"Шлях" Святий Хосемарія Ескріва де Балаґер
(тт.492-656)
ПРЕЧИСТА ДІВА
492. Любов до нашої Матері хай буде леготом, що роздмухує в живе багаття жар чеснот, загребаний у попелі твоєї літеплости.
493. Люби Пречисту, і Вона виєднає тобі щедру ласку для перемог у щоденній боротьбі. І ні на що не пригодяться лукавому ті порочні збудники, що ростуть, ростуть і клекочуть у тобі, намагаючись потопити в пахучій гнилі великі ідеали та високі завіти, покладені в серце твоє самим Христом. «Поклонюсь!»
494. Стань під Покров Марії, а тоді станеш нашим.
495. Чи хто йде до Христа, а чи вертається до Нього – завжди через Марію.
496. Людям влещують натяки на їх спорідненість із визначними літератами, політичними діячами, полководцями, діячами Церкви.
Співай Непорочній Діві, нагадуючи їй:
Радуйся, Маріє, Дочко Бога Отця; радуйся, Маріє, Мати Бога Сина; радуйся, Маріє, Обрана Бога-Духа Святого... Один Бог більший за Тебе!
497. Промовляй: Мати моя, – є багато причин, задля яких Вона твоя, а ти Її – хай Твоя Любов прив'яже мене до хреста Сина Твого; хай не забракне мені ні віри, ні мужности, ні духу дерзання, щоб чинити волю Господа нашого, Ісуса.
498. Перед тобою стали, здається, всі гріхи твого життя. Не втрачай надії. Навпаки, з вірою та надією дитини звернися до твоєї Матері, Пресвятої Марії. Вона подасть пільгу душі твоїй.
499. Пресвята Діва Марія, Богоматір, жила непомітною поміж іншими жінками свого села.
Повчися в Неї жити «природно».
500. Носи на грудях святий медальйон. Маємо багато способів звеличання Богоматері, та тільки деякі з них набули такого поширення та здобули стільки признання і благословень св. Отців.
501. Тебе поспитали, котре із зображень Богоматері почитаєш найбільше. Як людина із справжнім досвідом у тих справах, ти відповів, що почитаєш однаково всі. Це мені показало, що ти добрий син. Тому ти шануєш, – за твоїм висловом, любиш – усі зображення твоєї Матері.
502. Марія, Учителька молитви. Поглянь, як Вона просить Сина Свого в Кані. Як наполегливо просить, не знеохуючись. І як осягає.
Повчися!
503. Самотність Марії. Сама одна! Плаче безпомічно.
Ти і я повинні приєднатися до Богоматері та плакати разом з Нею. Бо ж пригвоздили Ісуса до дерева хреста наші слабості.
504. Коли твоє серце заниє плоттю, ти з довір'ям звернися до Пресвятої Діви Марії, й Вона, Мати прекрасної Любови, втихомирить те серце.
505. Любов до Пречистої – це знак духу праведности так у збірнотах, як і в окремих людях.
Будь обережним у відношенні до заходів і підприємств, що цього знака не мають.
506. Страдальна Мати. Вдивляючись у Неї, заглянь у Її Серце. Це Мати двох синів, лицем у лице: Він і... ти.
507. Скільки покори у Матері моєї, Пресвятої Діви! Її не побачите в лісі піднятого пальмового гілля в Єрусалимі, ні в годину великих чудес, крім першого, в Кані.
Та Вона не втікає від сорому Голгофи. Ось Вона, «під хрестом же Ісуса», Його Мати.
508. Вшануй невгнутість Пречистої. Нема терпіння більшого за Її терпіння, і от Вона у підніжжя Хреста, під тягарем найважчого людського горя, сповнена силою.
Проси у Неї тієї невгнутости, щоб також і ти міг встоятися при Хресті.
509. Марія, Вчителька незримого й мовчазного жертвоприношення!
Вона співпрацює з Сином майже завжди прихованою.
Вона знає й мовчить.
510. Чи бачите, як просто? «Я ж Господня раба !..» І Слово воплотилося.
Так діють святі: без видовищ. Якщо видовище й буває, то без їх волі.
511. «Не бійся, Маріє!» Пречиста затривожилася перед Архангелом.
Ці ж деталі скромности, що являються запорукою моєї чистоти, я хотів викинути за борт, як зайвину!
512. О, Пречиста Мати! Твоїм словом «хай буде» Ти вчинила нас братами Бога та спадкоємцями Його слави. Благословенна будь!
513. Раніш, коли ти був сам, ти не мав сили. Тепер же, звернувшись до Пречистої та з Нею, ти відчув, що це легко.
514. Довіряй. Вернися. Звернися до Пречистої – і збережеш вірність.
515. Бувають хвилини, коли вибиваєшся з сил. Чому не звернутися до твоєї Матері, «Розрадниці зболілих душею, Порятівниці роду християнського... Надії нашої, Цариці Апостолів»?
516. Мати! Клич Її голосно, голосніше. Вона тебе чує. Вона тебе бачить, можливо, в небезпеці, твоя Мати, Пречиста Діва, і з благодаттю Свого Сина подасть тобі потіху Свого Покрову та ніжність Своїх ласк, і ти відзискаєш сили до дальшої боротьби.
ЦЕРКВА
517. «І во єдину, святу, соборну і апостольську Церкву !...» Мені зрозуміла та зупинка, що її робиш, смакуючи молитву: вірую в Церкву єдину, святу, соборну і апостольську...
518. Яка це радість – мати змогу з цілою правдивістю та з глибини душі промовляти: «Люблю мою матір, святу Церкву!»
519. Цей поклик «Поклонюсь!» – це визнання волі вірно служити, навіть ціною майна, чести й життя, Божій Церкві.
520. Дуже рад я, що ти добрий син Святої, Апостольської, Соборної Церкви та що прагнеш відбути паломництво до місць, скроплених та освячених кров'ю апостолів.
521. Скільки доброти проявив Христос, завіщаючи Своїй Церкві Святі Тайни! Це цілющий засіб у кожній потребі.
Почитай їх і будь вдячний Господу та Його Церкві.
522. Почитай та шануй церковну св. Літургію та інші окремі обряди. Дбайливо зберігай та виконуй їх. Чи тобі не ясно, що сприймати змислами навіть найбільш піднесені та шляхетні справи – це потреба нашої людської недосконалости?
523. Церква, молитовне зібрання, як кажеться, співає, бо самої мови для молитви не вистачає. Як християнин, до того християнин вибраний, ти повинен вивчити літургічний спів.
524. «Хочеться вибухнути співом!» – мовив один чоловік сповнений любов'ю, споглядаючи на дива дивенні, вчинені Господом за посередництвом його служіння.
Тож повторяю тобі пораду: співай! Хай твоє вдячне захоплення Богом виллється милозвучністю.
525. Бути «соборником», католиком, означає любити Батьківщину, не поступаючись тією любов'ю нікому. Одночасно це означає розділяти шляхетні прагнення всіх інших народів. Багато дечим, чим прославилася Франція, пишаюся також і я! Таким же способом багато справ, що ними гордяться німці та італійці, англійці та американці, азіяти й африканці становлять предмет моєї гордости.
Католик, соборник – це велике серце, дух відвертости.
526. Якщо в тобі нема глибокої поваги до священичого та чернечого звання, то це неправда, ніби ти любиш Божу Церкву.
527. Виливаючи дорогоцінне миро на голову Учителя, ота жінка, що її зустрічаємо в домі Симона прокаженного в Віфанії, нагадує нам обов'язок бути щедрими у служінні Богу.
Недостатніми мені видаються всі розкоші, велич і краса.
В заперечення тим, хто підносить голос проти багатства сосудів, риз та іконостасів, чути одобрення Ісуса: «Вона ж добрий учинок зробила Мені!»
СВЯТА ЛІТУРГІЯ
528. Любов до Богослуження становить дуже важливу характерну рису мужа апостола.
529. Ти нарікаєш, що Богослуження довге. Я ж відповім: бо любов твоя коротка.
530. Чимало християн, дуже поважних і навіть урочистих у товариському житті (бо ж куди їм, ніби, поспішати!), у своїй млявій професійній діяльності, а особливо за столом і на відпочинку (бо там же також поспіху нема!) – раптом починають поспішати самі та підганяти священика в церкві. Вони раді б скоротити, обрізати святе Жертвоприношення при вівтарі. Чи не дивно?
531. «Дбайте мені про Нього, шануйте Його!» – навчав крізь сльози один старенький єпископ нових, щойно висвячених священиків.
Господи! Якби то мені голос та авторитет кричати те саме до слуху та почуттів багатьох і багатьох християн!
532. Отой молодий і святий священик, що удостоївся мучеництва, облив східці вівтаря гіркими сльозами, молячись за чоловіка, що в смертельному гріху пішов до Причастя.
Чи таке твоє каяття?
533. Ісусова покора: в Віфлеємі, Назареті, на Голгофі. Але ще більшого пониження й глибшого упокорення зазнає Він у св. Дарах: більшого і глибшого, ніж в яслах, в Назареті й на хресті.
А тому як же глибоко я зобов'язаний любити св. Літургію! («Нашу» Літургію, Ісусе...)
534. «Скільки років причащаюся щоденно!» – сказав мені ти. – «Інший на моєму місці вже став би святим, а я все такий же!»
Я тобі відповів: і далі ходи щоденно до Причастя, сину, та думай – що сталося б з тобою, якщо б не причащався?
535. Причастя, єднання, зв'язок, довір'я: Слово, Хліб і Вино, Любов.
536. Причащайся. Це не означає непошанування. Запричащайся саме сьогодні, як тільки виплутаєшся з отієї петлі.
Чи не забув ти того, що сказав Ісус: лікар потрібен не здоровим, а хворим?
537. Наближаючись до Дарохранильниці, усвідом собі: це Він, хто чекає на тебе довгих двадцять століть!
538. Ось Він, Цар над царями і Пан над панами, втілений у Хліб і Вино.
В це крайнє пониження завела Його любов до тебе.
539. Він тут задля тебе. Як ти добре приготовлений і не йдеш до Причастя, то тим не віддаєш пошани Йому. Непошанування Йому виявляє лиш той, хто приймає Його в недостойному стані.
540. Духовне Причастя – це важливе джерело ласк. Приступай до нього часто, і удостоїшся відчутнішої присутности Бога та тіснішої єдности з Ним у ділах.
541. Благочестя має свої форми виявлення. Засвій собі їх.
Співчуття викликають ті «побожні» люди, що не вміють брати участи в Богослуженні, дарма що присутні на ньому кожного дня, що не вміють ні перехреститися, а тільки махають рукою, наче обганяючись від мух, ні зробити метанію перед св. Дарами, а прикуцують, як на кпини; ані шанобливо приклонити голову перед зображенням Пречистої.
542. У виконуванні обрядів не вживайте зображень, що виходять серійно з верстата чи конвеєра. Ліпше розп'яття з грубо кованого заліза, ніж ті гіпсові фігури розмальовані сахариновими кольорами.
543. Ти бачив, як я правив Богослуження перед вівтарем без зайвих прикрас. Лиш престол із великим Розп'яттям на ньому, лише товсті свічники з восковими свічками, що ліворуч і праворуч східцями підносилися до Розп'яття. Прості ризи. Чаша дорогоцінна, але сувора з вигляду. Без електричного освітлення, яке нам було зайве.
Ти так добре почувався у святині, що виходити не було охоти. Чи бачиш, як веде, як наближає до Бога суворість Літургії?
СПІЛЬНОТА СВЯТИХ
544. Спільнота святих. Як тобі це сказати? Чи розумієш значення переливання крови для тіла? Отож тим самим доводиться спільнота святих для душі.
545. Живіть у своєрідній спільноті святих, і в годину внутрішньої боротьби, як і в час професійної праці, кожен з вас відчує радість і силу єднання.
546. Ти знаменито збагнув істоту спільноти святих, сину, доповідаючи мені в листі: «Вчора я відчув, що ви молилися за мене!»
547. Інша людина, обізнана з тією спільнотою надприродних надбань, повідомляє: «Отриманий лист мені дуже допоміг. Він прийшов просяклий молитвами всіх! Мені ж якраз до болю потрібні ваші молитви».
548. Якщо відчуваєш спільноту святих і живеш у ній, то й покуту візьмеш на себе радо, і збагнеш, що покута, хоч і коштує зусиль, приносить радість; і відчуєш спільність із усіма покутниками минувшини, сучасности й майбутности.
549. Тобі легше буде виконати свій обов'язок, якщо думатимеш про допомогу, отримувану від твоєї братії, та про те, що ти цю братію міг би підвести в надії на твою допомогу.
550. «Через це переношу я все ради вибраних, щоб і вони доступили спасіння, що в Христі Ісусі, зо славою вічною».
Оце чудовий спосіб жити у спільноті святих!
Проси Господа, щоб подав тобі цей дух св. Павла.
БЛАГОЧЕСТИВІСТЬ
551. Уникаймо рутини, як самого нечистого. Присутність Бога – це знаменитий засіб проти упадку в те провалля, в ту могилу справжньої набожности.
552. Хай твої побожні практики не будуть численні, зате постійні.
553. Не забувай твоїх молитов, вивчених у дитинстві, найпевніше з уст матері. Мов їх щоденно з такою ж простотою, як і тоді, в дитинстві.
554. Ходи молитися перед св. Дарами. Змовивши звичну молитву, розкажи Ісусові, дійсно присутньому в чаші, твої буденні турботи, й отримаєш світло та підбадьорення для християнського життя.
555. Воістину принадна Свята Людяність нашого Бога! Духовно «проникнувши» в пресвяту Рану в правій руці Господа, ти спитав мене: «Коли одна Рана Христова має силу очистити, оздоровити, успокоїти, зміцнити, запалити та сповнити любов'ю, то яку силу мусять мати всі п'ять Ран, відвертих на Хресті?»
556. Молебні, Акафісти. Де це практикується, – Хресна Дорога. Яка в них сила та глибінь молитви! Хоч раз у тиждень користуйся цим засобом єднання з Богом. Впевняю тебе, що наснагу набудеш на цілий тиждень.
557. Відзначання Різдва. Без усмішки спостерігаю, як ти, лаштуючи вертеп, любовно будуєш горби з кори та уставляєш глиняні фігури навколо ясел. Ніколи перед тим ти мені не видавався більш дорослим, ніж у час цього дитячого заняття.
558. Свята Вервиця – це могутня зброя. Вживай її з повним довр'ям, і сам здивуйєшся отриманими результатами.
559. Св. Йосиф, Христів Батько, доводиться Батьком і Паном також тобі. Вдавайся до Нього.
560. Наш Батько й Пан, св. ЙосифЮ це Учитель внутрішнього життя. Віддавайся під Його опіку, й відчуєш її ефективність.
561. У книжці про своє життя св. Тереса пише про св. Йосифа: «Хто не знайшов собі Учителя молитви, хай візьме собі за Учителя цього прославленого Святого, й не помилиться». Ця порада походить від особи авторитетної в тій матерії. Послухай її.
562. Ангел Хоронитель – твій сердечний приятель. Поводься з ним як з таким, і він кожного дня тисячократно допоможе тобі у твоїх буденних справах.
563. Позискай собі Ангела Хоронителя того, кого хочеш приєднати до твоєї апостольської справи. Це надійний спільник.
564. Маючи на увазі присутність Ангелів Хоронителів твого і твоїх ближніх, ти міг би був уникнути багатьох помилок, допущених у розмовах.
565. Дивом дивуєшся, що Ангел Хоронитель віддав тобі такі очевидні послуги. Власне, нема причини дивуватися: на те Господь тобі його подав.
566. У твоєму середовищі, ніби, чимало всіляких спокус. Та чи нема Ангелів Хоронителів?
567. В годину випробувань звернися до твого Ангела Хоронителя, й він тебе обереже від нечистого та подасть святе натхнення.
568. Ангели Хоронителі з радістю виконали б свій обов'язок супроти того, хто звернувся б до них: «Ангели Хоронителі, вас призиваю, як та молода жінка з Пісні над піснями – "що йому повісте? – Що я хвора з кохання"».
569. Знаю, що вчиню тобі радість, списуючи молитву до Ангела Хоронителя св. Дарів:
О, Ангельські Духи, що стоїте на сторожі Кивотів, де перебуває незрівнянний скарб св. Дарів, обороняйте їх від святотатства та бережіть нам для любови.
570. Пий із чистого джерела «Дій святих апостолів». Розділ XII оповідає, як Петро, з допомогою Ангелів звільнений із тюрми, іде до садиби Марії, матері Івана, званого Марком. Не хочуть вірити служниці, що впевняє, ніби Петро стукає у ворота. Вони кажуть: «То Ангел Його!» – Ти подумай, з яким довір'ям приймали своїх Хоронителів перші християни!
А як справи стоять у тебе?
571. Благословенні душі, що перебувають у чистилищі. Вони в силі осягнути багато дечого перед Богом. З любови, милосердя та оправданого себелюбства пам'ятай про них у час твого жертвоприношення та молитов.
Добре було б, якщо б ти міг говорити про них: «Мої приятелі – душі в чистилищі».
572. Питаєш мене, чому з такою наполегливістю рекомендую тобі щоденно вживати свячену воду. Я міг би назвати багато причин. Та напевно вистачить аргумент Авільської Святої: «Ні від чого нечисті не втікають без вороття так, як від свяченої води».
573. Дякую Тобі, мій Боже, за любов до Папи, що Ти її поклав у моє серце.
574. Хто тобі сказав, що участь в церковних обрядах у будень – це справа виключно жінок? Кожен обряд, виконуваний мужем в дусі молитви й покори, це обряд чоловічий.
ВІРА
575. Деякі люди проходять крізь життя, як крізь тунель, не здавши собі справи ні з сяйва, ні з упевнености, ні з тепла сонця віри.
576. З якою мерзотною ясністю наводить сатана докази проти нашої католицької віри!
Не вдаючися з ним у дискусії, заявім у відповідь: я – син Церкви.
577. Відчуваєш незламну віру... Хто тобі дав цю віру, подасть також і засоби.
578. Мовить апостольська душа – св. Павло: «Праведний живе вірою».
Що ж робиш ти, що цей вогонь віри в тебе гасне?
579. Віра. Сумно спостерігати, з якою щедрістю багато християн визнають її на словах, і з якою скупістю застосовують її в чинах.
Так виглядає, що це чеснота знаменита лиш на те, щоб її проповідувати, а не стосувати в житті.
580. В покорі проси Господа, щоб помножив у тобі віру. А згодом, у промінні нового світла, стане тобі яснішою різниця поміж плутаними стежками цього світу та твоїм шляхом апостола.
581. З якою покорою та простотою розповідають євангелисти про факти, що показують млявість і хиткість віри апостолів!
Дав би Бог тобі й мені не втратити надії на те, що колись придбаємо таку тверду й непохитну віру, як та, що її мали ті перші.
582. Яка чудова наша християнська віра, віра католицька! Вона втихомирює наш неспокій, заспокоює наше розуміння та сповняє надією серце.
583. До пошукувачів чуд я не належу. Тобі я вже казав, що для потреб та впевнености моєї віри вистачають і ті чуда, що списані в Євангелії. А все таки, в мене викликають співчуття деякі християни – навіть практикуючі та ніби, пройняті духом апостольства! – що посміхаються, коли хто говорить про дивні повороти, які бувають у житті, та про надприродні події. Мене збирає охота сказати їм: так є, сьогодні також бувають чуда. Чинити їх ми могли б і самі, якщо б у нас була віра!
584. Запали свою віру. Христос – це постать непроминальна. Це не епізод, що губиться в нетрях історії.
Він живе! «Ісус Христос учора, і сьогодні, і навіки Той Самий!»
585. «Бо поправді кажу вам: коли будете ви мати віру, хоч як зерно гірчичне...»
Яка велика обітниця в цьому оклику Учителя!
586. Бог незмінний. Чого нам треба – то людей віри. Тоді й знову будуть діятися чуда, що про них читаємо у св. Письмі. «Ото ж бо, Господня рука не скоротшала, щоб не помагати...»
587. Віри в деяких нема, зате повно забобонів. Сміх і гріх було дивитися на отого вельможу, що раз скипів гнівом на звук одного словечка, яке, хоч саме в собі безвинне, йому видавалося зловісним, а другий раз утратив панування над собою, коли побачив, як хто обертав крісло на одній ніжці.
588. «Тому, хто вірує, все можливе». Це слова Христа.
Чому ж вагаєшся повторити за апостолами: «Додай Ти нам віри!»?
ПОКОРА
589. Коли ти на вершку тріумфу й тобі з усіх боків плещуть, умій також почути відлуння реготу, що його ти викликав своїми невдачами.
590. Хай тобі не забагнеться стати золоченим півником чи вітрячком на вершку висотної будівлі. Бо хоч як високо вибрався, той півник, то до тривалости й міці будівлі він не вносить нічого.
Ліпше будь камінною плитою, що, зарита в підземний фундамент, невидно для нікого тримає на своїх плечах цілу споруду.
591. Мірою того, як мене будуть вихваляти, мій Господи Ісусе, присмиряй мене в моєму серці та дай мені відчути, чим я був та чим ще можу бути, коли мене оставиш.
592. Затям собі, що ти – мізерне відерко на сміття, і ніщо більше. А тому, коли тебе божественний Городник підняв, вишкрябав, почистив та наповнив розкішними квітами, то хай ні пахощі, ні кольори, що маскують твою потворність, не вганяють тебе в пиху.
Смирися. Знаєш бо, що ти – відерко на сміття.
593. Коли побачиш себе у непідробній подобі, то й перестанеш дивуватися, що тебе зневажають.
594. Покірливий ти не тоді, коли сам себе понижаєш, а тоді, коли понижають тебе інші, й ти це зносиш задля Христа.
595. Коли б ти знав себе, то зневага давала б тобі потіху, і плакало б твоє серце від похвали та поважання до тебе.
596. Хай тобі болить не те, що хтось угледів твої хиби, а хай болять образи, завдані Богу, та спокуси, що їх спричинив ти.
Що ж до іншого, то хай знають тебе непідробним та хай зневажають. Це, що ти – ніщо, хай тобі не дошкуляє; тоді бо Ісус повинен буде налити тебе новим змістом у цілості.
597. Діючи за покликом серця та диктатом розуму, ти повинен би впасти лицем у пилюку та повзати ниць, як той поганий та презренний хробак, у стіп Бога, що стільки всього переносить від тебе.
598. Покора безцінна! «Що зглянувся Він на покору...» Поверх віри, поверх любови ближнього та непорочної чистоти, Богородиця в домі Захарії оспівує:
«Що зглянувся Він на покору Своєї раби, бо ось від часу цього всі роди мене за блаженну вважатимуть».
599. Пилинка ти нікчемна та низько опала. навіть як подув Духу Святого піднесе тебе понад усіх і все на землі та дасть тобі засяяти золотом, у нікчемності твоїй відбиваючи в висотах незрівнянне проміння Сонця Правди, то й тоді не забувай про нікчемність твого становища.
Одна мить гордости скине тебе на землю, позбавить сяйва та оберне у грязюку.
600. Ти зазнаєшся? А чим же то, якщо можна спитати ?..
601. Гордість? А для чого ?.. Адже й так незабаром – за кілька років, а той днів – обернешся в смердячу купу стерва, хробацтва, сопушливої гнилі та брудного шмаття по савані... і навіть пес не гавкне в світі по тобі.
602. При всьому твоєму розумі, при розголосі, пишномовності та при всій силі, ти не варт нічого, якщо нема в тобі покори. Шматуй і виривай оце «я», що вибралось у тебе на найвищу жердку. Бог тобі допоможе. А тоді зможеш розпочати працю для Христа – як джура в армії Його апостолів.
603. А оця роблена покора – це втеча у вигоду: такий ти покірненький, що зрікаєшся своїх прав, які насправді є... обов'язками.
604. Покірно визнай твою слабість, щоб могти сказати за Апостолом: «Коли бо я слабий, тоді я сильний».
605. «Отче, як ви можете стерпіти таке сміття?» – ти спитав мене по одній розтрощуючій сповіді.
Я промовчав. Думалось мені: коли у твоїй покорі ти відчув себе сміттям, купою сміття, то ще можна вчинити з цілої твоєї нікчемности щось велике.
606. Ти тільки подумай, який покірливий наш Ісус: за трон в Єрусалимі правив Йому... ослик!
607. Покора – це ще один шлях до внутрішнього спокою. Це сказав Він: «І навчіться від Мене, бо Я тихий і серцем покірливий, – і знайдете спокій душам своїм».
608. Свідомість поступу у внутрішньому житті не означає нескромности. Та свідомість лиш зобов'язує до вдячности Богу.
Бо ж не забувай, що ти – людина бідна, що їй дано парадувати в одежі, хоч і доброї якости, зате позиченій.
609. До покори веде нас за руку вже й саме самопізнання.
610. В обороні духу й норм твого апстольського служіння ти не повинен, за фальшивою покорою, хитатися у своїй невгнутій поставі. Ця невгнутість – це не гордість, а основна чеснота сили.
611. От наслідки зазнайства. Ти уявив собі, що сам можеш зробити вже все. Він же покинув тебе лиш на одну мить – і ти полетів коміть головою. Будь покірливий, і забезпечиш за собою Його могутню підтримку.
612. Тож і відкинь ті гордовиті думки, бо ти – тільки пензель у руці митця. Не більше.
Скажи ж бо: який хосен із пензля, як він не в руках художника?
613. Щоб ти, такий пустий та самозамилуваний, міг присмирніти, тільки згадай ті слова Ісаї: ти «краплина води чи роси, що ледь помітною спадає на землю».
ПОСЛУХ
614. У справах апостольського служіння дрібного непослуху нема.
615. Гартуй свою волю, стали свою волю, – щоб вона, з Божою допомогою, стала наче крицевий криголам.
Тільки маючи сильну волю, ти будеш у силі загнуздати її, щоб підпорядкуватися.
616. Твоє зволікання, твоя пасивність, як і твій спротив послухові, тільки розхитують апостольське служіння та приносять радість ворогові.
617. Підпорядковуйтеся, як підпорядковується рукам митця знаряддя, що не зупиняється розмірковувати, чому робиться це або те; будьте певні, що ніколи вам не накажуть робити нічого недоброго та зайвого для справи звеличення Бога.
618. Тобі нашіптує ворог: «То ти ж як станеш підпорядковуватися аж до таких смішних подробиць?» Ти ж, з Божою допомогою, відповідаєш: «Так є, підпоряджуся – аж до тих, власне, геройських подробиць».
619. Ініціятивність. В межах поручених завдань та повноважень в апостольському служінні, будь ініціятивний.
Коли твоя ініціятива переходить визначені межі, або коли тебе точить сумнів, ти порадься свого зверхника, не ділячися своїми думками більше ні з ким.
Не забувай ніколи, що ти – тільки виконавець.
620. Якщо послух не приносить тобі спокою, то це знак, що ти зарозумілий, пихатий.
621. Що ж, це справді досадно, що той зверху не подає тобі доброго прикладу... Але чи ти йому підпорядковуєшся задля його особистих прикмет ?.. А чи, може, Павлову вказівку «слухайтеся ваших наставників та коріться їм», нагинаєш до власних вигод та ставиш у залежність від того, чи тобі той наставник подобається?
622. Ти влучно підхопив змисл послуху в листі до мене: «Вічно підпорядковуватися – це те саме, що бути мучеником, не вмираючи».
623. Ти зобов'язаний виконати завдання, що видається тобі так трудним, як і зайвим. Виконай його. Тоді побачиш, що воно як легке, так і корисне.
624. Єрархія. Кожна частинка на своєму місці. Що сталося б із мистецькою картиною Веляскеса, якщо б кольори на ній порозлазилися, якщо б полізли нитки з полотна і кожен кусень рами поп'явся геть від інших?
625. Твій послух не заслуговує назви послуху, коли ти не готов, на вимогу авторитету, полишити твоє завдання в найбільшому розмаху та розквіті.
626. Правда, Господи, що Ти відчув велику потіху, коли побачив «хитрування» отого чолов'яги з лицем дитини, що, зморщений перед потребою виконати неприємне та об'єктивно осоружне завдання, тихо скимлів перед Тобою: «То хай же принаймні лице моє не кривиться, Ісусе!»?
627. Твій послух повинен бути німим. Тримай язика!
628. Якраз тепер, коли послух приходиться тобі так важко, згадай Господа: «Він упокорив Себе, бувши слухняний аж до смерти, і то смерти хресної...»
629. О, сила послуху!
Генісаретське море відмовилося давати рибу сітям Петровим. Цілу ніч він провів у пусторуч.
Слухаючись же наказу, він закинув сіті ще раз у воду, і «вони безліч риби набрали».
Вір мені, це чудо повторяється кожноденно.
УБОГІСТЬ
630. Затям собі: той має більше, хто менше потребує. Не створюй собі потреб.
631. Позбудься прив'язаности до земських благ. Люби та застосовуй убогість духу. Вдоволяйся тим, що вистачає для ведення життя поміркованого та скромного.
Без цього апостолом не станеш.
632. Справжня вбогість полягає не в непосіданні, а в неприв'язаності – в добровільному відмежуванні від володіння земними благами.
Тому бувають убогі, що насправді багаті, як і навпаки.
633. Коли ти чоловік Божий, то вклади в твоє зневажання до багатств стільки серця, скільки його вкладають люди мирські в їх придбування.
634. Стільки пристрасти до земних благ! А їх і так невдовзі випустиш із руки, бо багач не в силі забрати своїх багатств у могилу.
635. Коли, маючи змогу вибирати неспостережно, ти не вибираєш для себе найгіршого, то духу вбогости в тебе нема.
636. «Як багатство росте, – не прикладайте свого серця до нього». Вживай його щедро, а як треба, то й по-геройськи.
Будь убогий духом.
637. Вбогости ти не любиш, коли не любиш усього того, що вона з собою несе.
638. Скільки засобів святих має вбогість! Чи пам'ятаєш? В годину матеріальної скрути для отієї апостольської справи ти віддав усе, що мав, до останньої копійчини.
У відповідь на це, мовив тобі єрей Божий: «То й я віддам тобі все, що маю!» І коли ти впав на коліна, він продовжував: «Благословення Всемогутнього Бога нашого – Отця, і Сина, і Святого Духа – хай буде з тобою нині, і повсякчас, і на віки вічні!»
А ти ще й сьогодні переконаний, що обмін ти зробив зовсім не поганий!
ОБАЧЛИВІСТЬ
639. Мовчання не пожалуєш ніколи, але балакучости – часто.
640. Як важишся попереджувати інших, щоб берегли таємницю, коли твоє попередження – це знак, що таємниці не зумів зберегти самий ти?
641. Обачливість – це... тактовність. Чи не почуваєшся незручно й погано, коли справи твоєї родини, святкові чи буденні, вимандровують, як шмаття, з хатнього затишку на майдан для прилюдного огляду очей байдужих і цікавих?
642. Інтимних справ, що стосуються твоєї апостольської праці, без потреби не розголошуй. Чи не знаєш, що світ повен себелюбного незрозуміння?
644. Мовчи. Пам'ятай, що ідеал твій – наче світельце, яке щойно тільки заблимало: аби подмух може згасити його в твоєму серці.
645. Яка ваговита мовчанка! Всі ті зусилля, що їх розтринькуєш з необачливости, йдуть на кошт ефективности твоєї праці.
Будь обачний!
646. Будучи обачливішим, ти не потребував би морщитися внутрішньо від несмаку, що полишається в тебе в роті по багатьох балачках.
647. Не побивайся за тим, щоб тебе «розуміли». Це незрозуміння з боку інших дано провидінням на те, щоб твоя жертва залишилася непоміченою.
648. Багато хто в теревенях вичерпує всі свої сили. Мовчанням зільшиш ефективність твоєї апостольської діяльности та вбережешся багатьох небезпек марнославства.
649. Вічна погоня за видовищем! Просиш мене знімків, графіків, статистичних даних. А я тобі їх не посилаю, бо, при всьому моєму пошануванні до протилежної думки, опісля я залишився б під враженням, що здійснюю свою мету на землі, тоді як мета моя в небесах.
650. Багато людей, навіть святих, не розуміють твого шляху. Не наполягай на тому, щоб вони його зрозуміли, бо тільки прогайнуєш час та виставиш на зайву пробу свою обачливість.
651. «Щоб становити водночас і корінь, і крону дерева, треба бути соком землі, духом – чимсь, що діє всередині».
Твій приятель, що написав ті розумні слова, либонь знав про твої шляхетні поривання. Він і показав тобі шлях: скромність, жертовність та, головне, діяння всередині.
652. Обачливість – чеснота небагатьох. Хто кинув наклеп на жінку, ніби обачливість – чеснота не жіноча?
Чимало чоловіків, отаких плечастих бородачів, повинні б піти до жінок по науку.
653. Який чудовий приклад обачливости подає нам Божа Мати! Таємниці Вона не видала навіть св. Йосифові!
Проси в Неї обачливости, що її тобі не вистачає.
654. Ти ось-ось маєш вибухнути досадою. Мовчи ж!
655. Я не в силі тобі перебільшити чи перенаголосити значення обачливости.
Це – як не лезо твоєї зброї, то напевно руків'я!
656. Завжди як кипиш від обурення, мовчи. Навіть коли твоє обурення найбільш оправдане.
Бо, незважаючи на всю твою обачливість, в таку хвилину завжди наговориш більше, ніж треба.
492. Любов до нашої Матері хай буде леготом, що роздмухує в живе багаття жар чеснот, загребаний у попелі твоєї літеплости.
493. Люби Пречисту, і Вона виєднає тобі щедру ласку для перемог у щоденній боротьбі. І ні на що не пригодяться лукавому ті порочні збудники, що ростуть, ростуть і клекочуть у тобі, намагаючись потопити в пахучій гнилі великі ідеали та високі завіти, покладені в серце твоє самим Христом. «Поклонюсь!»
494. Стань під Покров Марії, а тоді станеш нашим.
495. Чи хто йде до Христа, а чи вертається до Нього – завжди через Марію.
496. Людям влещують натяки на їх спорідненість із визначними літератами, політичними діячами, полководцями, діячами Церкви.
Співай Непорочній Діві, нагадуючи їй:
Радуйся, Маріє, Дочко Бога Отця; радуйся, Маріє, Мати Бога Сина; радуйся, Маріє, Обрана Бога-Духа Святого... Один Бог більший за Тебе!
497. Промовляй: Мати моя, – є багато причин, задля яких Вона твоя, а ти Її – хай Твоя Любов прив'яже мене до хреста Сина Твого; хай не забракне мені ні віри, ні мужности, ні духу дерзання, щоб чинити волю Господа нашого, Ісуса.
498. Перед тобою стали, здається, всі гріхи твого життя. Не втрачай надії. Навпаки, з вірою та надією дитини звернися до твоєї Матері, Пресвятої Марії. Вона подасть пільгу душі твоїй.
499. Пресвята Діва Марія, Богоматір, жила непомітною поміж іншими жінками свого села.
Повчися в Неї жити «природно».
500. Носи на грудях святий медальйон. Маємо багато способів звеличання Богоматері, та тільки деякі з них набули такого поширення та здобули стільки признання і благословень св. Отців.
501. Тебе поспитали, котре із зображень Богоматері почитаєш найбільше. Як людина із справжнім досвідом у тих справах, ти відповів, що почитаєш однаково всі. Це мені показало, що ти добрий син. Тому ти шануєш, – за твоїм висловом, любиш – усі зображення твоєї Матері.
502. Марія, Учителька молитви. Поглянь, як Вона просить Сина Свого в Кані. Як наполегливо просить, не знеохуючись. І як осягає.
Повчися!
503. Самотність Марії. Сама одна! Плаче безпомічно.
Ти і я повинні приєднатися до Богоматері та плакати разом з Нею. Бо ж пригвоздили Ісуса до дерева хреста наші слабості.
504. Коли твоє серце заниє плоттю, ти з довір'ям звернися до Пресвятої Діви Марії, й Вона, Мати прекрасної Любови, втихомирить те серце.
505. Любов до Пречистої – це знак духу праведности так у збірнотах, як і в окремих людях.
Будь обережним у відношенні до заходів і підприємств, що цього знака не мають.
506. Страдальна Мати. Вдивляючись у Неї, заглянь у Її Серце. Це Мати двох синів, лицем у лице: Він і... ти.
507. Скільки покори у Матері моєї, Пресвятої Діви! Її не побачите в лісі піднятого пальмового гілля в Єрусалимі, ні в годину великих чудес, крім першого, в Кані.
Та Вона не втікає від сорому Голгофи. Ось Вона, «під хрестом же Ісуса», Його Мати.
508. Вшануй невгнутість Пречистої. Нема терпіння більшого за Її терпіння, і от Вона у підніжжя Хреста, під тягарем найважчого людського горя, сповнена силою.
Проси у Неї тієї невгнутости, щоб також і ти міг встоятися при Хресті.
509. Марія, Вчителька незримого й мовчазного жертвоприношення!
Вона співпрацює з Сином майже завжди прихованою.
Вона знає й мовчить.
510. Чи бачите, як просто? «Я ж Господня раба !..» І Слово воплотилося.
Так діють святі: без видовищ. Якщо видовище й буває, то без їх волі.
511. «Не бійся, Маріє!» Пречиста затривожилася перед Архангелом.
Ці ж деталі скромности, що являються запорукою моєї чистоти, я хотів викинути за борт, як зайвину!
512. О, Пречиста Мати! Твоїм словом «хай буде» Ти вчинила нас братами Бога та спадкоємцями Його слави. Благословенна будь!
513. Раніш, коли ти був сам, ти не мав сили. Тепер же, звернувшись до Пречистої та з Нею, ти відчув, що це легко.
514. Довіряй. Вернися. Звернися до Пречистої – і збережеш вірність.
515. Бувають хвилини, коли вибиваєшся з сил. Чому не звернутися до твоєї Матері, «Розрадниці зболілих душею, Порятівниці роду християнського... Надії нашої, Цариці Апостолів»?
516. Мати! Клич Її голосно, голосніше. Вона тебе чує. Вона тебе бачить, можливо, в небезпеці, твоя Мати, Пречиста Діва, і з благодаттю Свого Сина подасть тобі потіху Свого Покрову та ніжність Своїх ласк, і ти відзискаєш сили до дальшої боротьби.
ЦЕРКВА
517. «І во єдину, святу, соборну і апостольську Церкву !...» Мені зрозуміла та зупинка, що її робиш, смакуючи молитву: вірую в Церкву єдину, святу, соборну і апостольську...
518. Яка це радість – мати змогу з цілою правдивістю та з глибини душі промовляти: «Люблю мою матір, святу Церкву!»
519. Цей поклик «Поклонюсь!» – це визнання волі вірно служити, навіть ціною майна, чести й життя, Божій Церкві.
520. Дуже рад я, що ти добрий син Святої, Апостольської, Соборної Церкви та що прагнеш відбути паломництво до місць, скроплених та освячених кров'ю апостолів.
521. Скільки доброти проявив Христос, завіщаючи Своїй Церкві Святі Тайни! Це цілющий засіб у кожній потребі.
Почитай їх і будь вдячний Господу та Його Церкві.
522. Почитай та шануй церковну св. Літургію та інші окремі обряди. Дбайливо зберігай та виконуй їх. Чи тобі не ясно, що сприймати змислами навіть найбільш піднесені та шляхетні справи – це потреба нашої людської недосконалости?
523. Церква, молитовне зібрання, як кажеться, співає, бо самої мови для молитви не вистачає. Як християнин, до того християнин вибраний, ти повинен вивчити літургічний спів.
524. «Хочеться вибухнути співом!» – мовив один чоловік сповнений любов'ю, споглядаючи на дива дивенні, вчинені Господом за посередництвом його служіння.
Тож повторяю тобі пораду: співай! Хай твоє вдячне захоплення Богом виллється милозвучністю.
525. Бути «соборником», католиком, означає любити Батьківщину, не поступаючись тією любов'ю нікому. Одночасно це означає розділяти шляхетні прагнення всіх інших народів. Багато дечим, чим прославилася Франція, пишаюся також і я! Таким же способом багато справ, що ними гордяться німці та італійці, англійці та американці, азіяти й африканці становлять предмет моєї гордости.
Католик, соборник – це велике серце, дух відвертости.
526. Якщо в тобі нема глибокої поваги до священичого та чернечого звання, то це неправда, ніби ти любиш Божу Церкву.
527. Виливаючи дорогоцінне миро на голову Учителя, ота жінка, що її зустрічаємо в домі Симона прокаженного в Віфанії, нагадує нам обов'язок бути щедрими у служінні Богу.
Недостатніми мені видаються всі розкоші, велич і краса.
В заперечення тим, хто підносить голос проти багатства сосудів, риз та іконостасів, чути одобрення Ісуса: «Вона ж добрий учинок зробила Мені!»
СВЯТА ЛІТУРГІЯ
528. Любов до Богослуження становить дуже важливу характерну рису мужа апостола.
529. Ти нарікаєш, що Богослуження довге. Я ж відповім: бо любов твоя коротка.
530. Чимало християн, дуже поважних і навіть урочистих у товариському житті (бо ж куди їм, ніби, поспішати!), у своїй млявій професійній діяльності, а особливо за столом і на відпочинку (бо там же також поспіху нема!) – раптом починають поспішати самі та підганяти священика в церкві. Вони раді б скоротити, обрізати святе Жертвоприношення при вівтарі. Чи не дивно?
531. «Дбайте мені про Нього, шануйте Його!» – навчав крізь сльози один старенький єпископ нових, щойно висвячених священиків.
Господи! Якби то мені голос та авторитет кричати те саме до слуху та почуттів багатьох і багатьох християн!
532. Отой молодий і святий священик, що удостоївся мучеництва, облив східці вівтаря гіркими сльозами, молячись за чоловіка, що в смертельному гріху пішов до Причастя.
Чи таке твоє каяття?
533. Ісусова покора: в Віфлеємі, Назареті, на Голгофі. Але ще більшого пониження й глибшого упокорення зазнає Він у св. Дарах: більшого і глибшого, ніж в яслах, в Назареті й на хресті.
А тому як же глибоко я зобов'язаний любити св. Літургію! («Нашу» Літургію, Ісусе...)
534. «Скільки років причащаюся щоденно!» – сказав мені ти. – «Інший на моєму місці вже став би святим, а я все такий же!»
Я тобі відповів: і далі ходи щоденно до Причастя, сину, та думай – що сталося б з тобою, якщо б не причащався?
535. Причастя, єднання, зв'язок, довір'я: Слово, Хліб і Вино, Любов.
536. Причащайся. Це не означає непошанування. Запричащайся саме сьогодні, як тільки виплутаєшся з отієї петлі.
Чи не забув ти того, що сказав Ісус: лікар потрібен не здоровим, а хворим?
537. Наближаючись до Дарохранильниці, усвідом собі: це Він, хто чекає на тебе довгих двадцять століть!
538. Ось Він, Цар над царями і Пан над панами, втілений у Хліб і Вино.
В це крайнє пониження завела Його любов до тебе.
539. Він тут задля тебе. Як ти добре приготовлений і не йдеш до Причастя, то тим не віддаєш пошани Йому. Непошанування Йому виявляє лиш той, хто приймає Його в недостойному стані.
540. Духовне Причастя – це важливе джерело ласк. Приступай до нього часто, і удостоїшся відчутнішої присутности Бога та тіснішої єдности з Ним у ділах.
541. Благочестя має свої форми виявлення. Засвій собі їх.
Співчуття викликають ті «побожні» люди, що не вміють брати участи в Богослуженні, дарма що присутні на ньому кожного дня, що не вміють ні перехреститися, а тільки махають рукою, наче обганяючись від мух, ні зробити метанію перед св. Дарами, а прикуцують, як на кпини; ані шанобливо приклонити голову перед зображенням Пречистої.
542. У виконуванні обрядів не вживайте зображень, що виходять серійно з верстата чи конвеєра. Ліпше розп'яття з грубо кованого заліза, ніж ті гіпсові фігури розмальовані сахариновими кольорами.
543. Ти бачив, як я правив Богослуження перед вівтарем без зайвих прикрас. Лиш престол із великим Розп'яттям на ньому, лише товсті свічники з восковими свічками, що ліворуч і праворуч східцями підносилися до Розп'яття. Прості ризи. Чаша дорогоцінна, але сувора з вигляду. Без електричного освітлення, яке нам було зайве.
Ти так добре почувався у святині, що виходити не було охоти. Чи бачиш, як веде, як наближає до Бога суворість Літургії?
СПІЛЬНОТА СВЯТИХ
544. Спільнота святих. Як тобі це сказати? Чи розумієш значення переливання крови для тіла? Отож тим самим доводиться спільнота святих для душі.
545. Живіть у своєрідній спільноті святих, і в годину внутрішньої боротьби, як і в час професійної праці, кожен з вас відчує радість і силу єднання.
546. Ти знаменито збагнув істоту спільноти святих, сину, доповідаючи мені в листі: «Вчора я відчув, що ви молилися за мене!»
547. Інша людина, обізнана з тією спільнотою надприродних надбань, повідомляє: «Отриманий лист мені дуже допоміг. Він прийшов просяклий молитвами всіх! Мені ж якраз до болю потрібні ваші молитви».
548. Якщо відчуваєш спільноту святих і живеш у ній, то й покуту візьмеш на себе радо, і збагнеш, що покута, хоч і коштує зусиль, приносить радість; і відчуєш спільність із усіма покутниками минувшини, сучасности й майбутности.
549. Тобі легше буде виконати свій обов'язок, якщо думатимеш про допомогу, отримувану від твоєї братії, та про те, що ти цю братію міг би підвести в надії на твою допомогу.
550. «Через це переношу я все ради вибраних, щоб і вони доступили спасіння, що в Христі Ісусі, зо славою вічною».
Оце чудовий спосіб жити у спільноті святих!
Проси Господа, щоб подав тобі цей дух св. Павла.
БЛАГОЧЕСТИВІСТЬ
551. Уникаймо рутини, як самого нечистого. Присутність Бога – це знаменитий засіб проти упадку в те провалля, в ту могилу справжньої набожности.
552. Хай твої побожні практики не будуть численні, зате постійні.
553. Не забувай твоїх молитов, вивчених у дитинстві, найпевніше з уст матері. Мов їх щоденно з такою ж простотою, як і тоді, в дитинстві.
554. Ходи молитися перед св. Дарами. Змовивши звичну молитву, розкажи Ісусові, дійсно присутньому в чаші, твої буденні турботи, й отримаєш світло та підбадьорення для християнського життя.
555. Воістину принадна Свята Людяність нашого Бога! Духовно «проникнувши» в пресвяту Рану в правій руці Господа, ти спитав мене: «Коли одна Рана Христова має силу очистити, оздоровити, успокоїти, зміцнити, запалити та сповнити любов'ю, то яку силу мусять мати всі п'ять Ран, відвертих на Хресті?»
556. Молебні, Акафісти. Де це практикується, – Хресна Дорога. Яка в них сила та глибінь молитви! Хоч раз у тиждень користуйся цим засобом єднання з Богом. Впевняю тебе, що наснагу набудеш на цілий тиждень.
557. Відзначання Різдва. Без усмішки спостерігаю, як ти, лаштуючи вертеп, любовно будуєш горби з кори та уставляєш глиняні фігури навколо ясел. Ніколи перед тим ти мені не видавався більш дорослим, ніж у час цього дитячого заняття.
558. Свята Вервиця – це могутня зброя. Вживай її з повним довр'ям, і сам здивуйєшся отриманими результатами.
559. Св. Йосиф, Христів Батько, доводиться Батьком і Паном також тобі. Вдавайся до Нього.
560. Наш Батько й Пан, св. ЙосифЮ це Учитель внутрішнього життя. Віддавайся під Його опіку, й відчуєш її ефективність.
561. У книжці про своє життя св. Тереса пише про св. Йосифа: «Хто не знайшов собі Учителя молитви, хай візьме собі за Учителя цього прославленого Святого, й не помилиться». Ця порада походить від особи авторитетної в тій матерії. Послухай її.
562. Ангел Хоронитель – твій сердечний приятель. Поводься з ним як з таким, і він кожного дня тисячократно допоможе тобі у твоїх буденних справах.
563. Позискай собі Ангела Хоронителя того, кого хочеш приєднати до твоєї апостольської справи. Це надійний спільник.
564. Маючи на увазі присутність Ангелів Хоронителів твого і твоїх ближніх, ти міг би був уникнути багатьох помилок, допущених у розмовах.
565. Дивом дивуєшся, що Ангел Хоронитель віддав тобі такі очевидні послуги. Власне, нема причини дивуватися: на те Господь тобі його подав.
566. У твоєму середовищі, ніби, чимало всіляких спокус. Та чи нема Ангелів Хоронителів?
567. В годину випробувань звернися до твого Ангела Хоронителя, й він тебе обереже від нечистого та подасть святе натхнення.
568. Ангели Хоронителі з радістю виконали б свій обов'язок супроти того, хто звернувся б до них: «Ангели Хоронителі, вас призиваю, як та молода жінка з Пісні над піснями – "що йому повісте? – Що я хвора з кохання"».
569. Знаю, що вчиню тобі радість, списуючи молитву до Ангела Хоронителя св. Дарів:
О, Ангельські Духи, що стоїте на сторожі Кивотів, де перебуває незрівнянний скарб св. Дарів, обороняйте їх від святотатства та бережіть нам для любови.
570. Пий із чистого джерела «Дій святих апостолів». Розділ XII оповідає, як Петро, з допомогою Ангелів звільнений із тюрми, іде до садиби Марії, матері Івана, званого Марком. Не хочуть вірити служниці, що впевняє, ніби Петро стукає у ворота. Вони кажуть: «То Ангел Його!» – Ти подумай, з яким довір'ям приймали своїх Хоронителів перші християни!
А як справи стоять у тебе?
571. Благословенні душі, що перебувають у чистилищі. Вони в силі осягнути багато дечого перед Богом. З любови, милосердя та оправданого себелюбства пам'ятай про них у час твого жертвоприношення та молитов.
Добре було б, якщо б ти міг говорити про них: «Мої приятелі – душі в чистилищі».
572. Питаєш мене, чому з такою наполегливістю рекомендую тобі щоденно вживати свячену воду. Я міг би назвати багато причин. Та напевно вистачить аргумент Авільської Святої: «Ні від чого нечисті не втікають без вороття так, як від свяченої води».
573. Дякую Тобі, мій Боже, за любов до Папи, що Ти її поклав у моє серце.
574. Хто тобі сказав, що участь в церковних обрядах у будень – це справа виключно жінок? Кожен обряд, виконуваний мужем в дусі молитви й покори, це обряд чоловічий.
ВІРА
575. Деякі люди проходять крізь життя, як крізь тунель, не здавши собі справи ні з сяйва, ні з упевнености, ні з тепла сонця віри.
576. З якою мерзотною ясністю наводить сатана докази проти нашої католицької віри!
Не вдаючися з ним у дискусії, заявім у відповідь: я – син Церкви.
577. Відчуваєш незламну віру... Хто тобі дав цю віру, подасть також і засоби.
578. Мовить апостольська душа – св. Павло: «Праведний живе вірою».
Що ж робиш ти, що цей вогонь віри в тебе гасне?
579. Віра. Сумно спостерігати, з якою щедрістю багато християн визнають її на словах, і з якою скупістю застосовують її в чинах.
Так виглядає, що це чеснота знаменита лиш на те, щоб її проповідувати, а не стосувати в житті.
580. В покорі проси Господа, щоб помножив у тобі віру. А згодом, у промінні нового світла, стане тобі яснішою різниця поміж плутаними стежками цього світу та твоїм шляхом апостола.
581. З якою покорою та простотою розповідають євангелисти про факти, що показують млявість і хиткість віри апостолів!
Дав би Бог тобі й мені не втратити надії на те, що колись придбаємо таку тверду й непохитну віру, як та, що її мали ті перші.
582. Яка чудова наша християнська віра, віра католицька! Вона втихомирює наш неспокій, заспокоює наше розуміння та сповняє надією серце.
583. До пошукувачів чуд я не належу. Тобі я вже казав, що для потреб та впевнености моєї віри вистачають і ті чуда, що списані в Євангелії. А все таки, в мене викликають співчуття деякі християни – навіть практикуючі та ніби, пройняті духом апостольства! – що посміхаються, коли хто говорить про дивні повороти, які бувають у житті, та про надприродні події. Мене збирає охота сказати їм: так є, сьогодні також бувають чуда. Чинити їх ми могли б і самі, якщо б у нас була віра!
584. Запали свою віру. Христос – це постать непроминальна. Це не епізод, що губиться в нетрях історії.
Він живе! «Ісус Христос учора, і сьогодні, і навіки Той Самий!»
585. «Бо поправді кажу вам: коли будете ви мати віру, хоч як зерно гірчичне...»
Яка велика обітниця в цьому оклику Учителя!
586. Бог незмінний. Чого нам треба – то людей віри. Тоді й знову будуть діятися чуда, що про них читаємо у св. Письмі. «Ото ж бо, Господня рука не скоротшала, щоб не помагати...»
587. Віри в деяких нема, зате повно забобонів. Сміх і гріх було дивитися на отого вельможу, що раз скипів гнівом на звук одного словечка, яке, хоч саме в собі безвинне, йому видавалося зловісним, а другий раз утратив панування над собою, коли побачив, як хто обертав крісло на одній ніжці.
588. «Тому, хто вірує, все можливе». Це слова Христа.
Чому ж вагаєшся повторити за апостолами: «Додай Ти нам віри!»?
ПОКОРА
589. Коли ти на вершку тріумфу й тобі з усіх боків плещуть, умій також почути відлуння реготу, що його ти викликав своїми невдачами.
590. Хай тобі не забагнеться стати золоченим півником чи вітрячком на вершку висотної будівлі. Бо хоч як високо вибрався, той півник, то до тривалости й міці будівлі він не вносить нічого.
Ліпше будь камінною плитою, що, зарита в підземний фундамент, невидно для нікого тримає на своїх плечах цілу споруду.
591. Мірою того, як мене будуть вихваляти, мій Господи Ісусе, присмиряй мене в моєму серці та дай мені відчути, чим я був та чим ще можу бути, коли мене оставиш.
592. Затям собі, що ти – мізерне відерко на сміття, і ніщо більше. А тому, коли тебе божественний Городник підняв, вишкрябав, почистив та наповнив розкішними квітами, то хай ні пахощі, ні кольори, що маскують твою потворність, не вганяють тебе в пиху.
Смирися. Знаєш бо, що ти – відерко на сміття.
593. Коли побачиш себе у непідробній подобі, то й перестанеш дивуватися, що тебе зневажають.
594. Покірливий ти не тоді, коли сам себе понижаєш, а тоді, коли понижають тебе інші, й ти це зносиш задля Христа.
595. Коли б ти знав себе, то зневага давала б тобі потіху, і плакало б твоє серце від похвали та поважання до тебе.
596. Хай тобі болить не те, що хтось угледів твої хиби, а хай болять образи, завдані Богу, та спокуси, що їх спричинив ти.
Що ж до іншого, то хай знають тебе непідробним та хай зневажають. Це, що ти – ніщо, хай тобі не дошкуляє; тоді бо Ісус повинен буде налити тебе новим змістом у цілості.
597. Діючи за покликом серця та диктатом розуму, ти повинен би впасти лицем у пилюку та повзати ниць, як той поганий та презренний хробак, у стіп Бога, що стільки всього переносить від тебе.
598. Покора безцінна! «Що зглянувся Він на покору...» Поверх віри, поверх любови ближнього та непорочної чистоти, Богородиця в домі Захарії оспівує:
«Що зглянувся Він на покору Своєї раби, бо ось від часу цього всі роди мене за блаженну вважатимуть».
599. Пилинка ти нікчемна та низько опала. навіть як подув Духу Святого піднесе тебе понад усіх і все на землі та дасть тобі засяяти золотом, у нікчемності твоїй відбиваючи в висотах незрівнянне проміння Сонця Правди, то й тоді не забувай про нікчемність твого становища.
Одна мить гордости скине тебе на землю, позбавить сяйва та оберне у грязюку.
600. Ти зазнаєшся? А чим же то, якщо можна спитати ?..
601. Гордість? А для чого ?.. Адже й так незабаром – за кілька років, а той днів – обернешся в смердячу купу стерва, хробацтва, сопушливої гнилі та брудного шмаття по савані... і навіть пес не гавкне в світі по тобі.
602. При всьому твоєму розумі, при розголосі, пишномовності та при всій силі, ти не варт нічого, якщо нема в тобі покори. Шматуй і виривай оце «я», що вибралось у тебе на найвищу жердку. Бог тобі допоможе. А тоді зможеш розпочати працю для Христа – як джура в армії Його апостолів.
603. А оця роблена покора – це втеча у вигоду: такий ти покірненький, що зрікаєшся своїх прав, які насправді є... обов'язками.
604. Покірно визнай твою слабість, щоб могти сказати за Апостолом: «Коли бо я слабий, тоді я сильний».
605. «Отче, як ви можете стерпіти таке сміття?» – ти спитав мене по одній розтрощуючій сповіді.
Я промовчав. Думалось мені: коли у твоїй покорі ти відчув себе сміттям, купою сміття, то ще можна вчинити з цілої твоєї нікчемности щось велике.
606. Ти тільки подумай, який покірливий наш Ісус: за трон в Єрусалимі правив Йому... ослик!
607. Покора – це ще один шлях до внутрішнього спокою. Це сказав Він: «І навчіться від Мене, бо Я тихий і серцем покірливий, – і знайдете спокій душам своїм».
608. Свідомість поступу у внутрішньому житті не означає нескромности. Та свідомість лиш зобов'язує до вдячности Богу.
Бо ж не забувай, що ти – людина бідна, що їй дано парадувати в одежі, хоч і доброї якости, зате позиченій.
609. До покори веде нас за руку вже й саме самопізнання.
610. В обороні духу й норм твого апстольського служіння ти не повинен, за фальшивою покорою, хитатися у своїй невгнутій поставі. Ця невгнутість – це не гордість, а основна чеснота сили.
611. От наслідки зазнайства. Ти уявив собі, що сам можеш зробити вже все. Він же покинув тебе лиш на одну мить – і ти полетів коміть головою. Будь покірливий, і забезпечиш за собою Його могутню підтримку.
612. Тож і відкинь ті гордовиті думки, бо ти – тільки пензель у руці митця. Не більше.
Скажи ж бо: який хосен із пензля, як він не в руках художника?
613. Щоб ти, такий пустий та самозамилуваний, міг присмирніти, тільки згадай ті слова Ісаї: ти «краплина води чи роси, що ледь помітною спадає на землю».
ПОСЛУХ
614. У справах апостольського служіння дрібного непослуху нема.
615. Гартуй свою волю, стали свою волю, – щоб вона, з Божою допомогою, стала наче крицевий криголам.
Тільки маючи сильну волю, ти будеш у силі загнуздати її, щоб підпорядкуватися.
616. Твоє зволікання, твоя пасивність, як і твій спротив послухові, тільки розхитують апостольське служіння та приносять радість ворогові.
617. Підпорядковуйтеся, як підпорядковується рукам митця знаряддя, що не зупиняється розмірковувати, чому робиться це або те; будьте певні, що ніколи вам не накажуть робити нічого недоброго та зайвого для справи звеличення Бога.
618. Тобі нашіптує ворог: «То ти ж як станеш підпорядковуватися аж до таких смішних подробиць?» Ти ж, з Божою допомогою, відповідаєш: «Так є, підпоряджуся – аж до тих, власне, геройських подробиць».
619. Ініціятивність. В межах поручених завдань та повноважень в апостольському служінні, будь ініціятивний.
Коли твоя ініціятива переходить визначені межі, або коли тебе точить сумнів, ти порадься свого зверхника, не ділячися своїми думками більше ні з ким.
Не забувай ніколи, що ти – тільки виконавець.
620. Якщо послух не приносить тобі спокою, то це знак, що ти зарозумілий, пихатий.
621. Що ж, це справді досадно, що той зверху не подає тобі доброго прикладу... Але чи ти йому підпорядковуєшся задля його особистих прикмет ?.. А чи, може, Павлову вказівку «слухайтеся ваших наставників та коріться їм», нагинаєш до власних вигод та ставиш у залежність від того, чи тобі той наставник подобається?
622. Ти влучно підхопив змисл послуху в листі до мене: «Вічно підпорядковуватися – це те саме, що бути мучеником, не вмираючи».
623. Ти зобов'язаний виконати завдання, що видається тобі так трудним, як і зайвим. Виконай його. Тоді побачиш, що воно як легке, так і корисне.
624. Єрархія. Кожна частинка на своєму місці. Що сталося б із мистецькою картиною Веляскеса, якщо б кольори на ній порозлазилися, якщо б полізли нитки з полотна і кожен кусень рами поп'явся геть від інших?
625. Твій послух не заслуговує назви послуху, коли ти не готов, на вимогу авторитету, полишити твоє завдання в найбільшому розмаху та розквіті.
626. Правда, Господи, що Ти відчув велику потіху, коли побачив «хитрування» отого чолов'яги з лицем дитини, що, зморщений перед потребою виконати неприємне та об'єктивно осоружне завдання, тихо скимлів перед Тобою: «То хай же принаймні лице моє не кривиться, Ісусе!»?
627. Твій послух повинен бути німим. Тримай язика!
628. Якраз тепер, коли послух приходиться тобі так важко, згадай Господа: «Він упокорив Себе, бувши слухняний аж до смерти, і то смерти хресної...»
629. О, сила послуху!
Генісаретське море відмовилося давати рибу сітям Петровим. Цілу ніч він провів у пусторуч.
Слухаючись же наказу, він закинув сіті ще раз у воду, і «вони безліч риби набрали».
Вір мені, це чудо повторяється кожноденно.
УБОГІСТЬ
630. Затям собі: той має більше, хто менше потребує. Не створюй собі потреб.
631. Позбудься прив'язаности до земських благ. Люби та застосовуй убогість духу. Вдоволяйся тим, що вистачає для ведення життя поміркованого та скромного.
Без цього апостолом не станеш.
632. Справжня вбогість полягає не в непосіданні, а в неприв'язаності – в добровільному відмежуванні від володіння земними благами.
Тому бувають убогі, що насправді багаті, як і навпаки.
633. Коли ти чоловік Божий, то вклади в твоє зневажання до багатств стільки серця, скільки його вкладають люди мирські в їх придбування.
634. Стільки пристрасти до земних благ! А їх і так невдовзі випустиш із руки, бо багач не в силі забрати своїх багатств у могилу.
635. Коли, маючи змогу вибирати неспостережно, ти не вибираєш для себе найгіршого, то духу вбогости в тебе нема.
636. «Як багатство росте, – не прикладайте свого серця до нього». Вживай його щедро, а як треба, то й по-геройськи.
Будь убогий духом.
637. Вбогости ти не любиш, коли не любиш усього того, що вона з собою несе.
638. Скільки засобів святих має вбогість! Чи пам'ятаєш? В годину матеріальної скрути для отієї апостольської справи ти віддав усе, що мав, до останньої копійчини.
У відповідь на це, мовив тобі єрей Божий: «То й я віддам тобі все, що маю!» І коли ти впав на коліна, він продовжував: «Благословення Всемогутнього Бога нашого – Отця, і Сина, і Святого Духа – хай буде з тобою нині, і повсякчас, і на віки вічні!»
А ти ще й сьогодні переконаний, що обмін ти зробив зовсім не поганий!
ОБАЧЛИВІСТЬ
639. Мовчання не пожалуєш ніколи, але балакучости – часто.
640. Як важишся попереджувати інших, щоб берегли таємницю, коли твоє попередження – це знак, що таємниці не зумів зберегти самий ти?
641. Обачливість – це... тактовність. Чи не почуваєшся незручно й погано, коли справи твоєї родини, святкові чи буденні, вимандровують, як шмаття, з хатнього затишку на майдан для прилюдного огляду очей байдужих і цікавих?
642. Інтимних справ, що стосуються твоєї апостольської праці, без потреби не розголошуй. Чи не знаєш, що світ повен себелюбного незрозуміння?
644. Мовчи. Пам'ятай, що ідеал твій – наче світельце, яке щойно тільки заблимало: аби подмух може згасити його в твоєму серці.
645. Яка ваговита мовчанка! Всі ті зусилля, що їх розтринькуєш з необачливости, йдуть на кошт ефективности твоєї праці.
Будь обачний!
646. Будучи обачливішим, ти не потребував би морщитися внутрішньо від несмаку, що полишається в тебе в роті по багатьох балачках.
647. Не побивайся за тим, щоб тебе «розуміли». Це незрозуміння з боку інших дано провидінням на те, щоб твоя жертва залишилася непоміченою.
648. Багато хто в теревенях вичерпує всі свої сили. Мовчанням зільшиш ефективність твоєї апостольської діяльности та вбережешся багатьох небезпек марнославства.
649. Вічна погоня за видовищем! Просиш мене знімків, графіків, статистичних даних. А я тобі їх не посилаю, бо, при всьому моєму пошануванні до протилежної думки, опісля я залишився б під враженням, що здійснюю свою мету на землі, тоді як мета моя в небесах.
650. Багато людей, навіть святих, не розуміють твого шляху. Не наполягай на тому, щоб вони його зрозуміли, бо тільки прогайнуєш час та виставиш на зайву пробу свою обачливість.
651. «Щоб становити водночас і корінь, і крону дерева, треба бути соком землі, духом – чимсь, що діє всередині».
Твій приятель, що написав ті розумні слова, либонь знав про твої шляхетні поривання. Він і показав тобі шлях: скромність, жертовність та, головне, діяння всередині.
652. Обачливість – чеснота небагатьох. Хто кинув наклеп на жінку, ніби обачливість – чеснота не жіноча?
Чимало чоловіків, отаких плечастих бородачів, повинні б піти до жінок по науку.
653. Який чудовий приклад обачливости подає нам Божа Мати! Таємниці Вона не видала навіть св. Йосифові!
Проси в Неї обачливости, що її тобі не вистачає.
654. Ти ось-ось маєш вибухнути досадою. Мовчи ж!
655. Я не в силі тобі перебільшити чи перенаголосити значення обачливости.
Це – як не лезо твоєї зброї, то напевно руків'я!
656. Завжди як кипиш від обурення, мовчи. Навіть коли твоє обурення найбільш оправдане.
Бо, незважаючи на всю твою обачливість, в таку хвилину завжди наговориш більше, ніж треба.
А також ви можете її ЗАВАНТАЖИТИ в PDF_(122стор.,0,96Mb)
Немає коментарів:
Дописати коментар