26.02.2018р. Б. / УГКЦ закликає вірян та священнослужителів вшанувати пам’ять ненароджених дітей у другу суботу Великого посту

У другу суботу Великого посту, 3 березня 2018 року, Українська Греко-Католицька Церква вшановує пам'ять абортованих дітей (відповідно до затвердженої Синодом УГКЦ Програми протидії вчиненню абортів). У цей день о 15:00 в усіх єпархіях нашої Церкви відбудеться спільна молитва Вервиці за збереження життя.

Мета такої ініціативи — об’єднати душпастирів та вірних у спільній молитві за дітей, втрачених через аборти та за припинення абортів. Зокрема у Львові вірян запрошують на молитву Вервиці за збереження життя в суботу, 3 березня, о 15:00 біля статуї Пресвятої Богородиці у центрі міста.

“На сьогоднішній день цінність людського життя, яке перебуває у материнському лоні є непевним та навіть затемненим. Адже його вартість є в центрі багатьох дискусій, які однак не можуть знайти свого вирішення і дотепер. Поряд із тим, що світова спільнота у більшості своїх конституцій схвалила право на життя (яке є правом серед усіх прав) право на життя людського ембріона більшість людей свідомо не обговорюють чи, більше того, — цього права не визнають. Про це свідчать мільйони абортів кожного року по всьому світі, маніпуляції над людськими ембріонами, використання їх у експериментальних, наукових чи навіть косметичних цілях, а також, через знищення ураженою патологією ембріонів”, — йдеться у Зверненні з нагоди Дня пам’яті абортованих дітей Комісії УГКЦ у справах душпастирства охорони здоров’я.

У ньому також зазначено, що зараз відбувається боротьба між “культурою життя” та “культурою смерті”. Тому нам варто бути уважними, щоб розрізняти справжні цінності та потреби.

“Загроза життя сьогодні переслідує людину на всіх етапах від зачаття до старості. Життя можуть перервати в лоні матері, в палаті новонароджених, у дитячому будинку, в пробірці — і все це зветься науковим прогресом. Імена цих злочинів проти життя: аборт, евтаназія, контрацепція, пренатальна діагностика, яка веде до євгенічного аборту, інфантицид, абортні препарати, типу французького RU-486. У зв’язку з фармацевтичним прогресом аборт вже не став навіть справою між жінкою і лікарем, а лише справою між жінкою та її аптечкою”, — наголошується у Зверненні.

Отож, щоб не виникало подібних “гострих” проблем і питань, ми маємо не забувати про Божу заповідь, яка гучно до нас промовляє: “Не вбий!”. Ми повинні поважати життя, яке дає Всевишній, і пам’ятати про те, що не нам його забирати. Тож Церква мусить нагадувати нам про це та охороняти нас від цього тяжко гріха — позбавляти життя ненароджену дитину!

“Тому у цей час Великого посту просімо у Господа Бога прощення за усіх невинно убитих ненароджених дітей та примирімося з абортованими дітьми. Хай Всемилостивий Господь змилосердиться над нами, нашими матерями і батьками, поколіннями, над нашим народом та нашою державою, і дарує вічний спокій біля Себе невинно убитим ненародженим дітям!” — наприкінці “підкреслили” у Зверненні.

У зв’язку з цим, вірян та священнослужителів запрошують долучитися до ініціативи і вшанувати пам’ять ненароджених дітей у суботу, 3 березня, та взяти участь у заходах, які будуть проводитися у ваших храмах.

Джерело:    Департамент інформації УГКЦ

25.02.2018р. Б. / Католики Південної Кореї зібрали більше 1 млн. підписів проти розширення «права» на аборт

Католики Південної Кореї зібрали більше 1 млн. підписів під петицією, яка вимагає не допустити розширення «права» на аборт у цій країні, повідомляє хорватський католицький портал Bitno.net.

Петиція католиків стала відповіддю на те, що минулого року група неурядових організацій виступила з петицією, яка вимагала повну декриміналізацію аборту у цій країні. Ця петиція набрала 230 тис. підписів.

Згідно з діючих норм законодавства у Південній Кореї аборти дозволені у випадку зґвалтування, інцесту, небезпеки для життя матері та у випадку важких дефектів ненародженої дитини.

Сеульський кардинал Ендрю Йеом Су-юнґ зазначив, що цей збір підписів та його плоди свідчать про те, що Церква у Південній Кореї залишається відданою своїй місії захисту життя.

У Південній Кореї католики складають 10% з-поміж 5 млн. населення країни.

Джерело:  Воїни Христа Царя

24.02.2018р. Б. / Єпископ відмовив політикові у Причасті

Єпископ Томас Папроцкі зі Спрінгфілда, штат Іллінойс, США, постановив, що вірянин його дієзеції, впливовий сенатор Демократичної партії Річард (Дік) Дарбін не буде допущений до Святого Причастя.

Таке рішення єпископ ухвалив через уперте і відкрите (маніфестаційне) тривання політика у тяжкому гріху.

Сенатор Дарбін, разом з іншими 13-ма сенаторами-католиками, нещодавно голосував проти ухвалення заборони абортів після 20 тижня вагітності. Єпископ Папроцкі ствердив, що це — а також численні попередні голосування — виключає сенатора з євхаристійного спілкування та суперечить ученню Церкви у справі життя. Він послався на канон 915 Кодексу канонічного права, який каже, що «до Святого Причастя не належить допускати екскомунікованих або підданих інтердикту, після наміру або декларації покарання, як також інших осіб, що уперто тривають у явному тяжкому гріху».

— Сенатор Дарбін не буде допущений до Святого Причастя, доки не висловить жалю за свій гріх. Це рішення не має на меті покарання, але має привести до переміни серця. Сенатор Барбін колись був пролайфістом. Я щиро молюся, аби він виказав скруху і знову став по стороні життя, — написав єпископ Папроцкі.

Схожу позицію зайняв 2013 року Папа Франциск. У листі до аргентинських єпископів він написав, що не можна приймати Святе Причастя і водночас учинком чи словом діяти проти заповідей, зокрема коли підтримують аборти, евтаназію чи інші тяжкі злочини проти життя й сім’ї. Папа підкреслив, що відповідальність лежить зокрема на законодавцях, керівниках урядів та працівниках служби здоров’я.

Минулого року сенатор Дарбін був одним із двох членів сенатської комісії, хто «спік» кандидатку в судді Апеляційного суду в Чикаго проф.Емі Коні Барет. Дарбін разом із сенаторкою Діаною Фейнштейн заявляв, що католицька віра видатної жінки-юриста може їй перешкоджати у виконанні обов’язків судді. Сенатор Дарбін прямо запитував кандидатку, чи вона ортодоксальна католичка (що вона підтвердила). Як підкреслювали коментатори, це було порушенням американської конституції, яка проголошує, що «ніколи довірення в служінні Сполученим Штатам якоїсь посади або публічної функції не може ставитися в залежність від визнання віри».

Джерела:   CREDO

Воїни Христа Царя

22.02.2018р. Б. / Девід Райн: Я не божевільний! Криваве коріння гендерної ідеології

На тлі подій у т. зв. зоні АТО, де наші захисники чинять опір неприхованій російській військовій агресії, мало помітним широкому загалу є те, як зграя провідників так званої гендерної ідеології щодня насувається на українські сімейні цінності, на наші родини.

Цією статтею ми розпочинаємо серію публікацій, покликаних викрити справжні джерела, технології та цілі всього того, що маскується під такими гаслами, як гендерна рівність, боротьба з гомофобією, права ЛГБТ, захист від насильства та від дискримінації за ознаками сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності, фемінізм, антисексизм тощо.

«Модне» поняття

Термін «gender» увійшов у повсякденний обіг завдяки англійській мові, де первісно разом зі словом «sex» він слугував для означення біологічної статі людини: чоловіка та жінки, а також притаманних їм традиційно усталених соціальних ролей у суспільному середовищі.

З іншого боку «gender» – це відомий мовознавцям граматичний термін, cлово, похідне від латинського genus, що означає «рід» іменника: masculinum – чоловічий; femininum – жіночий і neutrum – нейтральний, себто жоден із двох названих (у буквальному перекладі).

Ця суто граматична конструкція «гендер» активно експлуатується тими, хто зневажив справжню сутність поняття «стать», послідовно та методично, використовує різноманітні маніпуляційні технології. Вони прагнуть привчити суспільство до думки про те, що є цілком нормальними одностатеві шлюби, гомосексуальні, лесбійські, транссексуальні й інші моделі поведінки, які відмінні від гетеросексуальних стосунків, природньо притаманних і Богом даних чоловіку, жінці та їхньому подружньому життю як союзу чоловіка і жінки.

За ідеологією маніпуляторів, поняття «стать» і «гендер» не мають між собою взаємного зв’язку: стать лише дається від природи, однак найважливішим є ґендер – суспільно сконструйована сексуально-соціальна роль, яка може не збігатися з біологічною статтю, отже людина має право змінювати цю роль на власний розсуд.

«Біологічна стать має незначну варіативність, тоді як гендер варіюється надзвичайно», – пише Майкл Кіммел, американський соціолог. Безмежна варіативність утручань у тіло та психіку людини дляадептів гендерної ідеології складає оманливу суть останньої. Фактично просувається ідея про можливість для будь-кого перетворити свій первісний статевий стан на щось більш цікавіше, про шанси на цьому ґрунті покращити своє життя, урізноманітнити його, вдаючись і до радикальних змін.

Ця пропаганда живиться публічною підтримкою з боку державних високопосадовців і популярних у народі діячів культури, мистецтва, спорту й інших видів суспільного буття. Вона чим далі, тим дужче опановує вітчизняним інформаційним простором і через приватні та провладні медіа спотворює сприйняття реальності багатьма людьми, насамперед, молоддю.

Шоу шарлатана

Вважається, що вирішальний імпульс широкому розповсюдженню вчення про гендер дав прецедент із практики нині вже покійного Джона Мані – психолога-науковця  університету Джона Хопкінса, розташованого в місті Балтиморі американського штату Меріленд.

Доктор Мані – лікар за професією, але, за сутністю своїх експериментів, цинічний маніпулятор суспільною думкою. Пропагандисти гендерної ідеології вже понад п’ять десятиліть активно цитують його статті та промови в наукових і дослідницьких інституціях, у феміністичних і ЛГБТ-спільнотах, а також у так званих гендерних студіях.

Щоправда прихильники Джона Мані замовчують жахливу правду про трагічні наслідки тих дослідів, які проводив їхній кумир, про ті жертви, по яких крокував цей ділок від психології на шляху до своїх цілей.

В одному з телевізійних видовищ доктор Мані заявив, що дівчинкою чи хлопчиком кожну дитину формує оточення. Одних воно виховує як дівчаток, інших – як хлопчиків. Людська істота, за твердженням горе-медика, є лише біологічним організмом, який має спроможність до будь-якої рольової поведінки, проте це не суттєво; найважливіше – виховати дитину певним чином.

Фатальна операція немовляти

Згадана телепрограма транслювалася і в сусідній із США Канаді. Сім’я фермерів із Вінніпегу Рональд і Джанет Раймер виховувала двох своїх синів, які прийшли у світ в один день, 22 серпня 1965 року. Для матері малечі це стало справжнім подарунком від Бога, бо вона дуже мріяла народити саме близнюків. Хлопчикам дали імена: Браян і Брюс.

Обидва зростали загалом здоровими. Все було добре, доки восьмимісячним дітям, за порадою лікарів, не призначили обрізання крайньої плоті. Першим на операційний стіл поклали Брюса. Це звичайна операція, щоправда лікарі не попередили батьків про те, що замість традиційного інструмента – скальпеля – будуть використовувати електричний струм.

27 квітня 1966 року до будинку Раймерів несподівано зателефонували із хірургічного відділення: з Брюсом трапився невеличкий інцидент, але жодних подробиць повідомлено не було. Батьки миттю прибули до клініки та вжахнулися: замість пеніса у Брюса було щось, схоже на обгорілу струну. Як виявилося, медики, не сказавши мамі та тату немовляти, вчинили обрізання не традиційним для цього скальпелем, а за допомогою електричного обладнання. Щось пішло не так, і з дитиною трапилася біда.

Після такого інциденту батьки відмовились від операції над Браяном – братом-близнюком Брюса.

«Народження» Бренди

В пошуку порятунку Раймери радилися з багатьма фахівцями, втім усі вони зійшлися в одній невтішній думці: хлопчику доведеться жити без чоловічого органу. Перед батьками постала проблема: як далі виховувати таку дитину?

Ймовірно, не думаючи в ту мить про те, що вчиняють гріховне діяння, не маючи достатніх знань у царині психології й антропології людини, а отже не усвідомлюючи ризики, на які вони наражали свого сина й усю родину, батьки Брюса звернулися до Джона Мані.

Останній, звісно, зрадів такому подарунку долі. Ще б пак: випала нагода прославитися на весь світ, довівши на практиці власну теорію, згідно з якою приналежність людини до статі буцімто визначається не природними чинниками, а способом виховання. Крім того, як не скористатися ідеальною можливістю залучити для порівняльних досліджень ще й Браяна – єдиноутробного брата піддослідного Брюса?

Команда  лікарів, якою керував Джон Мані, дійшла висновку, що пацієнту варто змінити стать, мовляв, це в інтересах Брюса, поки він не виріс і не почав відчувати комплекси з приводу своєї чоловічої неспроможності. У 21-місячному віці хлопчик був підданий кастрації (видаленню яєчок) та стилізуванню рудиментарної вульви. Батькам наказали розвивати його як дівчину, але не розголошувати таємницю нікому.  Після операції Раймери повернулися додому з “новою донькою”. Їй дали ім’я Бренда, придбали відповідний одяг і поводилися, як із дівчинкою.

Проте цим «лікування» не обмежувалось.

Дитяча сексуальна «репетиція»

Джон Мані продовжував регулярно відвідувати родину Раймер упродовж близько десяти років для «консультацій» і оцінки результатів. Як згодом стало відомо, «доктор» змушував семирічних близнюків, знявши одяг, ставати в позиції партнерів під час статевих актів, в яких Брюсу/Бренді було призначено імітувати жіночі, а Браяну – чоловічі рухи, причому Брюс/Бренд традиційно займав нижню позицію.

Окрім того, доктор проводив спеціальні бесіди з малолітніми дітьми, акцентуючи особливу увагу на їхні відмінності жіночих геніталій від чоловічих.

Мані вів стенограми усіх цих зустрічей і фотографував близнюків, у тому числі оголених.

Ділок від науки не переймався тим, що такими експериментами він принижував гідність семирічних людей і психічно їх травмував.

В обґрунтуванням специфічних методів лікування Джон Мані висловлював власне переконання в тому, що «дитяча сексуальна репетиція» є важливою для формування їхньої «здорової гендерної ідентичності в майбутньому».

Довіривши свою малечу «лікарю», батьки, певно, й гадки не мали, що їхні діти стали жертвами жорстокого псевдонаукового експерименту під назвою «теорія ґендерної нейтральності». Суть її полягає в тому, що так звана гендерна ідентичність розвивається буцімто через соціальне навчання з раннього дитинства і її нібито можна змінити за допомогою відповідних поведінкових утручань.

Імітація успіху

Упродовж кількох років Мані рапортував у звітах під кодовою назвою “справа Джон/Джоан” про прогрес Раймера, де описував нібито успішний розвиток набуття своїм пацієнтом жіночої гендерної ідентичності. Він використовував цей прецедент, аби обґрунтувати розвиток практики зі зміни статі та хірургічної реконструкції навіть у випадках, не пов’язаних між собою. «Абсолютно ясно, що дитина поводиться як активна маленька дівчинка і її поведінка разюче відрізняється від хлоп’ячого поведінки її брата-близнюка», – запевняв учений.

Мані пише численні статті, в яких поширює результати своїх досліджень під гаслом: «Зміну статі  завершено, дівчинка щаслива!» Лікар став просто героєм. Його книжка «Чоловік і жінка, хлопець і дівчина» стала успішним університетським підручником. На академічному рівні, у посібниках із психології та соціології приклад Джон/Джоан активно використовувався, щоби підтвердити: вид статі, як правило, набувається через розпізнання людиною, ким вона є. Таким чином брехлива теорія дала потужний старт медичному бізнесу під назвою «лікування транссексуалів з метою набуття статевої ідентичності».

Доктор Мані у своїх наукових публікаціях про експеримент замовчував жорстоку реальність, обтяжуючи тим самим власні свої злодіяння заради впровадження в медицину та суспільну свідомість так званої гендерної ідеології.

Як засвідчив згодом колишній студент лабораторії Мані, під час подальших візитів туди батьків Бренди, які траплялись лише один раз на рік, останні регулярно говорили працівникам цієї медичної установи лише про буцімто успішне проходження процесу лікування, що було неправдою.

Раймери чітко дотримувалися медичного протоколу, прийняли свою дитину як доньку та намагалися виховувати її як ніжну леді. Проте Бренда не зважала на зусилля батьків, яких так само, як і докторів вважала своїми тиранами.

Природу та Бога не обдуриш

Хлопчик залишався тим, ким його створив Бог і природньо противився «лікуванню». Зокрема, Бренда зазвичай відмовлялася від усього дівчачого: іграшок, занять, одягу. Вона радо імітувала поведінку свого татуся (наприклад, гоління) та виявляла цілковиту байдужість до маминого макіяжу. Єдина річ, яка відповідала прописаному «рецепту» з набуття жіночості, полягала в тому, що дитина була акуратною та пристойною, і це хоч якось втішало батьків.

По мірі дорослішання Бренда все більше відчувала себе хлопчиком, а різницю між собою та братом бачила хіба лише в тому, що Браян мав коротше, ніж вона, волосся.

Заперечення жіночої ідентичності продовжилося і в середній школі. У своїх фантазіях Бренда бачила себе великим хлопцем з біцепсами та блакитний автомобіль. Попри брак певного чоловічого органу Бренда справляла малу нужду стоячи. З цього приводу однолітки глузували над дивною дівчинкою, не давали зайти ані до жіночого, ані до чоловічого туалету.

З часом на дратування та переслідування інших дівчат Бренда відповідала різко та без вагань. Траплялося, що давала волю рукам, коли захищала від кривдників-однокласників свого брата Браяна. За це вона отримувала на горіхи від дирекції навчального закладу. Стурбовані педагоги часто викликали батьків до школи та, вказуючи на брак жіночості в поведінці дитини, радили звернутися до психолога.

Страждання родини

В тому часі доктор Мані наполягав, щоби Раймери залишили роботу, продали все, та переїхали жити у вагончик в ізольованій і малолюдній місцевості. Батьки сліпо підкорилися. Вони й надалі приховували від сина-дочки правду, від чого відчували сильний емоційний стрес.

Поведінка Бренди вже була майже некерованою. В усіх членів родини почалися розлади. Брат Браян впав у депресію, а до однолітків ставився агресивно, згодом він захворів на шизофренію та пристрастився до наркоманії. Батько перетворився на алкоголіка. Мати намагалася вчинити суїцид. Ніхто в родині Раймерів і гадки не мав, що все це відбувалося через моральний тиск як прояв психологічних маніпуляцій з боку Джона Мані. Понад те, ніякому на думку не спало, що медик проводить жахливий «науковий експеримент» над Брюсом/Брендою.

Відвідування клініки у Балтіморі мали травмуючий, а не терапевтичний ефект для всієї родини Раймер. Коли доктор Мані почав тиснути на сім’ю, щоби Бренду привели до хірургії для формування піхви на місці скалічених геніталій, дев’ятирічний пацієнт обурився та пригрозив покінчити життя самогубством, якщо його змусять бодай іще раз побачити Джона Мані. Батьки вирішили припинити подальші візити до американських лікарів.

З досягненням підліткового віку для стимуляції зростання молочних залоз дитина змушена була вживати жіночий гормон естроген, але внутрішньої мотивації до того, щоби набути жіночих рис, вона не мала. Згодом на противагу гормональній терапії, щоби приховати штучно утворювані жіночі форми та не бути схожим на дівчину, Бренда починає багато їсти та поводить себе як чоловік.

Правда заради спасіння

До того часу, коли підлітку виповнилося 14 років, він уже вчинив кілька спроб самогубства. Після останньої потрапив у кому, але, слава Богу, одужав.

Поведінка Бренди стала настільки руйнівною, що, за порадою місцевого психіатра, батьки розкрили обом близнюкам правду: кожному окремо.

Браян болісно сприйняв новину про те, що він тепер не єдиний син у родині Раймерів, а сестру втратив назавжди. Це спричинило порушення його психіки, які поступово розвинулися в шизофренію.

Інакшою була реакція Брюса/Бренди.

«Раптом все, що я відчував, набуло сенсу. Я не був якимось дурнем. Я не божевільний!» – так про свої відчуття тієї миті згадував згодом той, хто став ключовим об’єктом жахливих псевдонаукових експериментів Джона Мані.

Ані хімія, ані соціалізація не змогли зробити з хлопця дівчину!

Спроба жити як чоловік

Фактично теорія доктора Мані, який стверджував, що хлопця можна виховувати як дівчину і він насправді нею стане, зазнала фіаско.

«Моя мама та тато хотіли, щоби терапія зробила мене щасливим. Це те, чого прагнуть усі батьки для своїх дітей, але я не міг бути щасливим для моїх батьків, я мусив бути самим собою. Ви не можете бути кимось, ким ви не є. Ви має бути собою», – говорив згодом Девід Раймер.

Він обстриг волосся, почав носити чоловічий одяг і змінив ім’я на Девід.

Незабаром він розпочав болісний процес повернення до своєї біологічної статі. Довелося видаляти груди, які виросли в результаті естрогенної терапії. Потім – кілька операцій із протезування статевих органів і регулярні ін’єкції тестостерону для формування чоловічих м’язів.

Однак Девід був пригнічений тим, що, на його думку, ніколи не зможе одружитися. На початку третього свого десятиліття юнак двічі намагався звести рахунки із власним життям.

22 вересня 1990 року Девід Раймер одружився з великодушною жінкою, матір’ю трьох дітей на ім’я Джейн Фонтайн. Він став відмінним батьком, і чудовим, щирим на романтичні стосунки чоловіком для Джейн.

Нові страждання

Однак сумні почуття не полишали Девіда. Страждання спричиняли спогади про страшні щорічні візити доктора Мані, який використовував фотографії оголених дорослих, щоби «посилити» гендерну ідентичність Бренди, і закликав до операції на її «піхві».

До цього додався фактичний розрив стосунків із Браяном, який так і не зміг по-справжньому прийняти Девіда за свого брата.

У тому часі, не зважаючи на кардинальні зміни в житті Раймерів, доктор Мані продовжував публікувати свої статті, посилаючись у них на нібито незаперечний успіх справи «Джон/Джоан». Через три десятиліття після експерименту, що завершився фактичним провалом, лікар із Беверлі продовжував просувати у суспільстві думку про можливість ефективно виховувати хлопця як дівчину, що було далеким від істини.

Це обурило Девіда, він зустрівся з Браяном і сказав: «Ми маємо це зробити. Доктор Мані зруйнував наше життя, але ми не можемо дозволити йому руйнувати життя інших».

Самогубство братів

Після документального фільму про історію родини Раймерів психічне здоров’я Браяна погіршилося. 1 липня 2002 року він був знайдений мертвим у своїй квартирі. За однією із версій, смерть 36-річного чоловіка спричинило випадкове передозування ліками від шизофренії, за іншою – самогубство.

Девід часто відвідував могилу брата попри те, що останнім часом вони були відчужені один від одного.

Смерть Браяна боляче вдарила по Девіду.

Йому було непросто жити з огляду на вибуховий гнів, циклічні депресії, занедбані страхи, – все те, що сформувалося за час скаліченого дитинства.

Девід особливо страждав від того, що, на його думку, не може ощасливити свою кохану дружину. Джейн заспокоювала чоловіка, витримувала всі ці подружні труднощі майже 14 років, а під час чергової депресії запропонувала, щоби вони якийсь час пожили окремо. Девід вибіг із дому.

За кілька днів потому, вранці 4 травня 2004 року, 38-річний Девід Браян вибухом із рушниці завершив своє земне життя і, можливо, закінчив свої страждання назавжди.

Люди, почуйте!

Пишучи цю статтю, я весь час думав про те, що якби Девід жив і до сьогодні, він був би майже моїм ровесником і, певен, активно діяв би на захист людей від втручання в їхнє життя послідовників доктора Мані.

Вчинок Девіда Раймера – попередження всім, хто залишився після нього.

Ця правдива історія є важливим свідченням руйнівної дії від вторгнення в сферу статі методами медичних практик, які обслуговують так звану гендерну ідеологію.

Ця розповідь викриває суть гендерної ідеології – жорстоко експлуатувати людей, і насамперед, юних членів суспільства як піддослідних кроликів.

Як і на своїх початках, так і нині її основною мішенню є діти та молодь.

Мене непокоїть, що чорна справа, розпочата Джоном Мані, шириться світом і вже докотилася до України.

Заняття в дошкільних закладах, в освітніх інституціях, виступи політиків і урядовців, реклама на вулицях і в пресі, – все спрямовано на те, щоб переконати людей, що буцімто дана батьками з волі Божої біологічна стать – це ніщо, і навіть дитина нібито може вибрати свій «гендер» як багатоваріантну конструкцію, а тому слід підтримувати пропоноване ЛГБТ-спільнотами різноманіття, в тому числі масове вживання гормонів і операції зі зміни статі.

Пам’ятаймо: природа, Боже начало статевої ідентичності не може бути переоцінена вихованням у соціумі!

Розмови про протилежне – це брехлива казка, народжена псевдонаукою під вивіскою «гендерна ідеологія», що пропагує привабливу теорію, нехтуючи людськими життями.

Нехай найкращим застереженням від підтримки гендерної ідеології в Україні стануть слова першої її жертви – багатостраждального Девіда Раймера, які він сказав іще при житті, які тепер ніби лунають із небес:

«Ви завжди будете бачити людей, які збираються сказати добре, мовляв, справа Девіда Раймера могла би бути успішною. Я живий доказ, і якщо ви не збираєтеся брати моє слово як євангеліє, попри те, що я прожив через це, то хто ще це почує? Хто ще тут? Я пройшов через це. 

Подумайте, чи збирається хтось іще вбити себе пострілом у голову, щоби люди почули його?»!

Статтю підготовлено за результатами досліджень оригінальних публікацій у зарубіжних і вітчизняних загальносуспільних і наукових виданнях.

Список основних джерел, досліджених (опрацьованих) мною під час підготовки статті “Девід Райн: Я не божевільний!”

Health Check: The boy who was raised a girl
Оскопленного мальчика растили как девочку
Брюс Реймер не смог стать девушкой
Поняття «ґендеру» і його потенційний вплив на сімейну політику. Тези доповіді Петра Гусака на прес-конференції в УНІАН
The story of John Money: Controversial sexologist grappled with the concept of gender
Review: ‘Boy’ based on true story of gender reassignment gone wrong
“Gender Study” Victim Boy Raised as a Girl Commits Suicide | News | LifeSite

Автор – Олександр Кривенко
 

Джерело:    ХРИСТИЯНСЬКА СЛУЖБА ПОРЯТУНКУ

13.02.2018р. Б. / ВП. Як звільнитися від рабства гомосексуального зв'язку?

ПИТАННЯ: Як звільнитися від рабства гомосексуального зв'язку?

ВІДПОВІДЬ: Найголовніше - це намір і воля жити цнотливо. Перший крок полягає в тому, щоб уникати не тільки гріха, а й того, що безпосередньо до нього веде. Наприклад, припинити співжиття (це відноситься не тільки до гомосексуальних зв'язків, а й до будь-яких зв'язків поза шлюбом). Припинення співжиття буде не тільки конкретним кроком, що віддаляє від гріха, а й свідченням євангельської послідовності.

Крім того, слід усвідомити, що сексуальні відносини між людьми однієї статі ніколи не можуть бути відносинами справжньої любові. Вони суперечать самій природі людської сексуальності, влаштованої з метою зустрічі з протилежною статтю, в якій здійснюється взаємна віддача. Одностатеві зв'язки суперечать мудрому задуму Творця і є збоченням. Вони є не актами любові, а актами похоті, яка руйнує людину зсередини і створює залежність. Учительство Церкви за допомогою різних документів стверджує, що гомосексуальні відносини самі по собі є безладними і в жодному випадку не можуть бути схвалені.

Звільнитися від цього рабства допоможуть роздуми над словами з документу церковного учительства «Homosexualitatis problema»: «Як це відбувається в разі будь-якого морального безладу, гомосексуальні дії перешкоджають реалізації і щастя людини, оскільки вони суперечать творчій премудрості Бога» (HP 7).

Дослідження показують, що люди, які живуть в гомосексуальних зв'язках, не перебувають у мирі з самими собою і зі своїми нахилами, оскільки ніколи не відчувають задоволення від цих зв'язків, - адже вони ніколи не можуть бути повною взаємною віддачею. Ця віддача може бути повною лише тоді, коли взаємна любов розквітає в народженні і вихованні дітей. Звідси - постійна фрустрація, різні протести і громадська боротьба за те, щоб протиприродний зв'язок якимось чином був відшкодований правом на усиновлення дітей.

Незадоволеність не залежить від того, отримує чи ні одностатевий зв'язок громадський осуд. Соціологічні дослідження свідчать про таку фрустрацію і в тих країнах, де одностатеві зв'язки давно прирівняні до шлюбу.

Гомосексуальний зв'язок - це саме рабство, несвобода, ланцюги, від яких складно позбутися - через плотські бажання і спокусу, - і ці ланцюги все більше пригинають людину до землі, їх стає все важче розбити. Зробити крок в сторону свободи від цих ланцюгів означає встати на шлях стриманості. Цей шлях можна пройти, поступово перетворюючи гомосексуальний зв'язок в відносини дружби і припинивши спільне проживання.

Про такий шлях оповідає святий Августин, який повинен був зважитися зробити вибір на користь здорового розуму. Його слова з «Сповіді» можуть допомогти кожному, хто стоїть перед схожим вибором, незалежно від сексуальної орієнтації: "Утримували мене сущі негідниці і суща суєта - ці старовинні подруги мої ... я зволікав вирватися, обтруситися від них і кинутися на поклик; владна звичка говорила мені: "Думаєш, ти зможеш обійтися без них?". Тільки в словах її вже не було спеки, бо на тій стороні, куди давно звернув я обличчя своє - і тріпотів перед переходом, - відкривалася мені Чистота в своїй цнотливій гідності, в ясній і спокійної радості; чесним і ласкавим було запрошення йти і не сумніватися; чисті руки, простягнуті, щоб підхопити і обійняти мене; численні добрі приклади. Було там стільки юнаків і дівчат, така сила-силенна молоді та людей будь-якого віку: і чистих вдів і незайманих стариць! І чистота в них у всіх, і аж ніяк не марна: від Тебе, Господи, чоловіка свого, породила вона стільки радості! І вона сміялася з мене, підбадьорюючи своєю насмішкою і ніби кажучи: «Ти не зможеш того, що змогли ці чоловіки, ці жінки? Та хіба змогли вони своєю силою, а не Церкви?» («Сповідь, книга VIII, глава 11).

«Було там стільки юнаків і дівчат, така сила-силенна молоді та людей будь-якого віку: і чистих вдів і незайманих стариць!» - описує Августин своє бачення. Серед перерахованих категорій може опинитися кожен, і силою Божої благодаті, підтримуваний прикладом і допомогою згори від численних святих, які здійснювали героїчні вчинки цнотливості з любові до Господа, - кожен може пройти такий же шлях і сказати разом з Блаженним Августином: «Як солодко стало мені раптом втратити солодкі дрібниці: раніше я боявся втратити їх, тепер радів відпустити. Ти прогнав їх від мене. Ти, справжня і найвища Солодкість, прогнав і увійшов на їх місце. Ти, що солодше всякої насолоди, тільки не для плоті і крові, світліше всякого світла, але найпотаємніше всякої таємниці, вище всяких почестей - але не для тих, хто підноситься сам. Душа моя стала вільна від тих докучливих турбот: не треба просити і кланятися, шукати заробітку, валятися в грязі, розчісуючи коросту похоті. Я лепотів перед Тобою, Світе мій, багатство моє і спасіння, Господи Боже мій» (Сповідь, книга I).

Таким чином, першим кроком до звільнення повинна бути щира регулярна сповідь, жаль за свої ланцюги і з'єднання з Ісусом в Таїнстві Євхаристії. До цього потрібно додати те, про що ми говорили спочатку: необхідність віддалити від себе гріх, тобто умови, що ведуть до гріха, ситуації, які особливо сприятливі для здійснення гріха, якими є в першу чергу спільне проживання. І, звичайно, молитва, в якій ми постаємо перед Господом зі своїми слабкостями: Він нас підніме і звільнить від усякого рабства.

Ми можемо також порекомендувати книгу «Гомосексуалізм і Католицька Церква» Джона Ф. Харві, засновника асоціації «Кураж», де люди з гомосексуальними нахилами проходять духовний шлях відповідно до морального вчення Католицької Церкви, плекаючи цнотливість і дружбу. Цей шлях, по-перше, включає в себе молитву, духовне читання, регулярне залучення до Таїнств; по-друге, глибоке пізнання самих себе і свого досвіду, пов'язаного з гомосексуальними нахилами; по-третє, усвідомлення, що повноту життя і щастя можна знайти тільки з Ісусом Христом в Його Тілі - Церкві.

Джерела:   Радіо Ватикан

Воїни Христа Царя

08.02.2018р. Б. / УГКЦ приєднується до заклику Папи Франциска провести День молитви і посту за мир

Патріарх Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав закликає духовенство Церкви та усіх мирян у п’ятницю, 23 лютого, долучитися до спільної молитви і посту за мир. Так Глава УГКЦ відповів на запрошення Святішого Отця Папи Франциска, яке він озвучив 4 лютого. Щодо цього Блаженніший Святослав розіслав відповідного листа до усіх єпархій і екзархатів УГКЦ.

У неділю, 4 лютого, Папа Франциск, після проказування молитви «Ангел Господній», звернувся до вірних із запрошенням долучитися до молитовної боротьби за мир.

«Перед обличчям трагічного затягування ситуацій конфлікту в різних частинах світу, запрошую всіх вірних провести 23 лютого 2018 року, в п’ятницю першого тижня Великого посту, спеціальний День молитви і посту за мир. Ми особливо жертвуватимемо його за населення Демократичної Республіки Конго та Південного Судану. Як і при інших схожих нагодах, запрошую також братів і сестер некатоликів та нехристиян приєднатися до цієї ініціативи відповідним для себе способом, але всі разом», – зазначив Глава Католицької Церкви.

Джерело:    Департамент інформації УГКЦ