04.11.2016р. Б. / Що ж ми можемо зробити для наших померлих?

«Отців і праотців, дідів, і прадідів, від перших аж до останніх...

всіх пом'яни, Спасе наш!»

(З Утрені суботи перед М'ясопусною неділею)

Вже стало певною традицією, що у перші дні листопада, тобто перед святим Дмитрієм, ми молимося за наших померлих родичів, жертвуємо за них наші молитви, просимо за них Служби Божі. Ця практика бере свій початок у традиції латинської церкви, бо згідно григорянського календаря 2 листопада є Днем всіх Померлих; в той час, коли у нашій церкві офіційними днями молитви за померлих, чи, як ми їх називаємо, «задушними днями» чи «поминальними» є: Задушні суботи - перед неділею М'ясопусною, друга, третя і четверта субота Великого Посту та субота перед Зеленими Святами. Крім того Церква має прадавній звичай поминати померлих у 9-ий і 40-ий день після смерті та у річницю смерті.

Оскільки листопадові дні вдійсності стали для багатьох наших родин часом спільної молитви, хотівби відповісти на запитання, яке я поставив на початку: Що ж ми можемо зробити для наших близьких, які вже відійшли з цього світу?

Можемо, згідно вчення Святої Церкви, так окреслити діла милосердя, якими добрий хистиянин вшанує своїх померлих:

1. Найперше, вділити після смерті похорон з належною повагою до тіла.
2. Молитися за них.
3. Робити милостині в наміренні «за їхні душі».
4. Жертвувати чи «просити» Службу Божу за їхні душі.

А зараз детально переглянемо те, що було сказано:

1. Ми повинні похоронити тіло по-християнськи з належною повагою, бо це є наказ Божий: «Сину, зронюй над померлим сльози, розпочинай голосіння, як личить тяжко стражденному; поховай його тіло, як звичай велить, і могили його не занедбуй» (Сирах 38, 16). Потрібно йти за таким наказом, тому, що і ми колись помремо; тому, що віримо у воскресіння тіл (Символ Віри), знаючи однак, що навіть, коли б тіло з різних причин не мало б належного поховання, всерівно воскресне «останнього дня»; і тому, щоб отримати заслуги, будучи поховання – ділом милосердя для тіла (це є одне з семи діл милосердя для тіла): «Отож, коли ти з Сарою молився, я заносив ваші молитви перед славу Господню. І як ти ховав мертвих, я чинив так само» (Товит 12,12).       

2. Ми повинні молитися за них, про що говорить Святе Письмо: в Старому Завіті читаємо, що Юда Макавей після перемоги над ворогами просив, щоб молилися за померлих   «бо це свята і спасенна думка молитися за померлих, щоб вони очистились від своїх гріхів. Тому він і приніс жертву благання за мертвих, щоб вони звільнилися від гріха» (2 Мак. 12:43-46). Христова Церква продовжила цей побожний звичай: в перших століттях християнства, коли похорон відбувався перед полуднем, то в церквах за душу покійного служили Святу Літургію. Є письмові згадки про похорон св. Моніки, матері Св. Августина († 430), який каже, що на похороні своєї матері він правив Святу Літургію, як це було у звичаю. Історик Євсевій († к. 340) говорить про відправу Святої Літургії на похороні цісаря Костянтина Великого († 337). Коли ж похорон відбувався пополудні, то Літургії вже не було, а головну частину похорону творили співи псалмів і читання святого Письма.

Нашою молитвою ми виявляємо нашу любов, полегшуємо кари, як каже св. Августин, за які «можливо» терплять чистилище, а також сприяємо щоб були цілковито звільнені від кар.

3. Ми повинні робити діла милосердя, давати милостиню в наміренні померлих душ. «Зібрав 2000 драхм сріблом і послав їх в Єрусалим, щоб там приносили жертви за гріхи тих, що полягли у битві» (2 Мак 12, 43). 

Так як ми даємо милостиню бідним та хворим, бо вони терплять, так само, жертвуємо милостиню за померлих, бо ті терплять у чистилищі: бо як каже св. Августин, що найменша кара у Чистилищі є важчою за будь-які кари тут на землі. Душі у Чистилищі є дуже «бідні духовно», бо після смерті не можуть більше отримати заслуг для вічного життя. Наша милостиня, як і молитва буде для них допомогою, а коли вони підуть до неба, будуть молитися за нас. Душам в чистилищі можуть помогти Боже милосердя та наші молитви та наші добрі діла. Христові слова «Що-небудь ви зробили одному з моїх братів найменших - ви мені зробили» (Мт. 25:40) мають спонукати нас робити діла милосердя.

4. Ми повинні жертвувати за них «найкращу молитву» - Службу Божу. Для тих, які у Чистилищі – буде допомогою, щоб швидше діститися до неба, для тих, які вже в небі – буде подякою за спасіння. Для тих, що вже у пеклі, на жаль, нічим не допоможе, проте стає потіхою для живих, які моляться. Св. Моніка, будучи на смертельній постелі, просила свого сина Августина: «Похороніть моє тіло, де б це й не було, і про нього не журіться. Однак одного у вас прошу, щоб ви завжди на Святій Літургії пам'ятали про мене». Св. Єфрем Сирійський († 373) у своїм заповіті залишив таку просьбу: «Дайте мені на прощання молитву, псалми і Жертву Святої Літургії. А по 30 днях зробіть поминки за мене, бо померлі дістають поміч через Святу Літургію, що її живі жертвують». 

         Слуга Божий Іван Павло ІІ у своєму «Заповіті» писав: «Після смерті прошу про Службу Божу і молитви» (Запис 1990 року).

Кожна Служба Божа є найкращою молитвою і вона одна могла б усі душі звільнити з чистилища, якщо б на це була воля Божа. Ми, що беремо участь у Службі Божій, можемо заслуги з неї жертвувати за душі в чистилищі.

         Всі наші «поховання», молитви, діла милосердя і милостині, та Служба Божа, є виявом віри у воскресіння з мертвих. Цє є одна з правд віри, яка грунтується на факті Воскресіння з мертвих Господа нашого Ісуса Христа. Церква, яка є містичним Тілом Христовим, що об'єднує всіх охрещених на землі, в небі і в чистилищі, старається постійно нагадувати своїм вірним про важливість такого нашого «спілкування» з мертвими через молитви.   Взаємне з'єднання всіх вірних на землі, в небі і в чистилищі ми називаємо спільнотою святих. Всіх членів тієї потрійної спільноти зв'язує одна і та сама любов до Господа Бога і до ближніх. Власне на вченні про спільноту святих основується наш звичай молитися за померлих, головно за душі у Чистилищі, бо душі, що в небі, вже не потребують наших молитов, а тим, що в пеклі, наші молитви нічого не допоможуть.

         Св. Іван Золотоустий сказав: «Ти кажеш: «Я оплакую моїх дорогих померлих». Але було б краще, якщо б ти помагав їм молитвами, милостинею і Святою Літургією, а не тільки сльозами».

         Нехай це повчання про відношення до наших померлих, яке має бути християнським, тобто основуватись на вірі про воскресіння, та чистим від різних вірувань та забобонів, допоможе кожному з нас зростати у любові до Бога і до ближніх, а зробити щось для наших дорогих померлих – є, власне виявом нашої любові до них.

о. Йосафат Бойко, ВС

Джерело:    Воїни Христа Царя

01.11.2016р. Б. / Важкі питання. Чи є єретиком католик, що захищає легалізацію абортів?

ПИТАННЯ: Чи є єретиками католики, які підтримують легалізацію абортів?

ВІДПОВІДЬ: В енцикліці «Evangelium vitae» - «Євангеліє життя» - святий Папа Іван Павло II стверджує, що знищення невинного людського життя в материнській утробі завжди є вбивством. В останні десятиліття це було підтверджено і даними генетики та ембріології, так що навіть людина невіруюча або агностик може усвідомити неприпустимість аборту незалежно від прихильності до вчення Церкви.

Легалізація абортів, тобто вбивство за рахунок державного бюджету, саме по собі є злочином. Це суперечить основному призначенню держави, покликаної захищати життя всіх громадян, і в першу чергу найбеззахисніших.

Здається неймовірним, що людина, яка позиціонує себе як католик, може в даному питанні мати іншу думку. Ніхто не може розпоряджатися життям іншої людини. Батьки також не володіють владою над життям власних дітей. У пастирській конституції Другого Ватиканського собору «Радість і Надія» стверджується: «Бог, Господь життя, доручив людям піднесене служіння, мета якого - зберігати життя, і людина повинна виконувати його належним чином. Тому життя вже з самого зачаття потрібно оберігати з найбільшою турботою. Аборт і дітовбивство - жахливі злочини»(51).

Чи можна вважати єрессю позицію тих, хто захищає легальні аборти?

До таких оцінок потрібно підходити з великою обережністю, адже формально єресь веде до відлучення від Церкви ipso facto, тобто в силу самого факту, без сентенції церковного суду. Іншими словами, єретик виключається з Церкви.

Єресь означає заперечення догмату віри або моралі. Аморальність аборту є непорушною і непомильною доктриною Церкви. Однак це не зведено в ранг догми. Таким чином, формально католика, що захищає проабортні позиції, назвати єретиком не можна. Говорячи про вчення про аморальність аборту, можна вжити термін «парадогма».

«Той факт, що світогляди, звичаї і навіть законодавство визнають переривання вагітності, - пише Іван Павло II в «Євангелії життя», - красномовна ознака надзвичайно небезпечної кризи морального почуття, яке поступово втрачає здатність розрізняти добро і зло, при тому навіть тоді, коли мова йде про фундаментальне право на життя. У такій небезпечній обстановці сьогодні особливо потрібна сміливість, що дозволяє дивитися правді в очі і називати речі своїми іменами, не піддаючись зручним компромісам або спокусі самообману. У цьому контексті категорично звучить застереження пророка: "Горе тим, що зло називають добром, а добро злом, що вважають темноту за світло, і світло тьмою" (Іс 5,20). Саме по відношенню до переривання вагітності сьогодні доводиться стикатися з двозначною термінологією - наприклад, з терміном "операція", - спрямованою на приховування його істинної природи і пом'якшення цієї тяжкості в свідомості громадськості».

«Моральна тяжкість переривання вагітності, - пише далі святий Папа Войтила, - виявляється у всій своїй істині, якщо визнати, що відбувається вбивство, і особливо якщо аналізувати обставини, що його визначають. Убитий тут - людська істота на порозі життя, тобто найбезневинніша істота, яку тільки можна собі уявити: її неможливо визнати агресором, а тим більше - неправедним агресором! Вона слабка і беззахисна до такої міри, що позбавлена навіть того незначного захисту, який дають новонародженому його жалібні стогони і плач».

«Правда, переривання вагітності часто стає для матері драматичним, сумним переживанням, якщо рішення про знищення плоду вона приймає не з чисто егоїстичних міркувань, не заради своєї зручності, але щоб врятувати якісь важливі блага, такі, як своє здоров'я або пристойний рівень життя інших членів сім'ї. Іноді виникає побоювання, що зачатій дитині доведеться жити в таких поганих умовах, що краще б їй не народитися. Однак всі ці та їм подібні міркування, нехай серйозні і драматичні, ніколи не виправдають умисного позбавлення життя».

Церква виносить остаточне судження про моральну неприпустимість аборту, хоча воно не є догмою. І хоча Конгрегація віровчення уточнила в своїх документах, що між догмою і остаточним судженням немає різниці, коли мова йде про її прийняття з боку віруючих, все ж неприйняття не ставить віруючого в один ряд з єретиком: в даному питанні Церква керується пастирським принципом очікування, даючи своїм чадам час для роздумів і свідомого узгодження власних думок з Учительством Церкви. Тому католик, який заперечує абсолютну аморальність аборту (нехай навіть законного), не є формально єретиком і не відлучається від Церкви. Проте саме вчення про аборт однозначне і остаточне. Йдеться і про наполегливе відкидання остаточного вчення Церкви, а значить, така позиція є тяжким (смертним) гріхом, і до Святого Причастя такий католик може підходити тільки після щирого покаяння.

Джерело:      Воїни Христа Царя