Дорогі брати і сестри,
На нещодавніх катехизах ми говорили про деяких людей зі Старого
Завіту, які мають особливе значення для наших роздумів про молитву. Я
говорив про Авраама, який заступався за чужі міста, про Якова, який у
своїй нічні боротьбі отримав благословення, про Мойсея, який молив про
прощення за свій народ та про Іллю, який молився за навернення Ізраїля.
На сьогоднішній катехизі я б хотів почати нову подорож: замість того,
щоб коментувати окремі епізоди молитов людей, ми заглянемо у
«молитвослов», у книгу Псалмів. На наступних катехизах ми читатимемо та
поринемо у роздуми над декількома найчудовішими Псалмами, які є
найдорожчими для Церковних молитовних традицій. Сьогодні ми поговоримо
про книгу Псалмів в цілому.
Псалтир з’явився як «формуляр» молитов, збірка 150 Псалмів, які
Біблійна традиція пропонує як нашу молитву, нашу манеру говорити і наше
ставлення до Бога. Ця книга виражає весь людський досвід з його
численними гранями та цілий спектр почуттів, які супроводжують людське
існування.
У Псалмах виражаються та переплітаються радість і страждання,
прагнення Бога та сприйняття нашої власної нікчемності, щастя та почуття
відкинення, довіра до Бога та сумна самотність, повнота життя та страх
смерті. Вся реальність віруючої людини виливається у ці молитви. Народ
Ізраїля, а потім і Церква, прийняла їх як головне посередництво у
стосунках з Богом та належну відповідь на Боже об’явлення в історії.
Оскільки Псалми є молитвою, вони є вираженням любові та віри, до якої
може приєднатися кожен та в яких розказується про досвід особливої
близькості з Богом – до чого покликана кожна людина. Окрім того, вся
складність людського життя виражається у різних літературних формах
Псалмів: гімнах, плачах, особистих за загальних благаннях, гімнах
похвали, псалмах покаяння, повчальних псалмах та інших.
Не зважаючи на цю різноманітність виражень, можливо визначити дві
великі сфери, які синтезують молитву Псалтиря: прохання поєднане з
плачем та хвалоспів. Ці два взаємопов’язані аспекти, є майже
нерозлучними і мотивуються упевненістю, що Бог відповість, а це
відкриває людину на хвалу та подяку; і подяка, і прослава виникають із
досвіду отриманого порятунку; це означає потребу допомоги, яку висловлює
прохання.
У своїй молитві-проханні людина журиться та розказує про свій біль,
небезпеку, розпач або, як у псалмах покаяння, зізнається у своїй вині,
гріху, просячи прощення. Особа розкриває свої потреби Богові, впевнено
вірячи, що її почують, а це включає в себе визнання Бога як доброго, як
Того, хто бажає лише добра і любить все живе» (Мудрість 11:26), готового
допомогти, спасти та пробачити. Так, наприклад, автор у псалмі 31[30]
молиться: «До тебе, Господи, я прибігаю; не дай мені осоромитися повіки…
Виведи мене з тенет, що тайно наставлено на мене, бо ти – моє
пристановище» (в. 2,5). Так у плачі може з’явитись хвала, яка передвіщає
надію на Боже втручання і стає явною, коли Божий порятунок стає
реальністю.
Так само, як в псалмах подяки і хвали, згадуючи отримані ласки та
споглядаючи велич Божого милосердя, ми також усвідомлюємо нашу власну
немічність та потребу бути спасенними, що і лежить в основі наших
прохань. У такий спосіб ми визнаємо перед Господом наш стан, як істот
неминуче позначених смертю, але несучих жагу до життя. Автор псалмів
пояснює це у 86[85] в псалмі: «Я буду дякувати тобі, о Господи, мій
Боже, всім моїм серцем, і прославлятиму ім’я твоє навіки, бо милість
твоя велика надо мною, і ти вирятував мою душу з найглибшого Шеолу» (в.
12-13). Таким чинов молитві псалмами прохання та хвала переплітаються та
зливаються в одному гімні, який оспівує вічну милість Господа, який
милосердно споглядає на нашу немічність.
Саме для того, щоб дозволити віруючим взяти участь у цьому гімні,
Псалтир був даний Ізраїлю та Церкві. Псалми фактично навчають, як
молитися. В них слово Боже стає словом молитви.
Ось красива та особлива характеристика цієї Книги Біблії: молитви,
які вона містить, на відміну від тих, які ми можемо знайти у Святому
Письмі, не вводяться у сюжет оповідань, що робить особливими їхнє
значення і роль. Псалми дані віруючим як текст молитов, які потім людина
сприймає та звертає до Бога. Оскільки вони є Божим словом, кожен, хто
молиться Псалмами, розмовляє з Господом Його ж словами, які Він сам нам
дав. Молячись Псалмами, ми вчимося молитися. Вони є наче школою молитви.
Дещо подібне можна спостерігати, коли дитина вчиться говорити, а саме
виражати свої відчуття, емоції та потреби, які по суті не є її власними
словами, а копіюванням слів батьків та оточуючих людей. Те, що дитина
бажає висловити, є її власною думкою, але засоби вираження вона бере від
інших; і потрохи вони стають її власним вираженням; слова, отримані від
батьків, стають її словами, а через ці слова дитина також переймає
спосіб мислення та відчуття, вона отримує доступ до цілого світу понять,
вона в ньому розвивається і росте, відноситься до дійсності, людей та
Бога. І, нарешті, мова її батьків стає її власною мовою, вона говорить
словами, які почула від інших, але які тепер стали її власними словами.
Псалми дані нам, щоб навчитися звертатися до Бога, спілкуватися з
ним, говорити Його ж словами, знайти мову для зустрічі з Богом. А через
ці слова відкривається можливість знати та прийняти Його вчинки,
наблизитися до таємничості Його думок, тобто постійно зростати у вірі і
любові.
Так само як наші слова не є просто словами, але вони привчають нас до
реального світу, так і псалми відкривають нам серце Бога, за допомогою
них ми можемо не лише розмовляти з Богом, а також дізнатися, хто Він, як
з ним говорити; ми вчимося бути людьми, самими собою.
Тому важливою є сама назва, яку євреї дали Псалмам. На єврейській
вона звучить tehillîm; це юдейське слово означає «похвала» і походить
від етимологічного кореня, який можна знайти і в слові «Алилуя», що
буквально означає «Нехай буде благословенний Бог». Тому ця книга
молитов, хоча вона така різноманітна та ускладнена літературними
жанрами, а її структура чергується то хвалою, то благаннями, є книгою
прослави, яка навчає нас дякувати, звеличувати велич Божого дару,
впізнавати красу Його творення і прославляти Його святе ім’я. І це буде
найкраща відповідь на Божий самовияв та доброту.
Крім молитви, Псалми навчають, що навіть у розпачі та смутку Бог
знаходиться біля нас, Він є джерелом чуда та розради; ми можемо плакати,
молити, просити та скаржитися, але повинні одночасно усвідомлювати, що
наближаємося до світла, де є цілковита слава. Адже Псалми навчають: «Бо в
тебе джерело життя, у твоїм світлі побачимо світло» (Псалми 36
[35]:10).
Проте, крім загальної назви книги, єврейська традиція надала ще й
окремі імена деяким Псалмам, приписуючи більшість з них цареві Давиду.
Видатна людина та глибокий знавець теології, Давид був тим чоловіком,
який пройшов через різноманітний життєвий досвід. У молодості він пас
череду овець свого батька, а потім, пройшовши через різноманітні та,
інколи, драматичні перипетії життя, він став царем Ізраїля та пастирем
Божого народу. Чоловік миру, який проте пройшов багато війн; він
постійно та непохитно шукав Бога, але зраджував Його любові; однак
особливим було те, що Давид завжди шукав Бога, хоч і грішив часто та,
інколи, сильно. Оскільки він в покорі просив пробачення за гріхи, то
отримував Господнє прощення, приймаючи покарання та страждання. Зі всіма
своїми слабостями, Давид був царем «милим серцю Бога» (1 Сам. 13:14),
палким прихильником молитви, чоловіком, який знав як благати та
прославляти. Зв’язок між Псалмами та відомим царем Ізраїля є дуже
важливий, адже Давид був месіанською особою, помазаником Бога, в якому, у
певній мірі, передвіщався прихід Христа.
Так само важливими та багатозначними є способи та частота, з якою
Псалми вживаються у Новому Заповіті, що підкреслює та наголошує на
зв’язку псалтиря з Давидом. Псалми сповнили та відкрили свою повноту та
глибокий сенс через Ісуса Христа у його земних молитвах.
Молитви псалтиря, якими ми розмовляємо з Богом, говоримо про Нього,
про його Сина, є відображенням невидимого Господа (Кол. 1:15), який
відкриває нам Свій Образ. Християни молитвами Псалмів взивають до
Бога-Отця в Христі і з Христом, приймаючи ці гімни через нове бачення,
яке повністю відкривається у пасхальній таємниці. Коли людина молиться,
їй відкривається горизонт неочікуваної дійсності, адже кожен Псалом
відкриває нову особливість Христа і кожен може вражати нескінченною
повнотою багатства.
Дорогі брати і сестри, візьміть у руки Святе Письмо і дозвольте
Господу навчити нас звертатися до Нього; нехай Псалми стануть нашим
провідником, який кожен день поведе нас стежиною молитви. Не бійтеся
просити, як це робили учні Ісуса: «Господи, навчи нас молитися» (Лк.
11:1) та відкривати серця для молитви від Учителя, в Якому всі молитви
завершені. І зробившись Божими дітьми через Його ж Сина, ми можемо
взивати до Господа: «Таточку наш». Дякую.
Бенедикт XVI
ЗАГАЛЬНА АУДІЄНЦІЯ
Площа святого Петра
Середа, 22 червня 2011
Джерело: Воїни Христа Царя
Немає коментарів:
Дописати коментар