Гридковець Л.М., к. психол. н,
завідвувач кафедри психології
Київського інституту бізнесу та технологій
завідвувач кафедри психології
Київського інституту бізнесу та технологій
Стаття присвячена темі дослідження руйнівних впливів на родину новітніх стереотипів гендерної рівності. Проаналізовано історію розвитку використання деструктивних маніпуляцій прибічниками даної теорії. Визначені детермінанти гендернорівнісного екстремізму.
Актуальність проблеми
Питання гендерної рівності все більше і більше завойовують інформаційний, науковий, соціальний та політичний простір. Цілком зрозумілою є мотивація суспільства щодо улагодження гендерних питань в державі. Здається, як можна поставити під сумнів їхню позитивність, бо ж відповідно до закону, вони спрямовані на формування рівних прав та можливостей чоловіків та жінок. Існує ціла низка наукових праць та досліджень з генденрних питань, зокрема проведені такими науковцями та практиками як: Г.М.Андрєєва, С.А.Басов, Д.Батлєр, О.Безпальча, О.В.Бондаренко, М.В.Буракова, О.А.Вороніна, Т.В.Говорун, У.Ерхард, А.Х.Еаглі, Є.А.Здравомислова, І.А.Клєцина, І.С.Кон, Л.Н.Ожигова, І.А. Тупіцина, Е.Х.Томпсон та ін. Особливо за останні роки дана тема набула особливої популярності та, навіть, певної моди. У більшості робіт мова йде про переваги новітньої гендерної політики, про необхідність гендерної рівності. Проте, науковець має все піддавати сумніву для того, що б його висновки хоча б в якійсь ступені могли претендувати на об’єктивність. Водночас кожна особистість несе в світ лише те, що має сама. То ж її внутрішні конфлікти проектуються на соціальну дійсність. От і виходить, що дослідження гендерних питань слід розглядати не лише в ракурсі теоретичних розкладок, а з урахуванням спроможності особистості власноруч розбудовувати гармоній внутрішній та зовнішній простір. І в першу чергу, показником подібної спроможності стає наявність чи відсутність гармонійної родини у самого науковця. Бо якби там не було, родина – це є мікродержава, первинна церква, яким притаманні не тільки закони дії в малих групах, але й певні макропроцеси на мікрорівні. То ж цілком недоречним є, коли людина, яка не спромоглася створити гармонійну родину, тобто не спромоглася напрацювати ефективні методи взаємодії чоловіка і жінки у власній родині, починає повчати інших як правильно це робити. Тобто, в подібних випадках спостерігається компенсаторне проектування власних негараздів особистості на фахово-професійну діяльність. Не секрет, що переважна більшість тих, хто займається програмами гендерної рівності є розлученими особами, або особами з кризових родин. Тож проблема вироблення виваженої гендерної політики в країні набуває особливої актуальності.
Об’єктом нашого дослідження є родина. Предметом дослідження – руйнівні детермінанти гендернорівнісного екстремізму.
Завдання дослідження: виробити стратегію гармонізації гендерних стосунків у суспільстві з урахування національних, релігійних та культурних особливостей українського народу.
Основне дослідження
Під психологічним екстремізмом ми розуміємо радикальні погляди особи чи групи людей, що штучно та силоміць насаджуються масам з метою руйнації ціннісних норм, традицій і сприяють деформації цілісної системи як окремої особи, так і нації у різних проявах: соціальному, психологічному, духовному. Гендернорівнісний екстремізм є складовою психологічного екстремізму, що спрямований на викривлення моделі чоловічо-жіночої взаємодії і переводить стосунки між чоловіком і жінкою із стану «посвяти» у стан «бізнес-проекту», при цьому руйнуючи ефективні моделі взаємодоповнення статей та знищуючи традиційні норми та цінності. Щоб зрозуміти руйнівні детермінанти гендернорівнісного екстремізму необхідно почати із розгляду його онтогенезу.
Первинне значення слова гендер, як рід, не тільки не розглядається в контексті його використання, але й суттєво змінене у просторі його сутнісного наповнення. На даному етапі розвитку світової спільноти слово «гендер» визначає виключно соціальну презентацію статі, при цьому не рідко, будучи засобом маніпуляції, виступає в якості ключового моменту деструктивних змін у свідомості не тільки окремих груп, але й мас. Як приклад, наведемо одне з типових визначень, яке пропонують представники гендернорівнісних поглядів, приписуючи ці визначення сучасній соціальній психології: «Гендер – це соціальна норма, до якої ми пристосовуємося в силу нормативного (бажання, соціального заохочення) та інформаційного тиску (використання соціальної інформації, що допомагає нам визначити реальність).»
Прийнято вважати, що проблема гендерної рівності актуалізувалася і заявила про себе на початку 70-х років двадцятого століття. Проте в цей час відбулося не саме започаткування руху за гендерну рівність, а виникла лише та термінологія, якою зараз користується науковий та політичний світ. Натомість в ентелехійному контексті початок гендерного руху припадає на перші паростки двадцятого століття. І в основі даного феномену лежать феміністичні засади, як компенсація за пригніченість жінки протягом багатьох століть у західному світі. Безперечно, перші спроби заявити про права жінок у західному світі припадають ще на кінець 19 сторіччя. Так в 1865 році Джон-Стюарт Міл вніс на розгляд англійського парламенту петицію з вимогою виборчих прав для жінок.
Ретельний аналіз історичного розвитку гендерно-орієнтованих рухів показує, що причинно-наслідкові зв’язки розвитку феміністично-гендерних тенденцій лежать значно глибше ніж про це прийнято говорити. І першим паростком не просто серйозного аналізу даного питання, а деформаційною передумовою можна назвати роботу А.Бебеля «Жінка та соціалізм», що побачила світ у 1879 році і знайшла продовження в роботах Ф.Енгельса, зокрема у праці «Походження сім′ї, приватної власності та держави» (1884 р.).
Початок двадцятого сторіччя відзначився низкою переворотів, революцій, зміною певних історичних умов в житті світової спільноти. Протягом віків родина завжди була базовою інституцією будь-якої держави та церкви. То ж для революційних змін, необхідно змінити було саме базові передумови. Пам’ятаємо вислів: «Ми наш, ми новий мир построим, кто бьіл не чем, тот станєт Кєм.» Цей вислів виявився ідеальним для будь-якого революційного перевороту. То ж завдання нового політичного екстремізму полягало у руйнації сімейних цінностей і, в першу чергу, за рахунок відокремлення родини від церкви, оскільки остання завжди виступала ціннісним фактором родинного буття. Відповідно до вчення християнської доктрини, пояснення якої ми знаходимо у працях О.Мєня, Д.Паула, С. Троїцького, С.Флоренсього, С.Щедровицького, Х.Янаріса на ін.., жінка - душа родини, душа домашньої церкви. То ж першим завдання тогочасного політичного замовлення стало – руйнація духовності жінки. Бо саме жінка створює передумови в родині до розвитку чи до падіння чоловіка [2]. Варто звабити «берегиню цінностей» - родина перестає існувати як унікальний стабілізаційно-психологічний феномен. І підтвердження цього факту ми знаходимо в роботах багатьох християнських богословів та психологів, зокрема М.Бєрдяєва, Боффа, М. Алексьонова-Мерсова, М.Брікс, В.Пултавська та ін..
То ж перший удар був нанесений жінці, і нанесений він був по найсакраментальнішій її функції – материнству. Рух за «право розпоряджатися жінкою своїм тілом» - це було ніщо інше як прагнення зруйнувати жіночу неповторність, зруйнувати потенціал її материнських почуттів. Так паростки руху за контрацепцію стають першою сходинкою до руйнації жіночого єства. Наступним підтверджуючим кроком стало – посилення відторгнення материнства через дозвіл та пропаганду абортів. Жінка стає «повним власником» свого тіла і починає розпоряджатися життям ненародженої дитини. Небезпека подібних світоглядних позицій полягала в тому, що навіть в країнах, де аборти і надалі залишалися забороненими, дозвіл на цей акт в інших державах породжував психологічну та духовну розбещеність. А відповідно зростала спокуса «оцівілізуватися». Політичним провідникам важливо було не тільки ввести жінку в даний стан, але й закріпити та посилити його. То ж наступним кроком – стає боротьба жіночих рухів проти сексуального пригнічення і за сексуальну свободу, за свободу вибору сексуального партнера.
Крок за кроком жінка не просто починає втрачати засади збереження родини, а сама, ставши жертвою маніпуляцій, перетворюється в руйнівника споконвічних цінностей. Проте, зазначені кроки «вивільнення» жінки виявилися не достатньо ефективними, бо більшість представниць жіночості і надалі залишалися на ціннісних позиціях. То ж гасла феміністичних рухів починають набувати окультуреної форми і акцент переноситься з сексуальної сфери на суспільно-соціальну та фахово-професійну. Жінка проголошується домінанто важливою, а наслідком цього - проголошується її самодостатність. Але дана модель не приймалася чоловічою половиною людства, то ж необхідно було випрацювати презентаційні гасла, які б були спроможними не тільки позитивізувати ставлення до себе, але й залучитися чоловічою підтримкою. Серед активних представників борців за власне визнання стають такі організації, як: американський Союз за рівноправ′я, Американська асоціація суфражисток, Національний союз феміністок (Англія), Жіноча ліберальна федерація, Національний жіночий соціальний і політичний союз, Жіноча ліга свободи, німецький Союз жіночих товариств та ін..
То ж наступним кроком стає проголошення курсу на самодостатність не тільки жінки, але й чоловіка, тобто на самодостатність особистості як найвищої цінності. Саме в цей період і виникає поняття «гендерна рівність». До представників цих рухів можна зарахувати: Міжнародну жіночу раду, Міжнародний жіночий союз, Міжнародну жіночу лігу миру та свободи та ін. Формально зміщені акценти з сексуальної сфери переструктуруються в соціальні. І боротьба за руйнацію родини, за руйнацію держави та церкви набуває облагодженого статусу «боротьби за гендерну рівність». Весь мовний апарат забезпечується позитивним звучанням, а його відокремлення для більшості від ентелехії, стає гаслом «гуманної цивілізації». Проте, знецінення родини навіть на цьому етапі є незавершеним. То ж під приводом «гендерної рівності» починають розроблятися та впроваджуватися програми андрогінного виховання особистості. Ці програми не просто спрямовані на розвиток її самодостатності, а знищують (під приводом об’єднання) чоловічий та жіночий початок в людині. Анрогінне виховання, як би гарно його не презентували в якості виховання «відкритості» на свою та протилежну стать, є вихованням безстатевим, егоцентричним. Наслідком подібного розвитку суспільства стає його огомосексуаленість. Бо коли дитина не отримує стійкого статевого стрижня власної особистості, вона втрачає психосексуальні орієнтири на майбутнє. То ж перехід з однієї сексуальної ролі на іншу також стає досить умовним. Всі описані тенденції чітко простежуються у західних країнах. Але наступним кроком руйнації людства за огомосексуаленістю стає педофілія. І вже зараз у парламентах скандинавських країн є спроби лобіювання даних законів. При подібних пропозиціях мовний апарат досить вуалюється. Так лобійований закон про легалізацію педофілії має досить благозвучну назву «Зниження вікової межі згоди на одностатеві комунікації до 12 років». В основі подібної динаміки є все ж ті гендернорівнісні міфи.
Ми розглянули лише дуже коротко історичний розвиток рухів за гендерну рівність. Проте важливо зрозуміти суть тієї шкоди, яку вони завдають. Якщо взяти власну психотерапевтичну практику сімейного консультування та психотерапії, то ще десять років тому питання «працювати дружині чи ні» - це була справа самої жінки і справа матеріального добробуту родини. Натомість сьогодні тридцять відсотків молодих родин постають перед проблемою «гендерної рівності». Молоді чоловіки досить відкрито заявляють про те, що вони не мусять утримувати родину, і що жінка повинна на рівні з ним здобувати матеріальні блага. Років п’ятнадцять тому один з клієнтів сказав дуже мудрі речі: «Мені звісно б хотілося, щоб дружина була вдома, доглядала господу, мене, дітей. Проте я знаю, що їй подобається її робота, яка робить її трохи щасливішою. А коли жінка щаслива, вона робить щасливою і всю родину.» Натомість зараз все частіше чоловіки вимагають від дружин з огляду на гендерну рівність працювати не в сфері, де їй подобається і де вона може розкрити свої таланти, а в сфері матеріального накопичення благ.
Але не тільки у чоловіка змінюється свідомість щодо родинних стосунків, ця свідомість міняється і у жінки. На сучасному етапі розвитку суспільства жінка теж активно починає протестувати проти ролі берегині. Найтиповіші фрази, якими вони висловлюють власне невдоволення – це «чого я маю готувати йому сніданки, у нас гендерна рівність. Мені більше треба часу на збори – то ж може сам приготувати і собі і мені…» На перший погляд здається, що дана думка є цілком логічною і правильною, проте подібне мислення закладає руйнівні передумови подружнього життя. Але перш ніж пояснити це детально, наведу ще один показник дослідження, яке ми проводили протягом 2004-2010 років на групах наречених, що готуються до вінчання (це понад 3000 чоловік). До 2007 року середній показник по групі готовності до шлюбу був завжди вищий у дівчат ніж у юнаків. З 2007 року картина різко змінилася. Тепер показники готовності до шлюбу стали більшими у чоловічого представництва. Здавалося б на перший погляд, що це позитивна тенденція. Проте даний позитив досягається не поступовим зростання рівня готовності молоді до шлюбу, а фактором руйнації природного показника готовності у жінок. Жінка є за своєю природою дуже чутливою, і вона чутлива в однаковій мірі як до добра, так і до зла. Тому розбещуючі тенденції в суспільстві, в першу чергу, впливають на жінку.
Культивування засобами масової інформації двох в однаковій мірі неспроможних образів жінки-пустунки і жінки-залізної леді призводять до руйнації образу гармонійної жінки, яка з одного боку має природну мудрість і чутливість, а з іншого в повноті користується талантами, що не руйнують, а допомагають розкрити їй суть власного покликання.
Людина істота суспільна. То ж все людство формується і розвивається в контексті розвитку суспільних стосунків. Дослід всього людства, конкретного народу чи роду передається, за Г.Юнгом, в якості колективного несвідомого. Фактори безпосередньої передачі інформації від покоління до покоління лягають на виткану канву генетично переданих настанов. То ж гендерні ролі це не просто фактор статевої соціаліалізації особистості – це фактор генетичної адаптації особистості як статевої істоти до суспільно-соціальних умов. Якщо втручатися у давні (стрижневі) структури людського буття, що в новонародженому виступає в якості нерозгорнутого потенціалу, то ми можемо порушити закладену природою структуру «розгортання особистості.»
Чим активніше стає боротьба жінки за сексуальну, соціальну, професійну рівність, тим стрімкіше зміщуються акценти на самодостатність особистості, тим більше особистість стає андрогінною і тим більша кількість людей переходить із табору гетеросексуалів до гомосексуалів, тим більше прогресує гомосексуальна модель не тільки родинного буття, але й фахової презентації. До речі, в Україні вже розроблений закон про захист секс меншин при прийнятті на роботу. Таким чином особа з гомосексуальною залежністю, в разі прийняття подібного закону, отримує привілейований статус порівняно із людиною традиційної сексуальної орієнтації.
Частина захисників програм гендерної рівності в категоричній формі відкидають вплив гендерної політики на тенденцію огомосексуаленості суспільства. Основна мотивація подібного відмежування, на їх думку, є той факт, що програми гендерної рівності не зачіпають сексуальну орієнтацію особистості, а працюють лише з соціальними стереотипами гендерних ролей, тобто з гендерними стереотипами (gender stereotype), що характеризують прийняті в суспільстві уявлення про маскулинність та фемінність. Проте реальній стан речей говорить про протилежне. Доповіді на семінар та конференціях, присвячені темі гендерної рівності поступово сугестують думку про рівно значимість і рівноціннісність всіх видів сексуально-рольових проявів: тобто гетеро сексуальності, бісексуальності, гомо сексуальності.
Сучасний науковий світ поділений по-суті на два табори: перший, і надалі залишається на позиціях, що гендерні відмінності є результатом, в першу чергу, генетико-біологічного та психолого-духовного потенціалу соціалізації особистості, а соціальні норми виступають в якості похідних від домінантних складників, а другий – виступає на «сучасних позиціях соціальної психології» і соціальні норми гендерної поведінки трактує як домінанти при формуванні гендерних ролей і гендерних стереотипів поведінки. Проте, щоб детальніше розібратися в подібних відмінностях слід проаналізувати поле культурної простору особистості, як такої, а також поле культурного простору родини, яка все таки і надалі залишається простором первинної соціалізації особистості.
Для більшої наочності представимо культурний простір людини у вигляді моделі (мал. 1), утвореної через перетин трьох найвагоміших для буття людини складників: психо-сексуального (АС1В1), суспільно-соціального (А2В2С), фахово-професійного (А1ВС2). Центральне положення всієї культурної реальності особистості займає її духовність, що характеризується дифузійністю, тобто інтегрованим проникненням у всі сфери людського буття. При низькій духовності можна говорити як про критичний фактор утворення стану вакуум-духовності, тобто відсутності не тільки проникнення вищих цінностей в буттєвий простір особистості, але й про наявність негативного, викривленого її духовного розвитку у цілому.
Сімейний простір є складником психо-сексуальної культурного простору особистості і розглядається нами як у системі внутрішніх суб’єктних рефлексій, так і в системі зовнішніх суб’єкт-суб’єктних взаємодій за типами стосунків “суб’єкт-парнер”, “суб’єкт-батьки”, “суб’єкт-нащадок». Проте простір психо-сексуальної культурної реальності є ширшим за сімейну складову, оскільки передбачає наявність ще таких складників як: досімейний простір (психосексуальна презентативність особистості в процесі психосексуального розвитку до моменту створення власної родини), післясімейний простір (утвореному в результаті розлучення, усамітнення з будь-яких причин, зокрема: смерті чоловіка чи дружини, втрати дітей, тощо), позасімейний простір (будь-яка гендерна чи сексуальна зовнішня комунікація).
Родинний культурний простір передбачає наявність як безпосередньо сімейного, так і позасімейного простору особистості. Останній характеризується не тільки психосексуальною поведінкою людини за межами власної родини, але й психосексуальною презентативністю її в межах суспільно-соціальної та професійно-фахової культурних реальностей як сім’янина, або принаймні як особи, що давала певні обітниці (незалежно від того, чи насправді вона її дотримується чи не дотримується), і має певні обов’язки перед чоловічок чи дружиною, та дітьми.
У системі внутрішніх суб’єктних рефлексій особистості сімейне культурне поле проявляється у: прийнятті нею власної неповторності як статевої, так і соціальної; внутрішніх настановах статево-рольової поведінки; усвідомленні власної сексуальності як унікальної цінності; використанні ціннісних засад та норм адекватної сексуально-рольової та статево-рольовох поведінки тощо. Підсистема зовнішніх суб’єкт-суб'єктних взаємодій характеризується здатністю особистості до прийняття іншої статевої та соціальної особистісної неповторності, зокрема партнера, батьків, дітей; адекватною ґендерно-рольовою та сексуально-рольовою поведінкою; дотриманням норм сексуальної та соціальної презентації у стосунках типу «суб’єкт-батьки», «суб’єкт-партнер», «суб’єкт-нащадок”, “суб’єкт-суспільство” чи “суб’єкт-колектив” (у педагогічній діяльності додаються стосунки за типом «суб’єкт-учень», у психологічній – «суб’єкт-клієнт», у медичній – «суб’єкт-пацієнт» тощо), володіння засобами комунікативної розбудови відносин за зазначеними типами стосунків тощо.
Як бачимо з аналізу культурного простору людини, гендер – є лише складовою її психо-соціо-сексуального поля буття. Якщо порівняти його вплив на суспільно-соціальну та фахово-професійну сфери особистості з іншими особистісними проявами, то він походить на верхівку айсбергу, натомість сам айсберг залишається під покровом цілої особистісної системи індивіда. Тобто, представники табору гендерно-рівнісної експансії дуже улегковажнено описують лише зовнішньо-соціальну верхівку величезної гори і намагаються при цьому не просто змінити її образ, а переструктуювати всю величезну глибу без будь-якого заглибленого її вивчення та аналізу.
Оскільки людина як така не є одностатевою істотою, а існує в дихотомії «чоловік-жінка», то при зростанні енергетичних витрат жінкою у суспільно-соціальній чи фахово-професійній сфері, саме на стільки ж мають бути зменшені ці витрати з боку чоловіка. При цьому відбувається перерозподіл психо-сексуальної енергії у культурному просторі як жінки, так і чоловіка. Зменшення психологічної активності у психо-сексуальному, зокрема, у сімейному просторі жінки для збереження балансу має бути скомпенсоване збільшенням цієї активності у ідентичному просторі з боку чоловіка. Але реальність показує, що міра компенсаторності є обмеженою, оскільки жінка, перебравши домінантну активність у фахово-професійній та суспільно-соціальній сферах не може забезпечити чоловікові здатності народжувати дітей. Тобто, не може забезпечити йому рівності у відтворенні людської популяції. А це доводить, що рівність між чоловіком і жінкою є лише новітнім соціалізаційним міфом, який використовується як маніпуляційний гачок для задоволення економічних та політичних амбіцій певних структур.
Взагалі найбільша небезпека цього міфу полягає у деструктивних суспільних процесах: по-перше, падіння цінності інституту сім′ї , відкладання або відмова від народження дітей в догоду кар′єрі, маніпуляція темою насильства в сім′ї при відсутності реальних об′єктивних досліджень даного питання. Так представники організацій з гендерної рівності, до яких переважно належать жінки, надають різні данні в межах 72-91% щодо факту різних видів насильства, які зазнає жінка в родині. Натомість чоловічі організації подають данні, що 97% чоловіків в Україні зазнають психологічного насильства з боку своїх дружин. При наймі така цифра прозвучала на засіданні Тернопільської обласної ради з вуст Норберта Нойхауса, представника фонду ім.Роберта Шумана (Німетчина) на весні 2010 р.
Безперечно, саме явище «насилля в сім′ї» існує, і його треба об′єктивно вивчати і створювати реальну систему допомоги жертвам насильства, але ця реальна картина не має нічого спільного з міфом. Бо саме подібні міфи є засобом насильницького формуванням суспільної думки в догоду пропаганди «ґендерної рівності», тобто в догоду того, чого не може існувати в природі.
Тож підбиваючи запропонований короткий огляд проблеми впливу сучасної гендерної політики на родину, можемо виділити наступні детермінанти гендернорівнісного екстремізму: сугестія цінності самодостатності, руйнування традиційних статеворієнтований проявів особистості, знецінення інституту материнства, маніпуляція психо-соціальними проблемами в суспільстві, стирання межі норми-паталогії сексуальних проявів, втручання та деформація традиційних культових моделей богослужінь тощо.
Література:
1. Біблія: книги священного писання старого та нового заповіту.― К.: Видання Київської патріархії УПЦКП, 2004.― С.1346
2. Основи теорії гендеру /під ред..Скорик М.М.- К.: «К.І.С.», 2004. – 535 с.
3. Флоренс Л. Джейс .Самоисполняющиеся пророчества: гендер с социально-психологической точки зрения / Сексология: хрестоматия. – М., 1996. – 145-162 с.
4. Троїцький С. Христианская философия брака. М.: Путь, 2001.― С.83.
5. Grabowscy M. I. W., Niemyscy A. i M., Wolochowicz M. i P., Zanim wybierzesz...// Przygotowanie do zycia wrodzinie // wyd. “And”, Warszawa, 1994.
Немає коментарів:
Дописати коментар