ЗАХИСТИМО МАЙБУТНЄ УКРАЇНИ!



ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ!

***

ЗАХИСТИМО МАЙБУТНЄ УКРАЇНИ!

На цьому блозі викладатиметься інформація та інші матеріали для ВСІХ людей, бажаючих взяти участь у безстроковій АКЦІЇ "ЗАХИСТУ ЖИТТЯ"...

Слава Ісусу Христу!

Любі, у Христі Ісусі, брати й сестри, щановні відвідувачі моїх приватних блогів, новий блог, присвячений для поширення у мережі вкрай необхідної інформації про ЗАХИСТ та ЗБЕРЕЖЕННЯ ЖИТТЯ, усім, ще ненародженим дітям, але повноправним особам української нації, даним нам у дар від Небесного Отця...

ЗАКЛИКАЮ ВАС брати активну участь у позатерміновій акції - ЗАХИСТИМО МАЙБУТНЄ УКРАЇНИ!

З повагою, сл.Б. Леонід.

28.08.18

28.08.2018р. Б. / Гендерна ідеологія робить те ж, що й комунізм

Норберт Нойхауз — доктор економічних наук, експерт-урбаніст, один з ідеологів християнсько-демократичного руху Німеччини та Європи загалом, екс-віце-мер німецького міста Трір.

Він приїхав до Львова для участі у Форумі відповідальних християн “Бог-Людина-Україна”. У межах проекту "Галицький лекторій" прочитав лекцію "Християнські цінності та виклики сучасної Європи".

Основоположний у системі Європейського Союзу — принцип субсидіарності. Це означає, що на європейському рівні можуть вирішуватися тільки ті справи, які стосуються цілого ЄС як сукупності. А інші проблеми вирішують на національному чи регіональному рівні. Низка важливих питань, як-от сімейне право чи право на аборти, є справами національних законодавств, а не загальноєвропейського. Подібне стосується і культурної політики. Вся культурна політика ЄС зводиться до взаємовизнання дипломів, здобутих у межах Болонської системи, та сприяння системі освітніх обмінів Еразмус. Такі речі, як сексуальна освіта в навчальних закладах чи права ЛГБТ-спільнот — це компетенції, які в Німеччині вирішують на рівні федеральних земель, тобто навіть не на державному рівні. Я пояснюю це, щоби ви розуміли, яким хибним є російський керунок думати, що ЄС — розсадник аморальності і занепаду. Це мислення в хибний бік. Сьогодні весь світ перебуває в новому ідеологічному протистоянні, яке почалося 1990 року.

За останні 150 років світ пройшов трьома великими лініями розвитку, які, на мою думку, зійшлися саме 1990 року. І це привело до того, що ми називаємо політикою гендеру — і всього, з цим пов’язаного.

Перша лінія — мальтузіанська. Йдеться про Томаса Мальтуса, протестантського пастора з Англії, який у 19 столітті висунув гіпотезу, що коли населення Землі зросте на понад 1 млрд, всі ми загинемо з голоду. Подібне у 70-х роках ХХ століття заявив Кіссінджер. Він вважав, що США при такому швидкому демографічному розвитку скоро не зможуть забезпечувати добрий життєвий рівень своїм громадянам. Головний висновок: треба якось контролювати населення Землі. Якщо пам’ятаєте, в Індії стався скандал, що спровокував падіння уряду Індіри Ганді: світ дізнався, що жінок, які народжували там другу дитину, стерилізували без їхньої згоди. Є великі фундації, зокрема і фундація Рокфеллера, які докладали великих зусиль, щоби зупинити зростання населення Землі. Без успіху, як бачимо.

Друга лінія — фемінізм. Ідейним натхненником цього напряму був Фрідріх Енгельс зі своїми ідеями про руйнування родини. Радикальне втілення ідей Енгельса — в кібуцах. Там подружжя живе разом, але всі його діти — у дитбудинках на території кібуцу.

На зламі 19-20 століть вибухнув рух суфражисток. Ці жінки мали цілковиту рацію — вони домагатися розширення своїх прав: права на вищу освіту, права голосувати і бути обраними до представницьких органів влади. Ця нелегка і довга боротьба тривала подекуди аж до 30-х років 20 століття. І розширення цих прав було, безперечно, позитивними досягненнями жіночого руху. Я зумисне кажу "жіночого", а не "феміністичного". Бо в 30-х роках відбулася радикалізація жіночого руху в бік фемінізму під приматом соціалістичної ідеї. Основою цієї ідеології став уже сам факт, що жінки народжують дітей. Уже в цьому феміністки вбачають свою залежність від чоловіків, вияв дискримінації і панування над ними. Одна з протагоністок фемінізму Маргарет Сенґер висловлювала заклик до страйку породіль — страйкувати і не народжувати. Цей страйк мав би змусити чоловіків переосмислити відношення статей і запропонувати якусь нову світову політику. А наслідками цього заклику стали вимоги права на аборти, гасло "мій живіт належить мені" — і, як продовження цієї тенденції, законодавчо закріплене право жінок на аборт як невід’ємне право людини. Про права ненародженої дитини не говорить ніхто. Проте Європейський суд з прав людини постановив, що людське життя починається у момент з’єднання яйцеклітини з сперматозоїдом — і з того самого моменту починаються права людини в цієї ненародженої істоти. Сьогодні в Європі є така християнська ініціатива: зібрати мільйон підписів і домогтися, щоби Європейська комісія і Європарламент не мали права приймати жодних рішень, які суперечать цьому чи іншим висновкам Європейського суду з прав людини про початок життя і права людини.

Третя лінія, яка почалася в 50-і роки, — "сексуальна революція" і пов’язані з нею рух гіпі, поява протизаплідної таблетки, лібералізація міжособистісних стосунків, які ширилися в різних країнах світу. За всім цим стоїть "фройдіанська передумова" і матеріалістичне уявлення про людину. Піком цього руху була революція 1968 року, яка якраз святкує своє 50-ліття.

Маркс вбачав вістря списа великої історії, яка має прокласти шлях до вселенського вічного щастя, у пролетаріаті. Подібне діалектичне уявлення обстоював і Мао в Китаї. Він вважав, що свіжості та справжності можна досягти, якщо постійно трощити структури, які виникають. Вістря цього руху він вбачав у селянстві. Антоніо Ґрамші, італійський комуніст і мислитель, знову перевернув Маркса. Він каже: не пролеталіат, не селянство, а інтелектуали приведуть світ до вічного щастя. Інтелігенція, на його думку, є тією силою, яка має здійснювати революцію. І цю тезу також підхоплюють філософи критичної традиції.

Сьогодні велика частина світового дискурсу перебуває під гаслом гендеру. Цей спосіб мислення також за своєю суттю деконструктивістський. Гендер дуже любить працювати з тезою про жінок. Мовляв, вони становлять більшість населення планети і повинні мати більше прав. Гендерна ідеологія робить те саме, що комунізм, — тільки провідну силу і вектор вбачає у жінках. Бо начебто чоловіки вже досить лиха принесли людству — тепер треба дати шанс жінкам, і вони приведуть нас до раю.

Якщо ми ще раз прочитаємо Маркса і трохи задумаємося, то виявимо, що його анітрохи не цікавить робітник як такий, його анітрохи не цікавить робітничий клас. Насправді його цікавить філософія історії. Через діалектичні прийоми він намагається здійснити історичний переворот. Зрозуміло, в 19 столітті особливо, але і тепер також всюди триває визиск, експлуатація працівників. Це очевидно. Захід намагався і намагається пом’якшити гостроту цієї проблеми відповідно до християнських уявлень: шляхом поступового реформування структур та зменшення провалля між багатими і бідними. Те саме — щодо жінок. Очевидно, що дискримінація жінок, визискування і недобре обходження з ними ще трапляються часто. Однак багато жінок навіть не зауважують, як, потрапивши під всевладдя феміністичної ідеології, вони стають знаряддям для суспільного перевороту, який суперечить природному стану речей.

***
Носії та представники ідеї 1968 року через кілька років увійшли в різні державні та європейські структури. Вони змінили їх зсередини. Особливо освітні, виховні та медіа. Щойно мова заходила про господарські, економічні речі, виявлялося, що тут вони не є надто компетентні. Тим паче, що тоді ціла історична ситуація була зосереджена на протистоянні двох великих систем — комуністичної і західної. В цьому часі виникло багато рухів, які почали провадити політику перетворень шляхом реформувань. Йдеться про довкілля тощо. На початку 70-х років у різних країнах світу відбулися перші акції за легалізацію абортів. Важливою ознакою цих рухів було те, що вони вихоплювали окремі теми з широкого контексту і намагалися довкола них мобілізувати суспільство. Один з інститутів, які просували такі теми, — ІPPF (Міжнародна федерація планування батьківства), у Німеччині відома під назвою Pro Familia. Насправді це та інституція, яка пропагує аборти.

У 1989 році впав Берлінський мур. Через два роки розвалився Радянський Союз. Побачивши в цьому шанс до формування якогось нового світового ладу, ООН запланувала низку міжнародних конференцій. Це була шляхетна ідея — адже протистояння великих систем закінчилося, пропала необхідність інвестувати величезні суми в оборону й озброєння. Тож ці кошти можна було скерувати на пошук шляхів розв’язання глобальних проблем людства. Такі конференції потребують великої і складної підготовки — і її довірили таким інститутам, як IPPF та йому подібним. Від імені ООН і для ООН вони готували ці величезні світові зустрічі. Безперечно, ці інститути мають певні компетенції — але найбільшою помилкою ООН було нерозуміння, що не існує ані технократичної політики, ані суто технократичних розв’язків проблеми. Політика починається з уявлення про те, що таке людина, чого вона потребує, які її цінності. Тільки після цього можна думати про шляхи втілення задумів. Звісно, облаштування каналізаційної системи Львова можна доручити проектному бюро — але соціальної інженерії не існує. Все, що стосується людей і соціуму, не є вільним від цінностей. Політика стосується кожного з нас. І її центральне питання: як ми хочемо жити спільно? Головна мета політики — мир. Досягти його можна, коли буде забезпечена соціальна справедливість. Але ми ніколи не зможемо досягнути ідеальної соціальної справедливості, бо ми — люди. Ми змінюємося, ситуація постійно змінюється, і ми мусимо знову змінювати свої рішення. Бездоганного ладу на Землі не існує.

Отож, Генеральний секретаріат ООН доручив приготування конференцій низці експертів та дорадчих фірм. Найвідомішою, мабуть, була конференція в Ріо (Бразилія). Там йшлося про сталий розвиток. Це гостра і нагальна проблема. Ми використовуємо ресурси швидше, ніж вони відновлюються. Гаслом, яке кинула світові ця конференція, було "Мисли глобально — дій локально!". Чого тут бракує? Бракує національного рівня. А саме на ньому традиційно відбуваються нормальні політичні дискусії. Але творцям цього гасла і йшлося про те, щоб з глобального рівня ми могли рухатися на локальний рівень, щоби ніхто не зауважив того, що на цьому шляху переноситься.

Наступною конференцією була Каїрська. Там йшлося про репродуктивне здоров’я. Привабливе поняття. Ми всі проти хвороб, які переносяться статевим шляхом, всі хочемо подолати проблему СНІДу, хочемо, щоби діти зростали здорові, щоб жінки не помирали під час пологів. Але тим, хто готував конференцію, йшлося про аборти: щоби вони відбувалися не підпільно, в поганих умовах — а офіційно, легально, в шпиталях. Якщо оцінити витрати ООН на все, що стосується охорони здоров’я, ми побачимо, на перший погляд, значне зростання видатків на охорону здоров’я. Та якщо вилучити статтю абортів, виявиться, що видатки на справді охорону здоров’я навіть зменшилися. Каїрська конференція не приймала жодних рішень, тільки обтічні рекомендації. Ватикан і мусульманські країни зробили все можливе, щоби тему абортів якомога більше приховати. Але Світовий банк ці рекомендації почав просувати як зобов’язання для урядів країн, з якими починав співпрацю. Для того, щоб отримати кредит, країни третього світу мали законодавчо закріпити рекомендації Каїрської конференції. Від європейських країн цього не вимагали. Ось як все починається: репродуктивне здоров’я — поняття позитивно конотоване, але далі є ціла низка речей, які не мають нічого спільного зі здоров’ям. Радше навпаки.

Потім була Пекінська конференція. Її центральною темою стало поняття "гендеру". Тепер воно вписане у засадничих постулатах Європейської спільноти. Як воно туди потрапило? Гельмут Коль, коли мав підписати Амстердамські угоди, спитав: "Що то таке — гендер? Ніколи в житті про таке не чув". Йому пояснили, що гендер — це рівноправність чоловіків і жінок. І Коль сказав: "Певно, що так! Ми тільки за!" І таке повторилося у моїх численних розмовах із різними європейськими політиками. Багато з них думають, що це просто рівність статей.

Питання гендеру в Україні з’явилося 2006 року. Йшлося про співпрацю України з Фондом народонаселення ООН. Запровадження терміну "гендер" було передумовою для фінансової співпраці. 2007 року в Зарваниці я мав розмову з уповноваженим на рівні області у питаннях гендеру. І мушу сказати, що тоді в Україні вже всі говорили про цю тему, а в Німеччині тоді про це ще мало хто чув. Це тема, яку тихою сапою різні міжнародні інституції просувають у національні наративи. І завжди за принципом "Мисли глобально — дій локально!"

Тому треба більше поговорити про партисипативну демократію. В Україні ви дуже добре розумієте значення громадянського суспільства. Ви були свідками, як громадянське суспільство сконсолідувалося у протистоянні з режимом Януковича. Це означає, що громадянське суспільство бере участь у формуванні політики. Виникло багато громадських організацій. Це дуже важливо для України. Без цього не було б Майданів. Але одному своєму приятелю в Україні я сказав, що не люблю активістів — вони багато балакають, вимагають, але нічого не роблять. Християнський принцип полягає у субсидіарності: коли ми бачимо, що держава не виконує якихось функцій, то перебираємо їх на себе. Ба, більше: ми прагнемо до такого суспільства, де якомога більше справ мали б вирішувати спільноти власними силами, не чекаючи, коли втрутиться держава. У нас в Трірі є понад 40 дитсадків. Чотири з них — комунальні. Інші — не комунальні, але це не означає, що вони приватні. Їхні власники — це об’єднання батьків, студентів, християнські спільноти. Там представлений широкий спектр педагогічних методів. Ті чотири комунальні тому, що ми ще не знайшли тих, хто ними буде опікуватися. Ми хочемо розвивати відповідальність. Батьки мають бути відповідальні за виховання своїх дітей.

Чому я проти партисипативної демократії і не є великим прихильником активістів? У нашому розумінні, справжня демократія — представницька. Це означає, що ми обираємо депутатів, які від нашого імені втілюють політику на різних рівнях: від комунального — до державного. Коли вони роблять свою роботу зле, через чотири роки ми їх переобираємо. Впродовж їхньої каденції маємо змогу до них звертатися. Завдання політичних партій — збирати думки і настрої в суспільстві, формувати на їхній основі політичні програми і ставити перед собою певні цілі та завдання, як цих цілей досягнути.

На мою думку, партисипативна демократія як концепт врешті призводить до більшовизму. Бо активісти є маленькою часткою суспільства. Вони самі себе проголошують активістами — а потім проголошують, що вони і є народ. І величезна мовчазна більшість дозволяє це, бо не вміє цьому опиратися. Суть більшовизму така сама. Більшовики так довго дискутували, поки робітники не втомилися, бо завтра їм знову йти до праці. Коли робітники йшли спати, тоді приймали потрібні рішення. І третя причина, чому не люблю активістів: від фундації Сороса ми чуємо чітку позицію того, що називається advocacy. Тобто "вимогу вимагати змін". Ці вимоги завжди скеровані проти держави і громадськості. Дуже рідкісні випадки, коли активісти самі закочують рукави і починають робити те, що вони вимагають. Один мій приятель став віце-губернатором Донеччини. Він подумав, що сам походить з активістів, у нього багато знайомих активістів у Києві. Він покликав їх. Каже: "От, тепер прийшла ваша година — приїдьте до мене і робіть". Але ніхто не приїхав. Справи ще гірші. Активісти вміють домогтися того, що на їхню користь, що їм вигідно, навіть домогтися скасування зобов’язальної сили угод. У них є два види зброї: політкоректність та принцип недискримінації. І це заходить так далеко, що коли я кажу, що не маю сили й охоти пекти весільний торт (а з’ясовується, що цей торт був для гомосексуальної пари), то мене можуть зобов’язати спекти цей торт. Я навів ці приклади, щоби показати: поняття партисипативної демократії звучить дуже привабливо, але є надзвичайно небезпечним.

Потім була Стамбульська конференція, де гаслом був принцип партнерства. Всі мали стати партнерами в розвитку суспільства. Але партнерів розуміли вузько: ними могли стати ті, хто включений у коло тих категорій, про які йшлося на попередніх конференціях. Всі інші — ні. Якщо ви, християнська організація, маєте якусь ідею, хочете реалізувати якийсь проект і звертаєтеся до Сороса, то ви не матимете шансів на фінансування. Бо не сповідуєте всі ці принципи. Держави також не отримають допомоги ані від Світового банку, ані кредитів від інших держав, якщо не будуть сповідувати таких принципів. Так вони перестають бути партнерами.

І вінчає це все поняття "good governance" — доброго адміністрування. Хто виконує всі ці умови, той має право претендувати на означник доброго управлінця.

Так коло замикається, і ми маємо “чудовий новий світ” з промиванням мізків. Це означає зміну всіх структур і деконструкцію. Це означає, що ми маємо новомову і розмивання понять, мусимо бути толерантні до гомосексуалістів. Безперечно, гомосексуальна людина є така сама, як гетеросексуальна. Я як християнин не можу оцінювати людину лише через призму сексуальної орієнтації. Я мушу її сприймати як цілість. Можливо, він страждає від своєї орієнтації; безперечно, він сам не спричинив своєї орієнтації, він увійшов у неї через інші чинники. Але з християнської точки зору ми маємо таке поняття, як "грішність". Грішність — це не є мати гомосексуальні переживання і відчувати так. Грішність — це практикувати гомосексуальні практики. Так само, як грішним є практикувати сексуальність поза шлюбом. Попри те, як християнин мушу толерувати цю людину. Вона має всі права людини. Але це щось інше, коли від мене вимагають, щоби я визнав, що гомосексуальність — така сама норма, як і гетеросексуальність. Оця вимога визнання — те, на що я не можу погодитися. Толерувати не означає визнавати. Я не мушу визнавати речей, яких не хочу визнавати. Толерувати — мушу. Бо ця людина, як і я, є творінням Божим.

У найближчі роки нам доведеться здійснити дуже велику працю над мовою і над поняттями. Наприклад, йдеться про поняття "свободи". Чи свобода є абсолютною? Чи можу я чинити всупереч природі, як вимагає гендерна політика? Папа Бенедикт невипадково говорить про диктатуру релятивізму. Бо принцип партнерства відверто говорить: якщо ти не робиш так і так, то ти — не мій партнер. Тут зникає і толерантність, і згода.

Що є християнською відповіддю на такий стан речей? Передусім скажу, що ми, християни, надто довго спали. Ми спали так довго, що багато тем з гендерної політики проникли навіть у лоно Церкви. Дуже багато дискусій ведуться сьогодні всередині Церкви. Наприклад, про висвячення жінок… Передусім мені йдеться про респект до природи. Ми на землі — тільки адміністратори, управлінці цього світу. Тому християнською відповіддю на це завдання є поняття соціальної ринкової економіки. Це означає, що господарка має служити людям, а не навпаки. Гроші мають служити людям, а не люди — грошам.

Папа Іван Павло ІІ говорив про цивілізацію життя на противагу цивілізації смерті. Це відповідь на те, що на полюсі гендеру називають "сімейною політикою". Її суттю є маоїстський індивідуалізм. Навіть не колективізм, а саме індивідуалізм: постійно руйнувати щойно посталі структури, щоби вони не могли закостеніти. Найбільшою перепоною в цій маоїстській революції є сім’я і родина. Це стабілізуючий чинник. В Німеччині можна спостерігати коаліцію феміністок з економікою коштом дітей та майбутніх поколінь. Є, наприклад, теорія прив’язаності: всі ґрунтовні дослідження показують, що перші три роки життя вирішальні для того, щоб між дитиною і матір’ю сформувалася надійна прив’язаність, яка стане основою для всіх подальших стосунків. Всі, хто хоче мати хитку і нестабільну особистість, якою легко маніпулювати, зацікавлені зруйнувати родинні структури, послати жінку на працю якомога раніше. Я розумію жінок. Три роки пробути з дитиною, яка вимагає уваги, праці, виснажує, не є ідеалом самореалізації. Завдання суспільства: достойно оцінити і скласти пошану цій жертві. Бо ми живемо не для того, щоби працювати і заробляти гроші, а для того, щоби бути спільнотою любові. Саме це робить нас щасливішими. Тому мусимо сказати економіці: влаштуйте правила так, щоби після трьох років жінка могла повернутися на своє робоче місце і будувати кар’єру.

Якось мене спитали, чому Анґела Меркель завжди така лагідна і її так важко вивести з рівноваги. Відповідь знайшов один її біограф. Хоча пані Меркель народилася в НДР, але мама не віддала її в ясла, а три роки була з нею вдома. У перші три роки життя в мозку відбувається розвиток саме тих структур, які відповідальні за стосунки. Якщо ми не створимо відповідних передумов для спокійного формування цих зон головного мозку, то все життя людина може мати розлади стосунків.

На противагу партисипативній демократії, наш рецепт — представницька демократія у поєднанні з правами людини. Але до прав людини не належить право на аборт.

Всупереч принципу доброго врядування, ми постулюємо принцип суспільного блага. Це християнська відповідь.

Наше коло принципів не є замкнутим. Наші принципи шанують свободу, справедливість для всіх. Це не є відстоювання певної ідеології. А хто її не дотримується, той не є партнером. З природою можна борюкатися, але наслідки цього будуть важкими. Тобто я, звичайно, маю право з’їжджати на лижах там, де оголошена небезпека сходження лавин — але коли лавина зійде і мене накриє, я не маю нарікати, що зі мною вчинили несправедливо. У своїй промові перед Бундестагом Папа Бенедикт ХVI сформулював поняття "гуманістичної екології". Ми ж розуміємо, що таке екологія довкілля? Вона стає рамковою умовою нашої діяльності. Екологія не знає жалю. Коли в екосистемі надмір зловживань, вона ламається і не відновлюється. Люди є частиною екологічної системи. Поняття гуманістичної екології означає, що коли я буду постійно порушувати засади природи, то це врешті обернеться проти мене. Тому не випадково у Святому Письмі є теза про те, що спокутувати твої гріхи будуть ще п’ять поколінь.

Тобто сьогодні триває ідеологічна суперечність на міжнародному рівні. З одного боку маємо справу з тоталітарною ідеологією — яка, однак, на відміну від звичних тоталітарних ідеологій, як-от сталінізм, гітлеризм, камбоджійська диктатура, не діє методою насильства і нищення. Вона працює тихою сапою. І ми не повинні дати себе засліпити тим, що йдеться про якісь окремі теми. Все це є частинами великої системи, яка має назву "чудовий новий світ".

Зреферувала Анна Герич

26.08.18

26.08.2018р. Б. / Папа: Сім’я – це цемент суспільства!

Цінність сім’ї, необхідність будування глобальної родини народів, трагедія зловживань та християнське коріння були темами першої промови Святішого Отця в Ірландії.

«Церква – це родина сімей та відчуває необхідність підтримувати родини в їхніх зусиллях вірно та радісно відповідати на покликання, дане їм Богом у суспільстві», – сказав Папа Франциск, пояснюючи головну причину свого приїзду до Ірландії у промові до представників влади, дипломатичного корпусу й громадянського суспільства під час зустрічі, що відбулася в Дублінському замку 25 серпня 2018 року.

Церемонія привітання

До замку Святіший Отець прибув після церемонії привітання, що пройшла в президентському палаці та була поєднана з візитом ввічливості до Глави Держави, в рамках якого відбулося представлення делегацій, приватна розмова та обмін подарунками. В парку біля резиденції Папа посадив дерево. Неподалік височіє також дерево, яке 39 років тому посадив святий Іван Павло ІІ. Там його також привітали дві сім’ї – сім’я мігрантів та сім’я, яка приймає мігрантів.

В Дублінському замку

На порозі Dublin Castle Святішого Отця зустрів Тишех, тобто, Прем’єр-міністр Ірландії Лео Варадкар, який провів його до залу Святого Патрика, в якому очікували 250 представників влади, дипломатичного корпусу та громадянського суспільства. Саме він виголосив вітальне слово.

У своїй першій офіційній промові на ірландській землі Глава Католицької Церкви зауважив, що хотілося би бачити у Всесвітній зустрічі сімей «пророче свідчення багатої спадщини моральних і духовних цінностей», захист яких є «завданням кожного покоління». І не обов’язково «бути пророком», аби зауважити труднощі, з якими зустрічаються сім’ї в сучасному швидкозмінному суспільстві та «турбуватись наслідками, до яких неминуче призведе занепад подружжя та родинного життя». «Сім’я – додав він, – це цемент суспільства, її добро не можна вважати само собою зрозумілим, його слід підтримувати та захищати всіма належними засобами».

Відновити відчуття приналежності до великої сім’ї народів

Адже, як підкреслив Святіший Отець, саме в сім’ї кожен зробив перші кроки в житті, вчився життя в гармонії та контролювати егоїстичні пориви, примирювати відмінності та розпізнавати цінності, «що дають життю справжній сенс і повноту». І якщо говоримо про увесь світ, як про «одну родину», то це тому, що «визнаємо зв’язки спільної людської природи і відчуваємо поклик до єдності та солідарності».

«Однак, надто часто ми почуваємося безпомічними перед постійним лихом расової та етнічної ненависті, невирішених конфліктів і проявів насильства, зневаги до людської гідності та фундаментальних прав людини, перед зростаючою прірвою між багатими та бідними. Як же ж ми потребуємо відновити у всіх сферах політичного та суспільного життя почуття приналежності до справжньої сім’ї народів! І ніколи не втрачати надії та мужності, щоб витривало виконувати моральний імператив бути миротворцями, носіями примирення та захисниками одні одних», – наголосив він.

Справжній і остаточний мир – у Бозі

Папа зазначив, що тут, в Ірландії, беручи до уваги історичний контекст тривалого конфлікту, згаданий виклик «має особливий резонанс». І слід подякувати Богові за двадцятиріччя миру, розпочатого історичною «Угодою Страсної П’ятниці», висловлюючи тверде сподівання на те, що «мирний процес подолає всі перешкоди, які ще залишилися, та сприятиме народженню майбутнього згоди, примирення та взаємної довіри».

«Євангеліє нагадує нам про те, що справжній мир – це, врешті-решт, Божий дар, що випливає з оздоровлених і примирених сердець та охоплює увесь світ. Але з нашого боку він вимагає постійного навернення, яке є джерелом духовних ресурсів, необхідних для будування насправді солідарного, справедливого суспільства на служінні спільному добру. Без цієї духовної основи ідеал глобальної сім’ї народів ризикує перетворитися в ніщо інше, як пустопорожню фразу».

Культура життя проти «культури відкинення»

У світлі нещодавніх подій, Глава Католицької Церкви запитує, чи ж не трапилося так, що зростання матеріалістичної «культури відкинення немов непотребу» зробило нас байдужими до бідних і найнезахищеніших, включаючи ненароджених дітей?

А викликом, який «чи не найбільше хвилює наші сумління» він назвав «масову кризу міграції», якій не видно кінця і вирішення якої «вимагає мудрості, широти поглядів та гуманітарної допомоги, що виходить далеко за межі короткотривалих політичних рішень».

На захист дітей

Висловивши своє розуміння становища «наших найуразливіших братів і сестер», Святіший Отець зауважив, що в цьому контексті не може не згадати про «серйозний скандал, спричинений в Ірландії зловживаннями щодо неповнолітніх з боку членів Церкви, яким належало їх захищати та виховувати». «Невдача церковної влади, єпископів, чернечих настоятелів, священиків та інших у тому, щоби проявити адекватний підхід до цих ганебних злочинів, справедливо викликала обурення та залишається причиною страждань і сорому для католицької громади», – сказав Папа, нагадуючи про те, що його попередник Венедикт XVI не щадив слів, визнаючи серйозність ситуації, а вміщені в «Пастирському листі до католиків Ірландії» заклики вжити «євангельських, справедливих й ефективних заходів» залишаються стимулом для церковної влади в тому, щоб «надолужити за помилки минулого та впроваджувати строгі норми для забезпечення того, щоб вони наново не повторилися».

«Кожна дитина, в дійсності, є цінним Божим даром, який слід оберігати, допомогти розвинути її дарування та привести до духовного дозрівання і загальнолюдського сповнення», – наголосив Святіший Отець, зауважуючи, що Церква в Ірландії виконувала та надалі здійснює важливу роль у сприянні добру дітей, що неможливо не оцінити, а випадки зловживань повинні підкреслити «важливість захисту дітей та уразливих дорослих з боку всього суспільства». Це також вказує на невідкладну необхідність надати молоді «мудрий супровід та здорові цінності на дорозі зростання».

Духовне коріння

У завершальній частині своєї промови Глава Католицької Церкви зауважив, що майже 90 років тому Святий Престол був серед перших міжнародних інституцій, що визнали незалежність Ірландської держави. Це започаткувало період «гармонії та динамічної співпраці». Нитки цієї історії тягнуться до подій півтора тисячорічної давності, коли християнська благовість знайшла ґрунт в Ірландії, ставши «невід’ємною частиною життя та культури». Звідси вирушило чимало місіонерів, несучи віру на нові землі.

«Сьогодні, як і в минулому, чоловіки та жінки, що живуть у цій країні, стараються збагатити життя народу мудрістю, що народжується з віри. Також і в найпохмуріші періоди Ірландії, вони знаходили у вірі оту мужність та заанґажування, що є необхідними для побудови майбутнього свободи та гідності, справедливості та солідарності», – підсумував Папа, стверджуючи, що молиться за те, щоб Ірландія не забувала про християнське послання, яке підтримувало її в минулому та спроможне робити це також і в майбутньому.

З Дублінського замку Папа від’їхав до Апостольської Нунціатури, що стане його резиденцією під час короткого перебування в Ірландії.

23.08.18

23.08.2018р. Б. / В університетах Угорщини закривають гендерні студії

В університетах Угорщини в зв’язку з економічною недоцільністю скасовується вивчення гендерних наук. Таке рішення ухвалив уряд країни на чолі з Віктором Орбаном. У цьому році на вивчення гендерних наук прийшло 13 осіб у двох угорських вузах, повідомляє hungarianfreepress.com.

Представники правлячої в Угорщині правоцентристської коаліції, що включає в себе консервативну партію Фідес і Християнсько-демократичну партію Угорщини (ХДПУ), вже давно критикували подібні дисципліни в університетах країни.

Так, у 2017 році лідер молоді ХДПУ Лорінца Нача назвав гендерні дослідження у ВИШах країни марною розкішшю, до того ж руйнівною. «Ми повинні підвищити обізнаність про те, що ці програми нічого не роблять, щоб підняти нашу націю. Фактично, вони руйнують орієнтований на цінності спосіб мислення, який все ще присутній в країнах Центральної Європи », – зазначав він.

А держсекретар від ХДПУ Бенце Ретварі звертався до міністерства з питань людського потенціалу з питання про те, чи можуть гендерні дослідження кваліфікуватися як академічна область.

18.08.18

18.08.2018р. Б. / Гендеристи приховують свою діяльність: опір Стамбульській конвенції триває

Комітет GREVIO, що діє при Раді Європи і є відповідальним за моніторинг впровадження «Конвенції про запобігання насильству», відмовився надати інформацію про перебіг своїх засідань. Плани експертів у справах гендерної ідеології, що входять до складу комітету, залишаться в таємниці.

У відповідь на запит Інституту Ordo Iuris до групи експертів у справах протидії насильства щодо жінок і домашнього насильства (GREVIO) надати протокол з його засідань, Комітет GREVIO відмовився надати інформацію, зазначивши, що протоколи засідань є таємними. Тому невідомо над чим саме працюють експерти гендерної ідеології. І виникає запитання: чому робота настільки важливої установи є настільки непрозорою?

GREVIO – це комітет Ради Європи, що відповідає за моніторинг процесу впровадження Конвенції про запобігання і боротьбу із насильством щодо жінок і домашнього насильства (відомої як «Конвенція про запобігання насильству» чи «Стамбульська конвенція») в певних державах, які її ратифікували. Однак, всупереч своїй назві, конвенція не служить подоланню реальних причин насильства, а лише поширенню гендерної ідеології, відповідно до якої не існує відмінностей між статями, а вони мають лише умовний характер, що зумовлюється суспільними тенденціями та особистими відчуттями. Постанови Конвенції зобов’язують держави-сторони стирати відмінності між ролями чоловіків і жінок в суспільстві, оскільки вони начебто дискримінують жінок.

Як інформує Gosc Niedzielny, суспільний опір проти підписання чи ратифікування Стамбульської конвенції у європейських державах стає все сильнішим. Конституційний суд Болгарії постановив, що норми, які вона містить є неконституційними. До країн, які вже підписали її, але ще не зважились на ратифікацію, входять: Словаччина, Литва, Латвія, Великобританія, Болгарія, Молдавія, Ліхтенштейн, Україна, Чехія і Угорщина.

15.08.18

15.08.2018р. Б. / Лідери християнських Церков Одеси закликали владу міста не допустити гей-парад

Стало відомо, що ЛГБТ-спільнота планує  16-19 серпня в центрі Одеси провести гей-парад. Свою позицію висловили глави християнських конфесій міста і області. Вони просять владу міста заборонити проведення такого заходу в Одесі.

Варто відзначити, що в Одесі і раніше релігійні лідери робили спільні звернення. Під  одним листом підписалися представник РПЦвУ (МП), УПЦ КП, РКЦ, УГКЦ, Вірменська Апостольська Церква, НЄЛЦУ.

«Ми не виступаємо за дискримінацію осіб, які вважають себе гомосексуалістами, але ми категорично проти того, щоб гомосексуальний спосіб життя й поведінка трактувалися як природні, нормальні й корисні для суспільства і особистості. Ми проти того, щоб гомосексуалізм пропагувався, як варіант норми статевого життя, і щоб держава заохочувала своїх громадян до одностатевих сексуальних стосунків…  З релігійної точки зору одностатева сексуальність є наслідком особистого вільного, але помилкового, вибору людини та проявом глибоко вкоріненого у ній гріха. «А з чоловіком не будеш лежати як з жінкою, гидота воно!»  (Книга левит 18:22)

Виходячи з вищевикладеного, звертаємося до Вас з проханням не допустити проведення заходу «Одеса прайд 2018» яке заплановане з 16 по 19 серпня в Одесі заради збереження миру серед жителів і гостей нашого міста, заради збереження духовного здоров'я молодого покоління», - йдеться у зверненні.

02.08.18

02.08.2018р. Б. / Аргентина: єпископи та чернецтво на захист життя

В той час, як парламент країни обговорює законопроект щодо аборту, представники єпископату та богопосвячених осіб невтомно нагадують про цінність людського життя та закликають вірних до молитви та дії.

Перед обличчям запланованого на 8 серпня голосування у Сенаті щодо декриміналізації аборту, єпископат Аргентини звернувся до вірних із черговим закликом до молитви і посту в наміренні захисту життя. Спільну ноту під гаслом «Все життя є вартісним» 25 липня оприлюднили комісії в справам мирян і сім’ї, суспільних комунікацій, літургії та душпастирства охорони здоров’я.

Молитва, піст та добрі практики

Автори звернення закликають «постити та ревно й наполегливо молитися», відслужити Святу Месу в наміренні захисту життя на кожній парафії, проказувати молитву на вервиці та проводити спільну адорацію Пресвятої Євхаристії. «Хочемо взяти на себе виклики зраненого життя та оновити наше рішення оберігати його, захищати та служити йому, знаходячи нові душпастирські засоби, що ставатимуть виразниками старань Церкви в цій сфері», – читаємо в ноті.

Комісії єпископату також заохочують розвивати такі починання, як ініціатива священиків, що душпастирюють у «villas», тобто, периферійних нетрях, які створили «домівки материнських обіймів», щоб приймати та супроводжувати жінок, які переживають неочікувану або ризиковану вагітність. «Також підтримуємо та заохочуємо тих, які прагнуть публічно, як відповідальні громадяни, маніфестувати пошану до життя, в контексті права на свободу вираження поглядів, притаманного демократії», – зазначається у зверненні.

Богопосвячені особи підтримують зусилля на захист життя

«Як часто ми роздумували над словами з Книги пророка Єремії: “Перш, ніж я уклав тебе в утробі, я знав тебе; і перш ніж ти вийшов з лона, освятив я тебе; пророком для народів я тебе призначив”. Почуваємося людьми, яких Бог безмежно любить, про яких відвіку думає, доручаючи місію, проект, який ми відкриваємо та здійснюємо в нашій щоденній мандрівці. Ось чому ми ще раз із великою надією наголошуємо на тому, що кожне життя має безмежну цінність в очах Небесного Отця, є дарунком його доброти», – читаємо в комюніке Аргентинської конференції ченців та черниць, присвяченому темі захисту життя кожної людської особи.

Члени керівної ради Конференції приєднуються до заклику єпископату, що прозвучав під час Святої Меси в наміренні захисту життя в Марійському санктуарії в Люхані у неділю, 8 липня: «Життя – це чистий Божий дар, а тому слід шанувати його, опікуватися ним, захищати та служити йому». «Наслідуючи Марію, яка “швидко пустилася до домівки своєї родички Єлизавети”, носячи у своєму лоні Життя, також і ми, як представники богопосвяченого життя, дбаємо про своє та своїх ближніх життя, захищаємо його та готові йому послужити», – завершується послання, підкреслюючи: «Таким чином можемо з радістю разом співати “Величай, душе моя”, за всі чудесні діла, які Бог-Любов чинить у нашому житті та в житті багатьох наших братів і сестер».

Парламент обговорює законопроект щодо аборту

В аргентинському Сенаті добігають до завершення дебати щодо законопроекту, що декриміналізує аборт, вже проголосованого 14 червня Палатою депутатів. Згідно з ним, гарантується «безпечний, легальний та безкоштовний» аборт кожній жінці, яка просить про це до чотирнадцятого тижня вагітності. Після згаданого періоду він допускається у випадку зґвалтування, загрози для життя матері чи відхилень у розвиткові плоду. Голосування заплановане на 8 серпня.