Кілька
тижнів минуло з часу Синоду про сім'ю, і я вважаю, ви вже встигли
уважно вивчити остаточну доповідь. На ваш погляд, якими є основні плоди
Синоду, і як найкраще Церква може скористатися ними?
Кардинал Берк: Заключний звіт є комплексним
документом і написаний у спосіб, в якому не завжди легко зрозуміти точне
значення того, що було підтверджено. Наприклад, три пункти (пп. 84-86)
показують, що остання сесія Синоду знайшла спосіб, за допомогою якого
люди, які живуть у незаконних подружніх союзах все ще можуть приймати
таїнства. Для вирішення проблеми нечіткості в документі, я написав
короткий коментар з цих пунктів, щоб роз'яснити те, чого Церква
насправді вчить.
Після закриття Синоду, о.Антоніо Спадаро, єзуїт, який був одним із
отців Синоду і брав участь у редакційній комісії Синоду, опублікував
статтю, в якій він представляє головним досягненням цього Синоду те, що
попередні не змогли досягти, а саме, віднайдення способу для прийняття
Св. Причастя і Покаяння цивільно розлученими і повторно одруженими. Моя
совість змусила мене опублікувати роз'яснення про те, що він написав.
В остаточній доповіді є багато добрих речей, але є і багато питань,
про які я маю намір написати для того, щоб прояснити вчення Церкви.
Наприклад, я не думаю, що констатування батьківської відповідальність за
освіту подано адекватно. Це може створити враження, що батьки не є
першими, хто несе відповідальність за виховання своїх дітей.
В цілому, зі статті о. Спадаро стає очевидним, що є філософська
передумова до аргументації в документі, яка, в першу чергу, є просто
невірною. По-друге, вона дуже ворожа до католицького вчення. Прикладом є
твердження, що існують істини віри, а також те, що називають "істинами
історії" (тобто, мінливих часів).
Ми розуміємо, що часи змінюються, і ми стоїмо перед новими подіями,
але ми також розуміємо, що сутність речей залишається незмінною. Існує
істина, стосовно якої ми повинні вимірювати зміни, з якими стикаємося в
часі. Це не ясно з підсумкового документу Синоду, особливо якщо стаття
о.Спадаро мала на меті подати істинне уявлення про мислення Синоду. Якщо
ж це так, то слід зробити декілька серйозних уточнень.
Зі свого боку, я думаю, що найкраще було б, щоб остаточну доповідь
продовжували вивчати правдиві вчителі Віри. Я вірю, що не буде прийнято
ніяких подальших дій стосовно спірних питань, опрацьованих в остаточній
доповіді, оскільки вони зачіпають самі основи нашої католицької віри.
Зі статті о. Спадаро, наприклад, створюється враження, що існує якась
резолюція про становище осіб в недійсному шлюбному союзі, яка дозволила
б їм приймати таїнства, крім того, що Церква завжди розуміла: рішення
сумління жити як брат з сестрою, якщо сторони не можуть відокремитися і
одержувати таїнства в місці, де вони не будуть спричиняти згіршень для
тих, хто бачить, що вони живуть разом і знають про їх зв’язки у
попередніх союзах.
Створювати враження, що існує інше рішення на внутрішньому форумі є
помилково і створює помилкові надії у людей, плутаючи їх стосовно
характеру совісті і моральної істини, до якої наша совість завжди
узгоджує себе.
Очевидно, що є добрі плоди Синоду, такі як наголос на приготуванні
до шлюбу і його важливості. Зі свого боку, я хотів би бачити більше
уваги, приділеної приготуванню до вступу в шлюб, як попереднього, так і
безпосереднього.
Я думаю, що основним питання стосовно пастирської турботи про тих,
хто покликаний до шлюбу і сім'ї, сьогодні є катехизація. У нас є
покоління католиків, які не розуміють багато чого з католицької віри, і
це включає в себе вчення Церкви про сакраментальну природу шлюбу і
сім'ї. На це вчення слід наголошувати понад усе, починаючи з дітей.
Коли я був дитиною і проходив катехизацію за Балтиморським
катехизмом, деякі з перших визначень, про які я дізнався, були пов'язані
з таїнством шлюбу. Цього більше не вчать. Під час приготування до шлюбу
молоді люди повинні отримати інтенсивну катехизацію. Тим не менш, вона
повинна бути посиленням того, що вони вже знають. Крім того, ми повинні в
цілому виховувати віруючих, багато з яких погано катехизовані і
фактично приведені до замішання у цих питаннях.
Остаточна доповідь Синоду містить похвалу великим сім’ям, в
ній підтверджено відкритість до життя і закликається до "повторного
відкриття" документів Вчительського Уряду, які пропагують культуру життя
(наприклад, «Familiaris Consortio» св. Івана Павла II і «Humanae Vitae»
блаженного Павла VI). В культурі, в якій більше 50 відсотків мирян не
сприймають вчення Церкви про контрацепцію (якщо вірити опитуванням), як
можна ефективно перевести це у живу віру на парафіяльному рівні?
Кардинал Берк: Тут також стоїть питання катехизації.
Посилання на такі документи, як «Humanae Vitae» і «Familiaris
Consortio» не може відбуватись тільки в загальних рисах, схоже на
розмахування прапором. Вони мають бути ретельно вивчені в парафіях, і
священики повинні проповідувати їх для вказування істин, викладених у
цих документах в такий чудовий спосіб.
Якщо ми знаємо, - а ми дійсно знаємо, - що культура повністю
суперечить вченню, що міститься в цих двох документах, якщо ми знаємо, -
а ми дійсно знаємо, - що багато хто з віруючих не є добре катехизований
і схильний дотримуватись того, що диктує культура, аніж того, що навчає
Церква, то ми повинні усвідомлювати, що на нас покладено проповідувати
про шлюб і сім'ю так, наче вперше. На мій погляд, це – єдина відповідь.
Важливою причиною намагання допомогти подружнім парам жити правдою
про шлюб є те, що малі діти вчаться фундаментальних істин про шлюб
вдома, коли спостерігають за відносинами між своїми батьками.
Діти знають - навіть якщо їхні батьки не говорять про це - коли їхні
батьки використовують контрацепцію; вони знають, чи їхні батьки повною
мірою люблять один одного. Ми повинні наголошувати також на дім, як на
первинному вогнищі євангелізації про шлюб та сім'ю. Ми повинні допомогти
тим, хто прагне жити правдою своїх шлюбних зобов’язань, щоб витримати і
стати міцнішими. А для тих, хто бореться з труднощами, ми повинні
визнати їх потребу в переміні життя і намагатись в люблячий спосіб вести
їх до істини.
Дуже оманливо
Синодальні отці, цитуючи частину 84 пункту «Familiaris
Consortio», не включили важливе речення: «Церква підтверджує свою
практику, яка базується на Святому Письмі, і не допускає до
Євхаристійного Причастя розлучених осіб, які вступили в новий зв’язок».
Це опущення, мабуть, дуже засмутило Вас, особливо з огляду на нещодавнє
видання італійського перекладу Вашої книги про Євхаристію під назвою
«Божественна Любов, що стала тілом».
На Вашу думку, чому це вчення було опущено з остаточного
звіту? Чи це опущення не є натяком на те, що Церква відкривається на
зміну одного із її незмінних догматичних вчень?
Кардинал Берк: Звичайно, що так; в цьому немає
сумніву. Пункт остаточного звіту щодо цього питання є дуже серйозно
оманливим. Він створює хибне враження представлення вчення «Familiaris
Consortio», вчення, яке також ілюструється в документі Папської Ради
законодавчих текстів (на який остаточний звіт також посилається).
Остаточний звіт Синоду припускає, що «Familiaris Consortio» і документ
Папської Ради відкриває шлях для доступу до таїнств людей, які
перебувають в нерегульованих подружніх зв’язках. А це прямо протилежно.
Мене дуже засмутило, що в остаточному звіті не було представлено
повного вчення «Familiaris Consortio» у цьому питанні. Перш за все,
істину, яку Св. Іван Павло ІІ представив в «Familiaris Consortio» було
спотворено в документі Синоду, а також істину, представлену і наголошену
в документі Папської Ради. Це саме по собі мене засмутило, а тим
більше, враховуючи той факт, що це було зроблено на рівні Синоду
Єпископів.
Водночас, мене це турбувало, бо я знав, що особи типу о. Спадаро і
ін. використають це для того, щоб сказати наче Церква змінила своє
вчення у цьому питанні, що по суті є просто неправдою.
Я вважаю, що в остаточному документі Синоду слід було подати вчення
«Familiaris Consortio» повністю. Під час моєї праці на Надзвичайному
Синоді Єпископів 2014 року в мене склалось враження, наче Папа Іван
Павло ІІ ніколи не існував. Якщо дослідити фінальний документ Синоду, то
можна побачити, що там немає багатства вчення «Familiaris Consortio»,
який є настільки чудовим документом.
Це був би ідеальний час відродити його і представити знову у всьому
його багатстві. Складається сильне враження, що (навіть якщо
неодноразово заявлялось, що Синод не збирався послаблювати вчення чи
дисципліну Церкви стосовно нерозривності подружжя) це, зрештою, було
рушійною силою усього.
Щодо о. Спадаро, враховуючи все, що містив фінальний документ,
вказувати на те, що цей Синод виконав те, що не спромоглись попередні
засідання, є дуже насторожливим. Маємо бути чесними один з одним щодо
цього. Щось тут не так.
Совість і істина
Декотрі Синодальні отці наголошували на «недоторканості
совісті», говорячи на суперечливі теми (напр., Св. Причастя для
розлучених/цивільно поновно одружених). Однак здається, що мало було
сказано про необхідність відповідного формування совісті людини в
об’єктивній істині. Я добре пам’ятаю як часто повторяв професор
моральної теології, в якого я вчився: «Ми винні у всьому, що могли і
мали б знати». Розкажіть, будь ласка, нашим читачам про те, чого навчає
Церква про формацію совісті.
Кардинал Берк: Правдою є те, що совість, як про неї
говорив кардинал Джон Генрі Ньюмен, є «одвічним вікарієм Христа». Іншими
словами, вона є Божим голосом, який промовляє до нашого серця з першої
миті створення про те, що правильно і неправильно, що є добрим і
поганим, що відповідає Його плану для світу, а що – ні.
Ньюмен далі пояснює, що совість, для того, щоб вправляти її у
вирішальній ролі, слід формувати у відповідності до істини. Совість не є
свого роду суб’єктивним факультетом, де твоя совість говорить тобі
одне, а моя совість говорить мені протилежне. Вона є чимось, що об’єднує
нас, бо обидві наші совісті, якщо вони підпорядковуються істині,
скажуть нам одне і те ж.
Кардинал Ньюмен продовжує, що Господь напоумлює нашу совість через
віру і розум і через Його видимих представників на землі (Папа і
єпископи в сопричасті з ним, тобто Вчительський Уряд Церкви). Тому вона
зовсім не є суб’єктивною. Ми повинні діяти у відповідності до своєї
совісті, однак для нас вона може бути непомильним провідником лише тоді,
коли її формує і сам розум, і істини нашої Віри, які завжди
узгоджуються між собою.
Стосовно совісті чудову катехезу дав Папа Бенедикт XVI, звертаючись
до Римської Курії напередодні Різдва 2010 року. Папа Бенедикт провів
катехезу у відповідності до вчення Блаженного кардинала Джона Генрі
Ньюмена, котрий є одним із найбільших вчителів Церкви у питанні совісті.
Стосовно цього питання, як повідомила 16 жовтня 2015 р.
«Catholic News Agency», один із провідних прелатів сказав, що «сумнівно,
чи можливо оцінювати сексуальні дії поза їх життєвим контекстом» і
припустив, що нереально для розлучених-і-поновно-одружених утримуватись
від сексуальних відносин (цю позицію різко відкинув кардинал Френсіс
Арінзе в інтерв’ю «LifeSiteNews», опублікованому 21 жовтня 2015 р.).
Прокоментуйте, будь ласка, яку роль може відіграти цей «життєвий
контекст» в об’єктивному оцінюванні грішних вчинків.
Кардинал Берк: «Життєвий контекст» є тим контекстом,
в якому ми живемо істиною. Іншими словами, ми повинні слідувати за
Христом, виконуючи волю Отця в кожному контексті життя. Неможливо
оцінювати моральні істини на основі контексту – класично це називають
пропорціоналізмом чи консеквенціалізмом.
Цей спосіб думання каже, наприклад, що, хоча вчиняти аборт завжди є
погано, однак якщо ви перебуваєте під значним тиском, то в цій
конкретній ситуації він міг би бути допустимим. А це просто брехня. Ми
покликані жити нашою Католицькою Вірою героїчно. Навіть найслабша особа
отримує від Христа ласку жити істиною в любові.
Ми оцінюємо життєвий контекст у світлі Христової істини. Якщо хтось
не знав про моральне зло, задіяне в певному вчинку, який об’єктивно є
важким злом, то можливо, що він/вона не є винним у вчиненому гріху (щоб
вчинити важкий гріх, людина повинна знати, що цей вчинок є гріховним,
але тим не менше, вона вільно обирає його вчинити).
Однак, об’єктивна моральність вчинку в жодному разі не змінюється
життєвим контекстом. Власне об’єктивна істина закликає «життєвий
контекст» до радикальної переміни.
Сказати людям, котрі живуть разом в нерегульованому зв’язку, що вони
покликані жити в чистоті як брат і сестра, означає сказати їм, що їм
буде дана необхідна ласка для того, щоб жити в чистоті. Ця ласка
виходить від шлюбу, яким вони насправді пов’язані. Саме це очікується
від нас.
Немає коментарів:
Дописати коментар