29.02.2016р. Б. / Школа молитви Бенедикта XVI (15)

Дорогі брати і сестри,

Після роздумів у попередніх катехизах над кількома благальними псалмами і псалмами уповання, сьогодні я б хотів разом з вами поговорити про псалом урочистого святкування – молитви, яка радісно оспівує Божі чуда. Це псалом 126, а за греко-латинським визначенням – 125, який висловлює великі діла, які Господь вчинив зі своїм народом і які надалі продовжує чинити разом з кожним віруючим.

Від імені усього Ізраїля псалмоспівець розпочинає свою молитву від нагадування про піднесений досвід спасіння:

«Коли Господь повернув сіонських бранців,
немов би сон ми бачили, так було з нами.
Тоді уста наші сповнилися сміху,
радости язик наш». (р.1-2а)

Псалом говорить про «повернену долю», тобто про повернення до первісного стану у всьому його розумінні. Тобто виходить зі стану терпіння і потреби, на яке Бог відповідає, спасаючи особу, що молиться, і повертає їй попередній статус; що більше, збагачений і покращений. Настає те, що відбулось з Йовом, коли Господь повернув йому все те, що він втратив, подвоюючи його багатство і вділяючи йому ще більше благословення (пор. Йов 42,10-13) і те, що пережив народ Ізраїля, повертаючись до батьківщини з вавилонської неволі. Власне цей псалом треба розуміти в контексті завершення вигнання до чужої землі: вислів «повернена доля» традиція розуміє як «повернення бранців Сіону». По суті, повернення з вигнання є парадигмою усього Божого спасаючого втручання, оскільки падіння Єрусалиму і виселення вибраного народу до Вавилону було для нього руйнуючим досвідом і то не лише в політичній і суспільній площині, але також, і навіть перш за все, в релігійному і духовному вимірі. Втрата землі, кінець монархії Давида і знищення Храму є наче запереченням божих пророцтв, а народ Союзу, розпорошений серед поган, ставить собі болюче запитання про Бога, котрий, як здається, наче забув про них. Саме тому вихід і повернення до батьківщини переживаються як чудесне повернення до віри, до довіри і до спільності з Господом; це – «повернена доля», яка включає також навернення серця, прощення, віднайдення наново дружби з Богом, усвідомлення Його милосердя і повернення можливості покланятись Йому (пор. Єр.29,12-14; 30, 18-20; 33, 25-29; Ез.39,25-29). Йдеться про досвід вилиття радості, сміху і веселих окликів – настільки радісний, що здається «немов би сон ми бачили». Боже втручання часто набуває неочікуваної форми, яка виходить поза межі того, що людина може собі уявити – це чуда і радість, які виражаються в хвалі: «Велике діло вчинив Господь над ними». Про це говорять народи, і це проголошує Ізраїль:
«Тоді проміж народами загомоніли:

«Велике діло вчинив Господь над ними!»

Велике діло вчинив Господь над нами, – раділи». (ст. 2b-3).

Бог чинить чуда в історії людей. Виконуючи спасіння, Він об’являється всім як Господь могутній і милосердний, прибіжище для пригноблених і такий, що не забуває про моління убогих (пор. Пс. 9, 10.13), котрий любить справедливість і закон, і милості якого сповнена земля (пор. Пс. 33 [32], 5). Тому у звільненні народу Ізраїля всі народи побачать великі і чудові діла, які Бог робить для свого народу, і поклоняться Господу як Спасителю. Ізраїль повторює волання народів і здіймає його ще раз, але як головний герой, як відповідний отримувач Божої дії: «Велике діло вчинив Господь над нами» – «над нами» чи, конкретніше «з нами», древньоюдейською «`immanû», тим самим підтверджуючи той привілейований зв’язок, який Господь підтримує зі своїми вибраними і який буде віднайдено в імені Еммануіл, тобто «з нами Бог», яким називається Ісус – Його увіковічнення і повна реалізація (пор. Мт. 1,23).

Дорогі брати і сестри, у своїй молитві ми повинні частіше звертати увагу на те, як – в ситуаціях нашого життя – Господь беріг, провадив нас і допомагав нам, і хвалити Його за те, що Він робив і робить для нас. Ми повинні більше говорити про добрі речі, які нам дає Господь. Часто ми заклопотані проблемами, труднощами і майже не зауважуємо, що Господь обдаровує нас чудовими речами. Ця чутливість, яка стає вдячністю, є дуже важливою для нас і творить в нас пам’ять про добро, яке допомагає нам в години темряви. Бог чинить великі речі, а той, хто це відчуває, сповнений радості. На цій радісній ноті завершується перша частина псалма. Бути спасенним і повернення до батьківщини є наче поверненням до життя: визволення відкриває на радість, і водночас на очікування на сповнення, якого ще треба прагнути і просити про нього. Це – друга частина нашого псалма:

«Поверни, о Господи, наших бранців,
немов потоки на спраглу землю [Негев].
Хто сіє у сльозах, з радістю буде жати,
Іде з плачем, іде, несучи мірку зерна.
Повертається додому радий, несучи снопи з собою». (ст. 4-6).

Якщо на початку своєї молитви псалмоспівець смакував радість від поверненої Господом долі, то зараз просить Його зробити ще щось. Якщо віднести цей псалом до повернення з вигнання, то цю очевидну суперечність можна буде пояснити пережитим Ізраїлем історичним досвідом важкого повернення до батьківщини, лише часткового, що схиляє молільника до посиленого прохання про чергове втручання Бога, щоб довести до кінця відродження народу.

Однак псалом виходить поза межі суто історичних даних, щоб відкритись на ширші виміри теологічного характеру. Радісний досвід визволення з Вавилону є ще не сповнений, «вже» досягнутий, але «ще не» підтверджений в остаточній повноті. Переживаючи таким чином радісно отримане спасіння, молитва відкривається на очікування повної реалізації. Тому псалом використовує особливі образи, які завдяки своїй складності покликаються на таємничу реальність відкуплення, в якій перехрещуються отриманий дар і такий, на який ще треба зачекати, життя і смерть, омріяна радість і болісні сльози. Перший образ посилається на висохлі потоки пустелі Негев, які в момент дощу сповнюються водою, яка виривається і відновлює життя засохлої землі та робить так, що вона знову розквітає. Псалмоспівець просить, щоб повернення долі народу і повернення з вигнання були як ця вода – раптова, нестримна і здатна перемінити пустелю в широкий простір зелених трав і квітів.

Другий образ переміщується з посушливих і скелястих пагорбів Негеву на поля, які порають робітники, щоб отримати з них поживу. Щоб говорити про спасіння, тут наводиться досвід, який щороку переживається в світі землеробства: тяжкий і виснажливий момент посіву, а потім зі жнивами спалахує радість. Посів, який супроводжують сльози, оскільки в землю кидають те, що ще могло стати хлібом, стає очікуванням сповненим невпевненості: землероб працює, підготовлює землю, вкидає зерно, але не знає куди зерно впаде, чи його не з’їдять птахи, чи прийметься воно, закорениться і чи стане колосом (пор. Мт. 13, 3-9; Мк. 4, 2-9; Лк. 8, 4-8). Вкидання зерна є жестом довіри і надії, є необхідною дією людини, однак згодом треба перейти до безсилого очікування, добре знаючи, що хороший результат вирішує ряд чинників і що завжди є небезпека падіння. Проте кожного року землероб повторює свій жест і сіє зерно. А коли воно стає колосом і на полях тривають жнива, радість сповнює того, хто стає перед обличчям надзвичайного чуда. Ісус знав про цей досвід і говорив про нього зі своїми учнями: «І казав: Із Царством Небесним так, як з отим чоловіком, що кидає насіння в землю: чи спить він, чи встає, чи то вночі, а чи вдень, – насіння те кільчиться й росте. А як – він сам не знає» (Мк. 4, 26-27). Це прихована таємниця життя, ці чудесні «великі діла» спасіння, які Господь чинить в людській історії, і таємницю яких люди не знають. Коли Боже втручання об’являється в повноті, то вказує свій вимір, який рясніє як потоки з Негеву і як зерно на полях, а останнє відноситься до диспропорції, типової для Божих діл: диспропорція між тяжкістю посіву і великою радістю жнив, між неспокоєм очікування і заспокійливим видом заповнених зерносховищ, між малими кинутими зернами і великими горами снопів, які позолочує сонце. З наступленням жнив все змінилось, припинився плач, а на його місці з’явився оклик великої радості.

Все це має на увазі псалмоспівець, коли говорить про спасіння, визволення, переміну долі, повернення з вигнання. Наш псалом розповідає, що вигнання до Вавилону, як і кожна інша ситуація терпіння чи кризи, з усіма болючими темнотами, викликаними сумнівом і очевидним віддаленням Бога, насправді є наче посівом. В Таємниці Христа, у світлі Нового Завіту це послання стає ще більш виразне і зрозуміле: віруюча людина, яка долає цю темряву, є наче злаковим зерном, кинутим в землю, яке помирає, але для того, щоб дати багато плодів (пор. Ів. 12,24), чи – посилаючись на інший образ, дорогий Ісусові – є наче жінкою, яка переживає пологові болі, щоб могти радіти, принісши на світ нове життя (пор. Ів. 16,21).

Дорогі брати і сестри, цей псалом навчає нас, що у своїй молитві ми повинні бути завжди відкритими на надію і сильними у вірі в Бога. Наша історія, навіть якщо вона часто позначена болем, невпевненістю, моментами кризи, є історією спасіння і «переміни долі». В Ісусі кожна наша неволя завершується, і кожна сльоза стає висушена, в таємниці Його Хреста і смерті, яка перемінилась в життя, як злакове зерно, яке ламається в землі і стає колоском. Так само для нас це відкриття Ісуса Христа є великою радістю Божого «так», переміною нашої долі. Але ті, хто – сповнений радості – повернувся з Вавилону, опинились на зубожілій і знищеній землі, зустріли труднощі посіву і лише в кінці будуть жнива: схоже і ми, після великого відкриття Ісуса Христа – нашого життя і правди – входячи на землю віри, також часто знаходимо темне життя, тверде, важке, сіємо в сльозах, але маємо впевненість, що світло Христа вкінці дає нам великі жнива. І цього ми повинні також навчитись з наших темних ночей, не забуваючи, що є світло, що Бог вже є в нашому житті і що можемо сіяти з великою впевненістю, що «Так» Бога є сильнішим від усіх нас. Важливо не забути про присутність Бога в нашому житті, про цю глибоку радість, що Бог прийшов, дякуючи Йому за відкриття Ісуса Христа, Котрий прийшов до нас, а ця вдячність перемінюється в надію, в надію, яка дає нам впевненість. І зрештою, власне біль посіву є початком нового життя великої остаточної Божої Радості.

BENEDICT XVI
Загальна аудієнція
Площа Св. Петра
середа, 12 жовтня 2011

Джерела:   molytovnyk.net

Воїни Христа Царя