ЗАХИСТИМО МАЙБУТНЄ УКРАЇНИ!



ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ!

***

ЗАХИСТИМО МАЙБУТНЄ УКРАЇНИ!

На цьому блозі викладатиметься інформація та інші матеріали для ВСІХ людей, бажаючих взяти участь у безстроковій АКЦІЇ "ЗАХИСТУ ЖИТТЯ"...

Слава Ісусу Христу!

Любі, у Христі Ісусі, брати й сестри, щановні відвідувачі моїх приватних блогів, новий блог, присвячений для поширення у мережі вкрай необхідної інформації про ЗАХИСТ та ЗБЕРЕЖЕННЯ ЖИТТЯ, усім, ще ненародженим дітям, але повноправним особам української нації, даним нам у дар від Небесного Отця...

ЗАКЛИКАЮ ВАС брати активну участь у позатерміновій акції - ЗАХИСТИМО МАЙБУТНЄ УКРАЇНИ!

З повагою, сл.Б. Леонід.

29.12.16

29.12.2016р. Б. / Кабмін надалі просуває інтереси ЛГБТ у закони України, незважаючи на протести Церков

Кабінет Міністрів подав на розгляд Парламенту законопроект, який запроваджує поняття “сексуальна орієнтація” та “гендерна ідентичність” не лише до трудового кодексу, а й до інших законів України.

Це передбачено урядовим проектом Закону № 5511 від 08.12.2016 року про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо трудових прав, повідомляє Інститут релігійної свободи.

Зокрема, до статті 11 Закону України «Про зайнятість населення» пропонується таке доповнення:
“Держава гарантує особі право на захист від будь-яких проявів дискримінації у сфері зайнятості населення за ознаками… гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації.

Крім цього, пункт перший статті 24-1 Закону України «Про рекламу» пропонується викласти в новій редакції:
“Забороняється в рекламі про вакансії (прийом на роботу) висувати вимоги за ознаками сексуальної орієнтації”.

Раніше у зверненнях до Уряду та Верховної Ради Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій застерігала, що на фоні існуючого антидискримінаційного законодавства наполегливе доповнення трудового кодексу поняттями “сексуальна орієнтація” та “гендерна ідентичність” може сприйматися як “один із перших кроків до легалізації в Україні так званих одностатевих шлюбів (реєстрації одностатевих партнерств)”, що є неприпустимим і згубним для суспільства, як і гендерна ідеологія загалом.

Як альтернатива, релігійні діячі пропонували використовувати в законодавстві України з протидії дискримінації поняття “стать” та “статевість”, які є ідеологічно нейтральні.

Окрім цього, законопроектом № 5511 передбачено:
Cтатутами релігійних організацій та заснованих релігійними організаціями юридичних осіб можуть встановлюватися переваги для їх засновників (учасників) і членів при одержанні роботи, переведенні на іншу роботу та залишені на роботі при вивільненні”.

У пояснювальній записці Уряд зауважує, що проект Закону підготовлено на виконання пунктів 6, 8 і 9 Переліку планів імплементації актів законодавства ЄС, схвалених розпорядженням Кабінету Міністрів України від 21.01.2015 № 34-р, щодо реалізації Плану імплементації Директиви Ради ЄС № 98/59/ЄС від 20.07.1998, Плану імплементації Директиви Ради ЄС № 2000/43/ЄС від 29.06.2000 щодо імплементації принципу рівності між особами незалежно від расової чи етнічної приналежності, Плану імплементації Директиви Ради ЄС № 2000/78/ЄС від 27.11.2000, що встановлює загальну систему рівності у сфері зайнятості і професійної діяльності.

Варто нагадати, що у листопаді 2015 року під час наполегливого лобіювання законопроекту № 3442, який увів у законодавство України нові поняття “сексуальна орієнтація” та “гендерна ідентичність”, тодішній голова Верховної Ради та нинішній Прем’єр-міністр України Володимир Гройсман анонсував появу в Уряді уповноваженого з питань сім'ї і сімейних цінностей.

Однак вже після того, як Володимир Гройсман обійняв посаду Прем'єр-міністра, Кабінет Міністрів прийняв Постанову № 564 від 23.08.2016 року про ліквідацію посади Урядового уповноваженого з питань сім'ї, запровадженої на початку року його попередником.

Як повідомляв ІРС, у грудні 2016 року представники Уряду України вдруге підтримали створення посади Незалежного експерта ООН з питань сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності (так званого Експерта ООН з "прав" ЛГБТ) – тепер вже під час голосування Генеральної Асамблеї ООН.

Джерело:    Воїни Христа Царя

28.12.16

28.12.2016р. Б. / Україна знов підтримала призначення Експерта ООН по правам ЛГБТ

Представники України вдруге підтримали створення посади Незалежного експерта ООН з питань сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності – тепер вже під час голосування Генеральної Асамблеї ООН.

На засіданні 19 грудня 2016 року низка держав виступили з ініціативою відкласти розгляд Резолюції № 32/2 Ради з прав людини від 30.06.2016 року про запровадження посади Експерта ООН по правам ЛГБТ з тим, “щоб надати час для проведення подальших консультацій з метою визначення правової основи, на якій буде базуватися мандат спеціальної процедури, що засновується цією Резолюцією”, повідомляє Інститут релігійної свободи.
Згідно результатів голосування делегація України в ООН виступила проти цієї поправки, чим друге підтримала створення такої посади за відсутності належної міжнародної правової бази. У підсумку, 84 голосами “проти” поряд із 77 голосів “за” та 16 “утрималися” зазначена поправка була відхилена.

Як повідомляв ІРС, своїм голосуванням Україна повторно висловила підтримку рішенню Ради ООН з прав людини від 30.06.2016 року (Резолюція № 32/2), прийнятого 23 голосами проти 18 (ще 6 утрималися), про створення нової посади Незалежного експерта ООН з питань захисту від насильства і дискримінації за ознакою сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності, якого часто називають Експертом ООН по правам ЛГБТ.

Нагадаємо, що згадану посаду Незалежного експерта ООН вже обійняв пан Вітіт Мунтабхорн. З його власних слів, опублікованих 30 листопада 2016 року, своїми основоположними завданнями на посаді Експерта ООН серед іншого він вбачає:
  • визнання статусу ЛГБТІ: закріплення в законодавстві і практиці права людей на те, щоб їх гендерна ідентичність визнавалася в офіційних та інших документах;
  • гендерно-багатоманітне культурне включення ЛГБТІ: виявлення та поширення таких тлумачень релігії та інших переконань, які проголошують засади прийнятності всіх, що має надати простір для гендерної різноманітності; робота з релігійними, політичними, громадськими діячами та лідерами громадської думки для пропагування поваги і захисту ЛГБТІ; а також дозволити ЛГБТІ асоціюватися і в повній мірі брати участь в сімейному житті і соціальних змінах;
  • процес співчуття до ЛГБТІ, що передбачає залучення вчителів, батьків, громади і дітей, молоді у вихованні розуміння сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності, що є всеосяжним.
Натомість, напередодні голосування Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій у листах за підписом єпископа Михайла Паночка зверталася до Президента України та МЗС із закликом підтримати поправку про необхідність додаткових консультацій щодо запровадження посади Експерта ООН по правам ЛГБТ.

Також окремо деякі з українських церков висловлювали свої застереження щодо запровадження гендерної ідеології через ризик того, що закони України, які визначають шлюб як союз між чоловіком і жінкою або дозволяють усиновлення дітей лише гетеросексуальними парами, будуть класифікуватися як дискримінаційні, незважаючи на те, що вони відповідають нормам міжнародного права в галузі прав людини.

Джерело:    Воїни Христа Царя

24.12.16

24.12.2016р. Б. / «З ДОРОГИ ЗЦІЛЕННЯ… о. ВАСИЛЯ ПОТОЧНЯКА»

У Львові вийшов друком щоденник духовної боротьби з невиліковною онко – недугою молодого священика УГКЦ о. ВАСИЛЯ ПОТОЧНЯКА.  У своїх записах священик ділиться думками  і  дає поради для тих, кого спіткало подібне горе. 

З порад о. Поточняка:

Що НЕ  ПОТРІБНО  робити друзям і близьким хворого: 
1. плакати, жаліти, співчувати, заживо хоронити;
2. увесь час говорити про  хворобу і тих, що хворіли;
3. розказувати про свої хвороби, приблизно таке: «а у мене грижа…»;
4. не говорити багато і не розпитувати: «А де будете? А що там є?».

Що ПОТРІБНО  робити друзям і близьким хворого: 
1. Потрібно здорово і по-християнськи дивитися на хворобу;
2. підтримати на думці, що з цього виходять;
3. Бог — господар Життя;
4. запропонувати допомогу і контактувати (телефон, е-мейл, скайп) ненав’язливо, але бути готовим, щоб хворий виговорився;
5. під кінець — пожартувати.

З думок священика: 
У неділю, 2 вересня 2012 р, я вирішив жити Життям. Не замикатись, не жалітись, не сумувати. А радіти, помагати, завершувати розмови, зустрічі у добрих взаєминах.  Я сповідав і служив у Вишгороді. Так добре. Ніхто нічого не знає…

….Довго молюсь. Якось стає мені страшно за майбутнє. Чи витримаю у стіп Ісуса? Чи не зламаюсь у вірі? Чи буду до кінця світитись радістю і надією, передавати Божу силу і любов?.. Ще в цей понеділковий вечір відсилаю смс-ки до усіх знайомих (близько 30-ти). Такого змісту: «Хворий, їду за кордон на лікування… Прошу молитись…» Дві незрозумілі «підтримки» отримую в цей день від близьких: Одна: дзвонить і плаче… А це — страшніше за все. Так не можна. Я теж хотів плакати… Друга: запитує, куди їду. Теж недоречно…

…Все ж важливо не те, скільки ти живеш років, а те, як ти живеш. Якщо Господь вважає, що моє життя і  період терпіння будуть вистачаючими задля спасіння моєї душі і заохоти до духовного життя ще когось, то хай так буде! На славу Божу!...

Під час молитви «З нами Бог, зрозумійте народи і поклоняйтеся, бо за нами Бог!» у Божому гробі мене якось просвітило світло невидиме. Здається, Боже світло. Віра і  світло як найосновніші у  моєму подальшому складанні жертви Богу. Тому прошу у  Господа надалі сіяти миром, любов’ю, добротою, глибиною та вірою.

Кожне «Господи Ісусе Христе...» має велику вагу. Я це відчуваю щодня, щогодини, щохвилини. З ласки Божої я, здивований новим для мене покликанням, бажаю свідчити усім Вам велику Божу милість, яка зцілює тих, хто усю надію покладає на Нього. Навіть, коли і не дуже готувався до такого виду служіння.

Дорогенька жива Церкво! Останніх декілька днів, внаслідок поєднань хіміо — та радіотерапії, фізично мені стало трохи важкувато: майже цілковите загальне ослаблення організму зі своєрідними симптомами. Саме тому поручаю свої маленькі фізичні терпіннячка Божому часові спасіння. Також намагаюсь пережити «свій час» в Бозі дуже свідомо і подячно, преображаючи його на проповідь любові, прослави і вдячності.

Чому Бог забирає мене ? У молитовній тиші я вдумувався в це питання (вкотре поставлене за останні два тижні). Моя остаточна відповідь — «Так треба». Саме тому молюсь тими днями за словами ап. Павла «молитвою і благанням з подякою»…

Щоденник можна придбати у магазині видавництва «Свічадо»

Підготувала  Христина Кутнів

Джерело:    Воїни Христа Царя

23.12.16

23.12.2016р. Б. / Молитовна хода «Збережи життя!» у Бурштині

22 грудня у Бурштині відбулася молитовна хода «Збережи життя!», в якій взяли участь представники Церкви, влади, студенти, жителі міста і навколишніх сіл.

З благословення митрополита Володимира Війтишина, сестри Воплоченого Слова з Бурштинського монастиря разом з Івано-Франківським рухом «За життя», за сприяння священиків різних конфесій Бурштина та влади міста, організували молитовний похід від Бурштинського енергетичного коледжу до церкви Священномученика Йосафата. Перед тим кілька тижнів сестри монастиря відвідували усі школи, два садочки, лікарню та коледжі міста, пояснюючи вчителям, викладачам, студентам, лікарям про важливість цього заходу і запрошуючи до участі у ньому.

Метою даної акції було привернути увагу громадськості до проблеми абортів в Україні. За офіційною статистикою в Україні роблять 250000 абортів у рік (за неофіц. понад 1000000), тобто 250000 українських дітей вмирає від рук власних матерів. Як говорив св. Папа Іван-Павло ІІ: «Народ, який вбиває своїх дітей, не має майбутнього». Тому ми, українці, не можемо сподіватися на процвітання і добробут, якщо не зупинимо гріх, який, будучи легальним у країні, лежить на совісті цілого народу.

З іншого боку, вже стало відомим, що у Верховній раді України почалися дискусії щодо впровадження так званої «ґендерної політики» у наше законодавство. За гарними лозунгами, такими як «рівність чоловіків і жінок», «повага до прав людини», маскується вимога зробити гомосексуальні відносини законними, надати їм право називатися сім’єю і усиновлювати дітей, поширювати інформацію про них у ЗМІ і впровадити так зване ґендерне виховання в освіту, починаючи від дитячих садочків. Приклади дії таких законів ми вже спостерігаємо у країнах Європи та Північної Америки, де незгода з названими тенденціями вважається дискримінацією, а за протест проти такого виховання дітей можна потрапити у в’язницю. Щоб ґендерна політика не увійшла у повноті в законодавство України, потрібно висловлюватись, показувати, що ми – християни, що ми хочемо мати здорову родину і виховувати своїх дітей згідно з християнськими принципами.

Тому, власне, 22 грудня бурштинці та жителі навколишніх сіл і пройшли з молитвою на устах по вулицях міста. Єдиним нашим бажанням було показати, що ми – християни, що Україна не має майбутнього, якщо відречеться від свого християнського коріння, якщо вбиватиме власних дітей і відкидатиме базові сімейні цінності.

Молитовна хода «Збережи життя!» розпочалася біля Бурштинського енергетичного коледжу, де вже стало традицією раз у місяць молитися зі студентами молебень до Богородиці. Після молитви директор коледжу, п. Олександр Джура, звернувся до присутніх зі словами подяки і привітання. Також до учасників заходу зверталися: о. Ігор Тичинський, УПЦ КП; о. Йосафат Бойко, ЗВС, представник від митрополита Івано-Франківського УГКЦ, Володимира Війтишина; п. Мирослав Возняк від християнського руху «За життя». Опісля усі вирушили, молячись вервицю, до церкви Свщм. Йосафата, де відбула Божественна Літургія у намірі, щоб поважалося людське життя від зачаття до природної смерті. О. Йосафат Бойко проголосив проповідь, в якій пояснив про духовне значення свята Непорочного Зачаття, а також на живому прикладі показав, як навіть серед практикуючих християн аборт прижився, як щось звичне. Вкінці усі присутні зробили акт посвяти міста Бурштин та навколишніх сіл до Непорочного Серця Марії, за прикладом Блаженнішого Святолава у Фатімі восени цього року.

Сподіваємося, що духовні плоди даної акції будуть поширюватися, і вона продовжиться у цілій Івано-Франківській архиєпархії та по всій Україні.

Сестри Воплоченого Слова з Бурштина

Джерело:    Воїни Христа Царя

22.12.16

22.12.2016р. Б. / 10 смертельних трюків Сатани

Сатана – це змій. Пам’ятай це.
Він брехун і отець брехні.

Він діє в твоєму житті, намагаючись спокусити тебе до гріха і відтягнути від Бога, але він також діє у світі, намагаючись звести тебе, пожерти тебе. Він хоче, щоб ти втратив віру і відвернувся від Бога. Ось десять його трюків. Подивись на них і будь в курсі, що він може зробити.

1. Релятивізм -   це ідея про те, що не існує такого поняття як правда. Диявол не хоче, щоб ти вірив у правду, тому що, якщо правди нема, то нема правильного і неправильного, а якщо нема неправильного і правильного, тоді підходить все. Він може спокусити тебе до гріха набагато легше, якщо спочатку приведе тебе до віри у те, що нема такого поняття як гріх. Релятивізм є повсюди у нашому суспільстві. Він приймає різні форми. Інші трюки диявола у цьому тексті пояснюють деякі з різних форм релятивізму, які є пастками, в які ти можеш потрапити.

2. Індиферентизм – це ідея про те, що всі релігії є однаковими і не має значення, яку ти сповідуєш. Індиферентизм прийнятний у Протестантизмі. Як часто довелось тобі чути фразу: «Не має значення, до якої церкви ти ходиш, головне - любити Ісуса»? Цей індиферентизм успішно розширюється до мультикультуралізму. Люди кажуть, що не має значення, чи ти індус, мусульманин, юдей, сикх, буддист, католик – хто-небудь. «Всі ми піднімаємось на ту саму гору, але різними стежками». Може, це і правильно щодо шляху, але деякі стежки є кращими за інші, бо вони більш правильні і, щоб бути відвертим, деякі з них ведуть вниз гори, не на вверх. Щоб було ясно: Ісус Христос є найповнішим і повністю звершеним і фінальним об’явленням Бога людській расі, а Католицизм є найповнішим, найдавнішим і найдовершенішим єднанням з цим унікальним об’явленням Бога в Ісусі Христі.

3. Еклектизм – це близький родич індиферентизму. Еклектизм – це ідея про те, що ти можеш змішувати і поєднувати різні релігії і духовності, так як можеш в деяких закладах робити морозиво на свій смак. Люди думають, що це можливо, бо вони вже підписались під індиферентизмом. Обдумайте це. Ви не можете змішувати іслам і християнство чи буддійську духовність з католицькою молитвою. Це не схоже до власного морозива. Це швидше схоже на те, щоб накласти кетчуп на морозиво або вживати білу фарбу як вершки до кави. Не марнуйте зусиль.

4. Сентименталізм – це базувати моральні та віровизнанні вибори більше на емоціях, ніж на вічних істинах. Це можуть бути добрі або погані емоції. Тебе нервує хтось або чиїсь вибори, і ти базуєш свої моральні вибори і свою віру на злості. Або ти можеш почуватись солодко і гарно щодо чогось, і ти базуєш на цьому свій емоційний вибір. Наприклад, двоє хлопців хочуть «одружитися», а ти кажеш: «Ой, Ронні і Донні такі хороші хлопці! Чому б їм не одружитися, як і всім іншим?». Ти базуєш свій вибір на твоїх емоціях щодо Ронні і Донні, ти прагнеш бути «гарною» людиною і мати сентиментальні уявлення про весілля, святкування і великі дні. Не приймай важливих рішень лише на емоціях. На цьому шляху лежить хаос та темрява.

5. Утилітаризм – це базувати моральні вибори та вірування лише на тому, що видається ефективним, вигідним та економічним. Мама знаходиться в будинку пристарілих. У неї старечий маразм. Утримувати її там дорого. Доктори пропонують зробити їй ін’єкцію так, що «буде по проблемі». Не роби цього. Утилітаризм – це те, чого ми вбиваємо мільйони дітей через аборти. Це виглядає легкою справою. Зверніть увагу, як утилітаризм часто пов'язаний з сентименталізмом: «Ти ж не хочеш, щоб твоя мама і далі страждала? Ти ж навіть не дозволиш так відноситись до свого пса!» Бачиш, куди це  веде.

6. Інкременталізм – це довге слово на означення «кап, кап, кап». Іншими словами, диявол не виказує свій план відразу. Він перемагає цеглинка за цеглинкою. Це одна маленька брехня, одна маленька напівправда, тоді ще одна маленька брехня, тоді ще одна напівправда. Будь свідомим, що так діється від початку і не попадайся. Він зводитиме тебе на свої шляхи через сентименталізм тут, утилітарні аргументи там ,тут трошки індиферентизму, там чуть релятивізму. Він весь час працює, гризучи, ніколи не сплячи, ніколи не відпочиваючи.

7. Матеріалізм – я не говорю про ходіння до торгового центру на закупи до упаду. Це зменшена форма матеріалізму. Глибшою проблемою є зростаюче переконання, що не існує надприродної сфери. Бог, ангели, демони, небо і пекло? Все це лише міф. Не існує невидимого світу. Таїнства є лише символами. Церква є лише людською інституцією. Священики – не більш ніж соціальні працівники, одягнуті в чорне. Подружжя – це лише клаптик паперу, сповідь – не більш, ніж терапія і самодопомога, а хрещення і миропомазання є лише гарними ритуалами для наших дітей. Це матеріалізм. Впізнаєш? Зрікайся його усім своїм серцем. Це – брехня.

8. Сцієнтизм – це ідея про те, що єдиною правдою є правда наукова. Ніхто не визначає її як таку. Це – потужна брехня Сатани, тому що це одна з речей, яка просто приймається суспільством. «Всі ми знаємо, що наука заперечила Біблію, правильно?» Неправильно. Вся істина є Божою істиною і справжня наука є завжди сестрою справжньої теології. Сцієнтизм є відгалуженням передбачуваного атеїзму. «Не існує Бога. Є лише закони науки. І все». Вияви його і назви.

9. Ситуативна етика -  це інша назва морального релятивізму. Ідея полягає у тому, що не існує нічого доброго чи поганого без врахування намірів та обставин морального вибору. Якщо ти хотів добра і обставини це виправдовують, тоді все, що ти прийняв рішення робити, буде добрим. Величезна кількість католиків прийняли штучну контрацепцію, а тоді аборт, через ситуативну етику. Легко побачити, що ця форма релятивізму зазвичай пов’язана з сентименталізмом та утилітаризмом, щоб допровадити людей до вибору смертельного гріха, але ніколи не визнаючи цього і оправдуючи свій вибір. Це не католицьке. Не ведіться на це. Якщо ви стикаєтесь з важким моральним рішенням, то поговоріть зі своїм священиком чи добрим духовним порадником.

10. Універсалізм – ця отрута прямо з пекла є ідеєю про те, що Бог такий люблячий, добрий і милосердний, що не відправить нікого до пекла. Іншими словами: всі будуть спасенні. Це не тільки відверто суперечить Святому Письму, але також протиставиться всьому вченню Церкви за дві останні тисячі років. Це приспало багатьох у фальшивій безпечності, що в кінці кінців немає значення, що вони роблять і що обирають, бо всі вони в результаті попадуть на небо. Сатана любить універсалізм, бо він одягає свою брехню у одяг найбільшого атрибуту Отця: Божественного Милосердя. Найкращим способом відмовитись від цієї брехні є боятися пекла.

20.12.16

20.12.2016р. Б. / Важкі питання. Первородний гріх і клонування

ПИТАННЯ: Якщо первородний гріх передається за допомогою статевого акту, то виходить, що клонована людина не буде пошкоджена первородним гріхом?

ВІДПОВІДЬ: Твердження про те, що первородний гріх передається за допомогою статевого акту, не відповідає католицькому віровченю. Деякі міркування Блаженного Августина дають привід вважати, що він первородний гріх безпосередньо пов'язував з хіттю: гріх передається через чуттєву хіть батьків. Однак Августин каже також, що на цю тему він «вважає за краще вчитися, ніж вчити» («Проти Юліана», 5,4,17). Церква ж ніколи не вважала частиною свого віровчення цю думку святого Августина.

Яке ж учительство Католицької Церкви про первородний гріх і шляхи його передачі?

Звернемося до Катехизму Католицької Церкви:
«Як гріх Адама став гріхом усіх його нащадків? Увесь людський рід в Адамі - «як одне тіло однієї людини» (Св. Тома Аквінський, Спірні питання про зло, 4, 1.). Через цю «єдність людського роду» всі люди втягнуті у гріх Адама, як і всі втягнуті у праведність Христа. Проте передання первородного гріха - таїнство, якого ми не можемо повністю зрозуміти. Але знаємо через Об'явлення, що Адам отримав первородну святість і праведність не для себе самого, а для цілої людської природи: піддавшись спокусникові, Адам і Єва скоїли особистий гріх, але цей гріх торкнувся людської природи, яку вони передаватимуть уже у стані упадку (Пор. Тридентський Собор: DS 1511-1512.).»(404).

Далі в Катехизмі уточнюється, що первородний гріх передається per propagationem, - що можна перевести як «продовження роду», «розширення», «поширення», - «тобто є шляхом передачі людської природи, позбавленої первозданної святості і праведності».

Таким чином, доктрина Церкви не стверджує, що первородний гріх передається шляхом статевого акту або по його причині. Зіпсута людська природа, яким би гіпотетичним способом вона не поширювалася, буде поширюватися зіпсутою.

З огляду на особливий, винятковий привілей  тільки Пресвята Діва Марія була вільна від первородного гріха, але і вона не була звільнена від його наслідків (страждань і смерті), - наслідків, до яких забажав приєднатися і Її Божественний Син.

16.12.16

16.12.2016р. Б. / Суддя американського Х-фактор: моя мама хотіла мене абортувати

Американська співачка, актриса і суддя Х-фактор Ніколь Шерзінгер розповіла про те, що могла стати жертвою аборту.

38-річна солістка гурту «Pussycat Dolls» зазначила, що коли її мати завагітніла нею, їй було всього 17 років. «Вона робила вибір».

«Її батьки ніколи б не дозволили їй зробити аборт. Тому я й народилась. Саме тому я прошу всіх, хто сумнівається: збережіть своїх дітей», – говорить Ніколь.

Варто зазначити, що позиція співачки є протилежною до тієї, якої дотримуються багато інших її колег по Голлівуду. Зокрема нещодавно Емі Бреннеман з радістю заявила, що аборт допоміг їй «повернути своє життя», Наташа Легжеро заявила, що аборт – це «круто», повідомляє LifeNews.com.

Джерело:    Воїни Христа Царя

14.12.16

14.12.2016р. Б. / Отець Павло Сербай з Бразилії: «Ми 130 років зберігаємо українську мову і культуру завдяки Церкві»

Отець Павло Сербай – бразильський священик Української Греко-Католицької Церкви, монах Чину святого Василія Великого, сотрудник парафії Святого Священномученика Йосафата УГКЦ у Прудентополісі (штат Парана у Південній частині Бразилії). Отець Павло нещодавно побував у Києві, де брав участь у зустрічі координаторів Програми розвитку УГКЦ'2020 «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом».

Отець Павло народився у Бразилії вже у четвертому поколінні українців.

– У Бразилію мої предки приїхали 130 років тому. Тут вже народилися мій прадід, дід, мама, тато. Я вже четверте покоління – розповів священик.

Отче, чи ви часто буваєте в Україні?

Приїхав уже сьомий раз. Я раніше мав нагоду приїжджати в Україну, бо 14 років працював у Римі, з них 12 років у Папській Колегії Покрова Матері Божої. З Риму Україна нам здається вже близькою. (Сміється)

А хто Вам був Папою?

Я застав ще Івана Павла ІІ. Мав честь його побачити і тричі поцілувати йому руку.

УГКЦ розпорошена по всьому світу, але її центр знаходиться в Україні. Яке ваше уявлення про центр Церкви з Бразилії?
 
Хоча я багато разів був в Україні, у Соборі перший раз. Сьогодні я мав нагоду молитися до Господа Бога у нашій центральній Церкві, де знаходиться наш патріарх. Я молився за мою єпархію, за священиків, які в ній служать, за людей.

Також ми тут мали зібрання координаторів... Ми разом молилися, роздумували, обмінювалися досвідом як будувати живу парафію. І я зрозумів, що для мене центр Церкви там, де є зібрання людей. Місце при цьому не має аж такого великого значення. Коли я повернуся до своєї єпархії, там також буде центр. Центр – це єдність.

Тобто це більш духовне поняття?

Мені так здається. Українська Церква знаходиться там, де є люди, які на чолі з патріархом, з владикою моляться, намагаються жити по-божому, переживати в своєму серці милосердя і любов Божу.

Отче, Ви дуже добре розмовляєте українською мовою…

Це завдяки семінарії в Римі, в якій я пропрацював десять років віце-ректором і два роки ректором. Я приїхав з Бразилії зі знанням мови, що існувала та існує там більше ста років.

Ось як би хто захотів почути, як розмовляли 130 років тому, то можна проїхатися по наших колоніях у Бразилії і поспілкуватися з якоюсь 80-літньою бабцею. Це було б цікаво. Правда, в нас вже багато запозичених термінів з португальської мови.

Саме з такою мовою я колись приїхав до Риму. Вона була досить відмінною. А сучасну українську мову я вивчив завдяки студентам.

Ще мене часто просили служити Літургію у ватиканському радіо. А хто там служить, той повинен проповідь на три сторінки написати. Я писав, мені її підправляли… Це також була практика мови. Крім того, я писав келегійну хроніку. Це мені теж підправляли. Так і навчився.

Розкажіть, будь ласка, про парафію у Прудентополісі.

Це, мабуть, найбільше місто українців у діаспорі. Біля 70 відсотків його мешканців – українці. Куди не зайдеш – у бар, аптеку, банк, до тебе обов’язково хтось заговорить українською. Українська громада тут дуже розвинена. Від самого початку у нас завжди був хор, оркестр, танці…

І це триває безперервно вже більше 100 років?

Можливо, була якась перерва, але зараз усе це є. Ось маємо групу танцюристів «Веселка», які вже навіть і за кордоном виступали. Також є парафіяльний хор, бандуристи, суботня школа...

Ми маємо багато церковних рад. Я нарахував десь 12 рад. Є головна рада, рада танцюристів, бандуристів, рада суботньої  школи, катехитична рада, навіть є рада цвинтаря. Адже якщо є цвинтар, то потрібна й рада. Наявність цієї ради завжди дивує інших людей. Тут на зустрічі, багато хто просив мене пояснити її суть. Тобто ми маємо свій церковний цвинтар.

Де ховають тільки українців?

Так. Ну, можливо, інколи деяких бразильців.

Людина протягом життя платить за місце на цвинтарі. І коли приходить її час, вона вже має своє місце. Там є працівники, які доглядають цвинтар, роблять труни… І, відповідно, для цього потрібна рада.

Тобто людина ще за життя сплачує за своє місце на цвинтарі?

Так, на рік виходить десь біля 40 євро.

З якого моменту людина починає платити?

Від шлюбу. Людина одружилася і починає платити. А якщо не платила, але померла, тоді їй, тобто родині, все одно нарахують ці несплачені роки з моменту одруження.

Також у нашій церкві розвинений рух «Апостольство молитви». Цього року ми організовували прощу «Апостольства Молитви» до Святих Дверей, з нагоди року Милосердя, в якій взяло участь десь півтори тисячі людей.

Це тільки українці?

Так, тільки наші, і поодинокі бразильці.

А місцевих не приваблює наша Літургія?

Місцеві також приходять. У нас всі Літургії відбуваються українською мовою. Тільки в неділю ввечері – португальською. Ми це зробили спеціально, адже є багато мішаних подружь. Кожен п’ятий хреститься на латинський манер, але не дивлячись на це, вони цікавляться нашою Літургією.

А скільки людей налічує ваша парафія?

Я у цій парафії перебуваю тільки з квітня. До цього 20 років працював у вихованні – семінаріях, академіях…

До Прудентополісу мене запросив Владика Мирон (Мазур), щоб я був його секретарем і водночас допомагав у парафії.

До нашої Парафії належать 800 родин. Не можу назвати точне число вірних. Донедавна це вважалася найбільша українська парафія у цілому світі. Тобто була центральна церква і навколо неї 34 менші церковці. Всі вони створювали одну парафію.

Два роки тому створили нову єпархію. Одна з церков парафії стала катедрою. І до неї відділили десять церков. І парафія Священомученика Йосафата тепер налічує 24 храми. Всіх їх обслуговують монахи васильяни. Є 14 священиків і 1 диякон. У суботу, в неділю вони роз’їжджаються служити по цих храмах.

Ці храми знаходяться поза містом Прудентополіс?

Так, вони розкидані по так званих колоніях – бразильські села. Деякі далеко аж 90 км, дорога не асфальтована, камениста. Є такі колонії, які налічують по чотириста родин. Якось один владика зі США казав: Слухайте, та ви маєте більше вірних у одній колонії, ніж я у своїй єпархії.

Вам вистачає священнослужителів?

Краще б їх було більше. Бо в деякі місця священик має змогу приїжджати тільки раз або двічі на місяць. Бо кожен священик має під опікою чотири – п'ять осередків.

Отче, а в чому тоді полягає феномен, що священик не завжди має змогу служити Літургію, але люди вже протягом скількох десятків років продовжують йти до української Церкви? Адже можна піти в Католицьку церкву.

У тих колоніях, мало є Католицьких церков. Переважно тільки наші.

Так, люди все одно приходять до Церкви щонеділі. І якщо нема священика, то є сестри, мирянські катехитки. Люди самі моляться Молебень. Запалюють свічку біля престолу і виспівують.

Наші всі люди знають напам’ять Молебень і Літургію.

Колись священики взагалі приїжджали у колонії пару раз на рік. Деякі їхали кіньми по 300-400 км. Два місяці священик і коник їздили  доріжками і стежками по колоніях. Але все було організовано, щоб кінь відпочивав, їв. І коли священик приїжджав на поселення, то одразу і хрестив, і сповідав, і шлюб давав.

Ви приїхали на зустріч координаторів щодо стратегії Церкви «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом» А що Ви особисто вкладаєте у поняття «жива парафія»? 

Мені один отець сказав, що жива парафія там, де є живий, рухливий священик, який організовує своїх людей. Священик мусить бути коло своїх людей і зі своїми людьми.

У нас справді жива парафія, бо в нас дуже розвинена катехитична програма. Ми скрізь організовуємо катехизацію. Усі рухи в нас розвинені. Це і Марійський рух, Євхаристійний рух. Готуємо до першого причастя, не менше трьох років. Проте, на відміну від України, ми не причащаємо немовлят, чекаємо першої сповіді...

Ми маємо хор, але в нас співає ціла церква. Співають так голосно, і так сильно. І це так мило слухати, коли двісті-триста людей разом співають.

Звісно, є багато речей, що потрібно вдосконалити…

Що ви почули для себе нового на зустрічі координаторів?

Мене дещо здивувало з нашої статистики з Бразилії. Я не уявляв, яку ми маємо силу з дітьми, молоддю… Виявилося, що у нас дуже багато хрестин, набагато більше ніж похоронів. Отці мене запитували, а що у вас не вмирають люди. Кажу: та вмирають, але більше народжується.
Сміється.

Залежно від суботи ми хрестимо 10 дітей. Іноді хрестимо дітей цілими рядами. Минулого року у цілій парафії в один час хрестили 323 немовлят.

…Нам на зустрічі роздали дуже багато цікавого матеріалу. Ми будемо дома його опрацьовувати.

В Україні не завжди якщо люди ходять до церкви, то обов’язково ведуть чесний спосіб життя. Як у вас з цим? 

А є родини, які не належать до жодного церковного руху. Вони просто приходять до Церкви, наче в гості. Прийдуть, помоляться, причастяться і йдуть. А ті, що належать до якогось руху, вони справді живуть церковним життям, церковними цінностями і по-християнськи виховують своїх дітей. І Церква відіграє в їхньому житті значну роль.

А чим наші люди займаються у Прудентополісі?
 
По-різному. Деякі навіть займаються політикою, але більшість – фермерством. Садять кукурудзу, квасолю, пшеницю. А врожай здають у кооперативи.

Ми, отці василіяни, також маємо свою землю. Бо якось треба виживати. Також вирощуємо пшеницю, кукурудзу, сою. До речі, у цьому році дуже добре вродила пшениця, бо була гостра зима.

Канада, США, Австралія також далекі від України, але вірні там іноді організовують якісь збірки для України, тобто таким чином підтримують практичну єдність. Як ви в Бразилії виявляєте свою приналежність до України?

У нас також робляться збірки для Місійного фонду Церкви в Україні, для т. зв. АТО. Але до нас не приїжджають нові мігранти з України. Найбільша хвиля українців приїхала ще 130 років тому. Друга невелика хвиля була після Першої світової війни. Після Другої світової прибуло вже дуже мало людей.

Ми вже четверте покоління і в нас уже немає такої мрії про Україну чи прив’язки до нації. Ми прив’язані тільки до Церкви. Всі дивуються, як ми зберегли мову. Але все завдяки Церкві. Наші люди чуються українцями, бо при українській Церкві, до неї належать.

Розмовляла Оксана Климончук

13.12.16

13.12.2016р. Б. / «Життя – це розвиток, і коли у когось забирають право на розвиток, то забирають право на життя», – Предстоятель УГКЦ

Ми, греко-католики, зараз стосовно нас відчуваємо найвищий в новітній історії рівень агресивності. Ми не знаємо, як це пояснити. І навіть декларація в Гавані, яка була, можна сказати, дуже прогресивною, виявилася десь невиконаною. Ми бачимо, як дехто просто відмовляє католикам візантійського обряду в праві на існування, хоча в декларації це право підтверджується.

Так відповів Блаженніший Святослав, Глава УГКЦ, відповідаючи на запитання видання dumskaya.net про те, чи принесла Гаванська декларація якісь зміни у стосунках греко-католиків і православних в Україні чи Росії.

«Дехто хоче завести нас в якесь ментальне і релігійно-культурне гетто, незважаючи на слова про те, що греко-католики мають право на пастирську опіку. Дехто інтерпретує ці параграфи декларації як відмову греко-католикам в праві розвиватися. Ми знаємо, що життя – це розвиток, і коли у когось забирають право на розвиток, то забирають право на життя, хоча на папері його і підтверджують», – сказав Предстоятель УГКЦ.

Блаженніший Святослав висловив думку, що «сьогодні у нас великі складнощі з правильною інтерпретацією Гаванської декларації».

«Не знаю, можливо, були якісь позитивні зміни за межами України – наприклад, в Сирії або у інших країнах Близького Сходу. Але якщо ми говоримо про нашу багатостраждальну Україну, то відчутних результатів цієї декларації ми поки не відчули», – констатував Глава УГКЦ.

10.12.16

10.12.2016р. Б. / Глава УГКЦ: «Фізичне покарання ранить дитину духовно і душевно» (+VIDEO)

Виховати дитину до любові, фізично караючи її, неможливо. Не можна нікого змусити любити, бо це суперечить самому поняттю любові. Такий погляд висловив Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав у програмі на «Живому ТБ» «Відкрита Церква» про батьків і дітей.

Відповідаючи на запитання щодо фізичного покарання у вихованні дитини, Блаженніший Святослав відзначив, що батьки – життєво важливі і перші вихователі своїх дітей, повинні виховувати своїм прикладом, виховувати до любові та відповідальності.

«Коли тато і мама, – розповів Предстоятель, – чинять все те, що найкраще для дитини, навіть коли щось їй забороняють, вчать відмовлятися від чогось і бути відповідальною, тоді дитина це сприймає позитивно, як якесь добро, яке тато і мама для неї хочуть. Навіть коли тато і мама можуть у чомусь покарати, то діти, які почуваються любленими, можуть сприймати це як щось позитивне, щось належне».

«Проте. – продовжив Глава Церкви, – з точки зору християнської педагогіки, фізично карати дитину не добре. Бо це її ранить. Дитина тоді виростає зраненою духовно і душевно. Важко тоді буде говорити про те, що така дитина справді вміє бути відповідальною. Можливо, у майбутньому вона вміло уникатиме покарань. Але чи справді вона буде відповідальна за свої вчинки, чи буде здатна брати відповідальність за інших людей?! Чи у старості тато і мама зможуть бути певними, що та дитина, яку вони колись фізично карали, не буде ставитися до них так само? Ці питання, я б сказав, досить непрості». Гадаю, сьогодні загальновідомий факт, що діти підсвідомо наслідують своїх батьків. Діти потребують бачити в татові й мамі приклад для наслідування. Бо цей приклад вони понесуть через усе своє життя».

Предстоятель УГКЦ зазначив, що лише самими покараннями і заборонами виховати відповідальну дитину неможливо. «З дітьми потрібно спілкуватися, приділяти їм час, присвячувати увагу. Якщо дитина стримується від зла лише тому, що боїться покарання від батьків, якщо дитина поводиться відповідно до тої «правильної» моделі, яку їй примусово накинули батьки, очевидно, що за першої нагоди намагатиметься від цієї моделі звільнитися. Чи досягнуть батьки успіху таким зовнішнім тиском? Очевидно, що ні. Тому дітей потрібно правильно мотивувати, підібрати правильний ключик до серця дитини, аби навчити її бути свідомою, мудрою, відповідальною», – вважає духовний лідер греко-католиків.

Щодо особистого виховання, то Блаженніший Святослав розповів, що батьки його ніколи не карали фізично. «Мене батьки завжди виховували до відповідальності. Я не знаю, як їм це вдавалося, але мені завжди було соромно не виконати якийсь обов’язок, якесь завдання. Особливо я соромився іти до школи, коли не вивчив урок. Бувало, що я навіть просив маму написати вчителю записку, аби мене не питати, мовляв, були якісь об’єктивні сімейні обставини, котрі заважали мені зробити домашнє завдання. І в таких моментах у мене почало працювати сумління, той внутрішній голос, який мене кликав до обов’язку», – розповів Глава УГКЦ.



09.12.16

09.12.2016р. Б. / Україна підтримала в ООН призначення Експерта по правам ЛГБТ, але українські церкви проти

Представники України підтримали створення посади Незалежного експерта ООН з питань сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності.

Голосування відбулося 21 листопада 2016 року на засіданні Третього комітету ООН у Нью-Йорку, де делегація содомітів України проголосувала за поправку до Резолюції A/C.3/71/L.52 «Доповідь Ради з прав людини».

Цим Україна висловила підтримку рішенню Ради ООН з прав людини від 30.06.2016 року (Резолюція № 32/2), прийнятого 23 голосами проти 18 (ще 6 утрималися), про створення нової посади Незалежного експерта ООН з питань захисту від насильства і дискримінації за ознакою сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності, якого часто називають Експертом ООН по правам ЛГБТ, повідомляє Інститут релігійної свободи.

Тим самим представники України в ООН не підтримали ініційовану низкою країн процедуру призупинення запровадження цієї посади з метою проведення додаткових консультацій, адже новий мандат було де-факто запроваджено без згоди Генеральної Асамблеї ООН та без належного підґрунтя на рівні міжнародних правових документів.

Слід зауважити, що згадану посаду Незалежного експерта ООН вже обійняв пан Вітіт Мунтабхорн. З його власних слів, опублікованих 30 листопада 2016 року, своїми основоположними завданнями на посаді Незалежного експерта ООН серед іншого він вбачає:
  • визнання статусу ЛГБТІ: закріплення в законодавстві і практиці права людей на те, щоб їх гендерна ідентичність визнавалася в офіційних та інших документах;
  • гендерно-багатоманітне культурне включення ЛГБТІ: виявлення та поширення таких тлумачень релігії та інших переконань, які проголошують засади прийнятності всіх, що має надати простір для гендерної різноманітності; робота з релігійними, політичними, громадськими діячами та лідерами громадської думки для пропагування поваги і захисту ЛГБТІ; а також дозволити ЛГБТІ асоціюватися і в повній мірі брати участь в сімейному житті і соціальних змінах;
  • процес співчуття до ЛГБТІ, що передбачає залучення вчителів, батьків, громади і дітей, молоді у вихованні розуміння сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності, що є всеосяжним.
Варто зауважити, що жоден міжнародний правовий документ не дає вичерпного визначення дискримінації за ознакою сексуальної орієнтації та дискримінації за ознакою гендерної ідентичності, адже ці поняття в різних державах розуміються по-різному та їх тлумачення постійно трансформується.

Раніше українські церкви застерігали, що запровадження згаданої гендерної ідеології несе ризик того, що закони України, які визначають шлюб як союз між чоловіком і жінкою або дозволяють усиновлення дітей лише гетеросексуальними парами, будуть класифікуватися як дискримінаційні, незважаючи на те, що вони відповідають нормам міжнародного права в галузі прав людини.

Джерело:    Воїни Христа Царя

08.12.16

08.12.2016р. Б. / Фізик Жорж Леметр між наукою і богослов'ям: два шляхи до істини

20 червня 1966 року в Левене помер монсеньйор Жорж Анрі Жозеф Едуард Леметр. Цей священик і професор Католицького університету Левена визнаний сьогодні одним з найвидатніших фізиків ХХ століття за його важливий внесок в фізичну космологію. Невипадково Європейське космічне агентство (ЄКА) назвало ім'ям Леметра п'ятий автоматичний вантажний корабель (Automated Transfer Vehicle, ATV) Міжнародної космічної станції (МКС). 29 липня 2014 року з космодрому Куру був запущений «ATV-5 Леметр» для місії тривалістю шість з половиною місяців, на борту ракети-носія «Ariane 5».

Жорж Леметр народився в Бельгії, в Шарлеруа, 17 липня 1894 року. Завершуючи вищу освіту в єзуїтському коледжі цього міста, він відчув у собі одночасно два покликання: до священичого життя і до науки. Оскільки батько порадив йому відкласти вступ до семінарії, Жорж почав вивчати інженерну справу.

Але після трьох років навчання в Левені його заняття були перервані Першою світовою війною. Він бере участь в жорстоких боях біля Ізере і використовує вільний час, щоб розмірковувати над Писанням і читати деякі книги Анрі Пуанкаре. Під час відпустки він відправляється в Париж, щоб зустрітися з Леоном Блуа, чиї роботи він високо цінував.

В кінці війни Леметр відмовляється від своїх інженерних досліджень і в 1919 році отримує те, що ми сьогодні назвали б ступенем магістра в галузі математики та фізики, а також ступінь бакалавра в області томістської філософії. Це відбувається у Вищому інституті філософії, заснованому кардиналом Мерсьє.

У 1920 році - вірний своєму покликанню - Леметр вступає в Мехелене в семінарію для пізніх покликань: в Maison Saint Rombaut (Будинок святого Ромбо). Розпізнавши в Жоржі винятковий розум, кардинал Мерсьє дозволяє йому продовжувати наукові дослідження під час духовного навчання: це дозволить йому розкрити і поглибити теорію спеціальної та загальної теорії відносності і написати з цього приводу працю «Фізика Ейнштейна», яка принесла йому стипендію для продовження навчання в Англії.

У 1923 році в Малінесе кардинал Мерсьє висвятив Жоржа Леметра в сан священика. Під час рукоположення Леметр також приєднався до священицького братства «Друзі Ісуса», заснованого тим же кардиналом.

Жорж Леметр на все життя залишиться вірний цьому братству, де єпархіальні священики брали обітницю вбогості, а також особливу обітницю посвячення Христу. Отець Леметр, як і всі члени «Друзів Ісуса», до і після щоденної Меси проводив час в поклонінні і щороку брав участь в десятиденних духовних вправах в усамітненні, у віддалені від  мирських турбот. Багато священиків з наукової сфери нехтували цим «глибоко духовним обов'язком», яким його вважав Жорж Леметр, але сам він назавжди залишиться вірним братству і його вимогам, особливо обітниці бідності і щоденного поклоніння Пресвятим Дарам. Він постійно був з «Друзями Ісуса», які вивчали і міркували над текстами блаженного фламандського містика Яна ван Рьойсбрука.

Під час свого перебування в Будинку святого Ромбо, вивчаючи одночасно богослов'я і фізику, Жорж користувався будь-якою можливістю, щоб вивчити основи китайської мови. У цьому йому допомагав один китайський семінарист, якого Леметр навчав французької та катехизму. Це пояснює, чому на початку тридцятих років він активно займається прийомом китайських студентів, які прибувають в Левен, в тісній співпраці з отцем Леббе і з монахами бенедиктинського абатства Сен-Андре в Брюгге, особливо з Доном Теодором Неві. У період між 1929 і 1930 роками молодий священик Жорж Леметр став директором будинку китайських студентів в Левені.

У 1923-1924 роках - завдяки вищезгаданій стипендії - Леметр вивчав астрономію і загальну теорію відносності в Кембріджі з сером Артуром Еддінгтоном. Вплив останнього на Леметра був дуже глибоким, і деякі з міркувань вченого, по суті, керували науковою діяльністю молодого священика.

Потім Леметр відправився в Сполучені Штати, де в 1924-1925 рр. працював в обсерваторії Гарвардського коледжу і приступив до написання докторської дисертації в Массачусетському технологічному інституті. Він скористався цим перебуванням, щоб відвідати великі астрономічні обсерваторії і зібрати - що матиме в подальшому фундаментальне значення - новітні дані про швидкість і розміри галактик, які тоді ще називалися туманностями.

Повернувшись на Батьківщину в університет Левена в 1925 році абат Леметр був призначений професором у франкомовній секції. Він залишиться там до 1964 року, роблячи величезний вплив на цілі покоління студентів, інженерів, математиків і фізиків своїми оригінальними лекціями і глибокою людяністю. Саме в Левені, після захисту дисертації, він вніс свій найзначніший внесок у космологію. У чому це полягало?

Перш за все, Леметр першим в 1927 році пояснив те, що пізніше буде називатися «законом Хаббла». Цей закон, опублікований тільки через два роки, свідчить, що швидкість віддалення галактик прямо пропорційна відстані до них. Його пояснення засноване на моделі Всесвіту без початку і кінця (сьогодні цю модель називають «всесвітом Еддінгтона-Леметра»). У цій моделі не тільки галактики рухаються у Всесвіті, а й всесвіт «розширюється», віддаляючи галактики одну від одної. Таким чином, Леметр вводить в саме серце фізики ідею історії самого Всесвіту.

Леметр також відомий як один з перших фізиків, який ввів і дав визначення - в 1931 році - ідеї «природного початку» Всесвіту. Бельгійський космолог представляє Всесвіт у вигляді «початкової сингулярності» і фізичного стану крайньої концентрації енергії-матерії, переведеної в відоме, сьогодні застаріле поняття «примітивного атома». Між 1931 і 1965 роками небагато вчених захищали цю теорію: тоді вони ще не мали даних, які підтверджували б її, а також - і, можливо, особливо - тому, що вони плутали ідею «космічного начала» Всесвіту з богословською ідеєю створення.

Термін «Великий вибух» був, серед іншого, винайдений Фредом Хойлом, щоб висміяти гіпотезу Леметра. Хойл, Бонді і Голд розробили теорію, альтернативну космології «примітивного атому». Ця теорія була названа космологією «стаціонарного стану» (Steady State Cosmology): в ній Всесвіт завжди залишається однаковим, в постійному розширенні, без початку і кінця. Як це не парадоксально, щоб отримати таку модель Всесвіту, вони повинні були постулювати безперервне творіння матерії! У 1965 році відкриття космічного мікрохвильового фону (Cosmological Microwave Background) реліктового випромінювання в 2,7 К, здійснене Пензіасом і Вілсоном, підтвердить інтуїцію Леметра.

З 1931 року о. Леметр був одним з перших, хто стверджував, що має існувати випромінювання з найперших моментів Всесвіту і воно здатне дати нам цінну інформацію. Лише за рік до своєї смерті бельгійський учений дізнався про відкриття реліктового випромінювання (яке підкріплює космологію Великого вибуху) завдяки одному зі своїх друзів і соратників, Одону Годару. Однак Леметр помилково вважав, що це реліктове випромінювання складається з «космічних променів», заряджених частинок, уловлених магнітним полем Землі. Проте, він глибоко вивчив траєкторії цих частинок і вніс значний вклад в розвиток теорії північних і південних полярних сяйв.

Подібне дослідження вимагало використання потужних комп'ютерів, таких, як аналогова обчислювальна машина Буша в Массачусетському технологічному інституті, а також перший комп'ютер Університету Левена, встановлений в 1958 році. Першим програмістом цього комп'ютера став саме о. Жорж Леметр.

Модель Всесвіту, яку Леметр запропонував в 1931 році на підтримку своєї гіпотези первинного атома, характеризується сучасної фазою прискорення. Останнє пов'язано зі знаменитою «космологічною сталою» і з  загадкою «темної енергії», яка широко вивчається сьогодні. Цікаво відзначити, що Леметр завжди захищав, усупереч поширеній думці самого Ейнштейна, важливість космологічної сталої, яку він вважав пов'язаною з квантовими явищами.

Не можна не згадати про те, що Леметр зробив багато інших важливих досліджень і відкриттів. Серед них відзначимо дослідження в галузі загальної теорії відносності, сингулярностей і систем координат, які дозволяють усунути їх. Леметр досяг успіху також у царині класичної механіки (задача трьох тіл), чисельного аналізу (швидке перетворення Фур'є до його офіційного винаходу), а також в алгебраїчній теорії спінорів.

Леметр був другом Ейнштейна, Елі Картана і багатьох інших відомих вчених. Він також отримав безліч престижних нагород (Prix Francqui, медаль Менделя та інші).

Жорж Леметр завжди високо цінував релігійний вимір свого життя, методично і скрупульозно розрізняючи наукову і богословську сфери, які були для нього «двома шляхами до істини». Однак в самому центрі життя, в дії - як він уточнив в 1936 році під час Католицького конгресу в Малінесе - ці два виміри, науковий і релігійний, знайшли свою єдність. Леметр говорив, що віра дала йому оптимізм, так як знав, що загадка Всесвіту має рішення.

У 1951 році Папа Пій XII виголосив промову перед Папською академією наук, в своєму виступі Єпископ Риму згадав (не називаючи Леметра) про початок Всесвіту, слідуючи гіпотезі первинного атому. о.Леметр жваво відреагував на цю промову: однак його реакція не була пов'язана з проблемою відносин між наукою і вірою як такою. Космолог не хотів, щоб в якості доказів, навіть побічно, висувалася його неперевірена в той час гіпотеза. Бельгійський учений повідомив про це Папі, який, глибоко поважаючи священика і його праці, прийняв це до уваги. У 1935 році Леметр був обраний почесним каноніком капітулу Будинки святого Ромбо.

У 1960 році Папа Іван XXIII звів його в сан єпископа і доручив йому керівництво Папською академією наук, членом якої він був з моменту її заснування в 1936 році. Під час Другого Ватиканського собору монс. Леметр був призначений Папою Павлом VI членом Дослідницької комісії з питань контролю народжуваності. Оскільки тоді здоров'я прелата з Левена стало погіршуватися, він відмовився від призначення, написавши докладну доповідь для цієї групи.

Людина великої культури - він був піаністом і цікавився французькою літературою, особливо творами Мольєра - монс. Леметр зберіг на все життя просту душу і велику доброту, а також величезну повагу до всіх людей, яких він зустрічав, якими б не були їхні переконання. Через п'ятдесят років після смерті Жоржа Леметра його шлях залишається сильним і промовистим свідченням про те, що можна займатися наукою на найвищому рівні і проводити передові дослідження, зберігаючи при цьому людяність і глибоку віру.

Домінік Ламбер, бельгійський професор, доктор філософії

07.12.16

07.12.2016р. Б. / Чи знаємо ми про цінність ангелів?

П’ять років тому в одному зі своїх повчань тодішній Папа Бенедикт XVI (нині емерит) сказав дуже цінні слова про ангелів-охоронців: «Господь завжди поруч і Він діє в людській історії та супроводжує нас за допомогою особливої присутності Своїх ангелів». Багато з нас, ще з дитинства молимося до ангелів-хоронителів, багато хто практикує молитву заступництва до Архангела Михаїла, якого цими останніми листопадовими днями особливо вшановуємо. Тому хотів би, коротко, зупинитися на важливій ролі, яку мають ангели в житті християнина.

Папа Бенедикт XVI, ще будучи кардиналом, у 1977 році сказав, що в нинішні часи дуже мало говориться про ангелів, що досить негативно позначається на вірі людини, а говорити про ангелів значить відчувати особливу Божу присутність у світі та надзвичайну опіку Його помічників – ангелів-хоронителів. Часто люди думають, що про ангелів варто говорити дітям, що йдеться наче про якусь казочку, але що ця тема не є темою дорослих. Це велика помилка багатьох вірних, які до кінця не можуть відчути особливу Божу присутність і не знають вчення Церкви.

9 чинів ангельських і 9 речей, які варто знати християнину про ангелів:

1. Церква вчить, що ангели реально існують і це є правдою віри, яку Господь об’явив. Святий Августин каже, що «ангел», означає функцію, а не природу: «Запитуєш, як називається така природа? – Дух. Ти запитуєш про функцію? – Ангел; через те, чим він є, – це дух, а через те, що робить, – це ангел». Слово ангел означає «посланець». Отже, ангел – це духовне, безтілесне створіння, яке належить до невидимого світу, і ми про це кажемо у символі нашої віри: «Вірую в Єдиного Бога, Отця Вседержителя, творця неба і землі, всього видимого і невидимого». Ангели мають щось спільного з людиною: це звичайно, не тіло, але розум і воля. Вони є особовими і безсмертними створіннями, а також більш досконалими від людини.  

2. Ще в Старому Завіті згадується про ангелів. Ви всі, напевно, пригадуєте, як вони зачинили земний рай після непослуху наших прародичів: «І вигнав він (Господь) Адама й поставив від сходу до Едемського саду херувима з полум’яним миготливим мечем, щоб стерегти дорогу до дерева життя» (Бут 3,24). Також в історії Авраама згадується про ангела, який зупинив руку прабатька: «Та ангел Господній кликнув до нього з неба і сказав: «Аврааме, Аврааме!» (Бут 22,11). Також архангел Гавриїл сповіщає про народження Предтечі і народження Ісуса Христа. У книзі пророка Ісаї читаємо, що вони є близько Бога, перебувають перед Його високим престолом і повсякчасно прославляють Всевишнього чудесним співом: «Свят, свят, свят, Господь сил; уся земля повна Його слави» (пор. 6, 1-3). Кількість небесних воїнів є безмірна, про що розказує пророк Даниїл (7, 10): «Тисячі тисяч Йому служили, і силенна безліч перед Ним стояла».

3. В Новому Завіті, Ісус Христос говорячи про ангелів, каже, що вони споглядають «повсякчас обличчя мого Небесного Отця» (Мт 18,10), а псалмоспівець каже про них: «могутні силою, що виконують Його слово, покірні голосові слова» (Пс 103,20). Апостол Павло дуже цікаво розказує, що ангели були створені для служби Богові: «Бо в Ньому все було створене, що на небі і що на землі, видиме й невидиме: чи то престоли, чи господьства, чи начала, чи власті, все було Ним і для Нього створене» (Кол 1,16) і що вони є посланцями Його спасіння: «Хіба ж не всі вони служебні духи, що їх посилають до послуг тим, які мають успадковувати спасіння?» (Євр 1,14).

4. Церква має багато молитов до ангелів, до архангелів, зокрема до Святого Михаїла і Святого Гавриїла, до ангелів хоронителів, єднається з ними у прославі Господа Бога. Про це дуже гарно видно з Херувимської Пісні, коли всі вірні в часі відправи Служби Божої співають: ««Ми, Херувимів тайно являючи і животворній Тройці трисвятую пісню співаючи».

5. Кожен вірний має свого ангела-хоронителя, який згідно слів Св. Василія Великого, є «вихователем, який веде його в житті». Саме ангели допомагають людині у її земному житті та опікуються кожною людиною зокрема. Найважливіша їхня місія – це поклоніння Пресвятій Трійці: ангели славлять Бога, моляться і величають Його. Але певна кількість ангелів охороняє і супроводжує людей. Святий Тома Аквінський пояснював, що кожна важлива особа завжди отримує від короля ескорт вершників; і що всі ми – настільки важливі особи в Його очах, що він дає нам ангела-охоронця, щоб супроводжував нас на дорозі до святості.

6. Про присутність ангелів при кінці світу неодноразово говорить нам Святе Письмо. Коли Ісус пояснює притчу про кукіль, читаємо «Син Чоловічий пошле своїх ангелів, які зберуть із його царства всі спокуси й тих, що чинять беззаконня» (пор. Мт 13,36-43, 47-49). А також: «Якже прийде Син Чоловічий у своїй славі, й ангели всі з Ним» (Мт 25,31). Тому, при другому пришесті Ісуса Христа ангели будуть супроводжувати нашого Господа і служити Йому в часі суду.

7. У Святому Письмі описується, як св. Архангел Михаїл поборов дракона і його збунтованих ангелів: «І настала війна на небі: Михаїл і ангели його воювали проти дракона, і дракон воював та й ангели його, та не перемогли, ані місця не знайшлося їхнього більше на небі. І повержено дракона великого, змія стародавнього, званого дияволом і сатаною, що зводить вселенну, - повержено на землю, і ангели його з ним повержені» (Од 12, 7-10).

8. Після упадку Люцифера, Творець вибрав для ангелів вождя – Архангела Михаїла, ім'я якого у перекладі означає «хто як Бог».  Апостол Петро каже про цей упадок: «Бо коли Бог не пощадив ангелів, які були грішили, а кинув у пекло й передав їх до темної безодні, щоб їх тримати на суд…» (2 Пт 2,4). Знаємо з Біблії, що ангели на чолі зі св. Архистратигом Михаїлом скинули з Божих хоромів тих, які вчинили проти Бога бунт, - дияволів разом із їхнім сумнозвісним лідером - Люцифером. Диявол дуже боїться святого Архангела Михаїла.

9. До цього небесного заступника звертаються за допомогою екзорцисти, коли виганяють із людей бісів. Наприклад, ритуал екзорцизму Папи Лева XII починається закликом: «В ім'я Бога Ісуса Христа» і молитвою до св. Архангела Михаїла. Існує молитва на вервиці для відігнання диявола, в якій містяться часті звертання до святого Архистратига. В Святому Письмі написано, що наприкінці світу св. Михаїл знову захистить Господній народ перед злом: «І в той час устане Михаїл, князь великий, що стоїть на варті... Той час буде часом скрути, якої не бувало відтоді, як постали люди, аж до цих пір... І багато з тих, що сплять у поросі земному, прокинуться; одні - на життя вічне, другі - на вічний сором та на ганьбу. Розумні сяятимуть небесним сяйвом, - і ті, що навернуть багатьох до справедливості, неначе зорі, повіки, назавжди» (Дан 12, 1-3).

В час, коли в молитві звертаємося до Святого Архангела Михаїла, просимо особливого заступництва Святого Михаїла для наших душ, які часто теплять брак святості, для наших родин і домівок, щоб Святий Архистратиг захищав від усякого зла, гріха і різноманітного негативу. Просимо особливої ласки для нашої стражденної Матінки України, яка також потребує захисту святого Архистратига від ворогів.

Святий Архистратиже Михаїле, захищай нас від усякого зла видимого і невидимого.

(Слово Редактора для НЗ №42)

о. Йосафат Бойко, ВС

Джерело:    Воїни Христа Царя

06.12.16

06.12.2016р. Б. / Єпископи УГКЦ: «Стать – природне явище, а гендер – психічне самосприйняття»

Стать – природне явище, а гендер – дійсність психічного самосприйняття, часто зумовлена суспільним впливом. Гендерна ідеологія наполягає, що людина може вільно обирати і втілювати в життя свою сексуальну ідентичність незалежно від біологічної статі.

Таке відокремлення та протиставлення статі та гендеру є небезпечним, бо спотворює традиційні устої суспільства, основані на Божому і природному законі. Таку позицію висловлює Синод Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ у своєму Посланні стосовно небезпеки гендерної ідеології.

Єпископи зауважують, що впродовж тисячоліть людство визнавало існування двох статей на основі біологічних критеріїв − чоловічої та жіночої. Проте останнім часом значного поширення і впливу набули світоглядні системи, які суперечать християнській вірі, об’єктивній науковій дійсності й природному законові – гендерні теорії. Їх основою є розрізнення між біологічною статтю, даною людині від зачаття, та гендером – певним особистим вибором сексуальної поведінки. Внаслідок цього статева приналежність більше не вважається даром Божим, а декларується предметом особистого вибору людини.

Отці Церкви звертають увагу на те, що поняття гендеру постійно змінюється і трансформується. Якщо первинно його «конструювали» на противагу до біологічної статі, вказуючи, що особа може вибирати гендерну (суспільну) роль чоловіка або жінки незалежно від фізіологічного буття чоловіком чи жінкою, то тепер стверджується, що не лише біологічна стать не має впливу на вибір суспільної ролі, а й сама суспільна роль чоловіка чи жінки не є необхідною. Оскільки гендер цілковито відокремлений від бінарної біологічної статі, то він може визначатися будь-якими відмінностями в поведінці, біологічними ознаками, психологічними особливостями, статевими потягами тощо. Людська особа тут розуміється як своєрідна «безтілесна свобода», яка є творцем самої себе і моделює власну ідентичність, зокрема тілесність у її статевому вимірі, як інструмент для отримання максимальної насолоди з найменшою відповідальністю.

На переконання членів Синоду єпископів, з цієї «теорії» випливає, що кожна людина може мати гендер, визначений унікальною комбінацією характеристик, що їхня особа сама собі довільно надає. Гендер нібито можна вибирати. Тому існує імовірність вибрати такий, який збігатиметься з біологічною статтю. Але можна вибрати й відмінний. Людині пропонується не обмежуватися своєю біологічною статтю чоловіка або жінки чи навіть суспільною роллю чоловіка або жінки, а натомість обирати свій гендер і гендерну роль серед множини можливостей (різні гендерні ідеологи називають від кількох до десятків таких ролей − наприклад, гетеросексуальну, гомосексуальну, транссексуальну, андрогінальну, бігендерну, агендерну тощо). Тож є визначальним не буття кимось, а діяння в ролі когось. Окрім того, гендер проголошується не статичною, а динамічною дійсністю, тобто впродовж життя його можна багаторазово змінювати. Наслідком такого хибного способу мислення є висновок про те, що нібито можна вільно вибирати спосіб статевого життя.

Владики вважають, що особливе занепокоєння викликає те, що гендерні ідеології є непросто віртуальними світоглядними системами − вони агресивно нав’язуються суспільній думці, поступово запроваджуються в законодавство та дедалі більше насильно визначають різні сфери людського життя, особливо освітньо-виховну.

Тому, переконують єпископи УГКЦ, на сучасному етапі свого розвитку гендерна теорія набуває ознак тоталітарної ідеології і є подібною до тих утопічних ідеологій, які у XX ст. не тільки обіцяли створення раю на землі за умови побудови нібито справжньої рівності між людьми, а й намагалися насильно запровадити власний спосіб мислення, викорінюючи будь-яку альтернативну точку зору. З трагічної історії ХХ ст. відомо, на що перетворюються такі ідеології, які обіцяють «щастя всього людства».

04.12.16

04.12.2016р. Б. / Послання Синоду Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ стосовно небезпеки гендерної ідеології

Дорогі у Христі!

Вступ

1. У ХХ ст. український народ потерпів від безбожного радянського режиму, який намагався силою відірвати людей від коріння віри і накинути їм атеїстичний світогляд, видаючи його за єдиний «науковий», що заперечував свободу совісті людської особи та позбавляв її права на вільне сповідування своїх релігійних переконань. На початку ХХІ ст. світ постає перед схожими викликами, які, однак, не супроводжуються відкритим і кривавим переслідуванням, а послуговуються прихованими ідеологічними засобами нищення християнської віри і моралі та загальнолюдських цінностей. Деякі з таких викликів стосуються сфери людської статевості та сімейного життя і не є новими для України: вони, радше, по-новому акцентовані чи представлені суспільній свідомості. Інші ж – цілком нові і навіть далекі від українського контексту, проте певні сили намагаються їх нам штучно нав’язати.

2. Зокрема, значну загрозу сьогодні несуть теорії гендеру (від англійського gender – «рід», «тип», «стать»), які намагаються зруйнувати сприйняття людської статевості як Божого дару, що природно пов’язаний із біологічною відмінністю між чоловіком і жінкою; а також впроваджують небезпечний лад людського співжиття та підважують основи міжособистісного спілкування. Поняття людської гідності та свободи зазнають широких маніпуляцій, правдиве значення цих важливих моральних категорій підмінюється та викривляється. Усі ці намагання реалізуються дуже активно, систематично та продумано, з використанням політичної кон’юнктури та популістських гасел. Водночас справжня суть і мета залишаються прихованими від широкого загалу. Унаслідок цього українське суспільство, чутливе до утвердження власної гідності і свободи, наражається на небезпеку необдумано прийняти за істину сумнівні атеїстичні теорії, які обґрунтовуються намаганнями ствердити гідність людини, досягнути рівноправ’я між людьми, оборонити право людини на свободу тощо.

3.    За таких обставин цим Посланням Церква-мати прагне перестерегти своїх вірних і всіх людей доброї волі перед загрозами, які приховує в собі гендерна ідеологія та інші подібні світоглядні системи, і нагадати про традиційні біблійні, християнські та загальнолюдські цінності, на котрих мають базуватися міжлюдські стосунки та спосіб організації суспільного життя. 

I. Гідність людини в Божому задумі

4. Уся історія спасіння свідчить про неймовірну любов Бога до людини. Уже з перших сторінок Священного Писання дізнаємося про надзвичайну велич людини. Церковна традиція зазначає, що створенню людини передує Божественна «нарада», тоді як усе інше постало лише одним словом Бога: «Тож сказав Бог: "Сотворімо людину на наш образ і на нашу подобу"» (Бут. 1, 26). Особливої уваги варті словосполучення «на наш образ і на нашу подобу». На цьому базується концепція людської гідності, яка в Новому Завіті підкреслюється воплоченням Сина Божого в людську природу. Божий образ – це невід’ємна природна гідність і духовна краса кожної людини від моменту її зачаття і до природної смерті. Це спільна риса всіх людей, яка відображає їхню рівність і нескінченну цінність.

5. Образ Божий є основою не лише особової неповторності людини, а й людської спільноти: «Сказав Бог: "Сотворімо людину на наш образ і на нашу подобу" […] І сотворив Бог людину на свій образ; на Божий образ сотворив її; чоловіком і жінкою сотворив їх» (Бут. 1, 26-27). Тож «спільнота Осіб Пресвятої Тройці є первообразом людської спільноти»[1]. Папа Франциск, коментуючи вищевказаний стих Священного Писання, стверджує, що «подружжя є найгарнішим Божим творінням», бо «чоловік і жінка, які стають одним тілом, є образом Божим»[2]. «Людина є особою, однаково чи то чоловік, чи жінка, бо обоє створені на образ і подобу особового Бога. Кожна з обох статей із рівною гідністю, хоча різним способом, є образом сили і ніжної любові Бога»[3]. Катехизм УГКЦ «Христос – наша Пасха», осмислюючи біблійну оповідь про створення чоловіка і жінки, навчає: «Образ Пресвятої Тройці у людській спільноті – це природна єдність людської спільноти, що існує в сопричасті любові Адама і Єви. Доповнюючи одне одного фізично, психологічно і духовно, Адам і Єва є різними й водночас рівними особами. Святе Письмо описує рівність і відмінність між чоловіком і жінкою, які творять первинну спільноту, у чудовому образі творення Єви з «ребра Адама» (пор. Бут. 2, 21). Адам визнає Єву «своєю»: «Це справді кість від моїх костей і тіло від мого тіла. Вона зватиметься жінкою» (Бут. 2, 23). Адам сприймає Єву як рівну йому особу та водночас як подругу життя (пор. Бут. 2, 24)»[4]. Церква вчить, що «створені на образ єдиного Бога, наділені такою самою розумною душею, усі люди мають ту саму природу і те саме походження. Відкуплені жертвою Христа, вони всі покликані брати участь у тому самому Божому блаженстві; отже, усі мають рівну гідність»[5].

6. Статевість, як даний під час сотворення Божий дар бути чоловіком або жінкою (див. Бут. 1, 27), інтегрально охоплює всі природні виміри існування людської особи: тіло, душу та дух. Особа покликана прийняти виражений у її статі Божий задум щодо себе – оскільки стать не залежить від людського вибору – та втілити його у своєму житті. Статевість можна збагнути тільки у світлі християнського розуміння любові як покликання до сопричастя людей та самодаруванні однієї особи іншій. «У подружньому житті чоловік і жінка відкриваються до Бога через взаємну любов, яка стає основою їхнього нерозривного єднання, вірності та плідності. У богопосвяченому дівственному житті статевість переображується у Святому Дусі, щоб у любові служити Богові та ближньому ради Царства Небесного (див. Мт. 19, 12). Будь-яке егоїстичне використання іншої особи як засобу для отримання статевої насолоди суперечить Божому дару любові, спотворює суть статевості та глибоко ранить особу»[6].

7. Людині Бог підпорядковує землю та все, що її наповнює (пор. Бут. 1, 26. 28). Тому людина – найвеличніше Боже творіння, яке має особливе покликання і місію у світі[7]. Псалмоспівець так описує велич і гідність людини: «Коли на небеса спогляну, твір твоїх пальців, на місяць та на зорі, що створив єси, то що той чоловік, що згадуєш про нього, або людська істота, що про неї дбаєш. Мало чим зменшив єси його від ангелів, славою й честю увінчав його. Поставив його володарем над творами рук твоїх, усе підбив йому під ноги…” (пор. Пс. 8, 4−9). А св. Іван Дамаскин, Отець Церкви, наголошує, що Бог сотворив людину наче «світ, малий у великому, другого ангела […] царя над тим, що на землі, підвладного Царю Всевишньому, земне і небесне єство, часове і безсмертне, видиме і мисленне, проміжне між величчям і малістю, водночас дух і плоть […] яке внаслідок свого тяготіння до Бога стає богом; але стає богом у розумінні участі в Божественному світлі, а не тому, що переходить в Божественну сутність»[8].

8. У Божому задумі людина, сотворена на образ Божий, призначена для вічного сопричастя з Творцем. Як каже Григорій Ніський, «метою доброчесного життя є уподібнення Богові»[9]. За Господньою благодаттю людина досягає вершини своїх можливостей у подібності до Бога – «обожествленні»[10]. Апостол Павло так описує перспективи і мету людського зростання: «…аж поки ми всі не дійдемо до єдности у вірі й до повного спізнання Божого Сина, до звершености мужа, до міри повного зросту повноти Христа» (Еф. 4, 13). Кожна людська особа у своєму зростанні до повноти подоби Божої є абсолютно унікальною і неповторною особистістю. Ця неповторність чиниться благодаттю Духа Святого, який обдаровує кожного з нас особливими особистими дарами, талантами, хистами та вдачею. Тож рівність усіх людей у своїй гідності водночас нерозривно пов’язана з унікальністю кожної людської особи.

9. Однією з рис, притаманних Божому образові в людині, є свобідна воля, завдяки якій вона може вільно вибирати добро, проте є здатною також вибирати інший шлях: «Найглибший вимір людської свободи полягає в тому, щоб добровільно обрати Бога й бути з Ним – це є добро; у тій же своїй свободі людина може й відкинути спілкування з Богом – це є зло»[11]. «Диявол у раю манив Адама марною надією на обожествлення, пропонуючи йому вбачати мірило добра не в Богові, а в самому собі… Обман лукавого полягає у твердженні, що Бог своєю заповіддю обманює людину, ущемляє її свободу»[12]. Із біблійної розповіді про гріхопадіння прародичів робимо висновок, що гріховний вибір має важкі наслідки для людини – втрата раю як стану блаженного спілкування і життя з Богом та іншими сотворіннями (пор. Бут. 3, 4–14). Гріх прародичів також затьмарив істину про людську особу як образ Божий. Відтоді і людська природа затьмарена гріхом. Зумовлене гріхом зіпсуття триває в історії, проявляючись у різноманітних зловживаннях у сфері статевості.

10. Однак Бог настільки возлюбив людину, що не відкинув її, не відняв від неї високого покликання навіть після гріхопадіння, а постійно шукає її: «Адаме, де ти?» (пор. Бут. 3, 9). Через гріхопадіння припиняється рух людини до Бога, однак Бог не зупиняє свого руху до людини. Свідченням цього є історія спасіння, відображена у Старому Завіті. Безпосереднє ж відновлення цього руху звершилося в Новому Завіті через Христа, який «віддав себе взамін смерті, що в собі держала нас, запроданих гріхові. І, зійшовши через хрест до аду, щоб наповнити собою все, Він усунув болі смертні, й воскрес у третій день, і простелив шлях усякій плоті воскресінням з мертвих»[13].

11. Таким чином, гідність і цінність людини полягає в правді про її створення «на образ і подобу Божу», у її вищості над усім творінням та в божественному покликанні до осягнення святості. Божа подоба, на яку створена людина, вказує на динамічність її покликання. Гідність людини вимагає, щоб вона діяла не під впливом інстинктивних поштовхів чи зовнішнього примусу, а згідно зі свідомим і вільним вибором та зрілим особистим переконанням. Цього людина досягає, коли, звільнившись із неволі пристрастей, прямує до своєї мети, вільно вибираючи добро та вживаючи відповідних до цього засобів[14].

II. Поняття гендеру

12. Людська статевість – це, як вже було сказано, природний Божий дар і саме в ній відкривається радість бути співтворцем. Однак сфера статевості й подружжя, що є дуже вразливою, сьогодні належить до таких аспектів людського існування, якими найбільше маніпулюють. Постійна спокуса порушити Божі установи в цій сфері є одним із наслідків гріхопадіння прародичів (див. Бут. 3). Людина зловживає можливістю свобідного вибору, коли намагається  «звільнитися» від традиційних цінностей у сфері статевості та подружнього життя, хибно трактуючи їх як певні архаїзми та перешкоди до рівності, гідності й свободи. Такою перешкодою дехто вважає біологічну стать, сприймаючи статеву відмінність як причину суспільного приниження та порушення прав, передумовою статевого насильства в сім’ї та поза нею (з боку чоловіків стосовно жінок). Натомість слід пам’ятати, що причиною цих та інших подібних суспільних проблем є не сама статевість, а її викривлене сприйняття і розуміння.

13. Упродовж тисячоліть людство визнавало існування двох статей на основі біологічних критеріїв − чоловічої та жіночої. Останнім часом значного поширення і впливу набули світоглядні системи, які суперечать християнській вірі, об’єктивній науковій дійсності і природному законові – гендерні теорії. Їх основою є розрізнення між біологічною статтю, даною людині від зачаття, та гендером – певним особистим вибором сексуальної поведінки. Внаслідок цього статева приналежність більше не вважається даром Божим, а декларується предметом особистого вибору людини. Вона «перестає усвідомлюватися як глибинне покликання особи до вічної любові, а вважається наче тимчасовою грою»[15]. Тоді як статева ідентичність базується на біологічній психофізичній дійсності, гендерна відмовляється від бінарності (чоловік або жінка) на користь широкої та довільної гами самоідентифікації. Ожте, стать – природне явище, а гендер – дійсність психічного самосприйняття, часто зумовлена суспільним впливом. Гендерна ідеологія наполягає, що людина може вільно обирати і втілювати в життя свою сексуальну ідентичність незалежно від біологічної статі. Таке відокремлення та протиставлення статі та гендеру є небезпечним, бо спотворює традиційні устої суспільства, основані на Божому і природному законі.

14. Поняття гендеру постійно змінюється і трансформується. Якщо первинно його «конструювали» на противагу до біологічної статі, вказуючи, що особа може вибирати гендерну (суспільну) роль чоловіка або жінки незалежно від фізіологічного буття чоловіком чи жінкою, то тепер стверджується, що не лише біологічна стать не має впливу на вибір суспільної ролі, а й сама суспільна роль чоловіка чи жінки не є необхідною. Оскільки гендер цілковито відокремлений від бінарної біологічної статі, то він може визначатися будь-якими відмінностями в поведінці, біологічними ознаками, психологічними особливостями, статевими потягами тощо. Людська особа тут розуміється як своєрідна «безтілесна свобода», яка є творцем самої себе і моделює власну ідентичність, зокрема тілесність у її статевому вимірі, як інструмент для отримання максимальної насолоди з найменшою відповідальністю.

15. З цієї «теорії» випливає, що кожна людина може мати гендер, визначений унікальною комбінацією характеристик, що їх особа сама собі довільно надає. Гендер нібито можна вибирати. Тому існує імовірність вибрати такий, який збігатиметься з біологічною статтю. Але можна вибрати й відмінний. Людині пропонується не обмежуватися своєю біологічною статтю чоловіка або жінки чи навіть суспільною роллю чоловіка або жінки, а натомість обирати свій гендер і гендерну роль серед множини можливостей (різні гендерні ідеологи називають від кількох до десятків таких ролей − наприклад, гетеросексуальну, гомосексуальну, транссексуальну, андрогінальну, бігендерну, агендерну тощо). Тож є визначальним не буття кимось, а діяння в ролі когось. Окрім того, гендер проголошується не статичною, а динамічною дійсністю, тобто впродовж життя його можна багаторазово змінювати. Наслідком такого хибного способу мислення є висновок про те, що нібито можна вільно вибирати спосіб статевого життя.

16. Особливе занепокоєння викликає те, що гендерні ідеології є не просто віртуальними світоглядними системами − вони агресивно нав’язуються суспільній думці, поступово запроваджуються в законодавство та дедалі більше насильно визначають різні сфери людського життя, особливо освітньо-виховну. «Якщо б ці ідеї циркулювали лише в теорії, то це б не виходило за межі права на приватну думку та можливості існування різних філософських поглядів. Небезпека полягає в тому, що таку антилюдську теорію намагаються перетворити на панівний світогляд і втілити на практиці, іноді нав’язуючи її за допомогою міжнародних засобів тиску на світову спільноту»[16]. Папа Франциск констатує, що «сьогодні ведеться світова війна, щоб знищити подружжя», називаючи теорії гендеру «руйнівною ідеологічною колонізацією»[17]. Те, що донедавна вважалося статевими відхиленнями, сьогодні проголошується теоретиками гендеру не просто як нормальність, а як правило життя, якого слід дотримуватися під страхом насмішок, осуду чи навіть покарання.

17. Тому на сучасному етапі свого розвитку гендерна теорія набуває ознак тоталітарної ідеології і є подібною до тих утопічних ідеологій, які у XX ст. не тільки обіцяли створення раю на землі за умови побудови нібито справжньої рівності між людьми, а й намагалися насильно запровадити власний спосіб мислення, викорінюючи будь-яку альтернативну точку зору. З трагічної історії ХХ ст. відомо, на що перетворюються такі ідеології, які обіцяють «щастя всього людства». 

III. Руйнівні наслідки гендерної ідеології

18. Теорії гендеру передбачають повне заперечення природи людини та природного морального закону, внаслідок чого неухильно руйнується поняття людської ідентичності. Папа Венедикт XVI стверджує: «Те, що часто виражається і розуміється під терміном «гендер», призводить урешті до самовизволення людини від сотвореного світу і від Творця. Людина хоче сама себе творити і завжди та лише сама хоче розпоряджатися всім, що її стосується. Але таким чином вона живе всупереч істині, всупереч Духові-Творцеві»[18]. Підтримуючи теорію гендеру, людина відкидає ідею, що стать є їй дарованою від Бога, піддає сумніву те, що Бог сотворив людину чоловіком і жінкою (пор. Бут. 1, 27).

19. Гендерні теорії заперечують існування сотворених чоловіка і жінки, стверджуючи, що є лише людина із здатністю до самотворення (самоперетворення) на чоловіка, жінку чи якесь інше буття. Тому вже не Бог, а сама людина проголошується творителем чоловіка, жінки чи якогось іншого буття. Формально проголошуючи прагнення до рівності, гендерні світоглядні системи насправді стремлять до однаковості. При цьому слід згадати, що не можна плутати рівність із однаковістю. Саме різність є основою рівності, тоді як однаковість є основою для затирання та уніфікації неповторних і притаманних статям природних рис і прикмет. Заперечення біологічної статі розмиває поняття людськості, яка виражається в чоловічості чи жіночості, а статева відмінність дає нагоду будувати справжню суспільну рівність. Не можна бути просто людиною – людина завжди є або чоловіком, або жінкою.

20. Гендерні ідеології, заперечуючи існування об’єктивної людської природи, взаємодоповнюваності чоловіка та жінки, цінності подружжя, насправді заперечують існування самого Творця і перекреслюють правду про людину як Його образ. У таких ідеологіях немає місця для Бога, а отже, немає місця і для самої людини в її неповторності й гідності, бо саме на зв’язку із Творцем ґрунтується унікальність людини. Біблійне вчення про людину, сотворену Богом, підкреслює велич та гідність її походження і покликання – від Бога і для вічного життя з Ним у святості (обожествлення), а гендерне вчення про людину вказує на низькість її походження і призначення – із самої себе і для тимчасового життя з метою власного задоволення. Тому зі сміливістю можна сказати, що теорії гендеру є руйнівними і антилюдськими.

21. Окрім того, що ідеологія гендеру явно суперечить вченню Святого Письма,  християнській антропології, вона ще й не відповідає об’єктивним науковим даним, спираючись на суб’єктивні гіпотези та псевдонаукові твердження зацікавлених сторін. Неупереджені науковці констатують, що гендерні ідеологи ігнорують результати наукових досліджень, медицини, психології, антропології, біоетики, які доводять, що відмінність між чоловіком та жінкою зумовлена відмінністю структури мозку, гормонального балансу,  психологічної природи…

22. Гендерна ідеологія заперечує найочевиднішу антропологічну дійсність: люди народжуються чоловіками і жінками, а взаємодоповнюваність природних дарів двох статей є надзвичайним багатством для всього людства, що дарує надію на прогрес. Пропагувати розпливчасті та невизначені ідеї «гендерної ідентичності» означає творити небезпечну психологічну нестабільність, що вводить в абсурдний конфлікт статевість тілесну і психологічну, яка природно випливає з тілесної.

23. Гендерні теорії руйнують поняття сім’ї як спільноти чоловіка і жінки, в якій народжуються та виховуються діти. Адепти цієї теорії вважають традиційну сім’ю, побудовану на Божому і природному законі, який виражає гідність людської особи і становить фундамент її основних прав та обов’язків[19], лише як одну з можливих форм сім’ї. А рівноцінними традиційній сім’ї вони пропонують називати союзи осіб з різноманітним поєднання гендерів, в яких бути батьком чи матір’ю означає просто виконувати певну роль.

24. Гендерна ідеологія пропагує численні форми статевої ідентифікації та поведінки, які зовсім не відповідають природі людини. Тому теорії гендеру провадять до розбещеності та подальшої деморалізації суспільного життя. Така ситуація загрожує розчаруванням, озлобленням та самознищенням людського роду, адже підважуються його природні основи та принципи.

IV. Проголошення Христової істини в контексті експансії гендерної ідеології

25. Українське суспільство на загал не обізнане в питаннях теорій гендеру, а це сприяє процесу тихого і підступного нав’язування йому гендерної ідеології. Справді, пропаганда та поширення цієї ідеології приховано ведеться на різних рівнях – законотворчому, інформаційному, освітньо-виховному… При цьому свідомо замовчуються незаперечні факти про шкоду гендерної ідеології для психічного та фізичного здоров’я, зокрема дітей і молоді, не кажемо вже про підкопування самих основ людського, родинного та сімейного життя, що несе зі собою такі теорії.

26. За таких обставин Церква закликає глибоко та виважено оцінювати виклики у сфері статевості та подружнього життя, не піддаватися суспільному тиску в цих важливих питаннях, відстоювати людську гідність та свободу. Прагнемо нагадати істину про гідність кожної людської особи незалежно від статі, раси, етнічної приналежності, віку, здоров’я тощо, яку Христова Церква впродовж століть постійно і послідовно проголошує. Християни покликані донести до сучасного світу правду про гідність людини, сотвореної на образ і подобу Божу, про гідність подружжя як союзу любові між чоловіком і жінкою, про гідність чоловіка і жінки в їх взаємодоповненні. Слід поглиблювати свої знання Священного Писання та Передання, щоб самому зростати у вірі та щоб уміти аргументувати християнську позицію в секулярному середовищі. Християнин не може дозволити собі жити подвійним життям, а має послідовно і витривало наслідувати Христа, втілюючи у своєму щоденному житті Божу науку і Божі закони, які є єдиним джерелом справжнього людського щастя, справжньої гідності і свободи. Каже-бо апостол Павло: «Бо Син Божий, Ісус Христос, що його ми вам проповідували… не був "так" і "ні"; у ньому лише "так" було» (2 Кор. 1, 19-20). Не можемо в одних випадках покладатися на Бога, а в інших – нехтувати Його заповідями і настановами. Ми покликані свідчити Христа в усіх вимірах свого буття. Це стосується приватного простору, сімейного життя, професійної діяльності, публічної сфери, політичної активності тощо.

27. Усі люди доброї волі повинні об’єднати свої зусилля задля захисту гідності кожної людини, задля утвердження природних і Богом даних людині прикмет і свобод, а також задля всебічної охорони й розвитку сімейної і родинної спільноти на фундаменті Божого Об’явлення, яке є справжнім гарантом розвитку та достойного майбуття людського суспільства. «Кожному – і чоловікові, і жінці – слід визнати і прийняти свою сексуальну тотожність. Фізична, моральна і духовна відмінність і взаємодоповнювання спрямовані на добро подружжя та процвітання родинного життя. Гармонія подружньої пари і суспільства залежить частково від того, як чоловік і жінка вводять у життя своє взаємодоповнювання, свої взаємні потреби й підтримку»[20]. Водночас слід проявити велику чуйність і відповідальність, щоб не допускати поширення згубних теорій, які є новітніми ідеологічними формами поневолення і руйнації людини, сім’ї та суспільства в цілому.

28. Необхідно вникати в суть кожної речі, пізнавати справжню мету певних пропозицій чи закликів, не даючи обдурити себе тим, що представляється під гаслами примарної гідності й свободи чи проголошується як «необхідні кроки» для реалізації певного геополітичного курсу держави. Маємо пам’ятати, що «держава не може здійснювати своїх функцій, порушуючи гідність особи та суспільні моральні принципи»[21]. Людина не може зрадити свого покликання і знищити людську гідність заради сумнівних суспільних чи політичних проектів, навіть якщо ці проекти подаються як ознака «прогресу» і «модерності». Катехизм УКГЦ «Христос – наша Пасха» навчає, що «відповідність Господньому законові є критерієм законності державної влади. Коли державна влада втрачає законність через невідповідність Господньому законові, народ має право відмовитися від послуху владі та чинити спротив. Християнин зобов’язаний дотримуватися Божого закону навіть у складних обставинах: "Слухатися слід більше Бога, ніж людей!" (Ді. 5, 29)»[22].

Закінчення

29. Господь кличе людину до спасіння і повноти щастя, даючи свої Заповіді як дороговказ на нашому земному шляху. Закликаємо вірних УГКЦ і всіх людей доброї волі цінувати і оберігати людську гідність перед лицем новітніх ідеологічних викликів та загроз. До цього покликаний кожен із нас, хоч би яке становище в суспільстві ми посідали. Тому:
· нагадуємо, що «усі люди повинні відзначатися чеснотою чистоти відповідно до різних станів свого життя: одні, обіцяючи Богові дівицтво або безженність… інші – живучи згідно із загальним моральним законом як сімейні або неодружені»[23], а тому слід належно і відповідально готуватися до вибору життєвого стану, спираючись на тверду основу віри, моралі та Божого і природного закону;
· батьків заохочуємо вести добре християнське життя, яке буде прикладом для їхніх дітей; просимо дбати про християнське виховання наступних поколінь, не лише шляхом передавання основ віри, а й всіляким заохоченням до життя в Христі та пересторогою перед небезпеками хибної реалізації свого свобідного вибору. Батьки «покликані бути лагідними і второпними провідниками на дорозі відкриття дитиною Божого дару статевості в ній, розкриваючи його зміст і значення відповідно до віку, потреб і глибини питань, які непокоять дитину»[24];
· працівників медичної сфери закликаємо, пам’ятаючи, що «найосновнішим пунктом лікарської присяги є служити життю людини від моменту її зачаття і стояти на сторожі її здоров’я»[25], сприяти поширенню культури життя, зокрема обороняти життя ненароджених дітей та осіб похилого віку чи невиліковно хворих;
· усіх, а зокрема працівників інформаційного простору та освітньо-виховної сфери, просимо захищати і поширювати традиційні моральні цінності у сфері статевості та сім’ї, пам’ятаючи, що «ніщо не може виправдати використання неправдивої інформації для маніпулювання громадською думкою через засоби масової інформації»[26];
· усіх відповідальних за формування навчальних програм просимо укладати їх на основі природного та Божого закону, у пошані до правди, якостей серця і до моральної та духовної гідності людини[27], уникаючи будь-якої пропаганди проти статевої чистоти, подружньої вірності, справжньої ідентичності людської особи;
· науковців закликаємо пам’ятати, що наука і техніка мають визнавати основні критерії моральності та перебувати «на службі людини, її невіддільних прав, правдивого і повного добра, відповідно до наміру і волі Бога»[28], а також заохочуємо їх за допомогою доступних засобів демонструвати правду про гендерну та інші деструктивні ідеології і вказувати на важливість дотримування традиційних морально-етичних устоїв;
· душпастирям нагадуємо про святий обов’язок дбати про духовний стан сім’ї і родини - спільноти любові й «домашньої Церкви» (див. Рим. 16, 5;1 Кор. 16, 19; Кол. 4, 15; Фил. 1, 2; Еф. 5, 19; Кол. 3, 16; 1 Тим. 2, 8), яка є «першою клітиною християнської спільноти» та «школою суспільної солідарності»[29] і на якій будується здорове суспільство. Також заохочуємо супроводжувати сім’ї на всіх етапах їх буття, починаючи від підготовки до подружнього життя, через супровід молодих подружжів, старанну катехизацію родин та особливу опіку над сім’ями, які переживають певні труднощі чи кризи. Крім того, просимо душпастирів, зберігаючи вчення Церкви та дотримуючись високого рівня духовної і психологічної зрілості, звернути увагу на пасторальну роботу з особами, які мають проблеми із визначенням власної статевої ідентичності[30];
· усіх людей доброї волі, а особливо державних діячів та законотворців, закликаємо чувати над тим, щоб у законодавство України не впроваджувалися непевні й неперевірені концепції людської ідентичності чи сім’ї та принципи гендерного виховання, пам’ятаючи, що «керівна влада має за мету служити спільному благу, зберігати й боронити природну та істинну свободу громадян, сімей і громадських організацій»[31]. Законодавство тільки тоді буде твердим і непорушним, коли основуватиметься не на тимчасових сумнівних теоріях, а на природному законі, потвердженому Божественним Одкровенням.
30. Запрошуємо всіх до молитви за те, щоб Бог допоміг усім нам жити згідно з Його Заповідями, довіряючи Його промислу та не піддаючись спокусам спротиву Його волі. Господь, сотворивши людину «чоловіком і жінкою», поглянув на них і сказав, що це дуже добрим (Бут. 1, 27. 31). Нехай же Він огорне своїм люблячим і життєдайним поглядом кожну людину, родину і сім’ю, нехай утвердить нас усіх у своїй правді й любові та нехай зішле на всіх своє прещедре Вітцівське благословення!

Від імені Синоду Єпископів
Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ

† СВЯТОСЛАВ

Дано в Києві,
при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,
у день Святих мучеників Платона та Романа,
1 грудня 2016 року Божого
 

[1] Катехизм УГКЦ «Христос – наша Пасха», п. 132.
[2] Indifesa delmatrimonio. L’appello durantela visita alla chiesa dell’Assunta a Tbilisi // L’Osservatore Romano 3-4 ottobre 2016, c. 6.
[3]Катехизм Католицької Церкви, п. 2334-2335: пор. FC 22; пор. Душпастирська конституція ІІ Ватиканського Собору про Церкву в сучасному світі «Gaudium et spes», 49; Апостольське звернення Івана Павла II про завдання християнської сім’ї в сучасному світі «Familiaris consortio», 22; Апостольське послання Івана Павла ІІ про гідність жінки «Mulieris dignitatem», 6.
[4] Катехизм УГКЦ «Христос – наша Пасха»,  п. 133-134.
[5] Катехизм Католицької Церкви, п. 1934.
[6] Катехизм УГКЦ «Христос – наша Пасха», п. 862–863.
[7] Пор. там само, п. 118–120.
[8] Св. Іван Дамаскин, Точний виклад православної віри, книга друга, глава XII: Про людину.
[9] Григорій Ніський, Про блаженства, 1 // PG 44, 1199 C.
[10] Пор. Катехизм УГКЦ «Христос – наша Пасха», п. 124, 127.
[11] Там само, п. 137.
[12]Там само, п. 145-146.
[13]Анафора Літургії святого Василія Великого.
[14] Пор. Душпастирська конституція ІІ Ватиканського Собору про Церкву в сучасному світі «Gaudium et spes», 17.
[15]Спільна Декларація католицьких єпископів України з приводу небезпеки нового ідеологічного поневолення нашого народу (25 листопада 2015 року).
[16]Спільна Декларація католицьких єпископів України з приводу небезпеки нового ідеологічного поневолення нашого народу (25 листопада 2015 року).
[17]Пор. Indifesa delmatrimonio. L’appello durantela visita alla chiesa dell’Assunta a Tbilisi // L’Osservatore Romano 3-4.10.2016, c. 6.
[18]Промова Венедикта XVI до Римської курії з нагоди різдвяних вітань (22.12.2008), п.1 // http://w2.vatican.va/content/benedict-xvi/it/speeches/2008/december/documents/hf_ben-xvi_spe_20081222_curia-romana.html .
[19] Пор. Катехизм Католицької Церкви, п. 1978-1979.
[20] Там само, п. 2333.
[21] Катехизм УГКЦ «Христос – наша Пасха», п. 959.
[22] Там само,  п. 960.
[23] Декларація Конгрегації у справах віровчення стосовно окремих питань сексуальної етики Personahumana (29.12.1975), п. 11.
[24] Катехизм УГКЦ «Христос – наша Пасха», п. 865.
[25]Богословський відділ Патріаршої курії УГКЦ. Захистімо зачате життя: Богословські, морально-етичні та душпастирські засади моральної оцінки проблеми знищення ненароджених дітей, п. 71 (Київ, 2012).
[26]Катехизм Католицької Церкви, п. 2498.
[27] Пор. там само, п. 2526.
[28] Пор. Катехизм Католицької Церкви, п. 2294.
[29] Пор. Катехизм УГКЦ «Христос – наша Пасха»,  п. 656.
[30] Пор. Лист Конгрегації у справах віровчення до єпископів Католицької Церкви про душпастирську опіку над гомосексуальними особами (01.10.1986), п.6 // http://www.vatican.va/roman_curia/congregations/cfaith/documents/rc_con_cfaith_doc_19861001_homosexual-persons_it.html
[31]Митрополит Андрей. Як будувати рідну хату? (1942), п. 7.