова сексуальна революція. Знищення свободи в ім’я свободи» Ви пояснюєте, що слову «гендер» було надане нове значення, щоб використати його для просування нової ідеології, чи не могли б Ви ще раз коротко сказати про це?

Габріела Кубі: Поняття «гендер» було спочатку граматичним поняттям для розрізнення граматичного роду слів. В німецькій мові кожне слово є або чоловічого роду, або жіночого, або середнього. І для означення граматичних родів є слово «гендер».  Слово «секс» використовувалося для означення статі людини. Вислів «Яким є твій секс?» означає «Якою є твоя стать?»: чоловічою або жіночою. На світовій жіночій конференції в Пекіні в 1995 році було впроваджено термін «гендер» в документацію. Зовнішньо це означало, що ми хочемо повну досконалу рівність для чоловіків і жінок. І довгі роки публічні кола думали, що йдеться тільки про рівність чоловіків і жінок. Але йдеться не про рівноправність, а про витворення рівності. Сказати, що чоловіки і жінки не є рівними, це означає вчинити революційний вчинок. Якщо читати Джудіт Батлер, винахідницю теорії «гендеру», то тут йдеться про усунення, про зруйнування полярності, взаємодоповнюваності чоловіка і жінки і про скасування всіх моральних норм, які стосуються сексуальності. Якщо можливо, що сьогодні людина є чоловіком, а завтра жінкою, то також є можливо, що вона житиме своєю сексуальністю з будь-ким. Таким чином руйнується всяка підвалина для подружжя.

У наше українське законодавство запроваджено цей термін - «гендер». На скільки це є небезпечним?

Легалізація всієї гендерної ідеології стається через так звані антидискримінаційні закони. Ми маємо вже в загальній Декларації прав людини від 1948 року заборону дискримінувати за певними критеріями, за певними ознаками, наприклад, за ознаками раси, фізичної повносправності. І раптово вводиться нове поняття – «сексуальна орієнтація». Ніхто того не зауважив, що воно було впроваджено в Лісабонський договір Європейського Союзу. Але поширюється така ідеологія, що сексуальна орієнтація є чимось ідентичним до раси. Раса є чітко встановлена, ніхто не може її змінити, вона є видимою для всіх. А сексуальна орієнтація може постійно мінятися. І вона мусить бути охоплена моральними категоріями, бо інакше виникне хаос. Було великим трюком впровадження поняття «антидискримінація». А другим трюком було сказати, що одностатеві партнерства є правом людини. І це є також ідеологічний трюк.

Ви згадуєте Джорджа Сороса, як одного з тих, хто фінансує ЛГБТ-пропаганду на міжнародному рівні. Як Ви вважаєте, на скільки небезпечно для католицької ідентичності, католицьких інституцій є отримувати гранд від його фондів, зокрема таких фондів, як фонд «Відродження» Україні, який є фактично відділенням Соросового фонду «Відкрите суспільство»?

Це дуже небезпечно, тому що Джордж Сорос веде пропаганду, має свою ціль. Він фінансує ЛГБТ, він фінансує підривання церкви.

Тобто католицькі заклади мали би ігнорувати фінансові подачки з його рук?

Йдеться не тільки про Джорджа Сороса. Йдеться про ООН, про Європу, зокрема Європейський Союз, звідки йдуть великі суми грошей і для бідних країн дуже важко сказати: «Ні, бо через це зруйнується наша система цінностей». Зараз йде дуже гаряча боротьба в ООН. Організація захисників прав людини каже, що вони хочуть установити нову посаду уповноваженого з прав ЛГБТ у цілому світі. І за це питання мусять проголосувати на Генеральній Асамблеї. Спротив чинять африканські країни, які майже всі розпізнали цю небезпеку. Вони є дуже бідні, але тим не менше чинять спротив. Також спротив йде від Індії, від Єгипту і від Китаю. Будемо бачити цього місяця чим воно закінчиться. Є питанням, чи ми через бідність дозволимо себе гнобити? Я думаю, що дозвіл себе гнобити є дуже короткозорий, бо тоді ми втратимо Боже благословення.

Як Ви думаєте, перемога Дональда Трампа буде мати стримуючий вплив на поширення гендерної ідеології?

Ми з певністю знаємо, що якби виграла Гіларі Клінтон, то ті люди, які боряться за сімейні цінності, скоро опинилися б у в’язниці. Вона є абсолютно радикальною активісткою, яка виступає за аборти, за гомосексуалізм, за ЛГБТ. Було несподіванкою, що, незважаючи на масивну кампанію Гіларі Клінтом в ЗМІ проти Дональда Трампа, він переміг.  Я рада, що ця кампанія, спрямована проти Дональда Трампа, не мала успіху і ці медіа-імперії повинні знати, що не все можливо, що є межі маніпуляцій. Трамп не є особою, яку я би бажала бачити президентом США. Доброю людиною є його віце-президент, він є віруючим християнином. Побачимо, як будуть розвиватися події.

На Вас чиниться дуже великий тиск, як на пролайф-активіста і поборника гендерної ідеології. Як вам вдається зберігати спокій, радість і мати відвагу, якою Ви ділитеся з людьми?

Є тільки одна відповідь – дружба з Ісусом Христом!

Дуже дякую за розмову

Спеціально для «Католицького Оглядача» з пані Ґабріелою Кубі розмовляв о. Віталій Барабаш

Джерело:    Воїни Христа Царя

20.11.16

20.11.2016р. Б. / Ґабріела Кубі у Львові: ґендер — це не наука, це ідеологія (+VIDEO)

Були часи, коли всі ми народжувалися хлопчиками або дівчатками, мріяли вирости і стати татусями та мамами, мріяли, що наші сини й доньки подарують нам онуків. Люди виростали, вчилися на лікарів, інженерів, юристів, летіли у космос, вигадували компютери, міняли світ… а тепер людина хоче змінити стать. Десь щось пішло не так. 

Одне за одним почали з’являтися покоління глибоко зранених та ображених дітей, які стали дорослими, що воюють проти сім’ї як явища, вбивають ненароджених дітей та доводять, що стать — це не те, ким ми є біологічно, а те, ким ми почуваємося.

16 листопада 2016 року Ґабріела Кубі виступила у Львові, в УКУ. CREDO пропонує вашій увазі цю надзвичайно цікаву й актуальну лекцію, тема якої «Ґендер: виклики та перспективи».

— Для мене велика честь бути запрошеною та промовляти в Католицькому університеті. Я вперше в Україні — сьогодні мій перший день і перший раз. Нас усіх єднають новини, які ми чуємо про вашу країну; ми відчуваємо страждання вашої країни і всі ми знаємо, що християнська віра і традиція тут значно живіша, ніж будь‑де в Європі.

Перш ніж я почну говорити на тему гендерної ідеології, скажу дещо про своє життя. Ґендерна революція — це сексуальна революція. І якщо хто-небудь — чи то філософ, чи соціолог — говорить про сексуальність, ви маєте знати, як він сам живе. Подивіться на життя тих людей, кого ви вивчаєте. Я переконана, що ви можете бачити і проповідувати правду тільки тоді, коли живете згідно з Божими Заповідями.

Я походжу з Південної Німеччини, з Баварії. Мій батько був ліванським журналістом і письменником. Я була охрещена у протестантській спільноті у 18 років за власним бажанням. Закінчила школу й пішла навчатися до Вільного університету Західного Берліна. Це був 1968 рік — час революції. Я закінчила соціологію та деякий час працювала соціологом. Не знаю, що зі мною сталося й чому, але я покинула Церкву. 1973 року я мала досвід Бога. Я довго і серйозно шукала Бога, але не знаходила шляху до Церкви. Це тривало близько 20 років. За той час я вийшла заміж, у нас трійко прекрасних дітей. Але наше подружжя потрапило у глибоку кризу й ми розлучилися — це сталося 1996 року. Через тиждень після того, як чоловік виїхав із нашого дому і я залишилася сама з трьома підлітками, до моїх дверей підійшла молода жінка, дала мені до рук дев’ятницю і сказала — молись. І я молилася. Перед статуєю Будди. Під кінець новенни я вже зрозуміла, що стану католичкою. І через рік, 1997 року, мене прийняла Католицька Церква.

Я дійшла до того пункту, коли почала розуміти святість подружжя, хоча ми не були вінчані. Я хотіла залишатись у своєму подружжі, але вже було надто пізно й відтоді я живу сама. Моє покликання — робити те, що я роблю, — прийшло після навернення. Я не розлучена, мої троє дітей охрещені, й усі двадцять років я присвятила тому, щоб пояснити людям, чим є та культурна революція, яку ми всі зараз переживаємо.

Я написала свою першу книжку проти ґендерної ідеології 2006 року, вона перекладена українською і доступна в інтернеті. Тоді всі казали, що я перебільшую. Зараз уже ніхто так не говорить, бо всі вже бачать, що несе з собою глобальна сексуальна революція. 2012 року я написала другу книжку: «Глобальна сексуальна революція. Руйнування свободи в ім’я свободи». Книжка перекладена багатьма мовами, також англійською.

Україна перебуває зараз в особливому становищі. Ви ще не є членами Євросоюзу і моральні основи сім’ї ще поки що не настільки зруйновані, я у це вірю. І якщо ви усвідомите, що зараз діється у вашій країні, то будете спроможні захистити свої сім’ї та своїх дітей від того, що насувається.

А тепер я почну.

Автономний індивідуум присвоїв собі місце Отця. Людей використовують як сировину для прибутку. І тепер починають використовувати дітей як сировину для реалізації власних прагнень. Люди хочуть вибирати, ким їм бути: чоловіком чи жінкою. Вони хочуть бути вільними від усіх моральних обмежень у способах задоволення своїх сексуальних потреб — із чоловіками, з жінками чи з обома статями. Неприйняття жодних біологічних і моральних обмежень розглядається як свобода. Але така свобода провадить до сексуального рабства, до руйнування сімей, до соціального хаосу, виродження суспільства, демографічної кризи та нового тоталітаризму. Назва цієї нової ідеології — ґендеризм. Ця ідеологія — це глобальна загроза особі, сім’ї та суспільству. Нова концепція свобідної людини абсолютно протилежна до юдео-християнської, яка відкривається нам на перших же сторінках Біблії: Господь створив людину на свій образ і подобу. Це найвищий можливий образ людини, і це є непорушною підставою гідності людини.

Це поняття знайшло своє вираження у західних Конституціях. Це дарунок християнства людству — поняття гідності. Воно є коренем величної європейської культури та її внеском у розвиток  світової спадщини. Європа — це скарб, який ми руйнуємо. Культура, що збудована на сім’ї, її основою була культурна революція вибраного народу Божого, що відбулася дві тисячі років тому і обмежила секс сім’єю. І так було віками. А тепер, коли ми нагадуємо про це, нас називають ретроградами. Але правда у протилежному: той, хто дотримується традиційних цінностей сім’ї, — робить важливий внесок у майбутнє.

Ми всі спраглі любові у наших серцях. Однак теперішні ми стаємо плодами суспільства, яке унеможливлює реалізацію цього прагнення. Жодна дитина нічого не прагне так сильно, як того, щоб батьки залишалися разом усе життя. Ми всі цього прагнемо. Чи повинні ми викинути цей ідеал лише тому, що його важко досягнути? Та майже все справді цінне й вартісне у нашому житті є таким, чого важко досягнути.

Я розповім вам, яка ситуація була 40-50 років тому, коли я була у вашому віці. Розлучення були рідкістю, порнографія була заборонена законом, батько і мати мали чітко окреслені ролі, які зазнавали змін за обставинами, а не тому що держава змушувала, як це бачимо сьогодні. Дітей захищали від сексуальності, щоб уберегти їхню невинність і дати їм можливість бути дітьми, у фільмах не показували нічого більше, як поцілунок із закритими губами. Під кінець 60‑х почалася сексуальна революція, яка мала на меті зруйнувати буржуазне суспільство. Західні студенти сприйняли марксистську комуністичну ідеологію, хоча стіна розділяла Берлін посередині, а радянські танки їхали до Праги, щоб задушити демократичну революцію. Це був час, коли фемінізм почав ставати войовничим. Це війна проти чоловіків, проти жінок-матерів та проти дітей, адже вони вбивають їх у своєму лоні. Наступним кроком фемінізму було сексуальне визволення — секс із дітьми, перед дітьми, секс між дітьми, секс із будь-ким, до кого маєте хоч якісь почуття. Секс — це «свобода і визволення».

Україна, через своє перебування під тоталітарним режимом, була у певному сенсі захищена від цього. Зараз в усіх східноєвропейських країнах аборти стали нормальним шляхом для планування сім’ї. У 70‑ті роки Захід почав легалізовувати аборти, а після падіння Берлінської стіни сексуальна революція пішла на схід Європи, і обидві культури прийняли найгірші риси одна одної. Протягом двох десятиліть основною метою було змінити законодавство, особливо те, що стосується сексуальності: легкі розлучення, легальні аборти, гомосексуалізм, і тепер ще трансґендер.

Студенти у 60-х зрозуміли, що так легко повалити буржуазне суспільство їм не вдасться, тому вони почали марш по щаблях влади, аж до самого верху. І вони осягнули найвищий рівень в освіті, юриспруденції, політиці, владі, ЗМІ, міжнародних організаціях, таких як ЄС та ООН. І тепер ці організації та інституції мають ті самі цілі, що й студенти у 60‑х: зробити аборт правом людини, зруйнувати сім’ю, сексуалізувати дітей, зруйнувати відчуття моральності серед людей, а особливо серед дітей, під гаслом, що всі способи отримати сексуальне задоволення — рівні. Але це велика різниця: чи сексуальність породжує життя, чи не породжує. І ми повинні донести це до суспільства, аби воно могло чітко і ясно усвідомити, що насправді відбувається.

Весь цей час християни на Заході спали, вони не чинили опору, а прокинулися років п’ять томуй і почали створювати опозицію. У 90‑ті сексуальна революція набрала нових обертів та нового вигляду. Був підготований ґрунт, аби зазіхнути на корені християнської антропології та зазіхнути на всі інституції, побудовані на християнській антропології, — на родину та сім’ю. Фемінізм і гомосексуальний рух об’єдналися й створили ідеологію ґендер. Головною ідеологинею цього руху є Джудіт Батлер — американська філософиня й гендерний теоретик. 1990 року вона опублікувала книжку під назвою «Проблема ґендер — фемінізм і ставлення автентичності під сумнів». Уже сам заголовок говорить про те, чого вона хоче: підірвати людську автентичність. І вона робить це за посередництвом складних філософських понять, вважаючи нас дурнями, що не зможуть зрозуміти, які у неї справжні наміри. Вона каже, ніби ми можемо вибирати, самі ким хочемо бути, жінками чи чоловіками, й це лише питання  реалізації. Вона говорить про примусову гетеросексуальність, нібито це суспільство примушує нас бути чоловіками і жінками, а насправді наша ідентичність побудована не на факті, ким ми є, — чоловіками чи жінками, — а на сексуальній орієнтації, на способі, в який ми задовольняємо свої сексуальні бажання.

Ці пункти сформульовано у так званих Джакартських принципах, за назвою міста Джакарта, де відбулася зустріч так званих активістів із прав людини, які намагалися створити матрицю для боротьби з суспільством, аби змінити його за принципами ЛГБТ. Всі ці принципи сформовані довкола двох основних понять: сексуальна орієнтація і ґендерна ідентичність. Сексуальна орієнтація розуміється як здатність кожної особи до глибокого емоційного, афективного та сексуального прив’язання, і також інтимні та сексуальні стосунки з індивідуумами різного ґендеру, або того самого ґендеру, або більш ніж одного ґендеру.

Гендерна ідентичність — це те, що особа глибоко відчуває у своєму внутрішньому індивідуальному досвіді ґендеру, який може відповідати, або не відповідати статі отриманій при народженні.

Це означає, що тепер можна захищати свою орієнтацію від дискримінації, а гендерна ідентичність визначається не біологією, а почуттями. І тепер це закріплене у законі. Парламент Норвегії ухвалив рішення, що кожний, хто досяг 16‑річного віку, може вибирати собі стать.

Джудіт Батлер є професором трьох університетів, вона отримує численні нагороди та грошові премії, які вимірюються значними сумами. Вона є членом Фонду Рокфеллера та Фонду Аденауера.

Тепер постає питання, чому багаті та впливові жертводавці роблять її такою впливовою? Чому ґендерна ідеологія така корисна для найбагатших та найвпливовіших людей на цій землі? Ми бачимо це як факт, але нам треба зрозуміти, про що ж ідеться. В Німеччині зараз близько 200 професорів-жінок, які навчають ґендерної теорії в університетах. Тепер на академічному рівні ґендерна ідеологія має той самий статус, що його колись мав комуністичний матеріалізм за часів Радянського Союзу. Ми повинні говорити про людину, використовуючи гендерну ідеологію, очима гендерної ідеології та крізь призму ґендеру. Гроші попливуть рікою, якщо ви займетеся діяльністю, яка у той чи інший спосіб буде пов’язана з цією ідеологією. Якщо ви не хочете до цього долучатися, то не зробите кар’єри. Мені кажуть студенти, зі сльозами на очах: якщо ми скажемо те саме, що кажете ви, нас виженуть з університету.

Сексуальне визволення стало глобальною стратегією великих гравців у всесвітній мережі. ООН, ЄС, неурядові організації, такі як Гомосексуальна організація захисту прав людини, вони є лобістами ЛГБТ. Еппл, Майкрософт, Ґугл, Фейсбук, Гейтс і Сорос, відомі медіамагнати докладають усіх зусиль та багато грошей, аби зруйнувати сім’ю, змушують усі народи світу прийняти сторону ЛГБТ. Їхні активісти використовують мілітарну лексику, бо це і є справжня війна. Навіть Папа Франциск говорить про війну проти сім’ї та культурний імперіалізм. Метою є гомосексуальні подружжя, трансгендеризм і сексуалізація дітей силою державної влади.

Одностатеві подружжя. В усіх народах та культурах сім’я — це союз однієї жінки та одного чоловіка, які хочуть жити разом і народжувати дітей. Це право людини записане у Декларації прав людини від 1948 року. Сім’я є природною і основною спільнотою суспільства і має право на захист із боку суспільства й держави. Творці цієї Декларації навіть не могли уявити, що через кілька десятиліть у цій самій організації ООН будуть намагатися оголосити правом людини одностатеві подружжя. Чому держава повинна захищати сім’ю? Бо вона залежить від сім’ї. Ми знаємо, що дітям найкраще поруч із біологічними батьками і в сім’ях із низьким рівнем конфліктів, численні наукові дослідження це підтвердили. Це зловживання термінологією, адже якщо ви жабу називатимете орлом, вона від цього не стане орлом, ви лише заплутаєте людей, які ніколи не бачили орла. Люди однієї статі не можуть стати одним тілом і не можуть зродити нове життя. Але тепер кажуть, ніби це дискримінація, що одностатева пара не може мати дітей, і ми «виготовляємо» дітей як технічний продукт, і це легально у багатьох країнах. Ми купуємо дітей по частинах: сперму, яйцеклітину, які з’єднає лабораторія, заморожуємо, веземо до Індії, до жінки, яка здає в оренду своє лоно, і дитина виростає в ній. Я мама трьох дітей і знаю, що таке виношувати дитину — вона вчиться розпізнавати мамин голос, слухає її серцебиття, звикає до неї, а ця жінка навіть не є її матір’ю. Тоді шляхом кесаревого розтину дитина приходить на світ, а під дверима вже стоять двоє чоловіків чи двоє жінок, які купили цю дитину і зараз прийшли її забрати. І ми кажемо, що це вершина людяності. А насправді це величезна брехня.

Парадоксальним є те, що ЛГБТ бореться за цілі, які її не цікавлять. Дослідження показують, що лише 2% населення мають потяг до осіб тієї самої статі. У країнах, де легалізовано одностатеві зв’язки, лише два відсотки від тих двох відсотків використовують таку можливість. Уся ця глобальна боротьба ведеться за 0,04% населення. Хіба це не дивно? Їм потрібно лише зруйнувати поняття сім’ї.

Нове віяння — трансґендер.

Верховний Федеральний суд США минулого року легалізував одностатеві так звані подружжя з перевагою лише в один голос. Відразу після того на передній план висунулося питання трансґендеру. Адміністрація Обами була активістом у просуванні цієї теми. Вони нав’язали цілій Америці «війну туалетів». Якщо школяр заявляє, що від сьогодні почувається дівчинкою, то має право користуватися жіночим туалетом, душовою та роздягалкою дівчат. Це офіційне розпорядження не взяло до уваги приватність дівчат і їхні права. Адміністрація Обами погрожувала припинити федеральне фінансування, якщо керівництво шкіл чинитиме спротив. 12 штатів подали в суд на адміністрацію президента.

Насправді у школах немає трансґендерної проблеми і все це сфабриковане для того, щоби втягнути суспільство у боротьбу за зміни на користь ЛГБТ.

Статеве виховання дітей.

Кожна революція посягає на дітей і хоче їх змінити під свою ідеологію. Ґендерна ідеологія каже, що дитина є сексуальною істотою і має право на сексуальне задоволення починаючи від народження. Покажіть вашим маленьким дітям, як мастурбувати, торкайтеся всіх частин їхнього тіла. Є така державна брошура, яка називається «Стандарти статевого виховання у Європі», видана ВООЗ, і там можна знайти, як навчити дітей віком від 0 до 4‑х років мастурбувати. Вона закликає: «Розкажіть їм про різні сексуальні орієнтації вже у садку, дайте їм книжечки з казочками де принц одружується із принцом, зруйнуйте стереотипи, дайте хлопчикам плаття принцеси та косметику, навчіть дівчаток використовувати насильство, дайте їм приватні куточки для інтимних ігор у садочках». Дітей виховують експерти із контрацепції. Все це відбувається у західних країнах. Вони називають це вихованням до сексуальної різноманітності. Ми протестуємо проти цього у Німеччині, маємо деякі успіхи, але це ще далеко не кінець.

Отже, підсумуємо.

Ґендерна теорія хибна, ненаукова, відірвана від дійсності та повна суперечностей. Теорія ґендеру є прямою атакою на Творця та на порядок Створення. Вона виносить на трон замість Бога певного індивідуума, а секс чинить своїм ідолом. Колись екологічний рух закликав шанувати природу. Людина є частиною природи і виживе лише тоді, коли шанувати її природу. Ґендер заперечує існування біологічної статі, у той час, коли кожна клітина людського організму говорить про те, чи є вона чоловіком чи жінкою, бо кожна має свій набір хромосом, який це визначає. І наукові дослідження засвідчують існування цих відмінностей, які чинять нас здатними до материнства й батьківства. Заперечувати дійсність — це заперечувати розум та істину, тоді як саме розум та істина є фундаментом, на якому базується західна наука. Людство повертається у донаукову еру, коли приймає тезу ґендерної ідеології про ґендерну плинність, вибір статті за власним бажанням. І це, власне, велике питання: чому ж тоді гомосексуалісти не можуть змінитися і знову стати гетеро? Чому, коли вони це роблять, їх переслідує лобі ЛГБТ? У деяких країнах є навіть терапія для тих, хто хоче повернутися до гетеросексуальності.

Є нове дослідження, яке було опубліковане цього року, про сексуальність і ґендер. Провідні фахівці-психіатри США стверджують, що лише невеликий відсоток дітей, які мають гендерну прив’язаність, відчуватимуть її у підлітковому та дорослому віці. Це злочин — давати гормони хлопчикам, які маленькими бавилися і вдавали, ніби вони дівчатка. Висновки цього дослідження показують, що серед негетеросексуалів і трансґендерів вищі показники по ментальних хворобах, схильність до відчуття страху, до депресії, до самогубства, зловживання наркотичними речовинами, а також схильність до насильства над сексуальними партнерами. Чи вони повинні навчати наших дітей?

Отже, гендерна теорія це не наука — це ідеологія, яка хоче через людину змінити суспільство на користь тих, що мають владу. Ідеологія, яка заперечує істину, є тоталітарною.

Все, що я говорю, я не говорю проти людей, які відчувають потяг до людей своєї статі, адже вони є людьми, які мають свою гідність, і найбільше, чого вони потребують, — це несексуалізованої дружби, позбавленої сексуального забарвлення. І я думаю, що наші церкви повинні бути відкритими на них, хоч би як вони жили. Я говорю проти глобального руху ЛГБТ.

Які є методи і способи впровадити культурні зміни?

Важко змінити базову структуру цінностей, базові життєві позиції; але це стається на всіх рівнях суспільства, в усіх структурах національного та міжнаціонального рівнів. Змінюються навчальні плани в університетах, змінюється політична риторика, маніпулюють статистикою та науковими дослідженнями, проводяться ґендерні вишколи для працівників усіх рівнів. Якщо ви читаєте про те, що діти в одностатевих родинах ростуть щасливими, — не вірте. Ті дані маніпулятивні, а діти, що виростають у таких родинах, мають серйозні труднощі. Кампанії у ЗМІ, глобальна епідемія порнографії, внутрішнє руйнування Церкви, демонстрація огидних та аморальних речей і сексуалізація дітей отримує величезне фінансування від організацій, які працюють на базі ООН, ЄС та від великих фундацій. У кожній країні є сексуальні меншини, які отримують кошти, підтримку й стають організованими структурами завдяки ЄС та ООН, вони їх вчать, надають юридичну підтримку й допомагають змінити культуру. Якщо є країни, які на це не погоджуються, їх починають фінансово обмежувати, — і йдеться не лише про Африку.

Отже, головні тези гендерної ідеології такі: немає чоловіків і жінок, потомство є правом людини, а моральні стандарти — це дискримінація. Ідеологи ґендеру прокладають шлях до нового тоталітаризму. Якщо суспільство відмовляється шанувати правду й розум, тоді дійсність визначатимуть наймогутніші. Ті, що зруйнують моральні стандарти у сексуальності, — зруйнують сім’ю, а це створить соціальний хаос. А соціальний хаос вимагає тоталітарної держави. Всі ці антидискримінаційні закони насправді відбирають свободу і змушують людей приймати ґендерну ідеологію. Сам термін «гомофобія» є брехнею: фобія це невротичний страх, а цей термін нам каже, що всі ми маємо невротичний страх перед гомосексуальністю. Нібито кожний, хто каже, що гомосексуальність це неправильно, — невротик. Але ми маємо підстави, які допомагають нам довести, що це не так.

На карту поставлена релігійна свобода і свобода сумління. Якщо ми почнемо цитувати, що говорить Біблія про гомосексуалізм, то це назвуть дискримінацією. І законом переслідуються єпископи і священики, які це проповідують. Акушерки й лікарі змушені робити аборти, і свобода їхнього сумління не шанується. Обмежується свобода слова. Я не знаю, як довго ще зможу говорити. Якби я мала якесь робоче місце, то давно би вже його втратила. Якщо ви достатньо відважні говорити про таке, будучи політиком, єпископом, кимось відомим, — то матимете проблеми через правду. Під загрозою також підприємницька діяльність, бо закони рівності глибоко втручаються у неї — пекарні, квіткові магазини, проповідники, акушерки можуть бути позбавлені права на діяльність, бо відмовили у співпраці через свої переконання.

Соціальні структури мають поводитися політкоректно, інакше їх чекає остракізм, навішування ярликів, таврування, виключення із суспільного діалогу, відмова у кар’єрному розвитку. Старші люди у цій кімнаті зазнали такого ставлення підчас комуністичного режиму. Тоді це було значно гірше, але це ще не кінець.

Чому це відбувається, кому вигідно, у чиїх це інтересах?

Руйнування людської ідентичності, яку нам надавала сім’я, релігія, національність, не є лише небажаним побічним ефектом такої політики. Нерозумним є у це вірити. Люди, які все це роблять, — вони розумні, а отже, вони хочуть саме цього, що роблять. Прірва між бідними й багатими збільшується. Навіть у багатій Німеччині дуже бідних людей стає дедалі більше, а дуже багатих дедалі менше. Отже, руйнування ідентичності, це саме те, чого добивається верхівка світової еліти. Чому вони цього хочуть? Тому що така політика дозволить їм скоротити населення землі. Це виразна мета міжнародної політики США починаючи від 70‑х років ХХ ст. Всі ці політичні тенденції мінімалізують населення Землі, бо відділення дітонародження від сексуальності призведе саме до цього. Крім того, людина, яка не знає хто вона, стає слабкою. І саме цього прагне світова еліта: мати слабке населення, не здатне чинити спротив, поглинуте споживанням, сексом і виживанням. Це прокладання шляху до нового світового порядку.

Це звучить як теорія змови. Однак назвати когось прихильником теорії змови — це таврувати людину, яка озвучує такі думки. Але якби ж це було не так, — оце був би справжній фокус! Та оприлюднення листування Сороса свідчить, що теорія змови не така вже й теорія. Опубліковано документи, які демонструють, на що Джордж Сорос витрачає свої мільярди. Він фінансує боротьбу за одностатеві партнерства, намагається узаконити покарання за «хейт-спіч» і відкрити кордони Європи для емігрантів. Він впливає на урядові організації, на вибори, референдуми, через свої медійні імперії та приватні університети. І у нас виникає питання, які наслідки все це матиме для наших життів.

Доброю новиною є те, що все це починає стикатися з опором у щораз більшій кількості країн. Ми бачимо, що Угорщина йі Польща обрали християнські уряди. У багатьох країнах знову виникають консервативні партії, є активісти які стоять на нашому боці на найвищих рівнях в ООН та у суді з прав людини в ЄС. Є масові демонстрації проти одностатевих подружь та проти сексуалізації дітей у багатьох країнах. В Італії та Франції мільйони вийшли на вулиці, аби цього не допустити. Референдуми показують, що люди проти. За винятком Ірландії, в якій була проведена потужна кампанія на всіх рівнях із залученням величезних коштів. На противагу цьому 13 європейських країн закріпили у своїх Конституціях визначення подружжя як союзу між чоловіком та жінкою. Не знаю, чи Україна має таке визначення у Конституції? Але будьте певні, що вам доведеться бути готовими до спротиву: якщо ваша країна очікує на якісь кошти від Євросоюзу, то разом із ними ЄС буде також пропихати свої «нові цінності».

Якщо ви цінуєте сім’ю як скарб, дбаєте про своїх дітей, дотримуєтеся моральних норм, зберігаєте свою національну спадщину, то знайте — нас таких багато у цілому світі. Мільйони. Нас більшість на цій планеті. Чи вірите ви, що Бог усе ще керує своїм створінням? Чи вірите ви у те, що Бог готує нове творіння посеред гаданої перемоги зла? Чи віримо ми у Друге пришестя? Якщо так, то ми завжди сповнені надії і ніхто її не здолає. Кінець історії людства буде добрим. Наступного року ми святкуватимемо 100‑річний ювілей об’явлення у Фатімі, коли Богородиця з’являлася трьом маленьким дітям, які й близько не знали, що робиться у Росії або що таке Непорочне Серце Марії. А ключовим зверненням Богородиці було — Моє Непорочне Серце затріумфує.
І тепер, на противагу культурі смерті, нам треба створити культуру життя.




За аудіоматеріалами о. Юрія Блажиєвського

Джерело: CREDO

Воїни Христа Царя

19.11.16

19.11.2016р. Б. / «Гендер не пройде!». Депутати в Раді відстояли християнські цінності та сім’ю

Позавчора, 17 листопада, в  Верховній Раді відбулась справжня духовна битва. Розглядалися аж 3 нормативних акти, через які була спроба  ввести в українське законодавство термінологію «сексуальної орієнтації», відкривши  таким чином простір для легалізації ініціатив ЛГБТ-спільноти. Серед них законопроекти № 5294 та № 4952, що пов’язані з ратифікацією Конвенції  Ради Європи про запобігання насильства стосовно жінок та домашнього насильства.

В них зазначалось, що підставою заборони дискримінації може бути «гендер, сексуальна орієнтація та гендерна ідентичність». Також в законопроектах  відбулася  підміна поняття гендерної рівності : замість рівних прав жінок та чоловіків - рівні права тим, хто асоціює себе з чоловічою або жіночою статтю. У такому формулюванні гендер став тотожним до  трансгендерів, транссексуалів та інших секс-меншин.

Проти таких положень в законах виступив народний депутат та голова Міжфракційного депутатського об’єднання «За духовність, моральність та здоров’я України» Павло Унгурян:

«Вони є небезпечними, бо суперечать традиційним християнським засадам. Поняття «гендер» за цим проектом набуло  такого змісту, якого немає в нашому консервативному законодавстві. Таким чином заборона дискримінації за гендером перетворилася на повну легалізацію сексуальних збочень», - сказав він. На його думку, закон про боротьбу з домашнім насильством вкрай важливий. Але без цих окремих пунктів:

«Ми повинні пропагувати духовні, сімейні та християнські цінності. А положення про гендерну ідентичність та сексуальну орієнтацію їм суперечать», -підсумував Павло.

Після довгих баталій в залі парламенту депутати ухвалили рішення- вилучити з обох законів поняття «гендеру» та сексуальної орієнтації. При цьому чи не вперше це було зроблено в залі під час першого читання!

Сьогодні Господь переміг, а разом з ним і всі християни. Але головна битва ще попереду. Тож продовжуємо молитися, щоб парламентарі й надалі захищали духовні цінності.

прес-служба Павла Унгуряна

Джерело:    Воїни Христа Царя

18.11.16

18.11.2016р. Б. / Верховна Рада прийняла у першому читанні закон, вилучивши звідти поняття «гендер» і «сексуальна орієнтація»

Вчора Верховна Рада України прийняла у першому читанні закон про запобігання та протидію домашньому насильству, який був запропонований Міністерством соціальної політики України. За цей закон у першому читані проголосувало 238 народних депутатів.

Підчас розгляду законопроекту обурення народних депутатів викликала присутність у цьому законопроекті понять гендер та сексуальна орієнтація.

«Я кажу під стенограму, що з цього закону буде викинуте поняття гендеру як таке. Буде відрегульоване поняття сексуальної орієнтації виходячи із християнських цінностей. Прошу вас, даю вам слово», - заявила нардеп від БПП Ірина Луценко.

Нардеп від Радикальної партії Ігор Мосійчук заявив, що в законі закладені речі «неприйнятні для нашого суспільства і для української Церкви».

«Навіщо нам вводити гендер? Ми не можемо з нашою статтю розібратися?», - запитав нардеп від «Батьківщини» Іван Крулько. Він також підтримав вилучення гендеру і сексорієнтації з законопроекту.

Між депутатами та представником Міністерства був досягнений компроміс. У підсумку заступник міністра соцполітики Наталія Федорович, яка представляла проект закону в Раді, пішла назустріч вимогам депутатів та заявила, що вищезазначені терміни будуть виключені з прийнятого за основу тексту.

Проте компромісом виявились не всі депутати задоволені. Віце-спікер парламенту від ББП Ірина Герщенко на своєму відкритому профілі у Фейзбуці назвала прийнятий закон підігруванням мракобісним настроям.

Джерело:    Воїни Христа Царя

16.11.16

16.11.2016р. Б. / Кардинал Берк: Перемога Трампа – заклик для пробудження політичних лідерів США

Кардинал Раймонд Берк вважає, що обрання Дональда Трампа є знаком того, що політичним лідерам Сполучених Штатів слід уважніше слухати народ і повернутись до оборони життя, шлюбу, сім’ї та релігійної свободи.

В інтерв’ю для «National Catholic Register» кардинал сказав, що впевнений у тому, що Трампу вдасться подолати розділення в країні, що він схильний слухати позицію Церкви в питаннях моралі і сподівається, що новообраний президент «слідуватиме принципам і диктатам Декларації про Незалежність і Конституції». Однак, усвідомлюючи наявність сфер, які розходяться з церковним вченням, кардинал Берк наголосив наскільки важливо, щоб католики продовжували висловлювати свою незгоду там, де необхідно.

Ваша Еміненціє, як Ви відреагували на обрання Дональда Трампа на пост Президента США?

Я вважаю, що це – виразний знак волі народу. Розумію, що явка виборців була вищою, ніж зазвичай, і думаю, що американці відчули серйозність тої ситуації, в якій опинилась країна стосовно загального добра, основних благ, які становлять загальне добро, чи це стосується захисту людського життя, цілісності подружжя і сім’ї чи релігійної свободи. Те, що було обрано такого кандидата, як Дональд Трамп – котрий цілком не вписується в звичну систему політики – є знаком того, що нашим політичним лідерам слід уважніше слухати народ і, на мою думку, повернутись до тих фундаментальних принципів, які обороняють загальне добро, і які були дуже чітко сформульовані при заснуванні нашої країни в Декларації про Незалежність та в Конституції.

Ви хочете сказати, що заговорила тиха більшість?

Так, це очевидно.

Дехто вважає це золотою нагодою для Церкви, особливо через позицію Трампа в питаннях оборони життя і релігійної свободи.

Власне; те, що він говорив про питання про-лайф, сімейні питання і питання релігійної свободи показує його схильність чути Церкву у цих питаннях і розуміти, що це – основні питання морального права, а не питання релігійної конфесії. Це питання морального права, які релігія в країні, як це на самому початку розуміли Отці-Засновники, повинна підтримувати і їм сприяти. Уряд потребує допомоги релігійного проводу для того, щоб дотримуватись етичних норм.

Ви вважаєте, що він дійсно думає те, що говорить на цю тему? Для прикладу, нещодавно частина суспільства була стурбована тим, що він вивісив про-гомосексуальний веселковий прапор під час раллі.

Звичайно, після усіх виборів залишається велике запитання: Чи буде цей кандидат дотримуватись своїх слів, чи не змінить думку? Ми повинні сподіватись і молитись, що він дотримається. Я чув, що в нього є розумні радники, і сподіваюсь, що він дотримається своїх слів.

Під час передвиборчої кампанії він призначив 34 видатних католиків своїми радниками в церковних питаннях.

Так, кількох з них я дуже добре знаю, вони – дуже хороші люди. Це – обнадійливий знак.

Його обрання також означає, що практично неминуче буде відкинуто контрацептивний мандат, який адміністрація Обами намагалась накинути EWTN та іншим католицьким організаціям.

Сподіваюсь на це, бо це питання фундаментального права свободи совісті. Вірю, що він шукатиме вирішення тих моральних проблем із мандатом по охоронні здоров’я, який пропихався впродовж останніх восьми років.

Ще напередодні виборчої кампанії, група із 35 видатних католиків підписала відкритого листа, в якому зазначили, що Трамп «явно не підходить на посаду президента Сполучених Штатів». Вони написали: «Його кампанія вже звела нашу політику до нового рівня вульгарності. Його заклики до расових і етнічних страхів і упереджень є образливими для почуттів кожного справжнього католика. Він обіцяв наказати військовим США піддавати тортурам підозрюваних в тероризмі і вбивати сім’ї терористів – такі дії засуджує Церква, і такого роду політика накличе сором на нашу країну». Чи католикам слід турбуватись з цього приводу?

Звичайно, нам слід бути уважними, як і при будь-якому президентові США, а також наполягати на тому, що є морально правильним. Але я думаю, що католик міг з чистою совістю голосувати за Дональда Трампа, оскільки в усьому, що він говорив, була хоча б надія на продовження шляху в напрямку загального добра нації. Але стосовно суперечливих питань, коли людина в совісті голосує за кандидата, з яким не розділяє однакові і дуже важливі моральні принципи, тоді слід пояснити своє заперечення позиції, яку кандидат займає і яка є неправильною.

Але щодо ключового питання, яке стосується життя, хоча й раніше була стурбованість (в минулому він виступав за право на аборт), він займає правильну позицію? 

Так, щодо питання життя він займає правильну позицію.

А як щодо міграції, чи його погляди розходились із позицією, яку займають єпископи США? Папа Франциск також говорив (і ці слова сприйняли як критику пропозиції Трампа побудувати стіну на кордоні Мексики і США, щоб зменшити кількість нелегальних мігрантів), що нам слід будувати мости, а не стіни.

Я не думаю, що новий президент буде керуватись ненавистю у ставленні до питання імміграції. Це досить розсудливі питання – яку кількість мігрантів держава може відповідально утримувати, також яким є значення імміграції, і якщо іммігранти прибувають з однієї країни – це питання головним чином стосується відповідальності держави за своїх громадян. Усі ці питання слід вирішувати, і, звичайно, єпископи Сполучених Штатів розглядали їх послідовно, і впевнений, що з ним будуть це робити також. Він має радників-католиків, а принаймні кілька з них, як мені відомо, дуже добре обізнані в цих питаннях, і я й не сумніваюсь, що вони про це розповідають.

Християнин не може закрити своє серце до справжнього біженця, це –  абсолютний принцип, який не піддається сумніву, однак це слід робити розсудливо і зі справжнім милосердям. Милосердя – завжди розсудливе; воно вимагає знати: Ким саме є ці іммігранти? Чи вони дійсно біженці, і які спільноти можуть їх утримувати?

А яка Ваша думка стосовно інших звинувачень у спірності та пониженні тону політичних дебатів і культури? Дехто, особливо з кампанії Клінтон, звинувачували Трампа в цьому.

Я так не думаю. Я думаю, що сама кампанія, тобто обидві партії, доклались до цього, і я вважаю, з того, що я від нього чув, хоча я не слухав його промови-прийняття, що він працюватиме на об’єднання країни. Але ця єдність має бути на твердій основі, а саме на тих моральних принципах, які мають провадити життя нації. І я вважаю, що він це зробить. Що я маю на увазі – він не дурний чоловік і розуміє, що одна справа – бути кандидатом в президенти, але зовсім інша – стати президентом, і , без сумніву, він усвідомлює усю важку відповідальність, яка лягла на його плечі.

Ще один страх, який піднявся під час передвиборчої кампанії і його особливо посилили опоненти Трампа, полягав у тому, що дати йому ключі доступу до ядерної зброї – це небезпечно.

Я не боюсь цього. Я вважаю, що новий президент, у довгій традиції американських президентів, слідуватиме шляхом співпраці і комунікації з іноземними державами, і я дуже сумніваюсь, що він зможе вдатись до якоїсь односторонньої дії, яка поставить під загрозу увесь світ. Я переконаний, що з іншими країнами він провадитиме ширше коло питань зовнішньої політики.

А загалом, які у Вас сподівання щодо цього нового президенства?

Я сподіваюсь, що Трамп буде слідувати принципам і диктатам нашої Декларації про Незалежність і Конституції; звичайно, що він виявиться хорошим президентом і зможе зцілити розділення в країні (до речі, він вже сказав, що зараз час не бути розділеними) і що, таким чином, ми матимемо безумовне розуміння, тобто єдність між усіма громадянами.

Розмовляв Едвард Пентін, кореспондент «National Catholic Register» у Римі

Переклад – «Католицький Оглядач» ©

Джерело:    Воїни Христа Царя

14.11.16

14.11.2016р. Б. / В Івано-Франківську відбулась науково-практична конференція «Гендерна ідеологія: загрози та виклики для християнської ідентичності»

10 листопада в навчальному корпусі Івано-Франківської Архієпархії відбулась Всеукраїнська науково-практична конференції «Гендерна ідеологія: загрози та виклики для християнської ідентичності».

Даний захід організований Івано-Франківським Архієпархіальним управлінням УГКЦ, Івано-Франківським богословським університетом імені св. Івана Золотоустого, Інститутом історії Церкви ІФБУ, Інститутом родини ІФБУ та у співпраці із Свято-Іоанівською Лаврою Студійсього уставу і Прикарпатським національним університетом ім. В. Стефаника.

На початку з привітальним словом до всіх присутніх звернувся Преосвященний Владика Йосафат Мощич - Єпископ-помічник Івано-Франківський. Опісля, зі словами привітання до присутніх учасників і гостей конференції звернувся ректор Івано-Франківського Богословського Університету прот. Олександр Левицький, який наголосив, що дана тема дійсно є актуальною в наш час.

В ході конференції було представлено три тематичні доповіді. Перша доповідь «Християнська ідентичність України та Європи», була виголошена о. д-р Юстином Бойком, який є настоятелем Свято-Іоанівської Лаври Студійського уставу УГКЦ. Отець виклав тему своєї доповіді в трьох аспектах (корені християнської ідентичності, позитивні й негативні аспети та сучасність даної проблеми). Другим доповідачем був кандидат історичних наук, доцент Олег Єгрешій, директор Інституту історії Церкви ІФБУ. Темою своєї доповіді «Гендерна ідеологія: між історичною ретроспективою та перспективою», п. Олег детально розповів, як історично змінювалась свідомість людини в аспекті гендерної ідеології. Продовжив конференцію о. ліц. Руслан П'яста, директор Інституту родини ІФБУ доповіддю «Загроза гендерної ідеології для родини». Отець Руслан роз’яснив походження гендеру та офіційну доктрину Церкви відносно цієї тематики. Доповідач наголосив, що завданням Церкви в аспекті гендерної ідеології є огортати любов'ю і приймати людину такою, якою Бог її сотворив.

Завершилась Всеукраїнська науково-практична конференція «Гендерна ідеологія: загрози та виклики для християнської ідентичності» цікавими дискусіями та підведенням підсумків у конференційному залі ІФБУ.