ЗАХИСТИМО МАЙБУТНЄ УКРАЇНИ!



ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ!

***

ЗАХИСТИМО МАЙБУТНЄ УКРАЇНИ!

На цьому блозі викладатиметься інформація та інші матеріали для ВСІХ людей, бажаючих взяти участь у безстроковій АКЦІЇ "ЗАХИСТУ ЖИТТЯ"...

Слава Ісусу Христу!

Любі, у Христі Ісусі, брати й сестри, щановні відвідувачі моїх приватних блогів, новий блог, присвячений для поширення у мережі вкрай необхідної інформації про ЗАХИСТ та ЗБЕРЕЖЕННЯ ЖИТТЯ, усім, ще ненародженим дітям, але повноправним особам української нації, даним нам у дар від Небесного Отця...

ЗАКЛИКАЮ ВАС брати активну участь у позатерміновій акції - ЗАХИСТИМО МАЙБУТНЄ УКРАЇНИ!

З повагою, сл.Б. Леонід.

«Шлях» (тт.852-999)


"Шлях" Святий Хосемарія Ескріва де Балаґер
(тт.852-999)

ДУХОВНЕ ДИТИНСТВО

852. Намагайся пізнати шлях духовного дитинства, не силкуючись стати на цей шлях. Полиши поле для дії Духа Святого.

853. Шлях дитинства. Безпомічна ввіреність. Духовне дитинство. Все це становит не пусту вигадку, а міцне і тверде християнське життя.

854. В духовному житті дитинства, речі, що їх говорять чи роблять діти, завжди сприймаються серйозно.

855. Духовне дитинство – це не духовне отупіння, ані обезволення. Це шлях розсудливости й сили. За його складною простотою, людина повинна на цей шлях стати та йти по ньому тільки ведена за руку Богом.

856. Духовне дитинство вимагає підпорядкування розуму. Це справа складніша, ніж підпорядкування волі. Щоб підпорядкувати розум, для цього потрібно, крім ласки Божої, постійного зусилля волі, щоб раз, другий та завжди мати силу сказати «ні», як кажеться «ні» тілові. В результаті, виходить парадокс: хто хоче ступити «на доріжку дитинства», стати дитиною, повинен зміцнювати та гартувати волю.

857. Бути малим. – Діти проявляють велику сміливість. Кому іншому прийде в голову просити зірку з неба? Хто не поступиться перед ніякою небезпекою, щоб удоволити своє бажання?
        Отож покладіть у таку дитину багато ласк Божих, покладіть прагнення виконувати волю Божу, велику любов до Ісуса, а до того знання, що його людина спроможна сприйняти, – і отримаєте духовний профіль сучасного апостола, докладно такого, без сумніву, як його хоче Бог.

858. Будь дитиною. Ще меншою. Бережися тільки телячого віку. Нема нічого дурнішого, ніж підросток, що стає в позу вусатого дядька, і ніж вусатий дядько, що дітвачиться.
        Будь дитиною перед Богом, а для цього будь чоловіком зрілим і мужнім у всіх інших відношеннях. І ще одне: оберігайся манер пещеного французького пудля!

859. Інколи вічуваємо схильність вестися, як малі діти. В очах Бога, наші дії тоді мають вартість малих чудесних діл і, поки вони не ввійдуть у рутину, це діла плідні, як плідна завжди любов.

860. Перед Предвічним Богом ти куди менший, ніж двохрічний малюк перед тобою. А крім того, ти у Бога – син. Цього не забувай.

861. Запали в собі, дитино, прагнення надолужити всі потворності твого зрілого життя.

862. В день, коли ти, дитино розумна, приховаєш будь-що у твоїй душі перед твоїм духовним провідником, перестанеш бути дитиною, бо втратиш простоту.

863. Будучи духом справжньою дитиною, ти набуваєш всемогутність.

864. Як діти, ви безтурботні. Діти негайно забувають про свої неприємності та повертають до звичних забав. Тому, цілковито віддавшись у руки Його, ви не матимете причин турбуватися, бо спочинете в Отцеві.

865. Жертвуй Йому, дитино, кожного дня все, включно до появів твоєї крихкости.

866. Дитино добра: пожертвуй Йому працю тих трударів, що Його ще не знають; пожертвуй природну радість тих бідних дітей, що навчаються у школах поганських...

867. Діти не мають нічого власного, бо все їхнє належить батькам. А твій Отець завжди знає, як найкраще господарити Своїм майном.

868. Будь малим, дуже малим: двох-, а нйбільше трьохрічним. Бо старші діти починають лукавити й намагаються дурити батьків несусвітенними вигадками.
        Справа в тому, що зло в них уже кільчиться, що вони виношують зародок гріха. Ще тільки нема в них досвіду в чиненні зла. Згодом з того досвіду вони засвоять собі гріховне вміння прикривати сповидністю правди фальш своїх вигадок.
        Та вони вже втратили простоту. А простота – необхідна умова для того, щоб перед Богом бути дитиною.

869. Але ж, дитино, навіщо тобі спинатися на ходулі?

870. Не плекай в собі прагнень до зрілости. Будь дитиною завжди, навіть умираючи від старости. Коли дитина спотикається і падає, то нікого це не дивує. Батько поспішно її підніме.
        Коли ж спотикається і падає дорослий, то найперше він викликає сміх. Як промине перше враження, на зміну сміхові інколи приходить співчуття. Але дорослі повинні вставати таки самі.
        Твій сумний буденний досвід – це список спотикань та упадків. До чого це тебе довело б, якщо б ти з кожним днем усе більше не дитинів?
        Не прагни ж доростати. І хай тебе, дитино, з кожного упадку піднесе рука твого Отця-Бога!

871. Безпомічна відданість, дитино, вимагає слухняности.

872. Не забувай, що Господь віддає першість дітям та тим, хто ведеться з діточою простотою.

873. Ось парадокси малої душі. Коли Ісус посилає тобі те, що у віті вважають за успіх, ти плач у своєму серці, вражений Його добротою та своїми поганими прикметами. Коли ж Ісус посилає тобі те, що люди вважають за неуспіх, то зрадій серцем, бо Він дає тобі завжди за потребою, й тоді настає у тебе чудова година любити хреста.

874. Дитино смілива, призивай: «Яка глибока любов св. Тереси! Яке горіння св. Ксаверія! Який гідний подиву муж – св. Павло!.. Я ж, Ісусе, люблю Тебе більше, ніж Павло, Ксаверій і Тереса!»


ДИТЯЧЕ ЖИТТЯ

875. Не забувай, малий дурнику, що Любов робить тебе всемогутнім.

876. Не втрачай, дитино, твоєї любовної звички здобувати Кивот силою.

877. Коли називаю тебе «доброю дитиною», ти не думай, що я собі тебе уявляю несміливим малюком. Без мужности та... звичайної зрілости ти – не апостол, а смішна карикатура.

878. Дитино добра, повторяй Ісусові багато разів на день: люблю Тебе, люблю, люблю...

879. Не сумуй, коли тобі дошкуляють твої слабості. Пишайся своїми болячками, як св. павло; дітям бо дозволяється наслідувати старших, без нараження на сміх.

880. Хай твої хиби, недосконалості, ба навіть глибокі упадки не відчужують тебе від Бога. Дитина слаба, проте обачлива, завжди тримається батькової поли.

881. Виконуючи, на Його вимогу, малі завдання, ти, буває, розсердишся. Не турбуйся тим. Ще усміхнешся...
        Чи не доводилося тобі спостерігати, як неохоче реагує простодушний малюк, коли батько, для проби, просить його дати лакоминку, що в руці малюка? А проте дитина лакоминку дає. Перемагає любов.

882. Коли намагаєшся зробити щось добре, дуже добре, то виходить тобі якраз погано. Упокорися перед Ісусом, визнаючи: Чи бачиш, як воно мені виходить погано? Як мені не допоможеш, і то дуже, буде ще гірше! Змилосердься над твоєю дитиною! Поглянь: кожний день я хочу вписати золотою сторінкою у хроніку мого життя... Але я такий недотепа, що, коли Учитель не водить моєю рукою, моє перо, замість стройних рядків, полишає закарлючки та клякси, що з ними не покажешся ні перед ким.
        Відтепер, Ісусе, дозволь мені писати до-спілки з Тобою.

883. Визнаю, Господи, свою вайлуватість. Вона така несамовита, що я завдаю біль і шкоду, навіть проявляючи ніжність. Пом'якши мої душевні манери. В межах мужности дитячого життя, подай – я хочу, щоб Ти подав – мені тонкість та ніжність, з якими діти виливають свою любов, звертаючись до батьків.

884. Ти повен слабостей. Здаєш собі з них справу кожного дня все ясніше. А все таки не лякайся. Він знає, що в цій хвилині великих пожитків чекати від тебе не може.
        З уваги на твої мимовільні, діточі упадки, твій Отець Бог пильніше піклується тобою, а твоя Мати, Марія, не випускає тебе зі своєї любовної долоні. Покористуйся цією обставиною і, коли Господь черговий раз піднесе тебе з упадку, ти з усієї сили обніми Його, схили свою бідну голову на Його відкриті груди та, слухаючи удари Його люблячого Серця, збожеволій від Любови.

885. Отримуєш один укол, другий, і ще один. Стерпи їх. Чи не ясно тобі, чоловіче, що при твоїй малечі, ті невеличкі хрести у твоєму житті, на твоїй доріжці, – це єдине, що можеш принести в жертві?
        Втім, ти подумай: один хрест, а зверху другий... Один укол і наступний... Це дає значну суму.
        В кінцевому висліді, дитино, навчишся робити щось велике: любити.

886. Коли душа дитини просить Господа помилування, може бути певна, що невдовзі ця просьба здійсниться. Ісус вирве із душі брудне охвістя давніх слабостей, що волочиться за нею; визволить від мертвого тягару рештки нечистот, що пригнічує душу до землі; звільнить серце дитини від баласту земних справ, щоб воно піднеслося до Маєстату Бога та щоб стопилося в живому полум'ї Любови – в Ньому Самому.

887. Брак великодушности, упадки та відступи на твоєму шляху – можливо, тільки сповидні – вганяють тебе у знеохочення, в якому часто набираєш враження, ніби ти розбив щось безцінне – справу твого освячення.
        Не турбуйся. Застосовуй у твоєму надприродному житті ту саму обачну методу, що її вживають для поладнання подібного конфлікту прості діти.
        Ось вони розбили якийсь предмет, дуже цінний їх батькові. Розбили, головно тому, що був крихкий. Свого вчинку жалують, може й плачуть, але... утішення шукають у власника предмету, знівеченого за їх необережністю. Батько забуває про вартість – навіть і велику – знищеного предмета і в своїй ніжності не то що пробачає малятам, а ще й потішає та підбадьорює їх. Повчися.

888. Молитва ваша хай буде мужньою. Бути дитиною – це не те саме, що бути ізніженим.

889. Хто Христа любить, йому молитва, навіть суха й сувора, дає насолоду, що кладе край огірченням. Він іде молитися з тим самим почуттям, з яким іде малюк, скуштувавши гіркого ліку, до цукернички.

890. В молитві ти розсіяний. Намагайся сконцентруватися. Та не журися, коли, не зважаючи ні на що, ти й надалі розсіяний.
        Чи не доводилося тобі спостерігати, як у природному житті навіть і обачні діти розважаються й забавляються будь-чим під рукою, часто не звертаючи уваги на те, що говорить батько? Це не значить, що дитина батька не любить чи не шанує. Це просто характерна дітям слабість та малеч.
         А перед Богом ти, власне, дитина.

891. Наче міліціонер, що керує вуличним рухом, у час молитви настирливим думкам дай знак, хай проїздять попри тебе. Для того користуєшся волею, відповідною до твого життя дитини. Та інколи затримай некликану думку, щоб включити в молитву тих, хто тобі несвоєчасно згадався.
        Тож і далі, вперед. Продовжуй, аж пройде час молитви. Навіть як тобі цей спосіб молитви видається непридатним, то й тоді радій та вір, що Ісус тобою вдоволений.

892. Бути дитиною – це прекрасно. Коли зріла людина просить ласки, вона повинна до прохання, як прилог, долучити список своїх заслуг.
        Діти ж заслуг не мають. Тож коли молиться малюк, йому вистачає відрекомендуватися іменем свого батька.
        Ти ж відрекомендуйся Йому, промовляючи: Господи, я – син Бога.

893. Витривалість. Добиваючись до хати, дитина стукає в двері раз, другий і десятий.
        Стукає сильно, довго, не турбуючись. Хто ж, врешті, роздратований вийде відкрити, його роззброїть простота настирливого малюка...
        Отаким малюком стоїш перед Богом ти.

894. Спостерігав ти, як приносять вдячність діти? Наслідуй їх і – приємність у тебе, а чи неприємність – однаково заяви Ісусові: «Який Ти добрий, який добрий!»
        Промовлена з глибини серця, ця фраза – це шлях дитинства, що веде до спокою, де сміх і плач існують в міру, зате любов не має ні міри, ні меж.

895. Фізично знеможений працею, молитися ти не в силі. Проте ти завжди стоїш перед лицем твого Отця. Як мала дитина, споглянь в Його бік час до часу... і Він тобі усміхнеться.

896. Коли віддаєш подяку після Причастя, кажеш, перше, що тобі мимовільно тиснеться на уста – це прохання: Ісусе, подай мені те-то... Ісусе, не забудь такої-то душі... Ісусе, на черзі такі-то заходи...
        Не турбуйся й не докоряй собі за це. Доброму батькові проста, зате смілива, дитина спершу нишпорить по кишенях у пошуках за лакоминками, а щойно потім цілує його на привітання. А тож...

897. Зміцнена ласкою, наша воля перед Богом всесильна.
        Зваживши на безліч прогріхів супроти Бога, ми можемо, для прикладу, в час подорожі трамваєм з твердою порішеністю звернутися до Ісуса: «Мій Боже, мені хотілося б учинити стільки діл любови та покути, скільки разів обертається кожне з коліс у цьому вагоні!» – і в цю ж мить Ісус, у згоді з нашим, порахує це нам за справжній вияв любови до Нього та за покуту.
         Поза рамки духовного дитинства не виходить іще й такий «пустий» та вічний діалог поміж невинною дитиною та батьком, що гине з любові до сина:
        Батько: «Тож скажи – дуже ти мене любиш?»
        А дитина лепече за складами: «Ба-га-то, ба-га-то, ду-же!»

898. Ведучи «дитяче життя» та будучи дитиною, ти з необхідности лакомий. Як усі ровесники, згадай про лакімства у владі твоєї Матері.
        Багато разів на день згадай. Це справа секунд... Ісус... Марія... Святі Дари... Причастя... Любов... терпіння... благословенні душі в чистилищі... Воююча Церква: Папа, священство... вірні... душа твоя... душі твоїх близьких... Ангели Хоронителі... грішники...

899. Це невеличке умертвляння коштує багато зусиль. Ти борешся. Тобі наче б хтось нашіптував: До чого там аж така докладність у виконуванні плану життя, погодинного графіка?
        Чи бачив ти, як легко дають обдурити себе діти? Вони відмовляються від гіркої медицини, але... Бу-бу-бу, – кажуть їм, – ще проковтни оту ложечку за татка... і оту за бабуню... аж вичерпається приписана доза.
        Отак роби і ти: чверть години молитви в волосяниці довше – за душі в чистилищі, п'ять хвилин іще – за твоїх батьків, а ще п'ять – за ьратів в апостольському служінні... Аж пройде час, вказаний тобі розписом.
        Велика вартість умертвляння, здійснюваного вказаним способом!

900. Ти не сам. Приймай своє випробування з радістю. Це правда, бідаче, що на долоні твоїй ти не відчуваєш долоні твоєї Матері. Але ж ти бачив, як земні матері йдуть з розпростертими раменами за своїми  дітьми, коли ті зважуються без сторонньої допомоги ставити свої перші непевні кроки. – Ти не сам. З тобою Марія.

901. Ісусе, за Ласку, що Ти її витратив, щоб учинити мене малим, я не спроможуся віддячитися Тобі ніколи, навіть якщо б умер з Любови!


ЗАКЛИК

902. Чому оце тепер, негайно, раз і назавжди не віддасишся в руки Бога?

903. Коли ясно бачиш свій шлях, то й іди по ньому. Чому не відкинеш боягузтва, що зупиняє тебе?

904. «Тож ідіть і навчіть усі народи... Я перебуватиму з вами повсякденно...» Це сказав Ісус, і сказав це тобі.

905. Патріотичне горіння – зрештою, дуже похвальне – провадить багатьох людей на шлях служіння народові чи державі, на шлях служіння у війську. Не забувай же, що також Христос має «військо» та має вибраних людей у Своєму служінні.

906. «І царству Його не буде кінця!» Чи не радієш ти з того приводу, що працюєш для такого Царства?

907. «Хіба ви не знали, що повинно бути Мені в тому, що належить Моєму Отцеві?»
        Це відповідь дозріваючого Ісуса. Відповідь такій матері, як Мати Його, що вже від трьох днів шукає Сина та вважає Його за пропалого. Цю відповідь доповнюють інші слова Ісуса, записані св. Матвієм: «Хто більш, як Мене, любить батька чи матір, той Мене не достойний.»

908. Ти надто спрощуєш справи, оцінюючи вартість апостольських заходів лиш на основі того, що видне оком. На тій основі ти повинен би віддати перевагу скрині вугілля над жменею діамантів.

909. Віддавшись у Його руки, тепер проси Його ж, хай оновить твоє життя, хай поставить на ньому Свою печать та хай утвердить правдивість місії твоєї, як людини Божої.

910. Це божевілля – отой твій ідеал, твоє покликання. І божевільні ті інші – твої приятелі та брати!
        Хіба не чував ти інколи такого оклику в глибинах душі? На нього ти рішуче відповідж, що ти вдячний за почесть належати до «божевільні».

911. Мені пишеш: «Нами володіє таке палке бажання, щоб "це" розвивалося й росло, що воно переростає в нетерплячку. Коли речі рушаться з місця, коли наступить перелім, коли побачимо світ нашим?»
        І добавляєш: «Наше прагнення не буде марним, коли ми його обернемо в "силування" Господа нашою настирливістю. Таким способом виграємо мах часу».

912. Мені зрозумілі терпіння, що їх зазнаєш, у примусовій бездіяльності зважуючи завдання, що стоять перед нами. Для серця твого тісна наша планета, тим же часом воно повинно вміститися в рамках... куцої буденної праці.
       Але до чого ж тоді наша віра в «хай буде воля Твоя»?

913. Не сумнівайся: твоє звання – це найвища ласка, якої тільки ти міг доступитися у Господа. Будь вдячний Йому за неї.

914. Який жаль, що ці юрби – в верхах, у низах та посередині – живуть без ідеалу! Виникає враження, що вони несвідомі існування власної душі. Як отара, як стадо, як... свинська череда.
        З допомогою Твоєї милосердної Любови, Ісусе, ми обернемо отару в загін, стадо – в армію, ба і з череди витягнемо та очистимо тих, кому надокучило топитися в гноєві.

915. Діла Божі – це не рожен для печення власної печені, ні східець для підношення вверх.

916. Господи, дай нам збожеволіти тим заразливим божевіллям, що має силу притягати багатьох до Твого апостольського служіння.

917. «Чи не палало нам серце обидвом, коли промовляв Він до нас по дорозі?»
        Якщо ти справді апостол, то ті слова учнів з Емаусу повинні спонтанно повторити твої товариші по професії, зустрівши тебе на своїй життєвій дорозі.

918. До апостольського служіння приєднуйся в прагненні віддати все, а не в шуканні за будь-чим земним.

919. Зволивши обрати тебе за апостола, Господь нагадав тобі – і цього не забувай ніколи – що ти – Божий син.

920. Кожен із нас повинен прагнути стати апостолом апостолів.

921. Ти – сіль, ти – апостольська душа.
        «Сіль – добра річ», – стверджує св. Євангелія. «Та коли сіль несолоною стане», то вона непридатна навіть як добриво. Її викидається геть, як цілковиту непотріб.
         Ти – сіль, ти – апостольська душа. Та коли станеш несолоним...

922. Сину мій, якщо ти любиш своє апостольське служіння, то будь певен, що любиш Бога.

923. Того ж самого дня, коли ти добре «вростеш» у твоє апостольське служіння, те служіння стане тобі панциром, об який пощербиться зброя твоїх ворогів так земних, як і пекельних.

924. Завжди проси стійкости собі самому та твоїм товаришам ув апостольському служінні, бо наш противник, диявол, добре знає, що ми його запеклі вороги... Тому кожний упадок у наших рядах – це величезна втіха для нього.

925. Як ченці в виконуванні своїх обітів прагнуть знати, як жили перші члени їх ордену чи спільноти, так і ти, християнський лицарю, намагайся вивчити та наслідувати життя учнів Христа, що стикалися з Петром і Павлом та що майже були свідками Страстей та Воскресення Учителя.

926. Питаєш мене, то й відповідаю: твоя досконалість полягає в досконалому веденні життя на місці, на становищі та в ступні, що їх тобі визначив, за посередництвом влади, Бог.

927. Моліться одні за одних. Що, ніби, захитався один? Що хитається другий?
        Моліться надалі, не втрачаючи спокою. Що вони відходять? Що втрачені? – Господь порахував вас уже перед віками!

928. Маєш слушність. – Із вершка, – пишеш мені, – відкривається погляд на десятки кілометрів. Та скільки сягає око – не видко ні клаптика рівнини. Все гори та гори. Навіть коли в якому місці краєвид, здається, лагідніє, то, як тільки піднесеться туман, грізний кряж виростає також і там.
        Такий він суворий – овид твого апостольського служіння. І таким він повинен бути. Світ пройти треба, але шляхів прокладених немає... Прокладете їх самі ви вашими стопами в мандрівці крізь гори.


АПОСТОЛ

929. Хрест на твоїх грудях? Що ж, це добре. Але... поклади хреста на твої плечі, на ціле тіло, на розум. Тоді житимеш для Христа, з Христом та у Христі. І тільки тоді станеш апостолом.

930. Апостольська душе, розпочинай від себе.
        Сказав Господь, за свідченням св. Матвія: «Багато хто скажуть Мені того дня: "Господи, Господи, хіба ми не ім'ям Твоїм пророкували, хіба не ім'ям Твоїм демонів ми виганяли, або не ім'ям Твоїм чуда великі творили?" І їм оголошу Я тоді: "Я ніколи не знав вас... Відійдіть від Мене, хто чинить беззаконня!"»
        Хай же не трапиться так, – добавляє св. Павло, – щоб, завіщаючи іншим, самий я не став негідним.

931. Військовий геній св. Ігнатія показує нам образ сатани, що скликає незліченні загони чортяк та розподіляє їх за країнами, областями, містами та селами, перед тим повчивши їх, щоб вони заковували в ланцюги й кайдани геть усіх без розбору.
        Ти казав мені, що хочеш стати провідником. Кому ж і до чого здався провідник у кайданах?

932. Ти поглянь: попри всі свої очевидні та незаперечні слабості, апостоли були щирі, прості... прозорі.
         У тебе також чимало очевидних та незаперечних слабостей. Дав би Бог тобі ще й простоту.

933. Оповідають про одного чоловіка, що в молитві Господу сказав: «Ісусе, люблю тебе!» На це почув відповідь із неба: «Любов у ділах, а не в гарних словах».
        Подумай, чи й ти, бува, не заслуговуєш на цей ласкавий докір.

934. Запал – це та божеська навіженість апостола, якої тобі бажаю. Ось її познаки: жадоба бути при Учителеві; постійна турбота про душі; непослабна витривалість.

935. На лаврах не спи. Говорячи людською мовою, спати в такій позиції як незручно, так і протиприродно. Втім, а що, як виявиться, як оце й тепер, що ті лаври навіть і не твої, а Божі?

936. До апостольського служіння приєднуєшся, щоб підпорядкуватися прикоротитися, зовсім же не нате, щоб просувати свою особисту думку.

937. Ніколи не будьте чоловіками чи жінками, що дію розтягають, зате молитву скорочують.

938. Намагайся жити таким способом, щоб бути спроможним добровільно зректися вигід та добробуту, що їх ти засудив би в навиках іншого Божого чоловіка.
        Май на увазі, що ти пшеничне зерно, згадане в Євангелії. Не впавши в грунт і не згинувши, колоса не видасиш.

939. Будьте чоловіками і жінками світовими, але не мирськими.

940. Не забувай, що єдність – це ознака життя. Роз'єднання ж – це розклад, безпомильний знак смерти.

941. Послух простелює шлях певний. Сліпий послух зверхникові – шлях святости. Послух у твоєму апостольському служінні – єдиний шлях, тому що в ділі Божому зобов'язує дух – або ти слухаєшся, або відходиш.

942. Май на увазі, сину мій, що ти становиш не просто душу, що об'єднується з іншими душами з метою чинити добру справу...
        Це вже багато, проте... ще мало. Ти уявляєш собою апостола, що виконує невідкличний наказ Христа.

943. Один чоловік, не без слушности, вигукнув: «Ті чесні люди вже кісткою в горлі мені стали!»
        Дай же, Боже, щоб ніхто з тих, хто має справи з тобою, не отримав причини гукати так само про тебе.

944. Любов до Бога та турботу про душі ти повинен передати іншим, щоб ті запалили багатьох іще інших, у третьому плані, і кожен із тих останніх, у свою чергу, своїх товаришів праці.
        Скільки духовних калорій тобі треба! Яка важка твоя відповідальність за те, щоб не остудитися! І – про це не хочу й думати – який злочин важкий ти взяв би на себе, якщо б дав поганий приклад!

945. Слухання слова Божого з критиканською настановою доводить злу волю.

946. Прагнучи віддатися в руки Бога на цьому світі, ви повинні поставити релігійність попереду вчености (жінкам, зокрема, вченість цілком зайва, вистачить обачливість); найтісніше молитовно згуртуватися навколо Господа; ви повинні невидимим серпанком покрити ваші змисли й потенціали, всі разом і кожен зокрема; повинні молитися, молитися і ще раз молитися; покутувати, покутувати і ще раз покутувати.

947. Тебе дивувало, що я схвалював брак «однорідности» в апостольськім служінні, де працюєш ти. Я ж тобі сказав:
        Єдність і різнорідність. Ви повинні бути такі різнорідні, як різнорідні святі в небесах: кожен із них має свої власні невід'ємні риси. З другого ж боку, ви повинні бути такі ж згідні поміж собою, як ті самі святі, що не стали б святими, коли б кожен із них не ототожнив себе з Христом.

948. Ти, улюблений сину Бога, відчувай братерство та живи в ньому, але без фаміліярности.

949. Посягати по становища в заходах апостольського служіння в цьому житті – зайво, а для того Життя – небезпечно.
        Коли Богу понадобиться, то тебе й покличуть. І тоді ти не повинен відмовлятися. Та не забувай, що ти можеш і повинен освятитися на кожному місці, бо ж для цього ти й приєднався.

950. Думаючи, що в праці для Христа становища – це щось більше за тягарі, ти наражуєшся на багато огірчень.

951. Очолювати якийсь захід апостольського служіння означає бути готовим з безконечною любов'ю прийняти відповідальність за все перед усіма.

952. В апостольській праці не можна терпіти ні непослуху, ні дворушности. май на увазі, що простота – це не нерозсудливість, ні необачність.

953. Маєш обов'язок молитися та жертвуватися за особу й наміри того, хто очолює твоє апостольське підприємство. Твоя занедбаність у тому обов'язку доводила б, що по своєму шляху йдеш без ентузіязму.

954. Ти повинен подвоїти уважливість до твого зверхника, коли він звертається до тебе по пораду й коли тобі доводиться заперечувати його погляди. Навіть коли він не має слушности, ти ніколи не переч йому в присутності його підпорядкованих.

955. У твоїх заходах апостольського служіння не бійся зовнішніх ворогів, навіть як вони дуже могутні. Твій головний ворог – це половинчастість твоєї приналежности та брак духу братерськости.

956. Мені цілком зрозуміло, що, поки відчуваєш єдність із Богом та з твоєю братією в апостольському служінні, зазнавані зневаги, навіть із боку могутніх ворогів, дошкулити тобі не можуть. Бо що вони тобі?

957. Я часто прирівнюю працю в апостольському служінні до машини: ото зубчасті колеса, там поршні, клапани, а там – гвинти...
       Любов же, любов твоя, це в машині мастило.

958. Позбудься отієї самовдоволености, що відмежовує твою душу від душ тих, хто шукає наближення з тобою. Більше слухай. І говори просто. Тільки так ростиме твій апостольський труд вглиб і вшир.

959. Зневага і переслідування – це благословенні докази особливого Божого обрання. Та нема кращого доказу особливого обрання, ніж оцей: проминути неспостережно.


АПОСТОЛЬСЬКЕ СЛУЖІННЯ

960. Так як рев океану складається з грохоту окремих хвиль, святість вашого апостольського служіння становить сума чеснот кожного з вас.

961. Тобі необхідно бути Божою людиною, людиною з внутрішнім життям, людиною молитви та жертовности. Твоє апостольського служіння повинно бути пребагате життям усередину.

962. Єдність. Єдність та підпорядкованість. Навіщо кому здалися частини годинника, самі собою чудові, коли вони не показують години?

963. У вашій праці не творіть загумінків. Це звузило б апостольське служіння. Бо коли загумінок, врешті, спроможеться пролізти до керівництва універсального підприємства, – то як же швидко обернеться в загумінок ціле підприємство!

964. Пригноблений, ти казав мені: «Шляхів така безліч!» Що ж, безліч їх і має бути, щоб у тій захоплюючій різновидності кожна душа могла знайти свій власний шлях.
        Розгубленість? Вчинитвій вибір раз і назавжди – і розгубленість обернеться в упевненість.

965. Радій, спостерігаючи, як інші працюють для добра апостольських справ. Проси для них щедрої ласки Божої та здібности відповісти на ту ласку.
       Самий же ти продовжуй верстати власним шляхом. Переконай себе в тому, що іншого шляху в тебе немає.

966. Фальшива твоя постава, коли тобі болить те, що інші працюють, не звертаючи уваги на твою працю. Згадай ось це місце з Євангелії від св. Марка: «"Учителю, ми бачили одного чоловіка, який з нами не ходить, що виганяє Ім'ям Твоїм демонів; і ми заборонили йому, бо він із нами не ходить". А Ісус відповів: "Не забороняйте йому, бо немає такого, що Ім'ям Моїм чудо зробив би, і міг би небаром лихословити Мене"».

967. Зайво тобі розгортати зовнішню діяльність, коли у тебе немає Любови. Це те саме, що шити без нитки.
        Було б жаль, якщо б укінці виявилося, що займався ти своїм власним апостольським служінням, а не Його.

968. З радістю благословляю тебе, сину, за ту віру в твою апостольську місію, підо впливом якої ти написав: «Немає сумніву, майбутність забезпечена; можливо навіть, усупереч нам самим. Але необхідно, щоб ми становили одну цілість із Головою – "щоб усі були одне" – силою молитов та жертовности».

969. Хто полишає діяльність іншим, щоб молитися й терпіти, тут не заблисне; зате як же сяятиме його корона в Царстві Життя! Хай буде благословенне апостольство терпіння!

970. Це правда, що твоє скромне апостольське служіння я назвав «мовчазною та ефективною місією». І сказаного не відкликаю.

971. Твоє пошанування до первісних християн мені подобається такою мірою, що я вчиню все можливе, щоб підтримати його – щоб ти, наподобу їм, з постійно наростаючим ентузіязмом ефективно здійснював апостольство обачливости та звірювання.

972. Не пробуй мені й говорити, ніби не знаєш, що казати, коли застосовуєш у житті твоє апостольство обачливости та звірювання. відповім тобі словами псалма: «Господь дає слово; провісниць велика многота».

973. І ті слова, що ти їх у пору шепнув у вухо приятелеві, який завагався; і та повчальна розмова, яку ти своєчасно розпочав; і професійна порада, що підносить чиюсь високошкільну працю на вищий рівень; і обачливо кинуте «необачливе» зауваження, яким ти комусь відкриваєш неочікувані горизонти ревности – все це разом становить апостольство звірювання.

974. «Апостольство хліба-соли» – це древня гостинність патріярхів, сповнена братерською теплотою Віфанії. В часі такої гостини самий Христос ввижається на покутті, наче в домі Лазаря.

975. Відновлення християнського духу в народних святкуваннях та звичаях – це невідкладна справа. Невідкладно також усунути той єдиний вибір, який мається в публічних видовищах: або слабизна, або поганство.
        Проси Господа, щоб були такі, хто працює для великої справи, яку можна б назвати «апостольством розваги».

976. «Листовному апостольскому служінню» ти присвячуєш справжнього панегірика. Пишеш: «Не знаю навіть, як писати, щоб викласти справи, які могли б бути корисними відборцеві листа. Починаючи, заявляю своєму Хоронителеві, що пишу на те, щоб лист дав якийсь хосен. І, хоч пишу самі тільки небилиці, ніхто не може забрати ні мені, ні відборцеві хвилин, проведених на молитві за все, що потрібне, власне, цьому відборцеві».

977. «Лист застав мене в годину нез'ясованого смутку; перечитуючи його та вчуваючись, як працюють інші, я відчув надзвичайне підбадьорення». Інший дописувач: «Мені помагають ваші листи та відомості про братію, як чудовий сон перед твердою дійсністю». Ще інший: «Яка радість отримати листи та відчути себе приятелем таких прятелів!» А тисяча ще: «Отримав я листа від Н. та засоромився на думку про те, як мало одуховлений я порівняно з ними!»
        «Листовне апостольське служіння» має свою силу, правда?

978. «Ідіть услід за Мною, – і зроблю, що станете ви ловцями людей». Ті слова Господні мають глибоке значення: людей, як і рибу, ловити треба за голову.
        Яку євангельську глибину має «апостольство розуму»!

979. Люди мають схильність мало цінити те, що коштує мало. Тому й дораджую тобі апостольство без даровизни.
        Коли твоя професія становить знаряддя апостольського служіння, завжди вимагай справедливої та поміркованої платні за твою професійну працю.

980. «Чи ми права не маємо водити з собою сестру, дружину, як і інші апостоли, і Господні брати, і Кифа?»
        Це писав св. Павло у своєму першому посланні коринтянам. Неможливо нехтувати співпрацею жінки в апостольському служінні.

981. У 8-ій главі Євангелії від св. Луки читаємо: «І сталося, що Він після того проходив містами та селами, проповідуючи та звіщаючи Добру Новину про Боже Царство. І з Ним Дванадцять були, та дехто з жінок, що були виздоровлені від злих духів і хвороб: Марія, Магдалиною звана, що з неї сім демонів вийшло, і Іванна, дружина Худзи, урядника Іродового, і Сусанна, і інших багато, що маєтком своїм служили».
        Списуючи ці рядки, прошу Бога, щоб кожна жінка, що буде їх читати, сповнилася святою завистю та відчула прагнення діяти.

982. Жінка сильніша за чоловіка та вірніша в годину страждання. І Марія Магдалина, і Марія Клеопа, і Соломія!
        З гуртом жінок, таких хоробрих, як ті, і так тісно згуртованих навколо Страждальної Діви, – яку велетенську працю можна б проробити серед душ у світі!


ВИТРИВАЛІСТЬ

983. Розпочинає діло аби-хто, але витривало ведуть його до кінця святі.
        Хай твоя витривалість не буде сліпим вислідом першого захоплення, ні діянням сили безвладу. Хай це буде витривалість свідома.

984. Скажи Йому: «Ось я, бо Ти кликав мене!»

985. Ти схибив зі шляху та не вертався, бо тобі було соромно. Якщо б ти посоромився того, що не вернувся, то твій сором мав би більше глузду.

986. Визнаєш мені: «Насправді не треба бути ніяким героєм, щоб без вихилясів та викрутасів уміти, коли вимагають обставини, осамотіти та в осамітненні витривати.» І добавляєш: «Поки виконую норми, що їх наклали на мене ви, інтриги та підступи довкілля мене не турбують. Скоріш мені страшно злякатися тих дрібниць».
        Сказано чудово!

987. Вирощуй та зміцнюй той прешляхетний ідеал, який щойно в тобі народжується. Тільки подумай: навесні від квітів рясно, проте восени овочі видають лиш деякі.

988. Знеохочення – це ворог витривалости. Як не виповіш йому війни, спершу тобою оволодіє песимізм, а далі – літеплість. Будь же оптимістом.

989. І що ж: по стількох мольбах – «Хреста подай мені, Господи, хреста!» – тепер виявляється, що ти хотів хреста до власної вподоби.

990. Тобі треба непохитної стійкости. Проси її в Бога та роби все в своїх силах, щоби прохання твоє було вволене. Це тобі знаменитий засіб, щоб не зійти з обраного шляху.

991. Не можеш «піднестися». І не дивниця – після такого упадку!
        Витривай і «піднесешся». Згадай, що сказав один релігійний автор: Бідна душа твоя – це пташка, крила якої ще й досі склеєні глиною.
        Треба тепла небесного сонця та особистих зусиль, щоб висушити й викришити ті схильності, ті уявлення, те знеохочення – власне, цю клейку глину на твоїх крилах.
         Тоді звільнишся. Як витриваєш, то й «піднесешся».

992. Подякуй Богу за допомогу та радій своєю перемогою. Яку ж глибочезну радість переживає душа, відповівши на ласку!

993. Розмірковуєш логічно, безпристрасно. Скільки в тебе причин відректися від завдання!
        Бачу, що причин маєш, без сумніву, чимало. Та слушности не маєш!

994. «Мій ентузіязм вистиг та вивітрів», – доповідаєш мені. – А ти працюй не з ентузіязму, а з любови, зі свідомости твого обов'язку самовідречення.

995. Ти повинен бути непохитним. Коли слабості, чужі або власні, в силі захитати твою витривалість, то в мене гріш ціна твоєму ідеалові.
        Рішися раз і назавжди.

996. Твоє уявлення про обраний шлях не надто високе, коли тобі думається, що з нього ти схибив, як тільки відчув холодок у серці. Це година іспиту, тому тобі віднято відчутне утішення.

997. Витривалість випробовується розлукою та осамотненням. Літургія, молитва, Причастя, єднання в спільноті святих – це зброя, щоб пройти пробу й перемогти.

998. Благословенна хай буде витривалість вола Сірого в ярмі! Вічно тим самим важким ходом, вічно тією самою колією, в поле і з поля, вічно з тим самим ярмом на шиї. Сірий день по сірому дневі.
        Не будь волячої витривалости Сірого – не вродила би пшениця в полі, пустирем лежав би город, засохло б квіття в горідці.
        Згадай вола Сірого в твоєму внутрішньому житті.

999. Тож яка таємниця витривалости? – Це Любов. Ти полюби – й не покинеш Його ніколи.


А також ви можете її ЗАВАНТАЖИТИ в PDF_(122стор.,0,96Mb) ***

ВІДЕНЬ – МЮНХЕН 1974

Книжка ця вийшла друком до дня святих першоверховних апостолів Петра і Павла, року Божого 1974, місяця червня, дня 29 (старого стилю),
за дозволом і благословенням
Високопреосвященного Владики Кир Платона,
Апостольського Екзарха в Західній Німеччині.
----------------------------------------------------------------

Druck: "Logos" G.m.b.H., Munchen 19, Bothmerstr. 14

Немає коментарів:

Дописати коментар