Дорогі брати і сестри,
В релігійному житті стародавнього Ізраїля велике значення мали
пророки, їх навчання та їхні пророцтва. Серед них виділяється
особистість Іллі, покликаного Богом, щоб провадити народ до навернення.
Його ім’я означає «Господь є моїм Богом» і згідно з тим ім’ям
розвивається його життя, цілковито присвячене тому, щоб пробудити в
людях визнання Господа єдиним Богом. В Книзі Сираха про нього сказано «І
з’явивсь Ілля, пророк вогненний, і слово його смолоскипом палало»
(Сир.47,1) З тим смолоскипом Ізраїль віднаходить дорогу до Бога.
Сповнюючи своє служіння, Ілля молився, благав Господа за воскресіння до
життя сина вдови, яка надала йому притулок (1Цар.17, 17-24), взивав до
Бога, розповідаючи Йому про свою втому і страх, коли втік в пустиню від
цариці Єзавелі, яка намагалася його вбити (1Цар.19,1-4), але в повній
силі Ілля являє себе посередником на Горі Кармель, коли перед цілим
Ізраїлем молився до Господа, щоб Той об’явився і навернув серце народу.
Той випадок описаний в 18 главі Першої Книги Царів і ми сьогодні на
ньому затримаємось.
Знаходимося в Північному Царстві, в ІХст. до Р.Х., за часів царя
Ахава, коли в Ізраїлі дійшло до відкритого синкретизму. Окрім Господа
народ почитає Ваала: ідола, який додає добробуту, від якого походить дар
дощу, і якому, в зв’язку з цим, приписували силу обдарування землі
родючістю, а людей і худобу життям. Народ Ізраїля, незважаючи на
твердження, що слідує за Богом невидимим і таємничим, шукав також
захисту в бога зрозумілого і передбачуваного, від якого, як вважав, за
жертву міг би отримати добробут і плідність. Ізраїль впав в гріх
ідолопоклонства, постійній спокусі віруючих, вважаючи, що може служити
двом панам (Мт.6,24; Лк.16,13) та полегшувати непіддатливий шлях віри в
Всемогутнього, покладаючи свої надії також і на бога безсилого,
створеного людьми.
Власне аби викрити всю оманливу глупоту такої постави, Ілля збирає
ізраїльський люд на горі Кармель і ставить їх перед необхідністю вибору:
«Коли Господь є Бог, ходіть за ним; коли ж це Ваал – ходіть за ним»
(1Цар.18,21). І пророк, вісник Божої любові, не полишає народ на самоті
перед таким вибором, але допомагає йому, показуючи знак, який виявляє
правду: він і всі пророки Ваала готують жертву і будуть молитися, а
правдивий Бог об’явиться, відповідаючи на молитву вогнем, який спалить
жертву. Так починається протистояння між пророком Іллею та прибічниками
Ваала, яке розгортається по суті між Господом Ізраїля, Богом визволення і
життя, і німим та порожнім ідолом, який нічого не може вчинити, ні
доброго, ні злого (Єрм.10,5). Розгортається також і протистояння між
двома цілком різними способами звертання до Бога і молитви.
Пророки Ваала голосно кричать, скачуть, танцюють, калічать свої тіла
«мечами та списами, що аж кров з них дзюрчала» (1Цар.18,28). Звертаються
до самих себе, щоб змусити свого ідола до відповіді, надіються на
власні здібності, щоб спричинити його відповідь. В такий спосіб
виявляється брехлива природа ідола: є він вигаданий людиною як щось, чим
можна керувати і розпоряджатися, до якого можна отримати доступ своїми
власними силами. Таким чином, культ ідола, замість відкривати людські
очі на Неподібність, на відносини визволяючі, які дозволяють вийти з
тісного простору власного егоїзму, щоб досягти вимірів любові і
взаємного дарування, закриває особу в самотньому і розпачливому колі
самодослідження. Обман полягає в тому, що, поклоняючись ідолу, людина
почувається примушеною вдаватися до крайніх заходів в ілюзорній спробі
підпорядкувати його власній волі. Саме тому пророки Ваала продовжують аж
до причинення шкоди самим собі, до нанесення ран своєму тілу, в жесті
драматично-іронічному: щоб отримати відповідь, знак життя від свого
бога, покриваються кров’ю, символічно зодягаючись в смерть.
Цілком іншу поставу до молитви приймає Ілля. Просить людей
приблизитись, в такий спосіб включаючи їх в свою молитву і події. Ціллю
виклику, який він кинув пророкам Ваала, було приведення до Бога людей,
які загубилися, слідуючи за ідолами. Тому бажає, щоб Ізраїль з’єднався з
ним, став учасником і головною особою його молитви і всього, що
відбувається. Далі пророк будує зруйнований жертовник, як читаємо в
тексті: «Узяв Ілля 12 каменів за числом колін синів Якова, до якого
Господь сказав був: Ізраїль буде твоє ім’я» (в.31). Це каміння
представляє весь Ізраїль і є матеріальним нагадування історії вибрання,
покликання і визволення, предметом якої був народ. Літургічний жест Іллі
має визначне значення; вівтар є святим місцем, яке вказує на
присутність Господа, але каміння, з якого він зроблений, представляє
народ, який зараз, за посередництвом пророка, є ніби поставлений перед
Богом, стає «вівтарем», місцем дару і жертви.
Важливо, однак, щоб символ став реальністю, щоб Ізраїль пізнав
правдивого Бога і віднайшов власну ідентичність народу Божого. Таким
чином Ілля просить Бога об’явитися, а ті дванадцять каменів, які мають
нагадати Ізраїлю його правду, служать теж нагадуванням Богу про Його
вірність, на яку пророк покликається в молитві. Слова його благання
сповнені символікою і вірою: «Господи, Боже Авраама, Ісаака та Ізраїля!
Покажи сьогодні, що ти – Бог в Ізраїлі, що я – твій слуга і що я вчинив
це все за твоїм велінням. Почуй мене, Господи, почуй мене, щоб цей народ
зрозумів, що ти, Господи, – Бог, і що ти навертаєш їхні серця.»
(в.36-37). Ілля звертається до Господа, називаючи Його Богом наших
батьків, пригадуючи в такий спосіб про Божі обітниці та події вибрання
та союзу, які нерозривно з’єднали Господа з його народом. Участь Бога в
людському житті є настільки великою, що тепер його ім’я є нерозривно
пов’язане з патріархами, а пророк виголошує те Святе Ім’я, щоб Бог
пам’ятав і показався вірним, але також і щоб Ізраїль відчув себе
названим на ім’я і віднайшов свою віру. Титул Божий, який виголошує
Ілля, видається трохи дивним. Замість вжити звиклу формулу: «Бог
Авраама, Ісаака і Якова», застосовує формулу, яка дуже рідко
використовується: «Бог Авраама, Ісаака і Ізраїля». Заміна імені «Яків»
на «Ізраїль» перегукується з боротьбою Якова над потоком Яббок, де
відбулася зміна імені (Бут.32,31) і про що ми згадували в одній з
попередніх катехез. Така заміна набуває важливого сенсу в молитві Іллі.
Пророк молиться за народ Північного Царства, який власне називається
Ізраїль, на відміну від Юдеї, імені, яке відносилося да Царства
Південного. І ось зараз цей народ, який дозволив собі забути про своє
походження і про свій привілейований зв’язок з Богом, чує себе названим
на ім’я, коли вимовляється Ім’я Бога, Бога Патріархів і Бога народу:
«Господи, Боже Авраама, Ісаака та Ізраїля! Покажи сьогодні, що ти – Бог в
Ізраїлі» (в.36).
Народ, за який молився Ілля, є поставленим перед лицем власної
правди, а пророк просить, щоб проявилася також правда Господня і щоб він
втрутився з ціллю навернути Ізраїль, відвернути його від омани
ідолопоклонства і привести його в такий спосіб до спасіння. Просить, щоб
народ в кінці-кінців зрозумів, в повноті пізнав, ким насправді є його
Бог, щоб зробив визначальний вибір йти виключно за Ним – правдивим
Богом. Адже тільки в такий спосіб Бог є визнаний саме тим ким є,
Абсолютним і Надприроднім, без можливості поставлення його поруч з
іншими богами, які б перечили йому як Абсолютному і Його б
релятивізували. То власне є віра, яка робить з Ізраїля народ Божий. Є це
віра проголошена в знаному тексті Szema’ Jisrael: «Слухай, Ізраїлю,
Господь Бог наш, Господь єдиний. Любитимеш Господа, Бога твого, всім
серцем твоїм і всією душею твоєю, і всією силою твоєю.» (Втр.6,4-5). На
Абсолют Бога людина віруюча повинна відповісти абсолютною, цілковитою
любов’ю, яка захоплює усе її життя, її силу, її серце. І власне про
навернення сердець свого народу молиться пророк, благаючи: «Почуй мене,
Господи, почуй мене, щоб цей народ зрозумів, що ти, Господи, – Бог, і що
ти навертаєш їхні серця» (1Цар.18,37). Ілля, заступаючись за народ,
просить Бога про те, що Він сам прагне вчинити, об’явитися в повноті
свого милосердя, вірний тому ким є насправді – Господом життя, який
прощає, навертає і перемінює.
Власне це і відбувається: «І впав вогонь Господній з неба й пожер
всепалення, дрова, каміння, й порох, ба й воду висушив, що була в рові. І
ввесь народ, побачивши це, припав обличчям до землі й промовив:
«Господь є Бог! Господь є Бог!» (в.38-39). Вогонь, елемент одночасно
необхідний і страхітливий, пов’язаний з об’явленням Бога в палаючому
кущі і на Синаї, служить в даний момент знаком любові Бога, який
відповідає на молитви і об’являється своєму народу. Ваал, бог німий і
безсилий, не відповів на заклики своїх пророків; Господь же відповів в
спосіб непомильний, не тільки спаливши жертву, але і висушивши усю воду,
розлиту навколо вівтаря. Ізраїль тепер не може сумніватися; Боже
милосердя вийшло проти його слабості, його сумнівів, його браку віри.
Тепер Ваал, пустий ідол, переможений, а народ, який здавався втраченим,
віднайшов дорогу правди і самого себе.
Дорогі брати і сестри, про що розповідає нам сьогодні та історія з
минулого? Що актуального в тій історії? Перш за все йдеться про
пріоритет першої заповіді: поклонятися лише Богові. Там, де зникає Бог,
людина впадає в оману ідолопоклонства, як це в наші часи показали
тоталітарні режими і як це показують різні форми нігілізму, які чинять
людину залежною від ідолів і ідолопоклонства, поневолюють її. По-друге –
першочерговою ціллю молитви є навернення: Божий вогонь, який перемінює
наші серця і робить нас здатними бачити Бога і жити згідно з Ним і жити
для інших. І, по-третє, Отці Церкви говорять нам, що ця історія є тінню
майбутнього, майбутнього Христа; є кроком в дорозі до Христа. І говорять
нам, що бачимо тут правдивий Божий вогонь – любов, яка веде Христа на
Хрест, аж до цілковитого дару себе самого. Правдиве поклоніння не
нищить, але відновлює, перемінює, виявляє правду про наше існування,
відкриває наше серце і в такий спосіб відновлені благодаттю Святого
Духа, любов’ю Божою, поклоняймося Богові в дусі та істині. Дякую.
ЗАГАЛЬНА АУДІЄНЦІЯ
Площа святого Петра
Середа, 15 червня 2011
Джерела: molytovnyk.net
Воїни Христа Царя
Немає коментарів:
Дописати коментар