ЗАХИСТИМО МАЙБУТНЄ УКРАЇНИ!



ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ!

***

ЗАХИСТИМО МАЙБУТНЄ УКРАЇНИ!

На цьому блозі викладатиметься інформація та інші матеріали для ВСІХ людей, бажаючих взяти участь у безстроковій АКЦІЇ "ЗАХИСТУ ЖИТТЯ"...

Слава Ісусу Христу!

Любі, у Христі Ісусі, брати й сестри, щановні відвідувачі моїх приватних блогів, новий блог, присвячений для поширення у мережі вкрай необхідної інформації про ЗАХИСТ та ЗБЕРЕЖЕННЯ ЖИТТЯ, усім, ще ненародженим дітям, але повноправним особам української нації, даним нам у дар від Небесного Отця...

ЗАКЛИКАЮ ВАС брати активну участь у позатерміновій акції - ЗАХИСТИМО МАЙБУТНЄ УКРАЇНИ!

З повагою, сл.Б. Леонід.

«Шлях» (тт.1-264)


"Шлях" Святий Хосемарія Ескріва де Балаґер
(тт.1-264)

Читай ці поради у скупченні.
Спокійно продумай ці розмірковування –
Це речі, що їх тобі говорю на вухо,
Бог свідок цієї довірчої розмови.
з довірою приятеля, брата й отця.
Не маю наміру сказати тобі нічого нового,
а тільки хочу розворушити твою пам'ять,
щоб із неї вилонити одну чи другу думку,
що тебе пройняла б до живого,
що штовхнула б тебе вдосконалювати твоє життя
та ступати на шлях молитви й Любові.
І щоб вчинила тебе людиною розсудливою.


***

ХАРАКТЕР

1. Хай життя твоє не буде безплідним. Будь корисний. Карбуй життя. Променій твоєю вірою і твоєю любов'ю, наче світильник.
Твоїм апостольським життям зітри сліди бруду і намулу, полишені нечестивими сівачами зненависти. І запали всі земні дороги Христовим вогнем, що його носиш у серці.

2. Хай твоя поведінка і твоя мова свідчать за тебе – щоб кожен, хто тебе побачив чи почув, міг сказати: цей чоловік читає життя Ісуса Христа.

3. Гідність. Не нудь і не влещуйся, як те хлоп'я чи пуста дівка. Хай твоя зовнішня постава буде віддзеркаленням спокою та впорядкованости у твоєму духовному житті.

4. Не викручуйся: «Така моя вдача, такий у мене характер...». Це якраз безхарактерність. Будь мужем.

5. Привчися говорити «ні».

6. Відвернися від лукавого, що нашіптує тобі на вухо: «Навіщо тобі ускладнювати життя?»

7. Визволься від духу обивательщини. Вирощуй своє серце, аж воно стане всеохоплюючим, «соборним».
Раз у тебе вірлині крила за плечима, то й літай, як орел, а не як подвіркова курка.

8. Зрівноваженість. Навіщо сердитися? Адже тим завдаєш образу Богові, біль ближньому, та й самий зазнаєш гіркоти, а кінець кінцем... таки мусиш пересердитися.

9. Те саме, що ти сказав, скажи іншим тоном, без гніву; від цього тільки позискає на силі твій аргумент, і перш за все не образиш Бога.

10. Не висловлюй догани нікому в хвилину, коли тебе поносить гнів учиненою помилкою. Почекай до наступного дня, або й довше. Відтак, коли твій гнів уже влігся і намір прояснів, тоді нанось догану. Одним приязним словом осягнеш більше, ніж трьома годинами сварні. Постримуйся.

11. Воля. Енергія. Приклад. Що зробити треба, те й робиться. Без вагань та оглядок.
Без того Сіснерос не став би кардиналом і державним діячем, Тереса з Авіли – святою Тересою, ні Іньіго Лойола – святим Ігнатієм.
Бог і дерзання! «Ми хочем Бога. Він – наш Батько!»

12. Виростай понад труднощі. Господь ласкавий: як «потоки пливуть поміж горами» – перейдеш гори також і ти.
Якщо тобі тимчасово доводиться обмежити твою діяльність, то яке це має значення супроти цього, що опісля ти, як стиснена пружина, зробиш стрибок незрівнянно далі, ніж тобі будь-коли марилося?

13. Позбудься безпожиточних думок, на які гайнуєш принаймні твій час.

14. Не витрачай твоїх, даних Богом, сил і часу на те, щоб камінням відбиватися від псів, які лають на тебе в дорозі. Не звертай на них уваги.

15. Роботи на завтра не відкладай.

16. Чиниш із себе пересічінь? Ховаєшся в юрбі? Адже ти вродився бути провідником.
Між нами нема місця для літеплих. Покорися – і Христос наново запалить тебе вогнем любови.

17. Не піддавайся тій недузі характеру, що має непослідовність у чині й слові, необрахованість; словом, не піддавайся легкодумності.
Добре затям: це якраз із легкодумності висновуються щоденно ті твої марні плани («вкрай сповнені порожнечею»), і якщо її не приборкаєш – не завтра, а таки зараз! – то вона оберне життя твоє в бездушну та зовсім зайву шматяну ляльку.

18. Отаборюєшся у твоїй відданості марнотам світу, легкодумності й необрахованості, бо ти боягуз. Коли ти не хочеш поглянути в очі самому собі, то як це інакше назвати, як не боягузтвом?

19. Сила волі. Преважлива прикмета. Не легковаж дрібниць, бо в постійній практиці відмовляння від них – а вони ніколи не бувають зовсім пустими й позбавленими будь-якого значення – буде гартуватися й мужніти, як Бог дасть, твоя воля. Таким способом, перш за все, станеш паном самого себе, а пізніше – вожаком, керівником, провідником. Твоїм прикладом, твоїм словом, твоїм званням і силою твоєї влади запалюй, підштовхуй і підганяй інших.

20. Твій характер зудариться з характером одного чи другого. Це неуникненне, бо ж ти – не золота монета, яку прийме хоч хто.
Втім, без тих зударів у спілкуванні з ближнім – чи міг би ти позбутися граней, сучків та виступів – тобто недосконалостей і хиб – у твоїй вдачі, й набути відшліфовану викінченість і сувору вигладженість християнської любови й досконалости?
Якщо б ти самий і люди з твого оточення були за вдачею солоденькі та м'якенькі, як та великодня бабка, ти ніколи не доступився б до святости.

21. Самооправдання. В тебе їх завжди подостатком, щоб відмахнутися від твоїх обов'язків. Скільки їх, тих обгрунтованих необгрунтованостей!
Не витрачай часу на те, щоб їх вишукувати. Відкинь їх геть і берися за діло.

22. Будь сильний духом. Будь мужній. Будь людиною. А відтак – будь ангелоподібним.

23. Що це ти справді – не можеш зробити більше? А чи бува... не можеш зробити менше?

24. Ти прагнеш знати, очолювати, дерзати. Слушно і правильно. Та хай це буде в ім'я Христа, для Любови.

25. Не сперечайся. Суперечка не дає світла, бо світло в пристрастях гасне.

26. Подружжя – це одне з святих Таїнств. Як настав час тобі його прийняти, звернися до твого духовного провідника чи сповідника, хай він порадить тобі прочитати щось корисне на цю тему. Таким чином ліпше приготуєшся з гідністю нести тягар відповідальности за родинне гніздо.

27. Тобі смішно, коли я кажу, що маєш «подружнє покликання»? Що ж, я так і кажу - маєш покликання.
Віддай себе під опіку архангелові Рафаїлу, хай він тебе береже, як Товита, в чистоті аж до останнього кроку на твоєму шляху.

28. Подружжя дане рядовим, а не старшинам армії Христової. Отож, тоді як приймати харч – це така необхідність, що її відчуває кожен, то розмножуватися – інша необхідність, яка стосується роду в цілому, а окремі люди її можуть зректися.
Туга за дітьми? Хай діти, хай багато дітей; і полишимо по собі незатертий та світлий слід, якщо спроможемося пожертвувати тілесним себелюбством.

29. В житті не важко осягнути відносне щастя себелюба, що замикається в своїй вежі з слонової кости, у своїй шкаралупі. Та щастя себелюба нетривке.
Чи подоба небесного блага варта того, щоб задля неї втратити щастя, якому не буде кінця і краю?

30. Ти вирахуваний. І не кажи мені, що ти молодий. Молодість віддає все, що може віддати: вона беззастережно віддається й сама.

31. Себелюб. Вічно гребеш у свій бік. Виглядає, ти не здатний відчути братерства у Христі, бо в інших вбачаєш не братів, а щаблі драбини, щоб лізти вверх.
Зазнаєш повної невдачі. Опинившися ж на дні упадку, ти захочеш, щоб інші виявили до тебе милосердя, якого ти тепер не виявляєш до нікого.

32. Якщо ти споглядаєш на юрбу, як на східець, що по ньому можна піднестися ще вище, то провідником тобі не бувати. Не будеш провідником без прагнення спасти всі душі!
Не повертайся до юрби спиною: жий турботою про щастя інших.

33. У тебе нема прагнення сягнути до самої істоти правди: один раз – тому що знаєш ціну обачливості, другий раз – щоб не зазнати гіркоти, ще інший раз – щоб не завдати гіркоти іншому, за кожним же разом – з боягузтва.
З-за страху згрунтувати правду, ніколи не станеш людиною розсудливою, з критерієм.

34. Не бійся правди, навіть якщо б мав у пошуках за нею заглянути в очі й самій смерті.

35. Не терплю отієї вашої евфемістичної звички називати боягузтво розсудливістю.
Цілому ідейному багажеві ворогів Господніх ціна – зламаний гріш, та вони користуються отією вашою «розсудливістю», стають у позу вельми вчених і пролазять у становища, що для них повинні б бути недосяжними.

36. Зловживанню можна покласти край. Біда лиш та, що з безхарактерности воно почерпує згоду й продовжується, як щось безвідкличне й ненаправне.
Не відхиляйся від свого обов'язку. Виконай його сумлінно, хай навіть інші знехтують свій обов'язок.

37. У тебе є дар, як то кажуть, пускати туман і замилювати очі. Та напусти ти хоч хмару словесного милиння, то і так не спроможешся оправдати того, про що ти кажеш, ніби так судилося, ніби це воля провидіння, і що насправді оправдання не має.

38. Чи правда це – та ні ж бо, я ніяк не можу йняти віри в це! – що нашу землю заселяють не люди, а черева?

39. «Моліться, щоб мені було дано не вдоволятися легким», звертаєшся до мене. Що ж, я вже помолився. Тепер справа за тобою – подбай, щоб цей чудовий намір сповнився.

40. Віра, радість, оптимізм. Але не глупа практика замикати очі на дійсність.

41. Підноситися все вверх і вверх силою самої тільки невагомости, самим тільки правом непосідання нічого ні в голові, ні в серці – он де справді блискучий спосіб переводити життя на нісенітниці, спосіб осягнути щось у житті!

42. Для чого ті хитання в настроях? Коли врешті зупиниш твою волю на чомусь конкретному? Облиш ту твою пристрасть вічно щось розпочинати, натомість доклади зусиль, щоб довести до кінця принаймні один із своїх плянів.

43. Не будь такий уже тонкошкурий. Ображаєшся аби з якого приводу. В розмові з тобою, навіть на зовсім незначущі теми, важити треба кожне слово.
Тож не ображайся, коли скажу тобі, що ти... нестерпний. І користи з тебе не буде ніколи, якщо не виправишся.

44. Цілком у згоді з вимогами християнської любови й товариських обичаїв, ввічливо вибачся та, з цілою святою безтурботністю, піднімайся вверх, не зупиняючись, аж осягнеш вершок виконаного обов'язку.

45. Для чого так глибоко переживаєш оті помилкові домисли, що їх кидають у твій бік? Багато гірше було б, якщо б тебе вирікся Бог. Витривай при добрі, – на все ж інше лише зруш раменами.

46. Як думаєш: чи рівність, так як її інколи розуміють, не є рівнозначником несправедливости?

47. Ні те позерство, ні та напущеність тобі не до лиця: здалека видко, що вони вдавані. Постарайся скинути їх із себе принаймні перед Богом, перед твоїм духовним провідником, перед твоєю братією – а тоді між тобою й ними стане однієї барієри менше.

48. Ти ще недостатньо твердий характером. Спалюєшся від нетерплячки встрявати скрізь і в усе! Докладаєш зусиль, щоб стати сіллю в кожній юшці. При тому ж, не во гнів тобі кажучи, в тебе мало завдатків на те, щоб стати сіллю. Зокрема, не маєш здібности розчинятися, як ця приправа, і в розчиненій формі залишатися неспостережним для ока.
Тобі не вистачає жертовности, зате збуває дух цікавости та остентативности.

49. Тримай язика за зубами. Не дітвачся, тобто не чини з себе викривленої подоби дитини, що робить доноси, нацьковує, спліткує. Твоїм базіканням і сплітками ти видмухав тепло з почуттів любови до ближнього; нічого гіршого й допуститися не міг. І якщо своїм довгим язиком ти, можливо, зрушив стіни стікости інших, то й твоя власна витривалість перестала бути ласкою Божою, ставши зрадливим знаряддям в руках ворога.

50. Нишпориш і випитуєш, підглядаєш і винюхуєш. Чи не соромно тобі, що навіть і в хибах ти такий мало чоловічий? Будь чоловіком, і ті твої прагнення вивідати все про інших заступи прагненням і практикою самопізнання.

51. Зплутавшись у сітях пліткарства, твій чоловічий дух, простий і прямолінійний, почувається незручно, бо він не здатний того пліткарства ні збагнути, ні не мав наміру в нього замотуватися. Зазнай же пониження від обробітку на чужих язиках та витягни зі здобутого досвіду лекцію, як вестися більше стримано, обачно.

52. Навіщо вкладаєш гіркоту власних невдач у твої критичні розмірковування про інших.

53. Я згоден прийняти, що твоя схильність критикувати не має нічого спільного зі звичкою бурмотіти, але не прикладай твоїх критичних здібностей ні до нашого апостольського служіння, ні до твоєї братії. Цей дух критицизму – дозволь мені це сказати – становить велику перешкоду для нашого надприродного підприємства. Бо якщо ти, без права й повноважень для цього, берешся розглядати працю інших, то хай навіть твої мотиви будуть – з тим легко згоджуся – найшляхетніші, то твоє поступовання не вносить у справу нічого позитивного. Навпаки, прикладом власної пасивности ти сповільнюєш хід інших.
Неспокіно питаєш: «Що ж мені чинити з тим духом критицизму, що став істотною частиною моєї вдачі?»
Щоб заспокоїти тебе, скажу тобі ось що: візьми аркушик паперу та просто й довірливо – авже ж, також коротко! – виклади на папері всі справи, які тебе хвилюють. Тоді передай твою записку зверхникові й забудь про неї. Як компетентний чинник, зверхник записку розгляне та покладе або до архіву, або до коша. Поскільки ж твій дух критицизму не має нічого спільного з бурчанням й поскільки ти керуєшся тільки шляхетними міркуваннями, то й доля записки тобі, звичайно, байдужа.

54. Пристосовуватися? Це дієслово віднотовують – що ж, треба пристосовуватися! – тільки словники, що їх уживають ліньтяї, хитруни та заячі душі – ті самі, що заздалегідь і без бою визнають себе за переможених.

55. Приятелю сердечний, будь трохи менше наївним. Навіть якщо ти дуже дитинячий – зокрема ж, в очах Бога, ти таки дитина – не виводь твоєї братії на слизьке, не став її в незручне становище перед сторонніми людьми.


КЕРІВНИЦТВО

56. Про окремих людей шанобливо мовиться: «Він з такого дерева, з якого і святих різьблять». Незалежно від того, що справжні святі – не дерев'яні, самого тільки дерева для цієї мети мало.
Потрібний ще великий послух духовному провідникові та велика здібність і готовність сприйняти благодать. Без дії ласки Господньої й без духовного керівництва свята людина не стане скульптурою, не набере подоби Христа.
Отож, як згадане вище «дерево» кострубате й безфоремне, то і здатне воно лиш на те, щоб його покласти в вогонь... Коли воно справді добре, то й вогонь дасть добрий!

57. Шукай присутності Святого Духа – Великого Незнайомого – який освятить тебе.
Не забувай, що ти – обитель і святиня Бога. Утішитель перебуває в глибині твоєї душі. Слухай та йди за Його голосом.

58. Не чини перешкод дії Утішителя: приєднайся до Христа, щоб очиститися, й разом із Ним зазнай образ, відчуй опльовини й пощочини, біль від тернового вінка, тягар хреста, рани в тілі, і жахіття смерти в безсиллі...
Проникни в відкриту рану в грудях нашого Господа Ісуса – аж знайдеш безпечне пристановище в Його зраненому Серці.

59. Тобі необхідно засвоїти оту зовсім певну науку: самий розум – мало надійний лоцман і дорадник у веденні душі крізь бурі та шквали, поміж камінними порогами внутрішнього життя.
Звідси й воля Божа, щоб керування кораблем здійснював учитель, який спроможний довести нас до тихої пристані своїм світлом і своїм знанням.

60. Коли без архітекта ти не в силі збудувати доброго дому, щоб жити на землі, то як же хочеш без духовного провідника звести твердиню твого освячення для життя вічного на небесах?

61. Коли людина світська надає собі авторитет учителя моралі, то часто помиляється. Світські люди можуть бути тільки учнями.

62. Духовний провідник. Він тобі необхідний. Щоб слухняно віддатися, віддатися без решти... Духовний провідник, знаючи твоє апостольське служіння та враховуючи волю Господню, вправною рукою вирівнюватиме дорогу для дії Духу Святого в твоїй душі; не зрушуючи тебе з твого місця, він сповнить тебе спокоєм та вкаже спосіб, як учинити твою працю плідною.

63. Ти вважаєш себе за людину знатну: з науковим ступнем, з дослідницькими працями, публікаціями, з забезпеченим місцем у суспільстві, з дзвінким прізвищем, із політичним досвідом, із ввіреними становищами, не без копійки, тай у віці, що заслуговує на шану. Словом, не дитина вже ти...
Якраз же тому тобі потрібен духовний опікун і провідник навіть більше, ніж будь-кому іншому.

64. Не приховуй від твого духовного провідника тих нашіптувань нечистого. Звірюючись, ти зазнаєш перемоги та удостоїшся більшої ласки Господньої, а в добавок забезпечиш за собою дар ради та молитву твого отця духовного на шляху до дальших перемог.

65. Чому вагаєшся споглянути на себе самого та показатися на очі духовному провідникові в твоєму справжньому, непідробному вигляді?
Вийдеш переможцем із великої битви, коли звільнишся від страху станути з відкритим обличчям.

66. Священик – будь він хоч хто – це той другий Христос.

67. Не хочу тобі нагадувати сказаного перед хвилиною, що священик – це «другий Христос». Не хочу нагадувати й того, що сказав Дух Святий: «Не доторкайтеся до Моїх помазанців!»

68. Етимологічно беручи, слово «пресвітер» означає «старець». Якщо на пошану заслуговує старший вік, то лиш подумай, наскільки більше заслуговує на це звання священика.

69. Треба бути грубіяном без почуття міри й такту, щоб під будь-яким претекстом кпити собі й жартувати з будь-якого священика!

70. Підкреслюю: навіть враховуючи обставини, що можуть тобі видатися злагіднюючими, жарти і кпини під адресою священика все таки будуть простацькими й безсмачними.

71. Нам треба, і то дуже, подивляти чистоту священика. Це його скарб. Цієї корони не спроможеться позбавити Церкву жоден тиран!

72. Не виставляй на пробу гідність священика. Це чеснота, що її священик повинен мати з природи.
Як просив отой молодий клерик, наш приятель: «Господи, подай мені гідність вісімдесятлітнього!»
Зробиш добре, якщо й ти приєднаєшся до молитов за ту гідність для всього священства.

73. Як удар ножем у серце, тобі заболіла помовка на людях, ніби ти обливав брудом священиків. Можу тільки радіти з того приводу, бо тепер я певен твоїх добрих почуттів!

74. Неможливо любити Бога, не поважаючи священика.

75. Як добрі сини біблійного Ноя, накинь плаща твого милосердя на слабості, спостережені у твого духовного отця, священика.

76. Без плянового життя порядок неосягальний.

77. Ти казав, ніби притримуватися пляну життя й погодинного графіка – це справа дуже монотонна. Скажу тобі ось що: якщо відчутна монотонність, то це тому, що нема Любови.

78. Без вставання в означеній годині життєвий плян невикональний.

79. Чеснота без порядку? Це справді дивна чеснота!

80. Якщо ти впорядкований, то маєш більше часу, а значить можеш віддати більшу хвалу Богу, більше працюючи в Його службі.


МОЛИТВА

81. Дія без молитви не важить нічого. Тим більша вартість молитви, чим більша жертва.

82. Найперше молитва. Потім покута. На третьому ж місці – і щойно на третьому – стоїть дія.

83. Молитва становить підвалину духовної будівлі. Вона всемогутня.

84. «Господи, навчи нас молитися...» «Він же промовив до них: "Коли молитеся, говоріть: Отче наш, що єси на небесах!"».
         Як же на не цінити усної молитви!

85. Поволі. Зважай на те, що промовляєш: на те, хто промовляє й до кого звертається. Тому, що скороговірка не полишає місця на обдумання; це лиш гамір і тарахкотіння бляшанок.
Скажу тобі за святою Тересою: хоч як рухаєш губами, за молитву цього я не визнаю.

86. Твоя молитва повинна бути літургійною. Добре було б, якщо б ти виплекав у собі любов читати, замість особистих молитов, псалми й молитви з молитовника.

87. «Не хлібом єдиним живе людина, але й кожним словом з уст Божих», сказав Господь. Хліб і слово, св. Причастя і молитва!
Без них не житимеш надприродним життям.

88. Шукаєш товариста приятелів, які своїми розмовами, прихильністю й теплотою ліктя допомагають тобі переносити скитання на цьому світі; шукаєш, хоч знаєш, що приятелі часом зраджують. На мій погляд, робиш правильно.
Але чому не нарощуєш день по дневі твоєї наполегливости в шуканні товариства й розмови з Великим Приятелем, що не зраджує ніколи?

89. «Марія ж обрала найкращу частку», говориться в св. Євангелії. Ось вона, Марія, що п'є слова Учителя. Назверх безчинна, вона молиться і любить. А потім іде за Ісусом-Проповідником по містах і селах.
        Як же важко йти за Ним без молитви!

90. Ніби, не вмієш молитися? Стань перед Богом і, як тільки промовиш: «Господи, не вмію молитися», будь певен, що молитва твоя вже розпочата.

91. Ти мені написав: «Молитва – це розмова з Богом. Але про що говорити?» Як про що! Говори про Нього, про себе самого – про радості й турботи, про успіхи й невдачі, про шляхетні поривання, щоденні клопоти, про слабості. Вилий у молитву свою вдячність і свої прохання, свою любов і каяття.
Словом, треба пізнати Його й себе, бути з Ним.

92. «Розпалилося серце моє у моєму нутрі» – і в моїх розважаннях розпалюється вогонь. На те й молитва: щоб спалахнути ватрою, живим вогнем, що дає світло й тепло.
Отому, коли ти вичерпаний походом, коли відчуваєш молитовне вигасання, й нема в тебе пахучого дерева, щоб вогонь підтримати, підкинь у ватру хворост і листя твоїх коротких усних молитов, «стрілисту молитву». Таким способом обернеш собі на користь також і той час.

93. Почуваєшся нікчемним та негідним того, щоб тебе вислухав Бог. А чесноти Марії, а Рани Господні? Втім, чи не дитина ти у Бога?
      Врешті, Він тебе вислухає, «добрий бо Він, бо навіки Його милосердя!»

94. Він зійшов та прийняв вигляд немовляти – щоб ти міг наблизитися до Нього в повному довір'ї.

95. «На Тебе надіюсь я, Господи». В межах моїх людських можливостей, на вагу я кинув мою молитву й мого хреста. І моя надія справдилася, й марною вона не буде ніколи: «хай не буду повік засоромлений!»

96. Ось слова Ісуса: «Просіть – і буде вам дано, шукайте – і знайдете, стукайте – і відчинять вам».
Молися. В яких інших людських засобах знайдеш певнішу запоруку успіху?

97. Не знаєш, що у своїй молитві сказати Господу. Не можеш собі згадати нічого придатного, а все таки ти прагнеш Його поради в багатьох справах. Тож слухай: упродовж дня запиши собі справи, які ти хотів би обміркувати в присутності Бога. А пізніше, розпочинаючи молитву, візьми в руки зладжену записку.

98. Зараз по молитвах священика й черниці, молитви дитини та хворої людини Богу наймиліші.

99. Починай молитву з твердою настановою ні не продовжувати ту молитву, щоб знайти утішення, ні не скорочувати її, коли ти в стані посухи.

100. В молитві не кажи Господу, що шукаєш у Нього утішення. Якщо Він тобі його зішле, будь вдячний. Завжди кажи, що прагнеш наполегливости.

101. У молитві будь наполегливим, навіть як труд твій видається безплідним. Молитва завжди дає плоди.

102. Сила твого розуму притупилася й вичерпалася. Даремно силкуєшся зібрати думки перед лицем Господнім. Це наче справжнє одуріння!
Не силкуйся й не хвилюйся. Повір мені: це вдарила година серця.

103. Слова, що вразили тебе в молитві, запам'ятай та раз у раз повторяй упродовж дня.

104. «І перебув цілу ніч на молитві до Бога». Це свідчення св. Луки про Господа.
         А скільки ночей провів у молитві ти? Ну, а тож...

105. Якщо ти не зустрічаєшся з Христом ні у молитві, ні в Причасті, то як хочеш свідчити про Нього іншим?

106. Добре розумію те, що пишеш мені: «Кожноденно присвячую хвилину молитві. Якщо б не те...»

107. Святий без молитви? Не вірю в таку святість.

108. Повторюючи думку одного чужинецького автора, повім тобі ось що: твоє апостольське життя варте рівно стільки, скільки варта твоя молитва.

109. Якщо ти не людина молитви, а проте кажеш, що працюєш для Христа, то я не вірю у щирість твоїх намірів.

110. Якось то ти мені сказав, що скидаєшся на того розстроєного будильника, що дзвонить не в пору: в час молитви почуваєшся холодним, порожнім і черствим, і навпаки, на вулиці, серед буденних турбот, у гущі юрби, в міській толочнечі, або в напруженій тишині твоєї професійної праці, ти найбільш несподівано приловлюєш себе на молитві... Чи не в пору? Можливо, й не в пору. А все таки не полишай без уваги тих несвоєчасних дзвінків твого будильника. Дух дихає, де хоче.

111. Розсмішив ти мене твоєю нетерпеливою молитвою, в якій звертаєшся до Нього: «Не хочу старости, Господи... Старість надто далеко відволікає зустріч із Тобою. Удари мого серця, тепер сильні, до того часу, можливо, ослабнуть. На мій погляд, пізно йти на зустріч на схилку літ. Наша зустріч тепер була б полум'яною, бо моя любов до тебе юна та шляхетна».

112. Схвалюю у тебе цей амбітний запал покутувати. «За цілий світ!» – мовиш. Що ж, це добре. А все таки, на перше місце постав членів твоєї надприродної родини, рідних по крови та співгромадян твоєї рідної країни.

113. Ти молився: «Не покладайся на мене... Але я на Тебе полягаю, Христе... Віддаю в Твої рукисебе самого: в них покладаю все, що моє, включно зі слабостями!». На мій погляд, це добра молитва.

114. Християнська молитва ніколи не буває монологом.

115. «Хвилини мовчанки». Їх краще полишіть тим, у кого серце висохле.
        Як християни й діти Бога, з Отцем нашим небесним ми говоримо.

116. Не занедбуй свого духовного читання. Це читання примножило сонм святих.

117. Читання, – пишеш, – дає мені запас пального. Сповидно, це інертна маса. Та якраз із неї моя пам'ять багатократь спонтанно почерпує матеріал, що оживляє мою молитву та запалює вдячність після Причастя.


СВЯТА ЧИСТОТА

118. Святу чистоту Бог подає тому, хто її просить у покорі.

119. Яка чудова свята чистота! Але без християнської любови вона ні свята, ні Богу мила.
Любов ближнього – це насіння, яке пустить паростка та видасть солодкі овочі, як отримає вологість чистоти.
Без любові ближнього чистота безплідна, й її стерильні води обертають душу в калюжу, в застояну багнюку, з якої підносяться опари гордости.

120. Чистота? – питають. І всміхаються. Це якраз ті, хто йде в подружнє життя з зів'ялим тілом та з розчарованою душею.
Як Бог дасть, обіцяю вам написати книжку з таким, приблизно, заголовком: «Безженність, подружжя і чистота».

121. Потрібен хрестоносний похід мужніх чеснот і чистоти, щоб зупинити й нанівець звести дикі посягання тих, хто вважає людину за звіра.
        Цей похід – справа ваша.

122. Багато хто живе серед марнот цього світу, наче ангел. А чому не ти?

123. Якщо твердо постановиш вести непорочне життя, то тілесна невинність не буде тобі важкою, а стане вінком тріюмфу.

124. Ти пишеш мені, лікарю й апостоле: «Всі з досвіду знаємо, що, живучи чуйно, часто приймаючи св. Тайни та задушуючи перші іскри пристрасти, щоб вони не спалахнули полум'ям, зберігати тілесну невинність ми можемо. Людей у кожному відношенні повноцінних найлегше знайти між людьми незайманими плоттю. Навпаки, поміж похітливими переважають себелюбні, лицемірні та жорстокі заячі душі, – люди з тими прикметами, які виростають з недорозвиненої чоловічости».

125. Хотілося б, – ти кажеш, – щоб св. Іван Євангелист у юнацькому віці захотів об'явитися мені, порадити й підбадьорити у змаганні до чистоти серця.
Якщо справді цього хочеш, то й звернися до нього. Напевно відчуєш і підбадьорення, і отримаєш пораду.

126. В авангарді порочности йде обжирство.

127. Не вдавайся в діалог із похіттю. Не зважай на неї.

128. Соромливість і скромність – це молодші сестри непорочности.

129. Свята чистота невіддільна від апостольського служіння.

130. Зніми з мене, Ісусе, ту гидку кору змислової гнилі, щоб я легше міг наслуховувати голос Утішителя в душі моїй та йти за ним.

131. Ніколи не говори, навіть нарікаючи, про порочні справи й події. Це такий матеріал, що прилипає навіть більше, ніж смола. Зміни тему розмови, а, як це неможливе, то продовжуй, говорячи про необхідність і красу святої чистоти та про чесноти людей, що знають ціну власної душі.

132. Замість боязливо ставати у позу «хороброго», ліпше відразу обріж поли та втікай.

133. Святі не були й не є істотами скаліченими, що могли би правити за предмет дослідів для лікаря-модерніста.
Вони були й залишаються людьми звичайними, з кров'ю і кістьми, докладно такими, як і ти самий. А вес таки вони перемогли.

134. «Ти загорни тіло навіть і в шовк...» – це кажу тобі я, побачивши твоє вагання перед спокусою, що свою порочність оправдує то мистецтвом, то наукою, то врешті... любов'ю ближнього.
       Скажу тобі словами старої еспанської приповідки: «Ти загорни тіло навіть і в шовк, то й тоді тіло полишиться тілом».

135. Якщо б ти тільки був свідомий своєї вартости! Це св. Павло каже тобі: ти «дорого куплений».
      Він же добавляє: «Отож прославляйте Бога в тілі своєму».

136. По шуканнях змислових утіх – яка нестерпна самотність!

137. Ти тільки подумай: за ціну хвилевого вдоволення, що полишить гіркий смак полину, ти схибив і втратив дорогу!

138. «Нещасна я людина! Хто мене визволить від тіла цієї смерти?» – так голосить св. Павло. Хай це додасть тобі бадьорости: він також мусив боротися!

139. У хвилину спокуси думай про Любов, що очікує тебе на небесах: зміцнюй чесноту надії. Це не брак великодушности.

140. Хоч що скоїлося б, не турбуйся, якщо скоїлося воно без твоєї волі. Бо тільки вільна воля в силі відкрити ворота серця для бридоти.

141. З душі твоєї підноситься виразний голос: «От іще та релігійна упередженість!» А потім, наче з рукава, летять переконливі аргументи в обороні всіх слабостей нашого грішного тіла, в обороні «його прав».
       Коли це тобі притрапиться, кинь у лице нечистому, що є закон природи і є закон Божий – що є Бог! Як і є пекло.

142. «Коли, Господи, захочеш, – Ти можеш очистити мене!»
        Яка це чудова молитва! Яка достойна того, що ти – коли настигне тебе те, про що тільки Бог, ти і я знаємо – її багатократно повторяв з вірою нещасного прокаженного! Довго чекати на відповідь Учителя тобі не доведеться, й ти почуєш: «Хочу, – будь чистий!»

143. Захищаючи свою чистоту, св. Франциск з Асізу качався в снігу, св. Бенедикт ускочив у кущ тернини, а св. Бернард учинив собі купіль у льодоватій воді ставка.
       А що вчинив ти?

144. В пренепорочному своєму житті св. Євангелист Іван знайшов силу перед хрестом. Інші апостоли повтікали з Голгофи. Тільки Богомати й він залишилися.
        Не забувай, що чистота сталить та змужнює характер.

145. Це було на фронті коло Мадріду. На товариську гутірку зійшовся гурт – отак десятків два – старшин. Одна по одній пішли пісні.
        Один незначний «пістолет» із чорним вусом чув тільки першу з пісень:
«Розколені серця
мені ні по чому;
як кому віддам своє,
то лиш в цілому...»

«Звідки ж у мене той упертий спротив віддати своє ціле серце!» І молитва потекла руслом тихим і широким.


СЕРЦЕ

146. Так мені виглядає, ти носиш власне серце на долоні, як товар на базарі: «Кому?.. Люди, кому?..» Як воно не понадобиться ніякому сотворінню, тоді здаси його Богу.
        Чи думаєш, що так поступають святі?

147. Сотворіння – твої? Ні, вони Божі. А якщо й твої, то з Божої ласки.

148. Навіщо тобі припадати устами до калюж дочасних потіх, коли можеш погасити свою спрагу водами, що течуть в життя вічне.

149. Звільняйся від пут, які тебе в'яжуть з сотворіннями – з іншими людьми та речами – аж зовсім позбудешся їх, тих пут. Бо, як каже папа св. Григорій, диявол, не маючи нічого й нікого на цьому світі, стає до двобою нічим не обтяжений, голий. Якщо ж ти виступиш проти нього в «одежі», то він швидко знайде, за що тебе схопити, й кине об землю.

150. Це так наче б твій Ангел спитав тебе: «Твоє серце повне людської прив'язаности... Чи хочеш, щоб це оберігав твій Хоронитель?»

151. Як важко звільнятися від пут! Коли б хто міг учинити так, щоб у мене не було ніяких інших пов'язань, а тільки три гвозді, і щоб я не відчував нічого іншого, а тільки хреста на спині!

152. Чи можеш уявити собі повніший спокій і тіснішу єдність, ніж ті, що очікують тебе, коли осягнеш ласку, яка вимагає повного звільнення від пут?
        Борися за Нього і для Нього, щоб Йому вчинити більшу радість, але й зміцнюй свою надію.

153. Тепер же йди та з дитячою великодушністю спитай Його: «А що це Ти дав би мені, якщо від мене вимагаєш  ц ь о г о?»

154. Ти боїшся, що в великому прагненні позбутися пут станеш далеким та недоступним для всіх.
       Не турбуйся тим. Коли ти цілком і без решти належатимеш Христові, в тобі знайдуться – також від Христа – вогонь, світло й тепло для всіх.

155. Спілкою Христос не вдоволяється: Він хоче посідання неподільного.

156. Волі Божій не підпорядковуєшся, а достосовуєшся до волі будь-якої дрібної істоти.

157. Якщо в тебе такий суворий порядок і все лежить на своєму місці, то де береться та твоя прив'язаність до дочасного; адже тобі Бог пропонує Себе Самого.

158. Ще б пак, тепер проливаєш сльози; тепер боляче. В цьому нема ніякої дивниці – якраз на це й нанесено тобі удар у те місце.

159. Тобі млоїть у серці, й ти шукаєш чогось на землі, на що можна б спертися. Слушно. Тільки ж уважай, щоб та підпора, яка має берегти тебе від упадку, не обернулася в мертвий тягар, що тягне вниз, – у ланцюг поневолення.

160. Скажи мені поправді: чи приязнь це, а чи кайдани?

161. Надто марнотратний ти в господарюванні твоєю чутливістю. Слухай же сюди: любов до ближнього – завжди і скрізь. Але – слухай уважно, душе апостольська! – це почуття, покладене у твої груди самим Господом, належить тільки й виключно Христові. Втім, траплялося вже не раз, що один із засувів у твоєму серці – а їх потребуєш хоч із сім! – відсувався, а після того на твоєму надприродному овиді появлялася хмаринка сумніву та, хоч і намір твій був чистий, виринало хвилююче питання: чи у зовнішніх проявах моїх почувань не пішов я надто далеко?

162. Серце своє відклади. Найперше – обов'язок. Проте, у виконання обов'язку поклади теплі почування твого серця.

163. Якщо тебе спокушає праве око, то вирви й викинь його... Горе серцю, що спокушає тебе!
       Здави його в долонях, не давай потішення. Коли ж воно на потішенні буде наполягати, промов до нього спочутливо й поволі, наче в секреті: «Серце моє, серце на Хресті!»

164. Як же ведеться твоєму серцю? Не хвилюйся, бо й святі – люди такі самі звичайні, як ти і я – також відчувають ті «природні» схильності. Коли вони їх не відчували б, то їх «надприродний» відрух берегти серце – душу і тіло – для Бога, замість віддати його чомусь дочасному, мав би незначну ціну.
       Саме тому, раз шлях обраний і ясний, слабість серця, на мою думку, не повинна становити перешкоди для душі порішеної та глибоко «залюбленої».

165. Зазнавши стільки понижень в ім'я дрібної любовної пригоди на землі, тепер ти нездатний перенести цього пониження задля Нього. Чи воістину віриш, що любиш Христа?

166. Ти пишеш мені: «Отче, болять мені зуби... у серці». Цього я не беру за дотеп, бо ж бачу, що потребуєш доброго зубного лікаря, щоб тобі кілька зубів вирвав.
       Якби то тільки ти захотів піддатися тій операції!..

167. «Ах, коли б то я був поклав цьому край на самому початку!» – пишеш мені. Що ж, бажаю тобі ніколи більше не повторювати таких окликів спізненої досади.

168. «Радий я, що ви говорите про "рахунок", що його пред'явить вам наш Господь. Проте, у відношенні до вас це не буде Суддя в суворому розумінні того слова, а просто Ісус». Ці слова, приналежні одному святому єпископові, дали потіху багатьом серцям. З них може почерпувати потіху також твоє серце.

169. Не витримуєш болю, бо сприймаєш його, як боягуз. Сприйми мужньо, сповнений християнським духом, і тоді будеш цінувати його, як скарб.

170. Шлях ясний. Перешкоди на ньому видні, як на долоні. В арсеналі досконала зброя, щоб перешкоди подолати... А все таки: скільки схиблень, скільки спотикань. Чи не так?
        Причина, чому ти тримаєшся осторонь шляху, чому спотикаєшся й навіть падаєш, непорушна, як ланцюг з кованого заліза, бо в тобі нема волі розірвати її. Та знаєш ти, як знаю і я, що це не ланцюг, а тендітна нитка.
        Чому вагаєшся розірвати її та йти вперед?

171. Любов Бога варта того, щоб їй принести в жертву земну любов!


УМЕРТВЛЯННЯ

172. Ніколи не станеш людиною молящою – без умертвляння.

173. І невимовлене влучне зауваження, і дотеп обірваний у півслова, і люб'язна усмішка в бік людини, що муляє очі, і мовчанка у відповідь на несправедливе звинувачення, і ввічливе слово нахабі чи інтрузові, і здібність пропускати повз уваги дратуючі вилазки зухвальства з боку людей, що з ними співживеш, – усе це, зцементоване витривалістю, складається на конкретне внутрішнє умертвляння.

174. Не кажи: «Та людина мене дратує». Ліпше подумай: «Та людина мені помагає осягнути святість».

175. Нема ідеалів осягальних без жертви. Відмовся від себе самого. Яка це розкіш – саможертвуватися!

176. Скільки разів ти маєш намір послужити в чомусь Богу, а згодом, за своєю малодушністю, вдовольняєшся тим, що приносиш Йому визнання у твоїй нездатності виконати такий легкий намір!

177. Покористуйся кожною нагодою, щоб поступитися твоєю думкою. Це справа складна, але яка ж мила очам Бога!

178. Як побачиш хреста з двох абияк збитих кругляків, убогого, зневаженого, забутого й без Розп'ятого, то вважай, що це – твій хрест: буденний і необіцяючий ні слави, ні почестей. Він чекає на свого розп'ятого, й тим розп'ятим судилося стати тобі.

179. Шукай такого умертвляння, що не умертвляє інших.

180. Де нема умертвляння, там нема чесноти.

181. Внутрішнє умертвляння. Коли бачу, що не шануєш і не стосуєш у житті умертвляння змислів, то не вірю в таке внутрішнє умертвляння.

182. Чашу страждань до дна спиймо в нашому вбогому дочасному житті. Яке має значення зазнавати терпінь десять, двадцять, чи й п'ятдесят років, якщо за тим іде життя небесне у віки віків?
        А перш за все – і це важніше за згадане міркування винагороди – яке значення має зазнавати терпінь, якщо зазнається їх для того, щоб принести потіху, щоб возрадувати Господа Бога нашого, в дусі покути, в єдності з Ним на Його Хресті – одним словом, зазнавати в ім'я Любови?

183. Очі! Чимало лихого проникає в душу крізь очі. Скільки досвідчень того самого порядку, що в Давида! Оберігаючи ваш зір, збережете серце.

184. Навіщо тобі глядіти, коли в собі самім носиш свій «власний світ»?

185. Світ подивляє тільки жертвоприношення поєднане з видовищем, бо не знає ціни жертвоприношенню прихованому й мовчазному.

186. Треба віддатися цілковито, треба відректися усього, щоб це було не просто жертвоприношення, а цілопалення.

187. Такий парадокс: щоб осягнути Життя, треба вмерти.

188. Серце – це великий зрадник. Тримай його за сімома замками.

189. Все, що тебе не провадить до Бога, воно лиш перешкоджає. Вирви це все і викинь геть.

190. Одному чоловікові, що мав за безпосереднього зверхника грубіяна і злюку, Господь поклав на уста таку молитву: Дякую Тобі, Боже, за цей воістину королівський скарб; бо ж де й коли ще знайду когось іншого, хто мені платитиме за кожну люб'язність парою ударів копитами?

191. Перемагай себе щоденно від першої ж хвилини, встаючи точно в означену пору й не поступаючись лінтяйству ні однією хвилиною.
        Перемога, з допомогою Бога осягненна над самим собою, дає добрий старт на цілий день.
        Поразка в першій же сутичці дуже деморалізуюча!

192. Завжди зазнаєш поразки. За кожним разом став собі за мету або спасіння однієї означеної душі, або освячення тієї душі, або приєднання до апостольського служіння. Тоді в мене буде певність твоєї перемоги.

193. Не будь м'яким і розлізлим. І вже найвищий час тобі позбутися отієї дивної співчутливости до себе самого.

194. Скажу тобі, які скарби має людина на землі, щоб ти не розтратив тих скарбів. Це голод, спрага, холод, біль, ганьба, вбогість, самотність, зрада, обмова, тюрма...

195. Слушно хтось то сказав, що душа й тіло – це два вороги, що їх не можна роз'єднати, а разом з тим два приятелі, які не можуть себе бачити.

196. Тілу треба давати трохи менше належного, бо інакше воно може допуститися зради.

197. Якщо були свідки твоїх слабостей та упадків, то чи так уже важно, щоб не мала свідків твоя покута?

198. Ось солодкий плід людського умертвляння: вирозуміння й терпимість до слабостей чужих, а нетерпимість до власних.

199. Коли зерно пшениці не згине, то залишиться безплідним. Чи не прагнеш бути зерниною пшениці, щоб умерти через умертвляння й видати повний колос?
        Хай же Христос благословить твій пшеничний лан.

200. За твоєю гордістю, ти не переміг себе, не умертвився. Кажеш, що провадиш життя покутника? Так, але пам'ятай, що гордість поєднальна з покутою... І ще: по упадку та по проявленні твоєї малодушности зазнаєш гіркого почуття: чи це щире каяття, а чи тільки досада, що ти такий нікчемний та безсилий?
        Хай ти щоденно й кривавишся від самобичування, то до Христа тобі однаково далеко, якщо нема в тобі покори.

201. Смак жовчі, оцту, попелу й полину викривляє, висушує й обпікає піднебіння, а все таки він не йде в ніяке порівняння з почуттями, зазнаваними твоєю душею.
        Справа в тому, що від тебе «вимагають більше», а ти більше дати не в силі. Смирися! Чи зазнали б тієї гіркоти твоє тіло і душа твоя, якщо б ти був зробив усе, що в твоїх силах?

202. Маєш намір з власної волі накласти на себе кару за слабість і малодушність? Що ж, накладай. Та хай це буде покута обачна, наче накладена на ворога, який водночас доводиться нам братом.

203. Вбога людська радість, навіть та, що має надприродні причини, завжди полишає посмак гіркоти. А як же ти думав? Сіллю нашого життя тут у низу є терпіння.

204. Багато людей, згодних нате, щоб на очах тисячів захоплених глядачів їх пригвоздили до хреста, не вміють по-християнськи перенести злободенних уколів голкою. Коли ж це так, то подумай: що більш героїчне?

205. Обидва ми – ти і я – читали житіє по-геройськи просте отого Божого чоловіка. Ми стежили за боротьбою, яку він місяцями й роками вів (яке дбайливе книговедення в його особистих випробуваннях!) в годину сніданку. Один день перемагав він, а наступний зазнавав поразки... Він записував: «Відмовився від масла...» А далі признавався: «Їв з маслом...»
        Добре було б, щоб і нам – тобі й мені – дано було пережити таку... «масляну трагедію».

206. Час уставання – докладний до секунди – ось де героїчна хвилина! Лиш одна надприродна думка – і, без вагань і зволікань, на ноги! Ось героїчна хвилина! Ось умертвляння, що сталить волю й не послаблює природи!

207. Як за окрему ласку, будь вдячний за почуття зненависти, що його виношуєш до себе самого.


ПОКУТА

208. Благословенне хай буде терпіння. Возлюлене хай буде терпіння. Овячене хай буде терпіння... Ославлене хай буде терпіння!

209. Апостол накреслив нам цілу програму, як корисно пройти курс терпіння: «утішені надією», «терпеливі в виношенні утисків», «наполегливі в молитві».

210. Покутування – ось стежка в Життя.

211. Покутуючи, закопай свої занедбання, зазнані образи і вчинені гріхи в глибоку яму власної покори. Так закопує садівник гнилі овочі, сухе галуззя й опале листя при корені дерева, з якого вони походять. Таким способом, усе, що було мертве, а ще точніше – шкідливе, вносить свою ефективну частку в новий урожай.
        Навчися черпати наснагу з упадку, і Життя – із смерти.

212. Той Ісус, що стоїть перед твоїми очима, це не Христос. В ліпшому випадку, це вбоге зображення, на яке лиш здатні твої затьмарені очі. Очисться! Проясни свій погляд покорою та покутою. А тоді вдовіль отримаєш чистого світла Любови, матимеш досконалу видимість. І Його зображення перед тобою набуде правдивости. Це буде Він!

213. Чинячи волю Отця, Христос зазнає терпінь... Яке ж маєш право ти, що також хочеш, ідучи слідами Учителя, виконувати найсвятішу волю Божу, – яке маєш право нарікати на те, що на шляху твоєму за супутника маєш терпіння?

214. Скажи твоєму тілу: ліпше вже будь невільником у мене, ніж я мав би ним бути у тебе.

215. Якже бояться люди покутувати! Якими святими могли би стати деякі чоловіки й жінки, якщо б вони виправили свої наміри та посвятили Богу стільки зусиль, скільки їх вони витрачають на те, щоб показатися в доброму світлі перед світом!

216. Не соромся власних сліз. Як і ти, в самотності й перед Богом інші люди плачуть також. У ночі, каже цар Давид, сльозами зволожу своє ложе.
        Тими сльозами, палкими й мужніми, можеш очистити твоє минуле й надати надприродний характер твоєму теперішньому життю.

217. Хочу, щоб ти був щасливим на землі. Не осягнеш того, якщо й надалі боятимешся терпіння. Бо, як довго триває наш «шлях», якраз у терпінні полягає наше щастя.

218. Як чудово втратити життя задля Життя!

219. Знаючи, що ті терпіння, фізичні й моральні, дають очищення і збільшують заслуги, благослови їх.

220. «Хай Бог вам зішле здоров'я!» – таким побажанням доброго фізіологічного самопочуття просять милостині, або дякують за лепту, окремі прошаки. Чи це не полишає в тебе несмаку?

221. Якщо ми великодушні в акті добровільної покути, то Ісус сповнить нас ласкою любови до випробувань, які нам зішле Він.

222. Хай воля твоя засобом покути вимагає від змислів того, чого не може осягнути від інших душевних сил засобами молитви.

223. Як мало варта покута без постійного умервляння!

224. Боїшся покути – тієї самої покути, що помагає тобі осягнути життя вічне. Чи ж не бачиш сам, що, з другого боку, люди йдуть на тисячі тортур жорстокої операції, щоб лиш врятувати те мізерне дочасне життя?

225. Один із більших ворогів твоїх – це самий ти.

226. Про своє тіло дбай, але не більше, ніж дбають про зрадливого ворога.

227. Якшо знаєш, що твоє тіло ворог твій, твого освячення, а з тим ворог прославлення Бога, то чому поводишся з ним так м'яко?

228. «Доброго Вам пополуденка!» – нас привітали за звичаєм. А один добрий чоловік Божий зауважив: «Яке короткотривале побажання!»

229. Який солодкий біль і яка ясна темінь з Тобою, Ісусе!

230. Ти страждаєш! Отож дивись: у «Нього» серце не менше за наше. Страждаєш? Значить, так і треба.

231. Суворий піст – це покута дуже мила Богу. Але, з тієї причини чи іншої, ми дозволили собі на деякі пільги в режимі.

232. Основи для покути? Дати сатисфакцію, направити шкоди, скласти подяку й прохання, отримати засіб рухатися вперед – для себе, для мене, для інших, для родини, Батьківщини, Церкви... І тисяча інших основ.

233. В чиненні покути не виходь за межі покладеного на тебе духовним провідником.

234. Як же ми ушляхетнюємо терпіння, надаючи йому, в рамках покути, належне місце в духовній сфері!


ІСПИТ СУМЛІННЯ

235. Іспит сумління – це завдання на кожен день. Це книговедення, що його ніколи не занедбує той, хто веде підприємство.
        А чи є підприємство важливіше, ніж підприємство життя вічного?

236. В годину іспиту сумління бережись демона, що відбирає мову.

237. Іспит складай поволі й мужньо. У тебе настрій кепський, ти сумний. Видної причини, ніби, й нема. Але чи не лежить та причина, бува, у твоїй непорішеності розірвати тендітні, зате конкретні, вузли, в які тебе хитромудро замотала твоя пожадливість?

238. Загальний іспит сумління – це оборона. Іспит спеціальний – це наступ. Перший – це панцир, броня. Другий – це дамаський меч.

239. Кинь погляд узад і – чи маєш нарікати? Ні, це безпредметно. Витягни лекцію, – це корисно.

240. Проси світла. Наполягай, – аж досягнеш до кореня, що до нього застосовується наступальну зброю – спеціальний іспит.

241. Твій спеціальний іспит сумління повинен мати за безпосередню мету осягнути означену чесноту, або звільнити від хиби, що заполонює тебе.

242. «Мій довг християнина перед Богом і моя неспроможність сплатити цей довг приневолили мене заплакати сльозами Любови. Боже, будь милосердний до мене грішного!»
        Це добре, що визнаєш свої довги. Та не забувай, що сплачувати  їх треба так сльозами, як і... чинами.

243. «Хто вірний в найменшому, – і в великому вірний». Ці слова св. Луки вказують тобі причину твоїх блукань. Лиш повір!

244. Реагуй. Послухай, що каже Дух Святий: «Бож не ворог злорічить на мене, – це я переніс би... але ти, – чоловік мені рівня, мій прятель близький і знайомий мені, з яким щиро солодку розмову провадимо».

245. В час реколекцій Твій іспит сумління повинен бути глибший і ширший, ніж у звичну пору. Коли ж це не так, то ти втрачаєш золоту нагоду виправитися.

246. Завжди завершуй твій іспит сумління думкою про любов, чи пак каяттям з Любови: за себе, за всі людські гріхи... І врахуй батьківське піклування Бога, що усунув усі перешкоди з-під твоїх ніг, щоб ти не спотикався.


НАМІРИ

247. Конкретизуйся. Хай не будуть твої наміри бенгальськими вогнями, феєрверками, що сяють тільки хвилину, полишаючи по собі, як гірку дійсність, почорнілий та зайвий згарок, який викидають зневажливо.

248. Ти такий молодий! Скидаєшся мені на судно перед відчаленням. Вистачить тепер допустити лиш невеличке відхилення від курсу – і, якщо того відхилення не виправиш, то до порту призначення так і не прибудеш.

249. Не став перед собою багатьох намірів. Став наміри конкретні. І, з Божою допомогою, виконуй їх.

250. Ти сказав мені: «Так, хочу бути святим». Я вислухав тебе мовчазно, хоч, звичайно, таке загальне й туманне твердження мені видається нісенітницею.

251. Завтра, не сьогодні. Інколи це розумно. Та в більшості випадків до відкладання вдаються переможені.

252. Прийми міцну й непохитну постанову: в час, як тебе обсипають почестями й похвалами, думати про щось таке, що палить твоє лице соромом. Оте якраз твоє. Почесті ж і похвала належать Богу.

253. Ведися добре «тепер», не думаючи ні про «вчора», яке проминуло, ні про «завтра», про яке не знаєш, чи воно для тебе настане.

254. Негайно! Завертай до свого шляхетного життя негайно. Не дайся збити з пантелику; «негайно» – це не завчасно, ні запізно.

255. Чи хочеш, щоб я тобі сказав усе, що думаю про «твою дорогу»? Тож слухай: якщо ти відповідаєш вимогам покликання, то будеш у перших рядах тих, хто працює для Христа; якщо ти станеш людиною молитви, то знайдеш у собі згадане покликання і в голодоі жертовности шукатимеш найважчих завдань.
        І осягнеш щастя як тут, так і – подвійно таке – пізніше, в житті вічному.

256. Ця рана болить. Та вона вже гоїться. Будь послідовний у своїх постановах – і незабаром біль переміниться в приємний спокій.

257. Ти пасивний, як мішок напханий піском. Зі свого боку не робиш нічого. Не дивно, що починаєш завважувати в собі познаки літеплости. Візьми себе в руки.


СКРУПУЛИ

258. Відкинь оті скрупули, що позбавляють тебе спокою. Що відбирає душі спокій, від Бога не походить.
        Коли навістить тебе Бог, ти відчуєш правдивість євангельських привітань: Мир вам!.. І то посеред випробувань переслідування.

259. От іще скрупули! Ти просто й ясно поговори зі своїм духовним провідником.
        Повинуся... і не применшуй найбільш люблячого Серця Господнього.

260. Сум і пригнобленість. Мені й не дивно. Це хмара пилюки, яка піднеслася від твого упадку. Але досить того! Чи вітер ласки ще не відніс геть тієї хмари?
        Зрештою, якщо ти не отрясешся від твого суму, то в нього може сповитися твоя гордість. Чи ти вважав себе за досконалого й безгрішного?

261. Забороняю тобі й думати про те більше. Натомість, благослови Господа, що повернув життя душі твоїй.

262. Не думай більше про твій упадок. Ця думка злягає на тебе і гнітить, як камінна глиба. Крім того, вона може стати причиною більших спокус. Христос тобі пробачив, а «старого чоловіка» забудь.

263. Не втрачай надії. Я бачив тебе в бою. Твоя сьогоднішня поразка – це лекція, як осягнути остаточну перемогу.

264. Ти вів себе добре... навіть як і впав так низько. Ти вів себе добре, бо смирився, бо виправився, бо сповнився надією, а надія відновила в тобі почуття Любови. Не корч такого здивованого обличчя; ти дійсно вів себе добре! Ти піднісся із землі. «Встань!» – знову прозвучав могутній голос, – Тепер за роботу!


А також ви можете її ЗАВАНТАЖИТИ в PDF_(122стор.,0,96Mb)

Немає коментарів:

Дописати коментар