ЗАХИСТИМО МАЙБУТНЄ УКРАЇНИ!



ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ!

***

ЗАХИСТИМО МАЙБУТНЄ УКРАЇНИ!

На цьому блозі викладатиметься інформація та інші матеріали для ВСІХ людей, бажаючих взяти участь у безстроковій АКЦІЇ "ЗАХИСТУ ЖИТТЯ"...

Слава Ісусу Христу!

Любі, у Христі Ісусі, брати й сестри, щановні відвідувачі моїх приватних блогів, новий блог, присвячений для поширення у мережі вкрай необхідної інформації про ЗАХИСТ та ЗБЕРЕЖЕННЯ ЖИТТЯ, усім, ще ненародженим дітям, але повноправним особам української нації, даним нам у дар від Небесного Отця...

ЗАКЛИКАЮ ВАС брати активну участь у позатерміновій акції - ЗАХИСТИМО МАЙБУТНЄ УКРАЇНИ!

З повагою, сл.Б. Леонід.

28.02.19

28.02.2019р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

1Йо. 4,20-5,21:  «Коли хтось каже: “Я люблю Бога”, а ненавидить брата свого, той не правдомовець»

Так різко й категорично вказує нам Ісус Христос, щоб ми зрозуміли й усвідомили, що наші стосунки з ближніми цілковито будуються на наших взаєминах із Богом. Коли ми вірні Богові, маємо глибокі взаємини з Богом, то так само маємо вірні, правильні, глибокі стосунки з нашими ближніми. 

Коли ми не маємо щирих взаємин із Господом, то ми ніколи не побудуємо щирих стосунків з людьми. Можемо лише намагатися будувати, вдавати такі стосунки, але в будь-яких непередбачуваних ситуаціях вони можуть дуже похитнутись. Саме це наше життя, буття з Богом дає нам бачення і спроможність правильно будувати наше життя-буття з ближніми. 

Тому намагаймося вкоренитися в Господі. Тільки так зможемо змінюватися та змінювати свої стосунки з іншими і світ довкола себе!

***
Мр. 15,1-15:  «А вони ще гірше кричали: "Розіпни Його!" Тоді Пилат, бажаючи догодити юрбі, відпустив їм Варавву, Ісуса ж, убичувавши, видав, щоб Його розіп’яли»

Бачимо, наскільки емоції, а точніше, пристрасті, охопили тих людей, що вони хотіли розіп’яти Ісуса Христа. Жодна людська логіка, жодне людське розуміння, жоден раціональний підхід не зміг би на них вплинути в той час. 

Дуже часто в житті нами керують емоції, тоді ми не вдумуємося, що робимо, чому це робимо, які від цього будуть наслідки. З іншого боку – дуже часто ми залежні від обставин, від вчинків інших, від власного непрощення. А як часто ми потрапляємо під вплив думки інших, робимо щось, бо інші «теж так роблять». Як непросто бути самим собою, бути в Бозі, мати свою позицію. І, напевно, одним із критеріїв рівня нашого духовного життя є те, наскільки ми вільні від зовнішніх обставин, наскільки спроможні встояти на своїй позиції, щоб ці обставини не тиснули на нас, наскільки ми вільні жити й діяти в Бозі. Маємо повсякчас чувати: що більше перебуваємо під впливом обставин, то більше віддаляємося від Бога!

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

26.02.19

26.02.2019р. Б. / Папа: Не слід підпорядковувати життя логіці техніки

Напрямними від Папи Франциска у Ватикані розпочалася цьогорічна пленарна зустріч Папської Академії «За життя».

Технології повинні служити добру людини та справі підтримки й захисту життя. На цьому наголосив Папа Франциск, зустрічаючись у понеділок, 25 лютого 2019 р., з членами Папської Академії «За життя», що зібралися у Ватикані на свою щорічну пленарну асамблею, яка відбувається від 25 до 27 лютого на тему: «Робоетика. Особи, машини і здоров’я».

Драматичний парадокс

Привітавши учасників асамблеї із 25-річчям інституції, Святіший Отець підкреслив, що нам добре відомі труднощі сучасного світу. Дедалі більше розриваються мережі стосунків, поширюється тенденція замикатися в колі власних інтересів. Це веде до «драматичного парадоксу»: в той час, як людство отримало наукові й технічні можливості для «здобуття рівномірно розподіленого добробуту, відповідно до Божого доручення», стаємо свідками «загострення конфліктів та зростання нерівності».

«У дійсності, технологічний розвиток, з одного боку, дозволив нам вирішити проблеми, які ще кілька років тому здавалися нездоланними, і ми вдячні вченим за досягнення таких результатів; але з іншого боку – з’явилися труднощі та загрози, іноді, підступніші від попередніх. “Можливість зробити” ризикує затьмарити того, хто робить, і для кого це робиться», – зауважив Папа, підкреслюючи, що технократична система, яка ґрунтується на критеріях ефективності, «не відповідає на найглибші запитання, які ставить перед собою людина».

Підступна загроза

Глава Католицької Церкви підкреслив, що техніка є характерною ознакою людини. Її не слід розуміти як чужу й ворожу силу, але як плід винахідливості людини, яка використовує його для забезпечення потреб. Водночас, сьогоднішній розвиток технічних можливостей приховує в собі небезпеку: замість того, щоб «дати людському життю засоби, які покращують дбання про нього», існує ризик «підпорядкувати життя логіці пристроїв, що вирішують про його цінність». Таким чином, «машина вже не обмежується тим, щоб самокеруватися, але починає керувати людиною».

Підвалини універсальної етики

За словами Папи, ми є свідками серйозної шкоди, яку «нашому спільному домові» завдає нерозсудливе застосування технічних засобів. Це вказує на важливість «глобальної біоетики», яка є вираженням усвідомлення «глибокого впливу екологічних та соціальних факторів на здоров’я й життя». Віруючі повинні зробити свій внесок у пошук загальноприйнятих критеріїв, що стануть орієнтирами для людей, на яких лежить відповідальність за прийняття рішень на національному та міжнародному рівнях. «Це означає також вступати в діалог, що стосується прав людини, чітко висвітлюючи також відповідні обов’язки. Вони, в дійсності, є тереном для спільного шукання універсальної етики», – зазначив Глава Католицької Церкви.

Виклики, пов’язані з розвитком технологій

Святіший Отець вказав на те, що сучасні можливості вручатися в життєдіяльність, накопичувати величезні обсяги інформації, спостерігати, а навіть і маніпулювати процесами діяльності мозку, мають величезні наслідки, « вони заторкують поріг біологічної особливості та духовної відмінності людини». Отож, слід наголосити, що «штучний інтелект, робототехніка та інші інновації» повинні бути застосовувані так, щоби причинятися до служіння людству й захистові нашого спільного дому, а не навпаки.

Поняття «штучний інтелект»

У цьому контексті Папа зауважив, що термін «штучний інтелект», хоч і «справляє враження», несе в собі двозначність, притемнюючи той факт, що «функціональний автоматизм» є «якісно далеким» від «людських прерогатив пізнання та діяння». Тож використання певних термінів може стати «суспільно небезпечним». Зрештою, за його словами, «вже є реальною загроза того, що людину буде технологізовано, замість того, щоб гуманізувати техніку». Бачимо, як так званим «інтелігентним машинам» поспішно присвоюють якості, які є виключно людськими.

«Ми повинні краще зрозуміти, що означають у цьому контексті інтелект, свідомість, емоційність, афективна спрямованість й автономність моральних дій. Штучні пристрої, які симулюють людські вміння, в дійсності, позбавлені людських якостей», – наголосив Святіший Отець, вказуючи на те, що необхідно з цим рахуватися, коли йдеться про регламентування їх використання, а також самих досліджень, прямуючи до «конструктивної та рівномірної взаємодії між людьми й найостаннішими версіями машин».

Людина є чимось більшим від органічних функцій

Глава Католицької Церкви зазначив, що дискусії між спеціалістами в цій сфері вказують на серйозність проблеми керованості алгоритмів, які опрацьовують величезну кількість даних. Серйозні етичні запитання ставить також можливість маніпулювання генетичним кодом і функціями мозку.

«В будь-якому випадку, спроба пояснити все, що стосується мислення, чутливості, людської психіки на основі функціонального підсумування її фізичних й органічних складових не враховує надзвичайність явищ досвіду й свідомості», – сказав він, наголошуючи на тому, що для глибшого розуміння цілісного виміру людини неможливо не зважати на переплетення різноманітних взаємин.

Відповідь, гідна викликів часу

За словами Святішого Отця, зупинитися на анахронічному концептуальному апараті, неспроможному належно дискутувати зі зміною понять, притаманною технологічній ері, не відповідатиме традиції Церкви. «Ми повинні ступити на шлях, рішуче розпочатий Другим Ватиканським Собором, який спонукає до оновлення богословських дисциплін та критичної застанови над взаєминами між християнською вірою та моральним діянням», – наголосив він, додаючи: «Наші зусилля будуть справою честі нашої участі в етичному союзі на користь людського життя».

24.02.19

24.02.2019р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

1Кр. 6,12-20:  «Тож уже не належите до себе самих. Ви бо куплені високою ціною!»

Знаємо, що коли щось нам задарма дістається, то ми це мало цінуємо. А коли ж натрудимось, і докладемо зусиль, щоб це отримати, тоді більше розуміємо цінність своїх здобутків. Напевно, так само ми не усвідомлюємо цінності вічного життя, бо за дармо отримали наше спасення, дароване Богом. 

Пам’ятаймо, що ми обдаровані можливістю жити вічно, це нам Бог дає як дар. Він дуже дорого за це заплатив своїми терпіннями, стражданнями, бичуваннями, муками, розп’яттям, своєю смертю на хресті. 

З великого Божого милосердя ми є причасниками вічності, але наскільки ми свідомі того, як дорого Ісус Христос за це заплатив?

***
Лк. 15,11-32:  «Отче, я прогрішився проти неба й проти тебе! Я недостойний більше зватись твоїм сином»

У цій притчі, з ким би кожен із нас себе в ній не ототожнював – чи то з батьком, чи зі старшим братом, чи з молодшим, – звернімо увагу на одну річ – на те, що дало молодшому синові відвагу повернутися до батька. Переконаний, що причиною цього було те, що свого часу він відчув усю глибину батьківської любові. І саме пам’ять про досвід цієї любові, незважаючи на гіркі падіння й тяжкі гріхи, збудила в ньому віру, що батько прийме його назад. 

Кожному з нас важливо про це пам’ятати не лише в контексті того, що, незважаючи на свої гріхи, ми завжди можемо прийти до нашого Отця з покаянням, а й у стосунках з нашими ближніми, яким, незалежно від їхньої поведінки, ми завжди маємо дарувати любов. За Йоаном Богословом, любов – це Бог, отже, дарувати іншим любов означає дарувати їм Бога. Тоді можемо бути певні, що цей досвід Бога, свідомо чи несвідомо, вони відчують, а пізніше, можливо, усвідомлять і зможуть вернутися до Отця, як блудний син. Даваймо іншим людям любов, любімо їх – і ця наша любов неминуче колись проросте, дасть свої плоди!

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

23.02.19

23.02.2019р. Б. / Габріелла Кубі: Звинувачення «клерикалізму» в кризі зловживань приховує головну її причину

Німецький соціолог та віруюча жінка Габріела Кубі видала есе на 29 сторінок, в якому висвітлила тему поточної кризи сексуального зловживання в Церкві. 

Передмову до есе під назвою «Зловживання» (Abuse) написав кардинал Герхард Мюллер.

Як інформує LifeSiteNews, впродовж багатьох років Г. Кубі веде діяльність на протистояння соціальній революції, яка підриває основи західної цивілізації. Під час своїх поїздок та публічних промов, у книжках та статтях – які перекладені кількома мовами – вона розповідає про сексуальне коріння революції, а також зовнішній вигляд «толерантності», який притаманний її тоталітарній політиці, яка запроваджується у все більшій кількості країн.

Папа Бенедикт XVI свого часу говорив про праці Г. Кубі: «Пані Кубі є відважним воїном, котрий бореться проти ідеологій, які мають кінцевим результатом погибель людини».

У своєму найновішому есе п. Кубі в деталях аналізує яким чином «нестримні сексуальні зловживання всередині і ззовні Церкви є одним із результатів сексуальної революції».

За її словами, проблему не можна применшувати до питання «зловживання владою» чи «клерикалізму», бо вона глибше полягає в гомосексуалізмі священства, який підпільно поширився як плід повстання проти Святого Письма, Божих законів і Канонічного Права.

«Зловживання відбувається тоді, коли сексуальний потяг цілком виходить з-під контролю і настільки оволодіває людиною, що вона стає готовою стати злочинцем, щоб задовольнити свої сексуальні бажання», - пише вона. Гомосексуалізм серед священства є «передумовою» зловживання хлопцями з боку чоловіків.

«Вважати «клерикалізм» - невідповідне використання церковної влади – причиною сексуального зловживання з боку священиків, означає завуальовувати його глибинне коріння», - пише п. Кубі.

За допомогою мереж і подекуди тіньових урядів, субкультура гомосексуалізму свідомо діяла з метою підірвати моральну силу християнства. Найбільш очевидний скандал - розбещення неповнолітніх - є гріхом надзвичайно великої ваги, що закріпився в багатьох гілках Католицької Церкви.

Окрім цього існує спокушання старших семінаристів і священиків з боку священиків, єпископів і кардиналів. А крім цього є ще більш поширена проблема гомосексуальної розбещеності духовенства за згодою із дорослими особами.

Кубі не засуджує. Натомість вона проводить жорсткий аналіз, закликаючи до автентичної реформи. За її словами, без такої реформи, християни не можуть бути «світлом на просвітлення поган» чи «сіллю землі». Коли сіль втрачає свій смак, як каже Ісус в Євангелії від Матея (Мт. 5,13), вона не годиться ні до чого, її потрібно викинути.

У передмові до есе п. Кубі, кардинал Мюллер, колишній префект Конгрегації доктрини віри, попереджає тих, хто зловживає довіреними їм особами, що «одного дня їм доведеться відповідати Христові» за свої вчинки «Судного дня».

«Гріхи священиків є вдвічі важчими, бо їм була дана духовна влада розбудовувати – а не руйнувати – Церкву, в якій вони повинні бути прикладом для пастви», - додає він.

Джерело:    Воїни Христа Царя

22.02.19

22.02.2019р. Б. / Харків: зустріч спільноти “Матері в молитві”

У четвер 21 лютого відбулася зустріч спільноти “Матері в молитві” парафії св. Миколая Чудотворця м. Харкова. 

Спільнота “Матері в молитві” – це група матерів, які регулярно збираються для спільної молитви за своїх дітей. По всій Україні матері єднаються у молитві, щоб врятувати своїх дітей від цього жорстокого світу, у якому ми живемо. Дуже вагомим є те, що матері моляться не лише за своїх дітей, а й за дітей усього світу. Такі молитовні зібрання насичують жінок-матерів Божою благодаттю, згуртовують, збагачують духовно.

Основою сили руху «Матері в молитві» — це щоденна молитва заступництва і підтримки її членів спільноти.

Варто додати, що спільнота у Харкові збирається щочетверга у храмі св. Миколая Чудотворця під проводом с. Олексії. У Харківському Екзархаті відповідальним за спільноту “Матері в молитві” є о. Андрій Буняк.
Ласкаво запрошуємо долучатися до молитовного товариства і спільно єднатися в молитві за дітей з матерями усього світу!

Джерело:      Прес-служба Харківського екзархату УГКЦ

21.02.19

21.02.2019р. Б. / Погляд, якого усі ми прагнемо

Чи ти коли-небудь зустрічав людину, котра уникає погляду очі-в-очі? Вона дивиться десь навколо тебе, але не на тебе? Чи тобі колись доводилось докладати зусиль для того, щоб налагодити зоровий контакт з кимось? Чому люди уникають погляду інших? Відповідь проста: ми боїмось – боїмось, що хтось побачить в нас те, що ми не хочемо, щоб вони бачили; або - на ще глибшому рівні - ми боїмось, що вони не побачать в нас того, що нам би хотілось.

Подумаймо про те, що усі діти, від перших днів після народження, інстинктивно приймають люблячий погляд інших і дивляться на них у відповідь. Малі діти не вміють стримувати цього. Вони не залякані, а тим більше, не інтроспективні; вони просто взаємодіють з іншими.

Але десь вздовж кам’янистого життєвого шляху дитина починає не довіряти іншим, а навіть і самій собі. Вона все більше часу проводить, заглядаючи всередину себе, аніж назовні. Вона уникає погляду інших, бо хоче уникнути того, що хтось може її відкинути. Однією з причин того, що багато хто з нас перестали дивитись в очі іншим, деколи є те, що колись, на початку нашого життя, найважливіші для нас люди перестали дивитись нам в очі.

Кожна людська особа має автентичне прагнення того, щоб її хотіли, захоплювались нею, обирали її, утверджували і любили. Діти шукають утвердження і схвалення. Діти прагнуть батькового схвалення, вони хочуть, щоб його очі дивились на них із захопленням, бо його погляд передає їм щось трансцендентне. Глибоко всередині, усі ми шукаємо погляду нашого батька, бо усі ми прагнемо погляду Отця. Ми прагнемо батькового схвалення, бо прагнемо схвалення від Отця. Ми прагнемо бути обраним сином, бо хочемо, щоб Бог вибрав нас як Свого сина – не як будь-якого сина, але вибраного, в якому є Його вподобання.

Але якщо наші доньки не отримають нашого погляду любові і захоплення, вони шукатимуть тих поглядів любові і захоплення в невпорядкований спосіб у хлопців, які не здатні любити їх по-справжньому. Якщо наші сини не отримають нашого погляду схвалення, то шукатимуть схвалення від тих, кого ми не схвалюємо. Якщо наші діти не отримають нашого погляду любові, уваги і вподобання, то їм буде дуже важко довіритись і повірити в те, що на них скерований погляд Отця.

Девін Шадт, Fathers of St. Joseph

Переклад: "Католицький оглядач"

Джерело:    Воїни Христа Царя

20.02.19

20.02.2019р. Б. / Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Апостолом та Євангелієм

2Пт. 3,1-18: «Господь… виявляє до вас своє довготерпіння, бо не хоче, щоб хтось загинув»

Напевно, до кожного з нас навідувалися думки, чому Бог терпить нечесність, несправедливість, різні гріхи та злодіяння. Чому Бог терпить біль, кривду, яких завдають дітям чи іншим незахищеним особам? 

Бог терпить, бо любить. Бог терпить, бо хоче, щоб кожна людина покаялась і навернулась. Бо для кожної людини, яку Він створив, Бог приготував місце у своєму Царстві! 

Подивімось на життя кожного з нас. Скільки ми робимо різних прогрішень та гріхів. Але Бог терпить кожного з нас. Бог очікує нашого навернення, нашої переміни. Тож так, як Бог має любов і терпеливість до нас, маймо терпеливість і любов до інших та молімося за їхнє навернення!

***
Мр. 13,24-31: «Так і ви, коли побачите, що це здійснюється, знайте, що – близько, під дверима!»

Багато з нас, християн, привчилося жити поверхово. Напевно, тому що завжди є багато справ, обов’язків, клопотів, і не завжди є можливість заглибитися в суть усього, що ми робимо й що нас оточує. Але в кожній події завжди є Божа присутність. Кожну ситуацію завжди дає нам Господь. Кожна людина, яку зустрічаємо на своїй дорозі, завжди є посланцем Господнім. Бог завжди є близько нас. І тому в тих чи інших життєвих подіях, у тих чи інших людях і обставинах маємо вчитися Його розпізнати, відкрити і зрозуміти. 

Бачимо зі Святого Письма, що не всім вдалося розпізнати в Ісусі Христі очікуваного Месію, не всі змогли скористати з того, що Він ходив поряд з ними, проповідував, зціляв, давав надію. Так і зараз: не кожен навчився розпізнавати Божу дію у своєму житті, а часто навіть не прагне її зрозуміти. Однак від того, наскільки ми будемо шукати Божої волі та бачити все, що відбувається, з погляду Божого Провидіння, залежить, чи зможемо скористати з того, що Бог нам хоче дати. Чи зможемо побачити й зустріти Його? 

+ВЕНЕДИКТ

Джерело:   ДИВЕНСВІТ. КАЛЕНДАР

19.02.19

19.02.2019р. Б. / Постабортний синдром… Що це таке і які його симптоми?

«Ти створив моє нутро, ти виткав мене в утробі матері моєї. Хвалю тебе, що сотворив мене так дивно; діла твої предивні, ти душу мою знаєш вельми добре. Кості мої не були сховані від тебе, коли постав я таємничо, коли мене творено в землі глибоко. Очі твої бачили мої вчинки, усі вони записані в твоїй книзі; і дні, що ти мені призначив, коли ані одного із них іще не було» (Пс. 138, 13-16).

Питання аборту неодноразово порушувалось та й надалі лишається актуальним  в сучасній вітчизняній публіцистиці. Його активно обговорюють на численних інтернет-сайтах, вивчають як моральні богослови, так і соціологи. Ситуація з абортами в Україні тривожна [Не зважаючи на тенденцію до зниження, рівень абортів в Україні залишається найбільш високим серед країн Європи і складає 21,1 на 1000 жінок фертильного віку; 45,8 — на 100 вагітностей, 84 — на 100 пологів. МОЗ, концепція Державної програми “Репродуктивне здоров’я нації на 2006-2015 рр.”]. За офіційними даними в Україні робиться близько 200.000 абортів в рік (і... до 2 000 000 за неофіційними.?!). Подібним є становище в інших країнах, тому питання абортів та, зокрема, їх наслідків на усіх рівнях суспільного життя часто є основою політичних платформ партій та передвиборчих кампаній.

У цій статті автор не ставить собі за мету розглядати аборт як такий, ані тлумачити його моральні аспекти, але бажає зупинитись на проблемі наслідків, які аборт може принести людям, що його переживають. Йдеться не тільки про матір, але також і чоловіка чи нареченого, котрий є батьком дитини, ближчих та дальших родичів та й, часто, просто друзів. Сутність аборту полягає в усуненні з лона матері дитини ще до її народження. Існує кілька видів абортів. Метод аборту обирають звертаючи увагу на стан матері, дитини, але, зокрема, з огляду на термін вагітності. У будь-якому випадку, вбивається нове життя, котре починає своє існування та розвиток.

Що ж відбувається з матір’ю? Переривається дуже важливий психофізичний цикл вагітності. Цей цикл є визначним для організму матері. Він полягає у підготуванні на біологічному та гормональному рівнях тіла матері до виношування дитини. Новоявлене життя в організмі матері спричиняє цілу низку біологічних процесів, які радикально змінюють діяльність багатьох залоз, органів та систем. При раптовому перериванні вагітності організм залишається немов розгубленим, а процес, котрий розпочався від моменту зачаття, раптово стає безцільним і недоречним. Зміни в організмі матері, пов’язані з вагітністю, розв’язуються часто з дуже тяжкими наслідками для самого організму. Науково доведено, що аборт стає причиною тяжких фізичних захворювань, а навіть смерті матері.

Відомими фізіологічними наслідками аборту є різнорідні захворювання матки: розриви, поранення, запалення, різні запальні процеси у тазовій області, зокрема, навколоматкових органів, перитоніт, сепсис, а в пізнішому віці – онкологічні ускладнення матки або молочних залоз жінки. Ось лише короткий перелік можливих фізичних наслідків аборту.

Проте, найчастіше у 80 % жінок, що зробили аборт, спостерігається так званий «післяабортний синдром» – стресовий розлад, спричинений емоційним та духовним потрясінням внаслідок аборту. У жінок часто розвиваються депресія, озлоблення, відчуття провини, страху, тривоги, власної неповноцінності, статеві дисфункції, думки про самогубство, потяг до алкоголю або наркотична залежність.

Отже, аборт є жахливим дійством, яке продукує фізичні і духовні жертви. Першою жертвою аборту після самої дитини є її мати. Жінці нелегко прийняти рішення зробити аборт. Часто це рішення приймається під тиском обставин, родичів, чоловіка чи нареченого. Сам аборт є надзвичайним психологічним та духовним потрясінням для особистості, а з його тяжкими наслідками доводиться рахуватися ціле життя.

Людина створена Творцем душею і тілом, тому будь-який важливий момент в житті залишає сліди, як на тілі, так і на душі, а особливо, якщо говорити про жахливу подію – аборт. Глибока рана, котру жінка отримує під час аборту, не заживає,  вона, так чи інакше, турбує душу і тіло людини.

Зазвичай, особи, що вчинили аборт, стараються про нього забути або відсторонити від себе цей досвід. Основними способами для цього є: раціоналізація – особа намагається раціонально представити собі причини, через які був зроблений аборт, і довести собі, що іншого виходу не було; супресія – особа відсторонюється від досвіду аборту, і їй здається, що вона взагалі не має ніяких відчуттів стосовно аборту, найчастіше вона просто старається забути і відсторонитися від усього, що їй нагадує про цей вчинок; компенсація – це відбувається, коли жінка старається якомога швидше знову завагітніти. Вона здатна знову піти на аборт, щоби підтвердити своє переконання, що аборт – це добре, або виносити та народити дитину, щоб надолужити за ту, що втрачена.

Незважаючи на ставлення до аборту, у більшості жінок спостерігаються певні симптоми, які в той чи інший спосіб вказують на пережитий досвід аборту та його наслідки. Одні симптоми можуть проявитися відразу після аборту, а інші – згодом. Не обов’язково кожна жінка переживатиме усі із вказаних симптомів.

Серед них можна виокремити такі симптоми:
Відчуття провини. Це найбільш розповсюджений симптом, який проявляється одразу після аборту і триває дуже довго. Провина є звичайною реакцією жінки, котра визнала, що аборт є помилкою і що вона є відповідальною за скоєне. Провина – це реакція на порушення власного морального закону. Деякі дослідження показують, що до 70% жінок, що вчинили аборт, вважають його злом, але самі раціоналізують свою поведінку, знаходять виправдання своїх вчинків, роблячи для себе виняток з правила. Часто самі жінки після аборту кажуть: «Я розумію, що це – зло, але в мене не було вибору». Альтернатива завжди є!

Часто жінки починають розуміти, що аборт був убивством власної дитини уже після скоєного. Для них відчуття провини стає дуже сильним і часто переслідує впродовж всього життя. Таким жінкам важко допомогти, адже вони переступили один із фундаментальних інстинктів кожної живої істоти – інстинкт охорони власної дитини. Ця провина найчастіше виливається у постійному внутрішньому голосі: «Ти погана жінка. Як ти могла таке вчинити? Ти невиправно зла особа». Часто з уст жінок можна почути самозвинувачення. Коли у житті стається якась трагедія або сумна подія, вони самі про себе думають: «Ти це заслужила». Більшість із подальших симптомів випливають саме з того, що жінка постійно, день у день, засуджує себе, повторюючи собі, що вона погана.

Злість. Жінка дуже часто виливає злість та сором на себе, а також на інших, причетних до аборту (батьків, родичів, батька дитини, лікарів, друзів, чоловіків загалом). Часто жінка виливає злість на своїх дітей або майбутніх дітей. До речі, це, як правило, переростає у насильство щодо дітей. Це пов’язано з тим, що попередній досвід аборту, депресія та злість не дозволяють жінці створити нормальний зв’язок з іншими людьми, зокрема, з дітьми.

Тривога. Тривогу визначають як неприємний емоційний та фізичний стан сприйняття навколишнього світу, який проявляється у побоюванні. Жінки, котрі вчинили аборт та мають тривогу, часто переживають наступні симптоми: напруженість (нездатність розслабитися, дратівливість і т.д.), фізичні розлади (запаморочення, тахікардія, розлад шлунка, кишківника, головний біль і т.д.), переживання за майбутнє, порушення сну.

Ця тривога походить в основному від конфлікту, що відбувається між внутрішніми моральними стандартами особи та її рішенням зробити аборт. Часто жінки не пов’язують тривогу із вчиненим абортом, але підсвідомо уникають усього, пов’язаного з дітьми: ухиляються від їх товариства, не відвідують магазинів з дитячими речами, обходять дитячі майданчики і т. д.

Розбиті взаємини. Може трапитися, що жінка вирішує зробити аборт, щоб зберегти стосунки з батьком дитини або родиною. Але, як правило, згодом аборт стає причиною остаточного розриву з цим чоловіком. Наукові дослідження доводять, що аборт частіше є причиною розлучення між жінкою та чоловіком, ніж приводом для зміцнення їх стосунків.

Депресія та відчуття втрати. Одразу після аборту кожна жінка відчуває смуток та стрес. Це триває кілька місяців. Часто трапляється затяжна депресія – довготривалий настрій душі, наповнений смутком, відчуттям вини та переживаннями безвихідності і безнадії. Нерідко жінки розповідають, що від часу аборту багато років вони немов паралізовані емоційно, не можуть зав’язати  жодних нових знайомств, зацікавитися кимось. Щоденне бажання плакати може тривати впродовж років по кілька годин щодня. Часто жінки, котрі глибоко відчувають розгубленість та втрату, розповідають, що вони не можуть дивитися на дітей, чути їх сміх чи плач або бачити вагітних жінок. Також вони відчувають заздрість до інших матерів. Часто, як ми вже згадували, вони стараються швидко вдруге завагітніти.

Емоційна черствість. Аборт є великою травмою у житті жінки. Часто особа, котра переживає напружену стресову ситуацію, у майбутньому робить усе можливе, щоб уникнути повторення відчуттів, які вона пережила. Так розвивається емоційна черствість. Жінка старається бути абсолютно беземоційною та уникає будь-яких емоційних потрясінь. Така поведінка радикально змінює життя людини.

Думки про самогубство. Смуток, емоційна черствість, тривога, відчуття власної недосконалості, втрати – це все може наводити на думки про самогубство. Згідно з деякими дослідженнями,  жінки, що вчинили аборт, удев’ятеро більше схильні до самогубства, ніж інші.

Після аборту можуть розвинутись ще й інші психологічні наслідки: постійне переживання відчуттів, що їх зазнали під час аборту, відчуття «провини того, хто залишився жити», шлункові розлади, зловживання алкоголем та наркотиками. Надовго порушується сон, з’являються постійні  нічні страхіття, що стосуються аборту. Часто сниться власна ненароджена дитина котра «повертається». Жінка постійно думає про свою ненароджену дитину, якою вона була б тепер, скільки мала б років. В думках вираховує, коли дитина мала б народитися і чекає цього дня як дня народження дитини тощо.

Це основні психологічні та дуxoвні наслідки аборту. Вони є тяжким хрестом, який не одна жінка несе в терпіннях. Якщо ви відчуваєте подібні симптоми, не потрібно закриватися в собі. Не слід думати, що все втрачено і минулого не виправити. Варто жити згідно з євангельською наукою про прощення. Необхідно знати, що Господь завжди готовий нам простити. Він хоче, щоб ми були щасливі і жили життям уповні. Процес зцілення від постабортного синдрому є можливий. Це шлях, котрий необхідно перейти, щоб змогти нарешті простити собі, іншим та відчути повноту ласки прощення від Бога.

Простягніть руку до Господа – і Він подасть вам прощення!

Причина будь-якого гріха – не у зовнішніх обставинах, а в стані душі, при якому людина знаходить для себе можливим зробити гріх. Основною причиною  є добровільний вибір зла. Зовнішні обставини – це тільки привід, часом дуже сильний, але у жодному випадку не причина. Це стосується також і аборту. Апостол Павло наголошує: «Коренем всього зла є себелюбство» (1 Тим. 6-9). Саме через нього люди припускаються гріхів і аборту зокрема. Гріх є раною для душі. А гріх аборту – це майже невиліковна рана, котра не загоюється, але щораз більше дається взнаки.

Чи може особа справді усвідомлено бажати аборту? Важко відповісти на це питання, але думаю, що ні. Найчастіше аборт є актом, на котрий жінка згоджується з розпуки, не бачачи перед собою іншого виходу із ситуації. Немов звір, що потрапив у смертельну пастку і готовий позбутися власної лапи, аби визволитися, так жінки потрапляють у безвихідну, як їм здається, ситуацію і готові піти на крайні кроки, аби звільнитися від болю, сорому та страждання. Але аборт не покращує ситуації, лише, навпаки, її погіршує. Аборт звільняє жінку від становища, в яке вона потрапила, але не звільняє від його наслідків. Можна перервати вагітність, але перервати материнство – ні! Кожна мати відчуває  своїх дітей – народжених чи ненароджених. З ними вона має особливий зв’язок. У тілі матері назавжди залишаються стовбурові клітини дитини, тому навіть біологічно вона не може просто все забути та оцінити аборт як щось позитивне.

Основним наслідком аборту, як, зрештою, й інших гріхів  є віддалення від Бога, духовна смерть, котра є дуже важкою для особи. Іншими словами це можна назвати «вбитим материнством». Природній, Богом даний інстинкт матері придушується та вмирає разом з абортом. Роблячи аборт, жінка грішить проти своїх близьких, друзів та й суспільства загалом, адже усі ці люди могли б радіти та тішитися від народження нового життя. Абортована дитина могла б стати видатним діячем у суспільстві. Усього цього не буде через рішення матері.

Які ж кроки можна зробити для духовного та психологічного зцілення? Перш за все необхідно зрозуміти, що наслідки аборту – це духовна проблема. Ані психолог, ані лікар часто не в змозі щось зробити, або їхня допомога є лише частковою, короткотривалою. Гріх не можна виправити психологічними методами. Із нього потрібно покаятися, за нього надолужити та прийняти прощення.

Насамперед потрібно визнати гріх. Не може бути мови про каяття чи зцілення, якщо людина в душі пробує себе виправдати та переконати,  що нічого страшного не сталося. Потрібно визнати, що відбулося вбивство особи, котра, хоч і мала лише кілька тижнів, уже була особистістю з тілом і душею, характером і власними рисами. Необхідно визнати свою долю провини за скоєне. Дуже часто жінки, що зробили аборт, звалюють усю вину тільки на себе. Цього також не потрібно. Аборт – це зло, котре ніколи не заторкує лише матір з дитиною. У аборті часто винні родичі, партнер жінки, лікарі, медперсонал та й загалом суспільство. Але треба пам’ятати, що за чужий гріх ми не можемо надолужити, лише за свій. Потрібно сумувати за втратою. Це є природнє почуття смутку і страждання за втраченою дитиною. Потрібно дати собі можливість оплакати дитину як близьку людину. А ще необхідно молитися.

Немає нічого сильнішого від молитви, коли йдеться про зв’язок з Богом. Часто, зокрема, у православних публікаціях, говориться про необхідність молитви за дитину. Це слушно, але цього замало. У першу чергу варто молитися за себе, за власне навернення та зцілення. І будьте певні, що сама дитина також молитиметься за свою матір, котра тяжко страждає. Слід просити прощення, змагатися за добре і милосердне ставлення щодо всіх, причетних до аборту. Адже важливим є примиритися з Богом, собою та світом довкола. Молячись, необхідно особливу увагу приділяти роздумам над даром материнства. Через цей дар жінка має можливість в особливий спосіб долучитися до Господнього діла творення. Материнство – це особливе покликання, у якому жінка піднімається до Господа, щоби з’єднатися з Ним. Це особливий дар Бога людині, через який ми стаємо частиною історичного процесу розбудови людського суспільства, Церкви Божої та власного життя. Жінка, що вчинила аборт, позбавила себе цього дару, багатьох ласк та змістовності власного існування.

Також важливо збагнути в молитві, що вона спрямована не лише на відновлення спілкування з Богом, але, рівно ж, на спілкування з дитиною. Відкриваючи свою душу перед Господом, ми відкриваємо її також і дитині, котру прирекли на смерть. Необхідно відновити втрачений зв’язок з власною дитиною, і цей зв’язок може бути відтворений саме в молитві. Коли ви будете думати про вашу дитину, постараєтеся з нею «спілкуватися» через молитву та розважання, ви побачите, що вже частина каменю смутку та духовного страждання спаде з ваших пліч. Переважно кожна жінка у цей момент відчуває присутність дитини та її теплу дитячу опіку своєю ненькою. Як правило, жінка, що вчинила аборт, з певністю не знає статі своєї дитини, бо лікарі стараються представити дитину як «щось», а не «когось», але можу з власного досвіду праці з такими жінками сказати, що майже кожна жінка у своєму серці відчуває, якої статі була її дитина. Мати знає підсвідомо, відчуває та ставиться до неї як до хлопчика чи до дівчинки. Тому на цій фазі вашого зцілення важливо дати цій дитині ім’я. Наректи її людським іменем, щоби у вашій свідомості ще і ще раз вкоренилося відчуття людськості вашої дитини, її особистості та неповторності.

Шлях зцілення від постабортного синдрому — це шлях всепрощення. Ми повинні покаятися за власні гріхи та спокутувати за них. Чудовим прикладом у Святому Письмі можна виділити історію про прощення Марії Магдалині. Вона – грішниця, котру усі засуджували, адже її гріх був наочним, публічним. Ніхто її гріха не приховував, і вона сама не ховалася. Але Господь своїми словами: «Хто з вас без гріха, нехай перший кине у неї каменем», – примиряє усіх. Потім підходить до Марії та питає: «Чи є ще хтось, хто тебе засуджує?» «Ні», – відповідає та. «Тоді і Я тебе не засуджую», – каже Христос (Ів. 8, 1-11). Це справді всепрощення. Він не лише як Бог відпустив їй гріхи, Він ще й примирив з нею її переслідувачів. Господь дав мир і спокій її душі, незважаючи на все, що робила в житті, і дав їй можливість самій простити та відчути всепрощення.

На шляху зцілення дуже важливо є простити і просити прощення. Просити прощення у Бога за те, що знехтувано Його даром; просити прощення у дитини за те, що забрано у неї шанс на життя та щастя; просити прощення у батька дитини, адже забрано у нього шанс на батьківство; просити прощення у власних батьків, бо не змогли опікуватися  та тішитися онуком. Рівно ж, потрібно і простити усім цим людям.

Часто найближчі особи радять чи спонукають зробити аборт. Необхідно простити усім тим, що вчасно не стримали від цього жахливого кроку в житті, хто не підтримав, хто відвернувся, хто, не розуміючи, засуджував. Необхідно простити усім, бо без цього неможливо відчути власне прощення. Часто це дуже нелегко. Нам необхідно брати за приклад Господа Ісуса Христа. Скільки всього Він щоденно прощає?! Скільки наших провин Він ніс на Голготу?! Скільки страждань усього людства Він відкупив?! А останніми Його словами є прохання прощення: «Прости їм, бо не знають, що роблять!».

Як часто, дивлячись на наше минуле, усвідомлюємо, що минулого не повернути. Часто нам стає сумно за прожитим, інколи соромно за втраченим, за власні помилки. Саме це спричинює сильний душевний біль та відчуття безвиході – усвідомлення безповоротності скоєного аборту. Часто жінка собі думає: «Якби я могла повернутись назад, все було б по-іншому». Але повернутись назад не можна, і це лише загострює біль. Для матері аборт – це втрата. Втрата любові, теплоти, ніжності щодо дитини, втрата переживань та турбот за дитиною, втрата відносин, котрих не повернути. Але потрібно усвідомити, що ця втрата не є вічною. Подібно як батьки повинні відпустити своїх дітей, коли вони виростають та йдуть «на свій хліб», так і мати абортованої дитини повинна відпустити власну дитину. Не страждати і не сумувати за тим, що втрачено, але, дивлячись вперед, подумати, де ця дитина, що її чекає? Усвідомити собі, що ця дитина з Богом, у світлі Його ласки. Усвідомити, що ми її втратили, але за цим не потрібно тужити, бо їй, дитині, добре. Їй не дано шансу на земне життя, але вона втішається життям вічним, для якого створив її Господь. Потрібно відпустити дитину, знаючи, що з ваших рук вона перейшла до люблячих і турботливих Божих рук. Не бійтеся, а радше радійте за неї, і за себе, бо маєте ангела на небесах, котрий вас любить, за вас дбає та постійно заступається.

Відчуття живої присутності дитини можна пережити в особливий спосіб, причащаючись Тіла і Крові Господа нашого Ісуса Христа. Приймаючи Його Тіло, ми висловлюємо знак близькості з нашими рідними, дорогими людьми, котрі є з Богом. Приступайте часто до Пресвятої Євхаристії та відчуйте в ній відновлений зв’язок з дитиною, котра в ту мить радіє та веселиться.

Останнім кроком зцілення від постабортного синдрому є прощення самій собі. Це дуже важкий крок, але можливий, якщо робити його разом з дитиною та Господом. Відновивши відносини з дитиною, примирившись з людьми, які спричинились до аборту, примирившись з Господом, необхідно подивитися довкола та відповісти на Боже запитання: «Чи є ще хтось, хто тебе засуджує?» І у відповідь сказати: «Ні, Господи». І в цю мить усвідомити собі велич та повноту Господнього прощення, котре є безмежним, всеобіймаючим. Воно не залишає ані тіні гріха на нашій душі. Воно не дає нам підстав себе картати. Якщо Бог мені простив, чи маю я право собі не простити? Якщо Бог мене любить, чи маю я право себе не любити? Якщо Бог вважає мене гідною Його ласки, чи маю я право вважати себе негідною? Ось повнота ласки, миру та спокою душевного, котрі Господь хоче нам дати. Ось зцілення!!!

Процес зцілення є непростим і нерідко довготривалим. Часто потрібно повертатися до пройдених вже кроків і робити все спочатку. Деколи треба багато часу і фахової допомоги священика, сповідника чи духівника. Але будьте певні, що цей шлях є можливим. Тисячі жінок ним пройшли і зараз самі допомагають іншим жінкам.

о. Юрій КОЗЛОВСЬКИЙ,
викладач Івано-Франківської Теологічної Академії

Якщо ви відчуваєте, що вам необхідна допомога, чи просто хочете поспілкуватися та почути думку інших щодо вашого стану, звертайтеся до організації «Місія Рахиль» за телефоном 0969489869. Ви отримаєте професійну та конфіденційну підтримку та пораду. Вас готові вислухати та запросити на зустріч з особами, що переживають подібні проблеми.

Джерело:    Воїни Христа Царя

18.02.19

18.02.2019р. Б. / Вплив релігійності на постабортний синдром

Українська версія першої з низки статей про пост-абортний синдром, написаних спільно з Ігорем Тодорівим, кандидатом медичних наук, доцентом, викладачем Івано-Франківського Національного Медичного Університету.

ВПЛИВ РЕЛІГІЙНОСТІ НА ПОСТАБОРТНИЙ СИНДРОМ
Юрій Козловський, PhL
Івано-Франківська Теологічна Академія; doniouri@gmail.com 
Ігор Тодорів, MD
Івано-Франківський Національний Медичний Університет; todoriv@ukr.net

По даним Всесвітньої Організації Охорони Здоров’я, у світі проводиться щорічно 40-60 млн. абортів. Для багатьох з цих жінок аборт спричиняє складний комплекс фізичних і психо-соціальних дисфункцій (постабортний синдром). Багато які із цих симптомів жінка ніяк не зв’язує з минулим абортом.

Найпоширенішими ознаками постабортного синдрому є: безплідність і проблеми із зачаттям, передчасні пологи, викидні, позаматкова вагітність, сексуальні розлади, депресії, почуття провини, суіцидальні нахили і вчинки, зловживання алкоголем і наркотиками, розпач, бажання ще однієї вагітності, анорексія (відсутність апетиту й бажання їсти), нічні кошмари про дітей і т.д. В цей процес залучаються не тільки жінки, які роблять аборт, але і їхні батьки, друзі, а також лікарі, медсестри, які проводять аборт або сприяють йому.

Першими почали увагу звертати на наявність та важкість постабортного синдрому релігійні діячі, котрі постійно з ним зустрічаються у пасторальній діяльності, але у другій половині ХХ століття психологи та психіатри також почали його досліджувати та вказувати на його риси та шляхи його подолання.

У Німеччині постабортний синдром описала Дороте Эльбрух у своїй книзі “Ризик переривання вагітності й травма після цього”. Д. Эльбрух відзначає, що вперше наукове визначення ПАС розробила в 1985 р. американський психолог і сімейний терапевт, д-р Ганна С. Спекгард (Anne S. Speckhard) у своїй дисертації. На даний час існує багато досліджень, котрі доводять існування ПАС та його вивчають.

Психічні наслідки аборту (це підтверджують 80% із ста опитаних жінок) переносяться набагато важче, ніж фізичні, вони майже не піддаються лікуванню.

Безперечно, на перебіг постабортного синдрому значною мірою впливає релігійність жінки, особливості її релігійної практики. Метою даної роботи було проаналізувати український досвід впливу релігійності на перебіг постабортного синдрому і основні напрямки його корекції з врахуванням християнської культури.

В цьому контексті рівень і ступень розладів психіки, безперечно, корелює, зокрема, із ступенем релігійності. О. П. Венгер і О. С. Чабан виділили 5 ступенів релігійності з відповідними критеріями: I — невіруючі; II — віруючі без дотримання атрибутів віри; III — віруючі, нестійкі переконання; IV — віруючі, стійкі переконання; V — віруючі, всепоглинаючі переконання. Відповідно вони довели, що в I групі рівень невротизації — 38,6; психопатизації — 37,6; у II групі рівень невротизації — 32,6; психопатизації — 30,8; у III групі рівень невротизації — 28,4; психопатизації — 27,1; у IV групі рівень невротизації — 20,4; психопатизації — 18,2; у V групі рівень невротизації — 16,2; психопатизації — 12,0. Таким чином, із зростанням сили віри спостерігалось зниження рівнів невротизації та психопатизації, тим більше це стосуватиметься такого комплексного розладу як постабортний синдром.

Тому важливим, а, можливо і домінуючим значенням в формуванні ПАС є релігійність жінки, її релігійний досвід і релігійне спілкування. Отже неможливо досліджувати цю проблему без врахування релігійності, її впливу на вибір рішення, переживання того, що відбулось і пристосування до ситуації, яка склалась після операції. Причому особливості релігійності жінки, яка страдає від постабортного синдрому залежать від історичного досвіду жителів тієї чи іншої місцевості, району, регіону, а також релігійних ідей і традицій, які вони сповідують з покоління в покоління, а також виховання, моральності, особливостей раннього дитячого досвіду. Ці особливості, безперечно, проявляються в національному або регіональному менталітеті, моделі реагування на ту чи іншу ситуацію, в даному випадку, на психічних наслідках перенесеного жінкою аборту.

Жителі Західних областей України, на нашу думку, історично несуть в собі риси релігійної культури як східного, так і західного християнства. Це пов’язано з почерговим домінуванням на цих територіях тих чи інших імперій і частою зміною влади, яка належала до того чи іншого світу релігійних цінностей та традицій. Тому врахування впливу релігійності на перебіг постабортного синдрому вважається нами важливим і актуальним при аналізі перебігу постабортного синдрому.

В східному християнстві, до якого активно або пасивно відносить себе більшість громадян України, однією з головних чеснот віруючого проголошується покірність, покірливе ухвалення будь-яких розпоряджень «влади» ціллю якого є «обожествлення» людської природи – піднесення до найвищої гідності створіння Божого. У західному ж (католицизм, протестантизм, неопротестантизмі) в значно більшій мірі вітається його ініціативність, соціальна активність (Подкоритов В. З., 2006).

В той же час в державах Західної Європи протягом сторіч, починаючи з періоду Відродження, склалася достатньо цілісна система соціальних цінностей, що базується на пріоритеті свобод громадянина, на розумінні унікальності і неповторності кожної Особи, — «творіння рук Божих», зокрема що навіть має ті або інші фізичні або психічні особливості і недоліки. Обидві ці риси активно присутні у ментальності українця особливо у західній частині країни. Ці риси так само можна прослідкувати і у ставленні до аборту.

Як ми зазначали вище, психічні наслідки аборту набагато важче, ніж фізичні ще і тому, що вони майже не піддаються корекції психологами або психіатрами. Для зцілення необхідно не тільки визнати себе учасником вбивства власної дитини і пережити скорботу втрати, але, найголовніше, віруюча людина прагне шукати прощення у Бога, зокрема, в таїнстві Сповіді. На думку О. С. Чабана (2006) на психологічному рівні релігійності пацієнти в основному сприймають Бога як заступника в складних життєвих ситуаціях, що зменшує відчуття тривоги і страху. Досвід аналітичної практики підтверджує думку К. Юнга про те, що релігійні символи, догмати, ритуали забезпечують оформлення безпосереднього досвіду божественного. Вони захищають психіку від надмірного прориву безсвідомого, в символах і догматах асимілюють психічну енергію архетипів. Символи проектуються на зовні і весь світ стає впорядкованим, хаос перетворюється в «космос». Якщо звичайна людина відчуває себе роздвоєною через боротьбу між різними мотиваційними тенденціями, то усвідомлення релігійною людиною трансцендентного мотиву, який об’єднує всі інші устремління, сприяє відновленню єдності свого Я. А це вже терапія. Але, згодом, як правило, жінка, яка перенесла аборт, не відчуває себе прощеною Богом і душевна біль в неї не зменшується.

З точки зору релігії, необхідно відмітити що Боже прощення потрібно не лише отримати у зовнішніх формах але й активно прийняти (відчути) внутрішньо. Саме це є найважчим кроком для людини, котра вчинила аборт або спричинила його.

Вбивство є одним із найбільших «злих» дій, котрі людина може скоїти. Все, що асоціюється зі смертю, ідентифікується як найбільше (об’єктивне) зло. Часто у момент рішення зробити аборт, жінка на це наважується саме тому, що не усвідомлює цього зв’язку і, згодом, коли приходить усвідомлення скоєного, прощення та самопрощення стають майже неможливі через непоправимість ситуації.

Серед інших психологічних причин розвитку постабортного синдрому особливе місце займає також відчуття страху смерті. У таких жінок часто розвивається страх перед власною хворобою, за долі дітей, рідних, близьких, «господнього покарання», перед стихійним лихом і т.д. (Шудрік І. А., 2006). Він, на нашу думку, виникає внаслідок усвідомлення того, що жінка стала учасником вбивства власного малюка. Цей страх є стійким і долається дуже важко. Долати його часто допомагає віра, зокрема, віра в безсмертя в потойбічному світі.

Релігійний підхід у відновленні психічного здоров’я — ємке поняття яке має на увазі не тільки звернення по допомогу до священнослужителів, але і допомога, яка отримана від спілкування з паствою, від звернення до релігійної літератури, атрибутам релігійного культу, від ухвалення релігійного світогляду і т. д. Але найважливіше у цьому процесі – це безпосереднє звернення віруючого до самого Бога та відновлення відносин з Ним через прощення та прийняття прощення. У світоглядному плані цей підхід у відновленні здоров’я протиставляється природно-науковому підходу традиційної медицини (Кутько І. І., Долганов А. І., 2006).

Загально прийнятими етапи зцілення (самостійного або за допомогою християнської психотерапії) є наступні: 

усвідомлення травми
пошук і усвідомлення причин травми
аналіз відчуттів і переживань з приводу травми, її причин
аналіз провини (своїй, інших людей)
покаяння
побудова нових відносин, нової поведінки.

Усвідомлення травми, провини, прийняття прощення та прощення інших причасних є необхідним, але украй хворобливим переживанням, до якого необхідно обережно підвести хвору. Часто те, що сама людина вважає особливостями характеру або мотивації є проявами захистів від хворобливих переживань. Це усвідомлення вимагає перегляду і переоцінки багато чого у власному житті.

Принципово важливим і специфічним для християнського підходу є необхідність бачення своїх помилок, гріхів, помилок і покаяння в них. Для цього необхідний аналіз переживань, визначення неконструктивного відчуття провини і усвідомлення реальної вини. Це може бути підготовкою до таїнства Сповіді, природно, не замінюючи її. Прощення тих, хто заподіяв зло, також є специфічним для християнського підходу і є абсолютно необхідним для зцілення.

У релігійному світогляді існує таке поняття як «покута», котра є своєрідним способом надолужити за скоєне. Коли йдеться про аборт та надолуження за нього, поняття «покути» часто помилково заміщується поняттям «відплати», котра приводить до частих процесів самопокарання, котрі ускладнюють можливість побудови нових відносин з собою, Богом та іншими.

Побудова нових відносин, нової поведінки включає, як правило, і перегляд світогляду, який дозволяє позбавитися відчуттів несправедливості, безглуздю миру, побудувати нові відносини з людьми і на новому рівні – відношення з Богом.

З метою дослідження розповсюдження і особливостей релігійності ми вибрали випадковим методом 25 жінок, які знаходились на стаціонарному лікуванні в обласній клінічній психоневрологічній лікарні №3 м. Івано-Франківська (Україна). Всі ці жінки перенесли від 1 до 4х абортів. Їм були роздані анкети, які давали змогу виявити ознаки постабортного синдрому. Серед обстежених жінок не виявилось невіруючих, або таких, хто втратив віру цілком.

З них 5 жінок відмовились брати участь в дослідженні, мотивуючи це небажанням повертатись до цієї теми, інтимністю даних переживань і боязню погіршення свого психічного стану. Причому всі ці 5 жінок знаходились на лікуванні у відділі неврозів.

4 жінок не виявили ознаки постабортного синдрому.

В 5 випадках обстежені знайшли прощення в Бога і не виявили проблем в даному контексті, пов’язаних з діагностованим у них постабортним синдромом.

Найчастішими симптомами постабортного синдрому, були наступні:
  • жінкам потрібно було заставляти себе забути і не згадувати про аборт;
  • їм було моторошно в ситуаціях, які нагадували події операції;
  • їх аборт став таємницею, з якою жінка прагнула ні з ким не ділитись;
  • після операції аборту цим жінкам стало байдуже до того, яки вони виглядали.
Подібні скарги висловлювали практично всі жінки, які переносили постабортний синдром. Тобто, основні симптоми постабортного синдрому проявлялись ознаками посттравматичного стресового розладу.

На запитання:
  • „Мабуть, ви втратили віру?” позитивно відповіли 5 жінок;
  • „Мабуть, ви втратили відчуття Божого миру?” позитивно відповіли 4 жінок;
  • „ Ви думаєте, що Бог більше Вас не любить?” позитивно відповіли 7 жінок;
  • „ Чи Ви перелякані, що Бог не простив Вас?” позитивно відповіли 8 жінок;
  • „ Можливо, Ви зневірились в Бога більше з емоційних причин, ніж в наслідок Ваших раціональних роздумів?” позитивно відповіли 4 жінок;
Таким чином, для діагностики і планування тактики корекції постабортного синдрому важливе значення займає аналіз впливу релігії на жінку, яка переносить даний синдром.

Література:
  1. Венгер О. П., Чабан О. С. Психологічний феномен віри при невротичних розладах // Психиатрия и религия на стыке тысячелетий: Сборник научных работ Харьковской областной клинической психиатрической больницы № 3 (Сабуровой дачи) и Харьковской медицинской академии последипломного образования / Под общ. ред. П. Т. Петрюка, Р. Б. Брагина. — Харьков, 2006. — Т. 4. — С. 24.
  2. Чабан О. С. Бог в трансценденції аналітичних відносин // Психиатрия и религия на стыке тысячелетий: Сборник научных работ Харьковской областной клинической психиатрической больницы № 3 (Сабуровой дачи) и Харьковской медицинской академии последипломного образования / Под общ. ред. П. Т. Петрюка, Р. Б. Брагина. — Харьков, 2006. — Т. 4. — С. 112–114.
  3. Кутько И. И., Долганов А. И. Социальные особенности и характер психопатологии у лиц, использовавших религиозный подход в восстановлении психического здоровья // Психиатрия и религия на стыке тысячелетий: Сборник научных работ Харьковской областной клинической психиатрической больницы № 3 (Сабуровой дачи) и Харьковской медицинской академии последипломного образования / Под общ. ред. П. Т. Петрюка, Р. Б. Брагина. — Харьков, 2006. — Т. 4. — С. 51–52.
  4. Подкорытов В. С. Историко-религиозные предпосылки современного отношения к проблемам психиатрии в Украине // Психиатрия и религия на стыке тысячелетий: Сборник научных работ Харьковской областной клинической психиатрической больницы № 3 (Сабуровой дачи) и Харьковской медицинской академии последипломного образования / Под общ. ред. П. Т. Петрюка, Р. Б. Брагина. — Харьков, 2006. — Т. 4. — С. 92–94.
  5. Шудрик И. А. Социально-психологическая детерминация религиозности // Психиатрия и религия на стыке тысячелетий: Сборник научных работ Харьковской областной клинической психиатрической больницы № 3 (Сабуровой дачи) и Харьковской медицинской академии последипломного образования / Под общ. ред. П. Т. Петрюка, Р. Б. Брагина. — Харьков, 2006. — Т. 4. — С. 119–120.

14.02.19

14.02.2019р. Б. / Уряд Угорщини стимулює громадян народжувати більше дітей

З метою заохотити угорців народжувати більше дітей прем’єр-міністр Віктор Орбан оголосив, що жінок, які мають четверо і більше дітей, звільнятимуть від сплати податків.

Прем’єр також пообіцяв зменшити іпотечні платежі для сімей з дітьми,  надавати державну підтримку для придбання більших сімейних автомобілів, надавати декретну відпустку бабусям і дідусям, збільшити кількість дитячих садочків та запровадити нові позики для сімей.

На даний час рівень народжуваності в Угорщині становить 1,45 дитини на одну жінку, що значно менше від коефіцієнту заміщення 2,1.

У 2017 році в Угорщині народилось 94 000 дітей, а 131 900 осіб померло.

Низький рівень народжуваності, разом з жорсткою імміграційною політикою та виїздом молодих працівників на заробітки закордон, спричинили до того, що Угорщина опинилась на межі демографічної кризи, що погрожує серйозними економічними наслідками.

Орбан наголосив, що збільшення кількості «дітей-угорців» - а не кількості мігрантів – є вирішенням для національної демографічної проблеми. «Для нас, міграція – це капітуляція», - говорив він.

Держсекретар у справах сім’ї Каталін Новак зазначила, що «збільшити кількість народжуваності для нас є дуже важко, бо стає все менше і менше жінок дітородного віку». Очікується, що впродовж наступних 10 років їх кількість впаде на 20%, тому необхідно, щоб все менша кількість жінок народжували якомога більше дітей. Мета уряду – досягти коефіцієнта народжуваності 2,1 впродовж наступного десятиліття.

Як інформує Catholic Herald, рівень народжуваності спадає у всій Європі. У кожній країні Європейського Союзу на даний час рівень народжуваності є нижчим від коефіцієнта заміщення.

Франція і Німеччина є серед числа країн,  які запровадили політику, що має на меті стимулювати пари народжувати більше дітей, однак наразі їм ще не вдалось збільшити рівень народжуваності у країні.

Джерело:    Воїни Христа Царя

11.02.19

11.02.2019р. Б. / Джастін Бібер: До одруження відмовився від сексу, щоб посвятити себе Богові

Поп-зірка Джастін Бібер в нещодавньому інтерв’ю для журналу «Vogue» розповів про те, що разом зі своєю дружиною Хейлі утримувались від сексу до одруження. Всесвітньо відомий співак говорив про свою віру в Бога та погляди на секс, що йдуть в розріз з сучасним світським розумінням.

24-річний співак одружився у вересні минулого року із моделлю та телеведучою Хайлі Болдуін, однак саме святкування запланували провести цього року. Вони були знайомі близько десяти років, зустрічались три роки тому, а потім на деякий час розійшлись.

Бібер розповів «Vogue», що мав залежність від сексу, тому вирішив скласти обіцянку стриманості. Співак утримувався від сексуальних відносин з Хейлі впродовж року, починаючи від літа минулого року, коли вони знову зійшлись.

Бог «не каже нам не займатись сексом, бо Він хоче встановлювати правила і все таке», - говорив Бібер. – «Він каже: Я намагаюсь захистити тебе від болю і образи. Я вважаю, що секс може спричинити багато болю. Деколи люди займаються сексом тому, що їм не є достатньо добре. Бо їм бракує самооцінки. Жінки це роблять, і чоловіки це роблять. Я вирішив ще раз посвятити себе Богові в такий спосіб, бо дійсно відчував, що так буде краще для моєї душі».

«І я вірю, що в результаті Бог благословив мене з Хайлі», - продовжив він. – «Це – свого роду бонуси. За добру поведінку отримуєш винагороду».

Як інформує LifeSiteNews, це вже не перший раз співак Бібер робить заяви, які явно суперечать світській лівацькій культурі, що домінує в індустрії розваг. У 2011 році тоді ще 16-річний Джастін заявив в інтерв’ю для журналу «Rolling Stone», що вважає аборт «вбивством дитини». Через два роки після того його мати Петті Маллет виступила виконавчим продюсером короткого фільму «Crescendo», який висвітлює пролайф лінію в житті Людвіга ван Бетховена.

Дружина співака раніше в інтерв’ю для «Today» говорила про свій перший досвід подружжя і труднощі, з ним пов’язані: «Ми боремось за те, щоб все робити правильно, щоб побудувати здорові відносини. Я хочу, щоб люди про це знали. Ми стартували з щирої позиції. Однак ми – двоє молодих людей, які вчаться по ходу. Я не збираюсь брехати, що наше подружжя – це якась фантастична мрія. Завжди буде важко. Це – вибір. Ти не відчуваєш шалену любов кожного дня. Так не буває, що ти прокидаєшся кожного дня з думкою: «Я дуже закохана в нього, а він – ідеальний». Шлюб полягає зовсім не в цьому. Він полягає в тому, щоб  приймати виклик недосконалого союзу любові».

Джерело:    Воїни Христа Царя

10.02.19

10.02.2019р. Б. / Президент Трамп закликав захистити законом життя ненароджених дітей

5 лютого 2019 року Президент США Дональд Трамп звернувся із щорічною промовою про стан нації до американських законодавців і нації. Повне відео цієї промови опубліковано на офіційному каналі  Білого Дому в You Tube.

Серед іншого, американський Президент емоційно закликав американських законодавців захистити життя ненароджених дітей.

«Не існує більшого контрасту, аніж контраст між прекрасним зображенням матері, яка тримає на своїх руках новонароджену дитинку, і тих жахливих речей, які наша нація бачила впродовж попередніх днів. Законодавці Нью-Йорку бурхливо радіють над прийняттям закону, який уможливив, щоб дитинку вирвали з лона матері всього-на-всього за кілька секунд до моменту народження. Це – живі, прекрасні діти, які вже відчувають все, але які ніколи не отримають шанс розділити свою любов і мрії із світом. А після цього ми мали випадок губернатора Вірджинії, який заявив, що він буде вбивати дітей після народження.

Щоб захистити гідність кожної особи, я прошу Конгрес ухвалити закон, який заборонятиме аборти на пізніх етапах вагітності, коли дитина вже здатна відчувати біль у материнській утробі.

Діймо разом, щоб збудувати культуру, яка леліє невинне життя.

Підтвердьмо разом фундаментальну істину, що всі діти – народжені й ненароджені – створені на пресвятий Божий образ», - сказав Президент Трамп.

Джерело:    Воїни Христа Царя

09.02.19

09.02.2019р. Б. / Папа: життя має цінність тоді, коли його приносимо в дарі іншим

Про безпринципного царя Ірода, сповнену злоби жінку Іродіаду, капризну та пусту танцівницю й мучеництво святого Івана Христеля проповідував Святіший Отець під час Святої Месу у Ватикані.

У проповіді під час Святої Меси у ватиканській резиденції «Дім Святої Марти» в п’ятницю, 8 лютого 2019 р., Папа Франциск запросив присутніх роздумати над чотирма дійовими особами з євангельського уривку про усікновення голови Івана Христителя, прочитаного цього дня, а саме про безпринципного царя Ірода, сповнену злоби жінку, капризну та пусту танцівницю й мучеництво святого Івана Христителя.

Найбільший чоловік, народжений від жінки

Ця біблійна розповідь ставить перед наші очі чотирьох дійових осіб, через яких Господь промовляє до нашого серця. За словами Вселенського Ариєрея, Іван Христитель, якого Ісус назвав найбільшим чоловіком, народженим від жінки, є великим свідком того, що життя має цінність лише тоді, коли його принести в дарі іншим у любові, в правді, в щоденних життєвих клопотах, у сім’ї.

Найбільший з народжених від жінки закінчує своє земне життя саме в такий спосіб. Однак, Іван Христитель добре знав, що йому потрібно перейти, адже після зустрічі з Ісусом він промовив: «Йому потрібно рости, а мені – маліти». Ось він і «применшився» аж до смерті. Він був Господнім Предтечею, який приготовляв дорогу Спасителеві, звіщаючи про Нього.

Мучеництво – служіння, таємниця, дар

Як зазначив Глава Католицької Церкви, непросто говорити про життя мучеників. Мучеництво – це служіння, це таємниця, це дуже особливий і великий дар життя. Зазвичай, життя мученика закінчується в жорстокий спосіб задля людської поведінки, яка призводить до того, що християнина позбавляють життя.     

Безпринципний цар

Особа деморалізованого царя, який був нездатним змінити своє життя, вказує на людей, які бояться, коли їм вказують на їхній гріх. Цар Ірод вірив словам пророка Івана, охоче слухав його проповіді, навіть захищав, але, згодом, замкнув у в’язниці, бо той дозволив собі вказати на незаконні стосунки царя з дружиною його брата. В словах пророка цар чув голос Божий, Який промовляв до нього: «Зміни своє життя». Проте, цар до такого не був готовим та й не бажав цього. Він був зіпсованим, а із зіпсуття дуже складно вийти. Він був зіпсованою людиною, яка намагалася знайти дипломатичну рівновагу між своїм гріховним життям перелюбника та несправедливого царя і сумлінням святості Івана Христителя.

Жінка із сатанинським духом злоби

Говорячи про Іродіаду, жінку царевого брата, Єпископ Риму зазначив, що вона ненавиділа Івана Христителя за те, що він відкрито говорив правду. Ми свідомі того, що ненависть здатна на все; вона має велику силу. За словами Папи, ненависть – це подих сатани, який не здатний на любов. Також і ця жінка мала цей сатанинський дух ненависті, що все нищить.   

Образ капризної танцівниці

Третьою дійовою особою, на яку звернув увагу проповідник, була дочка Іродіади, яка, танцюючи на святі Ірода, догодила царю, а він, у свою чергу, подібно як диявол, обіцяє їй виконати будь-яке її бажання. Ті самі слова використав диявол, спокушаючи Ісуса в пустині: «Якщо поклонишся мені, все Тобі дам, усі царства».

Папа наголосив, що за цими трьома особами стояв диявол, який засіяв ненависть у серце жінки, марнославність у душу її дочки та зіпсуття в серце царя. Найбільший пророк опиняється у в’язниці та втрачає життя через каприз танцівниці, ненависть озлобленої жінки та на зіпсуття слабохарактерного царя.

Іван Предтеча – свідок Ісуса

Таким чином, Іван Предтеча дозволив на те, що його життя «маліло», аж до того моменту, коли він зробив місце для Месії: Він віддав своє земне життя за Ісуса, за правду. Він помер, як і багато наших мучеників, у в’язниці, в анонімності. Папа підкреслив, що у цей спосіб пророк Іван засвідчив, що життя має цінність лише тоді, коли його дарувати іншим у любові та правді. Якщо хтось бажає жити лише для себе, той схожий на того царя, на жінку і її дочку, життя таких людей помирає й не приносить користі.

«Раджу вам не замислюватися дуже над цим, але пам'ятати цю картину, цих чотирьох дійових осіб: безпринципного царя, жінку, яка тільки вміла ненавидіти, марнославну дівчину, у якої, взагалі, немає совісті, та самотнього пророка, якому у в’язниці відтяли голову. Споглядаючи цю картину, нехай кожен відкриє своє серце, щоб Господь промовив до нього і пояснив її», – закінчив свою проповідь Папа Франциск.