27.06.2017р. Б. / Близько півтори тисячі британських медиків виступили проти закону, що має дозволити аборти аж до народження

Майже 1500 лікарів і студентів-медиків підписали листа, в якому критикують «екстремальну» пропозицію збільшити термін проведення абортів аж до народження дитини, вважаючи, що вона «нанесе серйозного удару» репутації Британської медичної асоціації.

У листі, адресованому др. Антеї Моват, голові представницького органу профспілки лікарів, вони засуджують прагнення декриміналізувати аборти і попереджають її, що це поставить під загрозу репутацію БМА. «Якщо ці заходи будуть втілені, це означатиме запровадження абортів з будь-якої причини від 28 тижнів і, ймовірно, аж до народження», - зазначають вони.

«Як лікарі і студенти-медики, ми рішуче закликаємо Британську медичну асоціацію відкинути цей екстремальний крок», - йдеться у листі.

«Ми представляємо різні ставлення до питання абортів, однак вважаємо, що такий крок не відповідає ні нашим професійним обов’язкам, ні не висловлює бажання британських жінок по відношенню до законності та регулювання абортів», - зазначають підписанти, наголошуючи, що впродовж останніх років опитування показують, що все більша кількість жінок виступають за збільшення, а не зменшення обмежень на аборти.

«Як лікарі, ми є відповідальними за турботу про жінок і їх дітей впродовж вагітності і під час народження, а поточне законодавство, досить недосконале, є спробою визнати, що життя і здоров’я і матері, і дитини, потребують законного захисту. Було б неприпустимим для організації, що представляє нас, підтримувати таку радикальну позицію… щоб усілякий законний захист дітей був усунутий, ймовірно аж до миті народження», - наголошують у листі лікарі Великобританії.

Як інформує Catholic Herald, лист завершується словами: «Такий екстремальний хід не відображає поміркованих та розумних поглядів щодо цього питання більшості британських жінок та загалу, а також нанесе серйозного удару по репутації як Британської медичної асоціації, так і професії медика загалом».

Джерело:  Воїни Христа Царя

26.06.2017р. Б. / Єпископ Іллінойсу заборонив уділяти Причастя та похорон гомосексуалістам і обмежив їх доступ до церковних практик

Єпископ Томас Папроцкі зі Спрінґфілду, Іллінойс, розіслав своїм священикам інструкцію, в якій вказав не уділяти Таїнств тим католикам, які задіяні в одностатеві союзи. 

В листі до священиків єпископ Папроцкі зазначив, що оскільки тепер уряд офіційно визнає одностатеві союзи, Церква «має не лише владу, але серйозний обов’язок підтверджувати своє автентичне вчення про шлюб і зберігати та виховувати його священну цінність».

Єпископ наголосив, що католики не повинні брати участь в одностатевих церемоніях, а такого роду заходи не можуть відбуватись в храмах чи на території парафіяльної власності. Католики, які легально «одружені» з одностатевими партнерами, не можуть бути лекторами чи екстраординарно уділяти Св.Причастя; їх також не слід допускати до уроків християнської ініціації дорослих та програм  підготовки до Миропомазання; вони також не можуть бути церковними спонсорами і хресними батьками.

Єпископ також зазначив, щоб священики не уділяли Причастя тим особам, які задіяні у одностатеві союзи, не проводили їх похорон (за винятком тих випадків, коли є доказ того, що особа покаялась і прийняла церковне вчення). Якщо відомо, що парафіянин задіяний у одностатевому союзі, священик, за інструкцією єпископа, повинен «в приватному порядку з’ясувати це з даною особою, закликаючи її до навернення», інформує Catholic Culture.

Єпископ також зазначив, що діти, які живуть із одностатевими парами, можуть бути охрещені у тому випадку, коли є «розумне очікування» того, що їх виховуватимуть в католицькій вірі. Що стосується навчання таких дітей у католицьких школах, воно можливе, однак «батьків чи їх законних представників слід попередити, що дітей навчатимуть у відповідності до церковного розуміння шлюбу».

Джерело:  Воїни Христа Царя

23.06.2017р. Б. / Чи може спорт наблизити дитину до Бога?

Сучасне захоплення віртуальною реальністю дає безліч причин для занепокоєння. Діти страждають від реальних і небезпечних наслідків від браку фізичної активності. Фізичний розвиток дитини є важливим аспектом її загального зросту, і ми знаємо, наскільки спорт допомагає цьому. Однак не всі знають, що спорт може також мати позитивний вплив на духовний зріст дитини.

Здоровий дух в здоровому тілі

«Mens sana in corpore sano». Ця латинська фраза багатьом відома, однак не всі її правильно розуміють. В час, коли її написали, її духовне значення було безумовним. Сьогодні, в часи секуляризму, це значення зникло, оскільки слово «розум» втратило свій зв’язок із духовністю.

Перефразовуючи на менш латинську лексику, можна було б сказати, наприклад, так: «Просімо Христа про здорове тіло, щоб воно утримувало здоровий дух». Фізична активність є частиною християнського способу життя, тому нам потрібно дбати про тіло, яке Бог нам дав.

Підтримка форми – це часова інвестиція. Вона вимагає від нас боротися із власними слабкостями та вчитись покори в момент, коли нам щось не вдається. Усе це разом допомагає формувати характер і може відіграти важливу роль у загальному розвитку дитини.

Спортивна майстерність, як християнська цінність

Св. Дон Боско вважав спорт чудовою діяльністю для освіти та євангелізації. Побачивши, що «стадіон приваблює людей більше, ніж церква», італійський священик розпочав працю з молоддю із неблагополучного середовища, пропонуючи їм заняття спортом. Для багатьох дітей мати можливість випустити пару, розвиваючи спортивні навики, стало точкою відліку для повернення на «правильний шлях».

Одним із базових принципів спорту є постійне намагання вдосконалюватись. Молоді спортсмени, які навчаються любити ці постійні зусилля, часто зрештою застосовують ті ж принципи у щоденному житті. Заняття спортом може, крок за кроком, привести до опанування соціальних норм і правил, а потім до практикування фундаментальних християнських цінностей. «Люби ближнього свого як себе самого» - це спортивна цінність! Окрім того, що це – друга найбільша заповідь любові, це також суть справедливої гри, яка необхідна в спорті.

Коли професійні спортсмени є зразками християнського життя

Є багато підростаючих футболістів, котрі мріють про футбольну кар’єру і мають багато прикладів для наслідування. В кожному спорті є свої «зірки», герої, які часто є чудовими прикладами для наслідування. Їх приклад допомагає молоді знаходити мотивацію для посилених тренувань і постійного самовдосконалення. Постери на стінах в кімнаті закликають їх слідувати прикладу кумира, дотримуючись здорового харчування, постійного тренування та витривалості.

Хто може краще заохотити нашу молодь на шляху християнського життя, ніж зірки спорту? Прикладів знаменитих спортсменів, які свідчать про свою віру, не бракує. Футболіст Олів’є Жіру, для прикладу, відкрито носить татуювання із написом: «Господь – мій Пастир, нічого мені не бракуватиме». Ліонель Мессі перед кожною грою робить знак хреста. Лєвандовскі і Гортат визнають, що їх віра дає підтримку не лише на полі гри, але й за його межами, допомагаючи їм бути кращими людьми і уникати помилок. Багато професійних спортсменів, як Тім Тебов, відкрито говорять про їх відносини з Богом. Вони підтверджують, що християнські цінності мають застосування у світі спорту.

Християнський спосіб спортивного тренування

Які переваги може дитина отримати від духовного потенціалу занять спортом? Ось кілька пунктів, які слід пам’ятати:

Важливо отримувати задоволення. Якщо спорт має стати відправною точкою подальшого розвитку твоєї дитини, важливо обрати такий вид спорту, який йому/їй найбільше подобається.

Хороший тренер – це важливо. Компетентний і харизматичний тренер стане важливим вчителем і прикладом для наслідування.

Обережно обирай людей, котрі наглядатимуть за періодами тренувань. Дуже важливо, щоб тренери і організаційна команда мали здорове ставлення до спорту.

Позитивні герої стануть твоєю підтримкою. Покажи своїй дитині, що його кумир ділиться вірою, і що ця віра допомагає йому долати труднощі, перемагати власну слабкість і жити.

Даруй свою мотивацію. Батьківська підтримка і схвалення є одними із найосновніших стимулів для дитячого розвитку. Твоя дитина має знати, що навіть якщо вона програє гру чи не виграє перегонів, вона завжди буде переможцем у твоїх очах.

Допомагай собі молитвою. Розвиток спортивних навиків вимагає часу і постійних зусиль. Те саме стосується духовного розвитку: систематична, витривала молитва стане наріжним каменем прогресу твоєї дитини в напрямку Бога.

Тренуйтеся разом – молитись за здоровий дух в здоровому тілі.

Джерело:  Воїни Христа Царя

14.06.2017р. Б. / Це коротке відео навчило мене, що означає бути Божою дитиною (+VIDEO)

Життя – це унікальний рух світла, в якому зустрічаються початок і кінець. Так само як ми народжуємось з лона нашої матері у земне життя, так ми будемо народженні з лона землі для вічного життя. Імпульс, який забезпечує перебіг такого руху – це імпульс любові. Серед усіх земних істот, лише кілька є настільки вразливими після народження як людина, і, на мою думку, це спричинено тим, що людина, на відміну від тварини, покликана і стає особою через постійну і неодмінну люблячу залежність. І в цьому полягає найглибша ідентичність людини. Нас постійно підтримують люблячі обійми, що дають нам безпеку і дозволяють зростати, і так само ці обійми приймуть нас у верховній повноті, коли ми перейдемо до вічного життя.

Впродовж усіх часів викликом (чи мистецтвом) життя є зрозуміти, що ми потребуємо цих обіймів. Ми маємо дозволити собі, щоб нас обійняли. Іншими словами, дуже важливо, щоб ми зрозуміли, що потребуємо Божої любові, і що ми повинні дозволити, щоб нас любили. До речі, впродовж нашої земної подорожі, за усіма діями і виборами, стоїть це унікальне прагнення знайти ці обійми, те безпечне середовище, де ми зможемо відпочити. Однак, це не так легко, як здається, бо для того, щоб це зробити, ми повинні також усвідомити те, що ми вразливі, ніжні створіння, і що нам потрібно відкрити своє серце. Власне саме через це ми часто запам’ятовуємо дитинство як «золотий вік». Для контрасту, в підлітковому періоді ми починаємо відокремлюватись від нашої сім’ї, шукати свого особистого простору. Нова діяльність, нові знайомства, відносини і т.д. змушують нас шукати того простору глибокої інтимності поза межами сім’ї і домашніх обставин. Однак, такого місця не знайти і ззовні, оскільки воно знаходиться глибоко в нашому серці. Саме тому важливо вернутись в минуле і шукати тих знаків любові, які формували нас і дозволяли зростати; відновити наші сили і протистояти тим ранам, які змусили нас поставити цю любов під сумнів, заради їх зцілення. І таким чином, як наслідок, ми зможемо віднайти Божу любов, яка лежить в основі усього цього досвіду.

Навчитись дозволяти себе обійняти і пам’ятати про нашу люблячу залежність від Бога – це мистецтво. Для того, щоб жити життям любові в повноті, ми повинні усвідомити той факт, що ми – вразливі і потребуючі, що ми – діти, бо лише таким чином зможемо прийняти Божу любов, яка завжди є даром.

Дітям це дуже добре відомо, і вони не соромляться цього; вони автоматично піднімають руки, просячись на руки чи про обійми, бо визнають свою потребу, свої страхи і свої обмеження. Вони плачуть і кличуть своїх батьків, бо розуміють, що вони –діти. По суті, саме тому Царство небесне належить тим, хто схожий на дитину (Мт.19,14).

Проблема полягає в тому, що коли ми виростаємо, наші серця стають затверділими (через життєві рани і розчарування) і ми починаємо розуміти, що ми вже більше не діти. Ми думаємо, що стаємо незалежними і автономними. Так, ми вважаємо, що досягли зрілості і більше нікого не потребуємо (світла нашого власного розуму нам достатньо). Тому ми фальсифікуємо і суперечимо нашій найглибшій ідентичності, закриваючись на ту любов, яка завжди давалась нам безумовно, однак для того, щоб отримати її нам потрібно було лише піднести руки, як дитина.

Той, хто довіряє лише собі самому, хто вважає себе самодостатнім і довершеним дорослим, ніколи не зможе прийняти те, що передбачає необхідність і безоплатність. До речі, у цьому значенні покора є умовою, яка уможливлює цю любов. Бо лише той, хто усвідомлює свої власні обмеження і вчиться терпеливо жити з ними, може відкритись для інших і дозволити себе обійняти.

Як зазначалось раніше, на жаль і неуникно з часом любов розчаровує. В суспільстві, що поширює ізоляцію і егоцентризм, ми легко втрачаємо ту екзистенціальну синхронність, якою жили тоді, коли були дітьми.

Ми втрачаємо ту спонтанність, впевненість, свободу і поступово починаємо вбирати маски, щоб захиститись. Ми також призвичаюємо себе до замінників, бо боїмося протистояти і повернутись до того оригінального стану вразливості і оголеності. Тим не менше, істина не змінюється, не зважаючи на те, як ми її прикриваємо чи намагаємось пристосувати. В нашій найглибшій точці ми сприймаємо цю ностальгію і стурбованість внутрішньої дитини. «Нагим вийшов я з материнської утроби, нагим і повернусь туди. Господь дав, Господь і взяв. Нехай ім'я Господнє буде благословенне»,- нагадує нам Йов (Йов 1,21). Нагість і тендітність є умовою та ймовірністю любові.

Не випадково Сам Бог був народжений нагим, тендітним, Він потребував обіймів (від Марії, Йосипа, від Бога), і помер так само нагим, тендітним і потребуючим обіймів (від Отця, Котрий воскресить Його). В цьому полягає таємниця життя, таємниця світла: зразком і найвищою точкою досконалості є цілком вразлива і нага любов. Лише прийнявши цю істину, тобто прийнявши факт, що ми є дітьми, які цілком потребують Бога, і відкривши себе перед Ним для того, щоб відчути Його безмежну любов, ми зможемо перемінитись і зцілити усі рани та недоліки пам’яті, нанесені світською, крихкою і швидкоплинною любов’ю.

Великим викликом є зрозуміти – зазираючи в глибини самих себе – як усі ці умовні імпульси любові, які ми сприймали впродовж усієї особистої історії, приховують від нас і викривлюють наше бачення безумовної Любові Отця, Котрий любить нас вічно і Котрий кожної миті промовляє до нас: «Ти – син мій улюблений; в тобі моє вподобання» (Лк. 3,22). Якщо ми зможемо увійти в контакт з такою любов’ю, наше життя стане променем світла в напрямку вічності. Із проникаючою ясністю Романо Гвардіні пояснює у своїй книжці «Прийняти себе самого»:

«Хто я? Я можу це зрозуміти тільки в Тому, Хто є вищим за мене. Іншими словами, в Тому, Хто дав мені мене. Людина не може зрозуміти себе, вдивляючись в себе саму. На запитання, що містять слова «чому» і «я» ­- «чому я такий, як я є?»; «чому я можу мати лише те, що я маю?»; «чому я є, а не просто існую?» – людина не може відповісти сама, а тільки Бог може відповісти. І саме тут ми наближаємось до того, що означає Святий Дух, Той, Хто є «Духом істини», Хто «представляє істину» і, більше того, є Духом Любові. Він може навчити мене як розуміти цю істину, якої ніхто інший не може навчити, тобто мою власну істину. Але як? Не через науку і філософію, але вглядаючись в себе самого, бо Він є внутрішньою істотою Бога. У Святому Дусі Бог є Отцем, у Святому Дусі є Син. Можливо, ми навіть можемо сказати: в Святому Дусі Бог є Богом».

В такому ж дусі, я вважаю, що одним із найпрекрасніших аспектів материнства і батьківства – біологічного і духовного – є віднайти, побачити і доторкнутись до сили любові; настільки великої сили, що вона здатна генерувати нове життя і разом з ним – нову надію. Ізраїль жив в очікуванні цієї надії (нового життя, чи швидше остаточного життя). Ізраїль жив в очікуванні сповнення остаточної обіцянки: що якась жінка посеред цього дивовижного але крихкого ланцюгу поколінь від насіння Авраама – яке почало знову вимирати – народила дитину, здатну правити над смертю, дитину, яка здатна надати цій прекрасній нитці надії і любові вищого рівня, нової суті, якості, яку навіть смерть не змогла подолати. Саме це приніс Христос, коли прийшов у світ: безмежну Божу любов, яка, торкаючись нового зв’язку наших крихких ланцюгів обіймів, перемінив його у безкінечне життя, об’єднуючи знову з безмежними обіймами Отця.

Таким чином, з’єднуючись з Божою любов’ю, людське життя набуває нового виміру, який завжди розширюється до безконечності, виходячи за межі часу і простору, поза межі смерті. Світло стало тілом і оселилось між нами. Саме тому кожне нове народження – це подвійна радість, оскільки це не лише земне життя, яке приходить у світ, але й можливість нового небесного життя, справжній постріл у вічність, як казав о. Хуртадо (1901-1952, чилійський святий, єзуїт, адвокат, соціальний працівник, один із найпопулярніших святих в Чилі, канонізований в 2005 році Папою Бенедиктом XVI – пер.). Ось тут нам слід братись до дії, щоб переконатись, що кожен новий член сім’ї, кожне нове життя, що приходить у світ, змогло торкнутись цієї безмежної любові, що передає і дає вічне життя, тобто щоб кожне нове життя пізнало і торкнулось Христового Духа.

Переклад: "Католицький оглядач" за матеріалами  CatholicLink

Джерело:  Воїни Христа Царя

05.06.2017р. Б. / Києвом пройшла багатотисячна Хода за життя

У суботу, 3 червня 2017 року, в Києві відбулася щорічна Всеукраїнська Хода на захист прав дітей і сім’ї під гаслом: «Справжнє захоплення – це тато, мама, діти!». Чисельно присутні на ході були греко-католики, на чолі з Єпископом Йосифом Міляном.

Як розповідають організатори заходу метою ходи було привернути увагу суспільства до сучасних загроз для інституту сім’ї і батьківства, звернути увагу на проблему сирітства та неналежного соціального захисту вагітних жінок, виступити на захист сім’ї та шлюбу як союзу чоловіка і жінки, що відповідає Божому повелінню та природі людини.

Розпочали акцію об 11-й годині на Софійській площі. Там провели короткі флеш-моби, а опісля єдиною колоною сімей із дітьми на чолі з главами Церков і релігійних організацій пройшли центром столиці. Ходу завершили в Маріїнському парку, біля літнього театру («Мушля»), де на усіх чекав святковий концерт та розваги для дітей. Гостями концерту стали: TaRuta, 4Emotions, МетаНоя, Берегинька, Nur, Катя Бойко та інші. Зазначимо також, що всю ходу супроводжували талановиті ведучі Євгенія Мотрич Семенюк та Остап Халавко.

Джерело:    Прес-служба Київської Архиєпархії УГКЦ