30.07.2017р. Б. / Президент Папської Академії «За життя»: Бог не дозволяє, щоб переможцем було зло

«Наш чудовий малюк відійшов. Ми дійсно пишаємося Чарлі», – такими словами Конні та Кріс Ґард оголосили про смерть свого одинадцятимісячного сина, яка настала після перевезення його, згідно з рішенням суду, до хоспісу, де був відключений апарат штучного дихання, що підтримував його при житті.

Уражений рідкісною генетичною недугою, Чарлі помер після довгої юридичної боротьби його батьків, які хотіли спробувати вилікувати сина, піддавши його експериментальному лікуванню в США, після того як лондонські лікарі визнали його невиліковним. Коли рішення про відключення системи штучного дихання було відтерміновано, аби додатково перевірити можливість подальшого лікування, міжнародна комісія, до якої входив також представник ватиканської педіатричної лікарні «Bambino Gesù», визначили, що вже надто пізно і що пошкодження м’язової тканини вже незворотні.

Свої молитви та близькість запевнив також архиєпископ Вінченцо Палья, Президент Папської Академії «За життя», який отримавши повідомлення про смерть малюка, ще раз наголосив на величі любові Господа Бога, що «не відключає життєзабезпечення». Своїми думками він поділився в інтерв’ю для нашого колеги Массіміліано Менікетті.

«Без сумніву, існує почуття близькості до батьків з огляду на любов та жертовність, з якими вони супроводжували, захищали й огортали опікою це своє дитя. Вони його, можемо сказати, полюбили до кінця. І разом з багатьма іншими, починаючи від Папи, протягом цього останнього часу ми супроводжувати маленького Чарлі своїми молитвами. Тож хочу наголосити, що наша молитва завжди вислуховувана Богом», – сказав архиєпископ Палья, пояснюючи, що віра спонукає нас сказати: «Господи, життя не відібране, воно перемінене».

Як зазначив Президент Папської Академії «За життя», Бог ніколи «не вимикає жодних систем життєзабезпечення, не дозволяє, аби переможцем було зло». «Божа любов, разом з нашою, – додав він, – перемогла також хворобу та смерть, і Чарлі дійсно перебуває з нами, і перебуває з Господом».

Чого може нас навчити ця дуже болюча історія? Таким було запитання журналіста, на що архиєпископ Палья відповів:

«Я б сказав, що перша річ, якої вона нас навчає, це невідкладність поширення культури супроводу. Дехто називає це “терапевтичним союзом”, але я віддаю перевагу тому, щоб називати це “союзом любові”. Мова йде про те, що всі ми повинні згуртуватися навколо хворого: батьки, родичі, лікарі, друзі, все суспільство повинно знайти можливості для діалогу задля пошуків кращого рішення для хворого».

За словами ієрарха, саме цього забракло у випадку Чарлі, бо «вдаватися до законів та до суду не вирішує суті проблеми». І тому ця історія є спонукою «всіма способами поширювати культуру супроводу».

«Сподіваюся, що ці події допоможуть нашим суспільствам сказати три великих “НІ”: “ні” евтаназії, “ні” покиненню, “ні” надмірній терапевтичній настирливості. Сказати, натомість, великі “ТАК”: “так” супроводові, “так” науковому поступові, “так” протибольовій терапії. Таким чином, аби настільки трагічні хвилини, як ті, що стосуються завершення життя, можна було збагнути в усій їхній серйозності, в потребі бути відчутними всіма, адже перехід від життя до смерті стосується якості самого ж нашого життя», – підсумував Президент Папської Академії «За життя».

Джерела:      Радіо Ватикан

Воїни Христа Царя

27.07.2017р. Б. / Людина з комплексом неповноцінності

В Євангелії від Святого Луки (19, 1-10) ми читаємо про Закхея. Він є головним податківцем і дуже багатою людиною. Тим не менш, він також є дуже низького росту. Свого часу люди зазвичай сміялися над людьми з інвалідністю. Закхей мабуть мав досить нелегке життя як підліток. Він ніколи не був задоволений собою. Він якось хотів себе утвердити, тому він продав свою душу окупаційній римській владі і став збирачем податків. Жоден поважаючий себе громадянин Ізраїлю не буде коли-небудь співпрацювати з римлянами. Вони були ворогами. Саме тому, як правило, люди ненавиділи податківців. Закхей був добрим податківцем. Він збирав більше, аніж повинен був, як здається, всі митники робили. Він став дуже багатим, мав величезний будинок, і став головним податківцем. Люди сміялися над ним. Він насміхався над людьми. Все це було мотивовано його комплексом неповноцінності.

Деякі психіатри вважають, що дуже багато людей страждають від комплексу неповноцінності, навіть не визнаючи того. Причина цього полягає в тому, що ми проводимо багато часу, порівнюючи себе з іншими. Батьки порівнюють своїх дітей з іншими дітьми, з популярними  громадськими діячами та іншими. Батьки порівнюють одну дитину до іншої або навіть до товаришів. Порівняння з іншими, як видається, є мірою нашого власної гідності або почуття успіху. Але насправді, немає необхідності порівнювати себе з іншими. Ми не поступаємося або не перевершуємо будь-кого. Бог створив кожного з нас як дітей Божих. Кожен з нас є унікальним і має обов’язки перед Богом. Ми не судимо інших або самих себе. Ми залишимо це Богу.

Кожен з нас є унікальним і має обов’язки перед Богом. Ми не судимо інших або самих себе. Ми залишимо це Богу.

Існує різниця між неповноцінністю і смиренністю. Неповноцінність є саморуйнівною. Смирення, з іншого боку, є позитивним  це правда про себе. Смирення спонукає нас пізнати Бога і порівнювати себе з Його волею. Закхей зустрів Ісуса і став смиренним. Він побачив всю правду про смирення. Він визнає, що він був злодієм. Милість Бога змінює його. Тепер він говорить, що «я даю половину мого маєтку бідним. Якщо я обманював когось, я заплачу йому назад в чотири рази більше ». (Лука 19, 8-9).

Ісус визнає перетворення і каже йому. «Сьогодні порятунок прийшов в його дім. Це те, що значить бути сином Авраама. »(Лука 19, 9) Смирення (правда) є ключем до пошуку Бога і Його прихід до нашого будинку. Тепер ми можемо сказати: «Отче наш ». Св.Павло (1 Кор 3:16) говорить нам, що ми є також храмом Святого Духа, і що Дух Божий живе в нас. Хороша новина в тому, що Ісус Христос «прийшов шукати і спасти те, що загинуло». (Лука 19, 10) Ніхто не знаходиться за межами Божої любові і благодаті.

Владика Петро Стасюк
Єпархій Української Греко-Католицької Церкви у
Австралії, Новій Зеландії та Океанії

***
Ця стаття опублікована у №7 газети Церква і Життя, липень 2017 рік

Джерело:    Воїни Христа Царя

25.07.2017р. Б. / Батьки Чарлі Гарда припинили юридичну боротьбу за лікування сина. Лікувати його вже пізно

Після того, як американський невролог визначив, що експериментальна терапія вже не може бути потенційним лікуванням для британського хлопчика, батьки Чарлі Гарда вирішили припинити юридичну боротьбу за те, щоб забрати його до США на лікування.

Британський та Європейський суди підтримали представників лікарні, які забороняли батькам Чарлі перевести дитину в закордонні клініки для лікування.

Речник Апостольської Столиці Ґреґ Берк у заяві 24 липня зазначив, що «Папа Франциск молиться за Чарлі та його батьків і почувається особливо близьким з ними в час надвеликих терпінь. Святійший Отець просить нас приєднатись до нього в молитві за те, щоб вони знайшли примирення та любов у Бозі».

Представник батьків Чарлі, Ґрант Армстронг зазначив: «Для Чарлі, вже занадто пізно, час вийшов, настало незворотне ушкодження м’язів, тому лікування не зможе принести успіху».

Апарати підтримки життя мають відключити від Чарлі впродовж наступних кількох днів.

Його батьки, яким вдалось зібрати близько 1,6 мільйона доларів на лікування дитини, хочуть встановити благодійний фонд для дослідження і боротьби з синдромом мітохондріального виснаження, інформує CNA.

Нагадаємо, що 11-місячний Чарлі Гард хворий на дуже рідкісну генетичну хворобу, що спричиняє до прогресивного ослаблення м’язів. Вважається, що від цієї рідкісної хвороби страждає близько 20 дітей в усьому світі. Чарлі перебуває у відділенні інтенсивної терапії від жовтня 2016 року. Через цю хворобу його мозок був значно пошкоджений, він дихає з допомогою апарату штучного дихання і не може рухатись.

Джерело:  Воїни Христа Царя

19.07.2017р. Б. / Закон дозволить лікарям відмовлятися робити аборт з міркувань совісті

До Верховної Ради внесено законопроект щодо права лікаря на відмову від призначення чи участі в проведенні аборту через міркування совісті.

Зазначені зміни ініціювали 15 народних депутатів з різних парламентських фракцій – Павло Унгурян, Микола Лаврик, Юрій Мірошниченко та інші, повідомляє Інститут релігійної свободи.

Автори законопроекту № 6747 наголошують, що у будь-якому демократичному суспільстві завжди має бути дотримано баланс інтересів: з одного боку, має захищатись право людини (жінки) на здоров’я, доступ та отримання медичної допомоги, а з другого, мають бути виписані гарантії прав лікарів та права людини на свободу думки, совісті та віросповідання.

Проект пропонує доповнити статтю 281 Цивільного кодексу України «Право на життя» такими положеннями:

“Медичний працівник має право на відмову від призначення чи участі в проведенні операції штучного переривання вагітності через світоглядні чи релігійні переконання на умовах, визначених законодавством”.

Також статтею 50 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» передбачається, що “медичний працівник …зобов’язаний повідомити про свою відмову жінці в якомога коротший строк, надати всю необхідну інформацію про операцію, а також про медичного працівника чи заклад охорони здоров’я, де вона може отримати відповідні медичні послуги”.

Згідно законопроекту, за відмову призначити чи взяти участь в проведенні операції штучного переривання вагітності забороняється будь-яка дискримінація, а медичний працівник не може бути притягнутий до відповідальності.

Однак у випадку виникнення невідкладних станів ці вимоги не застосовуються.

Джерело:  Воїни Христа Царя

19.07.2017р. Б. / Церква США організує Тиждень просування природного планування сім'ї

«Час настав: скажи "так" Божому задуму про подружню любов»: така тема Тижня підвищення обізнаності про природне планування сім'ї. Щорічний захід під егідою Єпископської конференції Сполучених Штатів Америки (USCCB) пройде з 23 по 29 липня. Головна мета події - «прославити Боже бачення шлюбу і підтримати природні методи регулювання народжуваності».

Застосування цих методів, пишуть американські єпископи, посилаючись на Катехизм Католицької Церкви, «засноване на повазі до тіла подругів, заохочує ніжність між ними і сприяє вихованню справжньої свободи» (ККЦ, п. 2370).

Дати проведення Тижня в цьому році невипадкові, оскільки вони охоплюють дві важливі події: 25 липня 1968 Папа Павло VI опублікував енцикліку «Humanae Vitae» на тему подружньої любові і відповідального батьківства, а 26 липня Церква вшановує пам'ять святих Йоакима і Анни, батьків Пресвятої Діви Марії.

З цієї нагоди католицькі єпархії Сполучених Штатів Америки організують різноманітні заходи, підкреслюючи важливість учительства Церкви про шлюб та зміцнення подружньої любові завдяки природним методам регулювання народжуваності.

Джерела:    Радіо Ватикан

Воїни Христа Царя

15.07.2017р. Б. / Архиєпископ Чапут критикує книгу ватиканського радника за відсутність належної моральної оцінки одностатевих активностей

У своєму офіційному блозі на офіційному сайті римо-католицької Архиєпархії Архиєпископ Філадельфії (США) владика Чальз Чапут розкритикував книжку радника ватиканського Секретаріату з питань комунікацій, о. Джеймса Мартіна «Будування мосту» (Building a Bridge).

Філадельфійський Архипастир вказує на те, що о. Мартін цілком слушно зауважує, що Церква має мати повагу й співчуття до людей з сексуальним потягом до своєї статі. Але це не дає права на ігнорування біблійного вчення про те, що гомосексуальні акти – гріх.

На думку Архиєпископа о. Мартін у своїй книзі не торкається того, що насправді розділяє християн від ЛГБТ-активістів. А йдеться про моральні норми, які перед нами ставить Біблія і зокрема Послання до Римлян.

«Якщо Послання до Римлян – істина, то людина, яка живе у перелюбницьких стосунках (чи то гомосексуальних, чи гетеросексуальних) має навернутися, а не просто отримати афірмацію. Якщо ж Послання до Римлян є неправдивим, то християнське вчення є не тільки неправильним, але й брехливим. І це є єдина чесна перспектива обговорення цього питання», - зауважує Архиєпископ Чапут, коментуючи книгу о. Мартіна.

Ісус не прийшов утвердити нас в наших гріхах і деструктивній поведінці, зазначає владика Чапут, але щоб нас відкупити від гріха.

Архиєпископ Чапут пише, що коли о. Мартін говорить про єдність всіх охрещених, то говорить тільки напівправду, адже Церква – це не просто єдність, це – єдність у Божій любові, яка коріниться в істині.

Як приклад такої чесної мови про ЛГБТ проблематику Архиєпископ Філадельфії наводить книгу Даніела Меттсона «Чому я не називаю себе геєм» (Why I Don't Call Myself Gay), передмову до якої написав кардинал Роберт Сара.

У цій книзі Меттсон аргументовано доводить, що покликання гомосексуальних осіб – життя в сексуальній чистоті.

«Ми повинні любити, щоб звіщати світові християнське бачення сексуальності, оперте на розуміння того, що Бог створив людину чоловіком і жінкою, і що це є невід’ємною частиною Євангелія Ісуса Христа, яке ми покликанні звіщати загубленому та зіпсутому світові», - цитує Архиєпископ Меттсона – «Ми мусимо бути світлом світові й звіщати багатство Церковного Вчення про людську сексуальність, бо світ відчайдушно потребує істини, яку ми звіщаємо».

Джерело:  Воїни Христа Царя

14.07.2017р. Б. / Майк Пенс: Ми сподіваємось і молимось за те щоб маленький Чарлі Гард отримав шанс на життя

Віце-президент США Майк Пенс вчергове висловився на захист маленького британця Чарлі Гарда, якому британські лікарі відмовляють у шансі на життя, повідомляє LifeSite.

На думку Пенса історія 11-місячного Чарлі Гарда, від якої крається серце, є наслідком європейського способу страхування здоров’я. На думку Пенса, саме система страхування, прийнята в Європі, говорить батькам Чарлі: ми збираємось відібрати систему життєзабезпечення у вашого дорогого 11-місячного малюка. Пенс застеріг американців від спроб впровадження такої системи охорони здоров’я у США.

 Американський віце-президент заявив: «Ми сподіваємось і молимось, що малий Чарлі Гард отримає свій шанс на життя».

Джерело:  Воїни Христа Царя

10.07.2017р. Б. / Боротьба Чарлі Гард за право на життя

4 серпня 2016 року в Англії народився хлопчик, чиє життя розділило світ навпіл. Вже декілька тижнів після своєї появи на світ в нього діагностували надзвичайно рідкісну хворобу: Виснаження мітохондріальної ДНК в її найбільш гострій формі мутацій в гені під назвою RRM2B. Через це захворювання організм малюка не може виробляти достатньої кількості енергії і він фактично поволі втрачає сили. Зараз він підключений до апарату штучного дихання, довкола якого, власне, і розв’язалась світова моральна і біоетична суперечка.

Рішення лікарів Great Ormond Street Hospital

Лікарі сказали, що дитина не має шансів вилікуватись, адже хвороба рідкісна, і її лише зараз активно досліджують. Себто вилікувати не вийде, є лише можливість медичних процедур, які уповільнять процеси, які відбуваються в організмі Чарлі. Після спроб використання різних терапій, лікарі не побачили жодних змін в позитивну сторону. Тож вирішили, що всі наступні спроби не мають сенсу, і призведуть до страждань дитини. Зараз він підключений до апаратів, які допомагають йому дихати і отримувати всі необхідні поживні речовини.

Батьки знайшли експериментальну медицину в Штатах і швидко зібрали гроші на лікування – 1,4 мільйона євро – завдяки небайдужим з усього світу. Проте комісія медиків лікарні Great Ormond Street Hospital не дали згоду на можливість перевезення дитини, посилаючись на те, що лікування не дасть результатів, бо воно ще не має достатніх позитивних результатів, тому в ньому не має сенсу. Саме це рішення і є першим етапом цього небезпечного прецеденту: рішення винятково за лікарями, в супереч бажання батьків дати дитині цей один шанс на мільйон. І тут варто враховувати, що таких як Чарлі в світі 16, і хвороба ще й досі активно досліджується, а отже всі рішення медиків йдуть на базі гіпотез і їхнього бачення сутності життя і, як виходить, ролі медицини: якщо не можна вилікувати повністю – то й не має сенсу продовжувати процедури. А як же піклування за хворим до кінця? Чи це тепер змінили на “наближення кінця”, якщо лікарі не бачать шансів? А чи не є шанси статистикою? Від коли це статистика стала істиною в останній інстанції? Чи може таки утримання Чарлі коштувало дорого? А якщо він і так помре, то варто звільнити ліжко для когось з більшими шансами на виживання.

Судові процеси

Батьки подають до суду, але це, на превеликий жаль і здивування світу, не дало очікуваних результатів. Суд, 11 квітня 2017, на базі висновків лікарів, постановляє, що лікарі можуть відключити дитину від апарату штучного дихання. На цю тему вже тепер в червні почались справжні суперечки медиків і біоетиків: адже одні кажуть, що страждання і безперспективність – це достатня причина, аби відімкнути апарат що допомагає дихати Чарлі. А інші – що дитина під знеболюючими, і що страждання, про які говорять гіпотетично (адже ніхто насправді не знає, що відчуває Чарлі), не є мотивом аби дати дитині задихнутись, і що мета медицини – це супроводжувати людину до кінця. Додам, Чарлі не в стані клінічної смерті, він живий, його мозок працює і останній час він стабільний, а в травні розплющив очі. Хоча перед цим лікарі запевняли, що це є не можливим.

3 травня 2017 батьки подають апеляцію. 25 травня в Апеляційному суді їм відмовляють, підтримуючи позицію попереднього трибуналу. Суди говорять про “найвище благо”, коли підтверджують рішення лікарів. Ось і моральна дилема, коли наука немає всіх відповідей, хто отримує право судити про “найвище благо”? І чи має право наука бути останнім арбітром в питаннях етики?

8 червня батьки програли справу в Верховному Суді. Тож 20 червня вони звертаються до Європейського Суду з Прав Людини, який відразу заморожує рішення лікарів, тобто забороняє їм “відмикати” Чарлі до моменту, поки не буде винесене рішення. 27 червня цей суд фактично відмовляється втручатись у справу, адже постановляє, що окремі держави мають повне право вирішувати ці аспекти самостійно, і що вони не бачать порушення прав людини. Останнім часом, як всі вже встигли помітити, Європа осліпла, вона все частіше нічого не бачить, згадайте лише про їхню позицію щодо присутності/відсутності російських військових в Україні. Додайте сюди аспект brexit, і на додаток – європейську позицію щодо евтаназії, яка в своїй, скажімо екстремальній юридичній формі, виправдовує рішення британських лікарів. Себто справа Чарлі не мала шансів отримати інше рішення.

Основні аспекти справи Чарлі Гард та факти на сьогодні

На даний момент маємо, де-факто:
– прецедент позбавлення батьківських прав: дитина є в’язнем лікарні, і остаточне рішення про його життя приймають медики і суди;
– ще раз задеклароване право на смерть, яке важить більше ніж право на життя;
– розширення можливостей евтаназії і розв’язання рук лікарням, де перебувають пацієнти, у яких “немає шансів”.
– розділення світу медиків і біоетиків (навіть католицьких) навпіл, що говорить про неоднозначність рішень, і про наявність у справі фундаментальних аспектів, стосовно яких людство вже немає єдиної узгодженої думки.
– “якість життя” – що це? Хто це вирішує? Коли це хвороба знівелювала цінність життя? Тобто хвороба це брак або дефект на товарі під назвою “людина”? А чи не є життя благом само по собі? Як що ж ні, то ранковий масовий суіцид був би дуже логічною подією.

Підтримка світових лідерів та лікарів

Протягом останніх тижнів в справу втрутились політики та з різних країн світу.

– Дональд Трамп закликав знайти можливості перевезення дитини в Штати.

 

Trump Twitter Charlie Gard

– Папа Франциск підкреслив, що потрібно поважати і зберігати життя, а особливо, коли йдеться про найслабших, як Чарлі.

Тож Ватиканська педіатрична лікарня “Bambin Gesù” (Дитятко Ісус) запропонувала місце в лікарні на стільки часу, на скільки Чарлі зможе боротись. Британська сторона відмовила, адже єдиною умовою перевезення Чарлі в іншу країну – є виконання рішення Британських судів стороною, яка прийме у себе дитину , тобто не лікувати і відключити Чарлі від апаратів.

– “Bambino Gesù” продовжило боротьбу. Так було створено Консіліум лікарів міжнародного рівня, який складається з представників США, Італії та Іспанії. Вони вивчили ситуацію Чарлі, і прийшли до висновку, що надія є, і є спосіб лікування, який варто спробувати. Вони звернулись із відповідним проханням до лікарів, які зараз відповідають за життя Чарлі.

  

Ці нові данні стосовно можливості лікування внесли інший погляд на стан здоров’я хлопчика, тож 7 липня тепер вже лікарі Great Ormond Street Hospital звернулись до суду для перегляду справи. Проте, свою позицію вони не змінили. Виглядає так, ніби у світлі нових даних про можливість лікування Чарлі, вони просто не беруть на себе відповідальність давати будь-яку відповідь і залишають все в руках юристів. Проте надія є.

Думки вголос

Якщо Чарлі страждає від хвороби, то мета, полегшити страждання? Себто продовжувати із седативними препаратами стільки, скільки йому відведено. Але ж якщо страждає від життя, як виходить із логіки цих лікарів, то “рішення” – смерть. Його мали “відімкнути” ще місяці тому, але спокійно, як кажуть лікарі у своїх заявах “немає поспіху”, відкладали, даючи батькам право гідно попрощатись із сином. Або вони просто переживають тепер за імідж лікарні. Бо, якщо вони стверджують, що він довго не проживе, а вийде так, що в Італії або США він проживе та ще й поліпшить свій стан (а таке буває, скільком людям давали тижні? Медицина не всесильна), то в якому світлі опиниться ця лікарня?

Особисто я для себе зрозуміла, що в цій конкретній ситуації, виглядає більш моральним ризикнути і віддати перевагу не евтаназії, яка є кінцем всього, а перебільшенню терапевтичного втручання, і дати дитині шанс мати стільки днів, скільки йому відведено, зробивши все можливе, аби зменшити біль і дати батькам право провести всі ці відведені життям і Богом дні поруч із своїм малюком.

Варто враховувати, що будь-яка стаття про історію цього малюка є спрощенням історії, яка включає в себе сотні етапів, моментів, рішень й елементів починаючи від базового бачення життя, завдань медицини та прав людини/держави тощо. Це все варто окремого міжгалузевого поглибленого дослідження. Проблема в тому, що люди по різному бачать сутність і мету життя, й мають різне поняття про щастя, а отже – і прав і свобод. Проте чиєсь бачення здебільшого ніяк не міняє стану речей, а є лише пошуком вдалих засобів логіки і риторики для виправдання нашого “Хочу” або “Боюсь”, які аж ніяк не є синонімами правди. “Право” на смерть або на “благородне” вбивство – це ілюзія, яку, на базі “хочу” і “боюсь” створено століттями гри слів і маніпуляцій. Адже “право” на смерть – це проста заборона надії, відмова від боротьби, не цінування життя як такого, а отже і заборона прогресу, бо рухатись вперед без надії не можливо. Це буде не рух вперед, не модернізм і не прогресивність – а деградація, дуже вдало прикрашена словами і теоріями.

Батьки і справді бійці, вони приклад сили духу, герої боротьби із сучасною маразматичною Європою. Тож, хто вірить, моліться, адже ми вже липні, а Чарлі ще й досі живе.

Алла Коваленко

Джерела:      mammasweekly.com

Воїни Христа Царя

09.07.2017р. Б. / За кожним абортом стоїть чоловік

Не людині належить вирішувати питання про життя — а тим більше смерть — власної дитини, але суспільство велить жінці сказати «так» або «ні», — каже в інтерв’ю для щомісячника «Жінка, Церква, світ» Туґдуаль Дервіль, засновник спільноти для підтримки жінок, які зробити аборт, гендиректор французької асоціації «Alliance VITA», прес-секретар руху «Manif pour Tous».

— Який вид самотності переживає жінка перед абортом?

— Коли йдеться про аборти, то жінки безсумнівно самотні. Причини — різні: з одного боку, факт, що материнство це жіночий досвід, а з другого — те, що законодавства залишають право рішення за жінками. З юридичного погляду, остаточне рішення належить жінці. Чоловіки не відповідають, бо не знають проблеми, а інколи також і тому, що виключені з цієї проблеми законом або переконанням, ніби це питання, яке стосується тільки самих жінок. Тим часом за кожним абортом стоїть якийсь чоловік. Тому й за кожним таким рішенням стоїть величезна самотність.

Деякі близькі люди, гадаючи, ніби роблять добро, полишають жінок у такій ситуації на самоті, кажучи, наприклад: «Це твоє рішення, ти маєш сама вибрати» — і не беруть до уваги факту, що ми всі взаємопов’язані та співзалежні, і що все людство включене в долю дитини. Жінка, яка казав Йоан Павло ІІ, це «стражниця невидимого», а також санктуарій життя, яке є в ній. Ще більше поглиблює самотність невизнання людства, у сенсі того людського, що нас єднає з найслабшими. Колись говорилося: «Спочатку жінки й діти», і це було визнанням природної слабкості жінки, вагітної жінки. Коли їй залишають таке рішення, як аборт, так ніби їй самій належить перервати нитку життя, то виникає ризик, що буде усунуто весь вимір людяності, переказуваний із покоління в покоління, який супроводжує цей досвід слабкості й смерті, яким є вагітність.

Якщо йдеться про дівчат, що вагітніють надто рано, то, з одного боку, з’являється радість, а з іншого — заборона: «Це неможливо», тому вони відчувають загрозу в своєму сімейному та особистому житті. Ті, хто їх оточує, не вважають вагітність чимось можливим, наприклад, в ім’я релігійних або суспільних цінностей. Вони мусять стати перед лицем численних перешкод, зовнішніх і нормативних, які їм не дозволяють піти за голосом свого материнського серця.

— Ізоляція і самотність: із якими труднощами мусить боротися жінка в такій ситуації?

— Найболіснішим для жінки аспектом є факт, що вона мусить зробити неможливий вибір. Бо вибір між життям і смертю дитини, яку вона носить у собі (незалежно від ступеню усвідомлення її існування), переривання цієї людської долі — це нелюдське. І найскладніше. Велике страждання, яке жінка відчуває (ізоляція сюди входить), пов’язане з фактом, що вона мусить зробити неможливий вибір.

Перше питання від гінекологів до жінки, яка очікує дитини: «Воно бажане?» Насмілююся сказати, що це питання вбиває. Фактично кожна вагітність переживається двозначно: там є життя і смерть, слабкість і ляк, і не можна забувати про тиск середовища, яке прийме дитину. А чи її прийме партнер жінки? Це зроджує той стан збурення і психічної мобілізації, що добре описаний психологами. І саме в цей момент великої слабкості й природної неоднозначності (є прагнення, але й страх, радість, але й неспокій) від жінок вимагають радикальної відповіді, що нагадує комп’ютерне «так» чи «ні», тоді як постає історія інтимна, набагато складніша за «так» чи «ні». Тому ці жінки переживають драматичну самотність і їм потрібна підтримка, замість того, щоб залишати їх із нібито-індивідуальним вибором, який не бере до уваги надзвичайної події: постання життя з іншого життя, коли у тілі починає творитися нове тіло.

— Як можна підтримати жінку, яка щойно зробила аборт?

— У нашому осередку «Alliance VITA» я помітив, що безсумнівно з’являється відчуття полегші: бо «проблема» вже «усунута» абортом, хоч і за нелегких умов, а інколи це просто дуже боляче для жінки. Однак пізніше на житті цих жінок тяжіє грізна сімейна таємниця. У Франції на 10 жінок принаймні три зазнають аборту раз на життя. Симптоматичне, однак, те, як рідко вони про це говорять. Деякі створили інтернет-сторінки, де розказують, що почуваються добре і аборт пройшов вдало, і це має заперечити голоси тих, хто стверджує, що після аборту страждав. Уряд провів дослідження, з якого випливає, ніби переривання вагітності на вимогу не викликає психологічних наслідків у дальшій перспективі; однак найбільш очевидною дійсністю є мовчання. А коли мовчання пригнічує жінку, вона робить самоцензуру і виштовхує цей факт в історію, яка належить тільки їй. Коли вона відчуває неспокій, фізичний біль, має кошмари, брак віри у себе — то переживає все це у великому мовчанні, яким її оточує суспільство, що залишило її самотню з її рішенням.

— Які наслідки має те, як суспільство дивиться на тих жінок?

— Суспільство вважає, що допомагає жінкам, зводячи до банальностей переривання вагітності, роблячи з аборту щось, що можна вирішувати без «критерію відчаю», без відповідних роздумів, коштом системи охорони здоров’я. Все це підштовхує жінок залишатися в самотності й мовчанці, які роблять так, що всередині у жінці триває крик: «Чи я нормальна? Чому я страждаю?»

Пам’ятаю жінку, якою я займався. Вона, гірко плачучи, сказала: «Я соромлюся, я соромлюся того, що плачу, бо це я його вбила». Так немовби існують заборонені сльози жінок, які думають, ніби вони «ненормальні», оскільки суспільство представляє їм аборти як щось просте й легке, за що не належить відчувати провини!

Найболісніший аспект самотності тих жінок — враження, що їхнє життя не має цінності, бо їх ніхто не вислухає, а вони не можуть виразити свого болю. Наслідок такої самотності — поширене почуття провини, втрата радості, занижена самооцінка, неспроможність довіряти іншим, а також самим собі.

— І що тут можете зробити ви з «Alliance VITA»?

— Глибоко втішає вже просто те, що їх вислуховують. Жінки самі провадять того, хто їх вислуховує, своїми словами, своїм мовчанням. Усе, що вони виражають, приймається з емпатією та без жодного засудження. Вислухати — це вид близькості, який ми можемо запропонувати людині, що відчуває самоту і дуже сильні емоції, а це дозволяє їй звільнитися від свого тягаря. Загалом же діється так, що ніхто не вислухав страждання й болю цих жінок, ніхто не бажав вислухати те, що викликало їхній внутрішній біль. Отож вислухати — це терапевтична функція, вона навіть «воскрешає», бо дозволяє вивільнитися духовній силі, що відкриває простір діалогу та розблоковує повністю закриту таємницю. Жінка переживає цю самотність у глибині свого нутра, це самотність, яка зроджується з її тіла і з материнства. Можна сказати, що це глибоко духовна рана, понад усіма релігійними визнаннями. Тіло матері певним чином саме є «санктуарієм», а стало спрофановане. Тяжко з цим погодитися людині, яка цього зазнала, інколи не усвідомлюючи. Ми тут маємо справу з невисловленим проханням про повністю доброзичливий погляд.

Жінок у самотності замикає той факт, що вони гадають, ніби скоїли щось непростиме і почуваються приреченими на неминуче страждання, нерозривно пов’язане з тим, що вони пережили. Я не хочу цим сказати, що всі жінки відчувають це страждання або виражають його так; але можу ствердити, вислухавши багатьох із них, що ця проблема існує і заперечити це неможливо. Насправді наслідки цієї нерозв’язаної сімейної таємниці — дуже глибокі, зарівно у житті цих жінок, як і в їхніх стосунках з іншими людьми.

При джерелах цього замикання у самотності лежить переконання, що неможливо було вчинити інакше. А отже, аборт був чимось неминучим, бо не було іншого виходу. Часто вони перебували у тяжких умовах, тому були змушувані до аборту ситуацією слабкості, в якій перебували. Саме тому важливо робити внутрішнє зусилля, аби зрозуміти, в який момент ми стали відповідальні за те, що сталося, — а це має провадити до звільнення із замкнутості, аби нарешті можна було все для себе з’ясувати, не занурюючись у почуття провини. Це шлях визволення, бо нарешті вони зможуть сказати: «Я не була приречена на аборт». Фактично тільки через з’ясування того, що сталося, вони зможуть рухатися вперед, не намагаючись упоратися зі своїм стражданням, а приймаючи його.

— Як реагують чоловіки на самотність жінки, яка зробила аборт?

— Самотність жінок супроводжується самотністю чоловіків. Тому що аборт це «місце», в якому стається розбиття союзу і комплементарності (взаємодоповнюваності). Деякі чоловіки хочуть абортів і отримують їх. У цій ситуації для жінок біль аборту стає простором жертовної самотності: вони підкорилися вищій цінності, якою є любов до партнера, — а потім втратили і дитину, і його любов. Деякі чоловіки після аборту в жінки відчувають своєрідну «розгубленість» і відігруються на ній за скоєний аборт. У такій ситуації чоловіки однаковою мірою є співучасниками, які залишаються назовні ситуації. Пара переживає кризу, бо ненароджене дитя часто стає печаттю смерті для зв’язку.

Аборти охоплюють як жінок, так і чоловіків самотністю, взаємним нерозумінням. Колись завданням чоловіка був захист; сьогодні це завдання не виконане стосовно самотності жінки, яка зробила аборт. У явищі аборту єднаються дві хвороби західного суспільства: самотність матерів і розгубленість батьків.

Переклад CREDO за: Катрін Обен, Deon

Джерело:  Воїни Христа Царя

06.07.2017р. Б. / На літньому таборі у Зарваниці дітям допомагають подолати наслідки війни

Учора, 5 липня, Архиєпископ і Митрополит Тернопільско-Зборівський Василій (Семенюк) зустрівся з учасниками табору "Великого бажайте", що проходить у Марійському духовному центрі "Зарваниця". Владика благословив дітей та побажав їм доброго побуту й духовного збагачення. Митрополит спільно з дітьми молився за мир та спокій в Україні, адже велике число дітей -учасників табору - є переселенцями з прифронтової зони РУВ.

Станом на сьогодні на літній дитячо-юнацький табір для дітей-переселенців зі Східної України, дітей з Хмельниччини, та дітей учасників РУВ з парафій Тернопільсько-Зборівської архиєпархії прибуло 150 дітей. Захід відбувається з ініціативи і благословення Митрополита Василія, а організовують дозвілля дітей команда аніматорів «Анімотор» під проводом Романа Демуша. Підтримали захід ректор Марійського духовного центру «Зарваниця» отець Володимир Фірман та Тернопільська духовна семінарія імені Патріарха Йосифа Сліпого.

Тематикою цьогорічного табору та його гаслом стали слова Патріарха Йосифа Сліпого «Великого Бажайте!». Ціль табору – дати нагоду зустрічі дітям, які в той чи інший спосіб є жертвами війни, в невимушеній таборовій виховничо-дозвільницько-просвітницькій атмосфері, підготовленій спеціально для них аніматорами, психологами, та духовними провідниками, допомогти їм подолати і пережити усі життєві випробування, зокрема ті, які є наслідком війни.

«Організаторам поставили завданням створити «оазис» дозвілля та радості, у якому діти, будучи свідомими усього того, що відбувається в країні, не були позбавленні щасливого дитинства, - розповідає Роман Демуш. - Крім дозвільницько-реабілітаційної перспективи табору, є ще й просвітницько-духовна, яка за рахунок культурно-духовних ініціатив під час табору покликана дати християнське розуміння ситуації в якій знаходимося, а також запропонувати духовні «інструменти» для її правильного пережиття, виховуючи дітей на засадах християнської моралі».

Джерело:    Прес-служба Тернопільсько-Зборівської Архиєпархії УГКЦ

03.07.2017р. Б. / Чарлі Ґард і пружинки звироднілої «турботи»

В інтерв’ю, уділеному «Daily Mail», батьки хворого Чарлі Ґарда розповідають, що персонал лікарні залишився нечутливим до їхніх прохань забрати сина додому хоч на вихідні, перш ніж його відключать від апарату вентиляції легень.

Мама благала, щоб їй дали востаннє викупати дитя у своїй ванні. Речник лікарні відмовив, пояснюючи, що він не обговорює публічно деталей лікування пацієнтів. Тим самим спосіб виконання вироку він визнав лікуванням.

Історія Чарлі показує правду про те, хто і чому вбиває хворих дітей. Вона зриває туманець з аргументів, що їх, як мантру, повторюють прихильники євгенічних абортів та евтаназії. Їм нібито йдеться про високі кошти лікування, обтяження сім’ї, турботу про те, аби хвору дитину не покинули на самоті. Там часом у Чарлі є любляча мама і відданий тато, на терапію зібрано понад мільйон фунтів стерлінгів, знайдено лікарню, готову прийняти хворого, а десятки тисяч людей згуртувалися по соцмережах, підтримують цю сім’ю, переказуючи їм слова підтримки та пишучи листи до політиків, аби зупинили виконання фатального рішення.

Хлопчикові бракує тільки одного: безумовного права на життя, яке йому належить, бо він — людина, а не тому, що він здоровий, у доброму стані або ж настільки сильний, щоби захищатися самостійно. У світлі подій, що відбуваються в лондонській лікарні, гротескно звучить також і саме гасло про «свободу вибору», повторюване як мантра. Мама Чарлі в цю мить не має жодного вибору, бо представники влади ухвалили рішення за неї та всупереч ній.

Варто про це пам’ятати, коли почуємо, що можливість убивати хворих дітей — це добродійство, і коли думка заборонити аборти буде торпедована аргументами про фінансові міркування.

Джерела:     CREDO

Воїни Христа Царя

01.07.2017р. Б. / Гей-активісти почали переслідування єпископа, котрий постановив не уділяти похорон католикам, що живуть в одностатевих союзах

Американський єпископ Томас Папроцкі видав декрет, в якому зазначив, що особи, що живуть в одностатевих союзах, не можуть бути поховані в католицькому обряді. Його постанова відповідає вченню Католицької Церкви, однак викликала бурхливу реакцію серед провідних ЗМІ та гей-активістів.

Як розповів єпископ Папроцкі, «гей-активісти, заради любові і толерантності – як вони вважають - почали переслідування моїх працівників і мене непристойними телефонними дзвінками, е-мейлами та листами, використовуючи непристойні слова та профанацію». «Мені дуже прикро, що мої ближні стали об’єктом такої мови ненависті та злості», - цитує слова єпископа Catholic Vote.

Нагадаємо, що єпископ Томас Папроцкі зі Спрінґфілду, Іллінойс, розіслав своїм священикам інструкцію, в якій вказав не уділяти Таїнств тим католикам, які задіяні в одностатеві союзи.

Джерело:  Воїни Христа Царя