Зовсім
недавно світ заполонила нова гра компанії «Niantic» - Pokemon Go.
Дивлячись на людей, дорослих і малих, які немов одержимі носяться
вулицями міст у пошуках нереально реальних істот у реально-віртуальному
світі, який компанія «Niantic» створила на платформах ОС Android, та
iOS, мимоволі постає питання – Чи це не той зомбі-апокаліпсис, фільми
про який так настирливо знімали й продовжують знімати голівудські
режисери.
Сотні випадків неадекватної поведінки ігроманів справляють неабияк
насторожуюче враження. Завдяки пошуковим системам і не багатим знанням
інтернету мені стало відомо, що покемон – це (яп. ポケモン покемон, від
англ. pocket monster) — кишеньковий монстр. Всі твори, що випускаються
під брендом, об'єднує вигаданий світ, де поруч з людьми живуть істоти
покемони, «кишенькові монстри». Люди, звані тренерами покемонів, ловлять
їх та використовують для подолання різноманітних проблем і боротьби між
собою за звання найкращого тренера. Сама назва – «кишеньковий монстр»
мене насторожила. Чи це не ті самі деймони, духи провідники і т.д, що
так часто зустрічаються у язичницьких переказах народів світу?
Якщо поглянемо в японську культуру, що виросла з національного
японського поганства – сінто, то побачимо, що японські погани обожнюють
абсолютно все. Все може бути камі, божествене. Є камі, які допомагають
людині, провадять її, а є які шкодять. Чи не з цієї ідеї виникли
покемони?
По своїй суті – це такі собі невеличкі демонятка, які вискакують із табакерки.
16 грудня 1997 більше ніж 635 японських дітей у віці від 3 років і старших було госпіталізовано
з симптомами, що нагадують приступ епілепсії. Було визначено, що
приступ був викликаний, коли діти дивилися епізод «Покемона»
«Електронний воїн Порігон» (сезон 1, епізод 38); у результаті відтоді
цей епізод не показували. За сюжетом серії головні герої опиняються
всередині комп'ютера, де їм належить знищити небезпечний вірус.
Приблизно на двадцятій хвилині Пікачу, один із головних персонажів,
застосовує одну зі своїх атак, анімація якої в цій серії виглядала як
вибух з яскравими частими червоними і синіми спалахами. Подібного роду
миготіння зустрічалося і в багатьох інших анімаційних фільмах, однак на
цей раз воно відрізнялося особливою інтенсивністю і яскравістю; спалахи
мерехтіли з частотою приблизно 12 Гц і протягом 4 секунд займали
практично весь екран, а потім протягом 2 секунд весь екран цілком. Чим
більше я довідувався про покемонів, тим більше переконувався в тому, що
нічого доброго ці кишенькові тварючки не принесуть світові. Поява на
світ мультиплікаційного серіалу також супроводжувалась масовою
неадекватною поведінкою дітей від 3х років.
Із виходом славнозвісної гри Pokemon Go, моє переконання, що покемони
– це не просто масова істерія, а чийсь злий задум тільки утвердилась.
Адже тепер не лише діти, а й дорослі, поважні люди потрапили під шалений
вплив Культової гри. Вони витрачають свій час, гроші, сили і здоров’я
на те, що впіймати якомога більше цих демонят і поселити їх у своєму
телефоні. Та у той самий час вони не помічають, як ті ж покемони крадуть
їхнє життя.
Коли Покемони ще тільки починали свою повільну, але впевнену
окупацію. Про те, чути голоси, які критикують покмономанію: ще у 2001р.
мексиканські католицькі прелати назвали покемономанію демонічною, а у Словаччині серіал визнали шкідливим для перегляду.
Кельнський собор найняв
адвокатів, що захиститися від величезного напливу гравців Pokemon Go,
які постійно вторгаються в собор, повідомляє «Catholic Herald». Виробник
гри жодним чином не відреагував на прохання настоятеля собору виключити
собор із локацій пошуку покемонів. Тому вирішено було найняти адвокатів
для захисту від постійного порушення спокою святого місця.
Найстрашнішим є те, що тепер, коли покемончики стали милими,
безпечними і навіть корисними для дорослих – вони добро, адже
заставляють навіть найзатятіших ігроманів вилізти з-за столу і виходити
на вулицю, але в той же час більшість із них випускають з уваги той
факт, що йдучи містом і не дивлячись навколо себе, легко потрапити під
колеса авто, зірватись із мосту чи втрапити у будь яку іншу халепу
тільки через те, що вся увага ігромана прикована до його смартфона чи
планшетного ПК.
Та це не всі небезпеки, які приховують у собі покемони. В першу чергу таке
ставлення до комп’ютерної гри і нереального світу є своєрідним
поневоленням. По-друге, як на мене, то такий собі віртуальний світ не
такий вже віртуальний, як нам би хотілось. Цей світ існує не просто
придуманий творчою, чи хворою уявою людини. Він є нічим іншим, як тим
духовним світом. Ті ж покемончики є реальними демонами, які ховаються
під масками милих, іноді навіть комічних, персонажів манги (Ма́нґа (яп.
漫画 マンガ — чудернацькі малюнки, також може називатися комікку (яп. コミック)—
японський різновид коміксів), мульфільмів, ігор і тд. Зараз важко знайти
людину, яка хоча б краєм вуха не чула про тих Покемонів.
Варто задуматись, кому ж так вигідно зробити із вільних людей таких
собі покірних зомбі, які заради того, щоб спіймати видуманого (або й не
зовсім видуманого) монстрика, готові йти на край світу.
Масовий психоз полювання на рідкісного покемона:
Дам'ян Вільчинський
Джерело: Воїни Христа Царя
Немає коментарів:
Дописати коментар