31.08.2017р. Б. / ЧОМУ ХРИСТИЯНИ НЕ ХОДЯТЬ ДО ХРАМУ?

Відвідини недільного чи святкового богослужіння випливають із 3-ьої Божої заповіді (Пам’ятай день святий святкувати). Це явна воля Всевишнього. Не слухати тут Його – великий гріх. Творець насправді не потребує нашого часу (тих приблизно півтори години), адже Сам існує поза часом і простором. До церкви найперше ходимо, щоб змінитися на краще. Ряд християн не ходять до храму у приписані дні на св. Літургію, тому що не хочуть себе відчувати церковною родиною, є схильні до лінивства і також мають слабеньку віру.

Парафія – духовна родина

Господня святиня схожа на духовну школу, де завжди вчимося вічних християнських істин, слухаємо Боже Слово та його пояснення, і духовну лікарню, в котрій лікуємося від різних душевних недуг (пристрастей), аби мати духовний імунітет від усякого зла тощо. Як можна це відкидати, що Спаситель залишив для нашого ж добра? Якщо парафія жива, то в ній треба відчувати себе приналежним до духовної родини, а не бути тільки «прихожанином» чи «захожанином». У тій духовній родині головним є, звісно, Ісус Христос у Пресвятій Євхаристії, і Він завжди чекає на зустріч з нами грішними, зокрема у неділі-свята. До речі, якщо б хтось не приходив довший час до своєї сім’ї, не відвідував близьких родичівто якби така поведінка виглядала? Чуймося невіддільною частиною нашого рідного храму, духовної домівки.

Є така до теми повчальна притча під назвою «Проповідь біля каміна». У ній розповідається, що, мовляв, один парафіянин, який раніше щонеділі брав участь у св. Літургії, перестав ходити до церкви... Минав час, чоловік не з'являвся в церкві, і священик вирішив до нього навідатися. Двері в його будинок були відчинені, і душпастир зайшов до оселі. Колишній парафіянин сидів сам-однісінький перед каміном. Побачивши священика, він кивнув йому головою, привітавшись, і жестом запросив сісти. Зручно примостившись, отець розглядав полум'я, що гарно вигравало у каміні. Вони обидвоє мовчали. За кілька хвилин священик зненацька підвівся, взяв щипці, схопив ними палахкотливу головешку і відклав її вбік, далеко від вогню. Опісля сів знову. Мовчанка тривала. Самотня головешка перестала палати і тільки ледве червоніла, а згодом зовсім охолола і почорніла. Священник знову встав, узяв щипці і поклав охололу головешку назад у вогнище. За мить вона запалала так само, як і решта. Відклавши щипці, душпастир мовчки попрямував до виходу, і коли дійшов до порогу, почув:

− Дякую за відвідини і проповідь. Цієї неділі я обов'язково прийду.

Без духовної родини, церковного життя, ми духовно гинемо і губимо багато Божих ласк. Відтак наше земне життя втрачає сенс, адже живемо, щоб приготуватися до вічності, реальної зустрічі із Всевишнім у потойбіччі. «Церква − це не бюрократична організація, це − історія Любові (Папа Франциск).

Лінивство є тяжкий гріх…

Ті, що називають себе християнами, не відвідують так само церкви теж через банальну причину: лінь. Лінивство, як відомо, входить до семи смертних гріхів. До речі, пропустити без поважної причини Службу Божу в неділю чи свято є тяжким гріхом (духовною смертю), як стверджує свята Мати-Церква.

Є три поширені поважні причини, щоб пропустити тоді богослужіння: важка хвороба (дехто все життя прикутий також до ліжка), коли ми є в такому місці, де взагалі нема церкви чи священика, і ще, як нема в що зодягнутися (тепер це є вкрай рідко). Дехто має час на все, тільки не на свою душу. Тільки грішити слід лінуватися. Якщо якийсь гріх постійно повторюється, то стає наголовим. А це вже як хронічна хвороба, тільки духовного характеру. У такий спосіб стаємо вельми нещасними…

Віра як Божий дар

Господь дарує нам безцінний дар віри у момент нашого хрещення. Якщо ми продовжуємо опісля жити церковним життям, то віра тільки зростає, стаючи милою в очах Милосердного Батька. Досить мізерна віра в тих, які не є практикуючими християнами. Якщо хтось не сповідається, не причащається, ходить до церкви кілька разів на рік або й узагалі став байдужий до релігійного життя. «Критикують не Христа, а християн, тому що вони на Нього не схожі» (Франсуа Моріак). Дияволу дуже вигідно, щоб християни втратили живу віру в Бога і відтак – вічне спасіння. Неможливо вірити в Ісуса лишень «у душі», як не можливо «в душі» митися.

Беручи активну участь у житті Христової Церкви, отримуємо духовну силу. Коли є в Божій ласці, то не вчепиться нас так швидко нечистий, якась ворожба і т.д. Однак чимало «християн» сьогодні вірять у себе, а не довіряють Богові.

Отож бачимо, що неділя є Господнім днем. Хто її не шанує, уникає у той час храму, − не шанує з гордості самого Бога, чим тяжко грішить. Так само треба не забувати і про церковні свята, особливо 12-ть головних у цілому літургійному році. Або християни творять живу парафію, або її руйнують. Божий храм є не тільки домом Всевишнього, але й нашою домівкою, про котру варто піклуватися як і про безсмертну душу. У церкві є насамперед Євхаристія, тобто справжній Христос, а без цього (церковних таїнств на загал) гасне в корені наша християнська віра. Як настане фізична смерть, то буде вже пізно…

Автор: о. Миколай Микосовський, ЧСВВ

Джерело:      Прес-служба Івано-Франківської Архієпархії УГКЦ

28.08.2017р. Б. / Як би ви описали свого Бога?

Чи ваш Бог є батьком, чарівником, другом, суддею, громадською людиною, рятівником, міністром юстиції? А може кимось неістотним або неіснуючим?

Кожен з нас має свою думку про Бога, але ми мабуть не надто часто задумуємось над цим. Однак наша особиста думка про Бога має дуже важливі наслідки для нас особисто. Вона має вплив майже на кожен аспект нашого життя, наших дій, нашої поведінки, нашого внутрішнього стану душі і в кінцевому підсумку може мати вплив на нашу вічність.

Бог не змінюється, не змінився і не зміниться. Єдине, що може змінитись – це наша особиста думка про Нього.

Бог це той, хто він каже Він є! Він говорив в давнину і продовжує говорити сьогодні через Святого Духа. Це церква, яка представляє Його роботу через Святе Письмо та її вчення Божого Слова.

Одне з найбільш фундаментальних пояснень Бога полягає в тому, що “Бог є любов”. Ця любов має багатозначні наслідки. Ми дізнаємося про надзвичайну любов Бога до нас. Він післав нас до Свого Сина, який прийшов у світ і помер на хресті. Він запровадив Святу Євхаристію, щоб ми могли стати єдиними у Тілі та Крові. Він говорить нам, що ми вічно з Ним будемо жити. Бог нас усіх любить.

Деякі люди можуть мати іншу думку про Бога, наприклад, якщо Він той, хто є міністром юстиції, то ми могли б очікувати, що все в житті має бути “справедливим”. Отже справедливість повинна запанувати для всіх невинних. Також хвороба стає проблемою, нещасні випадки, насильство і тому подібні речі стають Божою виною. Це може призвести до думки, що оскільки він не може зберегти порядок, то можливо Його не існує.

Живучи і зростаючи, наша концепція Бога також зростатиме. Молитва за віру – це, мабуть, найкраще місце для початку.

Якщо наш Бог є чарівником, то ми б очікували, що Він зробить для нас чудеса. Нам доведеться виграти лотерею; нам буде потрібно захисту від нашого поганого водіння і т. п.

Якщо Бог є поліцейським, тоді ми б цікавилися, чому у світі є так багато злочинів і просили б Бога зупинити злочинців.

Якщо він просто суддя, то всім нашим ворогам довелося б мати невдачі та провадити  жалюгідне життя. Нам дійсно потрібно з’ясувати ким є Бог для нас. Це важливо. У цьому пошуку допомога є можлива. Ми могли б почати з Катехизму, Святого Письма та Церкви. Живучи і зростаючи, наша концепція Бога також зростатиме. Молитва за віру – це, мабуть, найкраще місце для початку.

+Владика Петро Стасюк
Єпархії Української Греко-Католицької Церкви у
Австралії, Новій Зеландії та Океанії

***
Ця стаття опублікована у №7 газети Церква і Життя, серпень 2017 рік

Джерела:   catholicukes.org.au

Воїни Христа Царя

26.08.2017р. Б. / ЯК ЗАОХОТИТИ ДИТИНУ ЧИТАТИ БІБЛІЮ?

Батьки більше впливають на християнське життя своїх дітей, ніж будь-який вчитель. Адже саме до своїх батьків діти звертаються за підтримкою, різними запитаннями, особливо коли справа стосується питань віри. Тож саме дорослі мали б зробити читання і вивчення Біблії частиною свого повсякденного життя. Декілька порад, як привчити маленьких дітей до Святого Письма.

1. Читайте Біблію всією сім’єю

Коли я був дитиною, мій батько завжди знаходив час після обіду, щоб почитати Біблію вголос за столом. Він витягав свою пошарпану Біблію і ми, діти, сиділи й уважно слухали, коли він читав короткий уривок із Писань. Це тривало не більше десяти хвилин, та ці моменти визначили мої переконання більше, ніж я думав. Це не тільки об’єднало нашу сім’ю, а й зміцнило нашу спільну віру, зробило Христа частиною нашої сім’ї. Якщо хочете, щоб ваші діти зустрілися з Богом, немає кращого способу, ніж запросити Його у ваш будинок.

2. Читайте короткими уривками

Декому з нас доведеться боротися з надмірними амбіціями на початку. Адже, вірячи в силу Божого Слова, хочемо, щоб і наші діти сприйняли якомога більше інформації. Отже, щовечора будемо старатися читати дві повні глави з Книги Буття. Звичайно, що дитина втомиться від цього.

Тож найкраще — вибрати оптимальні за обсягом уривки. Можна почати, наприклад, із Книги Буття і послідовно переходити до інших книг. Головне — не поспішати і завчасно думати про уривках на щодень.

3. Заохочуйте своїх дітей задавати питання

Біблія може бути незрозумілою, особливо для п’ятирічної дитини. Історії, які ми знаємо і пов’язані між собою, для дитини можуть взагалі не мати сенсу, тому важливо, щоб вони запитували, що їх цікавить. Витратьте хвильку під час цих читань, щоб зупинитися і дізнатися, що вони думають про почуте. Заохочуйте їх запитувати і допомагайте їм розуміти складніші місця з Біблії. Іншого способу „достукатися“ до своїх дітей не існує.

4. Об’єднуйте Святе Письмо з Ісусом

Ісус робить дивовижну, навіть шокуючу заяву фарисеям в Івана 5: „Ви досліджуєте Писання, бо думаєте, що в них у вас є вічне життя. Але вони свідчать про Мене“. Він недвозначно говорить про те, що Писання зосереджено навколо Нього — Його втілення, Його життя, Його вчення, Його смерті, Його воскресіння, Його повернення.

Що це означає для щоденного читання Біблії з нашими дітьми? Це означає, що якщо ми намагаємося допомогти їм зрозуміти будь-яку частину біблійної сюжетної лінії, то повинні дати їм уявлення про те, як ця частина з’єднується з головним героєм і кульмінацією цієї великої історії.

5. Проводьте своє власне дослідження

Не лише діти повинні вчитися під час цих занять. Перш ніж зі своїми дітьми поринете в Біблію, проведіть невеликий аналіз. Будьте готові пояснити загальні символи вашим слухачам або значення певних подій. Коли вони задають питання, будьте готові відповісти на них чітко і коротко. Можливо, теж почерпнете щось нове і цікаве для себе про Христа!

6. Нехай читання Біблії приведе вас до молитви

Слухати дітей, які вчаться молитися, може бути досить цікаво і кумедно. Їхні молитви досить веселі через дитячу безпосередність і фокусування на собі. Бог чув молитви про собак, фільми, уявних людей і, звичайно ж, про бажані іграшки і багато іншого у вашому домі.

Молитви дітей часто є „короткими версіями“ наших власних. Ми можемо легко вдатися до молитви тільки заради наших потреб і бажань, а не витрачати час на вихваляння і обожнювання Бога і просити Його Духа працювати в нашому житті. Тож один із способів рости в нашому молитовному житті — навмисно прив’язати наші молитви до нашого читання Біблії. Так зможемо допомогти нашим дітям розмовляти з Богом щодня, ґрунтуючись на тому, як Він говорить із ними через Святе Письмо.

Наталія Павлишин

Джерело:    ДИВЕНСВІТ

23.08.2017р. Б. / 23 серпня дивіться першу в новому сезоні програму «ВІДКРИТА ЦЕРКВА» з Блаженнішим Святославом

«ВІДКРИТА ЦЕРКВА» після короткої перерви знову повертається! Ми підготували для вас нові теми, гарячі дискусії, вражаючі історії з життя, які змушують замислитися. 

Уже сьогодні, з 23 серпня ми розпочнемо цикл програм, присвячених цінності людського життя. Подивившись наші ефіри, ви дізнаєтеся, чи і чому виступає Церква за заборону абортів і проти штучного запліднення? Чи підтримує трансплантацію органів?.. І як Церква може допомогти зберегти життя нашим рідним і близьким?

Тож не проґавте наступний ефір нашої інтерактивної програми! 23 серпня, о 15.00, говоритимемо з Блаженнішим Святославом у прямому ефірі на тему «Дар життя». 

Чому наше суспільство буденно звикає до теми смертей? Що ми можемо протиставити зашкарублості наших сердець? Як ставляться до цієї проблеми соціологи і яку небезпеку в ній вбачають? І як Церква здатна допомогти? Про це, як і про багато чого іншого, ми поговоримо із Главою УГКЦ у прямому ефірі в мережі Facebook.

Долучайтеся до розмови! Адже саме від Ваших запитань залежить «градус» нашої дискусії! Запитання до Глави УГКЦ можна лишати в коментарях на сторінці Zhyve.tv у Facebook. Також їх можна надіслати на електронну адресу редакції zhyveproject2016@gmail.com.

Відкривайте мудрість Церкви разом з нами!

«ВІДКРИТА ЦЕРКВА» – це інтерактивний проект «Живого телебачення». У межах проекту ми щоразу порушуємо нову й важливу для суспільства тему і з допомогою Блаженнішого Святослава шукаємо відповіді на виклики часу. У кожній програмі ви почуєте думки експертів, результати найсвіжіших соціологічних досліджень і цікаві факти з життя Глави УГКЦ із перших вуст! «Родзинка» нашої програми – щирий інтерактивний діалог із глядачем, під час якого кожний охочий може поставити запитання Предстоятелеві УГКЦ й одержати жадану відповідь одразу.

Джерело:  Департамент інформації УГКЦ

20.08.2017р. Б. / Свята Тереза з Калькутти про зв'язок між абортом і темою миру

«Найбідніший серед бідних», – такий заголовок має стаття італійського публіциста Карло Казіні, присвячена думкам святої Матері Терези з Калькутти про лихо аборту, що побачила світ у суботньому номері ватиканського часопису «L’Osservatore Romano», в якій автор вказує на те, що зв’язок між темами аборту й миру, який вона постійно підкреслювала, говорить про те, що питання життя що має народитися, було серед головних в її служінні.

У статті зазначається, що мир не є будь-якою цінністю, але максимальним прагненням як окремих осіб, так і всього суспільства загалом. Загальна Декларація прав людини називає його основою визнання гідності кожної істоти, що належить до людського роду. «Свята убогих» визнавала цю гідність ділами, шукаючи її там, де вона є найменш помітною, аби вивести її на яв – до відкинених, маргіналізованих, убогих, до тих, кого вважають непотребом, життя яких позбавлене будь-якої якості та відсунуте суспільством аж до найвіддаленіших периферій.

Але «найубогішим серед бідних» Мати Тереза називала ще ненароджену дитину. В листі, написаному 1992 року до Італійського Руху на захист життя, вона писала: «Той, хто ще не народився, є найслабшим, найменшим і найнещаснішим серед людського роду, бо навіть його життя залежить від матері, залежить від мене і від тебе. Якщо ще ненароджена дитина повинна вмерти з вільної волі матері, яка є тією, що повинна захищати та підтримувати життя, то хто потребує більшого захисту? Ось чому я називаю дітей, які ще не народилися, найбіднішими серед убогих. Якщо мати може вбити свою ж дитину у вланому лоні, знищити плоть від своєї плоті, життя від свого життя і плід своєї любові, чому дивуємося насильству й тероризмові, що поширюється навколо нас? Аборт сьогодні є найбільшим руйнівником миру в світі, найбільшим нищителем любові».

Два роки перед тим, в одному з інтерв’ю, свята Тереза з Калькутти ось як пояснювала крайню убогість зачатої дитини: «Навіть найбідніші з-поміж бідних, які сплять на вулиці й живуть на смітниках, не є такими потребуючими, як ненароджене дитя, вбите шляхом аборту. Ніхто не може прийти до найбідніших на вулиці Калькутти, вбити їх та отримати заплату й похвалу з боку суспільства за те, що вбив їх. Закон не дозволяє вбивати бідних, що живуть на вулицях Калькутти. Але закон “дозволяє” вбивати жертв аборту, а ті, які їх вбивають, отримують за це плату».

Свята Мати Тереза повторювала ці думки й під час найурочистіших прилюдних заходів, вказуючи на зв’язок між правом на життя зачатих дітей і миром. Зокрема, отримуючи 11 грудня 1979 року Нобелівську премію миру в Осло та виступаючи 26 жовтня 1985 року перед Генеральною Асамблеєю ООН в Нью-Йорку. Згадані події також мають дуже вагомий символічний зміст, оскільки вручення Нобелівської премії відбулося в рік, присвячений правам дитини, а виступ в ООН збігся із завершенням святкувань, приурочених 40-й річниці цієї міжнародної організації та відбувався у присутності монархів, президентів, дипломатів та численних журналістів з усього світу.

Промовляючи в Осло, Мати Тереза сказала: «Мені здається, що найбільшим руйнівником миру сьогодні є аборт, оскільки він – це безпосередня війна, вбивство, скоєне самою матір’ю. У Святих Писаннях читаємо, і Бог це говорить дуже ясно: “Навіть якщо мати забуде про своє дитя, я тебе не забуду. Я викарбував тебе у себе на долоні”. Ми викарбувані на Його долоні, настільки близькі до Нього, що навіть ненароджена дитина викарбувана на Божій долоні. Але тим, що мене найбільше вражає, є початок цієї фрази, що навіть якщо мати зможе забути, що є чимось неможливим, але якщо навіть б це і було можливим, я не забуду. І сьогодні найбільшим засобом знищення миру є аборт».

Промовляючи в ООН, свята Тереза з Калькутти сказала: «Ми повинні подякувати Богові за те, що протягом сорока років дозволив Організації Об’єднаних Націй здійснювати свою діяльність на користь добра всіх народів землі. Всі ми – Божі діти. Жодні відмінності кольору шкіри, національної чи расової приналежності не повинні нас розділяти (...). Сьогодні живемо в умовах серйозної загрози ядерної війни, намагаємося прогнати думки про СНІД, але не стаємо на заваді тому, що вбивають ще ненароджених дітей. Аборт – це велика загроза мирові. Усуваючи ще ненароджену дитину, ми намагаємося усунути Бога».

І не йде мова про якісь окремі вислови. Свята Мати Тереза з Калькутти повторювала їх при сотнях інших нагод. Вони вказують на те, що згідно з її баченням, існує тісний зв’язок між миром і захистом життя, що має народитися. І як протилежність, вона викриває зв’язок між абортом і війною, тероризмом і насильством.

Очевидно, що мова не йде про те, що окрема жінка, що перериває вагітність, несе загрозу мирові, але про те, що суспільство завойовує прийняття аборту немов права і цивілізаційного прогресу. Найвищою загрозою не є факт аборту сам у собі, часто спричинений тугою, самотністю, несвідомістю жінки, на яку Мати Тереза завжди дивилася лагідним поглядом, але прийняття цього факту, називаючи його позитивною цінністю визволення людини, аж до того, що до нього заохочується і проголошується його правом. Мати Тереза є суворою не до жінок, але до законодавців і промоутерів того, що святий Іван Павло ІІ називав «культурою смерті», «змовою проти життя», «війною сильних проти слабких».

У посланні до учасників Каїрської конференції на тему населення землі та розвитку свята Тереза з Калькутти писала: «Якщо чуємо про те, що навіть мати може вбити свою дитину, то як можемо казати іншим не вбивати собі подібних? Говорю це до кожної людини й до всіх країн світу: життя – це найбільший Божий дар. Я часто повторювала і переконана в тому, що найбільшим руйнівником в сучасному світі є аборт». А промовляючи 3 лютого 1994 року до Конгресу США, вона сказала: «Кожна держава, яка приймає аборт, не вчить свій народ любити, але, радше, застосовувати насильство задля досягнення того, чого бажає».

Джерела:     Радіо Ватикан

Воїни Христа Царя

16.08.2017р. Б. / "Співзалежна дружина може робити ще більше шкоди, ніж її чоловік", - отець Ярослав Рохман (+AUDIO)

В ефірі Радіо Марія з о.Ярославом Рохманом говорили про проблему співзалежності.  Як виявилося, співзалежні особи можуть наносити не менше шкоди,  ніж люди з алкогольними проблемами.

Уявіть п'яного батька,  який приходить додому.  В нього може бути і гарний настрій, не завжди така особа буйна! І тут дружина, зустрічаючи його з порогу, починає істерити, нарікати і дорікати,  і все це на очах дітей... 

Часто дружина падає в брехню, набирає собі додаткових обов'язків. Таким чином вона компенсує собі брак любові.  Зайнятістю вона заповнює порожні місця свого серця. 

Алкоголіку ми маємо сказати: "Мені шкода, що ти маєш таку проблему. Давай подумаємо, як вирішити її".

Ніколи не змушуйте особу лікуватися,  говоріть з нею! 

Любов є довготерпеливою, тому я все одно залишаюсь з ним - має сказати дружина. Інша справа,  якщо залежна особа відкидає любов, тоді любов буде безсилою...

Джерело:  Воїни Христа Царя

15.08.2017р. Б. / "Марш за життя та сімейні цінності" проходив вулицями Одеси

13 серпня, центральними вулицями м. Одеси пройшов “Марш за життя та сімейні цінності”. 

Розпочався «Марш за життя та сімейні цінності» на Грецькій площі. Колону очолили священнослужителі та представники різних християнських конфесій та церков м. Одеси. Чисельна кількість учасників Маршу прямувала вулицями: Дерибасівська, повз Оперний театр і до пам'ятника Дюку де Рішельє. 

Представниками від Української Греко-Католицької Церкви під час Маршу за життя були: о. міт. д-р Роман Мірчук, о. Ігор Тарас, о. Петро Маковецький та громада вірних.

Одесити виступили за збереження традиційних відносин між чоловіком і жінкою.

Джерело:    Прес-служба Одеського Екзархату УГКЦ

14.08.2017р. Б. / Апостольський Престол і легалізація «гомосексуальних подружь»

Церква навчає, що повага до гомосексуальних осіб не може провадити до схвалення гомосексуальної поведінки або легалізації гомосексуальних зв’язків чи всиновлення ними дітей.

Так стверджується в обов’язковому для всіх католиків документі Конгрегації віровчення «Зауваження стосовно проектів юридичної легалізації зв’язків поміж гомосексуальними особами» (2003). Нагадуємо цей документ у зв’язку з маніпуляцією, яку намагалися провести гомосексуальні середовища стосовно Папи Франциска, просячи його про благословення для батьків, що вирішили охрестити трьох дітей, не подаючи при цьому жодної інформації, що йдеться про гейську пару.

Представляємо текст документа Апостольського Престолу, що регулює це питання.

Вступ

1. Різні питання стосовно гомосексуалізму були останнім часом чимало разів порушувані Святішим Отцем Йоаном Павлом ІІ та відповідними дикастеріями Апостольського Престолу (1). Ідеться бо про явище морально і суспільно тривожне, також у тих країнах, де воно не набирає якогось особливого виміру з погляду розпоряджень закону. Натомість воно викликає більший непокій у країнах, які вже легалізували або збираються легалізувати гомосексуальні зв’язки, у деяких випадках аж до надання прав усиновлювати дітей. Подані нижче зауваження не містять нових доктринальних елементів; їхня мета — нагадати основоположні істини, пов’язані зі згаданою проблемою, та вказати кілька аргументів раціонального характеру, які можуть прислужитися єпископам при укладанні більш детальних документів, з урахуванням ситуацій, наявних по різних регіонах світу: висловлювання для захисту й підтримки гідності подружжя як основи сім’ї і тривалості суспільства, чиєю конститутивною частиною є ця інституція. Ці зауваження мають також на меті скерувати діяльність католицьких політиків, яким указують принципи дій, згідних із християнською совістю, в ситуаціях, коли вони мають справу з законопроектами стосовно цієї проблематики (2).

Оскільки ці уваги стосуються природного морального права, нижче викладені аргументи пропонуються не тільки віруючим, але також усім людям, які займаються пропагандою і захистом спільного блага суспільства.

І. Суть і незмінні риси подружжя

2. Учення Церкви про подружжя і статеву комплементарність продовжує істину, вказану «recta ratio» і як таку прийняту всіма культурами світу. Подружжя не становить якогось «зв’язку між особами». Воно встановлене Творцем у своїй суті, принципових властивостях і цілях (3). Жодна ідеологія не може позбавити людський дух упевненості, що подружжя існує тільки між двома особами різної статі, які через взаємну особову відданість, характерну для них і виняткову, прагнуть до єдності їхніх особистостей. Так вони взаємно вдосконалюються, аби співпрацювати з Богом у переказуванні та вихованні нового людського життя.

3. Природна істина про подружжя була підтверджена Об’явленням, викладеним у біблійних розповідях про сотворення, які також становлять вираження первинної мудрості людини, що в ній можна чути голос самої природи. Існують три основоположні елементи творчого плану стосовно подружжя, про яке говорить Книга Буття.

Насамперед, людина, образ Божий, була створена як «чоловік і жінка» (Бут 1, 27). Чоловік і жінка рівні одне одному як особи і взаємно доповнюються як окремі статі. Статевість, з одного боку, належить до сфери біологічної, а з іншого — піднесена у людському створінні на новий рівень: особовий, на якому єднаються тіло і дух. Окрім того, Творець установив подружжя як форму життя, в якій реалізується спільність осіб, пов’язана зі здійсненням статевих актів. «Тому полишає чоловік свого батька і свою матір і пристає до своєї жінки, і стануть вони одним тілом» (Бут 2, 24).

Зрештою, Бог запрагнув ввірити цьому зв’язкові чоловіка й жінки особливу участь у своєму творчому ділі. Тому Він поблагословив чоловіка й жінку такими словами: «Будьте плідні й множтеся» (Бут 1, 28). У плані Творця комплементарність статі й плідність належать, таким чином, до самої природи подружжя як інституції. Навіть більше, Христос підніс подружній зв’язок чоловіка й жінки до гідності таїнства. Церква навчає, що християнське подружжя — це знак завіту між Христом і Церквою (пор. Еф 5, 32). Це християнське значення подружжя не применшує глибоко людської цінності подружнього зв’язку чоловіка й жінки, але підтверджує та зміцнює його (пор. Мт 19, 3‑12; Мк 10, 6‑9).

4. Немає жодної підстави, аби порівнювати чи будувати аналогії, навіть далекі, між гомосексуальними зв’язками і Божим планом стосовно подружжя та сім’ї. Подружжя є святим, натомість гомосексуальні зв’язки залишаються суперечними природному моральному праву. Тому що гомосексуальні дії «виключають зі статевого акту дар життя. Вони не випливають зі справжньої чуттєвої та статевої коплементарності. В жодному разі не можуть бути схвалені» (4).

У Святому Письмі гомосексуальні стосунки «засуджені як серйозне викривлення» (пор. Рим 1, 24-27; 1 Кор 6, 10; 1 Тим 1, 10). Це осудження Святого Письма не надає підстави стверджувати, що всі зачеплені цією неправістю мають тим самим особисту провину; однак воно свідчить, що гомосексуальні акти — внутрішньо невпорядковані (5). Таку саму моральну оцінку знаходимо у численних християнських письменників перших століть (6), і вона була однозначно прийнята католицькою Традицією. Тим не менше, згідно з ученням Церкви, до чоловіків та жінок із гомосексуальними схильностями «треба ставитися з повагою, співчуттям і делікатністю. Належить уникати щодо них будь-яких проявів неслушної дискримінації» (7). Такі особи покликані, як і інші християни, жити у чистоті (8). Але гомосексуальна схильність залишається «об’єктивно невпорядкованою» (9) і гомосексуальні дії — «це гріхи, що залишаються в глибокій суперечності з чистотою» (10).

ІІ. Позиції щодо проблеми гомосексуальних зв’язків

5. Перед лицем явища гомосексуальних зв’язків, які існують фактично, цивільні власті займають різні позиції: інколи обмежуються прийняттям цього явища; інколи оголошують пропозиції легалізувати такі зв’язки, під приводом уникнення — стосовно деяких прав — дискримінації особи, яка співживе з іншою особою такої самої статі; в деяких випадках вони навіть підтримують урівнювання в правах гомосексуальних зв’язків із гетеросексуальними подружжями у точному цього слова значенні, не виключаючи визнання юридичних підстав для клопотань про усиновлення дітей.

Там, де держава приймає політику фактичної толерантності, яка не тягне за собою законодавства, що було би чіткою легалізацією таких форм життя, потрібно правильно розрізнити окремі аспекти цього питання. Моральне сумління вимагає, аби в кожному випадку бути свідком повної моральної правди, яка заперечує однаковою мірою як схвалення гомосексуальних стосунків,  так і несправедливу дискримінацію осіб із гомосексуальними схильностями. Тобто діяти треба акуратно і розсудливо, маючи на увазі, наприклад, такі цілі: викрити можливе інструментальне чи ідеологічне використання цієї толерантності, однозначно визначити неморальність таких зв’язків, нагадати державі про доконечність утримати явище в таких межах, аби воно не становило загрози для суспільної моралі і, насамперед, не наражало молоде покоління на помилкові концепції статевості й подружжя, що позбавило б його необхідного захисту і посприяло поширенню самого цього явища. Тим, хто в ім’я толерантності хочуть включитися в діяльність за визнання певних прав гомосексуальним особам, які співживуть разом, належить нагадати, що терпимість до зла це щось повністю інакше, ніж схвалення і легалізація зла.

У разі юридичної легалізації гомосексуальних зв’язків, або ж законного зрівняння у правах гомосексуальних зв’язків із подружжями разом із визнанням за ними прав, властивих подружжю, обов’язковим є спротив, чіткий і виразний. Треба утриматися від будь-якої формальної співпраці у промуванні та впровадженні у життя законів так очевидно несправедливих, а також, якщо це можливо, від діяльності на виконавчому рівні. У цій матерії кожен може послатися на право відмовити у послусі з мотивів совісті.

ІІІ. Раціональні аргументи проти юридичної легалізації гомосексуальних зв’язків

6. Розуміння підстав, що вимагають обов’язкового згаданого спротиву інстанціям, які стараються легалізувати гомосексуальні зв’язки, вимагає кількох специфічних етичних вказівок, різних за своєю природою.

В порядку, що відповідає праведному розумові (recta ratio):

Завдання цивільного права — без сумніву, обмеженіше, ніж права морального (11), а цивільне право не може вступати у конфлікт із праведним розумом (recta ratio), не втрачаючи тим самим сили, що зобов’язує сумління (12). Кожний закон, установлений людьми, має право існувати як закон настільки, наскільки він згідний із природним моральним правом, що його визнає праведний розум, і наскільки він поважає, зокрема, невід’ємні права кожної особи (13). Прихильні до гомосексуальних зв’язків законодавства суперечать праведному розумові, оскільки надають юридичні гарантії, аналогічні до тих, які належать інституції подружжя, зв’язку поміж двома особами однієї статі. Беручи до уваги цінності, що з цим пов’язані, держава не може легалізувати такі зв’язки, не порушуючи свій обов’язок промувати і захищати основну для суспільного блага інституцію, якою є подружжя.

Можна би запитати, в якому сенсі може суперечити загальному благу розпорядження, що не велить ніяких особливих дій, а обмежується юридичним визнанням наявної реальності, яка видається на перший погляд незагрозливою ні для кого. У цьому відношенні треба замислитися насамперед над відмінностями, що існують між гомосексуальною поведінкою як приватним явищем, і тією самою поведінкою як стосунками, суспільно передбачуваними і схваленими, аж до надання їм рангу однієї з інституцій юридичної системи. Другий випадок не тільки набагато серйозніший, але й набирає набагато більших масштабів та глибини, через що провадив би до зміни цілого суспільного порядку, який би виявився протилежним суспільному благу. Цивільні закони — це принципи, що скеровують життя людини у лоні суспільства до добра або до зла. «Вони відіграють роль дуже важливу, а інколи вирішальну, в процесі формування певної ментальності й звичаїв» (14). Форми життя і взірці, виражені в них, не тільки формують зовнішнє суспільне життя, але провадять до модифікації в нових поколіннях розумінь та оцінки того, як належить діяти. Легалізація гомосексуальних зв’язків, таким чином, викликала би затінення деяких фундаментальних моральних цінностей і девальвацію інституції подружжя.

В порядку біологічному й антропологічному:

7. У гомосексуальних зв’язках — повний брак біологічних і антропологічних елементів подружжя та сім’ї, які могли б бути раціональною підставою для юридичної легалізації таких зв’язків. Вони, відповідно, неспроможні гарантувати прокреацію і тривання людського роду. Можливе використання засобів, наданих останніми відкриттями у галузі штучного запліднення, крім того, що пов’язане з серйозним порушенням пошани, належної людській гідності (15), щонайменше не змінюють їхньої неадекватності.

В гомосексуальних зв’язках також повністю відсутній подружній вимір, який становить людську і впорядковану форму статевих стосунків. Останні є насправді людськими лише тоді й лише настільки, коли й наскільки виражають і зміцнюють взаємопідтримку статей у подружжі й залишаються відкритими на переказування життя.

Як показує досвід, брак статевої двополюсності створює перешкоди у нормальному розвитку дітей, що можуть бути включені у такі зв’язки. Їм бракує досвіду материнства або батьківства. Включення дітей у гомосексуальні зв’язки шляхом усиновлення насправді означає скоєння насильства щодо цих дітей у тому сенсі, що використано їхню беззахисність заради включення їх у середовище, яке не сприяє повноцінному людському розвиткові. Вочевидь така поведінка була би серйозно аморальною і залишалась би в явному протиріччі з принципом, що його визнає також і Міжнародна конвенція ООН із прав дітей, згідно з якою найважливішою цінністю, що підлягає захисту, в кожній ситуації є благо дитини — істоти слабшої та беззахисної.

У порядку суспільному:

8. Суспільство завдячує своїм існуванням сім’ї, що базована на подружжі. Неминучий наслідок юридичної легалізації гомосексуальних зв’язків — це підрив визначення подружжя, через що воно стає інституцією, яка — у своїй юридично визнаній істоті — втрачає принциповий стосунок до аспектів, пов’язаних із гетеросексуальністю, як, наприклад, завдання прокреації та виховання. Якби з юридичного погляду подружжя між двома особами різної статі було визнане лише однією з можливих форм, концепція подружжя зазнала би радикальної зміни, із серйозною шкодою для спільного блага. Ставлячи гомосексуальні зв’язки на одному рівні з подружжям або сім’єю, держава діє самоуправно і вступає в конфлікт із власними обов’язками.

Для підтримки легалізації гомосексуальних зв’язків не можна посилатися на принципи поваги і недискримінування щодо кожної особи. Тому що чинення відмінностей між особами, або відмова юридичного визнання, або надання певного суспільного свідчення, неприпустимі лише тоді, коли вони перебувають у суперечності зі справедливістю (16). Ненадання суспільного і юридичного статусу подружжя для форм співжиття, які не є і не можуть бути подружніми, не суперечить справедливості, а навпаки, вимагається нею.

Не можна раціональним чином посилатися також та принцип слушної особистої автономії. Одна справа — те, що окремі громадяни можуть вільно займатися діяльністю, в якій безпосередньо зацікавлені, й те, що ця діяльність, загалом беручи, міститься у межах загального цивільного права на свободу; зовсім інша справа — те, що діяльність, яка не робить значущого ані позитивного внеску в розвиток особи і суспільства, мала би отримати від держави особливе й чітке юридичне визначення. Гомосексуальні зв’язки не реалізують — навіть у якнайдалі розгорнутій аналогії — завдань, з огляду на які подружжя і сім’я мають право на належне і особливе законодавче визнання. Натомість є слушні рації ствердити, що такі зв’язки шкідливі для правильного розвитку людського суспільства, особливо якби воно допустило би до зростання їхнього впливу на суспільний організм.

У порядку юридичному:

9. Оскільки подружні пари мають за завдання гарантувати спадковість поколінь, а отже, чітко сприяють спільному благу, цивільне право надає їм інституціональне значення. Натомість гомосексуальні зв’язки не вимагають особливої уваги з боку законодавства, оскільки не відіграють згаданої ролі для спільного блага.

Не є слушною аргументація, згідно з якою юридична легалізація гомосексуальних зв’язків нібито необхідна для того, щоб запобігти ситуації, в якій гомосексуалісти, які співживуть разом, утратили б, з огляду на самий факт співжиття, реальне визнання їхніх прав, що їх вони мають як особи і як громадяни. Насправді ж вони можуть завжди послатися — як усі громадяни на підставі приватної автономії — на загальне право на захист юридичного захисту спільних інтересів. Натомість серйозною несправедливістю є жертвування спільним благом і слушним правом сім’ї заради отримання благ, які можуть і повинні бути гарантовані без завдавання шкоди цілому суспільному організму (17).

IV. Позиція політиків-католиків щодо законодавства, прихильного до гомосексуальних зв’язків

10. Якщо всі вірні мають обов’язок противитися юридичній легалізації гомосексуальних зв’язків, то політики-католики до цього зобов’язані особливим чином, у відповідній їм сфері. Щодо законопроектів, які сприяють легалізації гомосексуальних зв’язків, треба мати на увазі такі етичні вказівки:

У тому разі, коли вперше пропонується законодавчому органові проект закону, прихильний до легалізації гомосексуальних зв’язків, католик-парламентарій має моральний обов’язок ясно і публічно висловити свій спротив і голосувати проти такого законопроекту. Віддати свій голос на користь тексту закону, настільки шкідливого для суспільства, — це серйозним аморальний учинок.

У разі, коли католик-парламентарій має справу з уже встановленим законом, прихильним до гомосексуальних зв’язків, він повинен противитися можливим для нього способом і зробити свій спротив публічним — ідеться про належне свідчення про істину. Якби не було можливим повне відхилення юридичних розпоряджень такого типу, то, посилаючись на вказівки, уміщені в енцикліці «Evangelium vitae», [такий політик] «учинив би слушно, надаючи свою підтримку пропозиціям, мета яких — обмежити шкідливість такого закону і які таким чином прагнуть до зменшення негативних наслідків у царині культури і суспільної моралі», за умови, що «буде ясний і знаний усім» його «особистий абсолютний спротив» законам такого плану і що буде відвернена небезпека згіршення (18). Це не означає, нібито в цій матерії закон більш обмежувальний міг би вважатися справедливим законом або принаймні припустимим; навпаки, ідеться радше про слушну і обов’язкову спробу прагнення до принаймні часткового скасування несправедливого закону, коли його повне відхилення наразі не є можливим.

Закінчення

11. Церква навчає, що повага до гомосексуальних осіб у жодному разі не може провадити до схвалення гомосексуальної поведінки або легалізації гомосексуальних зв’язків. Спільне благо вимагає, аби закони визначали, підтримували й захищали подружні зв’язки як підставу сім’ї — основоположної клітинки суспільства. Юридичне визнання гомосексуальних зв’язків або урівнення їх із подружжям означало би не тільки схвалення внутрішньо невпорядкованої поведінки, і в підсумку роблення їх моделлю для сучасного суспільства, але й утрату фундаментальних цінностей, що належать до спільного спадку людства. Церква не може не захищати ці цінності з огляду на благо людей і всього суспільства.

Його Святість Йоан Павло ІІ, під час аудієнції, уділеної 28 березня 2003 р., ничжепідписаному кардиналові-префекту затвердив ці зауваження, ухвалені на пленарному зібранні Конгрегації віровчення, і повелів їх оприлюднити.

Рим, резиденція Конгрегації віровчення, 3 червня 2003 р., в день спомину святих мучеників Карла Лванги і товаришів.

Йозеф кардинал Рацінґер, префект
Анджело Амато SDB, титулярний єпископ Сіла, секретар

Примітки:

1. Пор. Йоан Павло ІІ, роздуми над молитвою «Ангел Господній», 20 лютого 1994 і 19 червня 1994; промова до учасників пленарного засідання Папської ради з питань сім’ї, 24 березня 1999; Катехизм Католицької Церкви, пп.2357-2359, 2396; Конгрегація віровчення, Декларація «Persona humana», 29 грудня 1975, п. 8; Лист до єпископів Католицької Церкви про душпастирство гомосексуальних осіб, 1 жовтня 1986; Зауваження стосовно відповіді на пропозиції законів про недискримінування гомосексуальних осію, 24 липня 1992; Папська рада з питань сім’ї, Лист до голів Конференцій єпископатів Європи у справі резолюції Європарламенту стосовно гомосексуальних зв’язків, 25 березня 1994; Сім’я, подружжя і «фактичні зв’язки», 26 липня 2000, н. 23.
2. Пор. Конгрегація віровчення, Доктринальна нота про деякі аспекти діяльності католиків у політичному житті, 24 листопада 2002, п. 4.
3. Пор. ІІ Ватиканський Собор, Душпастирська конституція «Gaudium et spes», п. 48.
4. Катехизм Католицької Церкви, п.2357.
5. Конгрегація віровчення, Декларація «Persona humana», 29 грудня 1975, п. 8.
6. Пор. нп. Св. Полікарп, Послання до Филип’ян, V, 3; св. Августин, Апологія I, 27, 1‑4; Афінагор, Прохання про християн, 34.
7. Катехизм Католицької Церкви, п.2358; пор. Конгрегація віровчення, Лист до єпископів Католицької Церкви про душпастирство гомосексуальних осіб, 1 жовтня 1986, п. 10.
8. Пор. Катехизм Католицької Церкви, п.2359; Конгрегація віровчення, Лист до єпископів Католицької Церкви про душпастирство гомосексуальних осіб, 1 жовтня 1986, п. 12.
9. Катехизм Католицької Церкви, п. 2458.
10. Там само, п. 2396.
11. Пор. Йоан Павло ІІ, енцикліка «Evangelium vitae», 25 березня 1995, п. 71.
12. Пор. там само, п. 72.
13. Пор. св. Тома Аквінський, Summa Theologiae, I-II, q. 95, a. 2.
14. Йоан Павло ІІ, енцикліка «Evangelium vitae», 25 березня 1995, п. 90.
15. Пор. Конгрегація віровчення, інструкція «Donum vitae», 22 лютого 1987, II. A. 1‑3.
16. Пор. св. Тома Аквінський, Summa Theologiae, II-II, q.  3, a. l, c.
17. Окрім того, не варто забувати: завжди існує небезпека, що законодавство, визнаючи гомосексуалізм підставою домагатися прав, могло би на практиці заохотити осіб із гомосексуальними схильностями проявити їх, ба навіть шукати партнера задля кращого використання законних можливостей (Конгрегація віровчення, Вказівки стосовно відповіді на пропозицію законів щодо недискримінації гомосексуальних осіб, 24 липня 1992, п. 14).
18. Йоан Павло ІІ, енцикліка «Evangelium vitae», 25 березня 1995, п. 73.10.

Джерела:   CREDO

 

Воїни Христа Царя

09.08.2017р. Б. / Священнослужителі Одеси проти ЛГБТ-параду: це гріх і мерзота перед Богом

Священнослужителі одеських християнських церков виступають проти проведення в місті фестивалю «Одеса Прайд-2017», в рамках якого планується ЛГБТ- парад.

Священнослужителі різних конфесій провели 8 серпня прес-конференцію і пояснили, що приводом для публічного виступу послужило проведення з 8 по 13 серпня, в місті фестивалю «Одесса Прайд-2017», зокрема, гей-параду.

Представники духовенства звернулися до мера Одеси Геннадія Труханова і губернатора області Максима Степанова з проханням посприяти у скасуванні вищевказаного заходу.

Представники різних конфесій, анонсували, що 13 серпня о 17:30 на Грецькій площі стартує християнський хід «За сімейні цінності», який пройде вулицями Дерибасівська, Рішельєвська, Думська площа і до пам'ятника Дюку.

Представники церков заявили, що церква не виступає проти людей з нетрадиційною орієнтацією, а засуджує гріх, який ці люди мають намір пропагувати.

«Людину не можна звинувачувати в тому, що він не такий, як усі, ми звинувачуємо гріх як такий. Ми не можемо проповідувати гріх. Всі релігії засуджують одностатеві шлюби - вони ні до чого доброго не приводять. Що це за родина, в якій немає і не може бути дітей?», - сказав священнослужитель.

«Святе Письмо чітко говорить про цей гріх - це мерзота перед Богом. Нав'язувати свою недосконалість іншим - це неприпустимо. Подібна подія в нашому місті несе руйнівний характер», - додав інший представник духовенства.

Священики також висловили думку про те, що не варто нашому суспільству переймати всі цінності і тенденції з Європи.

«Модно зараз говорити, що ми йдемо в Європу, і багато людей думають, що ми повинні прийняти все, що є в Європі, - це не так. Нам потрібно прийняти правосуддя. Але постає питання: чому ми легко приймаємо норми ЛГБТ і пропагуємо їх в нашому суспільстві і чому так складно встановлюємо правосуддя? Причина цього - гріх. Якщо ми йдемо в Європу, ми не зобов'язані приймати все, що там є. Якщо говорити про історію, то Європа процвітала, поки творилася на християнських цінностях. Не потрібно бути пророком: якщо припустити, що якщо все буде йти так, як зараз, то Європа через 50 років буде мусульманською. Чому? Та тому, що у мусульман є стандарти, і вони народжують дітей », - зазначив один з духовенства.

Насамкінець священнослужителі підкреслили, що для окремих учасників ЛГБТ- спільнот двері церкви, для покаяння, відчинені завжди.

Джерело:     Прес-служба Одеського Екзархату УГКЦ

08.08.2017р. Б. / Австралійська війна проти християнських дітей

Глава «Католицької ліги» Біл Донох’ю пояснює, чому кардинал Джордж Пелл не зможе постати перед справедливим судом у жовтні:

Якби не йшлося про кардинала Джорджа Пелла, то «Католицьку лігу» сильно б не хвилювало, що вільна країна типу Австралії вирішила наслідувати тоталітарний режим Північної Кореї. Однак він має значення, і тому ми стурбовані. Він був жертвою переслідування впродовж довгого часу, і постане перед судом Мельбурна 6 жовтня. Судячи з нещодавніх подій, здається неможливим, що суд над ним буде справедливим.

У штаті Квінсленд, другому за величиною в Австралії, минулого тижня оголосили війну проти дітей-християн: їм заборонили говорити про Ісуса на території шкільного подвір’я. Також заборонили поширювати різдвяні картки, пов’язані із народженням Ісуса, та створювати прикраси на ялинку. Окрім того, під заборону потрапили і браслети, що поширюють «добру новину про Ісуса».

«Християни, готуйтесь до переслідування», - пише у статті австралійський журналіст Ендрю Болт. – «Я – не християнин, але мене вражає, чому ваші єпископи і священики не попереджають вас про те, що дуже скоро на вас навалиться». Болт правий. Боягузливість перед обличчям утисків ніколи не спрацьовує, однак багато католицьких і протестантських лідерів цього так і не навчились.

Антихристиянський фанатизм широко поширений в Австралії. Болт пише, що лише минулого тижня «двох християнських проповідників піддали антидискримінаційному трибуналу Тасманії за те, що вони проповідували свою позицію на основі віри щодо традиційного подружжя і гомосексуальності». Два роки тому Архиєпископ Джуліан Портеус з Гобарту, один із найвідоміших захисників католицької віри в Австралії, був змушений пояснювати владі, «яким правом він висловлювався проти одностатевих подруж».

Австралійський журналіст Біл Мюленберг написав колонку «Тривала війна проти християнства в Австралії», що розповідає про деталі розширення цензури, що триває по всій країні. Він посилається на статтю, яку написав в 2015 році про придушення свободи релігійного слова в австралійському штаті Вікторія, де зараз проводиться суд над кардиналом Пеллом. Згодом ця політика торкнулась дітей, яким заборонили співати різдвяні пісні.

Як завжди, такі вказівки мотивуються вільнодумною концепцією свободи. Права учасників демонстрацій на захист життя були урізані, а усі промови, які не вважаються ґей-френдлі, піддаються цензурі.

Якщо б це була суто антихристиянська фобія, то це могло б не набувати аж такого значення. Але йдеться про набагато більше. Це – культурний фашизм, спонсором якого є держава.

У 2012 році покійний архиєпископ Чікаґо, кардинал Френсіс Джордж, говорив про зростання середовища, яке є ворожим до християнських висловлювань в Америці. Тоді він сказав, що очікує, що зможе померти на ліжку, «а мій наступник помре у в’язниці, а його наступник помре як мученик на публічній площі».

Схоже на те, що передбачення кардинала Джорджа наближається семимильними кроками у Австралії. І для кардинала Пелла воно не обіцяє нічого доброго – культурний клімат є отруйним для католиків.

Переклад: "Католицький оглядач" за матеріалами Catholic League

Джерело:  Воїни Христа Царя

05.08.2017р. Б. / Більше половини британських жінок, які минулого року зробили аборт, користувались контрацепцією

Найсвіжіші статистичні дані показують, що більше половини жінок, які зробили аборт у Великобританії впродовж минулого року, використовували хоча б один метод контрацепції.

Дані подані на основі бази 60 592 жінок, які зробили аборт в «British Pregnancy Advisory Service», одному з найбільших постачальників абортів в країні.

Відповідно до даних, 51,2% жінок, які хотіли зробити аборт в 2016 році, користувались як мінімум одним методом контрацепції, а чверть з цих жінок використовувала метод, який вважається «найбільш ефективним» - гормональні таблетки контролю народжуваності та протизаплідні спіралі.

Як інформує CNA, одним із найбільш популярних в суспільстві аргументів на користь контрацепції є те, що вони можуть зменшити рівень кількості абортів. Однак ця статистика підтверджує аргументи про-лайф активістів, котрі наголошують, що контрацепція навпаки спричинює до збільшення потреби у абортах, створюючи фальшиве враження, що вагітність більше не є ймовірним наслідком сексуального співжиття.

Еббі Джонсон, котра колись була директором «Planned Parenthood», а зараз очолює організацію, що допомагає аборціоністам покинути їх роботу, розповіла з власного досвіду: «Я бачила жінок, які робили два, три, чотири аборти через те, що їхня контрацепція не спрацювала».

Джерело:  Воїни Христа Царя

04.08.2017р. Б. / Співжиття до шлюбу — бути чи не бути?

Збереження «аварійного виходу» чи «генеральна репетиція»? Що мотивує пару оселитися разом, але не одружуватися? А ти знаєш, що це може бути намаганням приховати серйозну проблему в стосунках?

Сучасна людина не готова докладати зусилля для досягнення результатів, сподіваючись, що все можна отримати не напружуючись. Діє принцип — усе й одразу. За цією логікою, максимальний результат досягається мінімальними зусиллями. Тобто маємо права, а от щодо обов’язків… ще подумаємо. І головне, що такий підхід стосується найрізноманітніших сфер життя, в тому числі й почуттів.

Нас єднає кохання, ну, а якщо щось не складеться, якщо з’явиться навіть найменша відмінність у думках, то навіть не намагатимемось протистояти труднощам, як просто покинемо „поле бою“! Люди залишаються разом на певних умовах, готові ділити між собою все — але тільки в певних межах, які зазвичай навіть чітко не визначені. Часто їх і не обговорюють, а просто обоє передбачають для себе „аварійні виходи“, аби в разі чого втекти зі стосунків, які не влаштовують.

Справжній якісний стрибок у взаєминах настає тоді, коли закохані, пізнаючи власні недоліки й недосконалості іншого, все ж вирішують будувати спільне майбутнє.

Любов може розвиватися лише тоді, коли ми докладаємо зусилля для цього. Один із найбільших парадоксів сучасності є переконання, що можна жити і будувати стосунки, не змінюючи себе, власних переконань чи не шукаючи порозуміння і способу співжиття, зручного для обох.

Якщо ми хочемо, щоби наш зв’язок розвивався, мусимо бути готові витратити зусилля. Має рацію Еріксон: що любов спочатку є облудою, потім розчаруванням, і нарешті — жертовністю. Кожен із цих етапів розвитку — необхідний. На першому етапі люди пізнають щастя володіння, на другому — біль від втрати, а на третьому — осягають радість віддавати.

Коли люди зустрічаються, закохуються, щоразу краще пізнають одне одного, дізнаються про власні вади і недоліки партнера, то можуть вирішити одружитися: я бажаю провести з тобою решту свого життя, беру тебе за чоловіка/дружину. Розлучення — це завжди надзвичайно болісний досвід, оскільки означає руйнування мрій.

Не прирікаймо мрії на поразку! 

Євангельське послання говорить інакше: мрії треба здійснювати, бути їм вірним, надавати їм конкретної форми через зусилля щоденного вибору, і їх треба живити надіями. Закоханість — це неконтрольоване почуття, натомість шлюб укладають свідомо, з власного вибору, тому він так сильно пов’язаний із вільною волею. Що робити, аби бути задоволеними, залишаючись все життя в одних стосунках? Як не піддатися спокусі чи, що гірше — злості?

Церква не прагне, щоб ми „терпіли“ одне одного, а — кохали все життя!

Укладення шлюбу є і завжди буде визнанням віри. В себе, в тебе і в Бога. Однак це свідоме визнання, а не вчинок безумця. Ми укладаємо його усвідомлено і осмисллено, оскільки зрозуміли, що готові вкласти свої старання в спільну мрію — бути разом.

У наші неспокійні часи всі мріємо про парашут, який вбереже нас від падіння з висоти; всі прагнемо якоїсь гарантії. Не обманюймо себе: чимало людей вважають, що подружжя, укладене в церкві, та шлюбне благословення — це якийсь католицький забобон, своєрідна форма католицького страхування… Наслідком такого способу мислення стають нерозважні рішення про спільне життя без шлюбу. І це вже досить давно і впевнено увійшло в моду.

Конкубінат — „генеральна репетиція“ 

Ця спроба має допомогти зрозуміти — чи насправді ми одне одному призначені. Але така половинчаста залученість створює ризик, що ми ніколи не позбудемося страху і не наважимося прийняти остаточне рішення. Думка, що співжиття стане підготовчим періодом до подружжя, — повністю помилкова.

Адже подружжя — це реальний якісний „стрибок“ і прийняття нового способу життя. Доки ми не зважимося на цей стрибок — не дізнаємося, чи ми на це спроможні. Саме цей стрибок дає нові сили і мотивацію, якої конкубінат не здатен дати, бо він завжди залишає відчиненим „запасний вихід“ для втечі. Коли я свідомо вирішую, що не збираюся втікати, коли замикаю двері й перестаю думати, що десь там, напевно, існує для мене краще місце (а це найобґрунтованіша думка — існують тисячі кращих місць!), то я сам змінюю простір, у якому живу, в найліпше місце на світі.

Можна ходити на тренування, скільки завгодно; переглядати всі можливі фото і відео про гори, однак доки не вирушиш у дорогу з наплічником і рішенням — не маєш жодних шансів здобути омріяну вершину!

Джерела:     dyvensvit.org

Воїни Христа Царя