05.04.2015р. Б. / Кардинал Берк: непорозуміння серед католиків поширюється «в шалений спосіб»

Кардинал Реймонд Берк дав інтерв'ю кореспонденту порталу новин «LifeSiteNews Paris» Жанні Сміт у Римі, 21 січня. Пропонуємо до Вашої уваги переклад цієї розмови.

LifeSiteNews: З часу проведення Надзвичайного Синоду про сім'ю ми переживаємо період невизначеності та розгубленості через декілька «гарячих» проблем: Причастя для розлучених та тих, хто одружився вдруге, зміна ставлення до гомосексуальних союзів і очевидне більш поблажливе ставлення до неодружених пар. Чи Ви вважаєте, що цей безлад вже дає антагоністичні наслідки серед католиків?

Кардинал Берк: Безсумнівно, це так. Я про це чую сам: від католиків-мирян і від єпископів. Люди тепер стверджують, що Церква змінила свої погляди щодо гомосексуальних зв’язків та сексуальних зв’язків поза шлюбом. Або люди, які знаходяться в неправильних подружніх стосунках, вимагають дозволу на прийняття Святого Причастя, стверджуючи, що це воля Святішого Отця. Маємо шокуючі ситуації, як, наприклад, заяви єпископа Антверпена щодо гомосексуальних актів, які вже виходять за дозволені межі, тому бачимо, що цей безлад поширюється у дуже тривожний спосіб.

LSN: Єпископ Бонні каже, що Humanae vitae (Енцикліка Папи Павла VI «Найважливіший дар передачі людського життя», - прим. пер.) вже чимало обговорювалась: тепер час взятися до іншого. Чи зараз не настав період,  коли вчення Церкви обговорюють  частіше, ніж раніше?

К.Б.: Думаю, що так. Здається, що тепер люди, які раніше не обговорювали вчення Церкви, адже церковна влада забороняла дискусії подібного роду, тепер дуже вільно оскаржують навіть природній моральний закон, у тому числі і Humanae vitae, що залишалася незмінним вченням Церкви щодо питання контрацепції.

LSN: Говорилось про те, що після опублікування “Доповіді після дискусій” відбулись певні маніпуляції, які полягали в тому, що на Синоді підняли питання, які по суті не стосувалися сім'ї. Можете пояснити чому і як відбулась ця «маніпуляція»? Кому може бути з цього користь?

К.Б.: Очевидно, що була маніпуляція, адже не опубліковувалися виступи учасників синоду, а був поданий лише попередній звіт чи “Доповідь після дискусій”, що не мав нічого спільного з тим, що було представлено на Синоді. Тому мені цілком зрозуміло, що є особи, які досить сильно впливали на перебіг Синоду і висували на обговорення проблеми, які не мали нічого спільного з істиною про шлюб, яку наш Господь Сам вчив нас, і як нам передає  Церква. І ця проблема полягала у спробі виправдати позашлюбні сексуальні зв’язки та зв’язки між одностатевими партнерами, а також в певній мірі зробити відносною та затемненою красу церковного вчення про шлюб, як вірного, нерозривного, продуктивного союзу між чоловіком та жінкою.

LSN: Кому це вигідно? Як віруючі католики, ми занепокоєні та здивовані через раптову появу таких проблем.

К.Б.: Це нікому не вигідно, адже це неправда, це – не істина. Подібне лише ранить кожного. Це може здаватися вигідним, наприклад, для людей, які з певних причин замішані в аморальній ситуації. Дехто може сприймати це як спосіб оправдати себе. Однак це неможливо, адже самі по собі такі вчинки не можливо виправдати.

LSN: Ви вже раніше говорили про сильний спротив отців Синоду проти цих тем. Хіба це не є знаком надії? Чи Вас здивував їхній спротив?

К.Б.: Зовсім не здивував, навпаки я за це був вдячний, тому що в якийсь момент, коли було подано “Доповідь після дискусій” і обговорення звернуло в нове русло, існувало побоювання, що Отці Синоду можуть і промовчати, але вони висловилися. Деякі з Отців висловлювалися рішуче, тому хвала Богу за це. Сподіваюся, що цих же Отців Синоду призначать на сесію у вересні 2015р., і вони також будуть такими ж твердими та непохитними.

LSN: Залишається непорозуміння щодо голосування за 3 статті, які не були підтримані абсолютною більшістю в 2/3. Їх внесли в заключну доповідь та у Lineamenta. Вони отримали більше половини голосів, але, як мені здається, формулювання параграфів є незрозумілим, тому можна не знати, за що голосуєш. Чи я помиляюся?

 

К.Б.: Так, це трохи бентежить. Я приймав участь в 5 синодах і на кожному з них, окрім останнього, якщо проект або стаття, як у даному випадку, не отримали необхідні 2/3 голосів, то їх виключали, тобто не опубліковували, як частину документу синоду. У цьому випадку дехто наполягав на публікації документу з усіма пунктами, просто вказавши кількість голосів. Тому, багато людей сприймають це як ознаку того, що пункти є більш-менш такими ж прийнятими, як і інші. Однак фактично члени Синоду вилучили ці пункти. На жаль, вони отримали просту більшість голосів, що мене дуже турбує - адже так багато Отців Синоду могли б голосувати на користь текстів, які були заплутаними, а деякі просто помилковими.

LSN: Неодноразово навіть Отці Синоду, які підносили питання "повторного шлюбу" розлучених, гомосексуальних чи позашлюбних союзів, повторювали, що дане питання не доктринальне, а пастирське. Яка Ваша думка щодо цього? 

К.Б.: Це неправильне розмежування. Немає нічого, що могло б бути здоровим у пастирському плані, не будучи водночас здоровим у доктринальному. Іншими словами ви не можете відділити істину від любові. Або ще по-іншому: не можна любити, і не жити істиною. Тобто неправильно говорити, що ми просто робимо пастирські зміни, які не мають нічого спільного з доктриною. Якщо ви допускаєте до Святого Причастя осіб, які знаходяться в гріховних подружніх стосунках, то ви безпосередньо робите заяву щодо нерозривності шлюбу, тому що Господь наш сказав: «Кожний, хто відпускає свою жінку й одружується з іншою, чинить перелюб». А особа, яка перебуває в незаконному подружньому шлюбі, публічно живе у перелюбі. Якщо ви дасте Святого Причастя такій людині, то певним чином показуєте, що це відповідає доктрині. Але це ж не так.

LSN: Тобто помилкою є вже навіть ставити це питання на обговорення.

К.Б.: Так. До речі, я не раз говорив, що дані теми, які не мають нічого спільного з істиною про шлюб, потрібно забрати з порядку денного Синоду. [Якщо люди бажають обговорювати такі питання, воля їхня, але дані теми не мають нічого спільного з вченням Церкви про шлюб.] Те ж саме стосується питання про одностатеві стосунки і тому подібне.

LSN: Як католики, ми знаємо, що шлюб є нерозривним зв’язком на все життя, шлюб є "знаком" союзу Христа і Церкви, а також ми знаємо про його глибокий зв'язок з Євхаристією. «Богослів'я тіла» Папи Івана Павла II пролило особливе світло на це, однак його праця не була процитована в документах наступного Синоду. Що Ви думаєте з приводу цього упущення, і чи спрощення цієї праці не надало б реальних відповідей на сьогоднішні проблеми?

К.Б.: Абсолютно. Вчення святого Івана Павла II є настільки світлим, і він присвятив себе з великою увагою і наміром відповісти на питання істини про людську сексуальність та шлюб, як багато хто з нас зазначав в ході обговорень на Синоді та в малих дискусійних групах. Ми висловилися за повернення до цього вчення святого Папи Івана Павла II, яке є відображенням того, що Церква завжди навчала і практикувала. Але насправді, у когось могло скластись таке враження, ніби Церква не має вчення про вищезгадані теми.

LSN: Що видається дуже дивним…

К.Б.: Згідний. Це просто приголомшливо. Мені було важко в це повірити, коли я стикнувся з цим. Насправді, думаю деякі люди відмовляються вірити в те, що це правда, тому що це абсурд.

LSN: Святий Іван Павло II фактично висловився щодо гендерної ідеології ще до того як вона стала відомою.

К.Б.: Вірно. Він стикався з цими проблемами на найглибшому рівні і боровся з ними строго в межах природного морального закону, вказуючи на те, що нас вчить здоровий глузд і віра, очевидно, в єдності з розумом, але підвищував і висвітлював те, що розум вчить нас про людську сексуальність та шлюб.

LSN: Кардинал Каспер і, зовсім недавно, єпископ Бонні з Антверпена та інші висловили думку, що "вірні" гомосексуалісти, ті, хто одружувався після розлучення та ті, хто живуть разом без шлюбу демонструють якості самопожертви, щедрості і відданості, що не можна ігнорувати. Але через їхній вибір стилю життя вони перебувають в об’єктивному стані смертного гріха. Чи не могли б Ви нагадати нам вчення Церкви про вартість та гідність молитви і добрих справ у цьому стані?

К.Б.: Якщо ви живете публічно в стані смертного гріха, то немає жодного доброго діла, яке можна вчинити, щоб оправдати цю ситуацію: людина все одно залишається у важкому гріху. Ми віримо, що Бог створив всіх добрими, і що Він бажає спасіння всіх людей, але це може відбутися тільки шляхом навернення. І тому ми повинні закликати до навернення людей, які живуть в такому тяжкому гріху. А створювати враження наче в житті у стані смертного гріха є щось доброго, просто-на-просто суперечить тому, що Церква вчила завжди і всюди.

LSN: Тобто, коли людина на вулиці говорить, що такі  люди добрі, віддані, щедрі, цього мало?

К.Б.: Звичайно, що не достатньо. Це те ж саме, коли б людина скоїла вбивство і добре відносилася до інших.

LSN: Яку форму справжньої пастирської опіки Ви б рекомендували для осіб, що опинились в цих ситуаціях, і що вони можуть отримати від практикування своєї віри настільки, наскільки це можливо, оскільки не можуть отримати відпущення гріхів чи приймати Святе Причастя?

К.Б.: У моєму пастирському досвіді я працював з особами, які опинились в цих ситуаціях, і намагався допомагати їм, з часом та врахуванням обов’язків, які вони повинні були виконувати, щоб змінити своє життя. Наприклад, у випадку осіб, які перебували в недійсних подружніх союзах, намагатись допомагати їм або розійтись, якщо це можливо, або ж жити як брат і сестра в цнотливих стосунках, якщо у них є діти і вони мають обов’язок їх виховувати.

LSN: У випадку поновно одружених пар, які мають своїх дітей і дітей від попереднього шлюбу, чи це не створює дуже складну ситуацію?

К.Б.: Звичайно, що так. До речі, мене дуже турбують дискусії навколо процесу анулювання шлюбу: складається враження, що задіяна лише одна сторона, а саме та особа, яка просить ствердження про анулювання. Але справа в тому, що там задіяні обидві сторони, задіяні діти, а також різноманітні інші відносини, пов’язані з будь-яким подружжям. Тому ця справа є надто складною, і в жодному випадку тут не може бути легкого рішення.

LSN: Для тих осіб, які живуть в нечинних подружжях чи недопустимих союзах, було підняте питання духовного Причастя. Я щось не дуже розумію як можна в такому стані здійснювати духовне сопричастя.

К.Б.: Цей термін було вжито некоректно. Щоб здійснити духовне сопричастя особа повинна виконувати усі необхідні передумови для того, щоб прийняти Святе Причастя. Особа, яка здійснює духовне сопричастя просто знаходиться в ситуації, коли вона не має доступу до Таїнства, однак є цілком готова прийняти Таїнство і тому здійснює акт духовного сопричатся. На мою думку, люди, які використовували цей термін, говорили про прагнення особи, яка опинилась у гріховній ситуації, звільнитись з цієї ситуації, тому вона молиться і просить Божої допомоги перемінити її життя, змінити його, знайти новий спосіб для життя, щоб перебувати в стані ласки. Ми можемо назвати це прагненням Святого Причастя, однак це не є духовне причастя. Воно не може ним бути. Природу духовного причастя, до речі, визначив Тридентський Собор: він чітко зазначив, що воно вимагає усіх передумов, і лише тоді має сенс.

LSN: Як може Церква насправді допомогти усім цим особам: покинутим подругам; дітям, народженим в законному подружжі, які страждають внаслідок розлучення їх батьків; особам, які борються із гомосексуальними схильностями, чи тим, хто певним чином дозволив собі «потрапити в пастку» незаконного зв’язку?

К.Б.: Що може зробити Церква – і це найбільший акт любові з боку Церкви – це представити усім вчення про шлюб, вчення, яке виходить зі слів самого Христа, вчення, яке було незмінним в традиції, як знак надії для них. А також допомогти їм усвідомити грішність тієї ситуації, в якій вони опинились, і водночас закликати їх вийти з цієї грішної ситуації та шукати шлях, щоб жити відповідно до істини. І це єдиний шлях як Церква може допомогти. Це було моє велике сподівання щодо Синоду: що Синод передасть світові величну красу подружжя, і ця краса є істиною про подружжя. Я завжди кажу людям: нерозривність не є прокляттям, це – велична краса подружніх відносин. Красу відносинам між чоловіком і жінкою додає нерозривний союз, який є вірним і продуктивним. Однак зараз в декого починає складатись враження, що Церква певним чином соромиться того красивого скарбу, який маємо у подружжі таким, як Бог створив чоловіка і жінку напочатку.

LSN: Деяким пастирям часами соромно говорити про гріх чи про цнотливість.

К.Б.: Цю тему також піднімали під час Синоду. Один з отців Синоду сказав: «А що, більше немає гріха?» Таке складається враження. І, як це не сумно, від часу падіння наших прабатьків, завжди є спокуса до гріха і є гріх у світі, і ми повинні розпізнати його, назвати його відповідним іменем і намагатись подолати його.

LSN: А чи немає спеціального покликання для католицьких і християнських батьків виховувати у своїх дітей скромність і порядність?В багатьох місцях це цілком зникло.

К.Б.: Так, це правда. Частиною Євангелія Життя є навчати дітей вдома і у школі фундаментальних чеснот, які мають повагу до нашого власного життя і життя інших, до нашого власного тіла, а саме: скромності, чистоти, цнотливості, і формувати дітей таким шляхом з найперших років життя. І це також є під великою небезпекою лише тому, що катехизація в Церкві була дуже слабкою, а в деяких випадках заплутаною і помилковою, тому в сімейному житті відбулася розруха, і діти піддались освіті, яка залишила їх непідготовленими жити істиною про шлюб, про їх власне тіло, їх людське життя.

LSN: А що найнеобхідніше ми повинні робити для того, щоб уникати розлучень та решти несприйнятливих зв’язків?

К.Б.: Я вважаю, що слід починати з сім’ї. Необхідно посилювати сім’ї, формувати чоловіка і жінку, які б, перш за все, жили істиною подружжя у своєму домі, який стає не лише джерелом спасіння для них, але й світлом у світі. Подружжя, яке живе в істині, є настільки привабливим і красивим, що призводить до навернення інших душ. Ми повинні формувати дітей, особливо сьогодні, так, щоб вони були здатними протистояти культурі. Вони не можуть, наприклад, прийняти цю гендерну теорію, яка інфікує наше суспільство; їх треба виховувати так, щоб вони відкидали брехню такого типу і жили істиною.

LSN: Наскільки я розумію, існує зв’язок між контрацепцією і розлученнями: від 30 до 50 відсотків подружніх пар, які використовують контрацепцію, розлучаються, в той час як серед тих пар, які не користуються контрацепцією, християни вони чи ні, чи котрі користуються природнім плануванням сім’ї, розлучається менше 5%. Чи погоджуєтесь Ви, що для отримання більш стабільних націй, Церкві необхідно чіткіше говорити і брати більшу пастирську участь в поширенні «Humanae vitae»?

К.Б.: Цілком. І блаженний Папа Павло VI чітко про це говорив у енцикліці «Humanae vitae»: що практика контрацепції приведе до зламу сімейного життя, до втрати поваги до жінок. Ми мусимо просто роздумати над тим, що чоловік і жінка, котрі користуються контрацепцією, більше не віддають себе один одному в повноті. І це вже вводить елемент зламу в подружжя, і якщо це не поправити чи зцілити, то воно легко може привести до розлучення.

LSN: Щодо питання про величину сім’ї і батьківську свободу. Чи всесвітній «екологічний» рух та міжнародне поширення сімейного планування і контролю за народжуваністю не є предметом особливої турботи для Вас?

К.Б.: Так, мене це дуже хвилює, бо людей зводять на хибний шлях, відповідно до якого вони вважають, що повинні практикувати певну форму контролю за народжуваністю для того, щоб бути відповідальними розпорядниками землі. Факт полягає в тому, що рівень народжуваності в більшості країн є далеким від необхідного для того, щоб замінити теперішнє населення. Відклавши усе це в сторону,  істина полягає в тому, що якщо Бог покликав пару до подружжя, то значить Він покликав їх також бути щедрими в прийнятті дару нового людського життя. І тому сьогодні нам потрібно багато великих сімей, і, дякувати Богу, сьогодні я бачу серед багатьох молодих пар значну щедрість щодо дітей. Ще одна річ, яку я сьогодні рідко чую, але яку завжди наголошували, коли я ріс, а також в традиції Церкви, це що батьки повинні бути щедрими на дітонародження, щоб деякі з їх дітей могли отримати покликання до священства чи богопосвяченого життя і служіння Церкві. І ця щедрість батьків без сумніву надихне у дитині, яка отримає покликання, щедру відповідь на нього.

LSN: Моногамне подружжя на все життя дуже підходить католикам, як би сказали багато хто, однак «важкість сердець» не-католиків дозволяє розлучення і поновне одруження у цивільному зв’язку. З іншого боку, християнські народи зробили багато для того, щоб внести в природнє подружжя соціальну стабільність і гідність в багатьох куточках світу. Чи прихід Христа змінив ситуацію для усіх людей, і чи правильно поширювати або навіть нав’язувати таке бачення природнього подружжя навіть у некатолицьких суспільствах?

К.Б.: Я вважаю, що необхідно чітко наголошувати, що вчення Христа про подружжя є ствердженням, підтвердженням істини про подружжя від самого початку, кажучи Його словами, чи тієї істини про подружжя, яка вписана в кожному людському серці. І тому Церква, коли навчає про моногамне, вірне, пожиттєве подружжя, вона навчає природнього морального закону і вона має право наголошувати на цьому в суспільстві загалом. Другий Ватиканський Собор назвав розлучення чумою в нашому суспільстві, і так є. Церква повинна навіть ще сильніше виступати проти загально поширеної практики розлучень.

LSN: Чи, на Вашу думку, вивчення ситуації і кращі результати дітей у стабільних моногамних сім’ях повинні відігравати більшу роль у приготуванні до подружжя?

К.Б.: Думаю, що так. Наголошувати красу подружжя і як нею сьогодні живуть багато пар, вірно і щиро, а також яким є досвід сімейного життя дітей, які живуть в люблячій сім’ї… що не означає, що немає викликів. Це не означає, що в сім’ї і подружжі не буває важких часів, але з Божої ласки відповіддю на них завжди є любов, жертва, прийняття терпіння, необхідного для того, щоб бути вірними любові.

LSN: Однак сучасне суспільство не сприймає терпіння як наприкінці життя, під час вагітності, чи в шлюбі…

К.Б.: Звичайно, що ні, бо не розуміє значення любові. Христос сказав: якщо хтось послідує за Ним, то нехай бере свій хрест і йде за Ним. І тому суть нашого життя полягає в тому, щоб терпіти заради любові: любові Бога і нашого ближнього.

LSN: Чи погоджуєтесь Ви з тим, що звучить від багатьох людей, що сьогодні багато католицьких шлюбів, через невідповідне приготування чи ігнорування значення шлюбної присяги, часто є неважними? Яким був Ваш особистий досвід з цього питання в якості префекта Верховного Трибуналу Апостольської Сигнатури?

К.Б.: Я думаю, що досить невиправдано робити загальні заяви про кількість шлюбів, які є важними чи неважними. Кожне подружжя слід досліджувати, а той факт, що багато людей не були добре прокатехизовані і т.д. безумовно може послабити їх здатність до подружнього життя, однак це не мусить обов’язково вказувати на те, що вони дадуть неважну подружню згоду, бо сама природа вчить нас про подружжя. Ми спостерігали це в Апостольській Сигнатурі: так, було більше заяв на уневажнення шлюбу, але після розгляду цих справ у багатьох випадках неважність подружжя не встановлювалась, бо не була істинною.

LSN: У своїй книзі «Залишатись в істині Христа» Ви показали, що спрощення процедури не є відповіддю.

К.Б.: В жодному разі, оскільки існують дуже важкі ситуації, які вимагають дуже детального процесу розгляду для того, щоб досягти істину. Якщо нам більше не розходиться про істину, то будь-який процес буде сприйнятливим, однак якщо істина для нас важлива, то має бути саме такий процес, який зараз практикує Церква.

LSN: І Церква зробила значний внесок у юридичні процедури цивілізованого світу…

К.Б.: Впродовж років Церква вважалась дзеркалом справедливості; її спосіб адміністрування справедливості був зразком для інших юрисдикцій. У Церкві вже був досвід зміни процесу уневажнення шлюбів, що тривав у Сполучених Штатах з 1971 по 1983 рік. Це мало настільки катастрофічні наслідки, що люди почали говорити про «католицьке розлучення», і не без причини. Це є згіршенням для працівників чи служителів справедливості у світському порядку, бо якщо вони бачать, що Церква не практикує справедливість, більше не дбає про істину, то що може означати закон і справедливість?

LSN:  Один італійський екзорцист, отець Санте Баболін, нещодавно розповідав, що під час екзорцизму злий дух, який мучив жінку одного з його друзів, сказав йому: «Мені нестерпно те, що вони люблять один одного». Чи власне це не є тим посланням, яке повинні передавати подружні пари?

К.Б.: Безумовно. У світі немає більшої сили проти злого, аніж любов чоловіка і жінки в подружжі. Після Пресвятої Євхаристії, вона має силу понад усе, що ми можемо уявити. Я не чув цієї історії, однак вона мене не дивує, і правдою є те, що коли пара вступила в шлюб усім розумом і серцем, диявол буде намагатись зіпсувати цей дім, бо цей дім є колискою благодаті, де ласку отримує не лише пара, але й діти і усі, хто знайомий з цією сім’єю.

LSN: Яким чином подружні пари можуть найкраще цінити і боронити свою подружню любов?

К.Б.: Перш за все, шляхом вірної щоденної молитви і регулярної сповіді, бо усі ми потребуємо цієї допомоги для того, щоб подолати гріх в нашому житті, навіть маленькі гріхи, незначні гріхи, але й також берегти себе від більш серйозних гріхів. А також Євхаристія в особливий спосіб є центром кожного християнського життя. Вона є центром подружнього життя, бо є спільністю з Нашим Господом Ісусом Христом, вона є пережиттям тієї любові, яку Він має до Церкви, в якій подружжя є Таїнством: подружжя є знаком Його любові в світі, а в Євхаристії пара отримує найпотужнішу ласку жити в союзі любові.

LSN: Чи, на Вашу думку, є зв’язок між «смертю культу» – антропоцентричною літургією без поклоніння – і культурою смерті?

К.Б.: Я переконаний, що там, де в літургійну практику Церкви увійшли зловживання, що відображають дуже антропоцентричний напрям, іншими словами, де богослужіння почали представляти як діяльність людини замість дії Бога серед нас, то це очевидно повело людей у неправильному напрямку, а також мало дуже негативний вплив на життя кожної особи, і особливо на подружнє життя. Краса подружнього життя в дуже особливий спосіб сприймається і утверджується в Євхаристійній Жертві.

LSN: Як католики, ми покликані діяти у суспільстві і в політиці, брати участь в політичному житті. Однак у Франції немає жодної партії, яка б в повноті захищала подружжя чи життя. Що слід робити католикам: об’єднуватись в рух, навіть знаючи, що цей рух є проти необоротніх принципів, чи їм слід будувати щось інше?

К.Б.: В ідеалі, вони б мали намагатись побудувати в суспільстві політичну силу, яка б в повноті захищала істину, основні блага людського життя і сім’ї. І вони повинні дуже чітко сформулювати свою позицію та наполягати на ній, разом із існуючими політичними партіями, для того, щоб могти стати силою для реформи цих політичних партій. Звичайно, що не можна брати участь у жодному русі, який би суперечив моральному праву. З іншого боку, якщо у цій політичній партії чи русі є ознаки реформи, які б відповідали моральному праву, то їх слід підтримувати і підбадьорювати.

LSN:   Яких святих слід сьогодні прикликати на допомогу сім’ї?

К.Б.: Перш за все, Пресвяту Родину з Назарету: Діву Марію, Святого Йосифа і Нашого Господа Ісуса. А також є великі одружені святі. Це можуть бути, наприклад, батьки св. Терези з Лізьє, блаженні Луї та Марі-Зелі Мартен, чи велика італійська свята Жанна Молла, котра померла мученицею за сім’ю, чи св. Томас Мор, котрий був одруженим і повністю розумів покликання до подружного стану. Є також пара Луїджі і Марія Бельтраме Кватроччі, котрих беатифікували в Італії. Це може бути і св. Рита з Кашії, котра була дуже відданою матір’ю: вона сильно молилась за навернення чоловіка і двох своїх синів. І це лише кілька прикладів… є ще багато інших.

LSN:   Яким чином нам у ці нелегкі часи залишатись вірними Церкві і Папі?

К.Б.: Чітко дотримуватись того, що Церква завжди навчала і практикувала; це – наш якір. Ми не віримо в окремих осіб, ми віримо в Ісуса Христа. Лише Він є нашим спасінням, і для нас Він живе у Церкві у її навчанні, у Таїнствах, і в дисципліні. Сьогодні багато людей звертаються до мене, бо відчувають себе спантеличено, вони переживають і турбуються, і я кажу їм: ні, ми повинні зберігати спокій, ми повинні залишатись сповненими надії, ще більше цінити істину віри і триматись її. Вона є незмінною, і зрештою переможе. Христос сказав св. Петрові: «Ворота пекельні не здолають Церкву». Ми знаємо, що це правда, і наразі мусимо терпіти заради істини, однак маємо бути впевненими, що в кінці кінців Наш Господь отримає перемогу.

Переклад «Католицького оглядача»

Джерело:    Воїни Христа Царя