28
лютого 2013 року Папа Бенедикт ХVІ завершив свій понтифікат, щоб,
«ставши невидимим для світу», посвятити своє життя молитві. І саме
молитві він присвячував катехизи під час загальних аудієнцій 2011-1012
року, що стали справжньою «школою» молитви.
Дорогі брати і сестри,
Сьогодні я б хотів розпочати нову серію катехез. Після серії про
Отців Церкви, визначних богословів Середніх Віків та визначних жінок, я б
хотів тепер перейти до теми, яка близька серцям усіх нас: це тема
молитви, а особливо християнської молитви, молитви, якої нас вчив Ісус і
якої нас продовжує навчати Церква. Власне в Ісусі людина стає здатною
наблизитись до Бога в глибині та близькості стосунків між батьком та
сином. Разом із першими учнями, звернімося тепер із покірною довірою до
Учителя з проханням: «Господи, навчи нас молитися» (Лк. 11,1).
У наступних катехезах, порівнюючи Святе Письмо, велику традицію Отців
Церкви, Вчителів духовності та Літургії, навчімося жити нашими
відносинами з Господом ще насиченіше, неначе в «школі молитви».
Нам добре відомо, що молитву не слід сприймати як щось само собою
зрозуміле. Необхідно вчитися молитися, все заново опановувати це
мистецтво; навіть ті, хто має добрий досвід духовного життя, завжди
відчувають потребу вчитися в Ісуса, вчитися як молитися по-справжньому.
Перший урок ми отримуємо від Господа, дивлячись на Його приклад.
Євангеліє описує нам Ісуса в близькому та постійному спілкуванні з
Отцем: це глибока спільність Єдиного, котрий прийшов у світ не для того,
щоб чинити свою волю, але волю Отця, котрий послав Його для спасіння
людей.
У цій першій катехезі, як вступ, я хотів би запропонувати кілька
прикладів молитви в древніх культурах, щоб показати, що практично завжди
і усюди вони скеровувались до Бога.
Почну з древнього Єгипту, наприклад. Тут сліпий чоловік, просячи
божество відновити його зір, свідчить про щось універсально людське. Це
чиста і проста молитва прохання того, хто страждає. Цей чоловік каже:
«Моє серце прагне побачити тебе… Ти, котрий зробив так, щоб я побачив
темряву, створи для мене світло, щоб я зміг побачити тебе! Прихили своє
улюблене обличчя до мене» (A. Barucq — F. Daumas, Hymnes et prières de l’Egypte ancienne, Paris 1980). Щоб я міг тебе побачити, – це суть молитви!
У релігіях Месопотамії переважало таємне, паралізуюче відчуття
провини, однак не позбавлене надії на відкуплення та звільнення зі
сторони Бога. Таким чином ми можемо оцінити це прохання віруючого з тих
древніх культур, висловлене такими словами: «О Боже, який є поблажливий
навіть до найбільшого гріха, звільни мене від мого гріха… Глянь, о
Господи, на свого змученого слугу і дихни на нього своїм вітром: прости
йому без зволікання. Полегши своє суворе покарання. Звільнений від пут,
дай, щоб я міг знову дихати, розірви мої кайдани, звільни окови, що
сковують мене» (M.-J. Seux, Hymnes et Prières aux Dieux de Babylone et d’Assyrie,
Paris 1976). Ці слова демонструють як в пошуках Бога людина відчуває,
хоча й затуманено, з однієї сторони свою власну провину, а з іншої –
аспекти божественної благодаті і доброти.
В поганських релігіях древньої Греції можна зауважити значний
розвиток: молитви, хоча і досі прикликають божественну допомогу для
отримання небесних благодатей у всяких умовах щоденного життя і
отримання матеріальних переваг, поступово стають зорієнтовані на більш
безкорисливі прохання, які дають змогу віруючому поглибити свої
відносини з Богом і стати кращою людиною.
Для прикладу, великий філософ Платон записав молитву свого вчителя,
Сократа, якого вважають одним із засновників Західної думки. Такою була
молитва Сократа: «Зроби так, щоб я був красивим всередині моєї душі, і
щоб усе зовнішнє добро було в гармонії із моїм внутрішнім я. Нехай я
вважаю мудрого чоловіка багатим; і нехай я маю таке багатство, яке лише
самообмежена людина може знести чи витримати» (Платон, Phaedrus). Більше
ніж володіти великою сумою грошей, він хотів перш за все бути
внутрішньо красивим і мудрим.
У грецьких трагедіях, піднесених шедеврах літератури усіх часів, які й
досі, через 25 століть, читають, обдумують і театралізують, містяться
молитви, які виражають прагнення пізнати Бога і поклонятись Його величі.
У одній з цих трагедій йдеться: «О ти, хто держиш землю й маєш трон на
ній, незрозумілий Зевсе, хто б ти там не був – Природи необхідність, а
чи ум людський – Тебе шаную: хоч твій шлях – невидимий, Ти справедливо
правиш смертних долею.» (Евріпід,Троянки,пер. А.Содомори). Бог
залишається дещо розмитим, однак людина знає цього невідомого бога і
молиться до того, хто керує світовими шляхами.
Також серед римлян, які створили величну Імперію, в якій виникло і
поширювалося християнство, молитва, навіть якщо вона асоціюється із
утилітарною концепцією і переважно асоціюється із проханням про
божественний захист життя громадянського суспільства, деколи починається
із звернень, які є прекрасними для запалу особистої посвяти, яка
преображується у поклоніння і подяку. У другому столітті до Христа,
Апулей, автор Римської Африки, став свідченням цього. У своїх творах він
висловлює незадоволення своїх сучасників традиційними релігіями і
прагнення до більш автентичних стосунків з Богом. У своєму творі під
назвою «Метаморфози», віруючий звертається до богині з такими словами:
«Ти свята, у кожній епосі ти є спасителькою людського виду, ти у своїй
щедрості завжди допомагаєш смертним, допомагаєш негідним у стражданнях
ніжною материнською любов’ю. Ні день, ні ніч, ні навіть мить не
проминають, щоб ти не сповнювала їх своїми ласками» (Апулей, Метаморфози
ix, 25).
У цей же період Імператор Марк Аврелій – котрий також був філософом,
що роздумував над станом людини – підтвердив необхідність молитися для
того, щоб встановити плідну співпрацю між божественною дією та людською
дією. У «Роздумах» він написав: «Хто тобі сказав, що боги не допомагають
нам і в тому, що залежить від нас? Тому починай молитись до них і
побачиш» (Dictionnaire de Spiritualité xii/2, col. 2213).
Цю пораду Імператора-філософа ефективно застосовували на практиці
численні покоління до Христа, таким чином демонструючи, що людському
життю без молитви, що відкриває наше існування на таємницю Бога, бракує
сенсу та напрямку. У кожній молитві, до речі, завжди виражається істина
людського створіння, яке, з однієї сторони відчуває слабість та
зубожіння і тому звертає свої прохання до Небес, а з іншої сторони
наділене надзвичайним достоїнством, щоб, готуючись до прийняття
божественного Одкровення, змогти увійти в спільність з Богом.
Дорогі друзі, у цих прикладах молитви різних епох та цивілізацій
виринає усвідомлення людської істоти її стану як творіння і її
залежності від Іншого, вищого від неї, та джерела всякого добра. Людина
усіх часів молиться, бо не може надивуватись смислом свого життя, яке
залишається неясним та туманним, якщо не ставиться у відношення до
таємниці Бога і Його плану для світу.
Людське життя є тканиною, зітканою з добра і зла, із незаслужених
терпінь і радості та краси, які спонтанно і нестримно спонукають нас
просити Бога про це світло і внутрішню силу, які підтримують нас на
землі і показують надію поза границями смерті.
Поганські релігії залишають заклик, який із землі очікує слова з
Небес. Один із останніх великих поганських філософів, який повністю жив у
християнську еру, Прокл із Константинополя, озвучує це очікування,
кажучи: «Непізнаний, ніхто не може тебе вмістити. Все, про що ми
думаємо, належить тобі. Наше зло і наше добро йдуть від тебе, лише від
тебе залежить наша туга, О Невимовний, чию присутність відчувають наші
душі, підносячи до тебе гімн тиші» (Hymni, ed. Vogt, Wiesbaden 1957, in Preghiere dell’umanità, op. cit., ст. 61).
У розглянених прикладах молитви різних культур ми можемо бачити
свідчення релігійного виміру і прагнення Бога, закарбоване в серцях
кожної людини, що отримує сповнення і повне вираження в Старому і Новому
Завіті. Одкровення очищає і приводить до повноти первісну тугу людини
за Богом, пропонуючи їй, у молитві, можливість глибших відносин з
небесним Отцем.
На початку нашої подорожі «школою молитви» попросімо Господа
просвітити наш розум і серця, щоб відносини з Ним у молитві ставали
більш інтенсивні, ніжні і постійні. І знову скажімо Йому: «Господи,
навчи нас молитись» (Лк. 11,1).
ЗАГАЛЬНА АУДІЄНЦІЯ
Плоша Св. Петра
Середа, 4 травня 2011 р.
Джерела: molytovnyk.net
Воїни Христа Царя
Немає коментарів:
Дописати коментар