ЗАХИСТИМО МАЙБУТНЄ УКРАЇНИ!



ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ!

***

ЗАХИСТИМО МАЙБУТНЄ УКРАЇНИ!

На цьому блозі викладатиметься інформація та інші матеріали для ВСІХ людей, бажаючих взяти участь у безстроковій АКЦІЇ "ЗАХИСТУ ЖИТТЯ"...

Слава Ісусу Христу!

Любі, у Христі Ісусі, брати й сестри, щановні відвідувачі моїх приватних блогів, новий блог, присвячений для поширення у мережі вкрай необхідної інформації про ЗАХИСТ та ЗБЕРЕЖЕННЯ ЖИТТЯ, усім, ще ненародженим дітям, але повноправним особам української нації, даним нам у дар від Небесного Отця...

ЗАКЛИКАЮ ВАС брати активну участь у позатерміновій акції - ЗАХИСТИМО МАЙБУТНЄ УКРАЇНИ!

З повагою, сл.Б. Леонід.

30.06.15

30.06.2015р. Б. / Алетеяфобія, або Панічний страх істини

Без сумніву, минулого тижня найфреквентнішою новиною стало рішення Верховного Суду США, яке юридично розповсюдило «право» на одностатеві «шлюби» на всій території США. До цього рішення одностатеві шлюби були легальними тільки у 37-ми штатах.

Ще раніше Архиєпископ Сальваторе Корділеоне (єпископ Левове Серце?) зі Сан-Франциско заявив, що якщо Верховний Суд США впродовж кількох наступних тижнів вирішить змінити визначення подружжя, це не зупинить єпископів цієї країни від проголошення істини. «Простий крок відважної особи – не бути співучасником брехні», – сказав Владика, який і сам уже став жертвою ліберальної «толерантності», зазнавши цькувань за своє свідчення Істині через свою працю у посилені католицької ідентичності у католицьких вищих школах Сан-Франциско.

Він також застеріг, що якщо Верховний Суд вирішить надати нове визначення подружжю, то на тих, хто вірить в Божий план природного подружжя, чекають ще більші переслідування. «Ті, хто продовжуватиме захищати істинне визначення подружжя, будуть ще більше відкинені законом і суспільством», – сказав він, – «Залежно від обґрунтування, їх можуть помилково вважати прихильниками дискримінації, і так вони самі стануть ціллю дискримінації».

Ці заяви владики Корділеоне не є його приватною позицією, оскільки він очолює підкомісію у справах поширення і захисту подружжя при Католицькому єпископаті США.

Побоювання Архиєпископа Корділеоне поділяє і суддя Верховного суду США, який голосував проти скандального рішення, Кліренс Томас. Обґрунтовуючи свою позицію, він написав, що вирок Верховного суду США, яким одностатеві «шлюби» розповсюджуються на всю країну, має потенційно згубні наслідки для свободи віросповідання в США. Він зазначив, що Уряд країни може скасувати безподатковий статус релігійних організацій, які не приймуть цього рішення, а це стане в американських реаліях безпосередньою загрозою свободі віросповідання в США. Двоє інших суддів, що голосували проти, зазначили, що таке рішення Верховного суду США – протиставляється Конституції країни, Декларації незалежності США і руйнує демократичні підвалини американського суспільства.

У свою чергу Глава єпископської конференції США владика Джозеф Куртц заявив, що це «трагічна помилка, яка шкодить спільному добру і найбільш вразливим особам серед нас».Архиєпископ Куртц закликав і заохотив католиків надалі підтримувати та зміцнювати подружжя «з вірою, надією і любов’ю», а також усіх людей доброї волі приєднуватись «до нас в проголошенні добра, істини і краси подружжя так, як його розуміли впродовж тисячоліть».

Як це не дивно, але наступ ЛГБТ-лобі на свободу віросповідання відбувається в усьому Північноамериканському континенті. Кілька місяців тому в канадській провінції Онтаріо вибухнув скандал, коли ліберальний уряд цієї провінції вирішив запровадити у школи гіперліберальне статеве виховання. Боротьба за права батьків виховувати дітей згідно з власними релігійними переконаннями усе ще триває.

У свою чергу в Мексиці Верховний суд фактично анулював державний закон, що забороняв «шлюб» між особами однієї статі, у відповідь на це єпископ Густаво Родрігез Вега з Нуево-Ларедо та духовенство його єпархії видали заяву, в якій запевнили вірних, що вони радше будуть ув’язнені, аніж співпрацюватимуть з цими союзами. Слова мексиканського клиру не є пустим піаром – згідно з законами Мексики, відмова «вінчати» пару в Церкві, якщо це є її конституційним правом, може призвести до ув’язнення відмовника. Тому, цілком ймовірно, що найближчим часом у Мексиці з’являться нові свідки віри – священики і владики – жертви ЛГБТ-толернатності.

У цей же ж час на європейському континенті триває криза, яка може мати наслідком відділення більшої частини німецького, поки що католицького єпископату від Католицької Церкви. Причина – бажання змінити вчення Церкви в питаннях сексуальної моралі. В часі, коли північноамериканський єпископат бореться за істину вчення Церкви, німецький єпископат опинився на боці противників.

За влучним спостереженням відомого американського католицького публіциста Джорджа Вайґеля, така позиція німецького єпископату є наслідком втрати зв’язку з реальністю не тільки німецького єпископату, але й німецького богослів’я за останніх кілька років.

Ситуація в Німеччині – наслідок доволі типової для багатьох європейських країн відірваності теологічної думки від реальних насущних потреб життя народу Божого. На превеликий жаль, не лише богослови Старого континенту страждають цим, нерідко і самі душпастирі, як це для прикладу німецькі єпископи, виявляються відірваними від реалій життя народу Божого. Що часто є причиною великих проблем у функціонуванні церкви на європейському континенті.

Можливо, в цьому контексті виглядає, що в нас, в Україні, усе добре, все налагоджується, але реалії виявляються не завжди втішними. В Україні уже давно у вишах і школах просувають гендерну ідеологію, викладачі УКУ підтримують гей-прайд і беруть участь у ньому, в суспільстві панує агресивний гібридний більшовицько-західно-ліберальний секуляризм, більшість декларованих християн є просто охрещені, але не євангелізовані, кількість розлучень і абортів – реальний показник стану сімейних цінностей в українському суспільстві, «зелений» активізм, спрямований проти церковних проектів – відомий випадок з проблемами римо-католиків в Києві, тепер «уславилися» Львів та Ужгород, фактично схоже на координовані спроби дискредитації Католицьких Церков обох обрядів.  Список можемо ще довго продовжувати.

Виглядає на те, що українське християнство стоїть на порозі серйозних титанічних перетворень в українському суспільстві, які будуть не на його користь. Поширення гендеризму, ідей «прав» ЛГБТ-осіб, «прав» на аборти і евтаназію, боротьба проти побудови римо-католицьких церков у Києві, проти встановлення пам’ятника митрополитові Андрею Шептицькому у Львові, проти будівництва францисканцями хоспісу в Ужгороді – це тільки перші, але вже доволі серйозні симптоми тяжкого захворювання українського суспільства, яка в найближчому майбутньому може зродити серйозні утиски християн.

Можливо, прийшов час назвати речі відверто своїми іменами, як свого часу зробив Блажeнніший Святослав, вказавши на те що гомосексуальна поведінка – рівнозначна в Божих очах людиновбивству?

Може, час уже назвати «толерантність» лібералів, ЛГБТ-організацій, секуляристів і подібних до них тим, чим вона насправді є – спробою переслідування християн?

Чи не досить толерувати знущання ЛГБТ-активістів з святого для християн і юдеїв символу – веселки – символу Союзу Бога з Ноєм і його потомством, тобто – нас з вами?

Хіба не час назвати відверто аборти й евтаназію – вбивством невинних, а розлучення – тяжким злочином проти дітей?

Можливо, таки пора назвати РПЦ, тим, чим вона є насправді, – прислужницею агресора, а її українську філію УПЦ (МП) – такою ж антидержавною та антиукраїнською, як і догналівська секта?

Чи не крайній вже час, щоб розвернути серйозну, а не циркову, віртуальну pro-life-пропаганду?

Наше суспільство страшенно боїться називати речі своїми іменами. Ми завжди підміняємо погані речі якимось евфемізмами, сподіваючись, що через це вони втратять свою гостроту. Уникаємо говорити правду в очі, зате поза плечима «вивалюємо» всю правду-матку. Час вже, крайній час, відкинути оту боязнь правди, оту алетаяфобію – панічний страх істини. Якщо ж ми, як християни України, цього не зробимо, то вже дітей теперішнього молодого покоління у школах навчатимуть, що таке «gayit’sok», а в 3–4 класах початкової школи розповідатимуть дітям про те, як діти робляться. Час, коли ці діти приводитимуть до дому своїх наречених тієї ж статі, що і вони самі. Час, коли назвати гріх гріхом буде кримінальним злочином.

Поки що не пізно, але завтра уже може бути зовсім запізно. Існує цілком реальна загроза, що скоро, навіть дуже-дуже скоро догналівці здаватимуться нам не кошмаром, а легким сном літньої ночі, порівняно з тим, що нас очікує в реальності.

о.Орест-Дмитро Вільчинський

Джерело:    Воїни Христа Царя

29.06.15

29.06.2015р. Б. / Понад 2 000 мирян помолились на IX єпархіальному з'їзді "Матері в молитві" в м. Бориславі (+VIDEO)

27 червня у м. Бориславі відбувся IX з’їзд спільнот «Матері в молитві» Самбірсько-Дрогобицької єпархії. Як зазначив організатор заходу, голова Комісії у справах мирян, священик Любомир Митник, тут кожна друга жінка молиться за свого сина, чоловіка, брата, внука, котрі перебувають у зоні військових дій на Сході нашої України.

70 спільнот загальною кількістю понад 2000 учасників помолились у храмі Святої Анни. Храм відомий в Україні як "скарбниця мощей". Тут знаходяться понад півтисячі останків святих. Відбулося чимало зцілень.

Архиєрейську Божественну Літургію у співслужіні численних священиків з єпархії очолив єпископ-помічник СДЄ, Григорій (Комар). Звертаючись до молільників, владика вказав на молитву, як на єдину, за його словами, «стратегію», яка є нашою зброєю, щитом, захистом і дорогою у завтрашній день.

Проповідник пригадав, що саме 27 червня Церква святкує 14 річницю приїзду на українську землю блаженної пам’яті Cвятішого отця Івана-Павла ІІ Папи Римського, котрий проголосив на нашій землі 27 блаженних українських святих мучеників. «Хотів би вказати на одну рису, яка їх усіх об’єднувала: вони мали святих матерів, котрі за них молилися, прищепили їм віру і любов до Церкви, до свого народу, зуміли передати їм від себе те, що мали найсокровеннішого, найціннішого», - зазначив владика Григорій.

«Тому могли їхні діти стати героями правди, добра, стати святими. У цьому є велич нашого народу, що може з-поміж себе видати святих», - додав архиєрей.

Як взірець для наслідування, вказав на добрий приклад виховання матері митрополита Андрея – Софії. «Її діти стали великими людьми. Вона казала: «Діти чемні, добре в них в школі – я молюся «Богородице Діво». Не слухають, є якийсь клопіт – «Богородице Діво». Нехай це і Вам стане доброю підказкою і наукою», - наголосив проповідник.

На переконаня владики Григорія, лише святі матері порятують нашу країну, наш народ. «Є сила, яка може зупинити зло, – вона називається материнська молитва», - продовжив єпископ.

На завершення проповіді, Владика подякував спільнотам, що поєдналися і зростають не лише кількісно, а й духовно. «У цих молитовних спільнотах Ви опановуєте найвище мистецтво – мистецтво молитися, розмовляти з Богом, довірятися Йому, учитися від Нього», - зазначив проповідник.

«Кожен добрий, поважний результат осягається поважною працею, тому Ви її не бійтеся. У своїй молитві будьте витривалими, постійними. Нехай ця молитва небеса роздирає і доходить до Престолу Божого. І тоді, мабуть, ще не один Папа приїде на українську землю, щоб проголошувати нових святих і нових блаженних, яких народили і виховали наші святі українські матері», - підсумував архиєрей.

п. Оксана Роман подарувала учасникам з’їзду зворушливу пісню «Мамина молитва» і засвідчила чудо, яке сталося в її родині через молитовну підтримку матерів: її син вижив в «Іловайському котлі».

Опісля священики Роман Василів та Степан Угрин розповіли про особливість храму та провели реколекції для учасників молитовної зустрічі, в яких розповіли про приклад життя і виховання у родині Шептицьких.

Комісія у справах мирян подякувала координаторові єпархіальних спільнот, п. Надії Худзей, за організаційну підтримку та духівникові спільнот, священику Степанові Угрину. Рівно ж висловила вдячність парохові храму Святої Анни, Роману Василіву, за надану можливість молитись у храмі - "скарбниці мощей".

Комісія у справах мирян Самбірсько-Дрогобицької єпархії




28.06.15

28.06.2015р. Б. / Архієпископ Мечислав Мокшицький посвятив пам'ятну таблицю присвячену полеглим від окупантів Червоної Армії

26 червня в п'ятницю в Золочеві на кладовищі Архієпископ Мечислав Мокшицький посвятив пам'ятну таблицю присвячену полеглим 17 вересня 1939 року на Золочівському замку від окупантів Червоної Армії. Ініціаторами та меценатами цієї таблиці є родина Пєньонжкув і Мокшицьких, діди яких лежать у спільній могилі, в якій спочивають 600 полеглих українців, поляків та євреїв.

В своєму слові Митрополит Львівський зокрема сказав:
“Стаємо сьогодні перед трагедією, яка сталася в Золочівському замку і схиляємо голови перед братською могилою останків невинно вбитих людей, згадуємо день 17 вересня 1939 року. Того дня війська Червоної Армії, ввійшли на наші землі і під приводом звільнення почали свою окупацію, яка сотням тисяч людей, які жили на порубiжжi принесла не свободу, лише  нову хвилю терору. 

Це не збіг, що якраз сьогодні в Золочеві, ми зібралися, щоб молитися разом, щоб згадати найбільш жорстокі часи, які історія людства бачила і переживала до цього часу.

Я думаю, що стіни Золочівського замку є мовчазним свідком страждань людини, що кинула виклик злу, кажучи з відвагою, що не приймає такої свободи, яка забороняє незалежне мислення і забороняє будувати суспільство згідно з традиціями і вірою своїх батьків…

Мої дорогі! У цей світ вписана моя родина, яка сьогодні зі мною на цій братській могилі, і після стількох десятиліть, схиляється разом перед нею з молитовною пам'яттю, бо тут лежать останки Стефана Мокшицького, батька мого тата, який є серед нас, і наш дідусь, якого ми пізнали тільки завдяки родинним спогадам.

Ця могила для нас, як і для більше шестисот сімей, чиї родичі поховані тут, є місцем нашої гордості за їхню мужність та подвиг, за допомогою якого зберегли свою гідність, любов до батьківщини та віру.

Не пішли на компроміс зі злом, не вступили на шлях співпраці, але вперто до кінця були вірні традиціям і знали, хто вони. Українці які тут спочивають залишились українцями. Подібно поляки та євреї. Вони стояли на захисті своїх сімей та національної ідентичності.

Обеліск, який був освячений сьогодні, є доповненням історичної правди, якої ми не повинні соромитися, особливо в сьогоднішній час, коли ми переживаємо трагедію війни на сході України, де гинуть знову невинні люди і де зло сіє знищення. Власне з таких місць, як це, має линути заклик про мир. Вимагають цього ці жертви і вимагає цього наша пам'ять про них.

Тому, згадуючи мого діда, і тих, кого смерть поєднала в цій могилі, я згадую слова псалмоспівця, і я молюся за їхнє спасіння, водночас молюся щоб жертва їхнього життя стала фундаментом миру.”

27.06.15

27.06.2015р. Б. / Мексиканський єпископ: Ми радше сядемо до в’язниці, аніж будемо благословляти гомо-«шлюби»

Після заяви Верховного Суду Мексики, яка анулювала державний закон, що забороняв «шлюб» між особами однієї статі, єпископ Густаво Родрігез Вега з Нуево-Ларедо разом із духовенством своєї єпархії видали заяву, в якій запевнили вірних, що вони радше будуть ув’язнені, аніж співпрацюватимуть з цими союзами.

«Вони не можуть вимагати, щоб така інституція, як наша Церква, йшла проти своїх принципів», – цитують заяву духовенства численні місцеві та національні ЗМІ. «Нехай Верховний Суд відправляє єпископів і священиків до в’язниці, кого завгодно, але Церква не може іти проти закону нашого Господа Ісуса Христа».

«Ми усвідомлюємо, що можемо потрапити до тюрми, якщо якась пара захоче вступити в цивільний шлюб, однак ми не дамо їй благословення. Цей закон не може зобов’язувати Церкву, Церква не може іти проти своїх принципів, і, мабуть, єдиними, хто приходитиме до Церкви будуть ті, хто розділяє наші принципи», – додали вони.

Священики єпархії наголошують, що їх позиція «базується на наукових, антропологічних, соціальних та релігійних причинах», які доказують, що подружжя є між «чоловіком і жінкою… як підтверджує тисячолітня юридична традиція Заходу, традиція двох тисяч років; це союз між одним чоловіком і однією жінкою, які прагнуть народжувати потомство».

Верховний Суд Мексики 12 червня видав заяву, якою анульовується державний закон, що обмежує подружжя до союзу між одним чоловіком і однією жінкою, заявляючи, що такий закон є «неконституційним».

Відповідно до нещодавнього рішення Верховного Суду, вважається «дискримінацією» пов’язувати «вимоги до шлюбу із статевими особливостями», оскільки це «несправедливо виключає можливість шлюбу для гомосексуальних пар – які є в однакових умовах з гетеросексуальними парами», – заявили в Суді. На додачу було сказано, що «невідповідно вважати, що метою шлюбу є народження потомства», і зазначено, що «єдиною конституційною метою, яку визнає цей указ, є прокреація сім’ї, як соціального явища».

26.06.15

26.06.2015р. Б. / Близько 2млн. паломників очікують на зустрічі сімей у Філадельфії

Урочиста кульмінація VІІІ Всесвітньої зустрічі сімей, імовірно, буде найбільшим згуртуванням людей, яке будь-коли приймало місто Філадельфія у США. Організатори розраховують на прибуття коло двох мільйонів паломників.

Про перебіг зустрічі родин ішлось на прес-конференції, проведеній у прес-центрі Ватикану у четвер 25 червня 2015 р. Її очолив архиєпископ Вінченцо Палья, Президент Папської Ради у справах сім’ї, а серед доповідачів був архиєпископ Філадельфії преосвященний Чарльз Джозеф Чапут, єпископ-помічник Джон МакІнтайр, мер міста Майкл Наттер та дві подружні з Філадельфійської архидієцезії.

VІІІ Всесвітній день сім'ї буде відбуватись у Філадельфії (США) від 22 до 27 вересня цього року, а 26 і 27 буде присутній Папа Франциск.  Зустріч буде поділена на дві частини: перших три дні – конгрес родин у вужчому гроні – приблизно 15 тисяч учасників, а потім масові зустрічі за участю Святішого Отця.  VІІІ Всесвітня зустріч сімей буде натхненням для Синоду Єпископів про сім’ю, що розпочнеться через тиждень після її закінчення, а гаслом зустрічі є: «Любов – це наша місія. Сім’я повна життя».

Значну частину бюджету становлять гранти для убогих родин з Африки, Азії, Латинської Америки, і, також, бідних сімей з самих США і Канади.

Пригадаємо попередні Всесвітній зустрічі сімей : 1997 року – в Ріо-де-Жанейро (Бразилія), 2000 року, з нагоди Ювілейного Року, – вдруге в Римі, 2003 року – в Манілі (Філіппіни), 2006 р.– у Валенсії (Іспанія), 2009 – у Мексиці, і 2012 року – в Мілані.

25.06.15

25.06.2015р. Б. / Московський патріархат за Путіна, а Путін – за війну – російський історик

Історик Андрій Зубов про невдалий жарт отця Чапліна, психічно хворе суспільство і церкву, яка догоджає владі.

«Це невдалий жарт!.. Я вважаю, що не треба так жартувати», – так історик Андрій Зубов, один з авторів соціальної концепції Російської православної церкви 2000 року, протягом багатьох років член «Межсоборного присутствия» РПЦ, прокоментував нещодавнє висловлювання про війну і мир отця Всеволода Чапліна, протоієрея, голови Синодального відділу взаємодії церкви і суспільства.

Ось фрагмент бесіди на «Эхо Москвы», який викликав дискусію:
Всеволод Чаплін: «Якщо суспільство живе в умовах відносного миру, спокою, ситості якусь кількість десятиліть, «парочку-трієчку», воно може прожити в умовах світськості. Ніхто не піде вмирати за ринок, ніхто не піде вмирати за демократію, а необхідність вмирати за суспільство, за його майбутнє завжди, рано чи пізно, виникає. Мир довгим не буває, мир зараз довгим, слава Богу, не буде. Чому я кажу «слава Богу» – суспільство, в якому занадто багато ситого і спокійного, безпроблемного, комфортного життя – це суспільство, залишене Богом, це суспільство довго не живе...»

Леонід Гозман: «Хочу звернути увагу слухачів, що протоієрей Всеволод Чаплін тільки що сказав, що, слава Богу, що буде війна. Я сподіваюся, що ви помиляєтеся, і сподіваюся, що, якщо Бог є, він цього не допустить».

Всеволод Чаплін: «Якщо люди звикли жити занадто спокійно, краще, щоб...»

Історик Андрій Зубов вважає, що висловлювання Всеволода Чапліна в тому вигляді, в якому воно розійшлося по соціальних мережах, будучи вирваним з контексту, звучить набагато провокативніше, ніж в повному тексті, в реальному форматі.

– Чаплін сказав приблизно таке: люди забули про Бога, зледачіли, і такі трагедії, як війна, зазвичай людей знову приводять до Бога, страждання приводять до Бога. Сама по собі ця формула всім відома, в ній немає нічого чаплінського, немає нічого нового. Давним-давно Серафим Саровський говорив: «Ми говоримо «ох», а з нами Бог». Тобто коли важко, тоді ми дійсно звертаємося до Бога, а коли добре... Грім не вдарить – мужик не перехреститься. Всі пам'ятають цю приказку. Що стосується ставлення до війни як такої, я впевнений, що будь-який священик Російської православної церкви на вечірній службі і на літургії просить про мирне житіє. І просить про те, щоб Бог позбавив від навали чужинців, тобто від війни, і від міжусобної брані, тобто громадянської війни. Безумовно, війна – це трагедія, ніхто цього ніколи не заперечував, навпаки, це чітко визнається церквою. Інша справа, що всі ці війни, як вважає церква, це багато в чому покарання за наші власні гріхи, це прояв зовні нашої злості і нетерпимості один до одного. Ось що таке війна. У цьому сенсі нічого принципово іншого, ніж знає церква впродовж двох тисячоліть, отець Всеволод Чаплін не сказав.

Але він взагалі парадоксаліст, і я його за це лаяв ще тоді, коли він був моїм студентом, що він любить іноді лякати народ, кажучи звичайні речі в такий парадоксально вибудованій формі. Зараз, очевидно, не місце для подібних залякувань, тому що весь світ дуже боїться початку нової війни, про це йдеться постійно. Я тільки що був на Global Security Forum в Братиславі і з подивом чув і в кулуарах, і під час виступів, що прем'єр-міністри, президенти говорили про принципову невиключену війни, що війна в Європі – це не такий абсурд, якою вона здавалася там 2-3 роки тому. Це стало майже неймовірною, але все ж реальністю, бо війна вже йде в Україні, гинуть люди. А коли десь війна йде, це як запалення – воно локальне, але воно завжди може поширитися ширше, це завжди небезпечно. Так що це невдалий жарт! Якщо використовувати слова Булгакова з «Майстра і Маргарити», це невдалий жарт, за який, як відомо, молодий лицар став Котом. Я б вважав, що не треба так жартувати.

– Там йшлося про каламбур. Але я з Вами посперечаюсь. Чаплін є людиною, яка не боїться війни. І мені здається, російське суспільство перестало боятися війни. Я пам'ятаю себе хлопчиком у радянській школі, і було схоже, що загрожувала ядерна війна, і це все було вкрай неприємно. Але завжди риторика була мирна, тобто радянське суспільство в цілому боялося і не хотіло війни. Мабуть, було ще в пам'яті, що таке Велика вітчизняна війна. Нині суспільство, здається, повністю забуло, що це таке, і абсолютно не боїться війни. І РПЦ, яка, здавалося б, повинна заспокоювати пристрасті і говорити про мир, теж не боїться війни. Ніхто не боїться війни.
 
– Всеволод Чаплін – це ще не Російська православна церква. Це людина, яка собі дозволяє багато таких заяв, які ніколи не зробив би, наприклад, патріарх чи владика Іларіон, голова відділу зовнішніх церковних зв’язків. Я вважаю, що дуже часто отець Всеволод Чаплін виступає як провокатор, і це погано. Це не офіційна точка зору Російської церкви, безумовно. І у нас в соціальній концепції Російської церкви, яка була ухвалена собором 15 років тому, в 2000 році, одним з авторів якої був я, там чітко і ясно сказано, що війна – це найбільша трагедія, яка надсилається за гріхи людей. І я вже сказав, що у богослужіннях Російської церкви молитви про запобігання війни існують стільки, скільки взагалі існує церква, з перших століть після Різдва Христового.

Останній рік у всіх церквах Росії, в тому числі, я думаю, і самим отцем Всеволодом Чапліним, читається (принаймні, він зобов'язаний читати) спеціальну молитву про те, щоб якомога швидше припинилася війна в Україні і там запанував би мир. Цю молитву читають в церкві, завжди, кожного дня. Тож його позиція, я б сказав ... невдалий жарт. Це жарт поганого смаку – говорити про те, що добре б, щоб була війна.

Ви абсолютно праві, що (судячи з соціологічних опитувань, я цього не зустрічав, щоправда, особисто в житті) кількість людей, молоді особливо, які не бояться війни, зростає. Тому їдуть добровольці на Донбас, їдуть добровольці до ІГІЛ, і це якраз ознака того, що війни не бояться, що хочуть чогось такого, що лоскоче нерви. Це дуже погано і дуже сумно! Це страшна ознака. Перед Другою світовою війною була дивовижна відмінність між старими демократіями, які перемогли у Першій світовій війні, і новими тоталітарними режимами. Старі демократії, особливо, у Франції, в Англії, де незліченна кількість людей загинула та була покалічена під час Першої світової війни, там люди не хотіли війни, абсолютно не хотіли. І це, до речі кажучи, і є причина і Мюнхенської угоди, і «дивної війни» 1939-го – початку 1940-го між Англією, Францією і Німеччиною. Не хотіли війни, нової війни боялися! А от нові тоталітарні режими, використовуючи пропаганду, зробили війну чимось радісним, як прогулянка, і в нацистській Німеччині, і в Радянському Союзі це було однаково. І пісні навіть були одні й ті ж, і вірші одні й ті ж.

Розумієте, на кожному кроці в Радянському Союзі розпалювався цей військовий шовінізм, і дуже багато людей дійсно жадали війни. Зараз відбувається те ж саме. Це жахливо! Я повинен сказати, що ті журналісти, які прикладають до цього руку, від чистого серця або за гроші, – це державні та міжнародні злочинці. Ті, хто не бореться проти війни, хто фактично їй потурає, вони повинні будуть з'явитися перед національним або міжнародним трибуналом. Це найбільші злочинці! Тим більше, у нас пропаганда війни заборонена кримінальним законом, про це якось зараз призабули. І люди цій пропаганді піддаються, свідомість людей змінюється.
– Радянський народ найбільше постраждав в результаті Другої світової війни. Чим пояснити такі провали в пам'яті? В інтернеті обговорюють, що не залишилося формату спогадів про 22 червня як про день трагедії, і єдиний формат, який сприймається, це святкування. Тобто люди один одного вітають з 22 червня. Це здається найбільш яскравим доказом того, що відсутнє щеплення пам'яті, що це трагедія, яку мало з чим можна порівняти. Чим Ви пояснюєте це?

– Я не пам'ятаю, звісно, коли закінчилася війна, але я прекрасно пам'ятаю, коли ввели знову свято Перемоги, в 1965 році, і це святкувалося, як свято зі сльозами на очах. Це був не тріумф, це був, насамперед, спогад про загиблих, про страждання, про ціну війни. Тим більше, 22 червня, яке просто згадується, як абсолютна і однозначна трагедія.

Якщо ви візьмете календар РПЦ, якщо вже говорити про церкву, ви побачите, що 22 червня відзначається панахидою за загиблими на війні. Це день трагічний, день спогадів про жертв війни, і нічого більше. Те, що цього року стало щось мінятися, я думаю, це просто через те, що наше суспільство стало божеволіти через війну в Україні. Як і в житті окремої людини, якщо якась людина скоює якийсь дуже глибокий аморальний вчинок, вбиває там, здійснює крадіжку – не буду перераховувати всі ці огидні речі, які людина може зробити, а вона багато чого може зробити, – у неї зсуваються форми свідомості, вона стає неадекватною, як кажуть психіатри. І от мені здається, що якраз те ж саме відбулося зі значною частиною нашого народу. Ті, хто прийняли цю війну в Україні, ті, хто підтримують анексію Криму, тобто ті, хто абсолютно свідомо пішли проти головного християнського принципу – не роби іншому того, чого ти не хочеш собі... Ніхто ж не хоче, щоб хтось захопив там Сахалін, або Кольський півострів, або Кубань. Навпаки, якщо ми таке собі уявимо, ми скажемо, що помремо всі до останнього, але не віддамо. Чому ми тоді можемо захоплювати в іншої країни? От коли люди це прийняли, у них почало щось дуже сильно змінюватися.

Ми зараз маємо справу з хворим, психічно хворим суспільством, і це дуже небезпечно. Тому що суспільство радянське, його частина, відсотків, 40, яка підтримувала Сталіна і все це перед війною, а інші не підтримували, як ми знаємо з перепису 1937 року, так от, ці 40 відсотків були хворі. Ми знаємо, що в Німеччині ті шалені натовпи, які збиралися під час аншлюсу Австрії по всьому шляху проходження кортежу Гітлера з Берліна до Відня, це хворі люди. І ми знаємо, до чого це призвело. Те ж саме і зараз. Не дай Боже, якщо ця хвороба не буде вилікувана зараз, якщо завгодно, терапевтичними методами, тоді правий отець Всеволод Чаплін, тоді нас спіткає важка доля, аналогічна тій, яка спіткала Німеччину і Радянський Союз, коли війна змусила людей схаменутися, але ціною нескінченного моря крові.

Я б не хотів цього дуже, і я вважаю, що роблю все, що можу, всюди, для того щоб народ схаменувся і перестав бажати війни. Саме через те, що він сприймає війну з братською країною, а вже тим більше з народом, з яким його пов'язують тисячі уз, він тим самим фактично розв'язує війну всередині себе. І через це він приймає війну. Ось це прийняття війни, це святкування війни, абсолютно божевільне, все одно що святкування чуми, це є ознака того, що шлях, яким пішов народ, неправильний, і стан його хворий. Про це, можливо, в інший, неправильної тональності, але говорив отець Всеволод Чаплін.

– Ви, мені здається, крізь рожеві окуляри дивитесь на позицію церкви. Чапліну ніхто не заважає висловлювати свою думку, а я знаю приклади, коли петербурзький священик, який виступав з проповіддю миру, йому заборонили спілкуватися з пресою, є й інші такі приклади. Яка історична позиція церкви в питанні про війну?

– Історична позиція церкви була різноманітна. Якщо згадати Куликовську битву 1380 року, то до цієї битви підштовхували нерішучого князя Дмитра (Донського – ред.) саме люди церкви. Архієпископ Діонісій Суздальський писав йому за два роки до цього листа, що «краще гарна лайка, ніж ганебний мир» – з татарами, мається на увазі. Ми знаємо, що і преподобний Сергій виступав у цьому ж дусі. Тобто, розумієте, сама по собі війна – це не є абсолютне зло. Коли ви стикаєтеся з тим, що на ваших очах б'ють людину, ви йдете і, жертвуючи собою, цю людину захищаєте. Тому ось вступити в боротьбу зі злом – це не є зло саме по собі. Питання в тому, що це за війна, яка війна. Якщо ви захищаєте свою честь або честь близької людини, в цьому є своя велика правда. Я думаю, що коли війська Англії і США висадилися в Нормандії в 1944 році, їх зустрічали не як завойовників, їх зустрічали як визволителів, і кожна їхня жертва сприймалася, як жертва за звільнення Європи від нацизму. Те ж саме певним чином можна сказати і про Червону армію на Східному фронті, хоча зрозуміло, що було дещо складніше, оскільки на багнетах Червоної армії йшов тоталітарний комуністичний режим, і прийшов у Східну Європу. Ця війна благословлялась церквою. А втікання від війни, дезертирство не благословлялось. «Немає більше від тієї любові, якщо хто життя своє покладе за друзів своїх», – сказано в Євангелії. Це великі слова!

Але коли отець Всеволод Чаплін говорить про те, що добре б, щоб була війна, щоб народ, так би мовити, трошки здригнувся б від жирного і солодкого життя – це потворні слова! І вони, до речі, дуже небезпечні. Небезпечні навіть не в політичному, а в особистому для отця Всеволода плані. Справа в тому, що, коли людина думає застосувати до інших такі жорсткі методи підбадьорювання, вони застосовуються до нього самого тим же Творцем. Звичайно, це не війна, але це може бути хвороба, катастрофа життєва. Людина так впевнена, що вона сама веде таке життя, що її не може покарати Бог? Якщо вона говорить про покарання для народу, чи може вона при цьому сподіватися, що сама не буде покарана? Бо донощику перший батіг – це ж відомо.

Ви абсолютно правильно сказали про всі огидні випадки, коли священикам забороняють священноначаліє і патріарх особисто через там ті чи інші структури забороняють виступати з точки зору миротворчої. Я, наприклад, знаю, що так само не було дозволено виступати священику Дмитру з Калача-на-Дону Волгоградської області, який прекрасно виступив проти війни в Україні, дуже розумно і глибоко. Так, це дуже погані приклади. Це не означає, що Церква – за війну в Україні. Церква – за Путіна. Ось що погано! А Путін – за війну. І тому церква, по суті, підтримує війну, не бажаючи вступати в конфлікт з Путіним. І ті священики, які виступають проти того, за що виступає світська російська влада, опиняються під такою забороною. А ті, хто виступають, обганяючи паровоз, можливо, як отець Всеволод Чаплін, не потрапляють під заборону. На жаль, ми тут маємо справу з сумною традицією догоди світській владі. Ось ця догода світській владі церквою ніколи не служила на користь церкви.

Я можу, як історик, згадати момент, який не пов'язаний з війною, він пов'язаний з кріпосним правом, головною трагедією царської Росії, я вважаю. Церква жодного разу за час справжнього кріпосного права, від Петра Першого до Миколи Першого включно, не виступила проти кріпосного права як такого. Арсеній Мацієвич, митрополит, якого зараз канонізували, виступав проти влади, але не проти кріпацтва, а за те, щоб зберегти кріпаків у розпорядженні церкви, чого Катерина не дозволила, і за це постраждав. Ніхто не виступав проти кріпосного права як такого, а це, безумовно, огидне явище! І це призвело до того, що народ перестав вірити церкві і священикам. Мій прадід, церковний староста у Вітебську, говорив: «Я в Бога вірю, а попам не вірю». І це призвело до революції і до атеїстичного цього ексцесу, страшного, післяреволюційного. Так що діяти на догоду владі, коли влада здійснює очевидно антихристиянські, аморальні діяння – це завжди, в кінцевому рахунку, на шкоду церкви. А діяти відповідно до моральних підстав церкви і віри, навіть якщо це ставить церкву під удар влади, це, в кінцевому рахунку, завжди на благо церкви і відповідає тій позиції, яку займав Христос, який і є тілом церкви.

Валентин Баришников

Повний текст матеріалу – на сайті Російської редакції Радіо Свобода

24.06.15

24.06.2015р. Б. / Комісія родини УГКЦ та Рух християнських сімей запрошують на християнський відпочинок для всієї сім’ї

3 - 9 серпня 2015 року, у містечку Моршин, відбудеться відпочинковий табір для родин. Сім'ї з дітьми матимуть можливість відпочити, поспілкуватися, поділитися досвідом та духовно зростати. Організатори: Комісія родини УГКЦ та Рух християнських сімей.

Програма табору передбачає цікаве та різноманітне дозвілля для усієї сім’ї! Адже тут Ви матимете можливість взяти участь у веселих естафетах та квестах, відвідати екскурсії, пограти у настільній теніс, футбол чи навіть поскакати на батуті, щоранку спільно помолитись на Божественній Літургії, влаштувати незабутній романтичний вечір та отримати практичні поради щодо щасливого сімейного життя.

Щоразу табір є тематичним. Так, минулого року подружжя слухали лекції та обговорювали тему «Божий задум для вашого шлюбу», в якій висвітлювались питання про роль, відповідальність та обов’язки чоловіка та жінки; вирішення конфліктів, статеві стосунки тощо.

Подивитися фотозвіт із минулорічного табору можна ТУТ

Телефон для інформації: 067 730 6212 Наталя або на сайті: http://www.rukhsimey.org.ua

23.06.15

23.06.2015р. Б. / Директори українських греко-католицьких шкіл та дитсадків обмінялись досвідом з європейськими колегами

14-20 червня 2015 року відбулась навчальна поїздка директорів греко-католицьких шкіл та дитсадків до Словаччини, Австрії, Чехії та Польщі з метою ознайомлення з кращим досвідом католицького шкільництва та збагачення педагогічного і управлінського досвіду католицької освіти. Поїздку організувала Комісія у справах освіти та виховання УГКЦ у якій взяли участь 20 представників з Львівщини, Тернопільщини, Івано-Франківщини та м.Києва.

Група відвідала такі заклади:
Директори розповіли європейським колегам про досвід освітньої та виховної роботи на християнських засадах в Україні.

Серед відгуків про досвід відвіданих закладів учасники навчальної подорожі відзначили:
  • християнський профіль та практичне його втілення у життя шкільной спільноти;
  • державне фінансування католицьких закладів у відвіданих країнах (за принципом «гроші за учнем», ін.) що дозволяє реалізацію навально-виховного профілю школи за вибором батьків;
  • інноваційний підхід у педагогічній діяльності, адже майже у всіх класах присутні мультимедійні дошки, обладнані кабінети хімії, вивчення іноземних мові, ін.
  • Особливо вразило учасників ставлення до учнів католицьких закладів, яке гармонійно інтегрує увагу, повагу до дитини та виховання її до відповідальності і самостійності.
  • Важливим аспектом є розвиток талантів і обдарувань завдяки додатковим урокам творчості (яким передує спеціальне тестування) чи методам навчання у різновікових групах.
  • Оснащення зон дозвілля і навчання у особливий спосіб, те та багато іншого стало новим досвідом для розбудови якісного формування українських греко-католицьких шкіл.

22.06.15

22.06.2015р. Б. / Реколекції для подружніх пар проведуть у Рівному

З благословення Владики Йосафата
громадження сестер Божого Провидіння запрошують на:
Реколекції для подружніх пар

10-11-12 липня (м. Рівне) Є можливість взяти з собою дітей.
Виїзд 10 липня з Луцька автобусом.
Повернення 12 липня навечір.

У програмі: Св. Літургія, реколекційні науки, можливість не тільки збагатитися духовно, але і гарно відпочити цілою родиною.
Проживання та 3-ох разове харчування у реколекційному домі.
Пожертва за три доби 350 гривень з  родини. (дорога, проживання та харчування)
Під час реколекійних наук сестри опікуватимуться дітьми.

Запис до 2 липня. Тел. 0974441866

21.06.15

21.06.2015р. Б. / Як я робила аборт

В мене вже підростали двоє дітей, і раптом виявилося, що я вагітна втретє. Але я повинна була перервати його життя. Іншого виходу в мене не було. Повірте, так буває ...

Виявилося, що аборт - платна послуга, і коштує досить пристойно. Звичайно, багато жінок міркують інакше: операція позбавляє їх від проблем, і за це дійсно можна заплатити. Але мені це чомусь здалося парадоксальним.

Все ж я прийшла туди, в гінекологічне відділення лікарні. Кілька років тому я лежала тут з першої дочкою, на збереженні. Я пам'ятаю, як з іншими майбутніми матусями ми обговорювали «абортниць». Ми говорили, що деяким з нас складно навіть завагітніти, хтось не може виносити дитину, але не втрачає надії, а вони ... Та щоб ми ... Та ніколи! І ось тепер це «ніколи» сталося зі мною.

Зазвичай абортниці чекають операції в особливій палаті, окремо від «матусь». Так спокійніше для всіх. І в цей раз нас таких було в палаті четверо. І в сусідній - троє. Разом - семеро. Я тоді спробувала порахувати: операції робляться кожен день. Припустимо, в році двісті таких днів. Скільки ж людей убивають тільки в одному цьому відділенні? А скільки по всій країні? Одна справа читати статистику, а інше - зрозуміти на власному досвіді.

Мої сусідки

Моїми сусідками по палаті опинилися: жінка років тридцяти п'яти, ще одна трохи молодша і зовсім молоденька, років двадцяти, дівчина. Процедура відкладалася, і ми розговорилися. Виявилося, що у всіх були свої, на їх погляд досить вагомі причини прийти сюди. У першій (назвемо її Лариса) вже була дитина, хлопчик п'яти років. І вона більше не хотіла дітей. «Як би цього ще виростити, вигодувати», - говорила вона. Але чомусь вона не здалася мені бідною, навпаки, вона була добре одягнена, на ній були дорогі прикраси, і взагалі вона виглядала дуже елегантно. У другій (нехай буде Світлана) перша дитина народилася зовсім недавно, менше року тому, тому другого, за її словами, поки «народжувати зарано». Третя, молоденька (нехай буде Наталя), йшла на аборт вже вдруге. Дітей у неї поки не було. Вони з чоловіком зовсім недавно купили собі квартиру, але не встигли ще зробити в ній ремонт. І тільки через це вона «поки» не хотіла народжувати.

Очікування

Ми сиділи на ліжках, розмовляли, навіть сміялися. Але мене не покидало відчуття дикості, абсурдності того, що відбувається. Ось чотири молоді жінки. У кожної свої причини, на їх погляд, дуже важливі. Але це не скасовує того, що ми маємо намір скоїти вбивство. І ми можемо при цьому сміятись. Людина взагалі дивна істота, повна протилежність.

Медична допомога ...

Прийшла лікарка, розповіла про операцію, про те, які ліки пити після неї, і про ускладнення. Вона була спокійна і діловита. Для неї це був ще один робочий день. Потім увійшла санітарка, літня жінка, проста і трішки грубувата. Вона веліла нам заправити ліжка так, щоб потім було зручніше перекладати нас байдужих, не відійшли від наркозу, з каталки, і розповіла, в якому вигляді ми повинні з'явитися в операційну. Було помітно, що для неї це теж справа звична. Якщо вона і засуджувала нас, то тільки за «необережність», через яку ми виявилися в абортарії. Її хвилювала побутова сторона питання, а не моральна.

Проблема Наталі

Потім нас знову залишили одних. Чекати було дуже важко. І справа навіть не в тому, що через майбутній наркоз ми з ранку нічого не їли, а в тому, що хотілося вже скоріше покінчити з усім цим. Щоб зайняти час, я розговорилася з Наталею, молоденькою. Виявилося, що насправді їй би, мабуть, і хотілося мати дитину. Вони з чоловіком одружені вже півроку, але другий раз відкладають, бо поки що все не час, поки ще є інші справи. Батькам своїм вона навіть не розповіла ні про що, тому що вони примусили б її зберегти вагітність. Але вже раз вони з чоловіком вирішили, то вирішили. І ще вона багато говорила, як ніби себе вмовляла. Я спробувала пояснити їй, що ремонт - це не та причина, щоб робити аборт, але я розуміла, що не маю морального права переконувати її: чим я була краще? Якщо би я проявила тоді трохи наполегливості, і одне життя було б збережено.

Спочатку оперували жінок з іншої палати. Ми тільки чули, як їздить по коридору каталка. І тут я була вражена ще раз. Все відбувалося дуже швидко. Звук коліс по кахлю лунав через кожні п'ять хвилин, якщо не частіше. Тобто виходило, що на саму процедуру потрібно всього дві-три хвилини. Що це в порівнянні з цілим життям, яку могло би прожити ця ненароджена людина?

Ось стали викликати з нашої палати. Я бачила, як ішли жінки, і як їх привозили назад, як їх перекладали на ліжко, клали їм на живіт пакет з льодом, накривали ковдрою, і в мені піднімався жах! Ні, це був не страх болю чи чогось іншого, а саме жах, від того, що відбувалося на моїх очах.

Покликали мене

Я перейшла коридор, зайшла в операційну, лягла на стіл. Лікар відвернулася, вона готувала інструмент. Медсестра підійшла, щоб зробити мені наркоз. І тут мене затрясло, я затремтіла всім тілом, так, що це стало помітно. Медсестра запитала, що зі мною. Їй було ніколи довго розмовляти, але не запитати вона не могла. І тут я зрозуміла, я все зрозуміла. Я зрозуміла, що ніколи, ні за що, ні за яких обставин, як б погані вони не були, не зможу вбити свою дитину, - це вище моїх сил! Це неможливо. «Я не хочу», - ось і все, що я змогла сказати. Я знала: ще мить, мені зроблять наркоз, і я вже нічого не зможу змінити. Але я встигла, я його врятувала.

Я повернулася в палату і розридалася. Плакала від щастя, що моя дитина зі мною, він тут, я знаю, що він в мені, і що він мені вдячний. І я плакала про всіх тих, хто не зміг врятувати своїх дітей, про тих жінок, що були разом зі мною і тих, що були раніше мене і будуть тут, на цьому ліжку, потім.

І тут закричала Наталя. Наркоз проходив, і вона вже була у свідомості, але поки ще не повністю. І прорвалося те, що вона намагалася приховати від самої себе. Вона благала повернути їй її дитину, вона металася по ліжку, поривалася встати і йти за ним. І це, напевно, було найстрашніше, що я бачила в своєму житті - плач матері за вбитою нею дитину! Він був потрібен їй, але, підкорившись помилковим уявленням про те, що правильно, а що неправильно у цьому житті, що важливо, а що може почекати, вона позбулася його. І не могла собі цього пробачити.

А моєму маляті вже чотири місяці. Він вміє перевертатися зі спини на живіт і тягнеться сідати. Якщо це здається вам занадто простим, то повинна вас запевнити, для такого маляти це серйозні досягнення. І, напевно, я люблю його трохи більше за інших моїх дітей, тому що він - вистражданий.

20.06.15

20.06.2015р. Б. / Моральні авторитети (+VIDEO)

Перед тим, як почнемо обговорювати тему, хочу звернути увагу на таке: читачі цієї колонки в коментарях дуже часто заявляють, що священнослужитель не повинен займатися світськими справами. Від нього вони хочуть чути тільки проповідь лише на релігійні теми.

Автор не цілком із тим згідний, бо життя з віри стосується не тільки релігійних правд чи практик, але й людського життя загалом. Для прикладу, тема цієї колонки, яка, здавалось би, світська, звертає увагу на потребу виховування та життя у правді і справедливості, в чеснотах, які повинні бути особливо виразними в житті віруючих людей.

В українському суспільстві існує таке поняття, як "моральний авторитет".

Цей почесний титул надають особам, які мають певний вік, високу освіту, широке знання, багато досвіду, практичну мудрість, приклад життя. Особлива прикмета таких людей – їх слово приймають, бо вважають дуже правдивим і справедливим. Може, власне це змушує інших прислуховуватися до того, що вони кажуть.

Поняття "морального авторитету" дуже оправдане, бо суспільство потребує осіб, слово яких можна і треба майже беззастережно приймати. Такий почесний титул може для декого стати великою спокусою: його прагне здобути не одна особа. Це вже така людська слабість та бажання слави.

Дехто навіть готовий купити його за велику ціну. Даремно, бо людина стає моральним авторитетом не з власної ініціативи – ніхто не може приписати собі такий титул, – але на підставі думки інших людей.

У потребі та важливості авторитетних осіб не можна сумніватися. Суспільство мусить мати абсолютно правдомовні особистості.

Авторові цих рядків однак здається, що поняття "морального авторитету" не бажано вживати лише до осіб, описаних вище. Він вважає, що його треба застосовувати значно ширше, але не без належної підстави. Не всі люди-громадяни престарілі особи. Далеко не всі мали нагоду набувати широке знання та багатий життєвий досвід.

Але це не означає, що слова багатьох, а власне всіх людей, не повинні заслуговувати на оправдане довір’я. Усі чоловіки та жінки, старші й молодші, більше чи менше вчені незалежно від професії, фаху чи заняття повинні так говорити і діяти, щоби слухач чи читач не мав сумніву щодо їх праведності в щоденному житті. Отже, кожна людина може і повинна бути моральним авторитетом.

У зв’язку зі сказаним хочемо звернути увагу, що моральними авторитетами повинні бути найперше батьки, згодом – вчителі, професори, духовні особи. Відсутність доказаного морального авторитету у вихованців стає трагедією для тих, хто виховує. Моральний авторитет для виховування молоді абсолютно необхідний.

Моральними авторитетами для суспільного життя повинні бути всі, хто є носієм влади законодавчої, виконавчої та судової. Очевидно, такими повинні бути також  ті, хто заангажований у ЗМІ, чиновники та підприємці – усі, від кого залежить якість суспільного життя. Чи не є ми свідками браку довіри в нашому суспільстві? А про причину такої фатальної ситуації можемо тепер легко догадатися.

Уявіть світ, державу, суспільство, де всі говорять та чинять правду або щонайменше про це стараються.

Як вже сказано, коли сьогодні ми терпимо різні лиха, то чи це не тому, що люди легковажать правдою і справедливістю, а ті, які їх слухають, які мають право почути правду, мусять сумніватися?

То який наш висновок?

Якщо хочемо створити середовище, в якому панує довіра, в якому кожен чує правду, незалежно з чиїх уст вона виходить, постановімо собі не торгувати правдою, не говорити що кому хочеться чути або що кому вигідно казати та ставаймо моральними авторитетами, незалежно від усіх інших наших прикмет.

+ЛЮБОМИР



19.06.15

19.06.2015р. Б. / Папа Франциск: ми є слабкими, однак, повинні мати силу, щоб прощати

Ми повинні бути свідомими того, що без Божої допомоги ми не можемо прямувати життєвим шляхом. А добре молитись можемо лише тоді, коли ми здатні пробачити нашому ближньому і мати спокійну совість. Це були провідні думки Вселенського Архиєрея у проповіді під час ранкової Святої Меси у каплиці ватиканської резиденції «Дім Святої Марти» у четвер, 18 червня 2015 року.

Слабкість, молитва та прощення – цими трьома словами можна коротко підсумувати проповідь Єпископа Риму, виголошену цього дня. Перш усього проповідник пригадав, що усі ми є слабкими. Цю слабкість, спричинену раною первородного гріха, носить на собі кожна людина. Саме тому, без Божої допомоги, ми неспроможні зробити жодного кроку. Слабкість людини проявляється у тому, що вона спотикається, падає у гріхи. Для того, щоб прямувати вперед, людина потребує Божої помочі. «Хто вважає себе сильним, хто переконаний, що сам може дати собі раду, є наївним і, вкінці, залишається людиною, переможеною багатьма-багатьма слабостями, які носить у собі», – мовив проповідник, зазначаючи, що саме ця людська слабкість спонукає нас звернутись до Господа з проханням про допомогу. «Ми не можемо зробити й кроку у християнському житті без Господньої допомоги, адже ми є слабкими». Однією із умов християнського поступу є усвідомлення нашої слабкості.

Далі Святіший Отець вказав на те, що Господь не потребує нашої багатослівності. Він дуже добре нас знає, знає усе, чого ми потребуємо, що діється у нашому серці. Отож, Господь вислуховує наші молитовні прохання не з причини нашої багатослівності чи красномовності. «Розпочинаймо молитву силою Святого Духа, Який молиться у нас», – заохотив Папа Франциск, додаючи, що слід молитись із серцем, відкритим на присутність Бога-Отця, Який, ще перед тим, як ми відкриємо уста і попросимо чогось у Нього, знає докладно, що нам потрібно.

А на закінчення Єпископ Риму звернув увагу вірних на прощення, що є великою силою і Божої благодаттю. Він пригадав, що Ісус Христос навчав Своїх учнів прощати їхнім кривдникам, бо якщо цього не робитимуть, то й Отець Небесний їм не простить їхніх власних гріхів. «Прощаймо (…) І, таким чином, слабкість, яку ми маємо, через молитву з Божою допомогою стане силою, бо прощення – це велика сила. Необхідно бути сильними, щоб прощати, але ця сила є благодаттю, яку ми повинні отримати від Господа, бо ж ми є слабкими», – підсумував Вселенський Архиєрей.

18.06.15

18.06.2015р. Б. / Відбулися парламентські слухання "Сімейна політика України - цілі та завдання"

17 червня 2015 року відбулися парламентські слухання на тему "Сімейна політика України - цілі та завдання", які ініціювало Міжфракційне депутатське об'єднання "За духовність, моральність та здоров'я України" з метою посилення захисту сімейних цінностей та формування нової сімейної стратегії України.

Парламентські слухання відбулися в залі засідань Верховної Ради України.  В них взяли участь керівництво Верховної Ради України, представники ООН, ЮНІСЕФ, Ради Європи, представники Кабінету Міністрів України, керівники профільних комітетів, народні депутати та близько 1000 представників місцевих органів влади, церков, громадськості, науковців та профільних управлінь Облдержадміністрацій з’їхались з різних регіонів України, щоб в один голос заявити про необхідність нового підходу до інституту сім’ї в Україні.

Як заявив Павло Унгурян, депутат Верховної Ради України, Голова Міжфракційного депутатського об'єднання "За духовність, моральність та здоров'я України": «Український народ за багатолітню історію увібрав у свою культуру кращі моральні та етичні цінності, які стали основою для побудови міцної та щасливої сім'ї, що завжди було головною цінністю наших батьків і прадідів.

Однак сьогодні ми мусимо захищати українську родину, яка зазнала серйозних руйнувань протягом останнього десятиліття. Більше того, різноманітні деструктивні сили активізувалися та використовують усі можливості аби зруйнувати українські сімейні та духовні традиції, нав'язуючи аморальні цінності.

Тому ці парламентські слухання є вкрай важливими і повинні стати майданчиком, з якого розпочнеться новий свідомий підхід до інституту сім’ї в Україні».

Присутні на парламентських слуханнях проявили однодушність в обговоренні питань відповідального батьківства, патріотичного виховання, розподілу батьківських обов'язків, помітного рівня бідності багатодітних сімей, виплати аліментів, цивільних шлюбів, народження дітей поза шлюбом, зовнішніх аморальних загроз, низького соціального та житлового забезпечення сімей.

Значну увагу було приділено новітнім сімейним проблемам породжених війною в Україні, коли гинуть чоловіки, годувальники, батьки, часто члени сімей змушені жити порізно, а сім'ї-пересенці не завжди мають відповідні умови для проживання.

Не оминули увагою дітей інвалідів, домашнє та сексуальне насилля в сім'ї, дітей, котрі проживають в інтернатах, ефективність домів сімейного типу, питання сімей, які усиновлюють дітей.

Також обговорювалася важливість освіти у формуванні сімейного світогляду дитини, створення інститутів сім'ї для передшлюбної підготовки молоді та кредитування молодіжного житла.

Учасники Парламентських слухань, відзначаючи, що інститут сім'ї в Україні є важливою ланкою українського суспільства, де зростають та виховуються діти, де формується особистість людини, звернулись з рекомендаціями до Президента України установити в Україні День батька; до Верховної Ради України прискорити прийняття відповідних законопроектів, які сприяють захищенності та зміцненню української родини; до Кабінету Міністрів України щодо посилення заходів для підтримки інституту сім'ї.

Микола Кулеба уповноважений Президента з прав дитини у своєму виступі закликав  Президента України, Верховну Раду України та Кабінет Міністрів України серйозно підійти до рекомендацій цих парламентських слухань.

Загалом парламентські слухання  "Сімейна політика України - цілі та завдання" показали актуальність даної теми в українському суспільстві та підкреслили консолідацію політиків, науковців, громадськості та духовенства навколо захисту традиційної української сім'ї, яка базується на християнських цінностях!

Прес-служба Міжфракційного депутатського об'єднання "За духовність, моральність та здоров'я України"

Джерело:    Воїни Христа Царя

17.06.15

17.06.2015р. Б. / Святий Престіл підтримав ініціативу "Стоп гендеру в школі"

З повною відповідальністю за наше майбутнє  ми повинні продемонструвати дітям,  молодим людям і всьому світу багатство і цінність християнської сім'ї. У той час,  як світ сприяє тимчасовим зв'язкам, ми хочемо сильної сім'ї. Там, де цінності суспільства розмиті, ми пропонуємо сильну і стабільну сім'ю, побудовану на скелі Євангелія і Церкви. Про це пише архиєпископ Вінченцо Палья в повідомленні на підтримку маніфестації "Стоп гендеру в школі", яка 20 червня 2015 р. пройде в Римі. Голова Папської ради у справах сім'ї надіслав свій лист до комітету "Врятуймо наших дітей", який організовує загальноіталійський протест.

Архиєпископ Палья висловив глибоке переконання, що християнська сім'я, заснована на моногамному і нерозривному шлюбі, буде великим ресурсом для суспільства в майбутньому. Він нагадав про термінові й необхідні завдання, що стоять перед сьогоднішніми політиками. Єрарх підкреслив, що вони повинні допомагати молодим поколінням в їх прагненні створити сім'ю і мати дітей. Підтримуючи римську маніфестацію, архиєпископ Палья також висловив надію на те, що вона внесе цінний внесок в життя Церкви і всіх людей, які в глибині душі бажають добра людства.

17.06.2015р. Б. / Івано-Франківська архиєпархія фінансуватиме медичний огляд соціально-незахищених дітей

Івано-Франківська Архиєпархія УГКЦ фінансуватиме медичний огляд для соціально-незахищених дітей та дорослих з "Дому Св. Миколая", що знаходиться у Крихівцях.

Архиєпископ та Митрополит Володимир Війтишин благословив дану працю, а економ прот. Михайло Клапків взяв на себе відповідальність організувати реєстрацію медичних книжок для всіх бажаючих з "Дому Святого Миколая", щоб пройти діагностику в "Лікувально-діагностичному центрі Св. Луки". Першою, хто переконався на практиці в актуальності такого проекту стала 17-річна Юля.

16.06.15

16.06.2015р. Б. / Папа Франциск до родин Риму: Сім’я покликана до любові

Про свідчення подружньої любові, якого очікують діти, пошани до різниці між чоловіком і жінкою та необхідності духовного відродження Вічного Міста говорив до сімей Риму Папа Франциск у неділю 14 червня 2015 року.

Пополудні на площі святого Петра у Ватикані  Папа урочисто відкрив триденний Конгрес Римської дієцезії, присвячений сім’ї. Коло 25-ти тисяч учасників зустрічі – римські сім’ї разом із дітьми, катехити, священики – «зібрались для того, щоб разом з Єпископом Риму спільно вийти назустріч великому й захоплюючому викликові, яким є передавання віри прийдешнім поколінням, – сказав кардинал Аґостіно Валліні, вікарій Папи для Римської дієцезії, вітаючи Святішого Отця. – У понеділок та вівторок Конгрес відбувається у Папській базиліці святого Івана на Латерані. Гаслом Конгресу є слова: «Ми, батьки, свідки краси життя». Не йдеться про якусь індоктринацію, але відкриття краси віри і краси життя». Кардинал Валліні висловив сподівання, що Конгрес Римської дієцезії стане життєдайним почином у душпастирській праці в парафіях та церковних громадах.

Звертаючись до присутніх Папа Франциск наголосив на тому, що Римові потрібно духовної і моральної віднови, бо, на його думку, Євангелія не може залишатись тільки гарною розповіддю, тільки ідеєю. Він зазначив, що молоді загрожує, так би мовити, «ідеологічна колонізація», яка отруює душі й родини, руйнує суспільство і країну. Тому необхідне справжнє моральне й духовне відродження.

Святіший Отець нагадав, що батьківство є Божим покликанням, щоб любити одні одних без застережень, співпрацюючи з Богом у тій любові, передаючи життя дітям. «Це прекрасне покликання, бо воно в особливий спосіб відображає людину як образ і подобу Божу. Бути батьком і матір’ю – це повністю себе зреалізувати, стаючи подібними до Бога», – сказав Папа, заохочуючи подружні пари до взаємної любові та віри в красу любові. «Для дітей немає кращої науки і свідчення, коли бачать, що їхні батьки люблять одне одного, шанують одне одного, ввічливі між собою, одне одному прощають. Діти, перш, ніж оселитись у домі, збудованому з цегли, оселюються в іншому домі, ще важливішому – взаємної любові батьків», – сказав Єпископ Риму.

Далі він підкреслив, що сімейне життя спирається на біблійному описі створення людини чоловіком і жінкою. Це перша та найбільш істотна відмінність людської істоти. Відмінність – це багатство. Різнорідність стає взаємодоповнюванням та взаємністю, сприяючи зростові подружньої пари, а найголовніше, зростові дітей у їхній ідентичності.

Папа застеріг, що у складних сімейних  ситуаціях ніколи не слід вживати дітей як заручників, ніколи перед ними не говорити погано про іншу особу, бо саме діти є першими жертвами боротьби та ненависті у сімейному колі.

Вказуючи, що завданням подружньої пари є місія, Його Святість закликав батьків бути співробітниками Святого Духа, який навіває Христові слова, бути ними також і для дітей. Вони повинні навчитись з уст батьків і з їхнього життя, що наслідування Господа обдаровує ентузіазмом, прагненням посвятитися іншим, завжди сповнює надією в труднощах та стражданнях, бо ми ніколи не самотні, але завжди з Господом і з братами.

На закінчення Папа Франциск вказав на значення похилих віком осіб в родині. Він пригадав, що в багатьох країнах, де було заборонено практикувати релігію, саме вони врятували віру, дбаючи про хрищення дітей та навчаючи їх віри. Вказуючи, що в Римі проживає понад 600 похилих віком людей, Святіший Отець, підкреслюючи їхню життєву мудрість і досвід, додав, що мати їх в родині – це скарб.

16.06.2015р. Б. / На гей-параді в Бразилії осквернили християнські символи

У Бразилії зростає хвиля тривоги і обурення після останнього гей-параду в Сан-Паулу. Цього року гомосексуалісти не обмежились лише поширенням розпусти і збочення, але завдали удару по християнству, публічно осквернивши хрест і інші символи цієї релігії. Деякі депутати вимагають заборони на рівні закону таких актів презирства і нетерпимості.

Кардинал Оділо Педро Шерер з Сан-Паулу висловив рішучий спротив, наголошуючи, що дійшло до баналізації релігійних обрядів, і вимагаючи належної поваги до католицької релігії.

В свою чергу єпископ Генрі Суарес да Коста з  єпархії Палмарес через доступні соцмережі розмістив свій коментар щодо цих сумних подій. На його думку, брак поваги до релігійних символів є проявом суспільної деградації. «Мені залишається тільки вболівати над суспільством, яке потрапило в деградацію; мені шкода тих осіб, які втратили напрям, сенс життя, цінності. Дивлячись, куди ми зайшли, куди зайшло суспільство, куди зайшли деякі гомосексуалісти, треба сумувати», – із сумом зазначив він.

В схожому дусі висловилась відома і популярна співачка Ельба Рамальо, котра є учасницею руху оборони гідності людського життя. Гей-парад вона назвала богохульством проти святого Хреста і плодом релігійної нетерпимості, яка зараз поширюється у світі. «Гендеризм, це культура ненависті і смерті, яка виражається через екстремістські рухи, які мають підтримку впливових ЗМІ і ведуть до крайнощів тих, хто вважає, що свобода виражається у відкиненні інших», – зазначила Ельба Рамальо.

Католицький федеральний депутат Ерос Бйондіні, котрий входить до християнської парламентарної групи, також рішуче піддав критиці практику осквернення релігійних символів учасниками гей-параду. «Сумно. Слід вболівати над тим, що хтось, хто вимагає поваги для себе, не поважає і з презирством висміює найвищий знак християн, хрест Христа! Я вважаю, що ця жалюгідна сцена не представляє ставлення гомосексуалістів, які на законодавчому рівні борються проти дискримінації і упередження. В Бразилії зародилась культура ненависті! Я вірю в культуру миру, життя і Любові», – сказав політик.

Якщо з одного боку гомосексуалісти добиваються криміналізації гомофобії, то з іншого боку багато парламентарів рішуче просять про криміналізацію християнофобії.

На початку минулого тижня у бразильському парламенті було зареєстровано законопроект, який визнає за правопорушення зневажливе використання релігійних символів на маніфестаціях суспільних чи політичних активістів, оскільки таким чином вони поширюють нетерпимість.

15.06.15

15.06.2015р. Б. / Рада Церков пропонує розширити в Конституції цінності сім’ї та права на життя

Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій долучилася до процесу конституційної реформи та сформулювала свої пропозиції до Основного Закону України.

Представники церков розповіли 15 червня під час прес-конференції в Укрінформі про суть змін, пропонованих Радою Церков для врахування Конституційною Комісією та Верховною Радою, повідомляє Інститут релігійної свободи.

Релігійні діячі пропонують закріпити в Конституції, що цінність життя людини та її право на життя визнаються державою “від зачаття й до природної смерті”. При цьому шлюб визначається як “сімейний союз між чоловіком і жінкою”.

У статті Конституції про право на приватність закріплюється гарантія таємниці сповіді, щодо якої не може бути жодних винятків і підстав для обмеження.

Рада Церков також пропонує розширений виклад статті 35 Конституції України, яка гарантує свободу світогляду та віросповідання.

Згідно міжнародних стандартів у цій сфері, передбачається, що здійснення цього права може бути обмежене законом лише “за умови необхідності таких обмежень у демократичному суспільстві”.

“Держава визнає рівноправність усіх церков і релігійних організацій, які діють на законних підставах”, – йдеться у поправках Всеукраїнської Ради Церков. При цьому “відокремлення церков і релігійних організацій від держави жодним чином не означає обмеження або заборону їхньої участі в суспільному житті”.

Передбачається також, що церкви і релігійні організації в Україні незалежні від держави, не підпорядковуються державі та, водночас, не втручаються у державні справи і діяльність органів державної влади та  місцевого самоврядування, а держава не втручається у діяльність церков і релігійних організацій.

До того ж Рада Церков пропонує визначити в Конституції України, що “взаємовідносини між державою та церквами й релігійними організаціями базуються на засадах партнерства та спільної діяльності на благо людини”. Згідно цього підходу органи державної влади і місцевого самоврядування “сприяють суспільно-корисній діяльності церков і релігійних організацій”.

Нагадаємо, у березні 2015 року Президент України створив Конституційну Комісію та поклав на неї завдання забезпечення широкого громадського та професійного обговорення пропозицій щодо проведення конституційної реформи в Україні.

Джерело:    Воїни Христа Царя