ЗАХИСТИМО МАЙБУТНЄ УКРАЇНИ!



ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ!

***

ЗАХИСТИМО МАЙБУТНЄ УКРАЇНИ!

На цьому блозі викладатиметься інформація та інші матеріали для ВСІХ людей, бажаючих взяти участь у безстроковій АКЦІЇ "ЗАХИСТУ ЖИТТЯ"...

Слава Ісусу Христу!

Любі, у Христі Ісусі, брати й сестри, щановні відвідувачі моїх приватних блогів, новий блог, присвячений для поширення у мережі вкрай необхідної інформації про ЗАХИСТ та ЗБЕРЕЖЕННЯ ЖИТТЯ, усім, ще ненародженим дітям, але повноправним особам української нації, даним нам у дар від Небесного Отця...

ЗАКЛИКАЮ ВАС брати активну участь у позатерміновій акції - ЗАХИСТИМО МАЙБУТНЄ УКРАЇНИ!

З повагою, сл.Б. Леонід.

31.03.15

31.03.2015р. Б. / Кардинал Мюллер застеріг християн Європи від light версії католицтва

Префект Конгрегації віровчення кардинал Герхард Людвіг Мюллер в інтерв'ю французькому католицькому журналу «Famille Chrétienne» і в коментарі на сторінках німецької газети «Rheinischen Post» критикує присутню серед католиків на Заході зафальшовану, як він назвав, light версію католицтва. Вона обмежується лише формальною участю у культі та вибірковим прийняттям вчення Церкви. У католицтві, однак, йдеться про щось значно більше: в процесі онови треба відкинути «старого Адама» відродити в собі нову людину, наповнену Божою благодаттю.

Кардинал зазначив, що спеціальний обов’язок сьогодні мають єпископи. Вони повинні бути прикладом сміливого визнання віри. Зміцнювати вірних не тільки словом, але і прикладом свого життя. Ментально вони мусять бути в конкретних обставинах готові навіть віддати своє життя за Церкву. «Єпископи повинні бути мучениками» навіть в Європі. Таке свідчення, додав кардинал, нам дають багато християн, віруючих і єпископів у всьому світі. Ось чому в Європі ми також повинні бути мужніми християнами.

Кардинал Мюллер висловив стурбованість з приводу дискусії про можливість допуску до Святого Причастя розлучених осіб. Він підкреслив, що вчення Церкви не може бути іншим, ніж пастирська практика. Ці дві речі не можуть бути відокремлені одна від одної, бо становлять єдність. Церква може змінити тільки земні питання, що регулюються законами цього світу. Але вона не може цього зробити щодо суті свого вчення. «Божих правд ми не маємо права змінювати», – підкреслив кардинал Мюллер, який від 2012 року є главою Конгрегації доктрини віри.

30.03.15

30.03.2015р. Б. / Кожен з нас у цей нелегкий час, перебуває на фронті, для того, щоб перемогти ми повинні бути з Господом - Єпарх Бучацьки

29 березня вулицями м. Чорткова пройшла Великопосна Хресна хода, яку очолив Владика Дмитро (Григорак) разом із 14 священиками різних конфесій та більш як 2 тис. мирян.

Хресний хід розпочався о 15:00 із Храму Переображення Господнього. Головною темою хресної дороги був мир, який здобувається через терпіння і страждання, через гідне несення свого особистого хреста. Хода рухалася від церкви Вознесіння до храму Св. Покрови, після чого до костелу св. Станіслава, дальше по вул. Степана Бандери до міського кладовища. Наступною стацією стала ЧДКА ім. Г. Хомишина та храм Непорочного зачаття, дальше хода продовжилась до Чортківської Районної Поліклініки, пройшла також поруч із церквою Пресвятої Богородиці та завершилась у Катедральному Соборі Верх. Апп. Петра і Павла. Символічний хрест передався різним особам, відповідно до кожної стації. Серед них були священики, молоді подружжя, спільноти Апостольсьтва молитви та Матерів у молитві, парафіяни храмів, поруч з якими проходила хресна хода, також вчителі, медики, працівники СІЗО, міська влада та військові.

«Жодне страждання в світі не обходиться без допомоги Ісуса Христа, той хто повністю віддає своє терпіння Господу, той з легкістю може нести свій тягар. Сьогодні, Христос в особливий спосіб є з нами, із сім’ями загиблих солдат, із пораненими, із всіма хто терпить. Кожен з нас у цей нелегкий час, перебуває на фронті, для того, щоб перемогти ми повинні бути з Господом, бо Він є з нами. В ці хвилини наші воїни-герої віддають своє життя, щоб ми могли бути вільними і вільно молитись. Зараз найбільшим хрестом є терпіння воїна-захисника і ніхто не повинен відкидати його. Не менш важкою ношою є хрест батьків, які проводжають свої дітей на цей подвиг. Але будьте певні, що молитва матері є сильніша за кулі і «гради». Мамо, молись за свого сина! Кожен з нас повинен допомогти у цій «Хресній Дорозі Життя» і найкраще це зробити через діла милосердя. На цій хресній дорозі повинна вмерти стара Україна, із несправедливістю, корупцією та ін. речами, і воскреснути до нового життя, бо саме для цього покликане терпіння – до воскресіння. Пам’ятаймо, чим більше ми ставатимемо дітьми Божими, тим ближчим буде наше воскресіння» – наголосив Владика Дмитро під час Хресної Ходи.

Андрій Шестак

29.03.15

29.03.2015р. Б. / Аргументи на користь традиційного подружжя нерелігійного характеру

У контексті дебатів про доречність чи недоречність легалізації т.зв. одностатевих "шлюбів" в Європі виринає багато запитань. Наприклад. Як одностатеве "подружжя" вплине на життя традиційного подружжя? Відповідь проста: Традиційне подружжя перестане бути предметом офіційної політики держави. Дотеперішні баталії за гендерну рівність та пошану до гендерної відмінності між людьми втратять свою актуальність, бо існування одностатевих "подруж" знівелює будь-яку гендерну відмінність між людьми. Постають інші логічні запитання: Чи може існувати подружжя без статевої відмінності між супругами? Чи послужить спільному добру суспільства одностороння пропаганда і підтримка державою одностатевих "шлюбів"? Як виглядатиме наше суспільство після того, як виросте одне покоління, що буде свідком стилю життя одностатевих "подруж"? Правдоподібно, втратять свою переконливість заклики: «Я підтримую свободу укладати подружжя для кожного!».

Ось перелік аргументів на користь гетеросексуального (різностатевого) подружжя:

У площині існування громадянського суспільства.  

1. Суттєва громадянська ціль подружжя — забезпечити стосунки приналежності чоловіка і дружини з своїми дітьми та між ними самими.

2. Традиційне подружжя гарантує дітям можливість пізнавати своїх біологічних батьків, і батькам можливість пізнавати своїх біологічних (рідних) дітей. Одностатеве подружжя розлучає дитину, щонайменше, з одним з двох біологічних батьків.

3. Традиційне подружжя закладає підвалини для того, щоб діти мали тих самих біологічних, законних, постійних, люблячих батька і матір. Одностатеве подружжя навпаки розмежовує (розділяє) ці функції між різними людьми.

4. Традиційне подружжя забезпечує своїм дітям доступ до своєї генетичної, сімейної, культурної, соціальної спадщини.

5. Навіть якщо це не завжди можливо, діти мають найкращі можливості для власного розвитку, коли їх виховують біологічні батько і матір, які перебувають у шлюбі.

Роздаються голоси деяких дослідників, які стверджують, що діти почуваються і розвиваються однаково добре як у традиційних сім’ях, так і в одностатевих подружжях.

6. Дослідження у цій сфері є лише попередніми. Ми поки що не володіємо ґрунтовними багаторічними дослідженнями довгострокових наслідків того, що діти виховувались партнерами в одностатевому шлюбі.

7. Існуючі дослідження не беруть до уваги достатню представницьку кількість одностатевих пар, які виховують дітей. Переважно до участі в подібних дослідженнях зголошуються добровольці з власної ініціативи. Волонтери — це, переважно, добре матеріально забезпечені та освічені особи, які можуть бути добрими батьками не зважаючи на їх статеву орієнтацію.

8. Кожен партнер з одностатевого шлюбу може бути добрим батьком чи матір’ю, однак двоє одностатевих батьків ніяк не замінять батьків протилежної статі. Наприклад, двоє матерів лесбіянок разом спільними зусиллями не замінять чоловіка як батька дітей. І навпаки.

Не всі традиційні (різностатеві) подружжя виховують власних дітей. Як можна стверджувати, що головне призначення подружжя — це забезпечення добробуту і вигод для дітей?

9. Ця думка відображає погляди дорослих людей, які бажають, в першу чергу, «жити для себе». Якраз серед одностатевих пар — це є головним мотивом їх спільного життя. Ця настанова до сімейного життя глибоко спотворює природу традиційного подружжя.

10. Якщо подивитись на подружжя з погляду дитини, то можна ствердити, кожна дитина має батьків, хоч і не кожне подружжя має своїх біологічних дітей.

11. Кожна дитина має природне право на стосунки з батьком і матір’ю (які вона може розвивати і поглиблювати).

12. Кожна дитина має природне право знати своїх батьків, і щоб батьки знали свою дитину.

13. Жодна дитина самотужки — без допомоги рідних батьків — не спроможна захистити згадані вище права.

14. Суспільство дорослих зобов’язано захищати права дитини на стосунки з батьком і матір’ю.

15. Суспільство дорослих зобов’язано захищати ці права шляхом запобігання будь-яким зловживанням, а не шляхом виправлення фактів завданої шкоди дитині (відновлення справедливості).

16. Традиційне різностатеве подружжя — це суспільна інституція дорослих людей, яка покликана дієво захищати права дитини на стосунки з батьком і матір’ю.

17. Одностатеве подружжя, по своїй суті, міняє інституцію шлюбу тим, що воно є зосереджене на житті дорослих осіб, в той час як традиційне подружжя — зосереджене на дитині.

18. Якщо зникне традиційне різностатеве подружжя, тоді не буде спеціальної інституції, яка покликана захищати права дитини, зокрема і право на стосунки з батьком і матір’ю.

19. Усиновлені та прийомні діти свідчать, що вони бажають налагодити стосунки з своїми біологічними батьками.

20. Планування зачаття і народження дитини так, щоб вона ніколи не знала про існування біологічного батька чи матері, — це несправедливо і жорстоко по відношенню до дитини.

Можна почути і такі твердження, що діти потребують лише двох дорослих людей, які любитимуть один одного і саму дитину, що любов важливіша за питання біологічної спорідненості.

21. Якщо б взаємна любов дорослих була найважливішим моментом, тоді можна було б сподіватись на легку заміну біологічних батьків на вітчима чи мачуху; однак досвід свідчить про протилежне.

22. Загалом, діти у сім’ях з вітчимом чи мачухою частіше мають емоційні розлади, нижчу успішність у школі, ніж діти у сім’ях з рідними батьками.

23. Загалом у сім’ях з вітчимом чи мачухою питання налагодження дисципліни дітей виглядає проблематичним, ніж у сім’ях з рідними батьками. Часто лише біологічно рідний батько чи матір береться за дисципліну дитини.

24. Часто діти у сім’ях з вітчимом чи мачухою свідомо зіштовхують батьків до бійки за інтереси дітей.

25. У сім’ях з вітчимом чи мачухою часто стає проблематично для дорослих дотримуватись лояльності (відданості) своєму партнеру по шлюбу і своїм дітям. Біологічний батько чи матір у новому шлюбі буде відчувати внутрішній конфлікт лояльності між відданістю своєму партнеру і відданістю своїм рідним дітям. У традиційному непорушеному подружжі такий конфлікт неможливий, бо існуюча батьківська любов обіймає у собі як дитину, так і дорослого — її батька чи матір.

26. Спеціальні дослідження показують, що вітчим чи мачуха проводять значно менше часу з нерідною дитиною, ніж їх рідна матір або батько. Також матері у новому шлюбі значно менше часу приділяють своїм дітям. Точиться змагання між дитиною і партнером по шлюбу за увагу матері.

27. Реалізація батьківства у одностатевому шлюбі буде нагадувати швидше ситуацію стосунків дитини і нерідного батька — вітчима чи мачухи, навіть якщо б хтось з партнерів і був біологічним батьком/матір’ю дитини. Важко робити припущення, що наявна взаємна любов між партнерами у одностатевому шлюбі зможе залагодити можливі конфлікти і складності життя дитини з нерідними батьками.

Чоловік і жінка не можуть замінити у всіх речах одне одного

28. Прихильники одностатевих шлюбів стверджують, що матір і батько можуть замінити одне одного, і що питання статі не важливе для реалізації батьківства. Подібне твердження про взаємозамінність важко довести на практиці, чи вивести з логіки здорового глузду.

29. Навіть партнери з одностатевого шлюбу вважають, що питання статі (статевої орієнтації) їх партнера для них важливе. Наприклад, лесбіянка буде задоволена, якщо її партнером буде жінка, а не чоловік, який поводиться як жінка (виявляє жіночі риси поведінки).

30. Це несправедливо, що закон дозволяє дорослим мати право на одностатеві стосунки у шлюбі, і перешкоджає дітям мати право на стосунки з батьком і матір’ю, які є різної статі. Не можна позбавляти дитину права обирати: чи бути їй разом з «батьками» однієї статі.

31. І батько і матір роблять свій унікальний вклад у розвиток особистості дитини, і цей вклад не є взаємозамінний. Кожен з них має своє неповторне значення, так що відсутність батька завдає шкоди дитині, і цю шкоду не може виправити присутність рідної матері.

32. Дівчата підлітки, які виховуються без батька, згідно даних різних досліджень, частіше ризикують розпочати раннє статеве співжиття, мають одночасно кілька статевих партнерів, народжують позашлюбну дитину (вдаються до аборту) і підхоплюють захворювання ІПСШ [1].

33. Хлопці підлітки, які виховуються без батька, згідно даних різних досліджень, частіше ризикують стати підлітками-правопорушниками, виявляють насильницьку поведінку, втягуються у кримінальну діяльність, і попадають у місця позбавлення волі [2].

34. У дівчат підлітків, які живуть у прийомній сім’ї (а не з рідними батьками), швидше відбуваються процеси статевого дозрівання (швидше відбувається перша менструальна кровотеча), частіше спостерігаються різні проблеми зі здоров’ям (зайва вага, емоційні проблеми, депресія, агресія, неприйняття власної ідентичності як жінки, критичне ставлення до своєї будови тіла, зловживання алкоголем і тютюном) [3].

35. Діти потребують проявів турботи і скерування з боку різностатевих батьків у питанні статевого дозрівання, формування сенсу власної статевої ідентичності й позитивної самооцінки. Одностатевий шлюб не зможе цього забезпечити своїм дітям. Навіть може трапитись таке, що законом буде заборонено статеве виховання у сім’ї (це прерогатива державних програм) і допомога батьків у самовизначенні дитини щодо власної статевої ідентичності.

Зміна легального визначення подружжя (змісту та функцій) спричинить нехтування чоловіком як батьком, і зведе покликання чоловіка до другорядної, несуттєвої ролі у подружжі

36. Твердження про взаємозамінність чоловіка і жінки впливатиме по-різному на життя чоловіка і жінки, їх роль у сімейному житті.

37. Коли народжується дитина, то матір перебуває більше часу з дитиною і є більш близькою до дитини. Чоловік на початку менше пов’язаний з дитиною. Так ціль подружжя полягає у налагодженні близьких стосунків між обома батьками та їх дітьми. У одностатевому шлюбі стосунок чоловіка-батька до дитини вважається суттєво неважливим.

38. Країни, де легалізовано одностатеві шлюби, символічно применшили значення чоловічого батьківства. Навіть у свідоцтві про народження дитини у деяких країнах є лише графа для імені матері дитини, і стоїть додаткова графа «інший родитель (неозначеної статі)».

39. Коли одностатеві шлюби будуть легалізовані, набуватимуть поширення і схвалення від суспільства, тоді одностатеві шлюби жінок лесбіянок частіше братимуться за справу народження чи виховання дітей, і не зважатимуть на важливість участі чоловіка-батька у процесі виховання. Лесбіянки будуть вчити своїх дітей: «Ви не потребуєте чоловіка як батька». Геї чоловіки, які візьмуться за виховання дітей, будуть вчити дітей: «Ви не потребуєте жінки як матері».

40. Впровадження одностатевих шлюбів у суспільне життя і загальну культуру лише зведе поняття гендерної різниці та гендерної ролі до рівня несуттєвих, другорядних речей. З загального пласту мови зникнуть слова-поняття: чоловік-батько, жінка-матір, чоловік і жінка як члени подружжя. Також буде занедбано поняття родини, поняття неперервних сімейних традицій.

Станемо свідками різних нових ситуацій пов’язаних з впровадженням штучних репродуктивних технологій для народження дітей

41. Ніхто не може мати права «мати» власну дитину. Діти — це не об’єкт, на який претендують права дорослих осіб. Дитина — це особа з власними невід’ємними людськими правами.

42. Ми не збережемо існування вільного громадянського суспільства, коли одних громадян будуть розглядати як об’єкт, що був створений волею інших громадян для власних цілей.

43. Штучні репродуктивні технології (не мається на увазі допоміжні технології) порушують і зневажають людську гідність дитини.

44. Використання донорських сперматозоїдів чи яйцеклітин неминуче веде до відчуження майбутньої дитини від її біологічного батька чи матері. Діти, які народжуються в результаті штучних репродуктивних технологій, втрачають можливість пізнати, хто є їх біологічним батьком чи матір’ю (втрачається сенс власної само-ідентичності).

45. Прихильники штучних репродуктивних технологій мотивують свої дії сильним бажанням мати власних дітей. Ця мотивація може обернутись проти самої людини: «Ми бажаємо штучно витворити саме таку людину з певними заданими характеристиками». Виникає питання селекційного підходу і селекційних абортів на бажання клієнта. Це суперечить гідності людини.

46. Одностатеві шлюби вимагають від держави визнання їх права на використання штучних репродуктивних технологій, що тягне за собою створення державних програм фінансування підтримки цих технологій. Наявність грошей і бажання мати дітей ще не дає права — з моральної точки зору — робити експерименти над людськими ембріонами і штучно витворювати селекційну дитину.

Легалізація одностатевих шлюбів автоматично змінює визначення інституту «подружжя» у сімейному кодексі та інших законах країни

47. Держава виступає як творець одностатевих шлюбів, коли пропонує нове визначення інституту «подружжя» як союз двох осіб (однієї статі чи різної статі), як союз двох рівних перед законом громадян. Нове визначення впливає на життя усіх громадян, оскільки це визначення стосується кожного.

48. Нова дійсність, яка стоїть за новим визначенням «подружжя», нівелює гендерну відмінність між людьми, і спричиняє відсторонення традиційного подружжя на другорядне становище у житті суспільства. В той час коли традиційне подружжя підкреслює гендерну відмінність між супругами, одностатеве подружжя виступає як гендерно-нейтральний інститут (який не бере до уваги гендерну відмінність між партнерами).

49. Прихильники легалізації одностатевих шлюбів роблять різні заяви, що дані новітніх досліджень доводять, що переваги виховання дітей різностатевими батьками не є незаперечним фактом, що отримані дані на користь виховання дітей у традиційному подружжі базуються лише на людських стереотипах самих дослідників.

50. Якщо гендерна відмінність між особами вже не вважається суттєвим моментом подружжя, якщо подружжя — це союз двох осіб без уваги на їх стать, тоді таке заперечення гендерної відмінності нівелює саме поняття одностатевого шлюбу як союзу рівних у правах громадян. Різностатеві супруги, які перебувають у шлюбі, згідно цієї логіки, не вважаються рівними у правах громадянами (як у шлюбі між собою, так і для держави).

51. Зміни законодавства з метою легалізації інституту одностатевого шлюбу може викликати у громадян зворотну реакцію неповаги до законів своєї держави, оскільки нове визначення «подружжя» відкидає усю історично-культурну спадщину сімейно-родинних відносин, заперечує вклад традиційного подружжя у виховання нового покоління громадян, і звужує значення сімейного життя до приватних стосунків між дорослими особами — подругами.

52. Прихильники легалізації одностатевих шлюбів звужують поняття «подружжя» (його значення і внутрішній зміст) до «стану спільного життя», який виникає як результат вільного вибору двох осіб, які бажають залишатись відданими своїм стосункам, спільно проживати як одна сім’я лише на підставі спільних почуттів стосовно одне одного, вести разом домашнє господарство і економічно підтримувати одне одного. Однак під таке визначення «шлюбу» можна підвести спільне проживання студентів у кімнаті гуртожитку, або спільні інтереси членів студентського клубу. Тоді треба ввести державну реєстрацію «дружніх стосунків» студентів, які є реальними, хоча і короткотривалими.

Зміна легального визначення «подружжя» веде до зміни змісту поняття «батьківства»

53. Традиційне подружжя закріплює стосунки між батьками та дітьми. Одностатеве подружжя розриває стосунки дітей з, щонайменше, одним із біологічних батьків. Виникатимуть ситуації, коли дитина буде мати більше ніж двоє батьків.

54. Легалізація одностатевого подружжя і їх прав на усиновлення дітей означатиме законодавче зрівняння у правах нерідних (прийомних) батьків з рідними біологічними батьками. Принцип біологічної родинної спорідненості вже не вважається як первинна підстава появи батьківських прав і обов’язків стосовно дитини. Першочерговою підставою появи батьківських прав і обов’язків стане розпорядження державних органів з цих питань.

55. Буде прописана процедура вивчення придатності/спроможності «нерідної» особи (без біологічної спорідненості), щоб стати батьками (як одностатеві партнери), що означатиме ще один різновид втручання у приватне життя особи і подружжя.

56. Одностатеве подружжя фактом свого існування заперечуватиме право дитини на стосунки з обома біологічними батьками.

57. Сучасна процедура усиновлення скерована на пошук добрих батьків для дитини, однак коли одностатеве подружжя буде мати право на усиновлення дітей, тоді процедура усиновлення буде сфокусована на бажанні та потребах дорослих осіб у пошуку відповідної дитини («бажаної», «на замовлення»). Легалізація одностатевого подружжя означатиме наділення держави новими повноваженнями за рахунок завдання шкоди громадянському суспільству.

58. Одностатеве подружжя — це витвір держави. Традиційне різностатеве подружжя — це природній інститут, який виникає спонтанно і органічно у суспільстві.

59. Держава буде усіляко оберігати одностатеве подружжя. Традиційне подружжя змушене буде самостійно захищати себе у суспільстві.

60. Уряд буде проводити широку інформаційну компанію, щоб переконати людей, що одностатеве подружжя — рівнозначне традиційному різностатевому подружжю. Урядовці будуть переконувати, що чоловік як батько і жінка як матір можуть легко замінити одне одного, що батьківство не прив’язане до гендерної відмінності між батьками.

61. Уряд буде чинити тиск на релігійні організації, християнські церкви, релігійні агенції з усиновлення аби вони визнавали права одностатевих пар.

62. У школах будуть пропагувати стиль життя одностатевих партнерів та одностатеві сексуальні стосунки, а батьки, які не згідні зі змістом предмету статевого виховання, не зможуть забрати свою дитину з цих лекцій.

 63. Навчальні заклади, засновані релігійними організаціями і християнськими церквами, не зможуть заборонити проведення лекцій зі статевого виховання, й не зможуть навчати про «неприродність» і «неприйнятність» одностатевих шлюбів з мотивів власних релігійних переконань (це будуть прояви гомофобії та розпалювання ненависті за статевою ознакою). Буде звужено реалізацію права на свободу релігійних і особистих переконань.

64. Легалізація і впровадження одностатевих подруж у всі сфери життя означатиме захоплення державою нових повноважень з метою ширшого контролю над громадянським суспільством. Це потужний крок до встановлення «диктатури» як форми управління державою.

Джерела: За матеріалами публікації «77 Non-religious reasons to support man/woman marriage», автора доктора Jennifer Roback Morse, засновника Ruth Institute в США, www.ruthinstitute.org, перероблено і доповнено перекладачем.
[1] Helen Alvaré, J.D., What God Has Joined, Let Not Man Put Asunder... Unless.... www.ruthinstitute.org/articles/what_god_has_joined.html; «Parents’ Influence on Adolescents’ Sexual Behavior,» Heritage Foundation, Family Facts Brief No. 42, 2011 — www.familyfacts.org/briefs/42/parents-influence-on-adolescents-sexual-be.... Patrick Fagan, The Wealth of Nations Depends on the Health of Families. — www.thepublicdiscourse.com/2013/02/7821/?utm_source=RTA+Fagan+Marriage+F... www.familyfacts.org/.
[2] Helen Alvaré, J.D., Fathers: In or Out. — www.ruthinstitute.org/articles/fatherInorOut.html; Jenet Erickson, In Gender Differences, October 26th, 2012, — thepublicdiscourse.com; Jenet Erickson, Men Don’t Mother. — www.thepublicdiscourse.com/2012/10/6710/; www.familyfacts.org/.
[3] Dr. Jennifer Roback Morse, New Improved Disposable Father. www.ruthinstitute.org/articles/disposableFather.html; Study finds children of same sex couples lag in school www.marriagelibrary.org/2012/12/study-finds-children-of-same-sex-couples... American Journal of Orthopsychiatry, Volume 82, Issue 4, pages 465–472, October 2012; www.familyfacts.org/.

28.03.15

28.03.2015р. Б. / Церква не змінюватиме своє вчення на догоду лібералам

Кардинал Курт Кох у своєму інтерв’ю німецькому католицькому виданню «Die Tagespost» твердо заперечив пропозицію кардинала Райнхарда Маркса і єпископа Оснабрюке Франца-Йозефа, які, як делегати майбутнього Синоду з питань сім’ї, запропонували, щоб Церква більше наблизилася до «реалій життя» і лібералізувала своє ставлення до питання конкубінату розлучених і наново «одружених».

Кардинал Кох – голова Папської ради сприяння єдності християн заявив, що позиція єпископа Боде нагадує подібну історичну ситуацію, а саме часи ІІІ Рейху, коли «німецькі християни», колишні лютерани, переглянули свої віру в світлі націонал-соціалістичного світогляду, запровадивши в неї расистські ідеї.

Кардинал Кох дав зрозуміти, що не місія Католицької Церкви адаптовувати своє вчення до духу часу. Церква повинна слідувати вченню Христа в усі часи протягом усієї історії. Також кардинал Кох наполягає, що небезпечно оголошувати «життєві реалії» третім джерелом Об’явлення поряд зі Святим Письмом і Переданням.

За матеріалами: Католицький Оглядач

Джерело:   CREDO

27.03.15

27.03.2015р. Б. / Деконструкція статей

В різних університетах Німеччини існують не тільки «гомо-/лесбійські студії»,  але й «queer studies». (Queer по-  англійськи дослівно означає «дивний, ексцентричний» – прим. перекладача). Мета цих «queer studies» – узагалі заперечити існування чоловічої та жіночої статей. Замість цього пропонують такі рівноправні статі: гетеросексуалісти, гомосексуалісти, бісексуалісти, транссексуалісти, трансгендерні і т.д. В Гамбурзькому університеті такі лекції в гуртках відбуваються з 1990 року. Їхня мета: «Щось протиставити гетеросексуальній нормативності». У вступі до публікації курсу лекцій так  описується поняття «queer»: «Як поняття  політичної боротьби (!) queer звертається  проти гетеросексуальної нормативності,  поділу на дві статі та патріархальних  структур».

Вже віддавна такі думки знайшли собі місце в політиці. Найвпливовіша група дорадників гомосексуального руху на рівні ЄС – «International Lesbian and Gay Association» (ILGA). Вона вимагає зрівняння в правах з гетеросексуальними стосунками не тільки гомосексуальних, а й бісексуальних та транссексуальних стосунків. Цій групі в основному вдалося закріпити в Хартії основних прав і свобод для ЄС «заборону дискримінації на підставі сексуальної орієнтації». Зверніть увагу: ООН ще в 1993 році заперечила для ILGA статус NGO (неприбуткової недержавної організації), тому що ILGA включала в себе в рамках колективного членства три групи педофілів, які були виключені з неї на вимогу ООН щойно в 1994 році.

На рівні ЄС (та завдяки співфінансуванню ЄС) зараз відбуваються семінари з метою підготовки вчителів і вихователів, які повинні прищеплювати дітям усвідомлення рівноцінності стосунків чоловіка і жінки з гомо- та лесбійськими сексуальними стосунками. «Гетеросексистсьскі вихідні положення» при цьому відкидаються як дискримінаційні. Поняттям «гетеросексизм» таврується все, що визнає пріоритет гетеросексуального подружжя над іншими типами сексуальних стосунків. І це тоді, коли представницькі студії в США виявили, що серед дорослого населення процентна кількість тих, які самі себе означають як гомосексуалісти чи бісексуалісти, сягає серед чоловіків близько 2,8 %, а серед жінок – біля 1,4%. В результаті проведеного в 2001 році аналогічного дослідження в Німеччині серед чоловіків ця цифра сягнула лише 1,3%, а серед жінок – 0,6%, що перебуває в разючому контрасті до впливовості гомосексуального лоббі та їхніх симпатиків і політичних друзів! Міністерство в справах жінок, молоді, сім’ї і здоров’я федеральної землі Нордрайн-Вестфалія у співпраці з гомо-/лесбійською групою розробило сексуально-педагогічний проект для шкіл, який має єдину мету: представити гомосексуальне життя бажаним і вартим наслідування.

Уряд федеральної землі Шлєзвіґ-Гольштайн встановив перелік книжок для дітей та молоді, в яких для дітей, починаючи вже з трирічного віку (!), гомосексуальний спосіб життя представляється як зразок. Книжки можуть безкоштовно позичатися на абонемент школам та дитячим садкам. Книжки для дитячих садків, такі, як, наприклад, «Друг татуся», в яких гомосексуальне життя представлене рівноцінним з гетеросексуальним подружжям та змальоване як зразок для наслідування, поширюються все більше.

Зауважте: у всій історії людства – крізь всі культури і релігії – «подружжям» звалися виключно стосунки між чоловіком і жінкою, засадничо відкриті до зродження дітей. Якщо ж сьогодні мова йтиме про «подружжя» всюди, де гетеросексуальна чи гомосексуальна пара живе разом, а про «сім’ю» – там, де діти живуть разом з дорослими, то цим зруйнується суттєва підвалина засадничого порядку нашої держави. Де заперечується відмінність статей і зміна поколінь, там лише побільшуватиметься розпливчастість ідентичності нащадків. Це – відкинення засадничого консенсусу і, врешті, зруйнування культури.

Як ми можемо взяти на себе відповідальність за майбутні покоління?

Цей текст є напрацюванням Німецького інституту молоді і суспільства (Deutsches Institut für Jugend und Gesellschaft), що його очолює д-р Крістль Рут Фонгольдт.

Крістль Рут Фонгольдт
(З німецької переклав Петро Гусак)

26.03.15

26.03.2015р. Б. / Діє сервіс блокування антиукраїнської пропаганди

Команда волонтерів запустила бета-версію сервісу відстеження інтернет-тролів TrolleyBust.com, що дозволяє блокувати джерела антиукраїнської пропаганди в соцмережах.

Як пише видання «Watcher», блокування акаунта (своєї сторінки) або повідомлення в середньому займає один робочий день. На момент запуску в базі знаходиться понад 30 мільйонів коментарів від 6 мільйонів користувачів. Крім основних аналітичних інструментів (інформація про користувача, список друзів), сервіс надає ряд вузькоспеціалізованих функцій. Серед них вибірка коментарів конкретного користувача, пошук за його повідомленнями тощо. Для того, щоб отримати доступ, необхідно зареєструватися. Всі реєстрації ще проходять перевірку перед активацією.

За даними творців сервісу, все це дозволяє швидко знаходити акаунти інтернет-тролів і ботів, які не публікують власних повідомлень, але активно поширюють записи провокаційного характеру, задля нагнітання конфліктної обстановки.

Головна ж мета, зазначають автори проекту, це «відкрити доступ до інструментарію та об’єднати зусилля волонтерів для зачистки від пропаганди, спрямованої проти України і українців.»

За матеріалами: hromadske.tv

Джерело:     CREDO

25.03.15

25.03.2015р. Б. / Пам’ятник, ґей-скандал, гендер і ліберальний фашизм. Частина ІІІ

Дискусія довкола УКУ, спричинена участю частини студентів у акціях «захисту» скверу й довкола майстер-класу, проведеного в УКУ декларованим ЛГБТ-активістом, відбулася на тлі посилання внутрішньокланової боротьби в українському політикумі й олігархаті, на тлі зростання соціального напруженості в суспільстві, на тлі подальшого розвитку радикалізації настроїв у самому суспільстві.

Хтось у подіях довкола пам’ятника митрополиту Андрею Шептицькому у Львові та скандалу довкола УКУ, а точніше Школи журналістики, бачить руку Москви, хтось західних гендеристських структур, хтось ще когось.

Виходячи з контексту подій, з дуже великою ймовірністю можна стверджувати, що ці події, все ж таки спровоковані невеликою, але галасливою та грошово і мас-медійно добре забезпеченою групою, чий світогляд можна ідентифікувати з ліволіберальними поглядами, зафарбованими фанатично налаштованим тоталітарним мисленням.

В огляді останніх львівських «скандалів» не слід цю групу розглядати поза контекстом суспільних процесів, які відбуваються зараз у Галичині в цілому та у самому Львові зокрема. Адже події довкола спорудження у Львові пам’ятника Митрополитові А. Шептицькому та ґей-«скандал» з УКУ є також і відображенням певних суспільних тенденцій, які уже роками існують в Галичині, як найпостмодерністському регіоні України. Звісно, було би дивно, якби у сучасних обставинах певні структури відмовились їх використати у власних цілях.

У Галичині уже давно існує ліволіберальний суспільний напрямок, який за своїм впливом нічим не поступається консервативно-національному. Обидва скандали – це тільки наслідок існування доволі впливового ліволіберального, за своєю суттю, й доволі тоталітарного, за своїми проявами, напрямку. За силою та впливом з галицькими ліволібералами можуть змагатися хіба що їхні київські побратими. Цікаво відзначити, що цей ліволіберальний напрямок у суспільних вподобаннях чи не найгучніше рекламує свою проєвропейськість і радо саме проєвропейськістю прикриває свої суспільно-політичні гасла і вимоги.

Саме у контексті радикальних ліволіберальних суспільно-політичних вподобань і слід розглядати активності «оборонців» Святоюрського скверу, виправдовувачів «права» декларованих ЛГБТ-активістів навчати студентів католицького навчального закладу, нападки на Церкву, як на ідеологічного противника, як рівно ж інші подібні прояви.

В оцінювані ситуації, що склалася, не слід також нехтувати реальною, а не віртуальною пропагандою гендеризму, до якої залучені фінансові ресурси будівничих «відкритого суспільства», збудованого на релятивізмі, секуляризмі й гендеризмі. У цьому контексті доволі невигідно виглядають факти того, що УКУ, як католицький заклад у своїх партнерах має, напевно, найбільшого поширювача гендеристських ідей в Україні – Міжнародний Фонд «Відродження» та провадить з ним доволі широку палітру співпраці, зокрема зі Школою журналістики, яка і стала осередком ґей-«скандалу». Слід зрозуміти, що вислів «гроші не пахнуть» католицькі інституції не мали би сприймати як життєве кредо. Вартніше звернути увагу на інший вислів – «хто платить, той і музику замовляє».

З іншого боку, було би значним перебільшенням все асоціювати з ліволіберальними силами. Дискусія, яка розвинулась у Фейсбуці (про що йдеться в попередніх частинах статті), чітко показала, що в УКУ є здорові католицькі сили, які дають відсіч подібним ліволіберальним виявам в середовищі УКУ. Але знову ж таки виникає питання присутності цих ліволіберальних сил у католицькому вищому навчальному закладі. Адже якщо це саме католицький заклад, то ліволібералів там взагалі не повинно би було бути. Слід зауважити, що, здається, в інтересах самого УКУ було б провести широку дискусію зі залученням ширшого загалу УГКЦ – мирян і клиру, оскільки доля УКУ й суспільна та церковна опінія про нього напряму прив’язуються суспільством до опінії про УГКЦ як ширшої спільноти в українському суспільстві. Тому хоч і свого часу Блаженніший Любомир наголосив, що УКУ – не є Церквою, проте роль, на яку УКУ претендує в Церкві й суспільстві, насправді вимагає ширшої дискусії, аніж виключно в університетських стінах.

Здається, що УКУ не раз допустилося прорахунків чи недогляду у своїй практиці.

Недогляд перший – відбір майбутніх студентів. Дотепер, щоб стати студентом УКУ, не потрібно мати рекомендації від свого місцевого пароха, пастора, равіна. Чи, щонайменше, підписати зобов’язання не критикувати прилюдно віровчення Церкви, до якої конфесійний заклад належить.

Другий недогляд – нехтування моральним аспектом джерел фінансування. Свого часу гроші Фірташа, які попри можливість певних виправдань, усе ж таки завдали удару репутації УКУ. Гранти Міжнародного фонду «Відродження» (пощирювача гендеризму в Україні) у контексті скандалу з підтримкою частини студентів УКУ ліволіберального радикалізму (ліберальний фашизм) також виглядають сумнівно.

Недогляд третій – добір викладацького складу. Скандал з пам’ятником і майстер-класом декларованого ЛГБТ-активіста виявив абсолютно неприйнятну, з погляду католицьких цінностей, прилюдну позицію викладача УКУ п. Отара Довженка.

Недогляд четвертий – недостатня увага до питання гендерної ідеології, як такої, що протиставляється не тільки католицькій моралі, але й Божому Закону. Так, до прикладу, на офіційному сайті УКУ в розділі «Магістерська програма з історії» читаємо: «Історія Центрально-Східної Європи є одним із найкращих майданчиків для досліджень порівняльного характеру, з огляду на свій багатоманітний у етнічному, конфесійному та культурному відношенні характер, а також відкриває широкі можливості для застосування нових галузей досліджень – таких як гендерні студії, постколоніальні студії, культурна антропологія». Виходячи з цього тексту, виглядає на те, що магістерська програма УКУ з історії включає у себе принципи, які є сумісними з гендерною ідеологією. Звісно, що питання в тому, чи цей задекларований принцип дійсно діє, але він у тексті присутній.

Ці прорахунки свідчать або про часткову некерованість системи в цілому, або про приховані під поверхнею тенденції розростання впливу групи ліволібералів, чий світогляд включає елементи, ворожі до католицького світогляду – зокрема, гендеризм. А покликаючись на факти з двох попередніх частин цієї статті, можна стверджувати, що цю, напевно що, невелику, але галасливу групу характеризує вибухонебезпечний коктейль з агресивного антиклерикалізму, доволі радикального секуляризму та релятивізму, як рівно ж гендеризм та агресивний тоталітаризм мислення, тобто світогляд, який за відсутністю кращого терміну можна охарактеризувати як ліберальний тоталітаризм, або ліберальний фашизм. Такий собі своєрідний догналізм, тільки з протилежним світоглядом. Можливо, саме через спротив ліволіберальної групи УКУ як інституція так ніколи і не висловився стосовно догналізму.

Адже присутність догналізму в суспільному просторі України надає ліберальним тоталітаристам унікальну можливість начіплювання етикеток на своїх ідеологічних противників: ти проти гендеризму – значить, ти є догналівцем, ти проти окультизму – значить, ти є догналівцем, ти проти морального релятивізму – значить, ти є догналівцем…  Тобто, перебуваючи у середині церковного загалу в наперед програшній позиції, ліволіберали мають можливість, за допомогою навішування, розвішування і наліплювання етикеток на тих, хто відважиться відкрито щось говорити, їх дискредитувати.

Така ситуація, насправді, є небезпечною не тільки для УКУ як для католицького вищого навчального закладу, але й для УГКЦ в цілому. 

І хоча може існувати спокуса з боку академічної спільноти УКУ – закритися у власних стінах для вирішення цієї ситуації, прилюдний характер подій, їх згіршуючий характер для загалу вірних УГКЦ, прилюдне «надавання» аргументів проти УГКЦ Її противникам, зокрема догналівцям,  позиціонування УКУ самого себе як важливого для життя Церкви і народу осередку, насправді, вимагають доволі широкого прилюдного діалогу в середині УГКЦ, оскільки УКУ – це конфесійний учбовий заклад, приналежний до УГКЦ. Чи стане задекларована відкритість УКУ та особливо відкритість до діалогу реальною, буде видно у найближчому часі.

о.Орест-Дмитро Вільчинський

Пам’ятник, ґей-скандал, гендер і ліберальний фашизм. Частина І

Пам’ятник, ґей-скандал, гендер і ліберальний фашизм. Частина ІІ

Пам’ятник, ґей-скандал, гендер і ліберальний фашизм. Частина ІІІ

24.03.15

24.03.2015р. Б. / PERSONA HUMANA / ЛЮДСЬКА ОСОБА (Декларація про деякі питання статевої етики)

ЛЮДСЬКА ОСОБА
PERSONA HUMANA
Декларація про деякі питання статевої етики

Переклад Лесі Угрин

Декларація про деякі питання статевої етики
29 грудня 1975

І

Людська особа, згідно із сучасними науковими дослідженнями, є так глибоко позначена статевістю, що її слід вважати одним із факторів, які надають кожному індивідуальному життю основних вирізняючих рис. Властиво, зі своєї статі людська особа одержує характеристики, які на біологічному, психологічному і духовному рівнях визначають її як чоловіка чи жінку і таким чином у великій мірі зумовлюють його чи її зростання на шляху до зрілості і входження у суспільство. А тому проблематика статевості є сьогодні темою, яку часто і відкрито обговорюють у книжках, газетах, журналах та інших засобах масової інформації.

Сьогодні, зросло зіпсуття звичаїв, одним із найсерйозніших виявів якого є розгнуздана екзальтація сексом. До того ж, через засоби масової інформації і громадські розваги це зіпсуття сягнуло ділянки освіти і спричинило зараження загальної ментальності.

У цьому контексті деякі педагоги, вчителі і моралісти зуміли посприяти кращому розумінню та інтеграції у життя вартостей, властивих для кожної статі. З іншого боку, є такі, хто висунув концепції і моделі поведінки, що суперечать правдивим моральним потребам людської особи. Деякі представники останньої групи зайшли навіть так далеко, що сприяють розбещеному гедонізму.

Як результат, впродовж кількох років, вчення, моральні критерії та способи життя, досі вірно бережені, стали доволі розхитаними, навіть серед християн. Багато людей сьогодні, зустрічаючись з дуже поширеними поглядами, протилежними тому вченню, яке вони одержали від Церкви, постають перед запитанням: чого слід триматися як істини.

ІІ
Церква не може залишитися байдужою до цього безладдя думок і послаблення звичаїв. Бо це є питання стосується вкрай важливого предмету для особистого життя християн, і для суспільного життя в наш час (1).

Єпископи щоденно помічають зростаючі труднощі, які відчувають вірні в пошуках безпечного морального вчення, особливо в питаннях статевості, вони також свідомі зростаючих труднощів, з якими зустрічаються душпастирі щодо ефективного представлені цього вчення. Єпископи знають, що з огляду на свої пастирські обов’язки вони покликані відповісти на потреби своїх вірних у цій дуже серйозній ділянці. Тому єпископи і єпископські конференції вже опублікували низку важливих документів, які стосуються цієї ділянки. Однак, оскільки помилкові погляди і ті збочення, які є їхнім результатом продовжують поширюватися, Священна Конґреґація у справах доктрини віри з огляду на свої функції у Вселенській Церкві (2) та доручення Вселенського Архиєрея вирішила за необхідне опублікувати цю декларацію.

ІІІ
Люди у наш час все більше і більше усвідомлюють, що гідність та покликання людської особи вимагають, щоб вони відкрили через світло власного розуму, цінності, властиві їхній природі, і що вони повинні неупинно розвивати ці цінності і реалізовувати їх у своєму житті, щоб досягнути щораз більшого розвитку.

У моральних питаннях людина не може робити ціннісного судження відповідно до особистих примх: "У глибинах свого сумління, людина виявляє закон, який вона на себе не накладала, але який вимагає від неї покори. . . тому що в серці людини є закон, вписаний Богом. У підкорені йому полягає гідність людини; за ним вона буде судженою”. (3)

Крім того, через Своє об'явлення Бог відкрив для нас християн Свій план спасіння і показав нам Христа, Спасителя і Освятителя, через Його навчання і приклад, як найвищий і незмінний Закон життя: "Я – світло світу. Хто йде за мною, не блукатиме у темряві, а матиме світло життя”. (4)

Отож, не може бути правдивого піднесення гідності людини, якщо суттєвий порядок її природи не є пошанований. Звичайно, в історії цивілізації багато конкретних умов і потреб людського життя змінилися і надалі будуть змінюватися. Проте, будь-яка еволюція звичаїв і кожного типу життя повинні утримуватися у межах, накладених незмінними принципами, які базуються на складових елементах та суттєвих відношеннях кожної людської особи – на елементах і відношення, які є трансцендентними по відношенню до історичної континґентності.

Ці фундаментальні принципи, які можна осягнути розумом, містяться у "Божественному Законі – вічному, об'єктивному і універсальному – за допомогою якого Бог упорядковує, скеровує і управляє усесвітом та всіма шляхами людської спільноти через план, задуманий у мудрості і любові. Бог створив людину, щоб вона брала участь у цьому законі, для того щоб під ласкою Божественного провидіння, вона змогла щораз краще сприймати незмінну істину”. (5) Цей Божественний Закон є досяжним для наших умів.

IV
Тому, багато, хто помиляється сьогодні стверджуючи, що не можна знайти ні у людській природі, ні у об'явленому законі жодної абсолютної та незмінної норми, яка б використовувалася стосовно конкретних вчинків, і була б інакшою від тієї, яка виражається у загальному законі милосердя та пошани до людської гідності. Як доказ їхнього твердження вони висувають погляд, що так-звані норми природнього закону чи настанови Святого Письма слід розглядати тільки як дане вираження форми окремої культури в певному моменті історії.

Але в дійсності Божественне Об'явлення і філософська мудрість у властивій їй сфері наголошують на автентичних вимогах людської природи. Таким чином, вони обов'язково виявляють існування незмінних законів, вписаних у конститутивні елементи людської природи і які є ідентичними у всіх істотах, наділених розумом.

Крім того, Христос заснував Свою Церкву, як "стовп та основу правди.”(6) За допомогою Святого Духа вона невпинно безпомилково зберігає і передає істини морального порядку, і достовірно тлумачить не лише об'явлений позитивний закон, але "також … ті принципи морального порядку, які випливають з самої людської природи”(7) і які стосуються повного розвитку і освячення людини. Власне Церква впродовж своєї історії завжди вважала певне число настанов природнього закону, як такі, що мають абсолютну і незмінну цінність і у їх порушенні вона бачила суперечність навчанню і духу Євангелії.

V
    Оскільки сексуальна етика торкається фундаментальних цінностей людського і християнського життя, то це загальне вчення однаково стосується сексуальної етики. У цій сфері існують принципи і норми, які Церква завжди без вагань передавала як частину свого вчення, попри те, що багато поглядів і звичаїв світу могли протиставлятися їм. Ці принципи і норми у жодному випадку не завдячують своїм походженням певному типу культури, але швидше, пізнанню Божественного Закону і людської природи. Тому вони не можуть вважатися застарілими чи сумнівними через те, що виникла нова культурна ситуація.

Саме ці принципи надихнули до створення повчань і вказівок, даних Другим Ватиканським Собором, про виховання та організацію суспільного життя, з урахуванням однакової гідності чоловіка і жінки, і пошануванням їхньої відмінності.(8)

Говорячи про "статеву природу людини і людську здатність до продовження роду”, Собор зазначає, що вони "чудно перевищують те, що є на нижчих форм життя.”(9); Тоді собор в особливий спосіб роз’яснює принципи і критерії, які стосуються людської статевості у подружжі та, які базуються на до-цільній скерованості специфічних статевих функцій.

Щодо цього, Собор заявляє, що моральна благість актів, властивих подружньому життю, актів, впорядкованих згідно правдивої гідності людини, – "не залежить виключно від самого тільки щирого наміру й оцінки спонук, але повинна бути визначувана за об’єктивними критеріями, виведеними з природи самої особи та її вчинків, які шанують цілісне значення взаємного самовіддання і дітородження в рамках істинної любові.”(10)

Ці останні слова коротко підсумовують соборове вчення – яке повніше викладене у одній з перших частин цитованої Конституції (11) – про до-цільне призначення статевого акту та про головний критерій його моральності, а саме – пошана до його кінцевої цілі, що забезпечує моральне добро цього акту.

На цьому принципі, яким Церква володіє від Божественного Об'явлення та на її автентичному тлумаченні природнього закону також базується її традиційна доктрина, яка констатує, що уживання статевих функцій має своє справжнє значення і моральну чесність у справжньому подружжі.(12)

VI

Метою даної декларації не є ані розгляд усіх можливих зловживань статевістю, ані жоден елемент, включений у практику ціломудрія. ЇЇ метою радше є повторення доктрини Церкви про деякі особливі пункти, зважаючи на нагальну потребу чинити опір серйозним помилкам і широко розповсюдженим хибним формам поведінки.

VII
Сьогодні є багато таких, хто відстоює право на передподружні статеві стосунки, принаймні у тих випадках, коли є твердий намір одружитися, а приязнь, яка вже в певному сенсі є подружньою у психології суб'єктів, вимагає цього довершення, яке вони вважають вродженим. Особливим випадком є, коли святкуванню одруження перешкоджають певні обставини, чи коли інтимні стосунки видаються необхідними для збереження любові.

Така позиція суперечить Християнській доктрині, яка стверджує, що кожен статевий акт повинен здійснюватися у рамках подружжя. Яким би твердим не був намір тих, хто практикує передчасні статеві стосунки, фактом є те, що ці стосунки не можуть забезпечити щирості і вірності міжособистісних стосунків між мужчиною та жінкою, ані не можуть захистити ці стосунки від примх та капризів. Існує сталий зв'язок, який повелів Христос і Він відновив першопочаткову вимогу, яка починається статевою відмінністю. "Хіба ви не читали, що Творець від початку створив їх чоловіком і жінкою і сказав: Тому покине чоловік батька і матір і пристане до своєї жінки, і будуть вони двоє одним тілом? Так що вони не будуть більше двоє, лиш одне тіло. Що, отже, Бог злучив, людина хай не розлучає”(13). Св. Павло ще чіткіший, доводячи, що у випадку, коли неодружені люди чи вдови не можуть жити у цноті, вони не мають іншої альтернативи, ніж сталий зв’язок подружжя: "... краще одружитися, ніж розпалюватися.”(14) Власне через подружжя любов одружених людей є піднятою до любові, якою Христос безкорисно любить Церкву(15), тоді, коли розбещене статеве єднання(16) оскверняє храм Святого Духа, яким став християнин. Тому статеве єднання тільки тоді є законним, коли між мужчиною і жінкою утворилася відповідна спільнота життя.

Це те, що Церква завжди розуміла і навчала(17). Вона знаходить цілковиту згоду зі своєю доктриною у людських роздумах та уроках історії.

Досвід вчить нас, що любов повинна знаходити свій захист у стійкості подружжя, якщо хочемо, щоб статеві стосунки справді відповідати вимогам її кінцевої цілі та вимогам людської гідності. Ці вимоги передбачають подружню угоду, санкціоновану і гарантовану суспільством – угоду, яка встановлює життєвий стан надзвичайної ваги, як для виняткового зв’язку мужчини та жінки, так і для блага їхньої сім’ї і людської спільноти. Властиво, найчастіше доподружні стосунки виключають можливість дітей. Те, що собі уявляють подружньою любов’ю, не спроможне – як це абсолютно мусить бути – перерости у батьківську та материнську любов. Або ж, якщо і переросте, то на шкоду дітям, які будуть позбавлені стабільного середовища, в якому вони повинні розвиватися, щоб знайти в ньому шлях і засіб свого вступу в суспільство.

Згода людей, які бажають поєднатися у подружжі, повинна бути оприлюднена у спосіб, що робить її в очах суспільства чинною. Щодо вірних, то їхня згода заснувати спільноту подружнього життя повинна бути висловлена за законами Церкви. Це згода, яка робить їхнє подружжя Христовим Таїнством.

VIII
У наш час зустрічаються особи, які виходячи з психологічних спостережень, почали поблажливо оцінювати і навіть цілковито оправдовувати гомосексуальні стосунки між певними людьми. Вони це роблять всупереч незмінному вченню Учительського Уряду і моральному глузду Християн.

Існує різниця, і, очевидно небезпідставна, між гомосексуалістами, чиї одностатеві схильності походять від неправильного виховання, браку нормального статевого розвитку, звички, поганого прикладу, чи інших подібних причин, і є минущими, і, принаймні, не є невиліковними, і між гомосексуалістами, які є такими через певний тип вродженого інстинкту, або через патологічну конституцію, яка вважається невиліковною.

Стосовно цієї другої категорії суб'єктів, деякі люди роблять висновок, що їхня схильність є настільки природною, що виправдовує у їхньому випадку гомосексуальні стосунки в рамках щирої спільноти життя і любові, аналогічної до подружжя, якщо такі гомосексуалісти відчувають неспроможність вести самотнє життя.

У ділянці душпастирської праці до цих гомосексуалістів потрібно, безперечно, ставитися з розумінням і підтримувати їх в надії на подолання особистих труднощів і в їхній нездатності належно вписатися в суспільство. Ступінь їхньої вини буде оцінюватися ощадливо. Але жоден пасторальний метод, який застосовується, не може морально виправдати цих дій на тій підставі, що вони були б сумісні зі становищем таких людей. Бо, згідно з об'єктивним моральним порядком гомосексуальним стосункам бракує суттєвої і необхідної до-цільної скерованості. У Святому Письмі вони є засуджені, як серйозна розбещеність і навіть представлені – як сумний наслідок відкинення Бога. (18) Ця біблійна оцінка, звичайно, не дозволяє нам робити висновки, що той, хто страждає від цієї аномалії є особисто відповідальним за неї. Вона лише стверджує той факт, що гомосексуальний акт сам по собі внутрішньо розладнаний і не може бути виправданим за жодних обставин.

ІХ
Сьогодні традиційне Католицьке вчення про те, що мастурбація є серйозним моральним розладом, часто ставиться під сумнів або ж виразно заперечується. Говорять, що психологія і соціологія показують, що це є нормальним явищем статевого дозрівання, особливо серед молоді. Стверджується, що справжньою і серйозною хибою вона є лише тоді, коли суб'єкт умисно вдається на самоті до задоволень, замкнутих на ньому самому ("ipsation"), бо у такому випадку акт був би насправді радикально протипоставленим спілкуванню в любові між особами різної статі, яка, як дехто вважає є тим, чого в першу чергу шукають, коли вживають свої статеві здатності.

Такий погляд суперечить вченню і пасторальній практиці Католицької Церкви. Якою б не була сила певних аргументів біологічного і філософського характеру, які інколи були вживані богословами, в дійсності, як Вчительський Уряд Церкви протягом незмінної традиції, так і моральне відчуття вірних, твердили без вагання, що мастурбація є внутрішньо і серйозно розладнаний акт. (19) Найважливішою підставою цього твердження є те, що без огляду на мотив такого акту, свідоме уживання статевості поза нормальними подружніми стосунками за своєю суттю суперечить кінцевій меті статевої функції. Тому що йому бракує того до чого покликані статеві стосунки моральним порядком, а саме – стосунків, які реалізовують "цілісне значення взаємного самовіддання і дітородження в рамках істинної любові” (20) Будь-яке умисне використання статевості повинно обмежуватися саме до таких рамок стосунків. Навіть, якщо б не можна було довести, що Святе Письмо засуджує цей гріх називаючи його по імені, традиція Церкви правильно зрозуміла, що він засуджений в Новому Завіті, у тих місцях де говориться про "нечистоту”, "нецнотливість” та інші пороки, що суперечать цноті і стриманості.

Соціологічні спостереження можуть представити частоту цього розладу в залежності від місця, населення чи обставин. У цей спосіб розкриваються факти, але факти не є критерієм судження про моральну цінність людських актів. (21) Частота явища, про яке йде мова, є, безперечно, пов'язана з вродженою людською слабістю, яка є наслідком первородного гріха; але вона також пов'язана з втратою відчуття Бога, з зіпсуттям звичаїв, породженого комерціалізацією пороків, з непогамовною розбещеністю багатьох громадських розваг та друкованих органів, а також з нехтуванням скромності, яка є захистом для цноти.

Про предмет мастурбації сучасна психологія подає багато обґрунтованої і корисної інформації для формулювання більш зваженого судження про моральну відповідальність і для скерування пасторальної діяльності. Психологія допомагає побачити, як незрілість підлітка (яка може іноді тривати і після цього віку), психологічна неврівноваженість чи звичка можуть впливати на поведінку, обмежувати свобідну дії і приводити до ситуації, в якій суб'єктивно це може не завжди бути тяжкою провиною. Але загалом, відсутність серйозної відповідальності не повинна припускатися; це було б неправильним розумінням людської моральної здатності.

У пасторальному служінні, для того, щоб сформувати адекватне судження про конкретні випадки, повинна враховуватися звична поведінка людей в своїй повноті, не тільки те, що стосується милосердних та справедливих діл конкретного індивіда, але також – турбота даної людини про дотримання особливих приписів цнотливості. Особливо слід звертати увагу чи даний індивід уживає необхідних засобів, як природних так і надприродних, які зі свого довготривалого досвіду рекомендує християнський аскетизм для подолання пристрастей та зросту в чесноті.

Х
Дотримання морального закону у ділянці статевості та плекання цнотливості попали під значну загрозу, особливо серед менш практикуючих християн, через сучасні тенденції мінімізувати, а навіть цілковито заперечувати, дійсність тяжкого гріха, принаймні у теперішньому житті людей.

Є такі, що заходять так далеко, що стверджують, що смертний гріх, який веде до відокремлення від Бога, існує тільки у випадку формальної прямо протиставленої відмови від Божого поклику, чи у еґоцентричності, яка цілковито і умисно закриває людину від любові до ближнього. Вони кажуть, що тільки тоді у гру вступає фундаментальний вибір, тобто рішення, яке цілковито бере на себе особа і яке є необхідним для існування смертного гріха. Цим вибором особа з глибини своєї особистості займає чи утверджує фундаментальну настанову стосовно Бога або людей. Навпаки, так звані "другорядні” вчинки (які, переважно, зазвичай, не передбачають вирішального вибору), не доводять до зміни фундаментального вибору, тим більше, що вони часто породжені звичкою. Тому такі вчинки можуть послабити фундаментальний вибір, але не настільки, щоб повністю його змінити. Згідно цих авторів, зміна фундаментального вибору стосовно Бога ще менше трапляється у сфері статевості, де моральний порядок особа порушує не зовсім умисно і відповідально, а, радше, під впливом пристрастей, слабкості, незрілості, інколи навіть через ілюзію, що таким чином виявить любов до іншого. До цих причин часто додається тиск суспільного середовища.

В дійсності, саме фундаментальний вибір у кінцевому рахунку визначає моральну вдачу особи. Але він може бути повністю зміненим окремими діями, особливо, як це часто трапляється, коли вони були підготовані попередніми, більш поверховими діями. Незалежно від прикладів, є помилкою говорити, що окремих дій недостатньо, щоб скласти смертний гріх.

Згідно з вченням Церкви смертний гріх, який противиться Богу, не полягає тільки у формальному і прямому спротиву заповідям любові. Його також зустрічаємо у випадку цього спротиву справжній любові, який міститься у кожному умисному порушенні кожного морального закону у важливих питаннях.

Христос Сам вказав на подвійну заповідь любові, як на основу морального життя. Але ж на ці заповіді спираються "увесь закон і пророки.” (22) Тому вона включає інші окремі приписи. Справді, юнакові, який запитав: "... що доброго маю чинити, щоб мати життя вічне?” Ісус відповів: "... як хочеш увійти в життя, додержуй заповідей... не вбивай, не чини перелюбу, не кради, не свідкуй криво, поважай батька-матір і люби ближнього твого, як себе самого.” (23)

Тому особа чинить смертний гріх не лише тоді, коли її вчинок випливає з прямої зневаги до любові Бога та ближнього, але також і тоді, коли вона свідомо і вільно, без огляду на причину, вибирає те, що серйозно неупорядковане. Тому що в цьому виборі, як було сказано вище, є вже включена зневага Божественної заповіді: особа відвертається від Бога і втрачає любов. Тепер, відповідно до християнської традиції та вчення Церкви, а також відповідно до здорового глузду, моральний уклад статевості включає такі високі цінності людського життя, що кожне пряме порушення цього укладу об'єктивно є серйозним. (24)

Це правда, що у гріхах статевого порядку, з огляду їх вид і причини, значно частіше трапляється так, що дана згода, не є цілком свобідною. Цей факт наголошує на тому, що треба бути обережним у судженнях стосовно відповідальності суб'єкта. У цьому питанні особливо доречно згадати наступні слова зі Святого Письма: "Чоловік дивиться на лице, Господь же дивиться на серце.” (25) Проте, хоча варто бути обачним у судженнях про суб'єктивну тяжкість кожної гріховної дії, з цього у жодному разі не випливає можливість притримуватися погляду, що смертні гріхи не чиняться в ділянці статевості.

Тому душпастирі повинні виявляти терпеливість та доброту; але їм не дозволено представляти Божі заповіді як нечинні, ані безпідставно применшувати людську відповідальність. „Неприховування нічого зі спасенного вчення Христа є визначною формою виразу любові до душ. Воно повинно завжди супроводжуватись терпеливістю і любов’ю; Господь сам дав приклад спілкування з людьми. Прийшовши не судити світ, а спасти його, Він, щоправда, був непримиренним супроти зла, але милосердним до людей."(26)

ХІ
    Як було вже сказано, мета цієї декларації – привернути увагу вірних у сьогоднішніх обставинах до певних помилок та способів поведінки, яких вони повинні остерігатися. Проте, чеснота цнотливості, в жодному разі не зводиться до уникання уже названих помилок. Вона скерована до досягнення вищих і позитивніших цілей. Це чеснота, яка стосується цілої особистості, її внутрішньої та зовнішньої поведінки.

Кожен повинен володіти цією чеснотою відповідно до свого стану: для одних це означатиме дівицтво чи целібат, посвячений Богові, який є надзвичайним шляхом легшого віддання себе з нерозділеним серцем тільки Богові. (27) Для інших це матиме форму, визначену моральним законом, в залежності чи вони одружені, чи одинокі. Яким би не був життєвий стан, цнотливість не є тільки зовнішнім станом; вона повинна очищувати серце особи відповідно до слів Христа: "Ви чули, що було сказано: Не чини перелюбу. А я кажу вам, що кожний, хто дивиться на жінку з пожаданням, той вже вчинив перелюб з нею в своїм серці.” (28)

Цнотливість включена у ту стриманість, яку св. Павло зачисляє до дарів Святого Духа, коли він засуджує плотську чуттєвість – як хибу, особливо негідну для християн і таку, що загороджує вхід у Царство Небесне. (29) "Це ж саме воля Божа: святість ваша, щоб ви стримувались від розпусти, щоб кожен з вас умів тримати своє тіло у святості і пошані, не в пристрасті жагучій, як погани, які не знають Бога, не надуживаючи і не кривдячи в цій справі свого брата... Бо Бог нас покликав не до нечистоти, а до святості. Тому, отже, хто на це не зважає, той не чоловіка зневажає, а Бога, що нам дає свого Святого Духа”. (30) "Розпуста й усяка нечистота та захланність щоб і не згадувались між вами, як це й личить святим. Так само безсоромність чи балачки безглузді й порожні жарти, – воно бо непристойне; а радше – дякуйте Богові. Бо знайте, що жодний розпусник чи нечистий, чи захланний, що є ідолослужитель – не матимуть спадщини у Христовім і Божім царстві. Нехай ніхто вас не зводить марними словами, бо, власне, через це спадає гнів Божий на синів бунтівливих. Не майте, отже, нічого спільного з ними! Ви були колись темрявою, тепер же - світлом у Господі: поводьтеся ж як діти світла. Плід світла є в усьому, що добре, що справедливе та правдиве.” (31)

Крім того апостол вказує на особливо християнські мотиви практикування цнотливості, коли він засуджує гріх розпусти не тільки в тому, що цей вчинок завдає шкоди ближньому або суспільному порядку, але тому що розпусник ображає Христа, який відкупив його Своєю кров'ю і членом, якого він є, і ображає Святого Духа, храмом, якого він є. "Ви ж знаєте, що тіла ваші – члени Христові... Усякий гріх, що його чинить людина, є поза її тілом; а хто чинить розпусту, грішить супроти власного тіла. Ви ж знаєте, що ваше тіло – храм Святого Духа, який живе у вас. Його ви маєте від Бога, тож уже не належите до себе самих. Ви бо куплені високою ціною! Тож прославляйте Бога у вашому тілі!” (32)

Наскільки вірні високо шанують цінність цнотливості та її необхідну роль у житті, мужчин та жінок, – настільки краще вони будуть сприймати духовним відчуттям її моральні вимоги і поради. У цей самий спосіб вони будуть краще знати, як прийняти і втілити, в дусі послуху вченню Церкви, те, що чиста совість диктує у кожному конкретному випадку.

ХІІ
Св. апостол Павло яскраво описує болючий внутрішній конфлікт особи, поневоленої гріхом: конфлікт між "законом його розуму” і "законом гріха, який живе у його членах” і, який держить його у полоні”. (33) Але людина може звільнитися від свого "приреченого на смерть тіла” через благодать Ісуса Христа. (34) Цією благодаттю насолоджуються ті, хто був оправданий нею і, кого "закон духу життя у Христі Ісусі звільнив від закону гріха і смерті”. (35) Саме тому апостол благає їх: "Нехай, отже, не панує гріх у смертнім вашім тілі, щоб вам коритися його пожадливостям.” (36)

Це звільнення, яке пасує до служіння Богові у новизні життя, проте не знищує хтивості, яка походить від первородного гріха, ні спонук до злого у цьому світі, який є "у владі лукавого.” (37) Саме тому апостол напучує вірних долати спокуси силою Божою (38) і "дати відсіч хитрощам диявольським” (39) вірою, пильною молитвою (40) і суворістю життя, що підпорядковує тіло Духові. (41)

Християнське життя, в наслідуванні Христа вимагає від кожного "зректися себе і нести свій хрест щоденно” (42), будучи підтриманим надією нагороди, бо "якщо ми з Ним померли, то з Ним будемо і царювати.” (43) Згідно з цими настійливим напучуванням, вірні нашого часу, більш ніж будь-коли повинні уживати засобів, які Церква завжди рекомендувала для життя у цноті. Цими засобами є: дисципліна чуттів та розуму, пильність і розсудливість в униканні нагод до гріха, дотримання скромності, помірність у відпочинку, здорові заняття, палка молитва та часте прийняття Тайни Покаяння і Євхаристії. Молодим людям слід особливо щиро плекати відданість Непорочній Діві і брати за приклад життя святих та інших вірних, особливо молодих, які перевершували у практикуванні цнотливості.

Особливо важливо, щоб кожен високо шанував чесноту цнотливості, її красу і її силу притягання. Ця чеснота підсилює гідність людської особи та дає їй можливість любити правдиво, безкорисливо, неегоїстично, з повагою до інших.

ХІІІ
Єпископи повинні вчити вірних моральному вченню про статеву моральність, наскільки б великі не були труднощі у здійсненні цієї праці з огляду на ідеї і практики, які сьогодні переважають. Ця традиційна доктрина повинна глибше вивчатися. Вона повинна подаватися у той спосіб, яким можливо належно просвітити сумління тих, хто зіткнувся з новою ситуацією, і повинна бути збагаченою розрізненням усіх елементів, які можуть правдиво та корисно привернути увагу до значення та цінності людської статевості. Необхідно вірно зберігати та навчати принципів та норм морального життя, повторно стверджених цією декларацією. Особливо необхідно зробити усе, щоб вірні розуміли, що Церква зберігає ці принципи не як старі та непорушні забобони, не від маніхейських упереджень, як часто стверджується, але швидше тому, що вона знає з певністю, що вони є у повній гармонії з божественним порядком творіння та духом Христа і тому також з людською гідністю.

Завданням єпископів є також пильнувати, щоб правильна доктрина, опромінена вірою та проваджена Учительським Урядом Церкви, викладалася на богословських факультетах та у семінаріях. Єпископи повинні також забезпечити, щоб сповідники просвічували сумління людей і, щоб катехитичні повчання подавалися у досконалій вірності католицькій доктрині.

На єпископах, священиках та їхніх помічниках лежить завдання застерігати вірних від помилкових думок, які часто зустрічаються у книжках, періодичних виданнях та на громадських зустрічах.

Батьки, на першому місці, а також вчителі повинні докладати зусиль, щоб вести своїх дітей та учнів шляхом цілісного виховання до психологічної, емоційної та моральної зрілості, відповідно до їхнього віку. Тому вони повинні розсудливо подавати інформацію, яка відповідає їхньому віку, ретельно виховувати їх волю згідно з християнською мораллю не лише порадами, а понад усе – власним життєвим прикладом, покладаючись на Божу поміч, яку вони одержать у молитві. Батьки та вчителі повинні також захищати молодь від багатьох небезпек, яких вона ще не зовсім усвідомлює.

Митці, письменники та усі, хто використовує засоби масової комунікації, повинні виконувати професійні обов’язки згідно з їхньою християнською вірою та чітким усвідомленням величезного впливу, який вони можуть мати. Їм слід пам'ятати, що "першість об'єктивного морального порядку повинна всіма розглядатися як абсолютна” (44), і що це неправильно, коли вони надаватимуть перевагу будь-яким так званим естетичним цілям, матеріальним вигодам, або успіху. Неважливо чи йде мова про малярський витвір чи літературний твір, громадські розваги, чи подання новин, – кожна особа в своїй сфері повинна виявляти тактовність, обачність, поміркованість та справжнє відчуття цінностей. У цей спосіб, далеко від сприяння поведінки уседозволеності, кожна особа буде робити свій внесок у її регулювання і навіть у творенні більш здорового морального суспільного клімату.

Зі свого боку, усі миряни, з огляду на свої права та обов'язки у справі апостоляту повинні докладати зусиль і діяти у такий самий спосіб.

І на завершення, кожному слід пригадати слова Другого Ватиканського Собору: "Цей священний Собор також стверджує, що діти та молодь мають право бути заоохочуваними зважувати моральні цінності чистою совістю та приймати їх за власним вибором, знати і любити більш адекватно. Отже, Собор щиро благає всіх, хто керує народами чи відповідає за справу виховання, пильнувати, щоб молодь ніколи не була позбавлена цього священного права” (45).

На аудієнції, наданій 7 листопада 1975 року, нижчепідписаному префекту Конґреґації у справах доктрини віри, верховний понтифік з божественного провидіння папа Павло VІ схвалив цю "Декларацію про деякі питання статевої етики”, підтвердив та розпорядився її опублікувати.    Дано в Римі, Конґреґацією у справах доктрини віри, 29 грудня 1975 року.

Франьйо Кардинал Шепер   Префект
Джером Гамер, O.P. Титулярний Єпископ Лоріюм  Секретар

Примітки:
1. Пор.: Документи Другого Ватиканського Собору, Душпастирська Конституція про Церкву у сучасному світі "Gaudium et Spes" / "Радість та надія", 47 ААS 58 (1966), с.1067
2. Пор.: Апостольська конституція "Regimini Ecclesiae Universae," 29 (15 листопада 1967) ААS 89 (1967), с.1067
3. "Радість та надія," 16 ААS 58 (1966), с.1037
4. Ів 8, 12
5. Документи Другого Ватиканського Собору, Декларація "Dignitatis Humanae" / "Гідність людини" 3 AAS 58 (1966), с.931
6. 1 Тим 3, 15
7. "Гідність людини," 14 AAS 58 (1966), с.940 ; Пор.: Пій ХІ, енцикліка "Casti Connubii" / "Цнотливі подруги," 31 грудня 1930 AAS 22 (1930), cc.579-580; Пій ХХІ, звернення 2 листопада 1954 ААS 46 (1954), cc.671-672 ; Іван ХХІІІ, енцикліка "Mater et Magistra" / "Мати і учителька," 15 травня 1961 AAS 53 (1961), с.457; Павло VI, енцикліка "Humanae Vitae," 4, 25 липня 1968 AAS 60 (1968), c.483
8. Пор.: Документи Другого Ватиканського Собору, декларація "Gravissimum Educationis," 1, 8: AAS 58 (1966), cc.729-730; "Радість та надія," 29, 60, 67 AAS 58 (1966), сс.1048, 1049, 1080-1081, 1088-1089
9. "Радість та надія," 51 AAS 58 (1966), с.1072
10. Там само; Пор.: також 49 loc cit, cc.1069-1070
11. Там само, 49, 50 loc cit, cc.1069-1072
12. Наша декларація не йде у подальші деталі щодо норм статевого життя у сім'ї; ці норми були чітко висвітлені в енцикліці "Casti Connubii" та "Humanae Vitae."
13. Пор.: Мт 19, 4-6
14. І Кор 7,9
15. Пор.: Еф 5, 25-32
16. Статеві стосунки поза шлюбом є офіційно засуджені у 1 Кор 5, 1; 6, 9; 7, 2; 10, 8; Еф 5, 5; 1 Тим 1, 10; Євр 13, 4; і з визначених причин у 1 Кор 6, 12-20
17. Пор.: Інокентій IV, лист "Sub catholica professione", 6 березня 1254, DS 835; Пій ІІ, "Propos damn in Ep Cum sicut accepimus", 13 листопада 1459, DS 1367; декрети видані Sacrum Officium (тепер Конґреґація у справах доктрини віри), 24 вересня 1665, DS 2045; 2 березня 1679, DS 2148; Пій XI, енцикліка "Casti Connubii" / "Цнотливі подруги", 31 грудня 1930, AAS 22 (1930), с.558-559
18. Рим 1, 24-27: "Тому й передав їх Бог за похотями їхнього серця на нечистоту, щоб вони самі сквернили власні тіла між собою. Вони замінили Божу правду на неправду і честь віддавали і служили створінню радше, ніж Творцеві, котрий благословен повіки. Амінь. За це ж і видав їх Бог пристрастям ганебним, бо їхні жінки змінили природні вживання на протиприродні; так само і чоловіки, полишивши природні вживання з жінкою, розпалилися своєю пожадливістюодин до одного, чинячи ганьбу, чоловіки на чоловіках, і приймаючи на собі самих належну плату свого блуду.” Див. також, що св. Павло каже про "masculorum concubitores" (співжиття чоловіків) у 1 Кор 6, 10; 1 Тим 1, 10.
19. Пор.: Лев ІХ, лист "Ad splendidum nitentis", 1054, DS 687-688, декрет, виданий Sanctum Officium, 2 березня 1679, DS 2149; Пій ХІІ, "Allocutio", 8 жовтня 1953, ААS 45 (1953), c.687-688 ; 19 травня 1956, AAS 58 (1956), c.472-473
20. "Радість та надія," 51 AAS 58 (1966), c.1072
21. "… соціологічні спостереження є корисними для кращого виявлення моделей мислення людей певної місцевості, занепокоєння та потреби тих, яким ми звіщаємо слово Боже, а також опір, який чиниться цьому сучасним міркуванням через широкорозповсюджене уявлення, що поза наукою не існує розумних форм знання, все ж висновки, зроблені з таких спостережень, не можуть самі по собі бути вирішальний критерій правди," Павло VI, апостольське повчання "Quinque iam anni", 8 грудня 1970, AAS 63 (1971), c.102
22. Мт 22, 38. 40.
23. Мт 19, 16-19.
24. Пор.: примітка 17 та 19 Декрет, виданий Sanctum Officium, 18 березня 1666, DS 2060; Павло VI, енцикліка "Humanae Vitae" / "Людське життя," 13, 14 AAS 60 (1968), c.489-496
25. Сам 16, 7.
26. Павло VI, енцикліка "Humanae Vitae" / "Людське життя," 29 AAS 60 (1968), c.501
27. Пор.: 1 Кор 7, 7. 34; Тридентійський Собор, сесія XXIV, кан. 10, DS 1810; Другий Ватиканський Собор, конституція "Lumen Gentium" / "Світло народів," 42, 43, 44, AAS 57 (1965), с. 47-51; Синод єпископів, "De Sacerdotio Ministeriali" / "....", част. ІІ, 4, b, AAS 63 (1971), c.
28. Мт 5, 27-28.
29. Пор.: Гал 5, 19-23; 1 Кор 6, 9-11.
30. 1 Сол 4, 3-8; Пор.: Кол 3, 5-7; 1 Тим 1, 10.
31. Еф 5, 3-8; Пор.: 4, 18-19.
32. 1 Кор 6, 15. 18-20.
33. Пор.: Рим 7, 23.
34. Пор.: Рим 7, 24-25.
35. Пор.: Рим 8,2.
36. Рим 6, 12.
37. 1 Ів 5, 19.
38. Пор.: 1 Кор 10, 13.
39. Еф 6, 11.
40. Пор.: Еф 6, 16. 18.
41. Пор.: 1 Кор 9, 27.
42. Лк 9, 23.
43. ІІ Тим 2, 11-12.
44. Декрет Другого Ватиканського Собору "Inter Mirifica", 6 AAS 56 (1964), c.147
45. "Gravissimum Educationis", 1 AAS 58 (1966), c.730

23.03.15

23.03.2015р. Б. / На шляху до нової ґендерної людини: як німецька держава виховує дітей (+PDF-книжка)

Німецька держава посягає на дітей: ясла, обов’язковий дитсадок, цілоденна школа. Але до чого виховує держава? Повинна бути витворена нова ґендерна людина, яка сама визначає, чи вона хоче бути чоловіком, чи жінкою, чи гетеросексуальною, чи лесбійкою, чи гомосексуалістом, бісексуалом чи транссексуалом. Звучить абсурдно? Так! І тим не менше, це — «основна лінія і наскрізне завдання» німецького уряду. Провідну роль у цьому відіграє німецьке Міністерство у справах сім’ї, а Федеральний центр просвіти з питань здоров’я поширює матеріали для сексуалізації дітей та підлітків. Ця маленька книжка відкриє Вам очі.

Ґабріела Кубі — соціолог, письменниця і матір трьох дітей. Після більш ніж двадцятилітніх пошуків у сфері езотерики і психології вона у 1997 році прийшла до Католицької віри. Як автор книжок і промовець, вона виявляє тупики сучасного суспільства й вказує вихід із них — через навернення до християнських цінностей.

Зміст

Від видавця

Первинна школа любові

«Материнський мозок»

Ураження прив’язаності

«Орієнтація на ровесників»

Батьківська радість

Професія чи покликання?

Ясла, холод, колектив

Розділення відповідальності

Сімона де Бовуар знеславила материнство

Посіви сходять: демографічний злам

Сім’я — це майбутнє

Сім’я: пасербиця засобів масової інформації

Сім’я: пасербиця держави

Бажання народжувати дітей?

Ясельна пропаганда

Політика на користь меншості замість спільного блага

Прощання з раціональністю

Які виховні цілі в держави?

Ґендерний мейнстримінг: основна лінія політики

www. bmfsfj. de

ООН — ЄС — Міністерство сім’ї: всі роблять одну справу

«Центр ґендерної компетенції»

Нова «ідеологія зла»

Державна спонука до сексуалізації дітей

Урок запобігання вагітності

Гомосексуалізація на уроці

Жодного захисту конституційних прав через суди

Шлях до тоталітаризму

Кримінальне переслідування опору

Пробуджуймося! Вставаймо!

Справжнє джерело любові

На шляху до нової ґендерної людини: як німецька держава виховує дітей
Ghabriela Kubi. Na shljaxu do ghendernoji ljudini.pdfGhabriela Kubi. Na shljaxu do ghendernoji ljudini.pdf (588.5 kB)