Відомий
італійський дослідник соціології та релігії, віце-директор Католицького
Альянсу та директор Міжнародного Центру з вивчення новітніх релігій
(CESNUR) професор Массімо Інтровіньє на першій шпальті італійської
газети «il Mattino» пояснює причини, які спонукали більшість Ірландців
нещодавно проголосувати «за» одностатеві "шлюби" в їхній країні.
Ірландське «так» одностатевим шлюбам стало поразкою Католицької
Церкви. Насправді, були навіть католицькі священики, які сказали «так»,
але їх була меншість. У коментарях для Радіо Ватикану єпископи,
найавторитетніші органи та особи Церкви все ж таки сказали «ні». «Проти»
разом із католиками виступили багато протестантських консерваторів. Хоч
католицька ідентичність є частиною ДНК Ірландії, її відвідують все
менше людей.
Чому Церква в Ірландії програла? Я пропоную розглянути три причини.
Перша причина – технічна: ірландський уряд та парламент, в якому майже
всі підтримують одностатеві шлюби, виступили з кампанією референдуму та
забрали у тих, хто був «проти», їхній головний аргумент. В Ірландії, як
і у всіх країнах Західної Європи, думки на сході країни будуть
відрізнятися – там більшість населення виступає на користь визнання
певних прав і обов’язків у гомосексуальних союзах. Але одночасно там
люди «проти» усиновлення дітей одностатевими парами, бо вважають, що
дітям краще рости з батьком і матір'ю. Це було основним аргументом
католиків та їхніх союзників: «Дорогі ірландці, якщо скажете «так» на
референдумі, то їм дозволять також і усиновлення, тому якщо ви цього не
хочете, ви повинні сказати «ні».
Однак ще в січні 2005 року ірландський уряд запропонував ухвалити
закон, який дозволятиме гомосексуальним парам всиновлювати дітей без
будь-яких обмежень. За короткий час, в лютому, законопроект таки
прийняла Палата, а вже в березні – затвердив Сенат та оприлюднив 6
квітня. Уряд знав, що, які б не були результати референдуму, закон все
одно діятиме. Тому не було жодного сенсу, голосувати «проти» закону
про усиновлення, який і так вже діє.
Друга причина: як заявляє «Комітет «за», гей-рух переміг в Ірландії
не 2015 року, але ще 2010. Тоді ухвалили закон про громадянські
гей-союзи, копію попереднього англійського закону, який створив для
одностатевих пар новий інститут, а саме – «громадянський гей-союз»,
рівний шлюбу, проте з двома винятками: без можливості усиновлення та
права називатися «шлюбом». Проблему усиновлень вирішив закон 6 квітня
2015. Тому єдиним невирішеним питанням – безумовно, важливим, на думку
тих, хто був «проти», це – назва. Учасники референдуму відчували, що
назва чогось, що в ірландському суспільстві вже і так існує, не є чимось
важливим, тому вони задовольнили гомосексуальну меншість з дуже малою
для себе кількістю практичних наслідків.
Третє пояснення, мабуть, найважливіше. Ірландія – країна католицької
традиції, проте це вже не країна практикуючих католиків. Соціологи це
знають вже багато років. Кількість тих, хто відвідує літургію в міських
районах в Ірландії, зараз вже така, як в Італії, сільські райони також
не відстають. Цей процес почався раніше, проте смертельного удару йому
завдали священики-педофіли, які в Ірландії несли відповідальність за
одні з найсерйозніших злочинів.
У 2010 році Бенедикт XVI опублікував фундаментальний текст – цінний
також і для соціологів – «Лист до католиків Ірландії», в якому він
сказав «ні» двом спокусам ірландської церкви. «Ні» запереченню та
намаганням приховати те, що він назвав «зрадою» священиків «злочинців»,
якої потрібно соромитись, покаятись та прийняти рішучі дії. І друге «ні»
трактуванню педофілії серед духовенства як домінуючої моделі в
суспільстві. Церква сама повинна була знайти причини трагедії, не
звертаючись до зовнішніх експертів, сформованих різними ідеологіями.
Церква Ірландії не змогла повною мірою виконати жодне з двох прохань
Папи Рацінгера. Найконсервативніші священнослужителі та єпископи
продовжували необґрунтовано та контрпродуктивно все заперечувати.
Ліберали ж приймали пояснення педофілії, яке запропонувала домінуюча
культура, що, звісно, звинувачує у всьому целібат і авторитаризм Церкви.
Марно соціологи намагалися представити дані, які показували, що в
багатьох некатолицьких громадах, де немає целібату, відсоток педофілів
більший, ніж серед священиків. Також не зважали, коли Бенедикт XVI
зазначив, що проблема не тому, що Церква занадто авторитарна, а в тому,
що вона занадто толерантна. Тепер усі ЗМІ заполонили пояснення декількох
священнослужителів та головних облич журналістики і культури. І ці
пояснення призвели до зневіри. Іноді я сам бачив в Ірландії реальну
ненависть до Церкви, її єпископів та її моралі. Ця зневіра найбільше
виявилась у референдумі, в якому дуже багато людей бачили можливість
«покарати» католицьку єрархію.
Проте було б неправильно вважати цю проблему тільки ірландською. Так,
Ірландія мала особливу роль у болючій історії священиків-педофілів, але
на Зелений Острів поширився той самий рух, який вже десятиліттями
впливає на всю Західну Європу, Північну Америку та Австралію. «Слабка
думка», про те, що у сфері життя і сім'ї все, що нам подобається, і всі
почуття, які ми сприймаємо як щирі, не тільки є добрі, але мають право
на визнання державою, так і залишилась концептуально слабкою, проте вона
стала не тільки політично сильною, але й навіть панівною. До того ж,
вже увійшла в християнські громади, серед яких і Католицька Церква.
Це правда, що Папа Франциск ще в Неаполі, де він назвав теорію
гендеру «помилкою людського розуму», почав реагувати на те, що він
вважає «ідеологічною колонізацією» сім'ї. Проте шлях до того, щоб все
виправити буде дуже довгим. Ірландський референдум показав, що як тільки
одностатеві союзи стають законними, зміна їхньої назви на «шлюб» є
тільки питанням часу. Тому якщо ми проти одностатевих шлюбів в Італії,
битву потрібно розпочинати уже зараз.
Ось що сказав віце-голова голови Демпартії Скалфаротто, духовний
наставник закону про цивільні союзи, під час інтерв’ю виданню
«Repubblica» 16 жовтня 2014: «Цивільний союз нічим не відрізняється від
шлюбу. Це просто інша назва в «політичній реальності».
Ірландський приклад показує нам, як діє «політична реальність».
Спочатку запроваджується новий інститут «цивільний гей-союз», який
називають тим самим, що й шлюб, потім гей-союзам дозволяється
усиновлення, і через кілька років ніхто вже не дивується, що назва
інституту відповідає його суті, тому її змінюють на «шлюб». Ось чому
Церква, яку залякують так багато ворожих кампаній і в яку проникає
«слабка думка», не може потім цьому протистояти.
Іl Mattino», 24.5.2015
Джерело: Воїни Христа Царя
Немає коментарів:
Дописати коментар