ЗАХИСТИМО МАЙБУТНЄ УКРАЇНИ!



ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ!

***

ЗАХИСТИМО МАЙБУТНЄ УКРАЇНИ!

На цьому блозі викладатиметься інформація та інші матеріали для ВСІХ людей, бажаючих взяти участь у безстроковій АКЦІЇ "ЗАХИСТУ ЖИТТЯ"...

Слава Ісусу Христу!

Любі, у Христі Ісусі, брати й сестри, щановні відвідувачі моїх приватних блогів, новий блог, присвячений для поширення у мережі вкрай необхідної інформації про ЗАХИСТ та ЗБЕРЕЖЕННЯ ЖИТТЯ, усім, ще ненародженим дітям, але повноправним особам української нації, даним нам у дар від Небесного Отця...

ЗАКЛИКАЮ ВАС брати активну участь у позатерміновій акції - ЗАХИСТИМО МАЙБУТНЄ УКРАЇНИ!

З повагою, сл.Б. Леонід.

ДУХОВНА СПАДЩИНА СВЯТИХ ОТЦІВ

ДУХОВНА СПАДЩИНА СВЯТИХ ОТЦІВ

Твори святих Отців — Августина Аврелія, Томи Аквінського, Йоана Касіяна, Езихія Єрусалимського, Ніла Синайського, Йоана Ліствичника, Варсануфія, авва Доротея, Макарія Великого, Евагрія Понтійського, Василія Великого, Антонія Великого, Никодима Святогорця, Миколи Кавасили — це справжні скарби богомудрих настанов для очищення серця — останньої мети подвижництва. Книги повчань духовних Отців IV-VII ст. - це справжні учителі терпеливости, винищувачі нарікання, керманичі, що ведуть до істинної смиренномудрости в Христі Ісусі, Господі нашім.

Молитовний труд — найважчий духовний подвиг, який звершує кожен християнин на шляху до спасіння. Святі Отці вчать, що дар молитви не можна осягнути без наполегливої внутрішньої праці та дисципліни ума. У цих виданнях зібрані поради молільників, досвід яких може використати кожен християнин, опановуючи мистецтво молитви. Проте слід пам'ятати, що навчимося молитися не через метод, а через поглиблення віри і духовного розуміння у тій мірі, в якій Господь відкриває кожному з нас.

***
 

СВЯТИЙ АНТОНІЙ ВЕЛИКИЙ 
ДУХОВНА СПАДЩИНА СВЯТИХ ОТЦІВ 
Видання четверте

«МІСІОНЕР» ЛЬВІВ-2006
ББК 3 371,1 А 724 УДК 276 (081)
Переклад з російської ієрмн. Дам'яна Кічі, ЧСВВ На обкладинці: ікона св. Антонія Великого (XVI ст.)
А 724 Святий Антоній Великий. Настанови про життя у Христі/Пер. з рос. Дам'яна Кічі. — Львів: Місіонер, 2006. - 192 с. ISBN 966-7086-12-7
 

Життя і твори зачинателя пустинного подвижництва святого Антонія Великого (IV ст.) — це ідеал богоугодництва і водночас дорога, що нею кожна душа, якщо захоче, може йти до повної досконалости. 

ББК Э 371,1
ISBN 966-7086-97-6 (Повне зібр.) ISBN 966-7086-12-7
(Том 1) © Видавництво "Місіонер", 2006



  ПЕРЕДМОВА 

Філокалія (по-грецьки: ????????? ??? ????? ????????, по-українськи Добротолюбіє) вперше була опублікована  у  Венеції  1782  року  завдяки  старанням  румунського  князя Йоана Мавроґордата. Цю збірку аскетичних та містичних текстів зібрав атоський монах Никодим Агіорит (1749-1809) та єпископ Макарій з Корінту (1731-1805). Видання складалось з одного тому обсягом XVI-1207 сторінок, назва якого була запозичена  зі  збірки вибраних  творів Орігена під  титулом Філокалія, що  її  уклали свв. Василій Великий та Григорій Назіянський. 

Майже  в  тому  ж  часі  Паїсій  Величковський  (1722-1794)  уклав  слов'янську Філокалію  під назвою  Добротолюбие  (п'ять  томів),  що  була  видана  в  Москві  1793  року  і  неодноразово перевидавалась до XX століття. Паїсій не лише переклав  збірку Никодима, але й уклав  її в іншому хронологічному  порядку.  Окремі  тексти  грецької Філокалії  не  ввійшли  до  слов'янського  видання. 

Автор книги "Щирі розповіді Прочанина своєму духовному отцеві", добре знаної  і на Заході, носив зі собою саме Добротолюбіє, укладене Паїсієм. Старець Паїсій,  родом  з Полтави,  повернувся  до  традицій  святих Отців.  Закінчивши  студії  у Київській Академії, що не задовольнили його, він 1746 року відійшов на Атос, де збирав рукописи й вивчав твори Отців Церкви. Повернувшись з Атосу 1763 року, він перебрався до Молдови, де почав відновляти монаше життя. 

На  основі  Добротолюбія  Паїсія  Величковського  та  грецької  Філокалії  (виданої  у  Венеції) єпископ  Теофан  Затворник  (1815-1894)  упорядкував  та  видав  1877  року  повніше  Добротолюбіє, вибравши  для нього переважно  ті  тексти  зі  святих Отців, що  стосувалися молитви  серця. Саме ця удосконалена редакція зібрання аскетичних творів святих Отців послужила зразком для перекладу і видання Добротолюбія українською мовою. 

Сьогодні  Філокалія  стає  все  популярнішою  і  на  Заході.  Її  перекладають французькою, англійською  та  іншими  західноєвропейськими  мовами,  що допомагає  краще  пізнати  духовність християнського  Сходу.  Тривалий  час перекладали  лише  невеликі  витяги  з  Філокалії  на  основі грецького тексту чи російського перекладу Теофана Затворника: у виданні Faber and Faber, Writings from the  Philokalia  on  Prayer  of  the  Heart  та  Early  Fathers  from  the  Philokalia (переклад  ?. Кадлубовського та G. ?. ?. Palmer), у виданні du Seuil, Petite Philocalie de la priere du coeur (редакція J.  Gouillard);  також  Kleine  Philokalie  у  виданні Benzinger,  та  по-італійськи  Filokalia  per  la  LEF  в редакції P. Vannucci.

Никодим Агіорит і духовне відродження XVIII століття

Після  тривалого  та  складного  періоду  турецького  панування,  з  Атоської  гори починається велике  духовне  відродження  завдяки  Никодимові  Агіориту  та  його творам,  зокрема  Філокалії. Никодим  підніс  з  пороху  забуття  фундаментальні тексти  християнської  духовної  традиції  про постійну молитву та тверезіння духа, з яких і укладена Філокалія. 

Ця книга мала надзвичайний вплив на відродження монашого життя серед греків, слов'ян  і румунів. Головними темами вибраних текстів є внутрішня молитва, чування та постійна пам'ять про Бога,  а  також  -  наполегливий  пошук  Бога,  боротьба  проти демонів  та  безнастанне  призивання Ісусового  імени, що визволяє людину від пристрастей  і чинить сином Бога. Ціла людина - думками, серцем,  тілом  - покликана відновитись  у Святому Дусі. У Христі, новому Адамі,  вона може  знову стати подібною до  Бога,  що  втратила  через  гріх.  Треба  тільки  вірно  йти  Господнім  шляхом  під проводом духовного отця (старця), очиститися й безстрашно боротися з демоном, щоб осягнути мир - дар Божий  - передусім  у чистій молитві. У цій віднові людини  у Христі активну  участь бере  ум; чоловік  мусить  постійно  боротись,  щоб  до  серця  не  проникали  злі  думки,  неустанно  чувати  й відкидати всі обманні уяви. 

Доки людина не панує над помислами своїми, не відрізняє, які приймати, а які відкидати, доти не може досягнути істинної молитви, у якій передусім бере участь серце. Думка людини  мусить  проникнути  аж до глибини  серця, до  найпотаємніших сховків  сумління,  щоб досягнути  свого  духовного  ядра.  Тільки  тоді  розвинеться  у  серці  глибокий  сенс  Бога  та  відчуття гріховного стану, що в ньому так довго перебувала людина. В цьому  і є значення Ісусової молитви:
"Господи Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене грішного". 

В покірному та скрушеному серці часто зроджуються правдиві  сльози  - дар Божий на шляху молитви: це перемога Духа над  закам'янілістю людського серця. 

Ісусова молитва й тверезіння духа

«Хто ж  ти  є, людино?»  -  таке питання недавно поставив Папа  Іван Павло  II  і сам відповів на нього: «Християнство у своїй західній та східній традиціях завжди дуже поважно ставилось до цього запитання, з чого зродилась глибока і гармонійна наука - антропологія, що ґрунтується на принципі:  найглибшу правду про людину треба шукати в Тому, хто сотворив її. Під цим оглядом східна духовність зосереджує увагу свою на серці людини  і розрізняє три типи самопізнання: перше стосується біологічно-психічної сфери, друге  - морального життя людини, але найвище з них - це споглядання, що завдяки ньому людина, заглиблюючись, розпізнає в собі божественну подобу  і, очищаючись від гріха, бачить живого Бога і, за Його благодаттю, сама стає божественною. 

Цей  аспект  важливий не  тільки щодо  релігійного,  а й  для  всього  людського життя. Сьогодні, більше ніж будь-коли, людина потребує великого серця, віднови своїх християнських перспектив...» (Папа Іван Павло II, Слово перед молитвою Ангел Господній. 29.09.1996 року).

Постійна, безупинна молитва не є понад людську спроможність, бо Сам Господь заповідав: Треба молитися завжди і не падати духом (Лк. 18:1). Моліться безупинно  (1 Сол. 5:17). Святі Отці  розуміли цю  заповідь про постійну молитву, як про  мистецтво  людського  ума,  що  повинно  стати  щоденною  дійсністю,  а  не  тільки  послужити загальною вказівкою про важливість молитви. Уже з перших століть відомі різні короткі молитви, переважно прохальні, котрими послуговувались християнські подвижники, щоб полегшити безперервність молитви. Серед монахів була добре відома  коротка  формулка  вірша  з  псалма,  поширена  святим  Касіяном:  О  Боже,  рятуй  мене,  о Господи,  мені  на  допомогу  поспішися  (Пс.  70:2),  що  про  нього  він  сам  говорить:  «Цей  стих  не даремно  вибраний  з  усього  Писання:  він  виражає  усе,  що  потрібне  в  молитві,  і  відповідає  усім нуждам того, хто молиться. Він містить покірне визнання своєї безпорадности, визнання Бога єдиним помічником, завжди готовим допомогти».

Ісусова молитва поступово була прийнята як  засіб  до осягнення постійної молитви  тому, що вона містить у собі найсвятіше Ім'я Господа Ісуса, перед Котрим схиляється кожне коліно на небі, на землі й під землею (Флп. 2:9-11). 

Цей спосіб постійної молитви був прийнятий  і широко розвинувся між  гезихастами на Сході, протягом століть поширився і серед мирян Сходу, а в наші дні також і на Заході.

Сам Папа закликає вірних до тихої молитви, тобто молитви серця, щоб у тишині могли вони почути голос Духа Святого.

Ось слова Івана Павла II: «З великою побожністю східний обряд ставиться до так званої Ісусової молитви: Господи Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене грішного, що також поширилась  і на Заході за посередництвом книги Щирі розповіді Прочанина своєму духовному отцеві. Ці побожні благання, часто повторювані, неначе  перемінюються  у  подих  душевний. Це  допомагає  людині  відчути  присутність  Спасителя  у всьому, що  її  оточує,  усвідомити, що  Бог  її  любить,  незважаючи  на  всі  її  вади.  І  хоч  цю молитву промовляємо  в  душі,  -  вона  має  таємничий  вплив  на  всю  спільноту.  Отці  Церкви  називали  її маленькою молитвою. Ця молитва - великий скарб. Вона об'єднує усіх тих, що моляться перед лицем Христа!» 

Часто думають, що Ісусова молитва - це медитаційний метод, рівноцінний будь-якій іншій формі молитви, що  є навіть  у нехристиянських релігіях, особливо в  ісламі, буддизмі  та  індуїзмі. Якщо тут  і простежується якась зовнішня аналогія, то суттю своєю вона абсолютно відмінна. В  ісламі достатньо  лише  повторювати  молитву,  в  християнстві ж  Ісусова  молитва  є  містичним  пошуком, що випливає з реальности, даної у Святих Тайнах.

Ісусова молитва неодмінно пов'язана з тверезінням духа. Останніми роками на Заході між християнами, що намагаються практикувати  Ісусову молитву,  зауважується  тенденція повторювати цю формулку в магічний спосіб, що викликає хвилювання в душі, ум же собі свобідно блукає в суєтних помислах. Зрозуміло, що це не має нічого спільного з Ісусовою молитвою, ані з будь-якою іншою. До того ж  така  „молитва"  не  сумісна  з  християнським життям.  Людина, що  не  панує  над  своїми  помислами і почуттями, не може правдиво молитися.


 
ЗМІСТ

ДУХОВНА СПАДЩИНА СВЯТИХ ОТЦІВ

Том 1 СВЯТИЙ АНТОНІЙ ВЕЛИКИЙ ............................................................. 1
ПЕРЕДМОВА                .......................................................................................... 1
ВСТУПНЕ СЛОВО               .................................................................................. 4
СВЯТИЙ АНТОНІЙ ВЕЛИКИЙ               .......................................................... 4
Декілька слів про життя і твори                ......................................................... 4
I Настанови святого отця нашого Антонія Великого про життя в Христі, вибрані з його «Слова» в «Життєписі» святого Атанасія, та з двадцяти «Послань» і двадцяти «Промов»               .................................................................................................. 8
II Повчання  про добру мораль і святе життя у 170-ти розділах................ 25
III Устав життя на самоті             ......................................................................... 37
а) Зовнішній хід і порядок такого життя          ................................................ 37
б) Устрій внутрішнього життя                ............................................................. 42
Закінчення     .......................................................................................................... 47
IV Вислови святого Антонія Великого і розповіді про них    ........................ 48
1. Про відречення од світу         ........................................................................... 48
2. Загальні відповіді на питання: що ж робити?  ........................................... 48
3. Сила, що спонукує до подвигів і піддержує в них  .................................... 49
4. Керівники ревности      ..................................................................................... 50
5. Чим будувати ревність?     ................................................................................ 51
6. Подвиги і добродіяння     ................................................................................. 54
7. Остання мета всього і вершина досконалости    ......................................... 56
8. Досконалість святого Антонія і слава на небі   ........................................... 56
V Пояснення одним старцем декотрих висловів святого Антонія Великого після його смерти         ............................................................................................................... 56


ЗАВАНТАЖИТИ книжку в PDF
 


ЗАВАНТАЖИТИ ВСЮ ЗБІРКУ книжок в PDF  

Немає коментарів:

Дописати коментар