Могутність
біотехнологій, що вже тепер уможливлюють немислимі раніше маніпуляції,
ставить вражаючі запитання, а тому є невідкладним посилити студії та
співставлення щодо наслідків такої еволюції суспільства в технологічному
сенсі, аби опрацювати антропологічну відповідь, що буде на висоті цього
епохального виклику. Думками про це Святіший Отець поділився,
зустрічаючись у четвер, 5 жовтня 2017 р., з учасниками Загальної
Асамблеї Папської Академії «За життя». Тема зустрічі, що включає також
прилюдний семінар та відбувається у Ватикані від 5 до 7 жовтня, звучить:
«Супроводжувати життя. Нові форми відповідальності в технологічній
епосі».
Як зауважив Папа, сьогодні людина переживає особливий історичний
етап, на якому «в нечуваному контексті перетнулися давні та завжди нові
запитання про сенс людського життя, про її походження та призначення».
Характерною ознакою цього є швидке поширення «культури, нав’язливо
зосередженої на вищості людини – як виду та як індивіда – над
дійсністю». Настільки, що мова йде про “еґо-поклонство”, тобто
«справжній культ власного “я”, на вівтарі якого в жертву приноситься
все». Така перспектива, за його словами, не є нешкідливою, оскільки
«формує особу, що постійно вдивляється у дзеркало і стає нездатною
звернути погляд на інших і на світ».
Наступник святого Петра зауважив, що не йдеться про те, щоб
заперечувати чи применшувати законність індивідуального прагнення до
якості життя та важливість економічних ресурсів і технічних засобів, але
про те, що неможливо замовчувати «безпринципний матеріалізм, яким
позначений союз між економікою та технологіями, що ставиться до життя
лише як до ресурсу».
«На жаль, чоловіки, жінки та діти в кожній частині світу з гіркотою
та болем переживають примарні обітниці цього технократичного
матеріалізму. Також і тому, що всупереч пропаганді добробуту, який мав
би автоматично поширюватися із розширенням ринку, натомість, поширюються
терени нужди й конфлікту, відкинення та покинутості, обурення та
відчаю. Справжній науковий поступ, натомість, мав би надихати людяніші
політики», – сказав Папа, додаючи, що «християнська ініціатива спонукає
нас знову взяти ініціативу, відкидаючи всякі прояви ностальгії та
нарікання». Бо світ «потребує віруючих», що будуть «креативними й
позитивно налаштованими, смиренними та відважними, рішуче готовими
засипати прірву між поколіннями».
Джерелом натхнення для відновлення цієї ініціативи, як зауважив
Святіший Отець, є «Боже слово, що просвічує початок життя та його долю».
Тому сьогодні, більше ніж будь-коли, видається необхідним «богослов’я
створення, здатне перекладатися в слова та жести до кожного життя та
всього життя». Книга Буття каже нам, що «кожен з нас є створінням, яке
Бог бажає та любить», а не «лише збором добре організованих та відсіяних
в процесі еволюції життя клітин».
«Боже благословення на початку та обітниця вічного призначення, які є
основою гідності кожного життя, належать усім та призначені для всіх», –
підкреслив Папа, зауважуючи, що біблійну розповідь про створіння слід
постійно перечитувати, аби «оцінити всю повноту та глибину жесту любові
Господа Бога, Який ввіряє союзові між чоловіком та жінкою створіння та
історію».
Цей союз запечатаний «єднанням особистої та плідної любові, якою
позначений шлях передавання життя через подружжя та сім’ю», але виходить
поза межі цієї печаті. «Союз між чоловіком та жінкою, – пояснив
Святіший Отець, – покликаний взяти у свої руки провід усього
суспільства. Це є запрошенням до відповідальності за світ, в культурі та
політиці, праці та економіці, а також у Церкві».
За словами Наступника святого Петра, чоловік та жінка не покликані
лише говорити між собою про любов, але з любов’ю говорити про те, що
вони повинні чинити задля того, аби «людське співжиття здійснювалося у
світлі Божої любові до кожного створіння». А важливість цього союзу
випливає з того, що ні сам чоловік, ні сама жінка «не здатні взяти на
себе цю відповідальність». «Вони були створені разом у їхніх
благословенних відмінностях, разом згрішили, претендуючи зайняти місце
Бога, разом, завдяки Христовій благодаті, повертаються до Бога, аби
віддати належне дбанню про світ та історію, яку Він їм доручив», –
пояснив Папа.
Отож, як зауважив далі Святіший Отець, мова йде про «справжню
культурну революцію», і Церква повинна першою виконати своє завдання
дати відповідь на ці виклики. Насамперед, слід «чесно визнати запізнення
та занедбання». Слід, насамперед, остаточно відкинути «форми
підпорядкованості, якими була позначена історія жінок», творячи
«оновлену культуру ідентичності та відмінності».
«Нещодавно розвинута гіпотеза про те, щоб відкрити шлях до гідності
людської особи, радикально нейтралізуючи статеві відмінності та, як
наслідок, розуміння чоловіка та жінки, не є правильною. Замість
подолувати негативні інтерпретації статевої відмінності, які принижують
її невід’ємну важливість для гідності людини, існує тенденція касувати
цю відмінність, пропонуючи техніки та практики, які вчиняють її
незначною для розвитку особи та людських стосунків. Але утопія
“середнього роду” усуває, одночасно, як людську гідність статево
відмінної структури, так і особистісну якість генеративного передавання
життя», – сказав Папа, додаючи:
«Біологічне та психологічне маніпулювання статевими відмінностями,
яке біомедичні технології представляють як повністю доступне для вибору
свободи – в той час як це не є так – загрожує знищити джерело енергії,
яке підтримує союз між чоловіком та жінкою та вчиняє його креативним та
плідним».
За словами Святішого Отця, «таємничий» зв’язок між створенням світу
та народженням Сина, який об’явився у воплоченні Сина в лоні Діви Марії,
«остаточно просвічує таємницю буття та сенс життя». Образ народження
випромінює «глибоку мудрість щодо життя»: життя, отримане як дар,
вивищується через дарування.
Отож, як зауважив далі Глава Католицької Церкви, завзяття на користь
дбання про життя протягом усього тривання його індивідуальної та
суспільної історії, вимагає, насамперед, «наново віднайти чутливість до
відмінних періодів життя», зокрема, до дітей та до похилих віком. Все
те, що в них є «делікатного й тендітного, уразливого та тлінного» не є
справою, яка стосується «лише медицини та добробуту». Йдеться про
«частини душі та людської чутливості, які потребують бути вислуханими та
визнаними, захищеними та цінованими».
«Суспільство, в якому все це може бути лише купленим і проданим,
бюрократично врегульованим і технологічно приготованим, є суспільством,
яке втратило сенс життя. Воно не передаватиме його малим дітям, не
визнаватиме його в стареньких батьках. Ось чому, навіть не зауважуючи
цього, ми будуємо міста, дедалі ворожіші до дітей, та спільноти, дедалі
недоброзичливіші до похилих віком, зводячи стіни, які не мають ні
дверей, ні вікон. Вони повинні би захистити нас, але, в дійсності,
придушують нас», – сказав Папа, додаючи:
«Свідчення віри та Божого милосердя, що загострює та здійснює кожну
справедливість, є суттєвою умовою для кругообігу справжнього співчуття
між різними поколіннями».
Підсумовуючи, Святіший Отець зазначив, що саме в цьому новому
горизонті він бачить місію оновленої Папської Академії «За життя»,
розуміючи, що вона є «важкою, але також захоплюючою». «Я впевнений, що
не забракне людей доброї волі, як також вчених різних релігійних
спрямувань та відмінних антропологічних та етичних бачень світу, які
поділяють необхідність привернути до уваги народів автентичнішу мудрість
життя задля спільного добра», – сказав він, складаючи подяку членам
Академії за їхню працю, адже «відповідальний супровід людського життя,
від його зачаття й протягом всього його перебігу аж до природної смерті –
це труд розпізнавання та розуму любові для вільних і захоплених
чоловіків і жінок, а також для пастирів, що не є наймитами».
