28.07.2016р. Б. / Дитини не буде. Можете лікуватися хоч 40 років

Коли Людмила побачила на тесті на вагітність дві смужки, вона не могла повірити в це. Лікарі вже давно позбавили її ілюзій.

«Лікар запитав про ім`я дитини. — Луція, — відповіла я. Тому що вона була мученицею з Сіракуз, мала гарні очі, і маленька має гарні очі. Але є ще одна покровителька — Луція з Фатіми, тому що ця дитина вимолена на вервиці. Вимолена. Ніхто не вірив, що щось вийде. Коли я сказала лікарю, що вагітна, він не повірив. Раніше його колега сказав нам прямо: ви можете сорок років лікуватися, а дитини не буде».

Людмила Яскуловська розкладає альбоми, бо хоче показати, як дочка виглядала одразу після народження, коли вона була крихітною, пахучою та чудовою… «А ось тут виглядає як буддійський монах, занурений у споглядання, — коментує вона. — Бог має величезну довіру до людини, якщо він довіряє їй таку крихітку…»

«Привіт» із надією на продовження

Це романтична історія, хоча потрібен деякий час, щоби зрозуміти, в чому річ. Людмила народилася в Самборі в Україні, походить із польської родини, яка передала їй віру, мову і культуру. Приїхала навчатися до Кракова, користуючись стипендією «Полонія». Краків вибрала свідомо: хотіла навчатися й жити в такому винятковому місті. Вибрала психологію в Ягеллонському університеті.

Мєтек також вивчав психологію і жив у бабусі, в квартирі на протилежному боці вулиці, майже навпроти її гуртожитку. На заняття їздили одним трамваєм, тож зустрічалися на зупинці, чекали, а він завжди казав до неї «привіт». Людмила не реагувала і далі нічого не відбувалося. Поки на третьому курсі її друзі не вирішили поставити «Маленького принца». На першій репетиції її майбутній чоловік увійшов до зали і, не зважаючи ні на кого, підійшов прямо до неї й запитав: «А ти кого тут граєш?»

Відтоді почалася їхня спільна історія. Дівчина зрозуміла, що він давно вже спостерігав за нею, тому що вона йому дуже подобалася, він говорив: «привіт» у надії на продовження. Вони одружилися в її улюбленій церкві св. Анни в Кракові. Людмила також здобула освіту журналіста у Варшаві. Вона працювала психологом, працювала на TVP 2, зараз працює в рекламній компанії. Вони живуть у сучасному житловому комплексі, на вихідні їдуть на море або за кордон. Можна говорити про професійний і фінансовий успіх.

Важкі слова

Насамперед, очікування. Минає рік після весілля, другий, третій; потім починаєш вдивлятися, вслуховуватися в свій організм. Починаються сумніви й запитання. Пошук інформації в інтернеті. Три роки, чотири після весілля… Відвідування лікарів і обстеження, нескінченна кількість обстежень, його та її. І ще одне питання, обстеження. І знову чекання.

І в кінці — діагноз. Гіперпролактинемія — цим холодним медичним терміном називається причина, через яку вона не могла завагітніти. Врешті-решт з’ясували — Людмила має пухлину: мікроаденома в гіпофізі, який відповідає за виробництво пролактину в організмі. По суті, його рівень набагато вищий від нормального, і він діє як протизаплідний засіб.

Вже знають рідні й друзі, не всі знають деталі, але знають, що щось відбувається. «Ми шукали фахівця, але ніхто не давав жодного шансу»… — згадує Людмила. Саме на цьому етапі були вимовлені слова, які просто вдавили в крісло: «Ви можете приходити навіть сорок років… і дитини не буде». У пробірці? Не могло бути й мови, це було поза їхнім розумінням.

Це Бог дає дитину

На четвертому році шлюбу почалася криза, щось між ними псувалося і скреготало. Тоді вони пішли до Неокатехуменату і почали у спільноті читати Біблію. І пережили осяяння, бо почали знаходити себе в біблійних персонажах.

Вони слухали про безпліддя й тугу Авраама і Сари, Захарії та Єлизавети. І про надію, яка ніколи не покидає жінку і чоловіка. Завдяки Біблії зрозуміли, що вони могли б обійти всіх лікарів світу, але дитину дає Бог, тому що Він дає життя.

Вони почали молитися на вервиці. Вечорами. Мєтек був набагато витривалішим, ніж вона. Вона падала і засинала, а він молився, молився і молився. Вони написали листа до Папи Йоана Павла II, адреса — Небо. Подруга відвезла його до Ватикану і поклала на плиту гробу великого земляка — заступника сімей. По телефону вона сказала: «Надійтеся на Господа! Італійки надіються на нього і після пологів залишають крихітні в’язані черевички на могилі Йоана Павла II, після того, як не зважаючи ні на що завагітніли».

Вони звернулися до Центру з усиновлення у Варшаві. Вони були готові стати прийомними батьками.

Чудо, а насправді, виняток у медицині

У Неокатехуменальній спільноті вони розповідали про своє життя, свідчили. Одного разу вони були в церкві в Італії. На виході незнайома жінка зупинила їх і запитала: «Чи ви були у лікаря Беати Слядовської?»

Дуже важливо, до якого лікаря потрапиш. Коли Людмила увійшла до кабінету, вона дуже здивувалася, що там немає гінекологічного крісла. Виявилося, що лікарка, яку порекомендували, була ендокринологом. І твердо вимагала, щоби при розмові був присутній чоловік. Тому що — пояснила вона — це проблема пари, а не чоловіка та жінки окремо. Вона зорієнтувалася в ситуації й сказала, що не дає надії, але спробує цю проблему вирішити, тобто «обдурити мозок». Виписала Людмилі американські ліки, ретельно дозовані. Візит відбувся в жовтні.

За півроку, у квітні, на тесті на вагітність жінка побачила дві смужки! Вона не повірила очам. Зробила ще один тест. І знову з’явилися дві смужки. Сталося диво, просто диво! Насправді це не диво, а виняток у медицині. І мікроаденома на гіпофізі була не на смерть, а на славу Господню.

Лікарі також не вірили, коли вона прийшла до лікарні з такою незвичайною вагітністю, зі своїм медичним винятком. Вона почувалася чудово. «Яке ім’я дасте вашій дитині?» — запитав акушер, коли вже народила. «Луція», — сказала вона. Дівчинка народилися 9 січня, в годину Милосердя, в іменини Марціяни. Так хотів назвати донечку Мєтек у пам’ять про прабабусю.

Роки худі, роки ситі

Людмила дуже активна. Вона доглядає за донькою, керує компанією, бере участь у зустрічах мам при парафії. Надає психологічні консультації матерям, а також тим, хто дуже хоче стати мамою, але має з цим труднощі.

Разом з Мєтеком вони свідчать. Людмила не може цього не робити. Вона точно пам’ятає мить осяяння, коли зрозуміла, що всі лікарі світу не допоможуть, бо єдиним, хто дає життя, є Бог. І коли вона сказала Йому: «Нехай буде, як Ти хочеш, я прийму будь-яке Твоє рішення». Поворотний момент, коли людина дає Богові вільну руку.

Луційка народилася на восьмому році шлюбу. Людмила каже, що було сім худих років. Тепер час на роки ситі, тому що Податель життя неймовірно довіряє їм.

Аліна Петрова-Василевич, Aleteia

Джерела:     CREDO

Воїни Христа Царя

27.07.2016р. Б. / Суд повністю оправдав активістів, які викрили незаконні оборудки «Planned Parenthood»

Техаський суд відхилив усі звинувачення проти pro-life активістів Девіда Делайдена та Сандру Мерріт, які своїм журналістським розслідуванням викрили незаконну торгівлю тілами абортованих дітей, якою займається найбільший постачальник абортів на території США «Planned Parenthood».

Після того, як активісти відмовились підписати угоду із звинуваченням окружні прокурори відкликали усі звинувачення висунуті проти  Делайдена і Мерріт.

Сам Делайден коментує це як провал спроб «Planned Parenthood» через маніпуляцію держчиновниками приховати свою незаконну діяльність.

Адвокат Мет Стейвер, який у ході судового процесу представляв Сандру Мерріт, вважає, що звинувачення були політично вмотивованими і як такі не мали бути взагалі висунуті.

Адвокат, який представляв Делайдена,  Пітер Брін із Товариства св. Томаса Мора заявив, що рішення суду відкинути звинувачення проти Делайдена та Мерріт це – перемога права на свободу слова та перемога права на журналістські розслідування.

За матеріалами «LifeSite» та «CatholicCulture»

Джерело:    Воїни Христа Царя

26.07.2016р. Б. / Три Папи Римські: про доленосні випробування сучасної молоді

В цілому світі сучасна молодь наразі переживає непрості часи: період війн, економічної нестабільності, духовних пошуків,  моральної дезорієнтації. Та є те, що ніколи не змінюється – віра у завтрашній день, доброта, впевненість у тому, що правда завжди переможе, а справедливість – таки настане. Непросто сперечатись з суспільством, яке іноді вимагає забути про свої ідеали і сліпо слідувати компромісам із совістю. Проте, переконані в тому, що молодь XXI століття обере свій істинний шлях, який сповнений надії  та щирості, подарує світові мир і любов.

  Нагадаємо, з 25 до 31 липня 2016 р. в м. Кракові (Польща) відбуватиметься одна із найбільш важливих духовних подій цього року в цілому світі – Світовий День Молоді із Папою Римським Франциском. Сайт «Духовна велич Львова» підготував невеличку підбірку цитат Римських Понтифіків: Святого Папи Івана Павла II, Папи Бенедикта XVI та Папи Франциска про молодь.

Святий  Папа Іван Павло II (започаткував Світові Дні Молоді 31 березня 1985 р.):

«Не бійтесь! Не лякайтесь вашої молодості і Вашого глибокого прагнення до щастя, правди, краси і справжньої любові! Часом говорять, що суспільство боїться цих потужних прагнень молоді, що і Ви, також лякаєтесь цього. Не бійтесь!».

 Послання до XVIII Світового Дня миру, 8 грудня 1984 р.

«Любіть Церкву! Вона є вашою родиною й духовним храмом, живим камінням якого ви покликані бути. На вашій землі Церква має особливо привабливе обличчя через розмаїття традицій, що її збагачують. Прямуйте і зростайте у дусі братерства, з’єднані так, як сьогодні, щоб відмінні традиції не були приводом для поділу, а радше заохотою до взаємного пізнання й взаємної пошани».

 Послання до української молоді (м. Львів, 26 червня 2001 р.).

Папа Бенедикт XVI:

 «Перш за все я знаю, що ви шукаєте автора життя, який допоможе вам добре жити, в злагоді з самими собою та іншими. Але ми знаємо, хто цей автор – це Бог, який показав нам своє обличчя. Бог нас створив  за Своїм образом, подарував нам Свого Сина Ісуса, який став дитиною – скоро ми будемо споглядати Його під час Різдва – він ріс, так само як і ви, пройшов шляхами цього нашого світу, щоб передати нам любов Бога, яка робить красивим і щасливим життя, повне доброти і щедрості».

Послання до членів молодіжного італійського руху «Католицька Акція», Апостольський палац у Ватикані, 20 грудня 2012 р.

«Дорогі друзі, будуйте свій дім на скелі, як той чоловік, котрий «викопав глибоко». Намагайтесь щоденно наслідувати Господнє слово. Слухайте Його як доброго Приятеля, з котрим можете розділити дорогу Вашого життя… Лише Боже Слово може нам вказати правильний шлях, і лише віра, яку ми прийняли, може бути світлом на нашій стежці. З вдячністю прийміть дар, який Вам приносять Ваші родини, намагайтесь відповідально відповісти на заклик Бога і стреміть до зростання у вірі. Не вірте запевненням, що вам інші не потрібні, щоб вкласти своє життя! Шукайте підтримки у вірі тих, котрі є близькі Вам, у вірі Церкви, й дякуйте Господу, що Ви отримали і прийняли її як свою!».

 Послання з нагоди Світового Дня Молоді у Мадриді, 2011 р. (Ватикан, 6 серпня 2010 р.).

Папа Франциск:

«Нашою ціллю є великі  і гарні речі. Ви – будівничі майбутнього, оскільки у вас є три прагнення. По-перше, прагнення краси… По-друге – ви пророки добра… По-третє, у вас є прагнення правди. Правдою не володіють, з Правдою зустрічаються. Це зустріч з Богом. Ці три прагнення занесіть в майбутнє. Це виклик, який стоїть перед вами. Будуйте майбутнє красою, добром  і правдою! З відвагою крокуйте в життя. Не бійтесь йти проти течії…».

Зустріч Папи Франциска з групою паломників із єпархії Піаченца-Боббіо, 23 червня 2013 р.

«Дорога молоде з усієї Європи, Африки, Америки, Азії та Океанії! Благословлю також і ваші країни, ваші прагнення й ваші кроки до Кракова, щоб вони стали паломництвом віри й братерства. Нехай же Господь Ісус дасть вам благодать досвідчити в собі самих Його слова: «Блаженні милосердні, бо вони зазнають милосердя» (Мт 5,7)…Дуже бажаю з вами зустрітись, аби дати світові новий знак гармонії, мозаїку різних облич, багатьох рас, мов, народів і культур, але всіх з’єднаних в ім’я Ісуса, який є Обличчям Милосердя».

Звернення Папи Франциска з відеопосланням до молодих учасників Всесвітнього Дня Молоді та усього народу Польщі, 20 липня 2016 р.

Джерела:  velychlviv.com

Воїни Христа Царя

24.07.2016р. Б. / Лікарів, які дотримуються pro-life переконань, дискримінують і утискають у Великобританії

Як повідомляє «Catholic Herald», згідно із звітом про стан свободи совісті Медично товариства Великобританії, лікарі, які відмовляються брати участь в абортах страждають від дискримінації та утисків на своїх робочих місцях.

Перед цим слідча комісія Парламенту Великобританії подала висновок, що законодавство про свободу совісті у медичній галузі у Великобританії недотримується медичними установами. Основними формами утисків лікарів пролайферів є спроби примусити брати участь у абортах, перешкоджання у кар’єрному зрості, висміювання, залякування. Також відзначається, що студентам, які висловлюють pro-life переконання унеможливлюються подальші студії медицини. 

Джерело:    Воїни Христа Царя

23.07.2016р. Б. / У Борисполі заборонили хресну ходу "УПЦ" (МП) – міськрада

Бориспільська міська рада вирішила заборонити хресну ходу "УПЦ" (Московського патріархату) через місто Бориспіль, повідомляє прес-служба виконавчого комітету міськради.

Це рішення ухвалене з «метою уникнення провокацій міжконфесійних конфліктів, масових заворушень, недопущення транспортного колапсу».

Напередодні голова Національної поліції України Хатія Деканоїдзе заявила, що правоохоронці планують посилити заходи безпеки у місцях проведення хресної ходи, зокрема йдеться про проведення у разі необхідності поверхневого огляду, в тому числі й через рамки металошукачів.

Хресна хода розпочалася 3 липня на сході України зі Святогірської лаври, а 9 липня на заході країни – з Почаївської лаври. 27 липня, напередодні святкування Дня Хрещення Русі-України, учасники обох колон мають намір зустрітися в Києві на Володимирській гірці і разом пройти до Києво-Печерської лаври, де заплановане урочисте богослужіння.

Громадські активісти і ветерани бойових дій на Донбасі збирають підписи за заборону хресної ходи, бо переконані, що разом із вірянами прийдуть російські провокатори.

Джерела:     radiosvoboda.org

Воїни Христа Царя

22.07.2016р. Б. / Несподівана криза ліберального католицизму

Англійське католицьке видання «Catholic Herald» розмістило статтю літературного редактора видання «First Things» Метью Шміца про розчарування Папою Франциском у середовищі ліберальних католиків.

Критики Папи Франциска з ліберального табору, хоча й схвалюють його душпастирські промови, проте вважають, що Папа і надалі залишає Церкву неготовою до викликів теперішнього часу. 

«Через три роки після обрання Папи «The Tablet» вирішив, що реформи Папи Франциска дуже швидко стають запізнілими. А багаторічний кореспондент «National Catholic Reporter» вважає, що багато католиків-реформаторів стали знову дуже стурбовані майбутнім напрямком розвитку Церкви» - пише Метью Шміц.

Віто Манкузо, колишній священик, в інтерв’ю «La Repubblica» також розділяє подібні побоювання, пише літературний редактор «First Things» - як протилежність новаторам Манкузо ставить тих, хто вірний традиції і висловлює занепокоєння, що таких зараз багато серед молодих священиків. «Манкузо вважає, що якщо Франциск не буде діяти більш рішучо, то він ризикує стати не більш, як метеоритом. Після його відставки, або смерті Колегія кардиналів може обрати папу, який покладе край гнучкому душпастирському підходу», - передає думки Манкузо Шміц. Найбільше Манкузо страшить прихід у якості Папи кардинала Роберта Сари. 

На думку Метью Шміца, занепокоєння лібералів тим, у який спосіб Папа Франциск керує Церквою, насправді, відображає багато більше занепокоєння долею ліберального католицизму як такого.

Як зазначає Метью Шміц, прихильниками ліберального католицизму зараз переважно є люди генерації 60-80 років ХХ століття. А молодші ліберали, які  усе ще називають себе католиками, втратили усякий інтерес до життя Церкви. 

Метью Шміц звертає увагу на те, що хоча ліберали і контролюють частину церковних ЗМІ та частину теологічних факультетів, однак вони нездатні долучити людей до Церкви. Тому більшість прихильників ліберального католицизму стають із кожним роком усе старшими.

Літературний редактор «First Things» зауважує, що на відміну від прихильників лібералізму, ортодоксально настроєні католики, особливо молодого покоління є набагато менш агресивними, але, без огляду на свою неконфліктність, вони є рішучими в оборони православної віри Католицької Церкви. 

Ліберальний католицизм втративши свій революційний запал став не привабливим для молодого покоління католиків і тому тепер діє з обережністю і хитрістю, але це не додає йому симпатиків. 

«Є тільки дві альтернативи: або Рим, або атеїзм. Англіканство на півдороги до першого, а лібералізм до другого», - цитує кардинала Ньюмана Шміц, зауважуючи, що ліберальний католицизм прямує до безвірства, але ті, хто зупиняться мають ще можливість повернутися назад.

Джерело:    Воїни Христа Царя

21.07.2016р. Б. / Галина Кришталь: «Щоб морально оцінити пластичну операцію спитайте чи є гідний мотив такого втручання?»

Сучасний світ пропонує нам свої еталони. Стандарти життя, стандарти «успішності», віднедавна навіть стандарти «моральності». Не кажучи вже про такі міфічні, та все ж таки дуже популярні «стандарти краси». Кліше, котрі не завжди потрібні, а навіть і небезпечні. Як Церква ставиться до пластичної хірургії? Чи всі пластичні операції мають таку ж мету? Яка різниця між корекцією «вовчої пащі» і збільшенням грудей? Дуже часто звучать закиди, що духовенство «лізе не в свої справи». Тому сьогоднішня наша бесіда зі світською людиною – доктором морального богослов’я, викладачем УКУ і просто гарною жінкою – Галиною Кришталь.

– Пані Галино, часто в сучасному світі можна почути, що Церква має займатись «проповідями»,  чимось «сакральним», а не «втручатись у приватне життя». Таким чином секуляризм, фактично, цілком заперечує завдання морального богослов’я і зокрема біоетики. Мовляв «яка справа Церкві до мого особистого». Що Ви можете сказати з цього приводу?

– Щоб вичерпно відповісти на Ваше запитання треба би було торкнутися багатьох аспектів. Пригадаймо спочатку, яка є основна місія Христової Церкви. Отож, вона полягає в тому, щоб поширювати Євангеліє – добру вістку. Її проголошував Христос і пізніше залишив своїм учням у спадщину, адже казав: «ідіть і навчайте всі народи». Суть доброї новини в тому, як навчав апостол Йоан, що Бог так полюбив світ, що віддав за нього свого Сина, щоб кожен, хто в Нього вірує, мав життя вічне (пор. Йо. 3,16). Іншими словами, Бог дарує спасіння душі. Ми бачимо, що йдеться про позаземну, есхатологічну дійсність. Але для віруючої людини вона є надзвичайно важлива. Щоб осягнути  спасіння душі не достатньо лише вірити, молитися, але і жити відповідно до своєї віри. Віра і життя мають йти в парі – це якраз те, на чому наголошує моральне богослов’я. Життя вірою не зводиться лише до участі в Літургії. Йдеться про те, щоб у всіх вимірах життя, і церковному, і суспільно-політичному, і приватно-особистому ми жили так, як Божі діти, робили добро і не чинили зла ні собі ні іншим. Взагалі Церква не втручається ні в який з цих вимірів. Вона просто навчає людей, як треба жити відповідно до Божих заповідей: як жити, щоб не втратити найбільшого скарбу, яким є спасіння душі. Це вчення стосується перш за все віруючих. Та в багатьох питаннях, таких як питання миру, екології, солідарності тощо, Церква звертається також до всіх людей доброї волі. Людина завжди залишається вільною і може або прийняти, або відкинути це вчення. Однак, як люди віруючі, ми повинні розуміти, що Церкві йдеться насправді про справжнє благо для людини, так в земному, як і вічному вимірі. Тому не треба нехтувати цими повчаннями.

– Знаємо що є речі, які моральне богослов’я однозначно засуджує: аборти, контрацепція, більшість видів штучного запліднення, евтаназію. А як Церква ставиться до пластичної хірургії?

– Моральне богослов’я – це якраз та ділянка богослов’я, яка вивчає, якою має бути поведінка людини в світлі Божого Одкровення. Черпаючи натхнення та вказівки з Божого Слова, моральне богослов’я хоче нам дати чіткі дороговкази в житті, чіткі критерії добра і зла. Саме тому  аборти, евтаназія чи штучне запліднення, в якому є знищення людських ембріонів, засуджується Церквою, бо там йдеться про порушення фундаментального права людської особи – права на життя. На сторожі цього права стоїть Божа заповідь «Не вбивай». Тому це вчення таке гостре і однозначне, воно виражене в багатьох офіційних документах Церкви. Вбивство людської особи – це не лише позбавлення людини найбільшого блага, яким є життя, це також великий тягар на душу того, хто це чинить. У цих випадках ми маємо справу з тяжким смертним гріхом, перед яким так застерігає Церква. А чому застерігає? Та власне тому, що смертний гріх є перешкодою до спасіння, це відвернення від Бога.

Коли ж мова йде про пластичну хірургію, то якогось офіційного документу Католицької Церкви, як у випадку евтаназії чи аборту, ми не знайдемо. Це означає, що до цього питання треба застосувати загальні етичні та біоетичні принципи, не забуваючи очевидно про Божі заповіді.

Пластична хірургія практично почала розвиватися в період світових воєн в ХХ столітті, коли люди отримували великі рани, травми та дефекти і треба було їх якось направляти. І це однозначно можна розцінювати як добро. Однак такі реконструктивні операції, які є необхідністю для нормального функціонування особи в суспільстві, треба відрізнити від тих операцій, які робляться з іншими мотивами. Йдеться про естетичні пластичні операції, які не усувають жодного перешкоджаючого життю особи дефекту органу чи тканини. Вони лише мають на меті «поліпшити» зовнішність, яка – у розумінні того, хто піддається операції, – не є такою, як мала би бути. Ми десь інтуїтивно відрізняємо ці два види операцій і надаємо їм відповідну моральну оцінку. До одної групи належать операції, в яких йдеться про відновлення ушкодженого носа чи обличчя внаслідок автокатастрофи, операції діток з патологіями «заячої губи», «вовчої пащі» чи вродженими деформаціями грудної клітки, або ж пластичні операції після видалення молочної залози. Це справді допомога людині і Церква це схвалює. Другий рід операцій – це різного роду корекції, починаючи від носа, обличчя, грудей, сідниць, і завершуючи ліпосакцією. Такі операції не подиктовані життєвою необхідністю. Вони часто спричинені дуже суб’єктивними і марнославними мотивами. Людина в них часто виступає в ролі творця самої себе.

– Коли мова йде про «виправлення дефектів», то як визначити межу? Адже багато хто може сказати, що і крива носова перегородка і невеликі груди жінки є дані Богом. Однак другу пластику Церква скоріш усього засудить, а першу – сприйме…

– Спершу не погоджуся з Вами, що невеликі груди – це дефект. Жіночі груди мають сповнити своє призначення вигодовування дитини і їх розмір абсолютно не має ніякого відношення до цього завдання. Ті, хто вважає малі груди дефектом, перебувають під впливом сучасних «еталонів краси», в яких пропагуються певні розміри як єдино прийнятні для гарного тіла. Насправді ці критерії краси набагато ширші. Католицька Церква навчає, що особа – це духовно-тілесна єдність. Про тіло, очевидно, треба турбуватися і дбати, але ми часто бачимо, що те, що насправді вирішує про красу людини – це її духовне багатство, характер, виявлені чесноти, себто внутрішня краса. Кожна людина є по-своєму гарна, треба це тільки вміти бачити.

Щодо меж, про які Ви запитуєте. Допустимість пластичних операцій визначає принцип цілісності. Органи людського тіла підпорядковуються онтичній цілості кожної особи. Моральна допустимість операцій залежна від того, наскільки вигляд органу, що піддається модифікації, сприяє благу особи в цілому (також з врахуванням духовної сфери особи, особистісний розвиток). Реконструктивна хірургія здебільшого прийнятна, оскільки ліквідує патологію вроджену або набуту.

Щоб дати моральну оцінку конкретного випадку естетичної пластичної операції, ми повинні запитувати, чи є гідний мотив такого втручання? Чи це не спричинює ризик для здоров’я та життя особи? Чи без цього втручання справді людина не може жити і реалізувати себе? Чи це не наражає людину на надто великі кошти зі шкодою для її сім’ї?  Тут вже сумління кожної людини має застосувати загальні принципи до конкретної ситуації. Неморальними мають бути визнані такі пластичні операції, які ведуть до ускладнень зі здоров’ям, аргументовані марнославними мотивами, перебільшеним культом власного тіла або виключним прагненням досягнення морально негідних цілей (наприклад, інтенсифікація еротичних стимулів). Морально злим буде будь-яке упредметнення людської особи та її тіла. Якщо в людини є комплекс меншовартості, то малоймовірно, що він зникне після пластичних операцій. Нереальні очікування стосовно пластичної хірургії можуть ще більше поглиблювати особисті проблеми.

– Чи припустимою є пластика для «боротьби» з наслідками старіння?

– Пропозиція пластики у боротьбі з наслідками старіння знову ж таки є на хвилі пропаганди «вічної молодості», коли люди хотіли би викреслити зі свого життя один з його важливих етапів. Якщо подумати реально, то старість все одно приходить, скільки би операцій людина не зробила, вік бере своє. Отже, питання: навіщо це робити? Є багато різних способів підтримувати себе у добрій фізично-духовній формі і гарному вигляді й без пластики: це відповідне харчування, спорт, рух, улюблені заняття, позитивні думки, доброзичлива допомога іншим тощо.

– Як Ви думаєте, чому у певних людей виникає бажання «модифікувати тіло», щоб бути схожим на когось чи на щось, внаслідок чого маємо масу «двійників зірок» чи «людей-котів», «людей – леопардів» і т.п.

– Мені здається, що у випадках, які Ви згадали, люди мають невирішені глибокі психологічні проблеми. Там часто є проблема зі здоровою самооцінкою, з прийняттям власного тіла чи статі. В інших випадках є бажання привернути до себе увагу. Проте спосіб, в який люди намагаються це робити, на мою думку, є негідним і жалюгідним. Це знущання з власного тіла, спотворення його, це втрата своєї людської подоби та гідності.

– А як християнину ставитись до татуювань чи пірсингу?

– Як на мене все дуже просто: якби християнин пам’ятав про те, що є образом і подобою Бога, який його безмежно і безкорисливо любить, а також про те, що в Таїнстві хрещення отримав Боже помазання, а в Таїнстві миропомазання отримав печать Святого Духа, то вже би ніколи не хотів мати інших знаків на своєму тілі. Це все зайве.

– Що б Ви порадили тим, хто роздумує: робити чи не робити пластичну операцію?

– Все залежить від ситуації. Звісно, якщо хтось постраждав у ДТП чи на війні, і йому необхідна корекція якогось органу – це треба зробити. В інших випадках, я би порадила перш за все подумати і подивитися на свою ситуацію в трохи ширшому контексті. Ми часто перечулені на пункті власного вигляду і своїх проблем. Тому зморшки на обличчі чи зайвий кілограм стає мало не проблемою світового значення. А так не є.

Мені пригадуються слова одного американського хірурга, Річарда Попарда, який казав, що ми ніколи не станемо ідеальними завдяки дотикам скальпеля чи голки. Людина може отримати короткотривалий «укол щастя», поправляючи своє обличчя, але те чи інше хірургічне втручання не задовольнить туги за досконалістю, яка присутня в її серці. Один з найбільш можливих способів здобути справжнє щастя і досконалість – це зростання відповідно до образу Христа, Творця всілякої краси та життя. Цілком погоджуюсь з цими словами.

Розмовляв Володимир Мамчин

Джерела:      velychlviv.com

Воїни Христа Царя

20.07.2016р. Б. / У Львові вшанують бійців, що загинули під час бойових дій на сході України

Сьогодні, 20 липня, у Львові відбудеться акція «Запали свічку в пам’ять про Героїв». Зокрема о 19.00 год. у Гарнізонному храмі свв. апп. Петра і Павла відбудеться поминальна молитва, під час якої згадають трьох бійців зі Львівщини, які загинули минулої доби на фронті РУВ, а також всіх Героїв, які віддали своє життя за нас. Про це інформують у прес-службі міськради. 

Серед загиблих бійців Львівщини: капітан ЗСУ, адвокат, батько трьох дітей із Золочева Олександр Швець, який пішов у військо добровольцем. Другий військовослужбовець – 48-річний Михайло Роговський, житель села Вербиця Жидачівського району, який пішов на фронт добровольцем. Тіло загиблого вже привезли додому. Похорон бійця відбудеться сьогодні, 20 липня. Також сьогодні на Львівщину мають доправити тіло 49-річного Василя Роя, жителя Радехівського району, батька двох дітей.

Впродовж дня духівники закликають відвідати свої парафіяльні храми і поставити свічку пам’яті за воїнів, які загинули під час бою в Російсько-Українській Війні.

«Ми проводимо цю акцію, щоб пригадати львів’янам про наших Героїв. Кожного дня живемо в країні, де йде війна, тож не можемо забувати про тих, хто щодня жертвуючи і покладаючи власне життя, віддає його за нас. Бо «немає більшої любові ніж, коли хтось життя своє віддає за друзів». Тож зайди в храм і запали свічку пам’яті за Героїв, які подарували тобі життя», – закликає о. Степан Сус, настоятель Гарнізонного храму, голова Центру військового капеланства Львівської архиєпархії УГКЦ.

За словами о. Степана, дехто з хлопців, які загинули минулої доби, були випускниками Національної академії сухопутних військ ім. Гетьмана Петра Сагайдачного і належали до роти почесної варти, яка минулого року проводжала в останню дорогу полеглих воїнів.

tvoemisto.tv

Джерело:    Воїни Христа Царя

18.07.2016р. Б. / Блаженніший Святослав у Зарваниці закликав вірних прислухатися не до людського слова, яке вбиває, а до Божого – яке дає життя

Спитаймо себе сьогодні, кого ми слухаємо, до чого дослухаємося, до яких слів прихиляємо своє вухо. Часом різного роду інформація, злі чутки заполонюють нашу уяву, паралізують нашу волю, віру, надію і любов. Це те, що найпростіше пробивається до нашого вуха.

Вважаймо, до чого ми прислухаємося, бо це входить у наше вухо і намагається заполонити наше життя. Прислухаймося не до людського слова, яке вбиває, а Божого, яке дає життя. На цьому наголосив Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав під час проповіді до вірних у другий день Загальнонаціональної прощі до Зарваницької Богоматері.

У загальнонаціональній прощі до Зарваниці 16-17 липня, за попередніми даними, взяло участь понад 140 тисяч прочан. Про це сказав владика Василь (Семенюк), Архиєпископ і Митрополит Тернопільсько-Зборівський.

Проповідник зауважив, що в сьогоднішньому читанні Святого Євангелія ми чуємо розповідь євангелиста Матея про зустріч римського сотника з Ісусом Христом. «Слухаючи розповідь про цю зустріч, ми думаємо,– вів далі Предстоятель Церкви, – що Матей начебто навмисне підкреслює найважливіші риси земної поведінки того римського сотника... Ми бачимо, як він сам особисто благає в Ісуса про оздоровлення свого слуги, раба. Ми бачимо дивне, незнане в тому суспільстві милосердя – пана до свого раба. Також єванелист намагається підкреслити іншу рису римського сотника. Той чоловік, який мав абсолютну владу в тогочасному Ізраїлі, раптом усвідомлює, що здатен забрати в когось життя, але ні він, ні його імператор не мають влади дати комусь життя, оздоровити когось... Тому сотник іде до Ісуса Христа. Визнає владу живого Бога – Творця неба і землі, у руках якого лежить доля не лише його раба, а й власна доля і доля всього світу. Та найбільше євангелист Матей хоче підкреслити, що Ісус Христос ставить за приклад віру того сотника!»

«Віра приходить від слухання, –  наголосив Блаженніший Святослав, – але потім продовжується в послуху».

«Слухай, дочко, і сповняй, і прихили вухо своє». «Ці слова царя Давида Христова Церква віддавна пристосовує до постаті Діви Марії. Вона була перша, яка почула Слово благовіщення. Вона була перша, яка сприйняла це Слово, що його так жадав римський сотник. Навіть більше, вона завагітніла тим Словом, впустила у своє тіло, у своє життя, а потім те Слово Боже, як єдинородного Сина нашого Небесного Отця, народила в тілі. Можна ще глибше сказати. Богородиця була першою, яка повірила, тому є вчителькою віри, першою серед усіх віруючих на земній кулі. Вона все своє життя прожила в послуху, у підпорядкуванні тому Слову, яке прийняла», – розповів духовний лідер греко-католиків.

«Сьогодні, –  продовжив проповідник, – Богородиця слухає нас. Вона чує нас. І в тому слуханні приймає у своє серце всі наші молитви. Ми сьогодні прийшли на цю прощу в Рік Божого милосердя, яка є наче серцем цього надзвичайного святого Року, ми прийшли до Неї, щоб прикликати Боже милосердя на нашу українську землю, – Боже милосердя, яке перетворюється, дотикаючись до всіх наших потреб, на різні види Божих дарів».

Найбільший дар, відзначив архиєрей, який ми сьогодні просимо у вірі, у слуханні Божого слова, – ласка миру для нашої Батьківщини. Просимо життя, а не смерті. Просимо, щоб Господь Бог прийняв наші молитви як найвищий вияв Божого милосердя і своєю силою зупинив війну.

«Гадаю, приклад сотника, постать Пречистої Діви Марії є закликом для кожного віруючого християнина третього тисячоліття. Ми сьогодні запрошені не просто слухати, не просто прислухатися до Божого слова, а його прийняти», – попросив замислитися Блаженніший Святослав.

«Просімо сьогодні всі разом: Учителю, скажи тільки слово, нехай припиниться кровопролиття… Потім ми мусимо те слово перетворити на наше життя, законодавство України будувати на Божому законі і Його правді, правді про людину, про сім'ю, про справедливість у нашому народному суспільному житті», – сказав Глава Церкви.

Джерело:    Департамент інформації УГКЦ

17.07.2016р. Б. / Тиха революція: відродження марксизму в ліберальній подобі

В Україні через бурхливе політичне життя та війну з Росією люди мало цікавляться тим, що відбувається за кордоном. Однак на шляху до євроінтеграції було б незайве знати трохи глибше про процеси, що відбуваються на Заході, та їх джерела.

Почнімо з того, що після розпаду СРСР і фактичного переходу Китаю на капіталістичні рейки історія марксизму та його варіацій у світі не закінчилася. Навпаки, у Європі й в англосаксонському світі соціалістичні партії мають досить сильні позиції, а подекуди й формують уряди. До прикладу: соціалісти — при владі у Франції, Італії, входять до провладної коаліції в Німеччині. У Великій Британії лейбористи були при владі протягом 13 років поспіль — з 1997-го по 2010 р. Станом на 2013 р. у Європі загалом було 15 лівих урядів, хоча до 2016-го їх трохи поменшало.

Президентами Єврокомісії з 1999-го по 2014 р. були представники лівого табору: італієць Романо Проді й португалець Жозе Мануель Баррозу. Останній іще зі студентських років був одним з лідерів Португальської робітничої комуністичної партії, офіційною ідеологією якої був маоїзм. У Європарламенті соціалісти мають другу за чисельністю фракцію, хоча до цього мали більшість.

Якщо говорити про США, то Демократична партія там за останні десятиліття взяла серйозний крен уліво. Відродження лівої ідеології обговорюється і в західній пресі. Зокрема у статті для World Affairs "Новий комунізм: відродження утопічної помилки" (2012) Алан Джонсон відзначає це як загрозу, особливо для ідеалістичної молоді. У статті для The Guardian "Чому марксизм знову на підйомі" (2012) соціаліст Стюарт Джефріс пише, що для молодих людей марксизм уже не асоціюється зі сталінськими таборами, і від себе додає: "звичайно, немає прямої лінії від Комуністичного маніфесту до ГУЛАГу".

Безумовно, західні ліві врахували досвід Радянського Союзу і не заходжуються відразу скасовувати приватну власність і встановлювати диктатуру пролетаріату. На озброєння вони взяли "культурний марксизм", розроблений Франкфуртською школою, і встановлюють "культурну гегемонію" за Антоніо Грамші. Але, щоб зрозуміти логіку цих процесів, потрібно нагадати, що ж таке власне марксизм, і зробити невеликий екскурс в історію.

Ключові цілі марксизму викладено в Комуністичному маніфесті (1848) Карла Маркса й Фрідріха Енгельса, які бажано було б освіжити в пам'яті наших громадян.

1. Знищення приватної власності. Це те, що найбільш відомо, але насправді не є єдиною метою марксизму.

2. Знищення сім'ї. "Знищення сім'ї! Навіть найбільш крайні радикали обурюються цим мерзенним наміром комуністів... Ви, комуністи, хочете запровадити спільність дружин, — кричить нам хором уся буржуазія. Немає нічого смішнішого за високоморальний жах наших буржуа з приводу уявної офіційної спільності дружин у комуністів. Комуністам немає потреби запроваджувати спільність дружин, вона існувала майже завжди".

3. Знищення понять "батьківщина" і "нація". "Комуністам дорікають, ніби вони хочуть скасувати батьківщину, національність. Робітники не мають вітчизни. У них не можна відняти того, чого в них немає".

4. Знищення релігії. "Нам скажуть… "комунізм же скасовує вічні істини, він скасовує релігію, моральність, замість того щоб оновити їх"... Комуністична революція є найбільш рішучим розривом з успадкованими від минулого відносинами власності; не дивно, що в перебігу свого розвитку вона найрішучіше пориває з ідеями, успадкованими від минулого".

Як бачимо, марксизм не обмежується виключно економікою, а є більш комплексною ідеологією, яка претендує на всеосяжність і "всебічну революцію" суспільних відносин.

Кінцевою метою марксизму можна вважати створення "нової людини" і нової соціальної "спільності" — утопічного суспільства, де люди були б абсолютно рівні й вільні від усього: експлуатації, моральних норм, сімейних уз, обов'язку перед державою тощо. Чи справді така свобода й рівність будуть благом для людства — запитання риторичне. При спільних цілях марксисти розходились в інструментах, відтак одних знаємо як поміркованих, інших як радикальних. Останні взяли гору в Росії. В Європі ж більше схилялися до поступових перетворень і "повзучої революції".

Один з ключових ідеологів марксизму ХХ ст. італієць Антоніо Грамші особисто відвідав СРСР у 1922–1924 рр., зустрічався з Володимиром Леніним і бачив опір, який політика більшовиків викликає у ще патріархальних народних масах.

Розчарувавшись у радянському проекті, Грамші розробив власну теорію "революційного переходу" — теорію культурної гегемонії. Вона полягає в тому, щоб спочатку підготувати соціальний ґрунт, змінити світогляд широких мас, зробити ідеологію марксизму, дослівно, "народною релігією", а вже потім установлювати свій комуністичний рай.

Радянський учений Сергій Кара-Мурза так описує цю теорію: "За Грамші і встановлення, і підрив гегемонії — "молекулярний" процес. Він протікає не як зіткнення класових сил, а як невидима, малими порціями, зміна думок і настроїв у свідомості кожної людини. Гегемонія спирається на "культурне ядро" суспільства, яке включає в себе сукупність уявлень про світ і людину, про добро і зло, прекрасне й огидне, безліч символів та образів, традицій і забобонів, знань і досвіду багатьох століть. Поки це ядро стабільне, у суспільстві є "стійка колективна воля", спрямована на збереження існуючого порядку.

Підрив цього "культурного ядра" і руйнування цієї колективної волі — умова революції. Створення цієї умови — "молекулярна" агресія в культурне ядро. Це — не прорікання якоїсь істини, яка зробила б переворот у свідомості, якесь осяяння. Це "величезна кількість книжок, брошур, журнальних і газетних статей, розмов і суперечок, які без кінця повторюються". Головною дійовою особою в установленні й підриві культурної гегемонії Грамші вважає інтелігенцію, або, сучасним сленгом, лідерів думок, які мають артикулювати "правильні" меседжі. Виконавцем цих меседжів вже стає не лише пролетаріат, а й різного роду "пригноблені групи": "маються на увазі не тільки пригноблені економічно, а й також жінки, етнічні меншини і багато злочинців", — пише він у "Тюремних нотатках".

Свою працю Грамші завершує так: "культурний план носитиме головним чином негативний характер, зведеться до критики минулого і до того, щоб піддати забуттю старе і зруйнувати його, а план позитивного будівництва буде намічений іще в дуже "загальних рисах", які в будь-який момент можна (й потрібно) буде змінювати, щоб план відповідав новостворюваній економічній структурі".

Теорія Грамші була сприйнята марксистами на Заході і знайшла продовження й розвиток у так званій Франкфуртській школі, серед ідеологів якої були угорський революціонер Дьйордь Лукач, німецький філософ Макс Хоркхаймер, пізніше долучилися психолог Еріх Фромм, сексолог Вільгельм Райх, соціологи Теодор Адорно й Герберт Маркузе. У 1933 р., після захоплення влади нацистами, основоположники школи змушені були переїхати з Німеччини до США, де й розвинули свою бурхливу діяльність.

Основним науковим напрямом Франкфуртської школи стала так звана критична теорія, яка з позиції марксизму і психоаналізу Фрейда почала, за настановами Грамші, методично критикувати буквально все "старе", що є на Заході і що становило ядро західної культури. Ключовими об'єктами критики стали, наприклад. Інститут сім'ї, і не просто сім'ї, а традиційної християнської сім'ї, голова в якій батько.

Теодор Адорно у своїй праці "Авторитарна особистість" доходить висновку, що виховання в такій сім'ї призводить до фашизму, антисемітизму, ксенофобії і було одним з чинників Голокосту. Натомість пропонується зламати розподіл гендерних ролей у сім'ї через матріархальну й андрогінну теорії (остання стирає відмінності в статях і утверджує "взаємозамінність"). Християнство.

Крім згаданої вище книжки Адорно, назвемо й працю Еріха Фромма "Догма про Христа". У ній він розбирає християнство "на молекули" з позиції психоаналізу Фрейда. У Фромма виходить, що християнство — це не більше ніж "старий міф про бунтівного сина, вираження ворожих настроїв до батька". Хоча це й звучить менш агресивно, ніж спроба Адорно прив'язати християнство до фашизму.

Сексуальна мораль. Саме представник Франкфуртської школи Вільгельм Райх своєю книжкою "Сексуальна революція" запровадив термін, поставлений у її заголовок, і був активним апологетом звільнення від сексуальної моралі. Нагадаємо, що на світанку СРСР більшовики також обстоювали "вільне кохання", активним прихильником якого була революціонерка й радянський дипломат Олександра Коллонтай. Закінчилося все поширенням венеричних захворювань і швидким закриттям експерименту. Далі за всіх пішов Герберт Маркузе, який зі своїми працями "Ерос і цивілізація" й "Одномірна людина" одночасно утверджував "принцип задоволення" і "велику відмову" від панівних цінностей західної цивілізації у всіх її різновидах. Усе це в комплексі мало величезний вплив на популяризацію марксизму серед бунтівної західної молоді 1960-х. Сам Маркузе стає для них культовою постаттю.

Під час паризького повстання 1968 р. студенти несли транспаранти з написом: "Маркс, Мао і Маркузе". У праці "Одномірна людина" він розвиває тезу Грамші про "пригноблені групи" як двигун революційних змін уже замість пролетаріату: "Однак під консервативно налаштованою основною масою народу прихований прошарок знедолених і аутсайдерів, експлуатованих і переслідуваних представників інших рас і кольорових, безробітних і непрацездатних". Саме в різного роду "пригноблених групах" марксисти відтоді вбачають головний двигун революційної боротьби проти системи. Цими групами стають феміністки, представники національних, сексуальних, релігійних та інших меншин. А тепер повернімося в 2016 рік і подивімося на позиції, що їх обстоюють ліві партії на Заході сьогодні.

1. Мультикультуралізм. Саме соціалістичні партії є головними адептами ідеї зниження бар'єрів для мігрантів та біженців з країн третього світу. Така політика дуже прагматично пов'язана з тим, що самі ліві виступають за широку допомогу "нужденним" з бюджету, і цими нужденними виявляються здебільшого саме мігранти. Тобто, запрошуючи мігрантів, ліві створюють собі електоральну базу, яка гарантує їм голоси на виборах.

Мультикультуралізм виконує і стратегічну мету, зазначену в Комуністичному маніфесті, — руйнування понять "нація" і "батьківщина". Запрошуючи мігрантів і налаштовуючи етнічні меншини проти власної держави, суспільство з єдиного моноліту перетворюється на різнорідний мікс, частини якого вже не мають почуття обов'язку і любові до держави, в якій живуть.

2. Толерантність і політкоректність. Уперше використовувати "толерантність" як інструмент боротьби запропонував саме Герберт Маркузе у праці "Репресивна толерантність". Він пише: "Відтак толерантність, що звільняє, повинна означати нетерпимість до правих рухів і толерантність до лівих рухів. Що ж до обсягу цієї толерантності і нетолерантності, то вона повинна стосуватися як дій, так і дискусії і пропаганди, як діла, так і слова". Радянський дисидент Володимир Буковський, якого СРСР свого часу обміняв на Луїса Корвалана і який зараз проживає у Великій Британії, вважає, що політкоректність гірша за ленінізм: "з'явилися закони про hate speech — мову ненависті, щось на зразок статті 70 радянського Кримінального кодексу, за якою мене судили.

"Мовою ненависті" оголосили будь-яку згадку про расові відмінності або сексуальні схильності. Ви не маєте права визнавати очевидні факти. Якщо ви їх згадуєте публічно — це злочин".

3. Права ЛГБТ. Цей пункт також міститься в обов'язковому порядку у програмах західних соціалістів. Він спрямований насамперед на остаточне руйнування сім'ї, що, нагадаємо, є однією з ключових цілей Комуністичного маніфесту. Легалізуючи одностатеві шлюби, розривається зв'язок між отриманням задоволення і народженням дитини. Ці процеси стають уже фактично непов'язаними. Відтак наступним кроком логічним є запитання: а чому партнерів у шлюбі має бути, власне, двоє? The Washington Times цитує відому російську ЛГБТ-активістку Машу Гессен: "боротьба за одностатеві шлюби, як правило, включає в себе неправду про те, що ми будемо робити з шлюбом, коли досягнемо мети. Це ж елементарно, що інститут шлюбу не має існувати!" При цьому вона зазначає, що сама має трьох дітей з п'ятьма батьками. "Я не розумію, чому не можна мати п'ятьох батьків юридично", — каже вона. Виховання ж дітей в одностатевих сім'ях є, по суті, великим соціальним експериментом, який не мав місця в історії людства. І такі експерименти над дітьми з непрогнозованими наслідками є абсолютно аморальними, хоча й дуже типовими для марксистів.

4. Радикальний фемінізм. Ще один пункт лівого порядку денного. Цитований вище Володимир Буковський, який працював нейрофізіологом у США, згадує: "Я вперше із цим зіткнувся 1983-го чи 1984 року. Я йшов до своєї лабораторії, а назустріч сходами спускалися дві дівчини. Я притримав для них двері. Вони подивилися на мене з презирством і сказали: "Чоловіча шовіністична свиня". Я нічого не зрозумів і дуже здивувався. Розповів колегам, вони почали сміятися: "То це з університету Берклі. Звідти йдуть усі ліворадикальні рухи. Це якась нова мода — феміністки, вони кажуть, що, коли ми, чоловіки, поводимося з жінкою як із жінкою, ми її цим принижуємо".

5. Раннє сексуальне виховання дітей. Цей пункт є також типовим для марксистів. Засновник Франкфуртської школи угорський революціонер Дьйордь Лукач, який у 1919 р. був в.о. наркома просвіти Угорської Радянської Республіки, запровадив курс радикальної сексуальної освіти для угорських школярів. Його колега Вільгельм Райх у книжці "Сексуальна революція" також активно виступає за "права" дітей і підлітків у сексуальній сфері: "1928 року, коли я заснував у Відні "Соціалістичне товариство сексуальних досліджень і консультування з сексуальних питань", відкидалося саме існування прав дітей і підлітків у сексуальній сфері. Політики виганяли нас зі своїх організацій, бо ми захищали права дітей і підлітків на природну любов".

Нині сексуальна освіта дітей передбачає, зокрема, викладання гомосексуалізму як норми і навіть нав'язування ідеї "гендерної ідентичності", тобто що дитина може змінити свою стать, коли "відчуває", що є не дівчинкою, а хлопчиком і навпаки. Зрозуміло, у ранньому віці діти є дуже сприйнятливими, тому зростання кількості операцій зі зміни статі не в останню чергу спричинене саме цим.

Цікаво, що в антиутопії Олдоса Хакслі "О дивний новий світ" сексуальна освіта дітей і "вільне кохання" були обов'язковими елементами "антиутопічного" устрою.

6. Трансгендерність. Так, власне, і називається явище, коли чоловік вважає, що він насправді жінка, і жінка — навпаки. І, здавалося б, хай собі вважає, але ліві виступають навіть за те, щоб такі трансгендери могли користуватись усіма "сервісами", що передбачені для їхньої "справжньої" статі. Йдеться, наприклад, про те, що чоловік, який вважає себе жінкою, має право відвідувати жіночі вбиральні, і заперечувати це право нетолерантно. Оглядач CNN Джон Саттер, який, згідно з описом на сайті CNN, спеціалізується на темі "соціальної справедливості", у своєму блозі (травень 2016 р.) пропонує провести "революцію вбиралень". Він пише: "Але ви знаєте, що ще абсурдно? Ідея, що Шеффілд (трансгендер) або будь-хто інший повинен вибирати чоловічий чи жіночий туалет узагалі.

Це не бінарний гендерний світ. Люди не вписуються в шаблони "Ч" і "Ж". Вже час нашим громадським вбиральням це відображати. Справедливий спосіб зробити це полягає в десегрегації вбиралень за статевою ознакою, а це означає усунення чоловічих і жіночих позначок на користь вбиралень із позначкою "Всі статі". Не дивно, що далі Саттер порівнює боротьбу трансгендерів за свої права з боротьбою за права темношкірих у 1960-х і геїв у 1980-х.

7. Безумовний дохід. Концепція безумовного доходу передбачає, що кожен громадянин отримує право на гарантований щомісячний дохід незалежно від того, працює він чи ні. Подібні експерименти проводяться вже в деяких містах Нідерландів, Німеччини, Канади й Фінляндії. У червні 2016 р. відбувся референдум про безумовний дохід у Швейцарії, але зазнав фіаско. У парламенті країни ідея також не знайшла підтримки, і практично всі партії, крім "ліво-зелених", висловилися проти. Такими є ключові позиції, на яких стоять неомарксисти сьогодні. Окремо скажемо, що головним оплотом марксизму на Заході вважаються університети.

У статті для The Financial Times "Політичне стадне мислення шкодить університетам" (2016) Джон Кей наводить дані опитувань серед викладачів США і Великої Британії, від 60% до 90 яких мають ліволіберальні погляди. Політичний оглядач Дінеш Д'Соуза пише, що "на факультетах американських елітних коледжів більше марксистів, ніж у всій Росії і Східній Європі разом узятих", і говорить про вплив лівих викладачів на Гілларі Клінтон і Барака Обаму в студентські роки. Навіть в Австралії обурюються активністю марксистських викладачів (Ендрю Болт. "Ми платимо за викладання марксистської політики". — Herald Sun, 2014).

Така "політика" вишів не може не позначатися на студентах. У соцопитуванні Франка Лунтца (лютий 2016 р.) серед американців від 18 до 26 років найбільш "гуманною" економічною системою вважають соціалізм — 58%, капіталізм — 33 і комунізм — 9%. Опитування, проведене Гарвардським інститутом політики (квітень 2016 р.) серед молоді віком від 18 до 29 років, дає трохи інші результати: 52% за капіталізм і 41% за соціалізм (серед тих, хто голосує на виборах). Цікаво, що соціалізм, як правило, більше підтримують 18–20-річні (41%), демократи (50%), виборці Клінтон (54%), вихідці з Латинської Америки (38%) і афро-американці (39%). Тобто ставка Грамші й Маркузе на гру на почуттях "пригноблених груп" працює й нині. Звичайно, як реакція на вказані вище явища виникає і протидія.

Насамперед це зростання популярності правих у Європі, референдум Великої Британії щодо виходу з ЄС (зокрема, через політику ЄС щодо біженців) та успіх Дональда Трампа в США, який своєю фішкою зробив саме боротьбу з політкоректністю, толерантністю й мігрантами. Але загалом ідеї "культурного марксизму" досить глибоко проникли у свідомість людей і, за Грамші, стали подекуди "народною релігією". При цьому багато прихильників ідей "культурного марксизму" навіть не усвідомлюють їх марксистського походження. Такі процеси відбуваються нині в західному світі. Особливо цікаво їх спостерігати паралельно з декомунізацією в Україні.

Поки ми прощаємося з радянським минулим, дехто на Заході проповідує і практикує неомарксизм. Пригадується, що, коли звалили пам'ятник Леніну в Києві, єврочиновники цього, м'яко кажучи, не оцінили. Дуже хотілося б, щоб українські єврооптимісти, подекуди перетворюючи гонитву за "європейськістю" на культ карго, не почали споруджувати замість пам'ятника Леніну нерукотворний пам'ятник Антоніо Грамші. Звичайно, все викладене вище не означає, що прав меншин не треба захищати чи не треба прагнути рівності. Але якщо ви підсаджуєте на соціальну допомогу ті ж таки "ображені" меншини, ви насправді їм шкодите, бо життя на державній допомозі веде до деградації. Краще навчити цих людей заробляти. Або якщо ви наголошуєте, що будь-яке звільнення з роботи афроамериканця чи мусульманина є підставою для позову до суду, то невдовзі їх узагалі перестануть брати на роботу, що знову ж таки їм лише зашкодить. Або коли ви кажете гомосексуалістам чи трансгендерам, що їхній стан — це привід для гордості, а не для того, щоб розібратися в собі, це також радше на шкоду їм.

Соціалісти хочуть стати няньками для всіх, щоб раптом не образити чиїхось "почуттів". Та лікар, аби допомогти, інколи має зробити боляче. У цьому сенс здорового глузду. Якщо справді є завдання допомогти, а не використати когось для власних цілей.

Роман СКЛЯРОВ

Джерела:   Дзеркало тижня

Воїни Христа Царя

16.07.2016р. Б. / ТРАНС-формація Америки: як ЛГБТ-активізм перетворює свободу на фашизм

Свободі не потрібне хірургічне втручання. Але скальпель уже наготований. Анестезія введена. На превеликий жаль, більшість спить.

Зараз ми є свідками найбільш радикальної (та деструктивної) трансформації законодавчого і культурного ландшафту Америки. Президент Обама вже давно заявляв про свій намір «фундаментально трансформувати Сполучені Штати Америки». Ніхто не думав, що зміни стосуватимуться сексуальної природи.

Ми перейшли від «ніхто не має справи до того, що відбувається у чиїйсь спальні», до примусового підкорення через втрату роботи або бізнесу, накладання надмірних штрафів чи небезпеку потрапити до в’язниці. Поклонися богу-веселці ЛГБТ, або будеш асимільований. Я вважав, що Борґи були вигадкою із фільму «Зоряний шлях» (Star trek). Але ними виявилась адміністрація Обами і її фашистські методи «закрити рот» опозиції та вимагати лояльності до прапору «сполучених штатів ЛГБТ-фашизму».

Бейсболіст Керт Шиллінг, якого нещодавно було звільнено з роботи, на власному досвіді відчув наслідки свободи слова. Він (нерозумний консерватор) «посмів» розмістити мем про трансгендеризм. Виявляється, що свобода слова належить лише лівим, коли вони виражають свою абсолютну нетолерантність через медіа, Голівуд, державну освіту, суди і закони, а тепер ще й через Міністерство юстиції/беззаконня.

Під час прес-конференції у C-SPAN, засуджуючи Місцевий закон House Bill 2 (НВ2) Північної Кароліни, генеральний прокурор Лоретта Лінч послалася на Розділ VII Закону про громадянські права 1964 року та Розділ IX 1972 року. Вона заявила, що ці федеральні закони були призначені для покриття проблеми «гендерної ідентичності», тому що вони заборонили дискримінацію за ознакою "статі" (хоча у цих законах нічого не згадується про нещодавно вигадане поняття «гендерної ідентичністі»). Що ж, якщо це так, то чому білі люди, які вважають себе чорними, не можуть претендувати на стипендії призначені для чорношкірих? Хто ми такі, щоб руйнувати їхні ілюзії ... маю на увазі, перешкоджати рівності?

Лінч, яка виступає на підтримку абортів, зазначила, що Міністерство юстиції дуже стурбоване дискримінацією відносно кожного американця. За винятком тих, хто знаходиться в лоні матері. Щороку більше ніж мільйону відмовляють у праві народитися. Але давайте зробимо вигляд, що це немає значення, а справжнє беззаконня полягає у тому, що представники ЛГБТ мають обмежений доступ до вбиралень. Не будемо звертати уваги і на те, що є відео-докази того, що найбільша абортивна клініка країни незаконно продавала органи вбитих дітей заради заробітку. З цього приводу Лінч, як головний правозахисник країни, не зробила нічого. Проте, через кілька тижнів після того, як НВ2 було затверджено Міністерство юстиції зі швидкістю світла кинулось захищати права 0,1 % населення.

Якщо слідувати цій спотвореній ліберальній «логіці», то в результаті найбільше страждатимуть жінки. Оскільки активісти ЛГБТ одержимі ідеєю, що природне розмежування статей на чоловічу і жіночу є лише нашою вигадкою, то давайте, для прикладу, зітремо усі поділи за статтю у спорті. Важко уявити який же «гендер» домінуватиме? Наука неодноразово доводила, що навіть серед найелітніших професійних спортсменів, існує величезний розрив у продуктивності, про що свідчить різниця від 10% до 25% у світових рекордах між чоловіками і жінками.

Це не сексизм. Це – реалізм. Моя дружина і я рівні, але не однакові. Ми – різні і цього не може змінити ніяка політична система.

Проте, адміністрація Обами відчайдушно намагається змусити громадян здійснити операцію по зміні статі. Забудьте Конституцію. По суті, трансформація Америки вимагає відречення від усього, що робить Сполучені Штати великою країною: закону, порядку, і багатої культурної спадщини релігійної свободи.

Мабуть, здоровий глузд не є очевидним для нинішнього президента і тих, хто працює у виконавчій владі. Не заважаючи на те, що вони не належать до законодавчої гілки уряду, вони поводяться як диктатори, спотворюючи закони, підлаштовуючи їх до свого гендерного плану.

Американці, зараз немає часу для сну. Операція уже відбувається і вона може бути безповоротною. Не йдеться про можливість любити того, кого хочеш, толерантність чи рівність. Любов висвітлює правду і підносить людину понад обставини.

Толерантність тримає людину там, де вона є і робить вигляд, що ніяких обставин не існує. А рівність є надто цінною, аби її спотворювали та обмежували ті, хто робить усе заради того, щоб приховати правду.

Раян Бомберґер

Джерела:    LifeSite

Воїни Христа Царя

12.07.2016р. Б. / Як виглядає сьогодні хлопчик зі знаменитого фото «Рука надії»

У 1999 році ця історія і вражаюче фото облетіли весь світ. Під час УЗД виявилося, що у мешканки США народиться дитина з дефектом хребта, через що  вона ніколи не зможе ні ходити, ні навіть сидіти...

Хірурги взялися виконати складну операцію: усунути ваду розвитку хребта у крихітного немовляти ще в материнській утробі, щоб дати йому шанс.

Вкрай ризикована операція проходила успішно ... і раптом під кінець з розрізу показалася  дитяча ручка, яка стиснула палець хірурга, неначе благаючи не залишати без допомоги!

Цей зворушливий момент потрапив в об'єктив присутнього в операційній фотографа. Знімок під назвою «Рука надії» здобув популярність по всьому світу.

Операція з усунення дефекту пройшла успішно. Семюель Александер Армас народився 2 грудня 1999 року. Таким хлопчик був у 2012 році.

Сьогодні йому вже 16 років. Незважаючи на деякі обмеження, які хлопчині доводиться дотримуватися через проблеми з хребтом, що залишилися, його можна вважати щасливчиком, якому своєчасне втручання хірургів подарувало повноцінне життя.

Семюель займається спортом і навіть може похвалитися першими нагородами за участь в баскетбольних матчах.

Джерело:    Воїни Христа Царя

12.07.2016р. Б. / Тогочасна заборона абортів в Португалії врятувала життя Кріштіану Роналду

Перемога футбольної збірної Португалії на цьогорічному європейському чемпіонаті в черговий раз привернула увагу до одного з найкращих футболістів сучасності Кріштіану Роналду. Як виявилось, життя видатному футболісту врятувала заборона абортів у Португалії, яка діяла у час коли його мати була ним вагітна, повідомляє хорватський католицький портал «Bitno.net».

Нещодавно його мати Долорес розповіла, що коли довідалась що вона вагітна в четвертий раз, то хотіла позбавитись цієї небажаної вагітності. Проте в Португалії аборти в тому часі, йдеться про 1984 рік були заборонені законом. У неї уже було троє дітей і народження четвертої дитини видавалося їй занадто важким. 

Вона звернулась по допомогу до народного абортивного методу, але на щастя, нічого не сталося і в лютому 1985 р. світ побачив хлопчик якого пізніше у світі знатимуть як Кріштіану Роналду душ Сантуш Авейру.

«Я хотіла зробити аборт. Але Бог хотів інакше. Він був небажаним малюком, але саме він дав мені стільки щастя в житті» - свідчить Долорес Авейру, мама відомого футболіста. 

Джерело:    Воїни Христа Царя

11.07.2016р. Б. / 7 коронованих образів Богородиці, або львівські чудотворні ікони (+світлини)

Ми всі неодноразово чули про Львів світський: як наше місто відвідували відомі постаті; як тут відбувалися грандіозні заходи… Ми радіємо, коли бачимо багату архітектуру; дізнаємось про людей, котрі тут жили, творили, винаходили… Проте, у місті Львові відбувалися не тільки ціннісно-матеріальні речі, але й глибоко-духовні. Зовсім незначна кількість міст світу може похвалитись таким духовним дійством. Отож, у цій статті буде йтися про процес коронування семи ікон Божої Матері у місті Львові.

Коронування Діви Марії ми відзначаємо 22 серпня – як свято Успіння Богородиці. Цей факт є одним з її життя у циклі Внебовзяття: “коли Марія входить в рай як цариця у славі, і небесне воїнство веде її до трону”. Ці та деякі інші відомості взято з “Золотої легенди”, яка, фактично, популяризувала сюжет входження Діви Марії у Царство Небесне. Згодом ця тема стала популярною для зображень в релігійному мистецтві. Сандро Боттічелі, Пітер Пауль Рубенс, Ель Греко, Дієго Веласкес – ці та десятки інших художників зображали своє бачення акту коронації Діви Марії. У римо-католицькій церкві не обмежилися створенням лише образів, але й запровадили т. зв. “акт коронування ікон”, за яким чудодійні ікони Богородиці вшановували дорогоцінною короною, інкрустованою діамантами.

За період з 1751 р. по нині у Львові було здійснено сім актів коронувань.

Львівська ікона Богородиці Провідниці (Одигітрії)

 

У 1751 р. Львів зазнав надзвичайного релігійного піднесення. Вперше в історії міста, 1 липня, відбулася пишна історична подія – коронація старовинної ікони Богоридиці Провідниці (Одигітрії). За давніми переказами, цю ікону змальовував з іще живої Марії – євангелист Лука.

 Цінне зображення потрапило до Візантії, а звідти – сестра імператора Василя ІІ Анна – привезла, як придане, на територію Київської Русі. Ікону століттями вшановували представники різних конфесій, зважаючи на численні чуда, які відбувалися з віруючими після щирих молитов. Впродовж двох років спеціальна комісія вивчала усі ці чудесні події, після чого, у 1749 р. папа Бенедикт XIV видав декрет про дозвіл на коронацію цієї ікони. Врешті, після довготривалої підготовки, 30 червня 1751 р. дзвони всіх храмів Львова сповістили про початок свята. Цікаво, що коронація відбувалася не у храмі чи на площі міста, а на полі при городській дорозі. Після цього, хресним ходом образ пронесли через вісім тріумфальних арок, оздоблених скульптурами, геральдичними знаками, портретами, малюнками. Коронована ікона з того часу прикрашала каплицю Домініканського монастиря, аж поки у 1946 р. представники цього ордену, поспіхом покидаючи місто, забрали цю ікону з собою, помістивши її у Гданську (храм св. Миколая). У Львові експонується лише копія образу в Музеї історії релігії.

 
Львівська ікона Божої Матері Благодатної

Ікона Божої Матері Благодатної з не менш цікавою історією: намалював її Йосип Шольц-Вольфович – католицький маляр, як надгробну, для своєї маленької внучки Катерини.

 Спочатку образ висів на стіні собору, над могилою. Згодом, з ініціативи короля Яна Казимира, ікону було перенесено до вівтаря собору. На новому місці почали відбуватися дива, тому ікону коронували у 1776 р. Після цієї події щоразу більше і більше віруючих відвідували латинський кафедральний собор Успіння Пресвятої Богородиці, де вона знаходилася аж до 1946 р., коли Євген Базяк – львівський архієпископ, забрав ікону до Польщі. У Кракові у 1978 – 1982 рр. професор Йосип Нікель провів реставрацію ікони Божої Матері Благодатної та виготовив дві її точні копії. Одна з яких зараз знаходиться у Львові на місці попередньої. Копію цього образа коронував сам Папа Римський Іван Павло ІІ з нагоди приїзду до Львова у червні 2001 р.

 
Скульптура Божої Матері з Дитям або т. зв. Гіацинтова Мадонна

Навколо цієї скульптури Божої Матері точаться гострі дискусії з приводу декількох питань: хто і де виконав її, як вона потрапила до Львова, зараз у місті зберігається її оригінал чи копія. 

Що стосується першого питання, то у найбільш поширеній версії йдеться про те, що фігурку придбав св. Гіацинт (католицький святий) у Франції. Решту свого життя він перевозив її з собою. Таким чином, у 1240 р., він поспіхом забрав її до Львова, тікаючи з Києва, на який напали татари.  За іншою версією, її привіз Данило Романович разом із сином Левом, після походу на Чехію у 1253 р. Серед здобичі була і фігура Богородиці з брунатного алебастру, поклади якого є у чеській Селезії. Зберігалася вона у церкві апостолів Петра і Павла, аж поки не закінчилося будівництво домініканського монастиря й церкви Тіла Христового у Львові, куди її було перевезено. У 1901 р. злодії викрали дві золоті корони, а разом із ними голівку Ісуса. У 1903 р. було виготовлено нові дорогоцінності для коронування копії алебастрової статуї Богородиці, що зберігалася у скарбниці монастиря. У 1946 р. фігурку разом з іншими іконами було вивезено зі Львова до Кракова. У музеї історії релігії досі зберігається та сплюндрована скульптурка, яка, очевидно, і є оригіналом.

 

Ікона Матері Божої Неустанної Помочі

Ікона Матері Божої Неустанної Помочі – одна з найвідоміших на весь світ ікон, оригінал якої намалював євангеліст Лука. Зараз у багатьох країнах знаходяться копії цього образу, які приносять допомогу багатьом віруючим. Цікаво, що у Львові, свого часу, було короновано дві такі ікони. У 1927 р. – для церкви Стрітення Господнього Вищої духовної семінарії, а в 1939 р. – для церкви Божої Матері Неустанної Помочі монастиря кармеліток босих. Громада, на жаль, користалася іконами зовсім незначний період часу, тому що, як і попередні образи, їх було перевезено у 1945 р. та 1946 р. до нашого західного сусіда – Польщі.

Львівська ікона Божої Матері Розради

Львівська ікона Божої Матері Розради була намальована як точна копія славного образу Salus Populi Romani (Рим) і передана єзуїтам в Ярослав. Згодом, її пожертвували до іншого міста і так ця ікона опинилася у Львові. Частими гостями у храмі апостолів Петра і Павла були польські королі, котрі приходили помолитися саме перед цією іконою. Зараз у Музеї історії релігії можна побачити хіба що копію, а “оригінал” у 1946 р. було вивезено до Польщі, де цю ікону висвятили як покровительку робітників.

 

Ікона Теребовлянської Богородиці

Ікона Теребовлянської Богородиці – одна з найстаріших “плачучих ікон” України. Щодо походження ікони сказати щось ствердно важко, відомо, що з давніх часів вона належала теребовлянській родині Римбалів, котра перебувала у священному сані вже не одне покоління.

 Вперше про неї заговорили після того як Образ Пречистої Діми плакав перед українським Великоднем у 1663 р. Крім цих фактів, які відбувалися неодноразово, ікона також завдяки молитвам, врятувала теребовлянський замок від облоги турків. У 1674 р. за рішенням єпископа Йосифа Шумлянського Теребовлянську чудотворну ікону торжественно перенесли до Львівського Архикатедрального собору св. Юра. З часом для ікони побудували окрему каплицю, де її помістили на спеціально облаштованому престолі, де її можна побачити і зараз. Папа Римський Іван Павло ІІ, перебуваючи з офіційним візитом у Львові, 25 червня 2001 р. особисто коронував теребовлянську чудотворну ікону.

 

Ікона Деревнянської Богородиці

Назва цієї чудотворної ікони походить від однойменного села, що на Жовківщині. Вперше чудо сталося безпосередньо у сім’ї, яка зберігаючи цю ікону у себе вдома, ревно молилась до зображення з проханням отримати потомство. Після того, як жінка народила у 42 роки сліпого хлопчика, вони продовжували молитися в оздоровлення немовляти і через 5 років сталося чергове чудо. На знак вдячності сім’я вирішила віддати образ чернечій обителі Отців Василіянів, перед тим виготовивши за свої кошти дерев’яні шатри. Своє місцезнаходження ікона неодноразово міняла, аж поки її не було передано до церкви св. Андрія, де вона зберігається і досі. До слова, ця ікона опинилася у числі коронованих під час папського візиту у 2001 р.

Наталія ДАНИЛІВ

Список джерел:

1. Матлашенко Н., Хмільовський М. Короновані ікони Львова. [Електронний ресурс] / RISU // Режим доступу: http://risu.org.ua/ua/relig_tourism/religious_region/40926/

2. Білан Б. Коронація Ікони чудотворної Богородиці Провідниці (Одигітрії) євангеліста Луки 1751 р. [Електронний ресурс] / Незалежний культурологічний часопис “І” // Режим доступу: http://ji.lviv.ua/n68texts/Koronaciya_ikony_Odigitrii.htm

3. Хмільовський М. Таємниці Домініканського монастиря у Львові: Гіацинтова Мадонна. [Електронний ресурс] / RISU // Режим доступу: http://risu.org.ua/ua/relig_tourism/religious_region/32257/

4. Ікона Божої Матері Неустанної Помочі. [Електронний ресурс] / Благодатне Джерело Святої Трійці // Режим доступу: http://dzherelo-triyci.rv.ua

5. Чудотворна ікона Теребовлянської Божої Матері. [Електронний ресурс] / Архикатедральний Собор св. Юра // Режим доступу: http://sobor-svyura.lviv.ua/chudotvorna-ikona-terebovlyanskoji-bo/

6. Деревнянська чудотворна ікона Божої Матері. [Електронний ресурс] / Патріарший паломницький центр Української Греко-католицької церкви // Режим доступу: http://pilgrimage.in.ua/derevnyanska-chudotvorna-ikona-bozhoji-materi/

Джерела:   photo-lviv.in.ua

Воїни Христа Царя