ЗАХИСТИМО МАЙБУТНЄ УКРАЇНИ!



ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ!

***

ЗАХИСТИМО МАЙБУТНЄ УКРАЇНИ!

На цьому блозі викладатиметься інформація та інші матеріали для ВСІХ людей, бажаючих взяти участь у безстроковій АКЦІЇ "ЗАХИСТУ ЖИТТЯ"...

Слава Ісусу Христу!

Любі, у Христі Ісусі, брати й сестри, щановні відвідувачі моїх приватних блогів, новий блог, присвячений для поширення у мережі вкрай необхідної інформації про ЗАХИСТ та ЗБЕРЕЖЕННЯ ЖИТТЯ, усім, ще ненародженим дітям, але повноправним особам української нації, даним нам у дар від Небесного Отця...

ЗАКЛИКАЮ ВАС брати активну участь у позатерміновій акції - ЗАХИСТИМО МАЙБУТНЄ УКРАЇНИ!

З повагою, сл.Б. Леонід.

«Шлях» (тт.265-491)


"Шлях" Святий Хосемарія Ескріва де Балаґер
(тт.265-491)

ПРИСУТНІСТЬ БОГА

265. Діти... Як же вони силкуються поводитися гідно перед батьками!
        А як намагаються зберігати свою великокняжу гідність діти короля перед своїм пануючим батьком!
        А хіба ж ти не знаєш, що завжди стоїш перед лицем Найвищого Царя, Бога-Отця?

266. Не приймай постанови, не продумавши справи хоч хвилину перед Богом.

267. Треба набратись переконання, що Бог завжди коло нас. Ми живемо так, наче б Господь був десь там далеко, де блищать зорі, й не враховуємо того, що Він завжди в нашій присутності.
        Кожного з нас Він любить більше, ніж будь-яка мати в світі спроможна любити своїх дітей. Як люблячий Батько, Він нам помагає, нас надихає, благословить і... пробачає нам.
        Скільки разів нам, ще дітьми, пощастило прояснити обличчя наших батьків, заявляючи по вчиненому збитку: «Більше не буду»? Правдоподібно, ще того самого дня ми збиточили знову... І наш батько, з голосом удавано суворим та серйозним лицем, знову нам докоряв. У той же час його серце, тонкий знавець наших хиб, щеміло від думки: «Бідна дитина, як вона силкується вестися добре!»
        Нам треба наскрізь просякнути вірою, що найрідніший наш Батько – це Господь, що перебуває в нашій присутності та є на небесах.

268. Привчися кожноденно багатократь підносити своє серце у вдячності до Бога. За те, що подає тобі одне і друге; що тебе зневажено; за те, що маєш потрібне тобі, як і за те, чого не маєш.
        За те, що такою чудовою учинив Свою Матір, яка доводиться Матір'ю також і тобі; що створив сонце й місяць, он ту тварину і цю рослину; що створив он того чоловіка таким говірким, а тебе маломовним...
        Подякуй Йому за все, бо все воно добре.

269. Не будь засліплений і розсіяний такою мірою, щоб думкою не віддати шани св. Дарам, як угледиш здалека бані та стіни дому Господнього. Він очікує тебе.
        Не будь засліплений і розсіяний такою мірою, щоб не віддати принаймні «стрілистої» молитви Пречистій Діві Марії, проходячи попри місця, де – тобі відомо – зневажають Христа.

270. Чи не радісно тобі відкрити на твоєму звичному шляху вулицями міста ще одну святиню?

271. Мовив один чоловік молитви: Хай буде Ісус метою в наших змаганнях, нашою Любов'ю поміж почуваннями, нашою Справою у слові, і нашим взірцем у чинах.

272. Щоб не втрачти безпосереднього контакту з Богом, раджу тобі вживати отих людських засобів: це «стрілисті» молитви, вчинки Любови та покути, духовні причастя, душевне споглядання на образ Богоматері...

273. Сам !.. Ти не самотній. Хоч і далеко, при тобі ми. Втім, з тобою Бог, з тобою Дух Святий, який, осілий в формі благодати в душі твоїй, надає надприродний тон усім твоїм думкам, бажанням і вчикам.

274. «Отче», – говорив мені один молодий чоловік, здібний студент Мадрідського університету (і де то він обертається тепер?), – «я передумав оте, що ви мені казали – що я син Божий! Опісля впіймав я себе на тому, як ішов вулицею, по вінця повний гордістю – з високо піднесеною головою, груди колесом – бо я – син Божий!»
        З найспокійнішим сумлінням я порадив йому плекати й нарощувати ту «гордість».

275. Не маю сумнівів у твоїй чесності. Знаю, що ти дієш в присутності Бога. Але... у мене невеличке зауваження: свідками твоїх учинків є, а чи можуть бути, люди, які судять справи по-людськи... Тому треба дати їм добрий приклад.

276. Якщо звикнеш, принаймні раз на тиждень, шукати Пречистої, щоб піти до Ісуса в Її товаристві, то побачиш, що подвійно відчуєш присутність Бога.

277. Питаєш мене, навіщо той дерев'яний хрест. У відповідь зацитую тобі уривок з одного листа: «Погляд, піднесений з-над мікроскопа, падає на чорного й суворого хреста. Цей хрест без Розп'ятого має свою символіку. Має змисл, що його інші можуть недоглянути. І той, хто, втомлений, збирається покинути свою роботу, знову схиляється над сочкою та працює далі. Бо самотній хрест на стіні тужить за спиною, що його понесла б».

278. Живи в присутності Бога – і осягнеш життя надприродне.


НАДПРИРОДНЕ ЖИТТЯ

279. Погляд людський плоский, прибитий до землі, двохвимірний. Ведучи життя надприродне, отримаєш від Бога третій вимір, вимір висоти, а з ним – відчуття рельєфности, ваги та об'єму.

280. Без надприродного змислу твого життя, твоя християнська любов обернеться в філантропію, чистість – у приличність, умертвляння – в дивацтво, подвиги – в самобатоження, і всі вчинки стануть безплідними.

281. Мовчання – це наче двірник внутрішнього життя.

282. Такий парадокс: святість більше доступна, ніж ученість, а проте легше бути вченим, аніж святим.

283. Розважитися. Тобі треба розважитися! Широко відкрий очі, щоб добре спиймати форми речей, або ж, з уваги на твою слабозорість, прижмурся...
        Тоді ж зажмурся цілковито! Вглибся у внутрішнє життя, й ти побачиш дива дивенні світу ліпшого і світу нового в неуявленних кольорах і формах; увійдеш у контакт із Богом і збагнеш свою слабість; ти убожестившся тією божественністю, яка, з наближенням до твого Отця, збратає тебе ще більше з твоїми браттями-людьми.

284. Прагнення: щоб я був добрим, а всі інші – ліпшими, ніж я.

285. Навернення – це справа однієї хвилини, а освячення – праця цілого життя.

286. Нема під сонцем нічого ліпшого, як жити в ласці Бога.

287. Чистість наміру. Її осягнеш завжди, якщо завжди і у всьому матимеш за єдину мету вдоволити Бога.

288. Увійди в рани розп'ятого Христа. Там навчишся тримати в карбах твої змисли, житимеш внутрішнім життям, і постійно віддаватимеш Отцеві жертву терпінь, зазнаних Господом і Марією, щоб сплатити борги твої та заборгованість усіх людей.

289. Богу миле твоє горіння служити Йому... Але без ефективного досконалення твоєї щоденної поведінки те горіння безплідне.

290. Виправляти. По трохи кожного дня. Це твоє постійне завдання, якщо хочеш стати святим.

291. Твій обов'язок – освятитися. Також твій. Бо ж хто коли казав, що це виключний обв'язок духовенства і ченців?
        Господь сказав усім без винятку: «Будьте досконалі, як досконалий Отець ваш небесний».

292. Внутрішнє життя якраз і повинно полягати в тому, щоб розпочинати і... розпочинати віднова.

293. Чи у твоєму внутрішньому житті ти розмірковував у спокої про красу «служити», і то завжди на основі дійсної добровільности?

294. Всходи урожаю зникли під глибоким снігом. Власник же поля вдоволено сказав: «Тепер вони ростуть у корінь, міцніють!»
       Згадалося це мені, коли я подумав про твою вимушену бездіяльність. Скажи но: либонь ти також «ростеш у корінь»?

295. Якщо ти не пануєш над собою, то, будь ти й дуже могутній, мене огортає жаль і сміх на думку про твоє панування.

296. Важко читати в св. Євангелії те місце, де пилат питає юрбу: «Котрого бажаєте, щоб я вам відпустив: Варавву, чи Ісуса, що зветься Христос?»  
       Ще болячіше чути відповідь: «Варавву!»
       Найстрашніше ж усвідомити собі, що я самий, і то багатократно, збившися з дороги, також відповідав: «Варавву!»  А до того ж добавляв: «Христа? – Розпни Його!» 

297. Все те, що тебе турбує під цю пору, має своє – більше або менше – значення. Значення ж абсолютне має те, щоб ти був щасливий, щоб осягнув спасіння.

298. Нові світла? Який ти рад, удостоївшись у Бога ласки ще раз відкрити давно відкрите, як америку!
       Покористуйся такою хвилиною. Це хвилина заспівати гімн вдячности; хвилина вимести пилюку з далеких закутин твоєї душі; хвилина позбутися рутини в чомусь, не дати приводу до гріха ближньому...
       Кажучи коротко, хай твоя вдячність прибере форму якоїсь конкретної постанови.

299. Христос умер задля тебе. Що ж повинен би вчинити задля Христа ти?

300. Твій особистий досвід – несмак, неспокій, огірчення на душі – у практиці життя доводить тобі правдивість слів Ісусових: ніхто не може служити двом панам.


ЩЕ ПРО ВНУТРІШНЄ ЖИТТЯ

301. Ось секрет, сказаний на повний голос: ті кризи, що їх переживає світ, це кризи святих.
       Бог хоче мати жменю «своїх» людей у кожній сфері людської діяльности. А в результаті – мир Христовий у царстві Христовому.

302. Твй хрест. Як християнин, ти завжди повинен носити при собі розп'яття. Повинен покласти його на твоєму робочому столі, й поцілувати його перед нічним спочинком, по пробудженні, як також проти твоєї душі підносить бунт слабе тіло.

303. Не бійся називати Господа Його власним іменем, Ісус, і визнати Йому свою любов.

304. Намагайся укласти собі час так, щоб кожного дня декілька хвилин провести в благословенній самоті, що така потрібна для розвитку внутрішнього життя.

305. Пишеш мені: «Простота – це наче сіл досконалости. Якраз же її у мене нема. Хотів би її осягнути з допомогою Його та вашою».
        Матимеш допомогу так Його, як і мою. Тільки вжий власних заходів.

306. Людське життя на землі – це постійна боротьба, – спостеріг Йов багато століть тому.
        А ще й сьогодні бувають люди, які влаштували собі життя так вигідно, що це спостереження до їх уваги не дійшло.

307. Цей надприродний спосіб діяння – це засіб у справжній військовій тактиці. Війну – тобто щоденну боротьбу в твоєму внутрішньому житті – ведеш зі становищ, які ти заздалегідь приготовив здалека від основних стін твоєї твердині.
        У тих становищах ти й зустрічаєш ворога: у твоєму невеличкому умертвленні, у звичній молитві, у впорядкованій праці, в плині твого життя. Таким способом, ворогові важко проникнути до бійниць твоєї твердині – надто слабих, щоб витримати удар. Якщо ж ворог і проникне так далеко, то безсилим для удару.

308. Ти пишеш, а я тільки цитую: «Моя радість і мій спокій. Ніколи не зазнаю радости без спокою. А що таке спокій, мир? Мир – це щось пов'язане з війною; це результат перемоги. Мир вимагає від мене постійної боротьби. Без боротьби не осягну миру».

309. Поглянь, яка незглибна в своєму милосерді Божа справедливість! Бо ж той, хто визнає свою провину, на суді людському зазнає покарання; на суді ж Божому він отримає пробачення.
       Благословенним же хай буде святе Таїнство Покути!

310. «Зодягніться в Господа нашого Ісуса Христа», навчав св. Павло римлян. Саме в Таїнстві Покути ти і я зодягаємося в Ісуса Христа та Його Заслуги.

311. Війна. Війна, – кажеш ти, – має надприродну мету, що її світ не збагнув: війна ведеться для нас.
        Війна становить найважчу перешкоду на легкому шляху. Але нам треба буде, кінець кінцем, її полюбити, як чернець повинен любити свої подвиги.

312. Яка сила Твого ймення, Господи! За звичкою, я розпочав свого листа: «Хай Ісус має тебе в Своїй опіці».
        Мені ж на це відписано: «Ваше побажання – Хай Ісус має тебе в Своїй опіці – мене вже зберегло від чималої неприємности. Хай же Він також має у своїй опіці всіх».

313.  «Поскільки Господь мені помагає із Своєю звичною щедротою, я постараюся віддячитися Йому, "витончуючи" мою поведінку», – ти сказав мені. Я ж і не мав нічого докинути до того.

314. Я тобі й писав, і говорив: «Полягаю на твою підтримку. Побачиш, що ми зробимо!»
        Що ж інше ми могли зробити, як не полягати на підтримку Його!

315. Місіонер. Мрієш стати місіонером. У тебе жевріння св. Ксаверія, хочеш здобути Христові імперію. Японію, Китай, Індію, Росію, холодні країни Північної Європи, чи, може, Америку, Африку, або Австралію?
        Підтримуй ті спалахи у своєму серці, той голод душ. Тільки ж не забувай, що, «повинуючись», ти стаєш кращим місіонером. Відрізаний географічними просторами від тих місць апостольської діяльности, працюючи то тут, то там, – чи не відчуваєш, як св. Ксаверій, утоми в руках по виконанні стількох христин?

316. Кажеш мені, що так, що ти хочеш. Гаразд, але чи це хотіння таке велике, як прангення захланного грошей і гордовитого почестей, як любов матері до своєї дитини та як шукання нещасного змислового чоловіка за втіхами?
       Не таке? Значить, ти не хочеш.

317. Скільки зусиль віддають люди своїм земним справам! Тут і мрії про почесті, і жадоба багатства, і піклування про змислові втіхи. Чоловіки й жінки, багаті й бідні, старі, молодші, ще молодші, й навіть діти – всі однаковою мірою.
        Коли ти і я віддамо стільки ж зусиль справам нашої душі, то осягнемо віру живу й діяльну, і не буде такої перешкоди, що її ми не подолали б у підприємствах нашого апостольського служіння.

318. Яка знаменита порада Апостола тобі, як спортсменові: «Хіба ви не знєте, що ті, хто на перегонах біжать, усі біжать, але нагороду отримує один! Біжіть так, щоб одержали ви!»

319. Зосередься. Шукай Бога в тобі самім та слухай Його.

320. Підтримуй у собі ті шляхетні думки, ті святі хотіння, які щойно зароджуються... Аби іскорка може спалахнути ватрою.

321. Апостольська душе! Чи не говорить тобі нічого та інтимність Ісусова у відношенні до тебе, та близькість із Ним упродовж стількох років?

322. Це правда, що наш Кивот я завжди називаю Віфанією... Стань у ряд Учителевих приятелів: Лазаря, Марти, Марії. Пясля того не будеш мене питати, чому називаю Кивот Віфанією.

323. Ти знаєш про існування «євангельських рад». Іти за цими радами вимагає витончености в Любові. Кажуть, що це для небагатьох. Мені ж інколи думається, що це міг би бути шлях для багатьох.

324. «Чоловік цей почав будувати, але докінчити не міг».
        Як захочеш, можеш уникнути цього сумного зауваження у відношенні до тебе, бо маєш же всі засоби, щоб завершити будівлю твого освячення: ласку Божу та твою волю.


ЛІТЕПЛІСТЬ

325. Поборюй твою млявість, яка чинить тебе ледащим і недбалим у духовному житті. Гляди, це може стати початком літеплости. За словами ж Писання, Бог викине літеплих із уст Своїх.

326. Мені боляче усвідомляти собі небезпеку літеплости, перед якою стоїш, коли не бачу у тебе серйозного змагання до досконаласти у твоєму середовищі.
       Промовляй за мною: не хочу літеплости! «Зо страху Твого моє тіло тремтить!» Зішли мені, Боже, синівський страх, що оживив би мене.

327. Мені відомо, що ти уникаєш смертельних гріхів. Дбаєш про своє спасення! Але не турбуєшся тим, що постійно й свідомо допускаєшся повсякденних гріхів, хоч і чуєш голос Бога, що кличе тебе стриматися від кожного гріха.
        Твоя зла воля випливає якраз із літеплости.

328. Як мало в тобі любови до Бога, якщо без бою піддаєшся гріхові тільки тому, що той гріх не важкий!

329. Повсякденні гріхи наносять великі шкоди душі. Це тому говорить Господь у "Пісні над піснями": «Ловіть нам лисиці, лисенята маленькі, що ушкоджують нам виноградники» – полюйте на тих малих шкідників, що знищують виноградника.

330. Як боляче мені за тебе, що не жалуєш своїх повсякденних гріхів! Бо без скрухи за них ти й не розпічнеш справжнього внутрішнього життя.

331. Ти літеплий тоді, як ліниво та без охоти виконуєш усі завдання, що стосуються Бога, і як вирахувано та «хитро» шукаєш способу применшити свої обов'язки, і як не думаєш про ніщо інше поза самим собою та своєю вигодою, і як ведеш беззмістовні та пусті розмови, і як толеруєш повсякденні гріхи, і як дієш із людських міркувань.


НАВЧАННЯ

332. Хто міг стати вченим, а не став ним, у нас не має пробачення.

333. Навчання. Повинування: «Небагато, зате добре».

334. Молишся, умертвляєшся, працюєш для тисячі апостольських справ, але... не учишся. І як не змінишся, користи з тебе не буде.
        Загальне та будь-яке професіональне навчання – у нас невідмовний обов'язок.

335. Для сучасного апостола одна година навчання – це стільки, що одна година молитви.

336. Якщо маєш служити Богові твоїм розумом, то для тебе навчання – чільний обов'язок.

337. Прймаєш св. Тайни, молишся, зберігаєш плотську чистоту, але... не учишся.
        Тож і не кажи мені, що ти добрий: ти тільки добрячий.

338. Давніше, коли людські знання, наука, були обмежені, видавалося вельми можливим, що одному вченому під силу взяти на себе оборону та прославлення нашої святої віри.
        В нашу пору розвиток науки вшир і глиб ставить до апологетів вимогу поділити працю таким способом, щоб обороняти Церкву в усіх сферах.
        Ти не можеш відмовитися від того обов'язку.

339. Книжки. Їх не набувай, не порадившись людей, що думають по-християнськи, тямущих і досвідчених. Інакше ти міг би набути твори негодящі, а то й шкідливі.
        Скільки разів трапляється, що чоловік іде й думає, що під пахою несе книжку, насправді ж несе зайве сміття.

340. Учися. Вчися наполегливо. Якщо маєш намір стати сіллю і світлом, то необхідне тобі знання, компетентність.
        А чи ти думаєш, що як ти нероба та угодник власних вигід, то знання до тебе прийде, як премудрість, налита зверху?

341. Це добре, що стільки наполегливости вкладаєш у навчання, але при умові, що ти такий же наполегливий у поглибленні внутрішнього життя.

342. Не забувай, що перед тим, як навчати, треба працювати. «Розпочав творити і навчати», – говорить св. Письмо про Ісуса Христа.
        Найперше творити, щоб ти і я могли навчитися.

343. Працюй. Поглинений у працю за професією, ти удосконалиш своє душевне життя і змужнієш, бо позбудешся навику присікатися й шукати діри в цілому.

344. Виховнику! Твою безсумнівну наполегливість, яку вкладаєш у шукання та застосовування кращої методики, щоб дати учням світське знання, прояви також у шуканні та застосуванні християнської аскези, що становить єдину методу досконалости так твоїх учнів, як і тебе самого.

345. Освіченість, освіченість! Гаразд, хай ніхто не перестигне нас у змаганні до неї, ні в її посіданні.
        Але освіченість – це засіб, а не мета.

346. Учню! Формуй у собі стійку та активну побожність, відзначайся у навчанні, змагай до того, щоб стати передовиком і апостолом у твоїй професії. При такій наполегливості в релігійному та світському навчанні, можу тобі заручити швидке й невпинне зростання.

347. Твоя єдина турбота – розбудовуватися культурно. Треба ж розбудовувати й душу. тільки під тією умовою зможеш працювати як слід: для Христа. Щоб Він запанував у світі, для цього треба людей, що, задивлені в небо, могли б компетентно працювати у всіх сферах людської діяльности і з тих позицій мовчазно та ефективно виконувати апостольські завдання професійного характеру.

348. Сумління тобі постійно підказує, що твої бездіяльність, недбальство та лінощі випливають із боягузтва та туги за вигодами, але «дороги» вони не визначають.

349. Не хвилюйся тим, що твоя правдива думка обурює злосливого слухача, бо його обурення фарисейське.

350. Бути добрим християнином і, в добавок, людиною вченою – це ще мало. Як не злагідниш різкости у твоїй вдачі, як не спроможешся поєднати твого запалу та твоєї вчености з добрим вихованням, то мені не видко, як ти міг би стати святим. При всій ученості – або якраз завдяки їй – тебе треба тримати, як вола, коротко прив'язаним до жолоба.

351. Вигляд самопевности чинить тебе неприємним і несимпатичним, осмішує, та що гірше, відбирає ефективність твоїй апостольській діяльності.
        Не забувай, що надміром учености грішать і дуже пересічні люди.

352. Твоя власна недосвідченість приводить тебе до високого уявлення про себе самого, до хвалькуватости й до пози, яка, на твою думку, придає тобі ваги.
        Будьласка, виправся. При всій своїй нетямущості, ти можеш пролізти на керівні становища (це вже траплялося не раз!) і, не збагнувши, що ти нездара, відмовишся слухати порад достойних людей. Яких шкід завдасть твоє безголове керівництво – страшно й подумати!

353. Безконфесійність, невизначеність. Старі міти, які вічно стараються молодніти.
        Чи завдав ти собі труду подумати тільки, який це абсурд, вступаючи чи то до університету, чи до професійної спілки, чи до вченої ради, а чи до парляменту, залишити свої християнські переконання, разом з капелюхом, при входових дверях?

354. Використовуй час. Не забувай про те фігове дерево, що зазнало прокляття. Навіть і воно щось робило: скидало листя. Докладно, як ти...
        Не шукай оправдань. Бо ж, як каже Євангелист, нічого не помогло фіговому дереву ссилатися на те, що це не була пора плодоношення, коли Господь зволив шукати на ньому фіг.
        Безплідним воно залишилося назавжди.

355. Люди, зайняті людськими справами, кажуть, що час – то гроші. Мені здається, що це ще мало. Для нас, зайнятих справами душі, час – це спасіння.

356. Мені незрозуміло, як це ти, називаючися християнином, ведеш життя безпожиточного нероби. Чи ти забув про трудове життя Христа?

357. Усі гріхи, – пишеш мені, – здається, тільки й чекають на безділля. Саме безділля повинне бути проголошене гріхом!
        Хто віддає себе праці для Христа, у нього не повинно бути вільної хвилини. Бо ж і відпочинок не означає безділля. Відпочинок – це розвага діяльністю, що вимагає менше зусиль.

358. Безділля – це щось незрозуміле в чоловікові з душею апостола.

359. У свою звичну професійну працю поклади надприродне міркування, і таким способом ту працю освятиш.


ВИХОВАННЯ

360. Як ти щиро сміявся, коли я порадив тобі віддати свої молодечі роки під опіку св. Архангела Рафаїла, щоб він повів тебе, як молодого Товита, до святого подружжя. Жартома ж я докинув: з жінкою доброю, гарною й багатою.
        А як же ти задумався, коли я відтак порадив тобі віддатися під опіку отого мужніючого апостола Івана, якщо вимоги Бога до тебе більші.

361. Ти внутрішньо морщишся від того, що з тобою поводяться шорстко. Відчуваєш контраст поміж тією суворістю та поведінкою твоїх рідних. У відповідь зацитую тобі уривок з листа молодого військового лікаря: «До хворого треба зайняти становище холодне й вирахуване, а водночас об'єктивне й корисне для нього, – становище чесного професіонала. До чого тут плаксиве пещення. Ось перев'язочний пункт під час бою. До нього стікаються все нові поранені. А і з попередніми нікуди дітися, бо транспорт у запілля діє повільно. Що сталося б, якщо б при ношах кожного почали ще збиратися спочутливі родичі? Хоч бери й переходь до ворога!»

362. Чуда мені зайві. Вистачить і тих, що про них розповідає св. Писання. Навпаки, мені потрібне твоє виконання обов'язку, твоя сприйнятливість до ласк.

363. Ти розчарований. Прийшов пригноблений, бо щойно отримав лекцію від людей. Вони думали, що їх не потребуватимеш, а тому щедро жертвували свої послуги. Один лиш натяк на те, що їм довелося б подати тобі матеріальну допомогу – от кілька нещасних копійчин! – мав силу повернути приязнь у байдужість.
        Покладайся тільки на Бога й на тих, хто єднається з тобою задля Нього.

364. Ах, якби то тільки ти взявся служити Богу так «серйозно» і так сумлінно, як служиш своїм честолюбству, зазнайству та змисловості...

365. Якщо відчуваєш внутрішній поштовх стати провідником, то змагай до того, щоб між твоєю братією бути останнім, а поміж усіма іншими – першим.

366. Позволь же, яка кривда діється тобі, якщо цей або той має більш довір'я до людей, яких знає довше, або до яких він більше схиляється за симпатіями, за спільністю професії, за вдачею?
        А проте, поміж своїми людьми уникай навіть сповидности особистої приязні.

367. Навіть найбільш вишукана лакоминка, пожерта свинею (нема ради: так називається одна тварина!), перетворюється, в найкращому випадку, в свинину.
        Будьмо ж ангелами, щоб мати силу підносити престиж ідей шляхом їх засвоєння. А принаймні будьмо людьми, щоб мати здатність перетворювати сприйнятий харч у шляхетні та гарні м'язи, або в потужний мозок, здібний розуміти й прославляти Бога.
        Одне тільки: не будьмо двоногими тваринами, яких і так стільки навколо!

368. Нудьгуєш? Це тому, що всі твої змисли збуджені, а душа приспана.

369. Милосердя Христове поведе тебе до багатьох шляхетних уступок. І милосердя Христове поведе тебе до великої непоступливости, такої ж шляхетної.

370. Як ти не злий, а тільки робиш враження злого, то ти глупий. Ця ж глупота, як камінь спокуси, гірша від самої злоби.

371. Коли люди лихої професійної репутації роблять видовище із своєї прикладности у виконуванні зовнішніх релігійних практик, то певно тебе підриває сказати їм на вухо: будьласка, трохи збавте з тієї вашої релігійности!

372. Якщо займаєш службове становище, то користуєшся зв'язаними з тим правами та маєш певні обов'язки.
        Коли ти з приводу – чи під претекстом – якоїсь справи занедбуєш твої службові обов'язки, то допускаєшся схиблення з дороги. Не втрачай професійного престижу, бо саме він становить «гачок» для рибалення людей.

373. Мені подобається гасло твого апостольського служіння: «Працювати без віддиху!»

374. До чого цей поспіх? Не кажи мені, що то діяльність; це бездумна крутанина.

375. Розсіяність. Твої змисли та сили топиш аби в калюжі. Так і кружляєш: без зосередження, з розсіяною увагою, з приспаною силою волі та зі збудженою похітливістю.
        Зроби крутий поворот та підпорядкуйся якомусь плянові, який поставив би тебе на шлях християнського життя, бо інакше не спроможешся зробити нічого корисного.

376. «Впливи середовища такі сильні!» – кажеш ти. Доводиться мені відповісти: без сумніву сильні. Саме тому мусите виховуватися в такий спосіб, щоб з цілою природністю вилонити власне середовище, здатне задавати тон суспільству, серед якого живете.
        Засвоївши ж собі цього духа, ти, я певен, з зачудованням перших учнів, що побачили свої чуда, вчинені іменем Христа, промовиш: «Такий сильний наш вплив на середовище!»

377. Але як осягнути «наше виховання» і як зберегти «нашого духа»? Ось відповідь: здійснюй конкретні норми, що їх перед тобою поставив духовний провідник, що їх він тобі пояснив та навчив любити; приводь їх в життя – і станеш апостолом.

378. Не будь песимістом. Чи ж не знаєш, що все те, що діється, а чи може діятися, виходить на добре?
        Хай твій оптимізм буде необхідним вислідом твоєї віри.

379. Природність. Ваше життя християнських лицарів та християнських жінок хай буде таким же природним, як сіль і світло; хай не буде в ньому ні чудацтва, ні вигаданости; завжди будьте носіями нашого духу простоти.

380. «А що, як я живу в поганському середовищі й мій спосіб життя йде в розріз із тим середовищем – чи моя природність не виглядає надуманою?» – питаєш мене.
        Відповідаю: між способами життя твоїм та середовища без сумніву прийде до зудару. Поскільки ж ти своєю діяльністю доводиш свою віру, то цей контраст до оточення якраз і становить природність, що її від тебе вимагаю.

381. Не турбуйся, коли хто каже, що ти керуєшся почуттями приналежности до спільноти. Що ж вони хотіли б? Мати справу з крихким знаряддям, що розпадається на кусні, як тільки його хто візьме в руку?

382. Даруючи оту «Історію Ісуса», я вписав тобі присвяту: «Шукай Христа. Знайди Христа. Люби Христа».
        Це три дуже чітко зарисовані етапи. Чи намагався ти, принаймні, жити на першому з них?

383. Якщо люди бачать, що захитався ти, як їх провідник, то нема чого й дивуватися, що хитається їх послух.

384. Розгубленість. Мені стало відомо, що ти засумнівався в правильності твоїх поглядів. Для того, щоб ти мене ліпше зрозумів, я тобі написав:
        З обличчя диявол дуже поганий. Тому ж що він мудрагеля, то влаштовується так, щоб ми його рогів не розгледіли. Зустрічі віч-на-віч він уникає, а часто маскується шляхетністю, чи навіть духовістю.

385. Промовляє Господь: «Нову заповідь Я вам даю: любіть один одного!.. По тому пізнають усі, що ви учні Мої...»
        А св. Павло: «Носіть тягарі один одного, і так виконаєте закон Христовий».
        Від себе я не докину тут ні слова.

386. Не забувай, сину, що тут, на землі у тебе тільки одне зло, що його ти повинен боятися й оберігатися з Божою ласкою: це гріх.


РІВЕНЬ ТВОЄЇ СВЯТОСТИ

387. Рівень святости, що її від нас вимагає Господь, визначається такими трьома точками:
        Свята непримиренність, святий примус і свята безтурботність.

388. Свята безтурботність – це одна справа, а світська нахабність – зовсім інша.

389. Свята безтурботність – це характерна прикмета дитинства. Дитина не пов'язується нічим. Своїх природних слабостей вона не намагається приховати, навіть якщо на неї дивляться всі.
        Та ж сама безтурботність, перенесена в площину життя надприродного, веде до такої постави: хвала чи нехтування, подив чи зневага, честь чи ганьба, багатство чи вбогість, краса чи потворність – яка вже там різниця!

390. Смійся з кпин. Пускай попри вухо балачки. Побач і відчуй Бога в самому собі та в усьому, що тебе оточує. В такий спосіб осягнеш святу безтурботність, що її потребуєш – який парадокс! – на те, щоб вести дбайливо тонке життя християнського лицаря.

391. Тобі, озброєному святою безтурботністю, балачки навколо – що говорять, а що могли б сказати – не важать нічого.

392. Для того, хто чинить що найкраще, смішне не існує.

393. Людина примирлива, поступливий лицар, ще раз видала б Ісусові вирок смерті.

394. Поступливість – це несхибний знак неслушности. Людина, що поступається ідеалом, справами чести й віри, це людина... без ідеалу, без чести й без віри.

395. Один Божий чоловік, загартований воїн, ужив у диспуті такого аргументу: «Значить, я непоступливий? Згода. Бо я впевнений у слушності мого ідеалу. І навпаки, ви дуже поступливі. Чи згодитеся, що два плюс два у сумі дають три з половиною?.. Невже ні?.. Не поступитеся такою дрібничкою навіть в ім'я приязні? Значить, ви вперше переконалися у своїй слушності й, таким способом, перейшли... до моєї партії!»

396. Свята непримиренність – це не те саме, що бузувірство чи фанатизм.

397. Будь непримиренний у спавах доктрини і в поведінці. Зате будь поступливий у справах формальних. Будь крицевим лезом у замшем підбитій піхві.
        Будь непримиренний, але не будь хамлом.

398. Непримиренність – це не просто непримиренність, а свята непримиренність.
        Не забувай, що існує ще також і святий примус.

399. Під оплески широких мас глядачів, ми застосовуємо силу, щоб ударемнити намагане самогубство і врятувати дочасне життя людини. Тоді чи не маємо права вдатися до такого самого примусу – святого примусу – щоб урятувати Життя (з великої літери) багатьох таких, хто задається божевільною метою вчинити самогубство душі?

400. Скільки злочинів діється в ім'я справедливости! Якщо у тебе, як торгівця вогнепальною зброєю, хтось хоче купити отаку невеличку штучку, щоб убити твою рідну матір, – ти продасиш?.. Чи тільки тому, що тебе не влаштовує ціна?
        Будь ти професор, журналіст, політичний діяч, і будь хто-будь: подумай!

401. Бог і дерзання! Дерзання – це не те саме, що нерозсудливість. Дерзання – це також не авантюрництво.

402. Проси Ісуса пробачення не лише за провини власні; люби Його не лише твоїм серцем...
        Принеси Йому каяття за всі зневаги, яких Він зазнавав, зазнає і буде зазнавати. Налий своє серце всією любов'ю всіх, хто Його любив найпалкіше.
         Сміливо, дерзновенно визнай Йому, що в безумній любові до Нього ти перестиг і св. Марію Магдалину, й обидві святі Тереси, і святих Августина, Домініка, Франціска, Ігнатія і Ксаверія.

403. В дерзанні піди ще далі та, коли тобі чого треба, не проси, а просто скажи: «Ісусе, я хочу цього чи того», завжди попереджаючи звернення зворотом: «Хай буде воля Твоя». Таким бо способом просять діти.

404. Ти зазнав невдачі? Ми не зазнаємо невдачі ніколи. Ти ж цілковито поклався на Бога. Відтак вичерпав усі доступні людські засоби.
        Повір у таку от правду: твій успіх – якраз тепер і в цій справі – полягає в невдачі. Принеси подяку Господеві, і починай віднова!

405. Ти зазнав невдачі? Але ж ти знаєш, ти глибоко переконаний, що невдачі ти зазнати не можеш.
        Ти її й не зазнав, а тільки здобув досвід. Дерзай далі!

406. Ось іншим разом – це була навіть не поразка, а спрвжній розгром. Бо ти втратив нашого духа. Отож тепер знаєш, що з точки погляду надприродности кожен фінал – перемога, чи поразка, це байдуже – не може називатися інакше, а тільки успіхом.

407. Прав, які випливають із урядового становища, ми не повинні змішувати з правами особистими. Тих перших прав зрікатися не можна.

408. Святоша – це така ж карикатура святого, як девотка чи лицемір – карикатура побожного.

409. Ми не сміємо думати, що наша сповидна чеснота святости варта будь-чого, якщо вона не поєднана з основними християнськими чеснотами.
        Без такого поєднання вона виглядає так, як виглядають коштовності й високі відзначення, ношені поверх самої спідньої білизни.

410. Своєї чесноти не роздзвонюй.

411. Багато фальшивих апостолів мимовільно приносять користь широким масам, народові, завдяки силі самої Христової науки, яку вони проповідують, навіть якщо самі її не практикують.
        Але користі, приношені лжепророками, не надолужують велетенських і дошкульних шкід, яких вони завдають, убиваючи покликання на провідників і апостолів; достойні бо люди з огидою відвертаються від тих, хто не здійснює в житті науки, яку сам проповідує.
       Тому хто не готов провадити повноцінного життя, не повинен пропихатися в перший ряд, де місце провідникам. Це стосується так чоловіків, як і жінок.

412. Хай вогонь твоєї Любови не буде солом'яним, хай не буде сповидністю чи підробкою вогню, що своїм дотиком не запалить нічого, ні не дасть тепла.

413. Сатанинська відмова служити Богу виявилася дуже заразливою. Чи не відчуваєш великодушного прагнення щоденно, разом з волею молитися й працювати, приносити Йому клятву послуху й вірности, яка перевершила б у заразливій силі отой заклик до бунту?

414. Який жаль викликає Божий чоловік, який скотився на дно упадку. Скільки ж більше жалю викликає Божий чоловік, потоплений у літеплості та в марнотах світу!

415. Не придавай великого значення тому, що світ називає перемогами чи поразками. Скільки разів переможеним виявлявся якраз переможець!

416. «Бо без Мене нічого чинити не можете ви!» Світло нове, а чи, краще, нове освітлення для моїх очей, я отримую від того Світла Вічного – св. Євангелії.
        Чи можуть мене здивувати «мої» глупства?
        Я мушу розділити усі свої справи з Христом, і тоді не буде нічого глупого в моєму веденні; уточнюючи форму вислову, тоді я мої справи перезву на «наші справи».


ЛЮБОВ ДО БОГА

417. Немає іншої любови, крім Любови.

418. Таємна сила, що надає вартість чомусь приниженому, чи навіть принизливому, це Любов.

419. Дитина. Хворий. Коли пишете ті слова, то чи не відчуваєте спокуси писати їх з великої літери?
       Правдою є, що для душі, сповненої любов'ю, діти та хворі – це Він.

420. Як мало одного життя, щоб віддати його Богу!

421. Приятель – це скарб. Велике це слово – приятель! Бо де твій скарб, там і серце твоє.

422. Ісус – це твій Приятель. Приятель з великої літери. У Нього серце людське, як твоє. У Нього очі сповнені любов'ю, очі, що оплакували Лазаря...
        І так, як любив Лазаря, Він любить і тебе.

423. Боже мій, люблю Тебе, але... навчи мене любити!

424. Карати з любови – це таємний спосіб підносити кару, накладену на того хто її заслуговує, до рівня надприродности.
        З любови до Бога, що зазнає зневаги, кара хай править за покуту; з любови до ближнього задля Бога хай накладена кара ніколи не буде пімстою, а ліком, що оздоровлює.

425. Мій Боже, як же я не збожеволів від самої свідомости, що мене так міцно любиш!

426. У Христі поєднуються всі ідеали, бо Він – Цар, Любов, Бог.

427. Господи, вчини мене поміркованим у всьому, крім Любови.

428. Якщо любов, навіть людська, приносить стільки утішення тут, то якою ж буде Любов на небесах?

429. Все, що вчинене в ім'я Любови, стає прекрасним і величним.

430. Ісусе, хай буду я останнім у всьому, а тільки першим в... Любові!

431. Не бійся Божої Справедливости. Справедливість у Бога така ж гідна подиву й така ж сповнена любов'ю, як і Милосердя. Вони обидві дають свідчення Любові.

432. Уяви собі все найкраще й велике на землі; все, що приносить радість розумові та почуттям, чим розкошують тіло і змисли... Уяви собі світ та інші світи, які блимають до нас уночі з висот – цілий всесвіт. і все це, разом із усіма здійсненими задушевними мріями й примхами, не варте нічого супроти того Бога мого і твого, проти невичерпного скарбу, проти прекрасного цвіту, проти упокореного, зведеного до ролі слуги в стайні, де Він зволив народитися, в робітні Йосипа, у Страстях і безславній смерті, та в безумній Любові св. Євхаристії.

433. Живи Любов'ю, і завжди переможеш, навіть якщо б тебе переможено, в битвах твоєї внутрішньої боротьби.

434. Дозволь твоєму серцю вщерть сповнитися Любов'ю та вдячністю, коли бачиш, чк ласка Божа звільняє тебе щоденно від петель, заставлених на тебе ворогом.

435. «Страх Господній чистий». Святий страх Божий. Страх, що означає синівську пошану до Батька, але не рабський страх, бо твій Бог Отець – це не тиран.

436. Терпіння від любови. Тому що Він добрий, тому що Він твій Приятель, що віддав Своє Життя за тебе, тому що все добре в твоєму посіданні належить Йому, тому що ти Його глибоко зневажив, і тому що Він пробачив – Він пробачив тобі! – плач, мій сину, сльозами терпіння від Любови.

437. Якщо б то був умер якийсь чоловік, щоб урятувати мене від смерти! Умер же Бог. А мені байдуже.

438. Божевільний! Ти думав, що ти сам у єпископській каплиці, а я ж тебе бачив, як ти цілував чаші та кожний дискос, свіжо посвячені, щоб Він, зійшовши в них уперше, знайшов той твій поцілунок.

439. Не забувай, що терпіння – це пробний камінь Любови.


ЛЮБОВ ДО БЛИЖНЬОГО

440. Як ти скінчив свою роботу, то візьмися за роботу твого брата, в ім'я Христа помагаючи йому, та так тактовно і природно, щоб він і не завважив, що ти працюєш більше належного.
       Оце і справді тонка чеснота, гідна сина Божого!

441. Тобі болить те, що ближній твій не проявляє християнської любови до тебе. Скільки ж болить Богові твоя занедбаність у любові до Нього?

442. Відганяй від себе лиху думку про будь-кого, нвіть якщо б його слова або вчинки оправдували таку думку.

443. Негативної критики не стосй. Як нема місця на похвали й похвалити не можеш, то змовчи.

444. Ніколи не говори лихого про твого брата, навіть якщо у тебе причин подостатком. Найперше помолися перед Кивотом, а потім піди на побачення зі священиком, твоїм отцем, та вилий свою душу, свою турботу перед ним.
       І більш перед ніким.

445. Бурмотіння – це ропіючий гнійняк, який забруднює апостольську працю та гальмує її. Воно засмоктує християнську любов, пов'язує сили, каламутить спокій та розбиває єдність із Богом.

446. Якщо ти цілий уявляєш собою таку слабизну, то як же дивуєшся, що мають свої слабості інші?

447. На балакання, базікання й патякання з усіма їх наслідками люди витрачають – інколи в цілості – своє життя. Спостерігши це, вважаю мовчанку за ще потрібнішу, за гідну ще більшого пошанування. І добре розумію, Господи, чому ведеш рахунок кожного зайвого слова.

448. Сказати легше, ніж зробити. А ти зі своїм язиком, виточеним, як сокира, – чи ти хоч випадково й нехотя попробував раз зробити «добре» те, що, на твою «авторитетну» думку, інші роблять менше досконало?

449. Як це явище назвеш: нашіптування, бурмотіння, підбехкування, інтригування, спліткування, обмовляння, змовляння, наклеп, чи просто мерзотність?
        Як хто без основ присвоїть собі право чинити суд, то ледве чи цей суд не обернеться в судилище кумоньок.

450. Яка боляча Богові та яка шкідлива багатьом душам – а при тому скільки може освятити інших душ – несправедливість «справедливих»!

451. Не прімся судити. Кожен бачить справи зі своєї точки погляду, кожен міряє власною – майже завжди фальшивою – міркою, і кожен розглядає власними очима, найчастіше притьмареними або встеленими туманом пристрасти.
       Зрештою, погляд окремих осіб такий суб'єктивний і хворобливий, як і погляд отих модерних малярів, які кладуть на полотно кілька довільних мазків, а потім запевняють нас, що це наш живий портрет, наше ведення.
       Як мало важить людський суд! Не видавайте осуду, не пропустивши його перед тим крізь сито молитви.

452. Доклади, як треба, зусиль, щоб тим, хто зневажив тебе, пробачити завжди і відразу, бо, хоч який великий збиток чи яка шкода, завдана тобі, то Бог тобі пробачив багато більше.

453. Бурмочеш? Таким способом витрачаєш добрий настрій і, якщо не навчишся тримати язика за зубами, то крок за кроком, кожне твоє слово поведе тебе дедалі ближче до виходу із цього апостольського підприємства, в якому працюєш.

454. Не видавайте вироку, не вислухавши двох сторін. Навіть люди, що вважають себе за благочестивих, дуже легко забувають про ту основну норму розсудливости.

455. Чи усвідомляєш собі, яких шкід можеш начинити, коли з пов'язкою на очах берешся жбурляти камінням?
        Також не знаєш шкід, інколи ненаправлених, що їх можеш наробити, жбурляючи фрази – тобі вони видаються легенькими – лихослів'я, бо ж у тебе на очах пов'язка безоглядности чи пристрасти.

456. Критикувати й руйнувати – дуже легка справа. Навіть і останній попихайло з будівельної бригади вміє прикласти руки до розбивання чудових і шляхетних стін старого собору.
       Будувати – ось праця, що вимагає майстрів.

457. Хто ж ти такий, що берешся судити вдалість чи невдалість постанов твого зверхника? Чи не бачиш, що в нього більше основ судити, ніж у тебе? Що він має більший досвід, достойних, розумних і безпристрасних дорадників? І, перш за все, що йому дана більша ласка, спеціальна ласка його становища, що означає собою світло й могутню допомогу від Бога?

458. Ті зудари з себелюбством світу навчать тебе більше цінити братерську любов твоїх близьких людей.

459. У твоїй любові до ближнього багато зазнайства. Здалека ти принаджуєш, променієш. А зблизька відштовхуєш, бо нема в тобі тепла. А це досадно!

460. «Брат, підтриманий братом, такий же сильний, як місто твердинне».
        Подумай хвилинку та рішися жити в братерстві, що його я тобі завжди радив.

461. Побачивши, що ти не проявляєш благословенного братерства, яке тобі постійно проповідую, нагадаю тобі глибокі слова св. Івана: «Діточки, – любімо не словом, ані язиком, але ділом та правдою!»

462. Сила любови ближнього! Навіть ваша взаємна слабість становить підпору, що підтримує вас у виконуванні обов'язку, під умовою, що живете в братерстві. Сперті одна на одну, таким самим способом підтримуються взаємно будівельні частини домика з карт.

463. Більше ніж у «даванні», любов до ближнього полягає в «розумінні». Тому, поставлений перед завданням судити, пошукай оправдання для твого ближнього. А виправдання знайдеться завжди.

464. Тобі відомо, що чиясь душа в небезпеці? Твоїм життям у єдності навіть іздалека ти можеш подати дійсну допомогу загроженому. Тож не гайся! І не хвилюйся.

465. Твої турботи за твою братію я схвалюю; ті турботи доводять вашу взаємну любов. А все таки подбай, щоб твої турботи не перейшли в неспокій.

466. Звичайно, люди не дуже щедряться своїм грошем, – доповідаєш
мені. Багато говорення, тріскотливого ентузіазму, обіцянок, плянів. Та як доводиться жертвувати, то мало хто сягає по калитку. Як же й дає що, то не прямо, а шляхом участи в якійсь розвазі: в танцях, лотереї, в огляданні фільму, або в вечірці. Або ж вимагають, щоб список жертводавців був оголошений та надрукований у пресі.
        Загальна картина невесела, та бувають і винятки. Приєднайся також і ти до тих, чия лівиця в милостині не знає, що чинить правиця.

467. Книги. – Як той Христів прошак, я простягнув руку і попросив книжок. Книжок, як поживи для соборного та апостольського інтелекту багатьох високошкільних студентів. Я простяг руку, як прошак іменем Христа, і виніс мішок дуль.
        Чому, Ісусе, люди не збагнуть глибини християнської любови в тій милостині? Чому не зрозуміють, що допомога книжками більш ефективна, ніж добрим пшеничним хлібом?

468. Ти надто наївний. Кажеш, що мало таких, хто зберігає любов до ближнього; що любити ближнього – це не те саме, що дати старе шмаття та кілька мідяків... І оповідаєш мені свій досвід і своє розчарування.
        Можу тобі відповісти тільки ось що: згодімся обидва, ти і я, не скупитися в даванні й віддаванні. Таким способом заощадимо твого сумного досвіду тим, хто буде мати справу з нами.

469. «Вітайте один одного святим поцілунком! Усі святі вас вітають». «Святим, що в Ефесі». «До всіх святих у Христі Ісусі, що знаходяться в Филипах». Зворушлива ця назва «святі», що її вживали первісні вірні християни, звертаючись один до одного, правда?
        Навчися вестися з твоєю братією.


ЗАСОБИ

470. Які ж засоби? Власне, ті самі, що їх уживали Петро й Павло, Домінік і Франціск, Ігнатій і Ксаверій: Розп'яття і св. Євангелія.
        Чи, може, ті засоби видаються тобі недостатніми?

471. В заходах апостольского служіння ти можеш – ба, навіть повинен – полягати на земні засоби, що виникають із простого рахунку 2+2=4; та не забувай ніколи, що, на щастя, ти можеш враховувати ще один засіб, який виникає з додавання: Бог + 2+2...

472. Служи Богу щиро, будь Йому вірний, а поза тим... не турбуйся нічим. Бо правда це велика, що сказано: «Шукайте ж найперш Царства Божого й правди Його, – а все це вам додасться». Все інше, матеріальне, включаючи засоби, Бог докине.

473. Відкинь геть почуття безнадійности, що походить із свідомості твоєї нікчемності. Це правда, що твій економічний престиж становить друге зеро, твої чесноти – інше зеро, а таланти – ще одне...
        Та з лівого боку від тих зер стоїть вельми позитивна цифра, Христос. А в результаті, виходить незрівнянно велика цифра.

474. Ти, ніби, не уявляєш собою нічого. Інші, ніби, звели і зводять прекрасні будівлі організацій, преси, пропаганди. Інші, ніби, мають усі засоби, а в тебе їх нема... Що ж, згадай Ігнатія:
        Поміж мудрецями університету в Алькала – невіглас; поміж студентами Парижа – голодранець; а взагалі, – переслідуваний і зневажуваний...
        Такий то шлях. Люби, вір і терпи! Твоя любов, твоя віра, і твій Хрест – це несхибні засоби, щоб здійснити в чинах та увіковічнити твої прагнення апостольської праці, які носиш у твоєму серці.

475. Ти визнаєш свою нікчемність. Нікчемним ти і є. І, не зважаючи на це – навіть більше: завдяки цьому – Бог тебе обрав.
        Він завжди вживає знаряддя протипропорційного – щоб було видно, що це «справа» Його рук.
        Від тебе Він вимагає тільки одного – слухняности.

476. Коли «віддасишся» Богу, то в тебе не буде трудностей, що могли б порушити твій оптимізм.

477. Навіщо залишаєш порожніми цілі закутини у твоєму серці? Поки сам не віддасиш себе в цілості, то пусті твої намагання здобувати Йому інших.
        Ти недосконале знаряддя.

478. Значить, ти й на цьому заавансованому етапі ще потребуєш одобрення, заохоти та потішення від вельмож, щоб і надалі чинити волю Божу?
        Вельможі змінливі, а ти повинен бути стійким. Будь вдячний, якщо вони тобі помагають, і продовжуй справу непохитно далі, якщо тебе зневажають.

479. Не звертай уваги. «Розсудливі» завжди визначають справи Божі, як божевілля.

480. Вперед, дерзай! Поглянь, одна нитка й друга, багато ниток, сплетених дбайливо докупи, творять линву, здатну витримувати величезне обтяження.
        Ти з твоєю братією, сплівши разом ваші особисті волі, щоб чинити волю Божу, матимете силу долати всі перешкоди.

481. В шуканні тільки й виключно Бога та для приспішення доброї справи оправдано можна застосувати оце правило, що його уклав один наш добрий приятель: «Що хто винен, те повинен заплатити, навіть якщо б мав бути винен те, що заплатив».

482. Не зважай, що світ цілий проти тебе, ще й вітер в очі. Тобі вперед!
        Повторяй слова псалма: «Господь моє світло й спасіння моє, кого буду боятися... Коли проти мене розложиться табір, то серце моє не злякається».

483. Бадьорись, тобі це під силу. Чи не бачиш, що вчинила ласка Божа з оцим заспаним Петром, що боявся й відрікався? Або з тим Павлом, що переслідував, ненавидів і впирався?

484. Будь знаряддям золотим або крицевим, платиновим або залізним, великим або малим, тонким або грубим.
        Всі вони потрібні, кожен із них має своє призначення. Як і в світі матеріальному: хто поважиться твердити, що столярська пила менше потрібна, ніж хірургічні щипці?
        Твоє завдання – бути знаряддям.

485. І що з того? Не розумію, як ти можеш відійти від цієї праці над душами лише тому, що вогонь Божий, який тебе привабив і захопив, видає не тільки світло і тепло, але й, інколи, дим слабости знаряддя. Твоє становище тлумачити можна тільки прихованою гордістю, в якій ти вважаєшся за досконалого.

486. Роботи вдовіль. Знаряддя не може ржавіти. Також існують приписи, як уникати плісняви і ржі. Треба тільки ті приписи застосовувати.

487. Хай тебе не збавляють сну клопоти господарського порядку, які загрожують твоєму апостольському підприємству. З більшою надією полягай на Бога, роби все, що в твоїх людських силах, і побачиш, що незабаром гроші перестануть бути проблемою.

488. Нестача знаряддя хай тебе не стримує від праці. Розпочинається будь-як. Згодом сама праця витворить відповідні органи. Одні, що були зайвими, виявляються корисними. Що ж до інших, то, хай це й болить, треба застосувати хірургічне втручання – святі завжди були добрими «хірургами»! – і далі, вперед!

489. Віра жива і глибока. Як віра петрова. З її допомогою, як це сказав Він, зрушиш гори та подолаєш, людськими засобами нездоланні, перешкоди на шляху твого апостольського підприємства.

490. Ось побачиш, що з допомогою двох чинників – щирого серця і доброї волі – та з увагою, прихованою до чинення Божої волі, здійсниш свої мрії про Любов та втихомириш твій голод душ.

491. «Чи ж Він не син теслі» «Хіба ж Він не тесля, син Марії»?
        Те саме, що говорено про Ісуса, дуже можливо, скажуть і про тебе – частинно з подивом, а частинно з кпинами – коли остаточно вирішеш чинити Волю Божу, стати знаряддям. Скажуть: «Чи це не він?»
        Ти мовчи. Хай дії будуть свідченням твоєї місії.


А також ви можете її ЗАВАНТАЖИТИ в PDF_(122стор.,0,96Mb)

Немає коментарів:

Дописати коментар