«Маніфест
сімей? Це ініціатива, яку потрібно підтримати, не можна про це
мовчати». Інтерв'ю з кардиналом Болонії кардиналом Карлом Каффарою для
журналу «Templi».
Живі очі і живий розум. Два
роки тому кардинал Каффара подав Папі Франциску свою відмову бути
наставником архиєпископату Болонії з причини віку. Папа відповів через
Апостольську нунціатуру Італії, що «Святійший Отець бажає, щоб він
продовжив ще два роки своє єпископське служіння в Болонії». Тепер, після
дванадцятирічного служіння главою єпархії, кардинал збирається покинути
Болонію. Але якою ж доброю людиною є цей сімдесятирічний старець,
котрий останні дні керує базилікою Сан-Петроніо. Він приймає виклик часу
з пророцтвом. І молиться у своєму серці: «Як довго ще, Господи?»
Після голосування Європейського
парламенту, котрий узаконив союзи і шлюби між людьми однієї статі (з
підтекстом впровадження гендерного виховання), ми прийшли до кардинала.
«Союзи геїв і гендер. Якщо б це були лише теорії, то було б легше про це
говорити», – сказав кардинал. «Теорії – це лише гіпотези, які не
бояться пройти тест на фальсифікацію. Але, на жаль, ми маємо справу з
ідеологією, яка жадає лише наказувати, тому я не хочу ні з ким вести
діалогу про це».
Усе ж таки ми прийшли поговорити про це.
Після референдуму в Дубліні і голосування парламенту в Страсбурзі, яке
зобов’язало усі країни ЄС впровадити освіту про гендер та шлюбні закони
для геїв, пора піклуватися про нашу Італію. «Стоп-сигнал» Європи, як
кажуть журналісти, досяг етапу автоматизації та впровадження його в фордівський складальний конвеєр.
Ми знайшли кардинала Каффару,
коли він уже говорив свої думки з цього приводу. Тому, ми увімкнули
диктофон на своєму iPhone, і дали кардиналові вільно викладати свої
роздуми. Ми навіть не придумували своїх запитань, щоб не зіпсути
тексту.
Кінець цивілізації
«У мене є кілька думок про рух у Європарламенті. Перша думка така: ми
бачимо кінець. Європа помирає. А, можливо, вона навіть не хоче жити.
Оскільки ще не було суспільства, яке б вижило після облагородження
гомосексуалізму. Я не кажу вже про практикування гомосексуалізму. Я
кажу: про «облагородження» гомосексуалізму. Я наголошую: хтось може
сказати, що жодна цивілізація не одобрювала одностатеві шлюби. Проте ми
повинні пам'ятати, що облагородження гомосексуалізму було чимось
більшим, ніж шлюб. У різних народів гомосексуалізм вважався священним
актом. Насправді в книзі Левіт для засуджено «облагороджування»
гомосексуалізму через священний обряд і використовується прикметник
«огидний». Він набув священного характеру під час того, що відбувалося в
поганських храмах та під час поганських обрядів».
«Насправді, існує тільки дві суспільні реальності, давайте назвемо їх
так: тільки два народи, які протримались декілька тисячоліть – і в цей
момент я, в першу чергу, думаю про єврейський народ – два народи
засудили гомосексуалізм: євреї та християни. Куди поділись ассирійці?
Куди зникли вавилоняни? Та єврейський народ був, радше, плем’ям, вони
здавались ніким, порівняно з іншими політико-релігійними реаліями. Проте
регулювання сексуального життя, як бачимо в книзі Левіт, мало вагому
роль в існуванні суспільства. Тому це перше, про що я подумав. Ми бачимо
кінець».
Сатана проти доказів
«Друга моя думка стосується віри. Коли стається щось подібне, то я
завжди ставлю питання: як так можливо, що у свідомості людини
елементарні докази настільки затуманюються, як таке можливо? І
відповідь, до якої я прийшов, є наступною: це все робота диявола. Це
останній виклик, який сатана закидає Богові Творцю, кажучи: «Побачиш, як
я зроблю творіння альтернативне Твоєму, і побачиш, що люди скажуть:
так, воно і справді краще. Ти обіцяєш їм свободу, а я пропоную їм
вседозволеність. Ти даруєш їм любов, я пропоную їм емоції. Ти хочеш
справедливості, а я ідеальної рівності, яка скасує будь-яку
відмінність».
«Відкриваю лапки. Чому я кажу «творіння альтернативи»? Тому що, якщо
ми повернемося, як Ісус просить нас, на Початок, до первинної картини,
яку задумав Бог, ми побачимо, що ця велика будівля, яка називається
Творінням, тримається на двох стовпах: на стосунках чоловіка та жінки
(тобто пари) і на людській праці. Зараз ми говоримо про перший стовп,
хоч другий теж руйнується. Але на цьому я зупинюся, тому що це не тема
нашої розмови. Ми стоїмо перед диявольською спокусою зробити
альтернативне Створіння, кидаючи виклик Богові в тому сенсі, що людина в
кінцевому результаті думатиме, що краще перебувати у цьому
альтернативному творінні. Пригадуєте Легенду про Великого Інквізитора?»
«Коли вже, Господи?»
«Третя думка прийшла до мене у формі питання: «Коли вже, Господи».
Голос, що звучить в моєму серці, каже, що Господь дає нам відповідь в
Одкровенні. У книзі сказано, що перед небесним престолом чекають вбиті
за справедливість мученики, які продовжують повторювати: «Коли вже,
Господи, Ти помстишся за нашу кров?» (Од. 6, 9–10). Мені ж належить
говорити: коли вже, Господи, Ти захистиш своє творіння? І знову
відповідь знаходжу у книзі Одкровення: «І було сказано їм, почекати ще
трохи, поки не доповниться число їхніх братів». Якою великою таємницею є
Божа терпеливість! Я думаю про рану його серця, яка стала видимою, коли
солдат проколов бік Христа. Адже про кожне творіння Біблія говорить: «І
побачив Бог, що це добре». Нарешті, кульмінацією після створення
чоловіка і жінки стали слова: «І побачив Бог, що все було дуже добре».
Радість великого Митця! Зараз цей великий витвір мистецтва повністю
знівечений. Бог терпеливий і милосердний. І відповідає: «Почекайте»,
тим, хто запитує: «Коли вже?». «Поки число вибраних не доповниться».
Сила Спасителя
«І ось остання думка. Одного разу, коли я був Архиєпископом Феррари, я
перебував в одному з найвіддаленіших сіл в дельті річки По. Місце, яке
здається краєм землі посеред бурхливої ріки, яка перш ніж впасти в море,
тече куди їй захочеться. Там я зустрівся з групою рибалок, людей, які в
буквальному сенсі проводять більшу частину свого життя в морі. Один з
них сказав: «Уявіть, що світ подібний на одну з тих циліндричних
посудин, у яку ми кладемо щойно спійману рибу, так ось, світ – це
посудина, а ми – щойно спіймана риба. Ось питання: дно цієї посудини як
називається?». Подумайте тільки, якийсь рибалка ставить таке філософське
запитання: як називається дно усіх речей? І тоді я, дуже вражений цим
питанням, відповів: «Дно не називається випадковістю; воно називається
щедрістю і любов’ю Того, Хто тримає нас усіх в Своїх обіймах». У ці дні я
думав про його питання і про ту відповідь, яку я дав цьому старому
рибалці, бо мені цікаво: ця спроба знівечити і знищити творіння Бога,
яка має таку силу, невже зрештою переможе? Ні, я думаю, що є сила
набагато потужніша – діяння Христа, Redemptor Hominis Christus, Христа
людського Визволителя».
Завдання священиків і подружжя
«Ще одна думка, викликана роздумами про ці дні. Як пастир, як я можу
допомогти своєму народу, моїм людям, зберегти у своєму розумі та у своїй
свідомості первородне бачення сім’ї? Як не дати їхнім серцям
окам'яніти? Я думаю, про молодь, про тих, хто зараз має мужність
одружитись, про дітей. І тоді я думаю про те як світ бореться з
глобальними епідеміями. Громадські організації охорони здоров'я що
роблять? Вони завжди діють у двох напрямках. Перший: спочатку вони
опікуються хворими і намагаються їх врятувати. Другий, не менш важливий,
та дійсно, вирішальний: вони намагаються зрозуміти причини епідемії,
для того, щоб розробити стратегію перемоги. З епідемією ми стикаємося
зараз. І, як пастир, я повинен запобігти захворюванню людей. Але в той
же час я повинен, запустити процес, тобто стратегію втручання, яка
потребуватиме терплячості, сил та часу. І боротись буде важче і важче.
Настільки, що іноді я говорю своїм священикам: «Я впевнений, що я помру в
своєму ліжку. Не можу сказати те ж саме про мого наступника. Ймовірно,
він помре в Доцці (Болонська в'язниця, – прим. ред.). Отже, ми говоримо
про тривалий процес, який затягне нас у жорстку боротьбу. Ми покликані
піти обома напрямками: напрямком власного втручання і довгої боротьби та
напрямком формування невідкладної стратегії довгого навчального
процесу».
«Хто буде це робити? Я говорю про боротьбу, яка вимагатиме часу і
вміння жертвувати? В основному, на мій погляд, це будуть пастирі Церкви,
а саме: єпископи та християнські подружжя. Як на мене, саме їм
доведеться відновити первісні докази в серцях людей».
«Пастирі Церкви, бо вони існують для цього. Вони отримали на це
посвяту і сила Христа в них. «Уже дві тисячі років у Європі єпископ є
одним з нервових центрів не тільки вічного життя, але й життя
суспільства» (Дж. Де Лука). І це суспільство смиренно возвеличує
повсякденне життя народу породженого Євангелієм, яке проповідує єпископ.
І сімейні пари, тому що раціональний дискурс утворюється лише після
сприйняття краси, добра, яку бачиш перед очима, в християнському шлюбі».
Щодо негайного втручання?
«Я повинен зізнатися, що і я у скрутному становищі. І це тому, що не
рідко людське серце не є моїм союзником. Я думаю про ситуацію, у якій
зараз є молодь. Вони приходять і запитують мене: «Чому ми повинні
боротись за шлюб, коли навіть не можемо бути впевнені, що до вечора ми
все ще любитимемо один одного». Тепер на це питанням у мене є лише одна
відповідь: згадайте про те, що ви відчували, коли сказали дівчині чи
хлопцеві: «Я люблю тебе, я люблю тебе насправді сильно». Можливо, ви
подумали у своєму серці: «Я дарую всього себе іншій людині, але тільки
на чверть години, ну максимум до вечора»? Це не досвід любові, яка,
насправді, є дарунком. У своїй природі це – позика, яка від початку є
розрахунком».
«Тепер, якщо ти зможеш допомогти людині почути цей внутрішній голос
(Августин), вважай, що вона врятована. Тому що серце не обманює. Велика
догматична теза Католицької Церкви: гріх не повністю зіпсував людину.
Церква завжди цьому навчала. Людина накоїла величезних лих, але образ
Божий залишився. Я бачу, що сьогодні молоді люди все менше і менше
здатні звернутися до цього голосу. Ця сама проблема була і в Августина,
коли він був такого ж віку. Що зворушило Августина врешті-решт? Він
побачив єпископа Амвросія; побачив як спільнота співає більше серцем,
ніж губами, про красу творіння: Deus creator omnium, прекрасний гімн
Амвросія».
«На сьогоднішній день для молоді це дуже важко, але я думаю, що саме
це має бути негайним втручанням. Немає іншого виходу. Якщо ми втратимо
цього союзника, яким є людське серце, адже серце людське є союзником
Євангелія, бо воно було створеним у Христі і на подобу Христа –якщо ми
втратимо цього союзника, як я казав, я не бачу більше ніякого виходу».
«Останнє, що я б хотів сказати. Чим більше я живу, тим більше я
розумію значення в житті людини суспільних законів. Я розумію слова
Геракліта: «Народ повинен боротися за закони, як за стіни міста». Чим
більше старію, тим більше я розумію значення законів в житті народу.
Сьогодні, здається, що держава зреклася свого законодавчого обов’язку,
зреклася своєї гідності, тепер вона виконує бажання лише окремих осіб.
Тому утворилось суспільство повне егоїзму або крихких збігів протилежних
інтересів. Тацит говорить: «Corruptissima republica, plurimae leges».
Багато законів, коли держава корумпована. Коли держава корумпована
закони помножуються. Це сьогоднішня ситуація».
«Це замкнуте коло, з одного боку, закони, здається, лише відтворюють
чиїсь бажання. Це неминуче породжує соціальні конфлікти, боротьбу,
верховенства сильного проти слабкого, це корумпованість самої ідеї
загального блага, ідеї Республіки. Тому суспільство намагається
виправитися за допомогою законів, забуваючи, що ніколи не буде законів,
настільки досконалих, щоб замінити практикування чеснот. Такого ніколи
не буде. Тут, на мій погляд, ми священики, маємо велику відповідальність
за те, що допустили, щоб католики стали малозначимими у суспільстві. Ми
невиправдано це допустили. Коли Церква таке робила? Коли великі пастирі
Церкви таке робили?».
«У світлі цих фактів (можливості визнання
одностатевих шлюбів в Італії) немає такої більшості, яка б змусила мене
замовчати. Бо в такому випадку я став би собакою, яка не гавкає»…
«Папа Франциск сказав, що дитина не може бути піддослідним кроликом.
Зараз роблять псевдо-педагогічні експерименти над дітьми. Але яке ми
маємо право таке робити? Ще вагомішими є слова Ісуса про захист дітей».
«Я думаю, що римська ініціатива (маніфест за традиційну сім’ю) це те,
що потрібно було зробити. На наступний день парламент може прийме
закон, який визнає шлюби між одностатевими парами. Може, й так. Але
нехай знає, що це щось глибоко неправильне... І ми повинні сказати про
це. Коли Господь говорить пророку Єзекиїлу: «Ти їм докоряй», – а пророк
відповідає: «Добре, але вони мене не слухають». «Ти докори, і тоді той
кому ти докоряв несе відповідальність, а не ти, бо ти ж йому докорив.
Але якщо ти не доркорятимеш, то ти будеш за це відповідати». Якщо ми
будемо мовчати про такі речі, то станемо співучасниками такої величезної
несправедливості щодо дітей, яких з суб'єкта права, яким є кожна
людина, перетворили в об'єкт бажання дорослих. Ми повернулися до
поганства, де дитина не мала ніяких прав. Вона була просто об'єктом «в
розпорядженні» дорослих. Отже, я повторю, на мій погляд, цю ініціативу
потрібно підтримати, не можна мовчати».
Немає коментарів:
Дописати коментар