Дорогі брати і сестри,
Коли ми читаємо Старий Завіт, то зауважуємо одну постать, яка
виділяється серед інших: Мойсей, а точніше, чоловік молитви. Мойсей,
великий пророк та лідер часів Виходу, виконував роль посередника між
Богом та Ізраїлем, передаючи послання та накази Бога до людей, провадив
ізраїльський народ до Обіцяної Землі та навчав їх підкорятися Божій волі
та довіряти Йому в тимчасовому переході пустелею. А також ще, додам, а
це понад усе, молився.
Мойсей молився за фараона, коли Господь, за допомогою кар, намагався
змінити серця єгиптян (Вих. 8-10); Мойсей просив Бога оздоровити його
прокажену сестру Міріам (Числа 12:9-13); він заступився за людей, які
збунтувалися проти того, що говорили чоловіки, які ходили на оглядини
Обіцяної землі (Числа 14:1-19); він молився, коли вогонь мав спалити
табір (Числа 11:1-2), і коли отруйні змії жалили людей (Числа 21:4-9);
він закликав до Господа і протестував, коли тягар його місії став
занадто важким (Числа 11:10-15); він бачив Бога і говорив з ним
«віч-на-віч, як говорять зі своїм другом» (Вих. 24:9-17; 7-23; 34:1-10,
28-35).
І навіть на горі Синай, коли люди просили Аарона вилити їм золотого
тельця, Мойсей молився, вершачи в виразний спосіб свою роль заступника.
Цей епізод описаний у 32 главі Книги Виходу та повторюється у 9 розділі
Второзаконня.
Саме про цей епізод я би хотів поговорити на сьогоднішній катехизі і,
зокрема, про молитву Мойсея, про що читаємо у книзі Виходу. Народ
Ізраїля знаходився біля підніжжя гори Синай у той час, як Мойсей чекав
на горі на Заповіді Божі, де постив 40 днів і 40 ночей (Вих. 24:18; Вт.
9:9). Число 40 має символічне значення і означає сукупність досвіду, у
той час, як піст свідчить про те, що життя походить від Бога, що саме
Він підтримує його.
Фактично, акт споживання їжі підтримує в нас життя; отже піст,
відмова від їжі, має релігійне значення: піст показує, що людина живе не
одним лише хлібом, але кожним словом, що виходить з уст Господа (Вт.
8:3). Постом Мойсей показує, що очікує на дар Божих Заповідей як джерела
життя: Заповіді виявляють Божу волю і поживу для людського серця,
залучаючи чоловіків та жінок вступати в союз із Всевишнім, який є
джерелом життя, який і є саме життя.
І поки Господь, на горі, давав Мойсеєві заповіді, біля підніжжя гори
люди відкинули Божі закони. Не в змозі більше чекати і терпіти
відсутність свого посередника, ізраїльтяни сказали Аарону: «Ану зроби
нам божка, щоб він ішов поперед нас! Бо отой Мойсей, той чоловік, що
вивів нас з Єгипетської землі, – не знаємо, що з ним сталося» (Вих.
32:11). Люди втомилися від подорожі з невидимим Богом, та і їхнього
провідника, Мойсея, не було між ними, тому народ вимагав фактичної,
реальної присутності Бога, і в золотому тельці, вилитому Аароном, бог
став досяжним для них.
І це постійна спокуса на шляху віри: уникнути божественної таємниці
за допомогою створення зрозумілого бога, який би відповідав всім нашим
планам.
Те, що трапилося на горі Синай, показує усю глупість та порожнечу
цього бажання, як іронічно підтверджує Псалом 106[105]: «вони проміняли
славу Божу на зображення бика, що їсть траву» (в.20). Господь побачив це
і наказав Мойсеєві спуститися з гори, відкривши йому дії людей, та
сказав: «тож тепер полиш мене; нехай запалає мій гнів на них та хай
винищу їх. З тебе ж виведу народ великий» (Вих. 32:10).
Так як колись Господь відкрив Авраамові свої наміри щодо Содоми та
Гомори, так і тепер Він розказав про свої плани Мойсеєві, неначе не
хотів діяти без згоди Мойсея.
Він сказав: «Нехай запалає мій гнів». Насправді ці слова “Нехай
запалає мій гнів” були вимовлені так, що Мойсей міг втрутитися і
попросити Бога не робити цього, тим самим показуючи, що Господь завжди
хоче врятувати.
Як і у випадку з двома містами за часів Авраама, покарання і
руйнування, в яких виразився гнів Божий як відкидання гріха, демонструє
важкість вчиненого гріха; але у цей же час, прохання Мойсея призначене
для того, щоб показати бажання Господа прощати. Це є Боже спасіння, яке
включає милосердя, але разом з тим і відкриває правду про гріх, зло, яке
насправді існує для того, щоб грішник, який розпізнає і відкине свій
гріх, мав можливість дозволити Богу пробачити його і перемінити. Тому
молитва заступництва діє таким чином, що у реальності зіпсутої
особистості грішника починає діяти божественне милосердя, яке очищує і
спасає.
Прохання Мойсея повністю сконцентроване на благодаті та вірності
Господа. Він найперше покликається до історії спасіння, яку Господь
розпочав з виводу Ізраїля з Єгипту, а потім нагадав про давню обітницю,
дану Богом батькам. Господь вчинив визволення, звільнивши свій народ з
єгипетського рабства; тому «навіщо», – запитав Мойсей, – «мали б
єгиптяни казати: «На лихо вивів він їх, щоб повбивати їх у горах та
вигубити їх з лиця землі?» (Вих.32:12).
Розпочата справа повинна бути завершеною; якщо Господь допустив
смерть свого народу, то це можна протрактувати, як Його нездатність
довести свій план спасіння до кінця. Але Господь не може цього
дозволити: Він є Господь, який рятує, дає життя, він Бог милосердя та
прощення, визволитель від гріха, який знищує.
Тому Мойсей звернувся до Бога, до внутрішньої милосердної сутності
Бога, а не до зовнішнього гніву. В такому випадку, аргументує Мойсей в
розмові з Богом, якщо вибраний народ має загинути, навіть якщо винний,
то Бог міг би видатися як нездатний перемогти гріх і проявити свою силу
над злом...
Мойсей мав конкретний досвід Божого спасіння; він був посланий як
посередник божественного визволення, а зараз, своїми молитвами,
переживає про майбутнє свого народу, але так само турбується про належну
шану Господа, з огляду на правду про Його ім’я. По суті, заступник
хотів спасіння для народу Ізраїля не тільки тому, що ця вівчарня була
доручена йому, але і тому, що спасіння було справжньою сутністю Бога.
Любов до братів і любов Бога переплітаються в молитві заступництва і є
нероздільними. Мойсей є чоловіком, який розривається між двома видами
любові, які в молитві накладаються в єдиному прагненні.
Мойсей взивав до Божої вірності, нагадуючи про Його ж обіцянки:
«Згадай Авраама, Ісаака та Якова, слуг Твоїх, що їм клявся собою оцими
словами: Розмножу ваше потомство, як зорі небесні, і всю ту землю, що
обіцяв, дам нащадкам вашим у віковічну посілість» (Вих. 32:13). Мойсей
пригадує сам початок історії, батьків народу і його покликання, вибору, у
якому лише Господь мав ініціативу. Не через їхню власну гідність вони
отримали обітницюу, але через вибір Бога і Його любов (Вт. 10:15).
Зараз же Мойсей попросив Бога згадати вірність до Свого вибору та
спасіння і вибачити Свій народ. Заступник не просив звільнити людей від
гріха, він не перечислив якісь заслуги, ні народу, ні свої, але ввізвав
до Божої щедрості: до Бога вільного, Який є абсолютною любов’ю, що не
перестає шукати тих, хто відпав, Який завжди вірний собі і дає
можливість грішникові навернутися через прощення, щоб стати праведним і
здатним до вірності. Мойсей просив Господа показати, що Він сильніший за
гріх та смерть, і через молитву провокує виявлення цього Божого
одкровення про Себе.
Як примиритель з життям, Мойсей проявив солідарність з людьми:
прагнучи виключно до порятунку, чого бажає і сам Бог, він відмовляється
від перспективи стати новим народом, який був би вірний Богові. Слова, з
якими Бог звертається до нього «з тебе я виведу великий народ», не були
навіть взяте до уваги «Божим приятелем», який був готовий, натомість,
взяти на себе якщо не провину свого народу, то всі наслідки його гріха.
Коли, після знищення золотого тельця, він повернувся на гору ще раз
просити Бога прощення Ізраїля, то сказав Господу: «Ой, коли б Ти простив
їхній гріх! А ні, то викресли мене з Твоєї книги, яку Ти написав» (Вих.
32:32).
Молитвою, бажаючи того, що й Господь, заступник все глибше і глибше
пізнає Бога і його милосердя, і наповнюється здатністю любити аж до
цілковитої віддачі себе. В Мойсеєві, який на вершині гори заступаючись
за свій народ приносить себе в жертву зі словами «викресли мене» при
розмові віч-на-віч з Богом, Отці церкви бачили праобраз Господа, який
висячи на хресті, постає перед обличчям Бога не лише як друг, але як
Син. Він не лише приніс себе в жертву, викреслив, але зі своїм
пронизаним серцем, сам став гріхом, як каже святий Павло, взяв на себе
наші гріхи, щоб дати нам спасіння. Його заступництво не було лише
проявом солідарності, але й ототожнення з нами: він ніс всіх нас на
Своєму Тілі. У такий спосіб все його життя як людини, і як Сина є
воланням до Божого серця, є прощенням, але прощенням, яке перемінює та
оновлює.
Думаю, нам потрібно розмірковувати над цим. Христос стоїть перед
Богом і молиться саме за мене. Його молитва на Хресті є сучасною для
усіх людей, є сучасною для мене. Він молиться за мене, він страждав і
страждає за мене, він ототожнює себе зі мною, приймаючи наше тіло та
людську душу. Запрошує нас увійти в цю його тотожність, щоб ми стали
одним тілом, одним духом з Ним, тому що перебуваючи на Хресті, він не
приніс нові закони чи Заповіді, але дав нам себе, своє Тіло та Кров, як
Новий Завіт. Так він приносить нам єдність з ним, він творить нас одним
тілом з ним, ототожнює нас з ним самим. Він запрошує нас ввійти в його
особистість, об’єднатися з ним в нашому бажанні бути одним тілом, одним
духом.
Давайте ж молитися до Господа, щоб це ототожнення перемінило і оновило нас, адже прощення оновлює і перемінює.
Я б хотів завершити цю катехизу словами апостола Павла до християн
Риму: «Хто буде винуватити вибраних Божих? Бог – той, що оправдує; хто ж
той, що засудить? Христос Ісус, який умер, ба й воскрес, що по правиці
Божій, – він заступається за нас. Хто нас відлучить від Христової
любові? … ні смерть, ні життя, ні ангели, ні князівства … ані інше якесь
створіння не зможе нас відлучити від Божої любові, що в Христі Ісусі,
Господі нашім».
ЗАГАЛЬНА АУДІЄНЦІЯ
Площа святого Петра
Середа, 1 червня 2011
Джерела: molytovnyk.net
Воїни Христа Царя
Немає коментарів:
Дописати коментар