ЗАХИСТИМО МАЙБУТНЄ УКРАЇНИ!



ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ!

***

ЗАХИСТИМО МАЙБУТНЄ УКРАЇНИ!

На цьому блозі викладатиметься інформація та інші матеріали для ВСІХ людей, бажаючих взяти участь у безстроковій АКЦІЇ "ЗАХИСТУ ЖИТТЯ"...

Слава Ісусу Христу!

Любі, у Христі Ісусі, брати й сестри, щановні відвідувачі моїх приватних блогів, новий блог, присвячений для поширення у мережі вкрай необхідної інформації про ЗАХИСТ та ЗБЕРЕЖЕННЯ ЖИТТЯ, усім, ще ненародженим дітям, але повноправним особам української нації, даним нам у дар від Небесного Отця...

ЗАКЛИКАЮ ВАС брати активну участь у позатерміновій акції - ЗАХИСТИМО МАЙБУТНЄ УКРАЇНИ!

З повагою, сл.Б. Леонід.

17.10.17

17.10.2017р. Б. / Глава УГКЦ про смерть і гідність хворого: «Таємницю людської смерті відкрив нам Христос» (+VIDEO)

Патріарх Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав в інтерактивній програмі «Відкрита Церква» на «Живому ТБ» на тему «Дар життя» поділився своїми міркуваннями про завершення земного життя та опіку над невиліковно хворими і вмираючими.

  • Церква від початку проповіді Христового Євангелія захищає людське життя від його зачаття до природної смерті. Людське життя не завершується кінцем земного шляху, воно є більшим за життя людини у видимому матеріальному світі.
     
  • Ми повинні все зробити, аби хворі, вмираючі, стражденні наші брати і сестри завжди відчували себе гідними людьми, навіть у непрості моменти свого життя.
     
  • На жаль, як в Україні, так і у світі, панують різні теорії, які заперечують гідність хворої, немічної, вмираючої людини. Ще Платон говорив про те, що коли хтось хворий, то потрібно не лікувати його, а залишити, аби він помер. Очевидно, це суперечить поняттям християнського милосердя і любові до ближнього.
     
  • Говорячи про гідність хворої, стражденної людини, християни вбачають у ній насамперед стражденного Христа. Бо Ісус Христос, ставши людиною, став учасником кожного людського життя і кожного людського страждання.
     
  • Захищаючи гідність вмираючої людини, ми почитаємо в ній стражденного Христа, який через смерть веде цю людину до свого воскресіння. В Україні, зокрема тепер, коли ми так багато говоримо про необхідність реформи системи охорони здоров'я, звичайні хворі часто не відчувають до себе належної поваги з боку нашої системи охорони здоров'я.
     
  • Україна перебуває в полоні спадку Радянського Союзу, де йшлося про те, що держава передусім опікується працездатними людьми і людьми репродуктивного віку. А пенсіонери, хворі випадають з числа пріоритетів, зокрема, коли йдеться про необхідну фінансову допомогу, аби вони відчували себе гідними людьми і громадянами своєї держави.
     
  • Церковні спільноти тільки розвивають свою присутність в системі паліативної опіки. Сьогодні почали впроваджуватися хоспіси, в яких надають належну медичну, християнську опіку невиліковно хворим і вмираючим.
     
  • Людина боїться смерті, тому що створена для життя вічного. Проти смерті протестує наше серце, наша свідомість. Смерть ‒ це те, що ставить перед нами знак запитання.
     
  • Таємницю людської смерті відкрив перед нами Ісус Христос, бо добровільно віддав себе на смерть, будучи безсмертним. Він зазнав смерті за своєю людською природою для того, аби показати людині, що смерть ‒ це не вирок, не кінець, а перехід, аби показати людині дорогу у воскресіння.
     
  • Гадаю, сьогоднішнє суспільство боїться про смерть говорити і боїться відкривати дійсність смерті, бо не знає відповіді. Теперішнє секуляризоване суспільство заперечує віру людини в життя після смерті. За цією логікою, якщо смерть не має сенсу, тоді й життя не має сенсу.
     
  • Якщо хтось знайшов відповідь на запитання про зміст і значення смерті, тоді він може віднайти зміст життя і свого страждання. Тому Церква, проповідуючи віру у воскресіння, запрошує сучасну людину замислитися про свою смерть.

Джерело:    Департамент інформації УГКЦ

13.10.17

13.10.2017р. Б. / Гендер: підступна багатозначність

“Обережно, гендер!”, “Гендер наступає”, “Зупинимо гендер!” — приблизно до такої риторики вдаються сили, які намагаються протистояти поширенню та впровадженню гендерної ідеології. Ті ж, хто стоїть за цим поширенням і впровадженням, вказують на некомпетентність своїх противників. Мовляв, “Гендер — це не якийсь демонічний персонаж, це наукове поняття. Тож ви, гомофоби та сексисти, є невігласами”.

Але насправді використання слова “гендер” в узагальненому і “демонізованому” сенсі виправдане. Грубо кажучи, ми маємо всі підстави вживати слово “гендер” так, як батьки, лякаючи дітей, вживають слово “Бабай”. Єдина суттєва відмінність — за словом “гендер” стоять цілком реальні деструктивні явища. Ми маємо достатньо причин говорити про гендер, узагальнюючи і демонізуючи його сенс. Адже гендер та похідні від нього поняття не є строго науковими і не мають єдиного чіткого значення (причому у середовищі тих, хто активно користується цією ідеологемою). Водночас за усією їхньою багатозначністю криється цілісна руйнівна дія.

Однією з причин, чому гендерна ідеологія все сильніше проникає у наше життя, є те, що саме слово “гендер” впроваджується у нашу мову як синонім статі. Таке впровадження є плодом феміністичних трендів. У словосполученнях “гендерна рівність” або ж “гендерна дискримінація” найчастіше ідеться саме про статі: про бінарну опозицію чоловічого та жіночого. Значні сегменти феміністичного дискурсу підкреслюють саме таке розуміння гендеру. Ці сегменти говорять про жінку як про жінку: з надуманими або дійсними проблемами та більш або менш хибними шляхами їхнього вирішення. Ба більше: фемінізм по-своєму абсолютизує бінарність. Він виробляє своєрідну “статеву свідомість” на кшталт класової свідомості у марксизмі. Світ з точки зору фемінізму бачиться через призму протиставлення чоловіків і жінок. Візьмімо для прикладу проблему абортів. Ця проблема стосується площини об'єктивної моралі. Одначе феміністки спотворюють зміст проблеми, подаючи її у світлі вигаданого ними міжстатевого протистояння. Чітку прив'язку до бінарної статі має дієприкметник “гендерований”, який здебільшого використовується для здійснення феміністичного аналізу тих чи інших явищ. Таку ж прив'язку має словосполучення “гендерна чутливість”, котрим позначають практики позитивної дискримінації та інших типів утілення феміністичних ідей.

Водночас ми можемо знайти у феміністичному дискурсі приклади вживання слова “гендер” у значно абстрагованому від біологічної статі сенсі. Ідеться про гендер як соціокультурний конструкт. Такий підхід помітний уже в Сімони де Бовуар, яка хоч і не вживала поняття “гендер”, але чітко описала те, що під ним розуміють феміністки. Концепція гендеру у цьому випадку застосовується, аби релятивізувати звичні статеві ролі та норми поведінки.

Нарешті, можемо спостерігати вживання слова “гендер” не у феміністичному дискурсі, а в дискурсі руху ЛГБТ. Саме тут ми можемо говорити про гендерну ідеологію у її експліцитній формі. Ідеться про гендер як самоідентифікацію у сексуальному плані. Такий підхід заперечує поділ на чоловіків та жінок і протиставляє статевій бінарності плюралізм гендерів. Нормальні чоловіки та жінки з природною сексуальною орієнтацією оголошуються всього лиш носіями двох  гендерів, які на тлі решти гендерів аж ніяк не можуть претендувати на статус чогось базового і самоочевидного. Гендер у дискурсі руху ЛГБТ є онтологічним ядром особистості. Людина, нібито, є тим, що вона про себе думає — якою психічно хворою вона не була б.

Отож, маємо принаймні три напрями вживання слова “гендер”: гендер як синонім статі, гендер як позначення соціокультурного виміру людської статевості та гендер як довільна сексуальна самоідентифікація.

Одначе, попри всі ці відмінності, дискурси, які активно апелюють до слова “гендер”, працюють на спільну ціль. Лайт-фемінізм, спекулюючи на проблемах відносин між статями, впроваджує слово “гендер” у повсякденне мовлення і готує жінок до більш послідовних форм фемінізму. За риторикою про гендер як конструкт криється намагання зруйнувати те, що лишилося від природних норм чоловічої і жіночої поведінки. А такий релятивізм прокладає шлях і до цілковитої відмови від бінарного підходу до статевості, до заперечення статевої природи людини.

Ігор Загребельний. Авторська колонка

Джерело:  Воїни Христа Царя