ЗАХИСТИМО МАЙБУТНЄ УКРАЇНИ!



ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ!

***

ЗАХИСТИМО МАЙБУТНЄ УКРАЇНИ!

На цьому блозі викладатиметься інформація та інші матеріали для ВСІХ людей, бажаючих взяти участь у безстроковій АКЦІЇ "ЗАХИСТУ ЖИТТЯ"...

Слава Ісусу Христу!

Любі, у Христі Ісусі, брати й сестри, щановні відвідувачі моїх приватних блогів, новий блог, присвячений для поширення у мережі вкрай необхідної інформації про ЗАХИСТ та ЗБЕРЕЖЕННЯ ЖИТТЯ, усім, ще ненародженим дітям, але повноправним особам української нації, даним нам у дар від Небесного Отця...

ЗАКЛИКАЮ ВАС брати активну участь у позатерміновій акції - ЗАХИСТИМО МАЙБУТНЄ УКРАЇНИ!

З повагою, сл.Б. Леонід.

31.10.15

31.10.2015р. Б. / Аборт - страшне зло, яке вбиває невинну людину

Після прослуханої лекції отця д-р Ігоря Бойка  з біоетики та переглянутих передач про аборти, багато роздумував на цю тему і хочу поділитись своїми роздумами, не для своєї слави, а для більшого усвідомлення нами цієї проблеми. Це є відвічна проблема, яку в ніякому разі Церква не може схвалювати, тому що як говорить святий Йоан Павло II в енцикліці Evangelia vitae: «Аборт, здійснений будь-яким способом, є свідомим і прямим вбивством людської істоти між зачаттям і народженням, на початках її життя». Аборт – це загальне явище на рівні епідемії. Соціологічні дослідження показують, що щорічно у світі 50 мільйонів жінок роблять аборти. На мою думку, сучасна людина мало знає про страшне вбивство невинної ненародженої дитини – аборти, а можливо й не побоюсь сказати, що не так не знає, як не хоче знати і розуміти, що це є гріхом, а вже усвідомлення цього приходить з часом після скоєного, але надто пізно, бо дитини вже немає.

Життя – це сокровенний дар Божий. Початком життя і безперервного розвитку кожної людини являється зачаття. Зачаття дитини не є лише людською приватною справою, але також справою Бога, це таємниця в якій присутня Божа сила і воля. Кожна людина – творіння рук Божих: “Руки твої створили мене і укріпили мене” ((Пс. 118, 73). Людина вийшла з рук Божих як вінець творіння, як найдосконаліше творіння. Замах на життя - це злочин проти Бога. Людське життя священне, а це означає, що вона належить Богу, є Його власністю. Хіба добрий Отець хоче смерті своєї дитини?! Ніколи! А тут людина знищує людину на порозі її життя, вбиває найневиннішу істоту, яку тільки можна собі уявити. Можна все звалити на людську неміч і наслідки первородного гріха, проте кожний має свобідну волю і користується розумом.

 Аборт – це вбивство і важкий гріх, це - жорстокий вчинок, який відбувається з волі батьків чи за їх згодою та за участю лікарів(.?!). Дві сторони є відповідальні за скоєне. А третя сторона – ненароджена дитина, не може нічого вдіяти у цій ситуації і позбавляється життя найріднішими для неї людьми – батьками. І знаєте, як кажуть, що ми будемо доти повторювати трагічне минуле, поки не зробимо з нього висновків. Щоб там не говорили різні феміністичні рухи чи як би на Церкву не тиснули різні суспільні тенденції, проте навчання Церкви стосовно цієї проблеми не змінилось і не може змінитись, оскільки мова йде про найвищу цінність – цінність людського життя.

Але хотів б ще сказати про постабортний синдром та душевні болі у жінок, які вчинили аборт. Я не священник, проте скажу, що особисто б ніколи не осудив жінку, яка вчинили аборт чи прогнав її із сповідальниці, прикро, але і такі випадки бувають, напевно сповідник забуває про милосердя Христа та те, що відпускає гріхи не він, а Христос через нього також немічного і грішного.

Жінка після скоєного відчуває жалобу за дитиною, депресію, вину, страх та багато психічних та нервових захворювань і як ніколи потребує допомоги та підтримки. Звісно, що у цьому важливу роль відіграє Бог та ближній. Людина часто думає, що Бог її скривдив і починає з Ним про це  розмовляти, а це і є початком контакту, який веде до пізнання Бога та усвідомлення своєї гріховності і того, що Бог чекає до кінця нашого життя і судитиме тільки після того, як подав усі можливості для навернення. Жінці потрібно простити собі та всім, які були причетні до скоєння аборту та прийти до покаяння. Милосердний Отець чекає на кожну заблукану душу і дає прощення у святій Тайні Покаяння. Бо тільки Він та Його любов може звільнити нас від вини та подати душевний спокій. Прощення є справою Бога. Воно є даром Божої любові. Господь прощає, лікує, зцілює та радіє з нашого навернення і спонукає по-новому побачити людське життя та правильно ставитись до нього як до священного дару.

 На закінчення хочу звернутися до усіх жінок словами, які я прочитав на одній брошурці, яку мені дали на вулиці: «Дорогі жінки, не варто брати на себе страшний гріх – вбивства власної дитини. Бог любить вас і дає життя. Бережіть священний дар – сокровенне життя під своїм материнським серцем!» 

бр. Теодор Дутчак, ЧСВВ

P. S. Роздуми написані на основі лекції о. Ігоря Бойка про аборти, енцикліки святого Папи Йоана Павла II Evangelia vitae та передач про проблеми аборту. 

Джерело:   Воїни Христа Царя

30.10.15

30.10.2015р. Б. / Глави Церков: Схиблена сучасна інтерпретація Дня усіх святих, що отримав назву Геловін, є справжнім окультизмом

Відповідно до звичаїв, які зараз приходять в Україну, святкування Різдва Христового зводиться до встановлення ялинки, буйного застілля (часто з пиятикою) та обміну подарунками, частіше за все повністю залишаючи поза увагою безпрецедентну в історії людства подію приходу Бога у світ.

Про це йдеться у зверненні глав християнських Церков щодо відзначення релігійних свят, прийнятому під час зустрічі 28 листопада 2012 року, повідомляє Інститут релігійної свободи.

Крім цього, схиблена сучасна інтерпретація Дня усіх святих, що отримав назву Геловін, на сьогодні супроводжується переодяганням в персонажів нечистої сили та мерців, запаленням лиховісних світильників – є справжнім окультизмом, який цілком протилежний євангельським засадам.

Відзначення «Івана Купала», що з’явилось у наслідок змішання християнського свята Різдва Івана Хрестителя із язичницькими традиціями, можна назвати дійсним проявом сучасного ідолопоклонства, – наголошується у Зверненні. Глави Церков вважають, що “купальські” святкування не повинні мати права на існування, адже служіння творінню замість Творця є порушенням Божої заповіді, а отже – великим гріхом.

Також комерціалізація та традиція громадського святкування Дня святого Валентина не мають нічого спільного із справжнім його змістом. Характерним стає зростання цін на квіти та масовий продаж тематичної подарункової продукції.

“Не останню роль в цьому процесі відіграють вади сріблолюбства та особистої наживи, адже тенденції цінової політики на ринку певних товарів та послуг прозоро про це свідчать. Усі ці спотворені способи відзначення вищезгаданих свят зовсім не відповідають християнським, адже підмінюють справжні християнські цінності людськими пристрастями”, – зауважують глави Церков.

Підсумовуючи, ієрархи Церков закликали віруючих і усіх людей доброї волі відповідальніше ставитись до відносин з Господом, плекати гідні людські взаємовідносини, повагу до власного історичного коріння та добрих традицій. “Лише будуючи українське суспільство на принципах Божої Істини, любові та взаємоповаги, ми можемо досягти справжнього розквіту Української Держави”, – наголошується у зверненні.

Під час зустрічі, що відбулась під головуванням Старшого єпископа ЦХВЄУ Михайла Паночка, глави християнських Церков також прийняли звернення до новообраних парламентарів Верховної Ради України сьомого скликання та до Конституційної Асамблеї.

У зустрічі взяли участь глави та уповноважені представники таких Церков:
  • Церква християн віри євангельської України;
  • Українська Греко-Католицька Церква;
  • Українська Православна Церква – Київський Патріархат;
  • Українська Православна Церква (в єдності з Московським патріархатом);
  • Всеукраїнський Союз об’єднань євангельських християн-баптистів;
  • Римсько-Католицька Церква в Україні;
  • Українська Християнська Євангельська Церква;
  • Братство незалежних церков та місій євангельських християн-баптистів України;
  • Українська Лютеранська Церква. 

Джерело:   Воїни Христа Царя

29.10.15

29.10.2015р. Б. / Кардинал Реймонд Берк серйозно стурбований з приводу заключного звіту Синоду сім'ї, вважаючи, що він веде в оману і має брак ясності щодо вчення Церкви

В коментарі Едвару Пентіну з  THE NATIONAL CATHOLIC REGISTER, Берк   торкнувся розділу "Проникливість та інтеграція" (параграфи 84-86), які стосуються   цивільно розлучених та повторно одружених хрещених католиків.

Цей розділ викликає безпосередню стурбованість через відсутність ясності  щодо фундаментального питання віри про нерозривність шлюбу  розумом  і вірою навчених людей.

Остаточний звіт  Синоду, яий не має  авторитетної ваги і не змінює доктрини  чи існуючого вчення про причастя для цивільно розлучених повторно одружених, закликає цивільно розлучених  повторно одружених католиків  бути "більш інтегрованими в християнські громади всякими можливими шляхами."

Логіка інтеграції є ключем до  їх пастирського супроводу, так що вони знаючи про належність до Тіла Христового, яким є Церква  також можуть мати втішний і плідний досвід  цього, і  пастирі повинні "розрізняти" кожен випадок нешлюбного  союзу.

Берк сказав Пентіну, що  "інтеграція" є мирянським терміном, який теологічно неоднозначний.

Я не бачу, яким  може бути ключ пастирського супроводу для тих, хто є в незаконних подружніх союзах. Ключем  тлумачення їх пастирської опіки повинен бути союз, заснований на істині шлюбу в Христі, якого слід шанувати і дотримуватись, навіть якщо одна із сторін шлюбу  покинута через гріх іншої.

Благодать Таїнства Шлюбу зміцнює покинутого партнера  у житті вірою і правдою шлюбу, продовжуючи шукати порятунку партнерові, що залишив подружжя.

"Ще з дитинства  і зараз я зустрічаю вірних католиків, чиї шлюби, в якійсь мірі, було розбито, але хто, вірячи в благодать Таїнства, продовжують жити у вірності їхньому шлюбові. Вони дивляться на  такий супровід Церкви, що допомагає їм залишатися вірними істині Христа у їх житті.

Коли звіт Синоду посилається на цитату параграфа  84  з Familiaris Consortio Святого Івана Павла II про пастирське зобов'язання здійснювати "ретельне розрізнення ситуацій", то у випадку справ  незаконних союзів, Берк назвав використання цитати "введенням в оману."

У той час як параграф 84 Папи Івана Павла II визнає різні ситуації тих, хто живе в незаконних союзах, і настійно закликає пастирів і всю громаду допомагати їм як справжнім братам і сестрам у Христовому хрещенні, він робить висновок: «Однак, Церква підтверджує настанову, засновану на Святому Письмі, не допускати до Євхаристійного Причастя розлучених  повторно одружених осіб».

Потім він вказує причину настанови: факт стану і умови їх життя об'єктивно суперечать союзу любові між Христом і Церквою, що визнається  і відображається  Євхаристією. Він також справедливо зазначає, що інша настанова вводила б віруючих в оману і плутанину щодо вчення Церкви про нерозривність шлюбу.

Німецький кардинал Крістоф Шенборн назвав слово "проникливість" ключем до розуміння цілого заключного звіту  щодо незаконних подружніх ситуацій,  що дає можливість спекуляції терміном для допуску цивільно одружених розлучених  до Причастя.

Також  кардинал Френсіс Арінзе з Нігерії сказав LifeSiteNews минулого тижня, що люди в об'єктивно гріховних ситуаціях не можуть приймати Причастя.

"Існує така річ, як об'єктивне зло і об'єктивне добро. Христос сказав: той, хто [розлучається зі своєю дружиною] і одружується з іншою, чинить "перелюбство". Це не моє слово. Це слово самого Христа, який є скромний і лагідний серцем, який є вічна істина. Таким чином, він знає, що говорить ".

Це той випадок, коли апостол Павло сказав: «Нехай кожен випробовує себе;  той, хто приймає негідно проти себе самого осуд приймає.» Він є дуже тяжким.

Pete Baklinski

28.10.15

28.10.2015р. Б. / "Допомога християнських сімей у душпастирстві родин є неоціненним свідченням", - Глава УГКЦ

24 жовтня у Ватикані завершилась XIV Генеральна асамблея Синоду єпископів Католицької Церкви про сім’ю. Впродовж трьох тижнів делегати з різних частин світу дискутували про головні проблеми сім’ї та душпастирську опіку в умовах сучасних викликів. Делегацію УГКЦ очолював Блаженніший Святослав. 

  Підсумковий документ (relazione finale) “Покликання та місія сім’ї в Церкві і сучасному світі” складається із 94 пунктів і був проголосований кворумом більшості синодальних отців в останній день роботи Синоду. В процесі роботи над синодальним документом Блаженніший Святослав у першому його читанні вніс певні пропозиції та зауваження, які були враховані в остаточній редакції. Так, зокрема, в параграфі про формацію духовенства Глава УГКЦ наголосив на значенні духовного проводу сімей у парафіяльному служінні священика, а також залученні до цього процесу богопосвячених осіб та мирян. На його переконання, допомога християнських сімей у душпастирстві родин є неоціненним свідченням  радості християнського подружнього життя.

В останньому розділі документа, присвяченого євангелізаційній місії сім’ї та її духовності, Блаженніший Святослав звернув увагу  синодальних отців, що “євангельська істина про сім’ю втілюється в життя подружжя через дію Святого Духа. Цей Дух Божественної любові підносить людську любов до гідності Святого таїнства подружжя”. Саме тому, сказано у документі, “особливе покликання подружжя до святості через сімейне життя  здійснюється завдяки благодаті Святого Духа”.

Коментуючи фінальний документ роботи Синоду, о. Федеріко Ломбарді, керівник прес-служби Апостольської Столиці, підкреслив його позитивний характер у душпастирстві так званих “зранених подружь” та відкритість Церкви до таких проблем, пригадавши одночасно незмінність вчення Церкви про нерозривність Святого таїнства подружжя.

Додамо, що в Синоді брали участь також два єпископи УГКЦ: владика Гліб, єпарх Лондонської єпархії Пресвятої Родини, та владика Борис, єпарх Паризької єпархії Святого Володимира.


Прес-служба товариства “Свята Софія”

27.10.15

27.10.2015р. Б. / Сестри Служебниці запрошують дівчат на реколекції на тему "Відвага бути вільною"

Сестри Служебниці запрошують дівчат на реколекції на тему "Відвага бути вільною", які відбуватимуться 29.10-01.11.2015

Якщо Ти відчуваєш потребу глибшого зв'язку з Богом, прагнеш знайти відповіді на запитання, які, можливо, давно зародилися в Твоєму серці...

Запрошуємо Тебе на реколекції до Реколекційного центру Преподобної Йосафати Гордашевської в м. Надвірна http://www.rekoldim.com/

Чекаємо Тебе з адресою:
вул. Шевченка, 9
78400 м. Надвірна
Івано-Франківська обл.

Контактні телефони:
с. Емілія 067 736 94 45
с. Любомира 096 048 67 84
Монастир (03475) 2-30-45

Попередня реєстрація обов’язкова!

Джерело:   Воїни Христа Царя

26.10.15

26.10.2015р. Б. / Родина – світло серед темряви світу. Підсумки праці синодальної асамблеї на тему сім’ї

Світло серед темряви світу. Так окреслює сім’ю підсумковий звіт 14-ї Звичайної Асамблеї Синоду Єпископів у Ватикані, описуючи численні труднощі, які вона переживає, але також – її великий потенціал, щоби їх долати. Папа Франциск розпорядився оприлюднити документ, який був прийнятий під час 18-го загального зібрання у суботу, 24 жовтня 2015 р., ввечері.

Підсумковий звіт нараховує 94 параграфи. Відбулося голосування щодо кожного з них, і кожен отримав необхідні дві третіх голосів схвалення, тобто, 177 із 265 Отців Синоду, які мали право голосу. Кілька параграфів, хоч і отримали необхідну кількість голосів, але були на межі затвердження, тобто, отримали підтримку 178, 187 та 190 Отців Синоду. Мова йде про питання, які стосуються душпастирства у ситуаціях канонічно неврегульованих зв’язків й інших проблемних ситуацій та зранених сімей.

Підсумковий звіт наголошує на красі родини – домашньої Церкви, заснованої на подружжі між чоловіком та жінкою, що є фундаментальною клітиною суспільства, яка спричиняється до його зростання. Сім’ю названо безпечною пристанню найглибших людських почуттів, чи не єдиним місцем взаємозв’язків в наш час роздробленості, інтегральною частиною загальнолюдської екології. Родину слід захистити та підтримати, що стосується також цивільної влади.

Серед тіней сучасної епохи, які нависають над сім’єю, синод перераховує ворожий до християнства політично-релігійний фанатизм, зростаючий індивідуалізм, гендерну ідеологію, конфлікти, переслідування, бідність, непевність у праці, корупцію, економічний примус, який виключає сім’ю з виховання та культури, глобалізацію байдужості, яка ставить у центрі уваги гроші, а не людину.

Окремі параграфи присвячені мігрантам, біженцям, переслідуваним, родини яких розділені, яким загрожують різні небезпеки, зокрема, загроза стати жертвами торгівлі людьми. Згадано і про родини військовослужбовців, що беруть участь у збройних конфліктах, повертаючись до сімей з пост-травматичним синдромом.

Окремі роздуми у документі стосуються ролі жінки, чоловіка, дітей, молоді, похилих віком. Щодо всіх наголошено на необхідності захисту і цінування відповідної ролі, яку вони здійснюють у лоні сім’ї. Зокрема, підкреслено красу явища усиновлення, яке є відновленням перерваних родинних зв’язків. Синод не оминув увагою вдів, родин, в яких є члени з особливими потребами. Підкреслено роль дідусів та бабусь у передаванні віри. Також і неодружені особи, як зазначається, виконують важливу роль у Церкві та суспільстві.

Звіт підсумовує заклики посилити приготування до подружжя, зокрема, звернене до молоді, яка, здається, його сьогодні боїться. Мова йде про відповідне формування чуттєвості у світлі чеснот чистоти та самопожертви. Наголошено також та зв’язкові між покликанням до подружнього та богопосвяченого життя.

Пригадується про зв’язок між статевим актом подружньої пари та прокреацією, найціннішим плодом якого є діти, що носять у собі пам’ять і сподівання акту любові. Названо важливою підтримку відповідального батьківства та виховання до переживання статевості й тілесності у світлі повчань енцикліки «Humanae Vitae» Папи Павла VI.

Отці Синоду звертаються із закликом до різних інституцій поширювати та підтримувати родинну політику, а католицьких політичних діячів закликають захищати родину і життя, пам’ятаючи, що суспільство, яке занедбує цей аспект, втратило відкритість на майбутнє. Синод ще раз наголосив на священному вимірі життя від зачаття до природної смерті, вказуючи на такі загрози для сім’ї, як аборт й евтаназія.

У параграфах, які стосуються змішаних подружь, розглянуто виклики, які стоять перед ними і підкреслено позитивні аспекти для сприяння екуменічному й міжрелігійному діалогові. Цієї теми стосується також заклик захищати релігійну свободу та право на спротив сумління.

Підсумковий звіт пригадує доктрину про нерозривність сакраментального подружжя, яка не є ярмом, але Божим даром, істиною, що ґрунтується та Христі та Його зв’язкові з Церквою. Одночасно, у Христі узгоджуються істина та милосердя, з чого випливає заохочення до відкритості на зранені сім’ї. Синодальний документ підкреслює, що вони не є виключеними із життя Церкви та заохочує до уважного душпастирського розпізнавання та вивчення становища таких сімей, пам’ятаючи, що розпізнавання слід здійснювати відповідно до навчання Церкви, з довір’ям до Божого милосердя.

Щодо тих, які співживуть без шлюбу, запропоновано конструктивне ставлення, яке допоможе їм ступити на шлях навернення, прямуючи до повноти подружжя і сім’ї в світлі Євангелія. Вказавши на те, що особи із гомосексуальною схильністю не повинні зазнавати дискримінації, одночасно, наголошено на тому, що співжиття таких людей жодним способом не може бути прирівняним до сім’ї й на недопустимості тиску на Церкву щодо цього питання.

Призадума синоду стосувалася також необхідності замислитися над мовою, якою користується Церква, стараючись дбати про те, щоб її звіщення Євангелія родини дійсно було зрозумілим та відповідало глибоким очікуванням людської особи. Слід не лише представляти приписи і вимоги, але також звіщати благодаті, які допомагають належно переживати добро родини.

Документ завершується проханням, зверненим до Святішого Отця, приготувати за підсумками дворічного синодального шляху відповідний документ про сім’ю, та молитвою до Пресвятої Родини з Назарету.

25.10.15

25.10.2015р. Б. / Вимога щодо неприпустимості видалення з Конституції України визначення шлюбу як союзу чоловіка та жінки...

Для того, щоб підтримати вимогу, необхідно лише 5хв.

1. Зареєструватися на сайті інтернет-представництва Президента України
2. Увійти на сайт, після підтвердження реєстрації. 
3. Перейти на сторінку петиції та підтвердити свою згоду - кнопка "Підписатися"

Текст електронної петиції:

ВИМОГА
Щодо неприпустимості видалення з Конституції України
визначення шлюбу як союзу чоловіка та жінки,
неприпустимості появи в Конституції України нового визначення «сексуальна орієнтація»,
а також вимога щодо захисту життя людини від зачаття до природної смерті

Звертаємося до Вас із закликом забезпечити виконання Конституції в частині захисту дітей та захисту сімейних цінностей. Життя людини починається з моменту зачаття і повинно захищатися як до так і після народження (Конвенція ООН про права дитини). Закликаємо Вас виконати вимогу «Конвенції про захист прав людини та основних свобод» – гарантувати право на життя кожній зачатій дитині.

1. Закликаємо Вас зберегти непорушними норми чинної Конституції України (ст. 51, у Проекті нової Конституції України від 13.07.2015 р. їй відповідає стаття 28) та Сімейного кодексу України (СКУ, ст. 21), які визначають шлюб як сімейний союз жінки та чоловіка, й обумовлюють, що «усиновлювачами не можуть бути особи однієї статі» (СКУ, ст. 211 ч. 3).

2. Закликаємо Вас не допустити появи в Конституції України штучної і протиправної дефініції «сексуальна орієнтація».

3. Закликаємо Вас внести зміни до статті 3 чинної Конституції України і викласти її в такій редакції: «Людина, її життя від зачаття до природної смерті, здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю».

4. Закликаємо Вас внести зміни до статті 27 чинної Конституції України (у Проекті нової Конституції України від 13.07.2015 р. їй відповідає стаття 23) і викласти її в такій редакції: «Кожна людина має невід’ємне право на життя від зачаття до природної смерті». Закликаємо Вас привести усі законодавчі та підзаконні акти у відповідність до статті 27 Конституції України (у Проекті нової Конституції України від 13.07.2015 р. їй відповідає стаття 23) у цій її новій редакції.


Джерело:   Воїни Христа Царя

24.10.15

24.10.2015р. Б. / З Московським патріархатом стався черговий припадок католикофобії

Вчора, 23 жовтня, Відділ зовнішніх церковних зв’язків Московського патріархату оприлюднив заяву, у якій анонімний автор, від імені цього Відділу Московської церкви, вдався до брутальних словесних нападів на адресу Глави УГКЦ і Східних Католицьких Церков, викрививши і зміст і суть так званого Баламандського документу, стверджуючи, що Католицька Церква засудила Унію.

Причиною нападів Московського патріархату на Главу УГКЦ Блаженнішого Патріярха Святослава, стало інтерв’ю Патріярха австрійській католицькій інформаційній агенції «Kathpress». З україномовною версією цього інтерв’ю можна ознайомитись тут.

Московський патріархат розцінив, що дане інтерв’ю «сповнене агресії стосовно Російської православної церкви, нападами на канонічну Українську православну церкву, політизованими оцінками трагедії, яка сьогодні відбувається на сході України, образами на адресу патріарха Московського».

Окрім цього Московська церква вчергове заявила, що УГКЦ знову заважає Москві вести екуменічний діалог. Більше того, Московський патріархат назвав УГКЦ – пережитком минулого. Крім того Московський патріархат звинуватив Блаженнішого Святослава в націоналізмі й протиставлянні «двох братніх народів» - українців і московитів.

Вирвавши з контексту слова Глави УГКЦ стосовно УПЦ МП, Московський патріархат звинуватив Блаженнішого Святослава у брехні.

Московський патріархат у цій заяві вчергове зробив спробу тлумачити стосунки УГКЦ з Римом не у їхньому реальному контексті, а перекручуючи реальність і видаючи бажане московитами за дійсне. Демонструючи при цьому або банальне незнання реалій, або вмисне викривлення істини.

Окрім цього, не дивлячись на реальну відсутність офіційного діалогу між УГКЦ та УПЦ МП, Московський патріархат раптом виразив надію на продовження цього неіснуючого діалогу.

Джерело:   Воїни Христа Царя

23.10.15

23.10.2015р. Б. / Школа молитви Бенедикта XVI (5)

Дорогі брати і сестри,
Коли ми читаємо Старий Завіт, то зауважуємо одну постать, яка виділяється серед інших: Мойсей, а точніше, чоловік молитви. Мойсей, великий пророк та лідер часів Виходу, виконував роль посередника між Богом та Ізраїлем, передаючи послання та накази Бога до людей, провадив ізраїльський народ до Обіцяної Землі та навчав їх підкорятися Божій волі та довіряти Йому в тимчасовому переході пустелею. А також ще, додам, а це понад усе, молився.

Мойсей молився за фараона, коли Господь, за допомогою кар, намагався змінити серця єгиптян (Вих. 8-10); Мойсей просив Бога оздоровити його прокажену сестру Міріам (Числа 12:9-13); він заступився за людей, які збунтувалися проти того, що говорили чоловіки, які ходили на оглядини Обіцяної землі (Числа 14:1-19); він молився, коли вогонь мав спалити табір (Числа 11:1-2), і коли отруйні змії жалили людей (Числа 21:4-9); він закликав до Господа і протестував, коли тягар його місії став занадто важким (Числа 11:10-15); він бачив Бога і говорив з ним «віч-на-віч, як говорять зі своїм другом» (Вих. 24:9-17; 7-23; 34:1-10, 28-35).

І навіть на горі Синай, коли люди просили Аарона вилити їм золотого тельця, Мойсей молився, вершачи в виразний спосіб свою роль заступника. Цей епізод описаний у 32 главі Книги Виходу та повторюється у 9 розділі Второзаконня.

Саме про цей епізод я би хотів поговорити на сьогоднішній катехизі і, зокрема, про молитву Мойсея, про що читаємо у книзі Виходу. Народ Ізраїля знаходився біля підніжжя гори Синай у той час, як Мойсей чекав на горі на Заповіді Божі, де постив 40 днів і 40 ночей (Вих. 24:18; Вт. 9:9). Число 40 має символічне значення і означає сукупність досвіду, у той час, як піст свідчить про те, що життя походить від Бога, що саме Він підтримує його.

Фактично, акт споживання їжі підтримує в нас життя; отже піст, відмова від їжі, має релігійне значення: піст показує, що людина живе не одним лише хлібом, але кожним словом, що виходить з уст Господа (Вт. 8:3). Постом Мойсей показує, що очікує на дар Божих Заповідей як джерела життя: Заповіді виявляють Божу волю і поживу для людського серця, залучаючи чоловіків та жінок вступати в союз із Всевишнім, який є джерелом життя, який і є саме життя.

І поки Господь, на горі, давав Мойсеєві заповіді, біля підніжжя гори люди відкинули Божі закони. Не в змозі більше чекати і терпіти відсутність свого посередника, ізраїльтяни сказали Аарону: «Ану зроби нам божка, щоб він ішов поперед нас! Бо отой Мойсей, той чоловік, що вивів нас з Єгипетської землі, – не знаємо, що з ним сталося» (Вих. 32:11). Люди втомилися від подорожі з невидимим Богом, та і їхнього провідника, Мойсея, не було між ними, тому народ вимагав фактичної, реальної присутності Бога, і в золотому тельці, вилитому Аароном, бог став досяжним для них.

І це постійна спокуса на шляху віри: уникнути божественної таємниці за допомогою створення зрозумілого бога, який би відповідав всім нашим планам.

Те, що трапилося на горі Синай, показує усю глупість та порожнечу цього бажання, як іронічно підтверджує Псалом 106[105]: «вони проміняли славу Божу на зображення бика, що їсть траву» (в.20). Господь побачив це і наказав Мойсеєві спуститися з гори, відкривши йому дії людей, та сказав: «тож тепер полиш мене; нехай запалає мій гнів на них та хай винищу їх. З тебе ж виведу народ великий» (Вих. 32:10).

Так як колись Господь відкрив Авраамові свої наміри щодо Содоми та Гомори, так і тепер Він розказав про свої плани Мойсеєві, неначе не хотів діяти без згоди Мойсея.

Він сказав: «Нехай запалає мій гнів». Насправді ці слова “Нехай запалає мій гнів” були вимовлені так, що Мойсей міг втрутитися і попросити Бога не робити цього, тим самим показуючи, що Господь завжди хоче врятувати.

Як і у випадку з двома містами за часів Авраама, покарання і руйнування, в яких виразився гнів Божий як відкидання гріха, демонструє важкість вчиненого гріха; але у цей же час, прохання Мойсея призначене для того, щоб показати бажання Господа прощати. Це є Боже спасіння, яке включає милосердя, але разом з тим і відкриває правду про гріх, зло, яке насправді існує для того, щоб грішник, який розпізнає і відкине свій гріх, мав можливість дозволити Богу пробачити його і перемінити. Тому молитва заступництва діє таким чином, що у реальності зіпсутої особистості грішника починає діяти божественне милосердя, яке очищує і спасає.

Прохання Мойсея повністю сконцентроване на благодаті та вірності Господа. Він найперше покликається до історії спасіння, яку Господь розпочав з виводу Ізраїля з Єгипту, а потім нагадав про давню обітницю, дану Богом батькам. Господь вчинив визволення, звільнивши свій народ з єгипетського рабства; тому «навіщо», – запитав Мойсей, – «мали б єгиптяни казати: «На лихо вивів він їх, щоб повбивати їх у горах та вигубити їх з лиця землі?» (Вих.32:12).

Розпочата справа повинна бути завершеною; якщо Господь допустив смерть свого народу, то це можна протрактувати, як Його нездатність довести свій план спасіння до кінця. Але Господь не може цього дозволити: Він є Господь, який рятує, дає життя, він Бог милосердя та прощення, визволитель від гріха, який знищує.

Тому Мойсей звернувся до Бога, до внутрішньої милосердної сутності Бога, а не до зовнішнього гніву. В такому випадку, аргументує Мойсей в розмові з Богом, якщо вибраний народ має загинути, навіть якщо винний, то Бог міг би видатися як нездатний перемогти гріх і проявити свою силу над злом...

Мойсей мав конкретний досвід Божого спасіння; він був посланий як посередник божественного визволення, а зараз, своїми молитвами, переживає про майбутнє свого народу, але так само турбується про належну шану Господа, з огляду на правду про Його ім’я. По суті, заступник хотів спасіння для народу Ізраїля не тільки тому, що ця вівчарня була доручена йому, але і тому, що спасіння було справжньою сутністю Бога.

Любов до братів і любов Бога переплітаються в молитві заступництва і є нероздільними. Мойсей є чоловіком, який розривається між двома видами любові, які в молитві накладаються в єдиному прагненні.

Мойсей взивав до Божої вірності, нагадуючи про Його ж обіцянки: «Згадай Авраама, Ісаака та Якова, слуг Твоїх, що їм клявся собою оцими словами: Розмножу ваше потомство, як зорі небесні, і всю ту землю, що обіцяв, дам нащадкам вашим у віковічну посілість» (Вих. 32:13). Мойсей пригадує сам початок історії, батьків народу і його покликання, вибору, у якому лише Господь мав ініціативу. Не через їхню власну гідність вони отримали обітницюу, але через вибір Бога і Його любов (Вт. 10:15).

Зараз же Мойсей попросив Бога згадати вірність до Свого вибору та спасіння і вибачити Свій народ. Заступник не просив звільнити людей від гріха, він не перечислив якісь заслуги, ні народу, ні свої, але ввізвав до Божої щедрості: до Бога вільного, Який є абсолютною любов’ю, що не перестає шукати тих, хто відпав, Який завжди вірний собі і дає можливість грішникові навернутися через прощення, щоб стати праведним і здатним до вірності. Мойсей просив Господа показати, що Він сильніший за гріх та смерть, і через молитву провокує виявлення цього Божого одкровення про Себе.

Як примиритель з життям, Мойсей проявив солідарність з людьми: прагнучи виключно до порятунку, чого бажає і сам Бог, він відмовляється від перспективи стати новим народом, який був би вірний Богові. Слова, з якими Бог звертається до нього «з тебе я виведу великий народ», не були навіть взяте до уваги «Божим приятелем», який був готовий, натомість, взяти на себе якщо не провину свого народу, то всі наслідки його гріха.

Коли, після знищення золотого тельця, він повернувся на гору ще раз просити Бога прощення Ізраїля, то сказав Господу: «Ой, коли б Ти простив їхній гріх! А ні, то викресли мене з Твоєї книги, яку Ти написав» (Вих. 32:32).

Молитвою, бажаючи того, що й Господь, заступник все глибше і глибше пізнає Бога і його милосердя, і наповнюється здатністю любити аж до цілковитої віддачі себе. В Мойсеєві, який на вершині гори заступаючись за свій народ приносить себе в жертву зі словами «викресли мене» при розмові віч-на-віч з Богом, Отці церкви бачили праобраз Господа, який висячи на хресті, постає перед обличчям Бога не лише як друг, але як Син. Він не лише приніс себе в жертву, викреслив, але зі своїм пронизаним серцем, сам став гріхом, як каже святий Павло, взяв на себе наші гріхи, щоб дати нам спасіння. Його заступництво не було лише проявом солідарності, але й ототожнення з нами: він ніс всіх нас на Своєму Тілі. У такий спосіб все його життя як людини, і як Сина є воланням до Божого серця, є прощенням, але прощенням, яке перемінює та оновлює.

Думаю, нам потрібно розмірковувати над цим. Христос стоїть перед Богом і молиться саме за мене. Його молитва на Хресті є сучасною для усіх людей, є сучасною для мене. Він молиться за мене, він страждав і страждає за мене, він ототожнює себе зі мною, приймаючи наше тіло та людську душу. Запрошує нас увійти в цю його тотожність, щоб ми стали одним тілом, одним духом з Ним, тому що перебуваючи на Хресті, він не приніс нові закони чи Заповіді, але дав нам себе, своє Тіло та Кров, як Новий Завіт. Так він приносить нам єдність з ним, він творить нас одним тілом з ним, ототожнює нас з ним самим. Він запрошує нас ввійти в його особистість, об’єднатися з ним в нашому бажанні бути одним тілом, одним духом.

Давайте ж молитися до Господа, щоб це ототожнення перемінило і оновило нас, адже прощення оновлює і перемінює.

Я б хотів завершити цю катехизу словами апостола Павла до християн Риму: «Хто буде винуватити вибраних Божих? Бог – той, що оправдує; хто ж той, що засудить? Христос Ісус, який умер, ба й воскрес, що по правиці Божій, – він заступається за нас. Хто нас відлучить від Христової любові? … ні смерть, ні життя, ні ангели, ні князівства … ані інше якесь створіння не зможе нас відлучити від Божої любові, що в Христі Ісусі, Господі нашім».

Бенедикт XVI
ЗАГАЛЬНА АУДІЄНЦІЯ
Площа святого Петра
Середа, 1 червня 2011

Джерела: molytovnyk.net

Воїни Христа Царя

22.10.15

22.10.2015р. Б. / Кардинал Берк: Я радий називатись "фундаменталістом", якщо це означає відстоювання основ віри

Якщо бути "фундаменталістом" означає відстоювати основи католицької віри, то кардинал Реймонд Берк радий носити цей ярлик.

"Якщо фундаменталістом називають того, хто наполягає на основних речах, то я є фундаменталістом",– сказав він італійському журналу «IL Foglio» минулого тижня.

Кардинала, колишнього префекта Апостольської Сигнатури Ватикану, її вищого суду, і теперішнього настоятеля Суверенного Військового Мальтійського Ордену, запитали про ярлик, який йому накинули у зв’язку з його гучною опозицією до змін  в пастирській діяльності для тих, хто є у "незаконних союзах," як частини дискусії  на позачерговому Ватиканському Синоді у справах сім'ї, який зараз відбувається.

В перерві між засіданнями цього суперечливого Синоду кардинала Берка потішило те, яку характеристику для нього підібрали журналісти LifeSiteNews.

У той же час, він не добирає слів, коли мова йде про роль Церкви у світі та про ту роль, яку він відіграє, як один з її настоятелів. Кардинал каже, що він не навчає і не діє для себе, а для Бога.
"Я належу Христові",– сказав він Il Foglio. "Я дію від Його імені. Я навчаю тільки те, що Він навчає у своїй Церкві, бо це вчення рятуватиме душі".

Кардинал Берк відкинув використання ярликів, бо вважає, що їх носіння ігнорує правду про те, що людина робить, але чітко розуміє, який саме ярлик є на ньому. "Я католик",– сказав він. – "Я завжди надіюся ним бути", і також сподівається, що  наприкінці його життя можна буде сказати, що він помер на руках Церкви.

Кардинал Берк відверто виступав під час цієї і минулорічної сесій Синоду за важливість підтримки правди про те, що Церква вчить.

На обох сесіях Синоду відбувались дебати про те, як вести служіння для  католиків, що знаходяться в гріховних ситуаціях, таких як розлучених і цивільно поновно одружених та гомосексуалістів. Ліберальні прелати в Синоді виступали за те, щоб дозволити приступати до Святого Причастя особам, які перебувають в цих ситуаціях, в той час як більш ортодоксальні єпископи виступали за збереження церковного закону,  що зберігає Євхаристію для тих, хто не є в стані тяжкого гріха.

Кардинал Берк брав участь у минулорічній сесії Синоду як член Римської курії, але Папою Франциск звільнив його з посади глави Апостольської Сигнатури.

Основне зусилля з боку тих, хто захищає обхід закону Церкви про  Причастя, відоме як "Пропозиція Каспера", є пропозицією німецького кардинала Вальтера Каспера дозволити в деяких випадках приступати до Причастя розлученим і поновно-одруженим католикам, без визнання їх гріха.

Пропозиція викликала характерну для кардинала Берка реакцію щодо внесення ясності у пастирському служінні. "Позиція кардинала Вальтера Каспера не сумісна з вченням Церкви про нерозривність шлюбу і Святе Причастя", – сказав він. – "Звичайно, Пресвяті Тайни є для грішників - якими всі ми є - але для розкаяних грішників".

Кардинал Берк розповів також, що обговорення пропозиції Каспера на Синоді створило велике замішання у тих людей, які припускають, що Церква, або деякі єпископи, змінили своє вчення, відповідно до якого просто дозволяється католикам, які не є в стані благодаті, отримувати Причастя.

"Немає сумнівів у тому, що плутанина вже є значною", – сказав він, – "і що Церква, для блага душ і для її вірного свідчення Христа у світі повинна чітко заявити про своє одвічне вчення про нерозривність шлюбу і Святе Причастя".

Автор книги «Божественна любов, що стала тілом: Пресвята Євхаристія як таїнство милосердя», присвяченої таїнству Євхаристії, кардинал Берк говорить, що Церква повинна відновити свою катехизацію про істину Євхаристії як основу католицької віри. Вона також повинна навчати правду про шлюб.

"До його страстей, смерті, воскресіння і вознесіння, Христос також звеличив таке природне таїнство, як участь у божественному, надприродному таїнстві, наділивши одружених благодаттю жити вірою і правдою до кінця, правдою  їх сімейного стану", – сказав він. "Якщо б Церква змінила вчення про нерозривність таїнства шлюбу, це був би напад на таїнство шлюбу як природний, Богом створений союз від самого початку".

Кардинал Берк  приймає будь-яку критику, що стосується його фундаментальної позиції, кажучи, що він в жодному разі не закритий для світу і кризи, з якою світ стикається.

"Він (світ) є в замішанні і помиляється у найбільш фундаментальній істині: недоторканність людського життя, цілісність шлюбу та його незрівнянні плоди, сім’я, і релігійна свобода як вираз незамінних стосунків з Богом. З цієї причини я дивлюся на світ з правдивим співчуттям, що відкриває світу істину в любові".

Завданням священиків Церкви є говорити правду своїй пастві, – зазначив кардинал. "Священик, який зіткнувся з ситуацією сучасної культури і чітко не висловив правду, не виявляє пастирського милосердя", – сказав кардинал Берк, – "і йому бракує свідчення, притаманного для його служіння".

21.10.15

21.10.2015р. Б. / Владика Мар'ян БУЧЕК: "Гомосексуалісти намагаються підірвати авторитет Церкви" (+AUDIO)

Говорили про скандали, що оточують Церкву останнім часом.

Люди дуже згіршуються через такі сканадали, як у випадку з отцем Кшиштофом Харамсою. - Зазначає єпископ. - Особливо їх цікавить, чи є дійсними ці Таїнствами які відправляє такий священослужитель. Згідно з навчанням Церкви - такі Таїнства є дійсними, бо чиняться силою Церкви, а не силою священика. Інша справа, що сам священик є НЕГІДНИМ, щоб чинити Таїнства.


20.10.15

20.10.2015р. Б. / Папа: Прив’язаність до багатства руйнує сім’ї та провокує війни

Ісус засуджує не багатство, але прив’язаність до нього. Про це під час ранкової Святої Меси в «Домі святої Марти» у понеділок, 19 жовтня 2015 р., роздумував Папа Франциск, коментуючи євангельський уривок, в якому розповідається про двох братів, що просили Ісуса поділити між ними спадщину.

Пригадавши Христове повчання про неможливість служити двом панам, Святіший Отець зауважив, що Ісус не засуджує багатство у собі самім, але перестерігає перед тим, щоби покладатися на нього. Про це свідчить притча про нерозумного багача, якою Спаситель підсумовує подію з двома братами.

«Скільки-ж то родин ми знаємо, які пересварилися, сваряться, не вітаються, ненавидять одні одних через спадщину, – сказав проповідник. – І ось бачимо ще один випадок. Найважливішими тоді не є родинна любов, любов до дітей чи батьків, до братів і сестер, але гроші. Це нищить. Також і війни, які сьогодні бачимо. Так, існує якийсь ідеал, але за ним завжди стоять гроші».

Коментуючи випадок з братами, які не могли поділити спадщину, Ісус перестеріг, що слід уникати будь-якої форми жадібності та захланності. Чому? Тому що вона «обіцяє нам несправжнє забезпечення», через яке навіть молячись та ходячи до Церкви, можемо «мати, одночасно, зв’язане серце».

Христос розповідає притчу про багача, якому вродив добрий врожай. Як зауважив Папа, замість того, щоб подумати: «Поділюся зі своїми робітниками, щоб і вони отримали трохи більше для своїх родин», він роздумує про те, що слід спорудити більші комори. «Спрагу, яку зроджує прив’язаність до багатства, – сказав проповідник, – неможливо вгамувати. Коли твоє серце прив’язане до багатств, то скільки б їх не було, хочеться ще більше. Вони стають для людини божком».

Натомість, як пригадав далі Наступник святого Петра, шлях спасіння – це шлях блаженств, перше з яких: «Блаженні вбогі духом». Тобто «не бути прив’язаним до багатства», пам’ятаючи, що якщо їх маємо, то для того, «аби служити ними ближнім, ділитися ними, допомагати багатьом людям прямувати вперед». Ознакою того, що ми не чинимо «згаданого гріха ідолопоклонства» є милостиня, яку слід давати не лише з надлишку, але й ціною особистих відречень, що вказує на те, що «любов до Бога є більшою від прив’язаності до багатств».

У цьому контексті Папа заохотив слухачів відповісти у своєму серці на запитання: чи даю, скільки даю та як даю милостиню? Чи «дивимося в очі» людині, якій допомагаємо, пам’ятаючи, що в ній – «Христова плоть». «Просімо у Господа благодаті бути вільними від ідолопоклонства прив’язаності до грошей, благодаті споглядати на Нього, дуже багатого любов’ю, великодушністю та милосердям, благодаті допомагати іншим милостинею, але так, як Ісус це чинить», – підсумував Святіший Отець.

19.10.15

19.10.2015р. Б. / Заява Конференції єпископату України з приводу аварії катера у Затоці 17 жовтня 2015 року

Заява Конференції єпископату України з приводу аварії катера у Затоці 17 жовтня 2015 року

Сьогодні ми плачемо з тими, котрі оплакують загиблих і поранених внаслідок аварії катера "Іволга" у Затоці (Одеська обл.)

Конференція єпископату України заохочує всіх своїх вірян та людей доброї волі огорнути молитвою загиблих та постраждалих, їхні родини. Серця тих, хто переживає втрату близьких, нехай наповняться Божим миром і міццю. Разом із нами уся Римсько-Католицька Церква в Україні духовно підтримує вас у ці трагічні моменти.

Також закликаємо всіх, хто має відповідні повноваження та несе відповідальність, забезпечити детальне розслідування причин трагедії та допомогти постраждалим.

Разом із нами, у всіх храмах нашої країни, віруючі Римсько-католицької Церкви в Україні моляться у цих намірах.

Пречиста Діво Маріє, молись за нас!

Конференція Римсько-католицьких єпископів в Україні
Рим, 18.10.2015 р.

18.10.15

18.10.2015р. Б. / Школа молитви Бенедикта XVI (4)

Дорогі брати і сестри,
Сьогодні я би хотів порозважати з вами над уривком із Книги Буття, який описує цікавий випадок у розповіді патріарха Якова. Цей уривок не так вже й легко пояснити, але він досить важливий для нашої життєвої віри та молитви; ми говоримо про історію боротьби Якова з Богом коло броду потоку Яббок.

Як ви пам’ятаєте, Яків позбавив свого брата-близнюка Ісава його права первородства в обмін на страви із сочевиці, а потім, обманом, йому вдалося отримати благословення від свого батька Ісаака, на той час вже дуже старого, скориставшись його сліпотою. Втікаючи від гніву Ісава, він знайшов притулок у одного зі своїх родичів, Лавана; там він одружився, набув певні багатства, а потім повертався на батьківщину. Готуючись до зустрічі зі своїм братом, організував деякі запобіжні заходи. Однак, коли вже все було готове до зустрічі, і вже коли ті, хто були з ним, перетнули брід річки, що позначала кордони території Ісава, Якова, який залишився позаду, настиг незнайомець, з яким він боровся цілу ніч. Ця боротьба, опис якої ми знаходимо в розділі 32 Книги Буття, стала для нього особистим пережиттям зустрічі з Богом.

Ніч є сприятливим часом для тих, хто діє таємно, а тому і найкращим часом для Якова, щоб ввійти на територію його брата непоміченим, а, можливо, і застати Ісава зненацька. Однак, власне Яків залишається спантеличений, несподіваним нападом, до якого він був зовсім не готовий. Застосувавши усю свою спритність, щоб оберегтися від небезпеки, він думав, що тримає все під контролем; однак тепер він мусить вступити у таємничу боротьбу, що застала його наодинці і без жодних можливостей організувати належну оборону. Бзпомічний патріарх Яків бореться з кимось в ночі. У тексті не наводиться імя нападника; там стоїть єврейське слово, що означає «людина» в загальному значенні, «один, хтось»; тому оце неясне, непевне визначення залишає нападника оповитого таємницею. Темно, а тому Яків не може виразно побачити свого супротивника і навіть для нас, читачів, він залишається безликим; хтось бореться з патріархом, і це єдине, що ми знаємо від оповідача. Лише в кінці, коли боротьба закінчиться і цей «хтось» зникне, лише тоді Яків назве його і скаже, що боровся з самим Господом.

Отже, даний епізод відбувається в темноті, тому важко з’ясувати не лише, хто є нападником Якова, а й хід самої боротьби. Читаючи уривок, важко встановити, хто із суперників бере верх; події розвиваються у суперечливий спосіб, адже коли здається ніби один із них перемагає, у наступному уривку це заперечується і перемога стає на боці іншого. Яків спочатку видається сильнішим, а про його супротивника сказано: «він не міг здобути перемогу над ним (Яковом)» (п. 25); аж потім він торкнувся стегна Якова і воно звихнулося. Здавалося б, Яків повинен здатися, але замість цього суперник просить відпустити його; Яків ставить одну умову: «Не пущу тебе, хіба що поблагословиш мене» (в. 27). Той, хто обдурив свого брата і забравв його благословення яко первістка, тепер вимагає цього ж самого і від незнайомця, можливо, таким чином, починаючи усвідомлювати якесь божественне значення, але все ще не в змозі розрізнити це точно.

Суперник, який здається затриманим і майже переможений Яковом, замість виконати його умову, запитує ім’я: «Як тебе звуть?». І патріарх відповідає: «Яків» (в. 28). Тут, власне, боротьба отримує важливий поворот. Взагалі знання чийогось імені надає перевагу над особою, адже у біблійному значенні ім’я містить найглибшу істину про особу, її таємницю та долю. Знання чийогось імені означає знання правди про іншу особу, а це дозволяє домінувати над нею. А коли, отже, у відповідь на запитання невідомого Яків викриває своє ім’я, він віддає себе у руки свого супротивника; це свого роду капітуляція, віддача себе у руки іншого.

Однак, завдяки цьому акту, хоч як парадоксально це не здається, Яків стає переможцем, адже він отримує нове імя, що означає його перемогу над супротивником, який йому каже: «Не Яків буде більше твоє імя, а Ізраїль, бо ти змагався з Богом і людьми та й переміг» (п.29). «Яків» було імя, що відображало проблематичний початок патріарха; юдейською воно означає «п’ятка» і повертає читача до часів народження Якова, коли він, виходячи з лона матері, тримався за п’ятку брата-близнюка (Бут. 25:26), ніби пророкуючи свою перевагу над братом, яку здобуде у зрілому віці; імя Яків ще також означає дієслово «обманути, витіснити». А тепер, у боротьбі, вчинком капітуляції та покори, патріарх викриває свою справжню сутність шахрая, того, хто витісняє; однак, незнайомець, який є самим Богом, змінює його негативну сутність на позитивну: Яків-ошуканець стає Ізраїлем, він отримує нове імя як знак нової сутності. Але також у цьому є двобічність, адже саме значення імені Ізраїль є «Бог є сильний, Господь перемагає».

Так Яків здобув перемогу, він виграв – його супротивник сам так сказав – але його нова сутність, яку він отримав від незнайомця, підтверджує і породжує свідоцтво Божої перемоги. І коли Яків також запитує свого супротивника про його імя, останній відмовляється назватися, але відкриває себе у недвозначному жесті, благословляючи. Благословення, яке патріарх просив напочатку боротьби, тепер йому дароване. Однак, воно не отримане шляхом обману, але вільно дане Богом, яке Яків тепер може отримати, будучи самим, без захисту, хитрості чи обману; він дає себе неозброєним, погоджується здатися та відкрити правду про себе. Тому, в кінці боротьби, отримавши благословення, патріарх може нарешті впізнати супротивника, Бог, який благословляє: «Я бачив Бога віч-на-віч і я живий ще» (п. 30). Тепер він може перейти брід, з новим іменем, але залишитися переможеним Богом, про що завжди свідчитиме кульгавість (п.31).

Біблійні інтерпретатори по-різному пояснюють цей уривок; зокрема вчені визначають в ньому літературні конотації та компоненти різних жанрів, а також посилання на деякі популярні відгуки. Але оскільки ці елементи були використані авторами Священних текстів та включені у біблійні оповідання, уривок змінює своє значення і текст відкриває більш широкі аспекти. Для віруючих людей епізод боротьби біля Яббок стає прикладом того, як ізраїльський народ розповідає про своє походження і виділяє особливості окремих відносин між Богом і народом. Це також підтверджено в Катехизмі Католицької Церкви: «Духовне передання Церкви бачило в цій події символ молитви як боротьби у вірі і перемоги витривалості» (2573). Текст Біблії говорить нам про пошуки Бога протягом цілої ночі, боротьбу, щоб взнати Його імя та побачити обличчя; це ніч молитви, коли людина, із завзятістю і наполегливістю, просить Бога про благословення та нове ім’я, нову дійсність, яка є плодом перетворення і прощення.

Для віруючих ця ніч біля броду Яббок стає орієнтиром для розуміння відносин з Богом, який знаходить в молитві найбільше вираження. Молитва вимагає довіри, близькості, майже рукопашного контакту, який є символом не Бога-противника, але Господа, який благословляє, залишається таємничим, поза досяжністю. Автор Священного тексту використовує символ боротьби, який означає силу духу, наполегливість, заповзятість у досягненні бажаного. І якщо об’єктом бажання є відносини з Богом, його благословення і любов, тоді цю боротьбу не програти, але її потрібно завершити у самовіддачі Богові, в усвідомленні власної слабкості, яка долається тільки у віддачі себе в милосердні руки Бога.

Дорогі брати і сестри, все наше життя подібне до цієї довгої ночі боротьби та молитви, яку ми проводимо просячи Бога про благословення, яке не можна захопити чи виграти нашими власними силами, але можна прийняти з покірністю, як найкращий дар від Господа, що в кінцевому результаті дозволяє розпізнати Його обличчя. А коли це станеться, вся наша реальність зміниться; ми отримаємо нове імя та Боже благословення. Більше того: Яків, який отримавши нове імя, тепер став Ізраїлем, також дає нову назву місцю, де він боровся з Богом, місцю, де він молився; він назвав його Пенуїл, що означає: «Обличчя Бога». Цією назвою він засвідчує присутність Бога в цьому місці, яке тепер стає священним і нагадує про зустріч з Богом. Хто приймає Боже благословення, хто віддається Йому, хто погоджується на переміну, здійснену Богом, передає благословення всьому світові. Нехай Господь допомагає нам боротися за віру (1 Тим. 6:12; 2 Тим. 4:7) та просити, у молитві, Його благословення, яке має силу нас оновити в очікуванні споглядання Його обличчя. Дякую.

Бенедикт XVI

ЗАГАЛЬНА АУДІЄНЦІЯ
Площа св. Петра
Середа, 25 травня 2011

Джерела: molytovnyk.net

Воїни Христа Царя

16.10.15

16.10.2015р. Б. / Архиєпископ Пета на синоді нагадав застереження Павла VI перед «віяннями сатани, що посягає на храм Божий»

Архиєпископ Томаш Пета з Казахстану в своєму виступі на Синоді, присвяченому сім'ї, звертає увагу на тривожні аспекти синодальних зустрічей. У своєму виступі Архиєпископ Пета нагадує знамениті слова Павла VI 1972 року, коли він застеріг перед віяннями сатани, що  посягає на храм Божий.

«Я переконаний, що це пророчі слова святого Папи, автора енцикліки «Humanae Vitae». Віяння сатани намагалися дістатися до зали Павла VI під час минулорічного Синоду», – сказав Архиєпископ Пета. На його думку, це відбувалося через пропозицію допускати до Причастя розлучених, що живуть в цивільних зв’язках, і твердження, що співжиття є тим єднання, яке саме в собі може мати певну вартість, а також через захист гомосексуалізму, ніби це є щось нормальне.

За словами Архиєпископа Пета, деякі з отців Синоду неправильно зрозуміли заклик Франциска до відкритої дискусії і почали представляти ідеї, які суперечать традиції Церкви, закоріненої в Слові Божому. Архиєпископ Астани визнав, що навіть зараз в «Instrumentum laboris» та виступах деяких отців все ще можна побачити віяння пекла. На його думку, головна мета Синоду – представити Євангеліє шлюбу і сім'ї, яке є вченням нашого Спасителя. "Нам не можна руйнувати основ, не можна зрушувати скелю", – додав Архиєпископ Астани.

15.10.15

15.10.2015р. Б. / Школа молитви Бенедикта XVI (3)

Дорогі брати і сестри,
Під час останніх двох катехез ми роздумували над молитвою, як універсальним явищем, яке – хоча і в різних формах – присутнє в культурах усіх часів.

Cьогодні я б хотів розпочати біблійні роздуми на цю тему, яка провадить нас до поглиблення діалогу Союзу між Богом і людиною, що оживляє історію спасіння аж до її кульмінації, до остаточного Слова, яким є Ісус Христос.

Ці роздуми приведуть нас до рефлексії над певними важливими текстами і основними постатями Старого і Нового Завітів. Авраам, великий патріарх, батько усіх віруючих (пор. Рим. 4,11-12, 16-17), дає нам досконалий приклад молитви в епізоді заступництва за міста Содом і Гомора.

Я хотів би також заохотити вас, щоб ви більше скористали з того шляху, яким ми будемо йти під час найближчих катехез, щоб більше ознайомитися з Біблією, яку ви, я надіюсь, маєте вдома, і впродовж тижня знайдете час, щоб почитати її і роздумати над текстом у молитві, для того, щоб пізнати чудову історію відносин між Богом і людиною, між Богом, який спілкується з нами, і людиною, яка відповідає і молиться.

Перший уривок тексту, над яким ми роздумуватимемо, знаходиться у 18 главі Книги Буття. В ньому розповідається, що нікчемність мешканців Содому і Гомори сягнула краю межі і вимагала втручання Бога, акту справедливості, який б зупинив зло, зруйнувавши міста.

У цій ситуації виступає Авраам із своєю молитвою заступництва. Бог вирішує показати йому, що трапиться і відкриває йому важкість зла та його жахливих наслідків, оскільки Авраам є Його вибраним, обраним стати великим народом і принести божественне благословення усьому світові. Він вирушає в місію спасіння, яка має відповісти на гріх, що вторгнувся в реальність людини; через Авраама Господь хоче повернути людство назад до віри, послуху і справедливості. І тепер цей Божий приятель відкривається на реальність і потреби світу, молиться за тих, що мають бути покарані та просить, щоб вони були спасенні.

Авраам одразу ставить проблему у всій її важливості і каже до Господа: «Невже ж ти справді хочеш погубити праведного з грішним? Ануж є в цьому місті п’ятдесят праведних. Чи справді їх погубиш і не простиш місцю задля п’ятдесятьох праведних , що в ньому? Хіба ж можеш таке вчинити! Чи вб’єш праведного разом з грішним? Чи прирівняєш праведника до грішника? Невже Суддя всієї землі не чинитиме по правді?» (Бут. 18, 23-25).

Говорячи ці слова з великою відвагою, Авраам представляє Богові необхідність уникнути колективної форми справедливості: якщо місто винне, то правильно засудити його злочини і накласти покарання, однак – стверджує великий патріарх – буде несправедливо покарати усіх мешканців однаково. Якщо у місті є невинні люди, їх не слід трактувати так само як винних. Бог, котрий є справедливим суддею, не може діяти так,– слушно каже Авраам до Бога.

Однак, якщо прочитаємо цей текст уважніше, то зрозуміємо, що прохання Авраама є ще більш наполегливим і глибшим, оскільки він не обмежується проханням про спасіння невинних. Авраам просить про прощення для усього міста і робить це, звертаючись до Божої справедливості; насправді, він каже до Господа: «Чи справді їх погубиш і не простиш місту задля п’ятдесятьох праведних, що в ньому?» (24).

Таким чином він представляє нову ідею справедливості: вона не обмежується покаранням винних, як це чинять люди, але є Божою справедливістю, яка шукає добра і творить його через прощення, яке перемінює грішника, навертає і спасає його. Своєю молитвою Авраам не прикликає просто компенсаційну форму справедливості, а швидше спасительне втручання, яке, враховуючи невинних, також звільняє від провини безбожних, прощаючи їм.

Думку Авраама, яка здається майже парадоксальною, можна підсумувати так: звичайно, що неможливо ставитись до невинних так як до винних, це було б несправедливо; натомість було б необхідно ставитись до винних, як до невинних, застосовуючи «досконалішу» форму справедливості, даючи їм можливість для спасіння, оскільки якщо грішники приймають Боже прощення і сповідаються зі своїх гріхів, дозволяючи собі спастись, вони більше не чинитимуть зла і також стануть праведними і більше не заслуговуватимуть на покарання.

У своєму заступництві Авраам виражає прохання про справедливість, прохання, що базується на впевненості, що Господь милосердний. Авраам не просить Бога про щось, що суперечить Його суті, він стукає у двері Божого серця, знаючи чого Він справді хоче.

Звичайно, Содом – велике місто, і 50 праведників здаються невеликою кількістю, але хіба справедливість і прощення Бога не є доказом сили добра, навіть якщо воно здається меншим і слабшим від зла? Знищення Содому повинне стримати зло, присутнє у місті, однак Авраам знає, що Бог має інші способи і засоби, щоб покласти край поширенню зла. Це прощення перериває спіраль гріха, і Авраам у своїй розмові з Богом закликає власне до нього. А коли Господь погоджується простити місту, якщо в ньому знайдеться 50 праведних, його молитва заступництва починає сягати глибин Божого милосердя.

Авраам, як ми пам’ятаємо, поступово зменшує кількість невинних, необхідних для спасіння: якщо б їх не було 50, чи може вистачити 45, а потім щоразу менше, аж до 10, надалі продовжуючи своє прохання, яке стає майже зухвалим у своїй наполегливості: «А може знайдеться їх там 40… 30… 20…» (пор. 29, 30, 31, 32). Чим меншою стає кількість, тим більшою виглядає Божа справедливість. Він терпеливо слухає молитву, Він чує її і повторює після кожного прохання: «Помилую… не знищу… не зроблю того» (пор. рр. 26,28, 29, 30, 31, 32).

Таким чином, за заступництвом Авраама, Содом може бути врятований, якщо в ньому є навіть лише 10 невинних людей. Такою є сила молитви. Бо через заступництво, молитву до Бога за спасіння інших, виявляється і виражається прагнення спасіння, яке Бог завжди живить у грішній людині. Зло, звичайно, не можна приймати, його слід ідентифікувати і знищувати через покарання: знищення Содому мало власне таку функцію.

Однак Господь не хоче, щоб грішник помер, але щоб він навернувся і жив (пор. Єзк. 18, 23; 33,11); Він завжди хоче прощати, спасати, давати життя, перетворювати зло на добро. І власне це прагнення Бога в молитві стає прагненням людини і виражається словами заступництва.

Своїм проханням Авраам звертає свій голос і своє серце до Божої волі. Бог прагне милосердя, любові, а також спасти; і це Боже прагнення знайшло в Авраамі і його молитві можливість об’явитись в конкретний спосіб в людській історії, щоб бути присутнім усюди, де є потреба в ласці. Озвучуючи свою молитву, Авраам озвучував те, чого хотів Бог: не знищувати Содом, а спасти його, дати життя наверненому грішнику.

Власне цього хоче Господь, і його діалог з Авраамом є продовженим і недвозначним проявом Його милосердної любові. Потреба віднайти в місті достатньо праведних людей щоразу зменшується, і в кінці достатньо всього 10, щоб врятувати усе населення.

У тексті не пояснюється, чому Авраам зупинився саме на 10. Можливо, ця цифра вказує на мінімальну кількість членів спільноти (і досі десять осіб є кворумом, необхідним для публічної єврейської молитви). Однак, ця кількість є малою, невеличкою частинкою доброти, з якої слід почати для того, щоб спасти решту від великого зла.

Проте в Содомі і Гоморі не знайшлось навіть 10 праведників, тому міста були зруйновані; про необхідність цього знищення парадоксально свідчила власне молитва заступництва Авраама. Бо саме ця молитва об’явила спасаючу волю Божу: Господь був готовий простити, Він хотів простити, але міста були замкнені у всеохоплюючому і паралізуючому злі, у них не було навіть кілька невинних, від яких можна було б почати, щоб обернути зло на добро.

Це власне той шлях до спасіння, про який просив Авраам: бути спасенним не означає просто уникнути кари, але бути звільненим від зла, яке перебуває в нас. Ліквідувати слід не покарання, а гріх, відкинення Бога і любові, яке вже у собі несе покарання.

Пророк Єремія скаже до збунтованого народу: «Твоя ж власна безбожність тебе покарає, і твої відступства докором тобі будуть. Знай же й зрозумій, яке це лихо, яка гірка це річ, що покинув ти Господа, Бога твого» (Єр. 2,19).

Власне від цього смутку і гіркоти Господь хоче спасти людину, звільняючи її від гріха. Однак необхідною є переміна зсередини, кілька крапель добра, якийсь початок, від якого можна відштовхнутись, щоб перемінити зло на добро, ненависть в любов, помсту у прощення.

Саме тому в місті повинні бути праведні люди, і Авраам знову повторює: «А, може, знайшлось би їх там…». «Там» – всередині хворої реальності має бути те зерно доброти, яке може зцілити і повернути життя. Це також слово, скероване і до нас: щоб у наших містах можна було знайти зерно добра; щоб ми робили все можливе для того, щоб в них було не лише 10 праведних, щоб наші міста могли воістину жити і вижити, а також зберегти себе від внутрішньої гіркоти, якою є відсутність Бога. У нездоровій ситуації Содому і Гомори того зерна доброти не знайшли.

Проте милосердя Бога в історії Його народу розширюється. Якщо для того, щоб спасти Содом було необхідно 10 праведників, то пророк Єремія говорить від імені Всемогутнього, що для порятунку Єрусалиму достатньо однієї праведної людини: «Пройдіть лишень вулицями Єрусалиму, розгляньтесь добре та й розпитайтесь; шукайте по його майданах, чи знайдете кого, що суд чинив би, що шукав би правди, – і я йому прощу» (Єр. 5,1).

Кількість праведних ще більше скоротилась, а Божа доброта стає ще більшою. Однак і того не вистачило: надмірне Боже милосердя не знаходить відповіді добра, яке шукало, і Єрусалим падає під облогою ворога.

Необхідно було, щоб сам Бог став тим єдиним праведником. І це відбувається у таїнстві Утіловлення: щоб забезпечити одного праведника, Він сам стає людиною. Завжди буде один праведник, бо ним є Він сам. Нескінченна і дивовижна любов Божа об’являється в повноті тоді, коли Син Божий стає людиною, остаточним Праведником, досконало Невинним, котрий принесе спасіння усьому світу, вмираючи на Хресті, прощаючи і заступаючись за тих, хто «не знають, що роблять» (Лк. 23,34). Таким чином молитва кожного знайде свою відповідь, і кожна наша молитва заступництва буде повністю вислухана.

Дорогі брати і сестри, молитва заступництва Авраама, нашого батька у вірі, вчить нас все більше відкривати серця для надмірного Божого милосердя, щоб у щоденній молитві ми знали як прагнути спасіння людства і витривало та з довірою просити про нього в Господа, котрий великий є в своїй любові. Дякую.

БЕНЕДИКТ XVI

Загальна аудієнція
Площа Св. Петра
Середа, 18 травня 2011 р.

Джерела: molytovnyk.net

Воїни Христа Царя

14.10.15

14.10.2015р. Б. / Монахи-студити запрошують на реколекції хлопців, яких цікавить монаше життя

«Господь покликав мене від утроби, від лона матері моєї назвав моє ім'я» (Іс.49,1)
 
Реколекції для хлопців
 
13 - 15 листопада 2015 р. Б.
Святоуспенська Унівська Лавра

Запрошуємо хлопців, яких цікавить монаше життя віком від 17 до 30 років.

Протягом реколекцій: участь у Церковному Правилі, духовні повчання, особиста розмова з духівником.
Початок: п’ятниця, 13 листопада, 18:00.
Закінчення: неділя, 15 листопада, 15:00.
Зі собою мати Святе Письмо, молитовник.

Для участі необхідно записатися!
Контактний телефон: 098-154-95-68 (ієрм. Аліпій).

Розклад руху маршрутних таксі:
Львів – Унів: Місце відправлення: м. Львів, вул. Личаківська, 150. Час відправлення: 7:30, 10:45, 14:25, 17:45, 20:30.
Унів – Львів: Час відправлення: 5:45, 8:40, 11:50, 15:40, 18:50.

Інформація про Святоуспенську Унівську Лавру:
www.studyty.org.ua
https://www.facebook.com/Святоуспенська-Унівська-Лавра-792236684196506/timeline/

Джерело:   Воїни Христа Царя