У Львові вийшов друком щоденник духовної боротьби з невиліковною онко – недугою молодого священика УГКЦ о. ВАСИЛЯ ПОТОЧНЯКА. У своїх записах священик ділиться думками і дає поради для тих, кого спіткало подібне горе.
З порад о. Поточняка:
Що НЕ ПОТРІБНО робити друзям і близьким хворого:
1. плакати, жаліти, співчувати, заживо хоронити;
2. увесь час говорити про хворобу і тих, що хворіли;
3. розказувати про свої хвороби, приблизно таке: «а у мене грижа…»;
4. не говорити багато і не розпитувати: «А де будете? А що там є?».
Що ПОТРІБНО робити друзям і близьким хворого:
1. Потрібно здорово і по-християнськи дивитися на хворобу;
2. підтримати на думці, що з цього виходять;
3. Бог — господар Життя;
4. запропонувати допомогу і контактувати (телефон, е-мейл, скайп) ненав’язливо, але бути готовим, щоб хворий виговорився;
5. під кінець — пожартувати.
З думок священика:
У неділю, 2 вересня 2012 р, я вирішив жити Життям. Не замикатись,
не жалітись, не сумувати. А радіти, помагати, завершувати розмови,
зустрічі у добрих взаєминах. Я сповідав і служив у Вишгороді. Так
добре. Ніхто нічого не знає…
….Довго молюсь. Якось стає мені страшно за майбутнє. Чи витримаю
у стіп Ісуса? Чи не зламаюсь у вірі? Чи буду до кінця світитись радістю
і надією, передавати Божу силу і любов?.. Ще в цей понеділковий вечір
відсилаю смс-ки до усіх знайомих (близько 30-ти). Такого змісту:
«Хворий, їду за кордон на лікування… Прошу молитись…» Дві незрозумілі
«підтримки» отримую в цей день від близьких: Одна: дзвонить і плаче… А
це — страшніше за все. Так не можна. Я теж хотів плакати… Друга:
запитує, куди їду. Теж недоречно…
…Все ж важливо не те, скільки ти живеш років, а те, як ти живеш.
Якщо Господь вважає, що моє життя і період терпіння будуть вистачаючими
задля спасіння моєї душі і заохоти до духовного життя ще когось, то хай
так буде! На славу Божу!...
Під час молитви «З нами Бог, зрозумійте народи і поклоняйтеся, бо
за нами Бог!» у Божому гробі мене якось просвітило світло невидиме.
Здається, Боже світло. Віра і світло як найосновніші у моєму
подальшому складанні жертви Богу. Тому прошу у Господа надалі сіяти
миром, любов’ю, добротою, глибиною та вірою.
Кожне «Господи Ісусе Христе...» має велику вагу. Я це відчуваю
щодня, щогодини, щохвилини. З ласки Божої я, здивований новим для мене
покликанням, бажаю свідчити усім Вам велику Божу милість, яка зцілює
тих, хто усю надію покладає на Нього. Навіть, коли і не дуже готувався
до такого виду служіння.
Дорогенька жива Церкво! Останніх декілька днів, внаслідок
поєднань хіміо — та радіотерапії, фізично мені стало трохи важкувато:
майже цілковите загальне ослаблення організму зі своєрідними симптомами.
Саме тому поручаю свої маленькі фізичні терпіннячка Божому часові
спасіння. Також намагаюсь пережити «свій час» в Бозі дуже свідомо
і подячно, преображаючи його на проповідь любові, прослави і вдячності.
Чому Бог забирає мене ? У молитовній тиші я вдумувався в це
питання (вкотре поставлене за останні два тижні). Моя остаточна
відповідь — «Так треба». Саме тому молюсь тими днями за словами ап.
Павла «молитвою і благанням з подякою»…
Щоденник можна придбати у магазині видавництва «Свічадо»
Підготувала Христина Кутнів
Джерело: Воїни Христа Царя
Немає коментарів:
Дописати коментар