ЗАХИСТИМО МАЙБУТНЄ УКРАЇНИ!



ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ!

***

ЗАХИСТИМО МАЙБУТНЄ УКРАЇНИ!

На цьому блозі викладатиметься інформація та інші матеріали для ВСІХ людей, бажаючих взяти участь у безстроковій АКЦІЇ "ЗАХИСТУ ЖИТТЯ"...

Слава Ісусу Христу!

Любі, у Христі Ісусі, брати й сестри, щановні відвідувачі моїх приватних блогів, новий блог, присвячений для поширення у мережі вкрай необхідної інформації про ЗАХИСТ та ЗБЕРЕЖЕННЯ ЖИТТЯ, усім, ще ненародженим дітям, але повноправним особам української нації, даним нам у дар від Небесного Отця...

ЗАКЛИКАЮ ВАС брати активну участь у позатерміновій акції - ЗАХИСТИМО МАЙБУТНЄ УКРАЇНИ!

З повагою, сл.Б. Леонід.

31.08.16

31.08.2016р. Б. / Педофілія-смертельна пастка

“Спочатку нас били, а потім змушували переодягатися в костюми вампірів, тигрів, потім змушували пити кров, для того, щоб ми стали «дітьми диявола»”, – так діти згадували події, що відбулися на місцевому цвинтарі під час по справжньому диявольського судового процесу, що відбувся в місцевості Басса Моденезе в Італії. Суд, який тривав сімнадцять років, був сповнений описів найогидніших злочинів проти дітей, котрих б'ють, ґвалтують, убивають і ховають живцем.

Історія почалася в 1993 році, коли соціальні служби Басса Моденезе позбавили сімю Д., що опинилася в складних життєвих обставинах, батьківських прав. Соціальна служба вирішила віддати хлопчика та дівчинку в прийомну сім'ю. Згідно з законом діти інколи могли відвідувати своїх батьків та старшого брата. Після одного з таких візитів хлопчик розповів своїй прийомній матері, що їхній старший брат, який жив з батьками, “робить сестрі кривду під простирадлом”. Довідавшись про це, соціальний психолог Валерії Донаті звернулася до поліції. В результаті батька та брата було взято під варту та розпочато судовий процес за підозрою в розбещенні неповнолітніх.

Дружина взятого під варту на той час працювала в місцевій парафії, де настоятелем був Джорджо Говоні, священик від імені єпископа був відповідальний за опіку над бідними. Почувши від жінки про страшний злочин, в якому звинувачують її чоловіка та сина, скрутне економічне становище, в якому опинилася їхня родина, священик вирішив допомогти найняти адвоката.

Тим часом діти почали розповідати про нові факти, в яких була задіяна ціла група людей, яка чинила садистські приниження, розбещення та вбивства дітей. В результаті цих свідчень 15 липня 1997 року було оголошено підозру ще сімом особам. Почувши про звинувачення, одна з підозрюваних покінчила життя самогубством, залишивши передсмертну записку, в якій написала: “Я не винна”, ще один звинувачуваний помер від серцевого нападу. За сімнадцять років судового процесу було взято під арешт шістнадцять осіб. Від маштабу та заплутаності процесу ЗМІ називають цю справу “мутне коло”.


Під час допиту діти розповідали про чоловіка, який був головним організатором, за їхнім описом він був подібний до“лікаря” або ж “міського голови”. Діти також згадали, що цей чоловік носив взуття на підборах. Італійська газетаAvvenire наводить частину цього допиту на своїх сторніках: 
Слідчий: хто був цей чоловік? Лікар?
Дитина: так.
Сл.: Але це так само міг бути міский голова?
Дт.: Так.
Сл.: Або священиком?
Дт.: Так.
Сл.: Можливо його звали Джорджо, ти коли-небудь чув це ім'я?
Дт.: Мабуть, так.

В ході слідства підозра впала на настоятеля парафії Джорджа Говоні. Підозру підтвердили свідченнями прийомних батьків, які спочатку розповідали про те, що священик в супроводі єпископа приходив до школи з погрозами дитині, а пізніше говорили, що під час шкільної перерви він намагався викрасти дитину.

Італійська газета La Stampa, коментуючи звинувачення писала про свідчиння дітей проти настоятеля, про скупі коментарі управління єпархії, що сподівається на з’ясування всіх обставин справи під час суду, який відбуватиметься найближчим часом. Натомість інший щоденник la Repubblica довідався, що в червні підозрюваного священика управління єпархії перевело з сусідньої парафії в місцевості Монтиньозо та запідозрила, що ця зміна могла бути втечею від вчинених злочинів.

Після повідомлення про підозру священику слідчі провели обшук в його будинку, там вони шукали все, що могло б вказувати на причетність духівника до злочинів. Але жодного доказу не було знайдено. Священик зізнався слідчим, щочерез цукровий діабет страждає на імпотенцію, а також, що ніколи не носив взуття на підборах.

Пізніше в рамках слідчих дій для того, щоб виявити тіла вбитих дітей, слідчі дослідили дно річки, про яку в свідченнях неодноразово згадували жертви. В результаті пошуків було знайдено череп людини, але під час ретельних досліджень було виявлено, що він належав солдату часів другої світової війни.

Не зважаючи на брак доказів, прокуратура вказала на священика як ключову фігуру в мережі педофілів і звернулася до суду з проханням про 14 років ув’язнення для настоятеля. Та вироку священник так і не почув, за два дні до його оголошення настоятель Джорджо Говоні помер від серцевого нападу в кабінеті свого адвоката П'єрфранческо Покі.

Під час похорону 22 травня єпископи, сотні священиків, тисячі віруючих прощалися з ним в чотирьох навколишніх парафіях. У останньому і єдиному інтерв'ю газеті Resto del Carlino священик говорив:“моє життя повне випробувань, тому вимагає терпіння і віри. Біда, якби добрий Бог мене не підтримував”.

На цьому справа “диявольського судового процесу” не закінчилася. 5 червня 2000 року суд видає приголомшуюче рішення: настоятель Джорджо Говоні є не лише лідером секти, але і розпусником, що мав би відбути загалом 157 років ув’язнення, якби не примітка в рішенні суду: “вирок не може бути приведений у виконання внаслідок смерті злочинця”.

В 2001 році адвокати “посмертно засудженого” священика звернулися з поданням до апеляційного суду про перегляд справи Джорджо Говоні. Апеляційний суд підтвердив факти про насильство в сім’ях, але не на цвинтарі (в чому було звинувачено священика), чим виправдав отця Джорджо Говоні в злочинах, які він не чинив.

На знак пам’яті про свого настоятеля прихожани встановили в храмі нагробний камінь з написом: “невинна Жертва наклепу і людської упередженості, старанно допомагав нужденним. Ви не можете заперечити, що його було звинувачено в злочині, якого він не скоював, він переміг завдяки терпінню”.

Ця історія є однією з найвідоміших помилок в судовій історії Італії. Суд в місцевості Басса Моденезе обміняв беззастережну довіру дитячим фантазіям на реальність. Ціною цієї помилки стала смерть невинних людей та назавжди зруйнувані сім’ї.

о. В'ячеслав Гриневич SAC

27.08.16

27.08.2016р. Б. / Апостольська Столиця закликає переглянути класифікацію озброєнь

«Звичайна зброя» стає все менш звичайною, але все більше наближається до зброї масового ураження, що використовується для військових злочинів і злочинів проти людства», - про це заявив на сесії Ради безпеки ООН постійний спостерігач від Святого Престолу при цій організації монсеньйор Бернардіто Ауса. 

«Будь-яка дія, будь-яка зброя, націлена на руйнування цілих міст і великих територій разом з їх жителями, суперечить всім міжнародним законам і заслуговує на беззаперечне та рішуче засудження», - підкреслив монс. Ауса, відзначаючи парадокс: з одного боку, підписуються трактати і конвенції про заборону хімічної і біологічної зброї та про нерозповсюдження ядерної зброї, з іншого ж боку - «людський геній продовжує винаходити нові способи самознищення». «Звичайна зброя, - стверджує ватиканський дипломат, - стає все менш звичайною завдяки технічному прогресу, що збільшує її руйнівну здатність».

Апостольська Столиця просить переглянути традиційну класифікацію зброї та включити до відповідних конвенцій, що стосуються зброї масового ураження, також звичайну зброю. Монс. Ауса зауважив, що школи, лікарні та інші інфраструктури руйнуються саме так званою звичайною зброєю, що володіє потужною силою. Необхідно зарахувати її до зброї масового ураження, оскільки гонка озброєнь, незалежно від того, чи йде мова про зброю масового ураження чи про категорії «звичайної зброї», посилює конфлікти, веде до зростання людських жертв і вимагає матеріальних витрат, що загрожують розвитку і настанню тривалого миру.

26.08.16

26.08.2016р. Б. / Комфортний католицизм закінчився. Церква повинна готуватися до переслідування

На сторінках сайту «National Catholic Register» монс. Чальз Поуп, священик Вашингтонської Архиєпархії і відомий американський католицький блогер підносить питання «спання» католиків у часі коли переслідування Церкви може стати реальністю і в країнах Заходу.

«Зараз зростає розгубленість серед католиків, яким виглядає, що Церква, чи, принаймні, її провід живуть у минулому. Здається, що відсутнім є розуміння того, що ми уже знаходимся в стані війни й повинні керуватися тверезістю, збільшуючи свій відрив від сучасної популярної культури, щоб бути готовим мужньо свідчити за Христа, аж до мучеництва», - пише отець-блогер.

Отець Поуп, наводячи цитату Святого Письма «Благослвоеннйи Господь, моя скеля, що руки мої вчить війні, а мої пальці – бою» (Пс. 144,1), наголошує, що це не війна тілесна, а війна духовна і моральна. І щоб бути готовим у цій війні, наша боротьба, на думку автора «…має включати чіткий список помилкових вчень, а також вміння чітко, в любові нести світло істини проти помилок».

Сьогодні в католицьких парафіях, на думку вашингтонського монсеньйора, панує атмосфера свого роду сором’язливості й спокою, панує страх «спірних» питань, страх щоб хтось не образився… «Але зараз не час носити м’яку одежу», - підносить свій голос автор проти такої духовної сонливості й ліні.

Католицька Церква в США у 70-90х роках ХХ століття переживала період «привабливого католицтва». Люди, які пам’ятають цей час, пам’ятають, як католицькі парафії в Америці приваблювали людей: «Приїздіть і отримайте досвід нашої гостинності й теплоти». Тоді, найбільшим бажанням католицьких громад було безконфліктно вписатися в суспільство й отримати статус «нормальних», щоб бути прийнятими американською культурою. І це, на думку автора, американським католикам вдалося.

«Церковна архітектура та інтер’єри стали мінімалізовані. Мова богослужінь і музика спрощеними. Марійські процесії, процесії з Найсвятішими Тайнами й багато інших видимих проявів віри зникли. Навіть Розп’яття були замінені розпливчатими зображеннями Воскресіння Хрстового. Було зроблено акцент на те, щоб людина почувала себе комфортно і утверджено, а не «пригнічена» складними завданнями. Проповідь була зведеною до безпечного вмовляння берегти оточуюче середовище і не забруднювати його, не судити і не проявляти нетолерантність і т.д..» - пише о. Поуп.

«Ми, які повинні бути  світлом світу, тими, з кого Христос випромінює своє світло, вважали за краще, приховати це світло під глечиком і зачаїтись. Руїна наших сімей і культури життя є свідчення помилковості такої поведінки придушення істини. Більш аніж будь-коли до тепер ми покликані бути відмінними від оточуючої культури, не відмовлятись від критики і закликів до реформи. Більш аніж будь-коли до тепер наша віра повинна яскраво і чітко сяяти в наших церквах і громадах. І якщо світ, який звик до темряви, називає наше світло суворим, то нехай так і буде. Якщо наше світло не світить, тоді нема жодного світла. Наша католицька віра є єдиною і останньою надією для світу. Так було завжди», - описує теперішній стан речей американський священик-блогер.

«Простіше кажучи», - продовжує монсеньйор Поуп – «настав час коли духовенство має підготувати себе і народ Божий до жертв. Прагнути компромісу з теперішньою культурою є неможливо».

На думку вашингтонського священика, конфлікт між сучасною культурою і католицькою вірою уже йде. І, якщо ми хочемо зберегти свою католицьку віру, то маємо бути готовими уже найближчим часом страждати за неї.

«Ми знаходимся в стані війни за наші душі й душі людей, яких ми любимо. Ми знаходимся в стані війни за душу культури і нації. І як будь-який військовий ми повинні тренуватися, щоб добре вміти боротися. Ми повинні вивчати нашу віру і бути максимально відданими Христу, більш як будь-коли до тепер. Ми повинні знати свого ворога, його тактику і стратегію. Ми повинні бути готовими страждати за свою віру і навіть віддати своє життя за Христа.

Ми повинні змінити себе і надати можливість кожному отримати чітке уявлення про нашу віру. У наші проповіді має повернутися чіткий заклик до особистого навернення і боротьби за душі. Ми повинні перестати легковажно ставитись до гріха, до зневаги закону Божого в наших сім’ях і громадах», - закликає о. Поуп.

«Наш єпископат також мав би зайняти іншу позицію, оскільки, виглядає на те, що наші єпископи сьогодні зацікавлені більше в захисті, як у заклику до католиків піти у бій. Здається, що і священики теж не хочуть закликати людей до чого-небудь складнішого й незручного. Виникають асоціації з євангельським моментом коли св. Петро намагається вберегти Ісуса від Хреста. Тоді Петро сказав: «Нехай це не станеться з Тобою!». Тоді Ісус гостро скартав Петра, сказавши, що він думає про людське, а не про Боже і тим служить сатані.

А що з нами? Церква не відважується закликати людей прийти на Месу, якщо свято випадає в понеділок, або в суботу. Це мабуть занадто багато – просити людей прийти до церкви два дні підряд. Якщо це так, то хто ж тоді закличе людей протиставитись і енергійно протестувати проти несправедливих і злих законів, навіть якщо це означатиме штраф чи навіть ув’язнення? Сьогодні важко уявити, що більшість духовенства будуть готовими до такого, або навіть наблизяться до такої готовності. Єпископів і священиків які роблять такі заклики вважають безрозсудними і невторопними у таких сором’язливих і м’яких часах, як наші. Без сімніву підніметься ґвалт: «Поки що не час для таких речей!».

«Але як не зараз, то коли?» - запитує американський священик-блогер.

«Письмо говорить: якщо труба не звучить чітко, то хіба хтось буде готуватися до бою?» (1 Кор. 14,8). Без заклику отців та інших провідників заклики не озвучать самих себе. Так духовні батьки мусять готувати своїх дітей до кар’єри свідчення. І це потрібно робити зараз, щоб приготувати їх до важких днів, які є попереду; днів, які включатимуть утиски і переслідування, а навіть і мучеництво тих, хто хоче залишатися вірним Христу.

Можливо я помиляюся. Я сподіваюсь на це. Але ми, як Церква, не можемо більше сидіти склавши руки, сподіваючи, що все це розсмокчиться само собою, що чарівним способом усе стане чудовим. Як культура, а навіть і як певні частини Церкви, ми сіяли вітер – тепер пожинаємо плоди цього», - констатує о. Поуп.

«Багато хто зараз полюбляє критикувати Церкву минулого за найменші недоліки. Але мені цікаво, як у майбутньому члени Церкви будуть дивитися на Церкву нашого часу. Оглядач Джозеф Собрен поставив це питання 15 років тому і написав: «Католики майбутнього не будуть нас звинувачувати в надмірній ревності. Вони будуть в шоці від нашої байдужості, нашого боягузтва під виглядом толерантності, нашої розхлябаності, нашої готовності підтримати єресь, святотатство, богохульство, аморальність навіть в середині самої Церкви, нашого прагнення «злизатися» із світським світом…». Так, я теж від цього у шоці.

Від св. Петра до св. Константина було 33 Папи. Тридцять із них померли мученичою смертю, два – на засланні. Було замордовано безчисла духовенства і мирян. Важко зараз уявити Церкву на Заході готовою до таки х терпінь. Наші брати і сестри в бідніших частинах світу не тільки готові вмирати за Христа, але й вмирають. Але мені цікаво: чи після стількох років комфортного католицизму середньостатистичний американський католик з духовенства чи мирян будуть готові на таке?

Настав час переобладнання. Настав час приготування до гонінь, які стають усе відвертішими із місяця в місяць, із року в рік. Рухи темряви, які прийшли під прапорами толерантності, ніколи не збиралися бути толерантними. Вони все ближчі до влади. Вони прагнуть встановити кримінальну відповідальність за будь-що і для будь-кого, хто чинить опір їхньому світогляду. Вони уже не толерують нас. Релігійна свобода сходить нанівець. Її дотримання стає необов’язковим. Федеральні суди усе частіше на стороні войовничих секуляристів і активістів…

Коли ми, як Церква, нарешті скажемо чиновникам, які вимагають від нас дотримання законів зла: «Ми не будемо цього дотримуватись. Ми не будемо вам платити. Якщо ви прагнете забрати наші будівлі, ми надамо цьому максимального розголосу, але як і раніше ми не будемо дотримуватись цих законів. Якщо ви нас заарештуєте – ми підемо в тюрму, але не здамося. Ми будемо проти законів зла. Ми не будемо співпрацювати із злом!».

На сьогоднішній момент більшість із нас не може собі такого уявити. Тихі компроміси, підкилимні договорняки будуть серйозною спокусою для Церкви, яка буде погано приготованою до переслідування.

Називайте мене панікером, називайте мене ідеалістом, але я сподіваюся, що ми віднайдемо свою твердість, поки ще не занадто пізно. Як правило, Святе Письмо говорить про збереження вірного остатку, у день, який має прийти. Я прошу Бога, щоб мені бути частиною цього вірного остатку. Чи ви готові будете приєднатися до цього остатку? Молімося і розпочнімо підготовку вже зараз. Тільки наша тверда віра може врятувати нас і тих, кого ми любимо. Молімося за тверду і відважну віру»,- завершує о. Поуп.

Монсеньйор Чарльз Поуп на даний момент є деканом і священиком Вашингтонської Архиєпархії. Він провадить особистий щоденний блог на сайті Вашингтонської Архиєпархії, часто дописує в душпастриських часописах, провадить чисельні духовні конференції для священиків і для мирян.

Джерело:    Воїни Христа Царя

25.08.16

25.08.2016р. Б. / Джордж Сорос планував дати 1,5 млн. «Planned Parenthood»

Скандал з перепискою американського мультимільярдера Джорджа Сороса, яка потрапила до Інтернету, набирає оборотів. Як випливає з переписки Джордж Сорос та його Фундація Відкрите суспільство планували надати власнику найбільшої мережі абортивних клінік у США «Planned Parenthood» 1,5 млн. американських доларів у випадку припинення федерального фінансування цього абортивного гіганта, інформує «LifeSite».

Відповідно до документів Сорос закликав надати згадані кошти, оскільки на той момент «Planned Parenthood» уже був вичерпав кошти на лобіювання на своїх адвокатів, антикризовий менеджмент та замовні матеріали у ЗМІ на свою користь.

Інші документи свідчать що «Planned Parenthood» не займається тим чим декларує – жіночим здоров’ям, а концентрується виключно на питаннях жіночої контрацепції і аборти. 

Джерело:    Воїни Христа Царя

25.08.2016р. Б. / Пренатальна діагностика є загрозою для життя ненароджених дітей

Німецькі єпископи застерігають перед проведенням пренатальних тестів, які швидко виявляють вади дитини, в тому числі і синдром Дауна. За словами єпископів, масове застосування пренатальної діагностики приведе до селекції людських істот і до збільшення кількості абортів.

У НІмеччині живе понад 50тис. людей з синдромом Дауна. За різними даними, дев'ять з десяти жінок вибирають аборт, якщо пренатальна діагностика виявила вади в ненароджної дитини.

24.08.16

24.08.2016р. Б. / Глава УГКЦ: «Глибинне відчуття Бога характеризує українську душу» (+VIDEO)

Ми, як патріоти, пишаємося всім тим, що може свідчити всьому світу і нам самим, що ми, українці, чогось варті, що наш національний, духовний, культурний та релігійний потенціал набагато більший, ніж ми уявляємо. Тому очевидно, що дооцінення власних сил – це дорога до того, щоб навчитися любити і пишатися своїм.

Я мав нагоду побачити те, що ми називаємо силою українського духа, що виявляється в наших людей у різних країнах – в тих людей, які є українцями у другому чи третьому поколінні, але живуть далеко від української землі. У них є щось таке, що об’єднує всіх і навіть тих, які вже не говорять українською.

Поділився думками Глава УГКЦ Блаженніший Святослав щодо того, що таке патріотизм, націоналізм і чим українцям варто пишатися у прямому ефірі нового інтерактивного проекту «Живого ТБ» «Відкрита Церква» 23 серпня.

На переконання Глави УГКЦ, глибинне відчуття Бога насамперед  характеризує українську душу. «Вражає внутрішня глибока відкритість серця українця на божественне, навіть коли людина не розуміє, до чого її серце спонукає. Шукаючи Бога, вона починає співати, творити, тобто в мистецтві прагне знайти вічну Божу любов і красу», – пояснив він.

Предстоятель Церкви навів приклад українців, які оселилися в Південній Америці: «Коли вони будували українську колонію посеред лісу, то найперше зводили церкви. Тож ми є спадкоємцями того високого шляхетного українського духа, який відкриває в нас глибинні джерела християнського патріотизму».



23.08.16

23.08.2016р. Б. / Науковці в черговий раз ствердили, що гендерна теорія (ідеологія) науково необґрунтована

Новий спеціальний звіт «Сексуальність і гендер», опублікований часописом «The New Atlantis», розглядає близько 200 рецензованих наукових досліджень стосовно сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності та стверджує, що ключові твердження, прихильників «прав» ЛГБТ та гендерної теорії, в тому числі переконання, що гомосексуалістами народжуються, наукою не підтверджуються, повідомляє «National Catholic Register».

Звіт підписують д-р. Лоуренс Маєр (науковець Департаменту психології Університету Джона Хопкінса, професор статистики і біостатистики Арізонського університету) і д-р. Пол Макх’ю (професор психіатрії і людської поведінки Університету Джона Хопкінса, який пропрацював 25 років на посаді головного психіатра в головній лікарні Джона Хопкінса).  

У звіті заперечується теорія, що статева ідентичність, яка не відповідає фізіологічній статі, є вродженою. Тобто, не існує жінки полоненої в чоловічому тілі, а ні чоловіка полоненого у жіночому тілі.  У звіті також заперечується потреба хірургічного чи гормонального втручання в організм дітей, які ідентифікують себе як трассексуалів, на тій підставі, що згідно з дослідженнями науковців, діти переростають ідентичності, які конфліктують з їхньою біологічною статтю.

У передмові до звіту д-р Маєр представляє «Сексуальність і гендер», як наукову роботу, а не політичний маніфест. Д-р. Маєр пише, що до написання звіту його спонукала серйозне занепокоєння з приводу несприятливої ситуації із здоров’ям ЛГБТ громади в США.

Д-р. Маєр підкреслює свою зростаючу стурбованість, тим що гендерна ідеологія чинить вплив і на серйозних академічних дослідників, а також витворюється у наукових колах атмосфера, яка піддає остракізму дослідників, які наважуються не погоджуватись із гендерною теорією.

Наука не підтверджує вродженість гомосексуалізму

У своєму звіті автори демонструють розбіжності між реальними науковими даними і непідтвердженими теоріями. З одного боку вони вказують на наявність наукових досліджень однояйцевих близнюків, що вказують на деяку роль генетичного фактору в розвитку сексуальної орієнтації, але одразу вказують, що ці дослідження близнюків, аж ніяк не є доказом генетичної зумовленості сексуальної орієнтації. Як зазначають науковці, дослідження близнюків лише дають підставу говорити, що люди певних генетичних профілів можуть розвинутись у геїв, або мати схильність до гомосексуальної поведінки.

Автори звіту вказують на наявність причинно-наслідкового зв’язку між досвідом сексуального насильства у дитячому віці, знущання однолітків та негетеросексуальної орієнтації. Але автори звіту одразу ж вказують на необхідності подальших досліджень, щоб уточнити цей зв’язок.

У звіті також зазначається, що на формування гомосексуальної поведінки також має вплив і суспільне середовище та його цінності. Так молоді люди, які відвідують коледж і проживають у місті, мають більший шанс сформуватися, як гомосексуалісти, аніж їхні однолітки у сільській місцевості, які не вступили в коледж.  

Автори звіту застерігають від сучасної наївної віри у те, що визнання себе геєм, позбавляє психічного дискомфорту. Навпаки, стверджується у звіті, що саме між членами ЛГБТ спільноти неймовірно високий рівень проблем з психічним здоров’ям і надзвичайно високий рівень сексуального насильства.

Так для прикладу, 41% трансгендерів зробили спробу самогубства, в той час, як цей показник серед решти населення США становить усього 4,6%. Деякі автори висунули теорію соціального стресу, тобто, погане психічне здоров’я транссексуалів вважається наслідком дискримінації, з якою вони стикаються у суспільстві. Автори звіту вважають, що це не зовсім так, адже на сьогодні трансгендери доволі добре захищені в США від дискримінації. Автори звіту також наголошують, що сьогодні можливість надати належну психологічну допомогу негетеросексуальним особам є на неймовірно низькому рівні, що, на їх думку, вказує на помилковість соціальних та психологічних теорій, які на даний момент пояснюють високий рівень проблем із психічним здоров’ям у негетеросексуальних людей.

Гендерна теорія є науково необґрунтованою

У доповіді заперечується наукова обґрунтованість академічної гендерної теорії. «Розвиток феміністської теорії у другій половині ХХ століття зміцнив переконання, що гендер – це суспільна конструкція. Що у свою чергу призвело до закликів до гендерної декнострукції, з метою створення суспільства, в якому статева анатомія не має жодного впливу на суспільну та сексуальну поведінку людини», - зауважують автори. Сьогодні Фейсбук надає можливість користувачам обрати 58 гендерів для їхніх профілів у цій соцмережі. Проте, саме біологічна стать, з її репродуктивними даними, являє собою незмінний, фіксований аспект людської природи.

«Наукове визначення біологічної статі, майже всіх людських істот, є виразно бінарним і стабільним. Що відображає основну біологічну реальність і не може бути змінена шляхом хірургічного втручання, або суспільної обумовленості», - йдеться у звіті - «На противагу цьому, гендерна ідентичність є соціально-психологічною концепцією, яка є невизначеною і не має ніяких наукових доказів того, що вона є вродженою, біологічно фіксованою властивістю».

Факти біології людини не слід поспіхом відкидати, попереджають автори звіту, щоб осягнути поставлені суспільні цілі.

Щоб проілюструвати свою точку зору, вони приводять приклад однієї з лікарень, де протискувалось видалення слаборозвинених чоловічих геніталій немовлят чоловічої статі і заміни їх на жіночі, хірургічно конструйовані геніталії. Батьки відповідно виховували їх як дівчаток. Проте, через кілька років, виявилось, що пацієнти такого хірургічно втручання, самі себе ідентифікують як осіб чоловічої статі.

«Абсолютно ясно, що біологічна стать не є концепцією, яка може бути зведеною до штучного визначення на основі природніх чи хірургічно конструйованих зовнішніх статевих органів», - твердять автори звіту. 

Джерело:    Воїни Христа Царя

22.08.16

22.08.2016р. Б. / Організація американських держав стає на рейки ЛГБТ ідеології

На минулому тижні Організація американських держав, на ініціативу Уругваю, внесла до своїх зобов’язуючих документів зауваження стосовно «прав» ЛГБТ осіб Глобальної конференції по правах людини 2016, яка минулого року відбулася у Монтевідео, інформує «LifeSite».

Ця глобальна конференція відбулась в організації міжнародної групи «Equal Rights Coalition», чиїм завдання є сприяння ЛГБТ програмам у всьому світі.

Генеральний секретар Організації американських держав Луїс Альмагро зазначає, що «права» ЛГБТ уже захищені Міжамериканською конвенцією по боротьбі з усіма формами дискримінації, яка забороняє будь-яку дискримінацію за ознакою сексуальної орієнтації чи гендерної ідентичності. Цей документ Альмагро вважає зобов’язуючим для всіх країн-учасниць Організації американських держав, попри те, що він не був ратифікований жодною країною-учасницею організації.

Джерело:    Воїни Христа Царя

19.08.16

19.08.2016р. Б. / Джордж Сорос і його Open Society Foundations провадять велику кампанію просування абортів у світі

Як ми уже повідомляли, у світову мережу Інтернет просочилися листи американського мультимільярдера Джорджа Сороса, з якого ліберальні ЗМІ ліплять образ доброчинця, та його міжнародної мережі Open Society Foundations. Частина документів свідчить про сатанинські плани «доброчинця» та його мережі на розповсюдження дітовбивства у світі. Американська католицька інформаційна агенція CNA опублікувала статтю на цю тему.

За інформацією поважного видання, Джордж Сорос та його Open Society Foundations намагаються перетворити католицьку Ірландію на полігон випробовування моделі скасування в католицьких країнах законів, спрямованих на захист людського життя. В Україні Open Society Foundations діє, як Міжнародний фонд «Відродження», який є офіційним партнером Українського католицького університету у Львові. 

Як свідчать документи Open Society Foundations розробила трирічний план для Ірландії, який мав би призвести до скасування ірландських законів, які захищають людське життя від моменту зачаття, аж до його природнього завершення.

«Перемога над одним з найбільш обмежувальних законів у світі не може не вплинути на інші традиційно католицькі країни Європи, як наприклад Польща, а також не може не забезпечити необхідний доказ того, що зміни можливі навіть у дуже консервативних країнах», - йдеться у цьому трирічному плані.

Документ також розглядає боротьбу за легалізацію аборту в Замбії, Нігерії, Танзанії, у Латинській Америці та Європі.   

Документи свідчать про фінансування в Ірландії через Open Society Foundations кампанії за «право» на аборт, яку провадить ірландське відділення Amnesty International та Ірландська асоціація планування сім’ї.

Заступник голови Ірландської групи «Pro-Life Campaign» Кора Шерлок наступним для CNA прокоментувала діяльність Open Society Foundations в Ірландії: «Навіть сама ідея про те, що іноземна організація фінансує і організовує в Ірландії групи, які просувають аборт, являє собою грубе втручання у внутрішні справи Ірландії і повне презирство до ірландського народу». 

У свою чергу представник Open Society Foundations для CNA підтвердив автентичність документів

Джерело:    Воїни Христа Царя

16.08.16

16.08.2016р. Б. / Сексуальна інтеграція

Спілкуючись зі своїми однолітками, я неодноразово помічав той факт, що більшість із них практикують дошлюбне статеве життя, мало того вони цим хваляться, хлопці горді з того, скільки у них було дівчат, а дівчата між собою люблять попліткувати про те, хто із хлопців кращий в ліжку.

Та ще гіршим є те, що не лише мої однолітки (20-30рр.), але іще зовсім діти (13-17рр) практикують такий стиль життя. Часто трапляється так, що молоді люди почувши про цнотливість свого друга чи подруги починають її (його) висміювати, мовляв ти відсталий(ла). У сучасної молоді прийнятими є вільні стосунки. Але це є нічим іншим, як злочином супроти власної природи.

Як жінка зможе миритись із тим, що її чоловік в любий момент може піти до іншої, або навпаки, як чоловік прийме той факт, що його жінка належить кільком чоловікам. Навіть якщо зовні він і вона миритимуться із тим, то рано чи пізно їх нутро збунтується супроти такої поведінки партнера. А які наслідки це матиме на їхніх дітях. Чи зможе людина, яка виросла у такі «сучасній сім’ї» створити здорову, адекватну спроможну на існування сім’ю? Це малоймовірно, або і взагалі неможливо.

Виною всьому не тільки так звана сексуальна революція, яка у другій половині минулого століття, але брак статевого виховання, у тому числі надзвичайно вагомими є недоліки радянського і пострадянського статевого виховання, а точніше його відсутність.

Головна ідея сексуальної революції, нібито, полягала у тому, що проінформовані про всі сторони статевого життя підлітки, діти і навіть дорослі не робитимуть тих же помилок, що і їхні попередники, які виховувались у зовсім іншому дусі. Але насправді сексуальна революція не лише пропагує сексуальну вседозволеність, але сприяє деморалізації суспільства. Виховання дореволюційної епохи полягало у тому, що ТАКІ справи залишались для дорослих. Якщо зважити на те, що світське виховання розділяє саму природу сексу і виносить на загал лише її фізичну частину, то можна зробити простий і логічний висновок, що такий підхід тільки усугубляє ситуацію і ранить і без того зранену наслідками первородного гріха людську сексуальність.

Людська сексуальність складається із трьох однаково і тісно взаємопов’язаних частин – духовної, психологічно-емоційної та фізичної. Якщо розділяти їх, то станеться невідворотна катастрофа. Людина створена з тілом, душею і духом, отже вона є істотою інтегральною і спроба відділити якусь частину від самої сутності людини має непоправні наслідки. Я не кажу, що секс – це зло. Однозначно – це один із найпрекрасніших дарів від Бога людині, адже він служить не лише найяскравішим, найприємнішим для людини досвідом, але і створенням чогось нового. Безумовно чоловік будучи у шлюбі не грішить із жінкою. Ідучи у спальню до жінки він іде на зустріч із Богом через свою дружину. У випадку, коли люди благословенні Богом таїнством подружжя і вступають у статеві стосунки, вони стають компаньйонами Бога, в такий спосіб вони приєднуються до таємниці сотворення, адже вони творять нове життя.

В епоху коли діти думали, що їх приніс лелека і мама знайшла їх у капусті, а дорослі уникали ТАКИХ тем, бо вони вважались непристойними було набагато менше розводів, розбитих сердець небажаних вагітностей, абортів та інших лих.

Сучасний світ кричить про чуттєвість сексу, все частіше слово кохатись вживається у сексуальному контексті. Існує такий вислів – «полюбила і віддалась». Але любов у сучасному світі – це лиш ті скороминущі почуття ейфорії і закоханості, що виникають у молодих людей при зустрічі із привабливим представником протилежної статі. Тобто про істинну любов ніхто не говорить. Якщо так, то полюбила в даному контексті можна розуміти так – «мені сі захотіло, я не втерпів(ла) і так сі стало, що скоро ми станемо батьками, хоча самі ще зовсім діти». Виною таких ситуацій часто є брак статевого виховання. Якщо б людина змалечку знала, що існують певні проблеми, і якщо б батьки навчили її боротись із ними, то думаю у світі було б набагато менше абортів і небажаних дітей. Поняття шлюбу по коханні з’явилось приблизно в епоху В. Шекспіра. До того нікому навіть в голову не прийшло б, що наречені повинні кохати один одного. Батьки між собою вирішували хто буде кращою партією для їхньої дитини. І не дивлячись на те, що наречені добре навіть не знались, про розводи не йшло навіть мови. Сім’ї були багаті дітьми. Чоловік поважав і любив свою дружину, а вона у відповідь любила і піклувалась про свого чоловіка. Саме в ту епоху людям була притаманна любов. Любов, як вибір, а не скороминуще почуття. Як не дивно, ніхто не був фахівцем у сексуальній сфері і діти звідкись брались. Колись я чув, що у вікторіанські часи в Англії все сексуальне виховання зводилось до того, що перед шлюбною ніччю мати казала доньці: «Закрий очі і думай про Англію». Зараз це звучить смішно, але ж тоді жінки народжували і по четверо, п’ятеро і більше дітей. Розлучень, як таких майже не було. Над цим варто задуматись. Без сумніву, навіть коли молоде подружжя і справді люблять одне одного, моляться і живуть з Богом, то у них можуть виникати певні інтимні проблеми, але про них вони можуть поговорити із лікарем, психологом, чи духівником. Необов’язково бути суперобізнаним  у цій сфері.

Все ж, якщо задуматись то в сучасному світі вже давно не є актуальні розповіді про лелек і капусту. Навіть кількарічні діти знають, що до того, як вони з’явились на світ, вони були у мами в животику. Важко відгородити дитину від світу, який лише і гуде «кохання, секс, вседозволеність, контрацептиви і т.д.» переглядаючи телевізор, чи сторінки в інтернеті завжди десь промелькне реклами презервативів, прокладок та інших інтимних засобів. Часто дитина не загострює на цьому уваги, але якщо ж все ж сталось, що дитина дала вам таке питання не варто лякатись, відмахуватись або ще гірше ігнорувати її запитання. Якщо не ви розкажете їй, то це зроблять за вас її друзі. Найгірше є те, що вони не уникнуть вульгарних подробиць, або ще гірше інформація буде не лише вульгарною, але і неправдивою. Частіше за все дитині достатньо короткої і стислої інформації, без особливих подробиць. Цієї відповіді їй буде достатньо на деякий час. Поступово додаючи деталі, а це залежатиме від рівня і швидкості дорослішання дитини, ви сформуєте її правильне бачення людської статевості. І навіть, якщо вона отримає якусь неправдиву або не зовсім правдиву інформацію від однолітків, то вона не боятиметься поділитись та обговорити її із вами, адже довірятиме і знатиме, що ви все ж більше освічені у даних питаннях ніж діти із кола її друзів.

На мій погляд статеве виховання повинне починатись ще змалку у сім’ї. А не тоді, коли будучи підлітком людина отримує, часто неправдиву, інформацію про те, звідки беруться діти від своїх однолітків. статеве виховання розпочинається ще задовго до періоду формування особистості. Воно розпочинається ще тоді коли дитина ідентифікує себе у сім’ї. Така ідентифікація відбувається у період початку самоусвідомлення. Поступово дитина відкриває себе, матір, батька і навколишній світ. Найперше – власне тіло, а разом з тим і статеву сферу.

Також необхідність у статевому вихованні виступає як основна частина сексуальної інтеграції. Такий процес не може відбуватись спонтанно і потребує участі як батьків, так і молодої людини. Людина не народжується із запрограмованою в ній функцією статевості, як це із сексуалізмом тварин, котрий є частиною важливих для їхнього виживання інстинктів. Коли закінчується статеве виховання? У певному сенсі статеве виховання продовжеється ще довго після настання зрілості. Сексуальність є надзвичайно делікатною сферою життя і потребує постійного самовиховання, дисципліни і вдосконалення.

Завдяки статевому вихованню людина відкриває свою сексуальність, як життєве завдання.  Із своїм зародженням у людині, статева свідомість стає покликанням для людини, вона вимагає також самовиховання і важкої роботи над собою, щоб статевість стала інтегральною частиною усіх людських потреб і стремлінь. Тільки так сексуальність стане мовою кохання між двома людьми та способом гідного передавання життя. Статеве виховання не обмежується знаннями лише про фізіологічні особливості обох статей. Насамперед воно повинне готувати людину до зрілих, людських взаємин, які повинні базуватись не на почутті закоханості, а на взаєморозумінні, повазі, самопожертві і самовіддані одне одному та Богові. Ніякі взаємини між людьми не будуть здоровими без Божої присутності в них. Завданням чоловіка є неусипне вдосконалення розуміння потреб, переживань, бажань і поглядів своєї дружини, а також якщо не удосконалення, то хоча б підтримування своєї «чоловічості». У той же час дружина також повинна всіма силами старатись зрозуміти свого чоловіка, а також старатись не втратити своєї жіночності. Особливо це нелегким є у перший рік спільного життя, коли у домі все ще триває боротьба за місце «господаря в домі». У християнській сім’ї головою повинен бути чоловік. На жаль у сучасному світі існує тенденція до нівелювання різниці між чоловіком і жінкою. Через брак фінансів жінки все частіше повинні працювати на рівні із своїми чоловіками, щоб утримати свою сім’ю. такий стан речей спотворює природню роль жінки. Без сумніву жінка може робити власну кар’єру, але вона не повинна забувати, що перш за все, вона є дружиною і матір’ю.

Стихійним лихом у сучасному світі є не лише розділення інтегральної сутності сексуальності, але і тотальне нівелювання різниці між чоловіком і жінкою. Найбільша різниця між чоловіком і жінкою полягає не тільки у фізіологічних відмінностях, але і у способі бачення світу. Жінка сприймає світ чуттєво та через призму емоцій. Вона інтуїтивно покликана відрізняти добро від зла. Вона своїм впливом покликана єднати сім’ю. Чоловік натомість керується логікою та розрахунком. Він покликаний шукати підтвердження, факти і грунтовні відповіді на ті чи інші питання.  Чоловік прагне до пошуку та проголошення правди.

Статеве виховання повинне закласти в людині почуття відповідальності за життя не лише її, а й її майбутнього супутника життя та їхнє потомство. Люди повинні усвідомити, що не тільки її фізичне тіло потребує їжі, але і дух її, також потребує підзарядки. Такою підзарядкою є молитва, особливо спільна сімейна, також особиста, приступання до Таїнств Сповіді і Причастя.

Якщо молоде подружжя починаючи спільне життя почнуть його з Бога і під Його благословенням, то докладаючи також власні зусилля вони побудують міцну, здорову і щасливу християнську сім’ю.

Дамян Вільчинський

Джерело:    Воїни Христа Царя

12.08.16

12.08.2016р. Б. / Виставка про антихристиянські переслідування на християнському форумі в Ріміні

Не можна обмежитися лише реакцією на події, що діються у нас перед очима. Антихристиянські переслідування стали явищем, яке не слід недооцінювати, воно заслуговує на постійну нашу увагу. Папська Фундація «Допомога Церкві в потребі», яка вже майже 70 років реєструє випадки християнського мучеництва в усьому світі, цього року представлятиме це явище під час щорічного Мітингу за дружбу між народами, який від 19 до 25 серпня 2016 р. відбуватиметься в італійському місті Ріміні.

«Ваша стійкість є мучеництвом, плодоносною росою». Ці слова з відеопослання Папи Франциска до іракських християн з нагоди Різдва 2014 року, є темою виставки, присвяченої антихристиянським переслідуванням, яку фундація «Допомога Церкві в потребі» приготувала на один із найбільших у світі християнських форумів, який наприкінці серпня рік-річно збирає кількасот тисяч активних християн. Експозиція, що займатиме приблизно 400 квадратних метрів, не обмежуватиметься так званими «далекими» переслідуваннями, але також вказує й на ті, які дедалі частіше трапляються поблизу наших домівок. Тож поряд з терактами, як той, що скоєно під час великодніх свят у Лахорі в Пакистані, будуть представлені свідчення про нещодавні події в Європі.

Приготування виставки тривало понад півроку. Разом з панорамою страждань, яких зазнають християни, та порушення релігійної свободи, що трапляється в усіх частинах світу, відвідувачі матимуть змогу призадуматися над переслідуваннями, потрапивши у реалістичне відтворення певних обставин. У цьому допоможуть особливі екскурсоводи – священики та миряни переслідуваної Церкви.

Від Нігерії до Північної Кореї через Ірак, Сирію, Пакистан і Китай… На виставці можна буде побачити, де віра в Христа може коштувати життя. Предметом експозиції стануть як переслідування з боку тоталітарних режимів, так і жахіття, скоювані представниками фундаменталістських течій, пригадуючи про єгиптян, зарізаних представниками ІДІЛу в Лівії, студентів, вбитих в університеті в Ґаріссі, черниць, замучених в Ємені, вимушене виселення християн в Іраку.

Але крім викривання випадків переслідування, «Допомога Церкві в потребі» має намір вказати чіткі та конкретні відповіді на жахіття, представлені подіями, як нещодавнє звірське вбивство священика в храмі на півночі Франції. Від часу свого заснування, фундація реагує на прояви варварства, відбудовуючи те, що руйнує фундаменталізм. Наприклад у Бангладеші, завдяки пожертвам родини Сімони Монті, однієї із жертв теракту в Даці, буде споруджено нову церкву.

Упорядники виставки зазначають, що тепер, коли в Європі відбуваються напади на храми та гинуть священики, подібно до того, як це відбувається на Близькому Сході, вже більше неможливо відвертати погляд від переслідування християн. Відтепер вже не існує виправдання незнанню про трагедії, які наші брати й сестри у вірі переживають в усьому світі.

10.08.16

10.08.2016р. Б. / Секуляризм в Українському Католицькому Університеті

Адаптований переклад статті «Secularism at the Ukrainian Catholic University» у Crisis Magaine, 23.09.2015р.

Не можеш догоджати одночасно і Богу і світу. 
Вони абсолютно відрізняються один від одного своїми думками, 
своїми бажаннями і своїми діями.  
(св. Іван Віанней)

Маю доброго знайомого львів’янина, який разом із західноєвропейськими спонсорами працює над проектами, покликаними покращити місцеве правове та громадянське самоврядування. Він розповів мені про тиск, який відчувають місцеві урядовці включити до плану проекту, наприклад, західноєвропейську «гендерну політику».

На зустрічі учасників програми «Фулбрайт» у Києві американська вчена, вразила мене та мою п’ятнадцятирічну дочку, хвалькувато заявивши, що незабаром її відвідає «дружина». Ця жінка вірить, що це питання дуже важливе для українців. Пізніше, в ході обговорення, інша американка поділилась пригодою, яка трапилася у поїзді із нею та людьми, з якими вона подорожувала. Цигани, наче, загіпнотизували їх та вкрали увесь їхній багаж. Цілком серйозно вона додала, що тепер вивчає різні забобонні засоби, які «захистять» її від подібних ситуацій у майбутньому.

Коли настала моя черга, я зазначив, що Український католицький університет (УКУ) на даний момент веде боротьбу за свою католицьку ідентичність перед обличчям таких небезпек як: порнографія, евтаназія, аборти, гомосексуальні «шлюби», тощо і, що причиною цих небезпек є ментальність спрямована проти життя та на деградацію гідності. Ненависть в очах цих жінок могла б заледенити навіть холодне серце Путіна. Томас Молнар, католицький філософ, історик і політолог попередив нас про це... і це те, у чому я переконаний – позиція України надто слабка у цій боротьбі:

          "Сьогодні, законодавчі органи усіх країн, які колись були християнськими, приймають закони, що підносять гріх до норми, і роблять це у соціальному кліматі, який або просякнений байдужістю до моральних проблем, або ж насправді приймає та просуває ці аморальні рішення."

Тому не дивно, що тиск, аби західноєвропейська маніпуляція соціальною політикою була прийнята, набирає в Україні обертів… та підживляє пропаганду Путіна, яка зловтішно заявляє: «А ми ж вас попереджали».

Дивно те, що голос УКУ в питаннях захисту життя дуже тихий хоча УКУ і не є зовсім німим.

Проте, якщо розібратись, і це не є дуже дивним. Один львівський священик поділився зі мною своїм занепокоєнням, що УКУ, в світлі недоречної гордості, може вважати себе імунізованим до таких небезпек через свою східну богословську традицію. Більше того, нещодавно о. Петро Ґаладза поскаржився: «Проблема морального збочення є поширеною та катастрофічною. Українська Греко-Католицька Церква (на Заході) уже давно змирилася із секуляризмом і ми сьогодні бачимо плоди цього… На багатьох наших парафіях діючою є релігія етнічності».

Владика Борис Ґудзяк, Президент УКУ, більше ніж шість років тому, і багато разів після того, був попереджений, що директор з питань розвитку Українського католицького освітнього фонду UCEF, розташованого у Сполучених Штатах та Канаді, заявляв моїй дружині та мені, що «Церква помиляється» і «гомосексуальний «шлюб» є природнім та повинен бути дозволеним». Занепокоєння викликає те, що ця ситуація, очевидно, не була вирішена, незважаючи на чітку протилежність до Вчення Католицької Церкви, принаймні, по цьому питанні, але мабуть і по інших проблемах захисту життя.

Турбує також і потенційна небезпека, що РПЦ отримає перевагу від такого довготривалого недогляду, як і потенційного гріха занедбання. На початку 2015 року УКУ потряс скандал через те, що на тимчасовій основі було найнято інструктора, який хизувався своєю гомосексуальністю. Віце ректор УКУ, Мирослав Маринович, підлив масла у вогонь, написавши лобістського листа, в якому висловив такі помилкові твердження:
           «Але мусимо розуміти, що на цьому етапі ми не досягнемо чіткості, бо нечіткою є сама позиція Церкви в питаннях сексуальної етики. Це добре засвідчило інтерв’ю з папою Франциском, яке залишило виразне враження розмитості. Маємо зрозуміти, що ця розмитість іде не від чиєїсь невторопності, а від того, що в цьому розмитому місці Господь підводить нас до якоїсь іще невпізнанної правди, до ще не осягнутої синтези». (Виділено)
Більше того, пан Маринович усно, а інші по Фейсбуці охарактеризовували «радикалами» та «фундаменталістами» тих, хто виявляв щиру стурбованість з приводу його «розмитості правди».

Подібний скандал потряс УКУ ще раз у червні 2015р., коли троє викладачів, включно із Мустафою Найємом, народним депутатом Верховної Ради від БПП, не лише взяли участь у невеликому «гей-прайді» у Києві, але й популяризували гомосексуальний спосіб життя та гомо-«шлюби». Не дивує, що західні коментатори були награно вражені сутичкою, яка спалахнула, натякаючи, що Україна не робить достатньо для захисту учасників маршу. Не дивує також і те, що адміністрація УКУ не просто не зреагувала належним чином на скандал, на момент написання цієї статті, але навіть не визнала, що він був. Натомість, використовувались тонко завуальовані погрози «не розхитувати човен» до тих, хто виявляв занепокоєння цією ситуацією.

Нарешті, майже через два місяці після скандалу і під тиском місцевих критиків та наполяганням Верховного Архиєпископа Святослава Шевчука, Ректор УКУ, отець Богдан Прах, скерував відкритий лист до Президента, Премєр-міністра та Спікера Парламенту з проханням (серед інших питань на захист життя) зберегти у Конституції традиційне розуміння шлюбу як союзу між чоловіком і жінкою. Проте, в УКУ, очевидно, не помічають протиріччя між цим та фактом, що деякі з їхніх викладачів відкрито популяризують ґей-ідеологію.

Крім цього, в УКУ давно існує проблема, що студенти в гуртожитку переглядають порнографію через Інтернет. Це мені письмово потвердив владика Борис, а представник відділу ІТ – усно. Порнографія є формою корупції проти жіночої гідності: вона принижує жінок до об’єктів пожадання хтивих чоловіків, які, в свою чергу, страждають від залежності, що руйнує стосунки. Але адміністрація УКУ, вочевидь, не приймає серйозних заходів для вирішення цієї проблеми – проблема, яка, на додаток до душпастирських турбот, не повинна мати місця в університеті, де діє програма «жіночих студій». З іншого боку, програма жіночих студій сама по собі народилась із суперечки. Спершу вона була висунута як секулярна програма гендерних студій, а згодом переіменована, щоб замаскувати її наміри, у чому мене запевнила американка, яка цю програму підтримувала, і, за словами керівника Школи гуманітарних наук, відбулась важка боротьба, щоб контекстуалізувати цю програму в рамках християнської антропології.

Усі ці факти різко контрастують із сміливим публічним свідченням Римо-католицького владики Станіслава Широкорадюка, ординарія Харківсько-Запорізької єпархії, який у відкритому листі до Президента Петра Порошенка розкритикував політику занепаду основних моральних та релігійних норм. Згодом, виступаючи на радіо, єпископ Широкорадюк піддав сильній критиці дозвіл на проведення «маршу збочення», прикриваючись абсолютисткою інтерпретацією свободи слова. Владика Широкорадюк не ведеться на спроби розмити різницю між добром і злом, бо він розуміє, що милосердя не є ані толерантністю, ані релятивізмом. А його віра та обов’язки як пастора залежать…

…лише від Істини. Гріх є злом, але коли він визнається гріхом, то людина може покаятися, шукати і отримати відкуплення. Але якщо світогляд не визнає гріх за те, чим він є, або ще гірше, звеличує гріх, як певну форму гротескної чесноти, тоді людина не шукає покаяння і втрачає відкуплення. Ще більше занепокоєння викликає світогляд, який не обмежує себе в одиночному гріху, що зранює лише того, хто його вчинив. Натомість, він радо приймає і заохочує безліч інших гріхів, які розповсюджують свої злі результати на інших.

Погляньмо на це з більш широкої точки зору, в контексті нещодавньої «тіньової ради» у гностичному стилі ліберальних західноєвропейських кардиналів та єпископів . Ці єрархи сподівались вчинити тиск, щоб була змінена наука Церкви у питаннях причащання розлучених пар та гомосексуалізму, а також в інших позиціях, які були чітко визначені у жовтні 2015 року на продовженні Синоду з питань сім’ї. Тим часом владика Борис Ґудзяк демонстративно мовчить про професорів УКУ, які просувають гомосексуалізм, тим самим спонукаючи декого в УКУ вважати, що він очікує аж поки не осяде пил Синоду, а тоді уже вияснить свою позицію. Якщо, з одного боку, Синод зведеться до збереження та зміцнення науки Церкви, то владика Борис може виправдатися, що був надто зайнятим, аби розібратися із свавільними викладачами (хоча участь владики у закулісному житті УКУ викликає в інших криву усмішку, а серед працівників та викладачів владика отримав глузливе ім’я «Сірий кардинал»). З іншого боку, якщо Синод схилиться до лібералізації науки Церкви, навіть якщо Папа Франциск не прийме їхнього рішення, владика Борис Ґудзяк може, вибірково, залишатися неуважним до таких скандалів. Чому? Тому що він береться до вирішення проблем пов’язаних із захистом життя дуже обережно та боязко, щоб не «образити» ліберальних жертводавців. І це є загальновідомим фактом в УКУ. Проте, ці старання з боку владики Бориса є дуже ризикованими, враховуючи чітку позицію Глави УГКЦ з питань охорони життя.

Глава УГКЦ, Блаженніший Святослав Шевчук, який на десять років молодший від владики Бориса Ґудзяка, вияснює позицію Церкви щодо гомосексуальної поведінки однозначно – це тяжкий гріх, на відміну від глибоко невпорядковано схильності до гомосексуалізму, так само як і відношення Церкви до гомосексуальних шлюбів. Варто процитувати його повністю:

«Згідно вчення Церкви гомосексуальна поведінка є важким гріхом, який кличе до Неба о пімсту… По тяжкості гріх гомосексуалізму прирівнюється до вбивства. Отож, якщо б ми сьогодні говорили про право на гомосексуальні «стосунки», тоді говорімо про право на вбивство. [Молодий Патріарх старанно визначив різницю між любов’ю до грішника та ненавистю до гріха]. Я не беруся судити тих осіб. Тому я не є проти жодної особи. [Гомосексуалісти заслуговують на підтримку, любов та пасторальну турботу, бо] людина, яка так живе, яка грішить, вона себе ранить і нищить. І тому Церква виступає проти гріха, захищаючи особу і її гідність.

Ми помиляємося, коли думаємо, що задля бажаного європейського достатку повинні перехворіти цими недугами…  Сьогодні ЄС виглядає як підліток, який випробовує межі моралі й потребує християнської освіти. Європа будувалася не на одностатевих подружжях, а на пошані до гідності особи… В українському суспільстві поширюється [толерантне відношення до гомомсексуальності]… [Вимоги ЄС базувались на] псевдовартостях [та] різноманітних уявленнях моралі

У контексті більш важливому аніж політичний, що може бути більшою кривдою для гідності, ніж об’єктифікація жінок через порнографію, чи вбивство дітей в утробі через аборт, чи деградація людської природи через гомосексуальні акти, чи вкорочення «незручного» життя через евтаназію? Існують значно фундаментальніші форми корупції аніж політична чи фінансова, тому що вони націлені безпосередньо на людей, і призводять до корупції в інших сферах. Як можна повірити, що Україна будь-яким чином спроможна допомогти Європі навернутись у цих соціальних проблема? Хіба через жертви своїх політичних мучеників? На противагу мученикам будь-якої східноєвропейської нації? Варто запитати у польських віруючих як їм вдається протистояти західноєвропейському «прогресивістському» тиску. Не для того, аби відібрати шану в українських мучеників: духовну чи політичну, але щоб попередити, що зарозуміла гординя може применшити мучеництво за віру (першочерговою турботою якого є внутрішня трансформація) до «мучеництва» для зовнішньої вигоди в ім'я національної і політичної справедливості.

Не виникає сумніву, що протягом століть українцям довелось перестраждати надміру. Численні війни прокотилися їхньою землею вздовж і впоперек. Населення винищувалось голодами, включаючи «Голодомор» 1932-33 років, який забрав життя більше 7 мільйонів невинних життів і «диригентом» якого був Сталін. Українці відчули хвилі політичних репресій, придушення української культури і мови, а також руйнування Української Православної та Української Греко-Католицької Церков. Тому не дивно, що українці переживають мають пост-воєнний стрес, і вони не повинні вибачитися або пояснювати, чому не бажають, щоб їхнім домом управляв хто-небудь, крім Бога.

Проте, о. Річард Джон Нейхауз, довголітній редактор видання «First Things», запропонував протверезуючу пораду. Особливо тому, вона важлива, що вказує на ймовірність втратити з поля зору першочергові речі, а це може призвести до підлаштування віри під національні прагнення (національне прагнення повинно бути надихано вірою, а не навпаки):

Ми можемо переплутати нашу християнську надію з політичним успіхом ... існує небезпека того, що ми переплутуємо судження нашої політичної системи з судженнями Бога.

Навіть тоді, особливо тоді, коли ми найінтенсивніше залучені до битви, найважливіші речі ми мусимо мати на думці в першу чергу. Це не легко, але вкрай важливо. Не матимемо ніякої користі, якщо переможемо усі політичні битви, але втратимо власні душі.

Джерело:    Воїни Христа Царя

05.08.16

05.08.2016р. Б. / Папа: Ми повинні прощати, бо самі є прощеними

Світ сьогодні дуже потребує прощення, й тому свідчення милосердя є завданням, якого ніхто з нас не може уникнути. На цьому наголосив Папа Франциск, відвідуючи у четвер, 4 серпня 2016 р., Порціунколу – малу церковцю в базиліці Пресвятої Марії Ангелів в Ассізі, з якою пов’язаний особливий відпуст, відомий як «Ассізьке прощення», 800-річчю якого було приурочене паломництво Єпископа Риму.

Після прочитання євангельського уривку, що розповідає, як Петро запитував Ісуса про те, скільки разів слід прощати, на що Учитель відповів притчею про прощеного слугу, який не простив своєму боржникові, Святіший Отець, насамперед, пригадав слова святого Франциска, сказані саме на цьому місці перед людом та єпископами: «Бажаю всіх вас відправити до раю». Він зазначив, що рай, це ніщо інше «як таїнство любові, яке назавжди пов’язує нас з Богом», а Церква визнає віру в це, коли стверджує, що вірить у сопричастя святих.

Папа наголосив, що прощення, «без сумніву, є провідним шляхом» до раю, в той час, як прощати не є легко. «Тут, в Порціунколі, все говорить про прощення, – сказав він. – Який же великий дарунок зробив нам Господь, навчаючи нас прощати, або ж принаймні, мати бажання прощати, щоби доторкнутися до Отчого милосердя!».

Коментуючи прочитаний уривок зі Святого Письма, Папа запитав: «Чому ми повинні прощати людині, яка заподіяла нам зло?» – відповідаючи: «Тому що ми перші були прощені, і безмежно більше. Між нами немає нікого, хто не був би прощений». Притча, за його словами, говорить нам саме про це: «як Бог нам прощає, так і ми повинні прощати», що є дуже далеким від наставлення: «Ти за все мені заплатиш». Саме так, як в молитві, якої нас навчив Ісус.

«Кожен з нас може бути тим слугою з притчі, який має великий борг, і то настільки великий, що ніколи не зможе його повернути. Також і ми, стаючи на коліна перед священиком у сповідальниці, не чинимо чогось іншого, як цей слуга. Кажемо: “Пане, потерпи мені”. Чи ви колись задумувалися над Божою терпеливістю? – запитав Святіший Отець. – А Він терпеливий. Ми добре знаємо, що ми є повними вад і часто впадаємо в ті ж самі гріхи. Однак, Бог не втомлюється давати нам Своє прощення, завжди, коли ми його просимо. І це прощення є повним, загальним, з яким Він дає нам впевненість у тому, що не зважаючи на те, що можемо знову впасти в ті самі гріхи, Він милосердиться над нами і не перестає любити».

Наголосивши на тому, що «Боже прощення не має меж та виходить за рамки будь-якої нашої уяви», Наступник святого Петра зазначив, що «проблема починається тоді, коли ми змушені співставлятися з нашим ближнім, який заподіяв нам шкоду». Реакція прощеного слуги, який, зустрівши свого боржника, почав його душити, кажучи: «Поверни те, що мені винен», – є дуже промовистою.

«В цій події бачимо повноту драми наших міжлюдських стосунків; усю їхню драму. Коли ми щось комусь винуваті, то очікуємо милосердя; коли ж, натомість, ми є кредиторами, то призиваємо справедливість! І всі ми так поводимося», – підкреслив Папа, додаючи, що Христові учні не повинні так поводитися, адже Ісус навчає нас прощати «не сім разів, але сімдесят разів по сім». Ісус пропонує нам «Отчу любов», а не «наші претензії на справедливість».

За словами Святішого Отця, у цьому Святому Році «стає ще очевиднішим, як шлях прощення може дійсно оновити Церкву та світ». «Давати свідчення милосердя в сучасному світі є завданням, від якого ніхто не може звільнитися», – двічі наголосив він, пояснюючи: «Світ потребує прощення. Надто багато людей живуть замкненими в злобі та плекають ненависть, будучи нездатним до прощення, вони руйнують свої та ближніх життя, замість того, щоб віднайти спокій та мир».

«Просімо у святого Франциска, щоби заступався за нас, щоб ми ніколи не відмовлялися від того, щоби бути знаками прощення та засобами милосердя», – підсумував Глава Католицької Церкви, а тоді звернувся із несподіваними словами: «Запрошую тепер отців та єпископів піти до сповідальниць, і я також це зроблю, аби стати засобами прощення. І нам буде корисно разом отримати його тут сьогодні».

Після цього Святіший Отець разом з ієрархами та францисканцями протягом години уділяв Святу Тайну Примирення.

04.08.16

04.08.2016р. Б. / Папа вважає жахом гендерну ідеологію в школах і назвав її ідеологічним колоніалізмом

Святіший Отець Франциск 27 липня цього року в рамках Всесвітнього Дня Молоді в Кракові зустрівся з польським католицьким єпископатом, повідомляє хорватський католицький портал «Bitno.net».

У секуляризованому світі існує небезпека гностичної «духовності», - сказав Папа на зустрічі з польським католицьким єпископатом. Йдеться про єресь пошуку Бога без Христа, народу без Церкви, вважає Папа Франциск. 

Говорячи про розповсюдженість корупції та воєн Святіший Отець наголосив, що на його думку, причиною є розповсюдження у сучасному світі культу грошей. А теперішня світова економічна система вибудувана так, що сприяє розповсюдженню корупції. 

Одним з бичів сучасної Церкви Франциск назвав релігійну неграмотність, яка призводить до пошуків спасіння у забобонах та релятивізму. Цьому можна зарадити тільки катехизою, яка би включала в себе катехитичний супровід на життєвому шляху і призводила до зростання у вірі

Також Святіший Отець гостро в черговий раз засудив гендерну ідеологію. «В Європі, Америці, Латинські Америці, в Африці, в деяких азійських країнах відбувається справжня ідеологічна колонізація. І одна з цих ідеологій – називаю її іменем і прізвищем – це гендерна ідеологія! Сьогодні дітей цьому вчать в школах: що кожен може вибирати собі стать. А чому цього вчать? Тому, що певні особи і організації дають на це гроші. Це ідеологічна колонізація, яку підтримують і певні сильні країни. І це є жахливо», - сказав Святіший Отець.

Джерело:    Воїни Христа Царя

03.08.16

03.08.2016р. Б. / ООН протестує проти конституційної поправки на захист життя, прийнятої мексиканським штатом

Мексиканський штат Веракруз став 18 штатом Мексики, який прийняв конституційну поправку, яка захищає людське життя від моменту його зачаття. Це рішення викликало обурення низки агенцій ООН, інформує pro-life сайт «LifeSite».

Мексиканське відділення агенції ООН з питань прав жінок, Фонд ООН з питань контролю за народжуваністю та Верховний комісар ООН з прав людини опублікували заяви, які засуджують цю конституційну поправку мексиканського штату.  Вони стверджують, що поправка ставить під загрозу життя жінок та дискримінує їх.

Джерело:    Воїни Христа Царя

02.08.16

02.08.2016р. Б. / Важкі питання. Чи повинен той, хто сповідається, дотримуватися таємниці сповіді?

ПИТАННЯ: Чи повинен той, хто кається, дотримуватися таємниці сповіді?

ВІДПОВІДЬ: Як ми вже говорили, таємниця сповіді відноситься до Божественного, а не людського порядку, і під час сповіді священик отримує відомості не як людина, а як служитель Бога. Як стверджував святий Тома Аквінський в «Сумі теології», «священик дізнається про гріхи не як людина, але як Бог». Тому, навіть якщо священик постає перед судом або отримує наказ від вищого церковного начальства, він не може порушити таємницю сповіді. З цієї причини, пише святий Тома, священик може навіть заявити під присягою, «що він не володіє відомостями, - які відомі йому як Богу» (Сума теології, додаток 11,1.3).

Розкаюваний в сповіді не є служителем Бога, тому він не пов'язаний таємницею сповіді так само, як священик. Однак з таємницею, що відноситься до Божественного порядку, пов'язана і таємниця людська: оскільки той, що кається знає, що священик не відкриє сказаного під час Таїнства, він також в певній мірі повинен зберігати таємницю священика. «Певною мірою» означає, що якщо він розповість, наприклад, про добру пораду, яку священик дав йому на сповіді, то він не порушить жодної таємниці. Але слід утримуватися від того, що може виявити священика в негативному світлі, адже священик, пов'язаний таємницею Божественного порядку, не може захиститися.

Наведемо тут цитату з обігу святого Івана Павла II 12 березня 1994 року до представників Апостольської пенітенціарії:

"Священикові, який приймає таємничі сповіді, заборонено, без будь-яких винятків, розкривати особистість того, хто кається і його гріхи ... Ця цілковита конфіденційність спрямована безпосередньо на благо каяльника. Таким чином, останній не робить гріха і не піддається канонічному покаранню, якщо спонтанно і без нанесення шкоди третім особам відкриває за межами сповіді те, в чому він каявся. Але очевидно, що, щонайменше заради справедливості і, я б сказав, з почуття шляхетності по відношенню до священика, який сповідає, він, в свою чергу, повинен зберігати мовчання про те, що священик, довіряючи його стриманості, відкриває йому під час таємниці сповіді. У цьому сенсі мій обов'язок - нагадати і підтвердити те, що було встановлено за допомогою декрету Конгрегації віровчення (1988) з метою перешкодити образі священного характеру сповіді за допомогою засобів соціальної комунікації".