Дорогі брати і сестри,
Звернення до Господа в молитві містить у собі радикальний акт довіри,
в усвідомленні того, що хтось довіряє себе Богові, який є добрий,
“милостивий і милосердний, довготерпеливий і невичерпний у постійності
любові і вірності” (Вих.34:6-7; Пс.86[85]:15; Йл.2:13; Йн.4:2; Пс.103 [102]:8; 145[144]:8; Не.9:17). З цієї причини я хотів би поринути з
вами сьогодні у Псалом, який повністю просякнутий довірою, в якому
Псалмоспівець висловлює свою безумовну впевненість, що він скерований і
захищений, убезпечений від усіх небезпек, бо Господь його пастир. Це
Псалом 23 (22, відповідно до греко-латинської нумерації), текст знайомий
всім і люблений усіма.
“Господь мій пастир, нічого мені не бракуватиме”: так починається ця
гарна молитва, поринаючи у атмосферу пастушого кочовища і
взаєморозуміння між пастухом і вівцями його маленького стада. Образ
творить атмосферу довіри, близькості і ніжності: пастух знає кожну зі
своїх овець і називає їх по імені; і вони йдуть за ним, тому що вони
визнають його і мають довіру до нього (Ів.10: 2-4).
Він піклується про них, доглядає за ними, як за дорогоцінними речами,
готовий захищати їх, щоб гарантувати їм благополуччя і дати їм
можливість жити спокійним життям. Їм нічого не бракуватиме, доки пастир з
ними. Псалмоспівець посилається до цього досвіду, називаючи Бога
пастирем і дозволяючи Богові вести себе до безпечних пасовищ: “На буйних
пасовищах він дає мені лежати; веде мене на тихі води. Він відживляє
мою душу, веде мене по стежках правих імени ради свого” (Пс.23 [22]:
2-3).
Перед нашими очима розгортається картина зелених пасовищ і джерел
чистої води, оази миру, до яких пастух веде своє стадо, і які
символізують ті місця життя, до яких Господь веде псалмоспівця, котрий
почувається подібно до овець, що лежать на траві біля струмка,
відпочиваючи мирно і довірливо, без напруження і тривоги, тому що це
безпечне місце, вода питна і пастир чатує за ними.
Не будемо забувати, що сцена описана в псалмі відбувається на землі,
яка в значній мірі є пустелею, залитою палючим сонцем, де близькосхідний
кочівник-пастух живе зі своєю паствою в пересохлих степах, які оточують
села. Тим не менш, пастух знає, де знайти траву і прісну воду,
необхідні для життя, він може прокласти шлях до оазисів, в яких душа
“відновлюється” і де можна відновити сили і енергію, щоб продовжити свою
подорож.
Як каже псалмоспівець, Господь веде його до «пасовиськ зелених» і
«вод тихих», де всього є вдосталь, де все дається без міри. Якщо Господь
– пастир, навіть в пустелі, в місці поневірянь і смерті, не зменшується
впевненість в повноті життя, настільки, що пастух може сказати: «нічого
мені не бракуватиме». Пастир невсипно опікується проблемами свого
стада, пристосовує свій темп і потреби до потреб своїх овець, мандрує і
живе з ними, ведучи їх «вірними» стежками, тобто відноситься з увагою до
того, що необхідно їм, а не йому. Його пріоритет – безпека стада і цим
він керується, коли веде його.
Дорогі брати і сестри, ми також, як псалмоспівець, якщо йдемо за
«Добрим пастирем», наскільки б не здавалися важкими, болісними і довгими
шляхи нашого життя, навіть перебуваючи в ситуації духовної пустелі, без
води і під одним тільки палючим сонцем раціоналізму, ми впевнені, що
йдемо «дорогами правди», що Господь веде нас і завжди близький, і ні в
чому у нас не буде нестачі.
Тому псалмоспівець може заявляти про спокій і безпеку без страху і невпевненості.
«Навіть коли б ходив я долиною темряви, - я не боюся лиха, бо ти зо
мною. Жезло твоє й палиця твоя - вони дають мені підтримку.» (4)
Хто йде з Господом навіть в темних долинах страждання, невпевненості і
всіх людських проблем, відчуває себе в безпеці. Ти зі мною: наша
впевненість в цьому дає нам підтримку. Нічна темрява лякає мінливими
тінями, важко розрізнити небезпеку, безмовність повна неясних звуків.
Якщо стадо рушить після заходу сонця, коли видимість низька, зрозуміло,
що вівці починають хвилюватися, є ризик спіткнутися або ж відстати і
загубитися, крім того, страшно, що в темряві ховаються хижаки. Говорячи
про долину «темряви» псалмоспівець використовує образний єврейський
вираз, що означає морок смерті, робить долину, якою треба пройти, місцем
туги, моторошних загроз і смертельної небезпеки.
Однак той, хто молиться, рухається впевнено, без страху, тому що знає
– Господь з ним. Це «ти зі мною» – проголошення непорушної довіри, в
ньому сконцентрований досвід незламної віри; близькість Бога змінює
реальність, долина темряви більше не є небезпечною, вона вільна від
будь-якої загрози. Тепер стадо може мандрувати спокійно, супроводжуване
знайомим звуком – стуком палиці, який вказує на присутність пастиря.
Ця втішна картина завершує першу частину псалма, і поступається
місцем іншій сцені. Ми знову в пустелі, де пастух живе зі своїм стадом,
але тепер ми входимо під склепіння шатра, який гостинно відчиняється:
«Готуєш стіл для мене перед моїми противниками; ти голову мою помазав миром, переливається мій кубок.» (5)
Тут Господь присутній як Той, хто надає молільнику всі знаки уваги і
гостинності. Божественний господар готує їжу до «трапези», термін, який
на івриті означає, в первісному сенсі, шкуру тварини, яку розстеляють на
землі, щоб на неї поставити загальне блюдо з їжею. Жест, що запрошує
розділити не тільки їжу, але й життя, в єдиному дарі союзу і дружби,
який творить зв’язок і висловлює солідарність. Потім – щедрий дар
ароматного мира, вилитого на голову, який дає полегшення від сонячної
спеки пустелі, освіжає і пом’якшує шкіру і радує дух пахощами. Нарешті,
повна чаша з вишуканим вином, що ллється з багатою щедрістю, додає
відчуття свята. Їжа, миро і вино – дари, які підтримують життя і дають
радість, ще й тому, що вони виходять за рамки строго необхідного,
демонструючи благодать і надлишок любові.
Псалом 104 прославляє передбачливу доброту Господа: «Вирощуєш траву
для скоту, зела – на вжиток людям; щоб хліб із землі добували: вино, що
серце людське звеселяє олію, щоб від неї ясніло обличчя, і хліб, що
скріплює серце людське» ( 14-15). Псалмоспівець став об’єктом старанної
турботи, так що ми бачимо подорожнього, який знайшов відпочинок в
гостинному наметі, між тим як його вороги змушені зупинитися і
спостерігати, не маючи можливості напасти, оскільки той, кого вони
вважали здобиччю, виявився в безпеці, він – священний гість і
недоторканний. І псалмоспівець – це ми, якщо ми дійсно віримо в
спільність з Христом. Коли Бог відкриває свій намет, щоб прийняти нас –
ніщо не може заподіяти нам шкоди.
І коли мандрівник знову рушає в путь, божественне заступництво триває, не залишаючи його в дорозі.
«Добрість і милість будуть мене супроводити усі дні життя мого, і житиму в домі Господнім по віки вічні.» ( Пс.23,6)
Доброта й милосердя Бога – ескорт, який супроводжує псалмоспівця, що
вийшов з шатра і пустився в дорогу. Але цей шлях набуває нового змісту,
він стає паломництвом до Храму Господа, місця святого, в якому молільник
хоче залишитись завжди і куди він хоче повернутися. Івритське дієслово,
що вживається в значенні «повернутися», з невеликою зміною голосних
може бути зрозуміле як «пребути», і так воно збереглося в древніх
версіях і в більшості сучасних перекладів. Обидва варіанти мають право
на існування: повернутися до Храму і пребути там – прагнення кожного
юдея, і мешкати поруч з Богом в його близькості і доброті – є
пристрасним бажанням кожного віруючого: насправді, мати можливість бути
там, де Бог, поруч з Богом. Тих, хто йде за ним, Пастир приводить до
свого дому, і це мета будь-якого шляху, бажаний оазис в пустелі, намет
притулку від ворогів, місце миру, де відчувається доброта і вірна любов
Бога, день за днем, в світлій радості без кінця.
Образи цього псалму з їх багатством і глибиною, супроводжували всю
історію і релігійний досвід народу Ізраїлю і зберігаються у християн.
Фігура пастиря, зокрема, бере початок у Виході, довгому шляху пустелею ,
як стадо під проводом божественного Пастиря (пор. Іс.63,11-14; Пс.77,20-21; 78,52-54). І в Землі Обітованій був цар, що виконував роль
пастиря стада Господнього, як Давид, пастир обраний Богом і фігура Месії
(пор. 2Сам.5,1-2; 7,8; Пс.78,70-72). Потім, після вавилонського
полону, майже новий Вихід (пор. Іс.40,3-5.9-11; 43,16-21), Ізраїль
повернувся на батьківщину як зникла вівця і знайдена, приведена Богом на
рясні пасовища до місць відпочинку (пор. Єз.34,11-16.23-31).
Але в Господі Ісусі виразна сила нашого псалма отримує завершеність,
знаходить повноту свого значення: Ісус є «Добрий Пастир», який йде
шукати загублену вівцю, який знає своїх овець і віддає життя за них
(пор. Мт.18,12-14; Лк.15,4-7; Ів.10,2-4.11-18), Він є дорога,
істинний шлях, який веде нас до життя (пор. Ів. 14,6), світло, яке
освітлює долину темряви і перемагає усякий страх (пор. Ів.1,9; 8,12;
9,5; 12,46). Він є господар щедрий, який приймає нас і дає нам порятунок
від ворогів наших, готуючи нам трапезу свого тіла і своєї крові (пор.
Мт.26,26-29; Мк.14,22-25; Lc 22,19-20). І Він – царствений Пастир, Цар
в прощенні і лагідності, зведений на трон преславного древа хреста
(пор. Ів. 3,13-15; 12,32; 17,4-5).
Дорогі брати і сестри, псалом 23 запрошує нас відновити нашу вірність
Богові, повністю віддаючи себе в його руки. Будемо просити з вірою, щоб
Господь дарував нам на важких дорогах нашого часу йти завжди його
стежками, як стадо ніжне і слухняне, нехай прийме він нас в своєму домі,
за своєю трапезою і поведе до «вод тихих», щоб в прийнятті дару його
Духа ми могли напитися з його джерел, джерел тієї води живої, що «тече в
життя вічне» (Ів. 4,14; пор. 7,37-39). Дякую.
Бенедикт XVI
Загальна аудієнція
Площа Святого Петра
Середа, 5 жовтня 2011
Джерело: Воїни Христа Царя
Немає коментарів:
Дописати коментар