Інтронізація
Христа Короля Польщі, яка відбулась 19 листопада цього року, викликала
доволі цікаву реакцію українських ЗМІ та українського сегменту
інтернету. Практично весь минулий тиждень ця тема випливала на поверхню у
різних форматах в інформаційному середовищі. І для людини неупередженої
було цілковито зрозуміло – український інформаційний простір неготовий
до ретрансляції релігійних новин, навіть з теренів найближчих
українських сусідів.
Світські українські ЗМІ показали повний непрофесіоналізм у підході до
цієї новини. І як це комусь не дивно, послизнулися вони на тонкому
льоду релігійної термінології. Адже у польському релігійному контексті
слово інтронізація це не возведення на престіл, а посвячення. Поляки не
настільки темні в питаннях власного католицтва, щоб возводити Христа на
польський королівський престіл. Вони просто посвятили свою батьківщину
Христу Цареві на передодні Неділі Христа Царя.
Зрештою, це стара християнська практика: посвячувати свою країну,
свій народ, свою родину опіці святих, чи навіть самому Богові. Так
Ярослав Мудрий посвятив Русь Богородиці. Хорватський парламент – св.
Йосипові Обручнику. Король св. Емерік посвятив Угорщину – Богородиці.
Мексиканські єпископи – Богородиці Ґваделупській. А нещодавно
Блаженніший Святослав, Глава УГКЦ, посвятив Україну Богородиці
Фатімській.
Дикість, відсталість і безкультур’я української журналістики у
релігійних питаннях, напевно, має дуже мало аналогів у світі. Але
реакція соціальних мереж на цей акт віри наших західних сусідів вказує
на просто таки жахливий релігійний ідіотизм українського суспільства. І
найгірше, складається враження, що більшість активних в інформаційному
середовищі українських громадян горді зі свого незнання і затурканості.
Низький загальноосвітній рівень українського суспільства – це
насправді дуже серйозна проблема не тільки для стабільності українського
суспільства, яке є багатоконфесійним, але й у вибудовуванні української
міжнародної політики.
У внутрішньому житті українського суспільства релігійний
анальфабетизм був і надалі залишається джерелом поки що приглушених
світоглядних конфліктів. Але він також позбавляє самих українців
розуміння власної культури, яка виросла саме з релігійного – в цьому
випадку християнського – коріння.
У міжнародних стосунках цей анальфабетизм породжуватиме не тільки
провали української дипломатії, але й фундаментальне нерозуміння
ментальності західних суспільств. А через відсутність розуміння західної
цивілізації, яка виросла із християнського кореня, серйозно
обмежуватиме здатність українського суспільства до співпраці із
суспільствами Заходу.
Такий стан речей могло б покращити запровадження у загальноосвітні
школи обов’язкового предмету, який би ознайомлював учнів із основами
християнства та його великих напрямків, з основами юдаїзму, ісламу,
індуїзму та релігійних традицій Далекого Сходу. Проте, враховуючи рівень
лінивства та секуляризації українського суспільства, годі сподіватися
на подібний розвиток подій. Але що не можливе в людей – можливе в Бога.
Тому надія, як кажеться, вмирає останньою.
о. Орест-Дмитро Вільчинський
Джерело: Воїни Христа Царя
Немає коментарів:
Дописати коментар