20.03.2015р. Б. / Гомосексуалізм: «інша орієнтація», збочення чи хвороба?

Магістер філософії Петро Гусак 

Не обманюйте себе! 

Ані розпусники, ані ідолопоклонники,  ані перелюбники, ані розгнуздані,  ані мужоложники ... 

Царства Божого не успадкують. 

(1 Кор 6,9-10) 

Хоча явище, що його означують поняттям “гомосексуалізм”, відоме давно, однак це поняття увійшло в ужиток наприкінці ХІХ століття. Утворене воно з грецького та латинського слів (гр. homoios – однаковий + лат. sexus – стать), і як вже вказує сама етимологія, означає воно стосунки між особами тої самої статі. Однак у житті існує безліч “стосунків між особами тої самої статі”, таких, як дружба, співпраця, торгівля, осягнення спільних інтересів чи політична діяльність, і в жодному з них не згадується поняття “стать” – вона просто не відіграє там суттєвої ролі. Таким чином, якщо поняття “стать” винесено в означення стосунків, охарактеризованих словом “гомосексуалізм”, то ці стосунки безпосередньо торкаються статі, чи, іншими словами, однаковість статевих ознак є безпосереднім об’єктом цих стосунків. Існує два значення поняття “гомосексуалізм”:

1. Схильність до сексуальних бажань щодо осіб тої самої статі – гомосексуальний потяг.
2. Сексуальна активність між особами тої самої статі.

(Таке розрізнення виявиться дуже важливим для нашого подальшого розгляду). Крім поняття “гомосексуалізм”, застосовуються також близькі за значенням поняття “педерастія” та “лесбіянство”. Термін “педераст” (гр. pais, -dos – хлопчик, erastēs – любитель, коханець) означає дослівно: “любитель хлопчиків”. Вперше цим терміном почали називати тренерів хлопчиків у гімнасії, тобто – давньогрецькій споруді для спортивних занять, де всі тренувалися в нагому вигляді. Саме завдяки цій обставині та специфічній поведінці тренерів це слово було вжито у тому значенні, яке воно має сьогодні. Термін “лесбіянство”, який означає сексуальний потяг і/або сексуальну активність між особами жіночої статі, походить від назви грецького острова Лесбос, де, на відміну від решти Греції, жінки мали однакові права з чоловіками та втішалися повною свободою громадської діяльності – організовували поетичні, театральні гуртки і под. Саме там набуло поширення згадане явище та були спроби надати йому культурно-мистецького обґрунтування: лесбійські стосунки оспівувала тамтешня поетеса Сафо.  Термін “лесбіянство” є, таким чином, вужчим, підвидовим щодо поняття “гомосексуалізм”, і тому в подальшому розгляді я використовуватиму термін “гомосексуалізм” для означення як чоловічих, так і жіночих схильностей і стосунків.

Навіщо ж торкатися цієї тематики? Чи повинні когось цікавити чужі схильності, чи – тим паче – приватні та інтимні стосунки? Чи має принципове значення, що ці схильності та дії стосуються осіб тої самої, а не протилежної статі?

Справа в тому, що будь-які міжособові стосунки, навіть найбільш приватні, вже за самою своєю суттю (як міжособові) мають суспільний вимір, тобто так чи інакше впливають на суспільне життя та формують його. Тим більше, що тут ідеться про статеві стосунки, тобто про стосунки, які безпосередньо стосуються таких тем, як любов, гідність особи та зродження людей, тобто – через вагомість свого предмету мають моральну значущість. Яку ж моральну значущість можуть мати гомосексуальний потяг та (як суперечливо звучить це формулювання!) “статеві стосунки між особами тої самої статі”? Відповісти на це запитання допоможе усвідомлення того, чим за своєю суттю є людська статевість (тобто – поділ на статі) та яке її справжнє значення.

Чому людина існує у цих відмінних, однак взаємодоповнюючих себе проявах – як чоловік і жінка? Чи лише для цілей розмноження? Адже в рослинному та тваринному світі можемо знайти далеко ефективніші способи розмноження – веґетативний (поділ бактерій, спори, брунькування) та гермафродитизм (таким способом розмножуються, наприклад, дощові черви і таргани – кожна особина відкладає вже готові до розвитку яйця), навіть більше – як вказує Макс Шелер – поділ на статі сам по собі є гальмуванням процесу розмноження, тому що при ньому кількість здатних до розмноження особин зменшується удвічі.^[1] Адекватно зрозуміти поділ на статі зможемо тільки тоді, коли візьмемо до уваги основну рису людської особи, яка відрізняє її від тваринного світу: homo capax amoris – людина здатна любити.^[2] Любов, про яку тут ідеться, означає не пошук себе і свого задоволення, а повне й остаточне віддання себе іншій особі та бажання добра їй. Так взаємно любити себе, подарувати себе одне одному можуть тільки чоловік і жінка. І будова їхніх тіл, зокрема – статевих органів, уможливлює їм таке самовіддання, яке – у свою чергу – веде до зродження нової людської особи. Як же ж прекрасно, що люди зроджуються внаслідок самовіддання в любові, а не завдяки механічному, суто біологічному процесові!

“Тіло має “весільне значення”, тому що воно виявляє покликання чоловіка і жінки стати дарунком одне для одного, дарунком, який вповні здійснюється у їхньому єднанні “в одне тіло”. Тіло має також “плідне значення”, яке (за Божою волею) завдяки їхньому єднанню приводить у світ “третю особу”.^[3]

Говорячи мовою християнського богослов’я: мета людської статевості – відображати Пресвяту Тройцю, “незбагненну божественну спільноту Осіб” (Папа Іван Павло ІІ, промова на аудієнції 14 листопада 1979 р.), приводячи у світ “третю особу”.⁴

Виникає питання: чи можуть особи тої самої статі (не беручи до уваги їхньої повної нездатності привести у світ “третю особу”) стати таким дарунком одне для одного? Чи можуть вони вповні віддати себе, а отже – і прийняти такий дар? Відповідь однозначна – ні. Тому що необхідною передумовою для такого взаємного самовіддання і прийняття дару є власне згадана відмінність – духовна і тілесна – між чоловіком і жінкою. Саме тому, що вони відмінні, можуть вони взаємно доповнювати себе і стати “одним тілом”, що у перекладі з біблійної алеґоричної мови означає: витворити найвищу духовну і тілесну єдність, яка тільки можлива для людини на природному рівні (ще вищою єдністю є містичний екстаз, однак це вже – надприродний вимір). Навіть короткого погляду на природу чоловіка і жінки достатньо, щоби це зрозуміти. Перш за все: основною рисою чоловіка є його творча активність. У своєму спілкуванні з жінкою чоловік є активним, він дає їй дар. Основна ж риса жінки – сприйнятливість, здатність розкритися, прийняти той дар. Чоловік не має жіночої здатності прийняти такий дар від іншого чоловіка. Так само і жінка не може дати такого дару іншій жінці, бо не має таких – чоловічих – властивостей. Зі сказаного можемо зробити висновок, що гомосексуалізм не має нічого спільного з коханням. Як би гомосексуалісти не переконували себе й інших, що вони кохають одне одного, насправді їхня сексуальна активність є використанням одне одного як засобу для задоволення власної пожадливості, а це – повна протилежність до кохання. Дозволити ж використовувати себе як засіб для такого задоволення теж не є виразом кохання, а лише – приниженням власної гідності. Повніше це зрозуміти дозволить чітке та ясне – без евфемізмів – усвідомлення того, які саме види сексуальної активності практикують гомосексуалісти.

Гомосексуалісти-чоловіки практикують взаємну мастурбацію, оральний секс, анальний секс і деколи – анілінґ (лизання заднього проходу). Лесбіянки – взаємну мастурбацію, оральний секс і деколи – коїтус з використанням дільдо – штучного замінника чоловічого прутня. (Деякі з них роблять операцію “зміни статі” і отримують таким чином квазі-прутень з хрящової кістки та узятої з сідниць шкіри). Зрозуміло, що весь цей комплекс дій, саме тому, що він не є мовою любові, а лише виразом пожадливості, неморальний. Однак, беручи до уваги, що у стосунках гомосексуалістівчоловіків відбувається penetratio – проникнення прутня у ротову порожнину чи пряму кишку, що є особливо огидним приниженням людської гідності^[4], можемо ствердити, що чоловіча гомосексуальна активність набагато огидніша та неморальніша, ніж “більш поверхневі” лесбійські стосунки (це, звичайно, не виправдовує останніх). Відповідно, і наслідки цих стосунків для здоров’я набагато серйозніші – гостра ректальна травма, нетримання калу та рак заднього проходу. А якщо взяти до уваги, що гомосексуалісти-чоловіки більш схильні до проміскуїтету (невпорядкованих стосунків з багатьма партнерами), ніж лесбіянки^[5], стає зрозумілим, що їхнє співжиття – це часто справжній розсадник венеричних хвороб, В-гепатиту та СНІДу. Крім уже сказаного, слід зазначити, що гомосексуальні стосунки є наругою над телеологією людського тіла – у них задіюються органи, які за своєю суттю мають зовсім інше призначення у функціонуванні організму і тому не можуть запевнити справді особового єднання в любові.^[6] 

Юдео-християнська традиція завжди засуджувала гомосексуалізм (власне – гомосексуальну активність). Підставою для такого засудження було і залишається розуміння людини – чоловіка і жінки у їхній єдності – як образу Божого та розуміння богоствореності подружжя як священного зв’язку між чоловіком і жінкою:

“І сотворив Бог людину на Свій образ; на Божий образ сотворив її, чоловіком і жінкою сотворив їх. І благословив їх Бог і сказав їм: “Будьте плідні й множтеся і наповняйте землю. ...” (Бут 1,27-28). “Так-то полишає чоловік свого батька і матір і пристає до своєї жінки, і стануть вони одним тілом” (Бут 2,24).

Бог дав чоловікові і жінці унікальну можливість ставати одним тілом та зробив їх співучасниками Свого творення: Він дав їм можливість множитися, творити нове життя, приводити на світ собі подібних. Гомосексуалізм є бунтом проти цих Божих слів, бо вже не чоловік і жінка, а особи однієї статі, і не «стають одним тілом», а використовують одне одного для задоволення похоті. Одночасно нехтується тим Божим даром давання нового життя, даром співтворіння з Богом. Тому гомосексуалізм гидкий перед Очима Божими.

Незмінне засудження гомосексуалізму в юдео-християнській традиції має своє обґрунтування в Біблії: вже у книзі Буття знаходимо опис знищення Содому і Гоморри як Божої кари за поширені там гомосексуальні практики (Бут 18,20 – 19,29).  У Законі Мойсея знаходимо надзвичайно суворе засудження гомосексуальних практик:

«З чоловіком не сходитимешся, як сходишся з жінкою: це гидота. ... Кожен бо, хто допуститься якоїсь із тих гидот, – кожен такий буде викорінений з-поміж людей своїх» (Лев 18,22 і 29) та: «Господь сказав Мойсеєві: ... Коли чоловік зійдеться з чоловіком так, як з жінкою, обидва вчинили гидоту, смертю мусять їх покарати, кров їхня на них» (Лев 20,1-13).

У пророка Ісаї читаємо:

“Вираз їхнього обличчя проти них свідчить; вони явно, як Содом, про свій гріх розповідають, вони його не криють. Горе їм! Бо самі на себе зло накликають” (Іс 3,9).

У св. Апостола Павла знаходимо суворий осуд поширених серед язичників гомосексуальних практик:

“За це ж і видав їх Бог пристрастям ганебним, бо їхні жінки змінили природні вживання на протиприродні. Так само і чоловіки, полишивши природні вживання з жінкою, розпалилися своєю пожадливістю один до одного, чинячи ганьбу, чоловіки на чоловіках, і приймаючи на собі самих належну плату свого блуду”  (Рм 1, 26-27), а також виключення мужоложників з числа тих, які можуть спастися:

“Не обманюйте себе! Ані розпусники, ані ідолопоклонники, ані перелюбники, ані розгнуздані, ані мужоложники ... Царства Божого не успадкують” (1Кор 6,9-10).

Подібне читаємо і в 1 посланні до Тимофія:

“...закон дано не для праведника, лише для беззаконних, непокірних, безбожних, грішників, нечестивих та нечистих, батьковбивців та матеревбивців, душогубців, розпусників, мужоложців, людокрадів, забріханців, кривоприсяжників і для всіх інших, що противляться здоровому навчанню...” (1 Тим 1,10).

Крім св. Апостола Павла, гомосексуалізм суворо засуджують св.св. Апостоли Петро та Юда (Фаддей):

“...коли Він, щоб дати приклад безбожникам майбутнім, міста Содом і Гомору обернув у попіл, ... коли Він вирятував праведного Лота, якого пригнітала розбещена поведінка беззаконників, – бо праведник, живучи між ними, мучився день у день, ... глядівши і слухавши беззаконних учинки, – то Господь знає, як визволяти побожних від від спокуси, неправедних же, призначених для кари, тримати на день суду; особливо тих, які лише шукають брудних похотей тіла і зневажають Всевладу” (2 Пет 2,6-10),  

Та:

“Так само Содом і Гомора з сусідніми містами, – які ... віддались були розпусті й кинулися за іншим тілом, – лежать як приклад, скарані вічним вогнем” (Юд 7).

Вся наступна Церковна традиція теж незмінно засуджувала гомосексуальні практики. Достатньо згадати такі ранньохристиянські джерела, як Дідахе (Вчення Дванадцяти Апостолів), Лист Варнави та ранньохристиянських авторів – Юстина Мученика, Климента Александрійського, Тертуліяна, Новатіяна, Кипріяна Карфаґенського, Арнобія, Євсевія Кесарійського – всі вони, наводячи різні приклади з грецької міфології та поганських практик, засуджували гомосексуалізм, особливо педерастію у властивому значенні цього слова (зведення хлопчиків) та кастрацію для гомосексуальних цілей (те, що сьогодні зветься “транссексуалізм”).^[7] Ми знаходимо засудження гомосексуалізму у св. Отців як Східної, так і Західної Церкви, у схоластів та Учителів Церкви пізнішого періоду. Василій Великий, Йоан Златоустий, Авґустин Гіппонський, Папа Григорій Великий, Петро Даміані, Бонавентура, Тома Аквінський, Катерина Сієнська, Бернардин із Сієни та Петро Канізій – ось неповний перелік святих достойників, які протягом Церковної історії у своїх творах виразно засуджували гомосексуалізм – як “диявольську пристрасть” (Йоан Златоустий), як “порок, небезпечніший від усіх інших пороків..., що чинить людей ницими та спонукує до ненависті супроти Бога” (Петро Даміані), як “протиприродний порок, що зневажає Бога – Упорядника природи” (Тома Аквінський), як “проклятий гріх, до якого відчувають відразу навіть демони, які заволоділи цими нещасними” (Катерина Сієнська^[8]), як “прокляту содомію, що каламутить розум та є ... найбільшим гріхом, який тільки існує” (Бернардин із Сієни).^[9]

Гомосексуалізм був засуджений цілою низкою Соборів, починаючи від ранньої доби Церкви. Ось декілька прикладів: Собор в Ельвірі (Іспанія, 305 р.) заборонив уділювати педерастам Тайну Євхаристії навіть в годині смерті. Собор в Анкирі (314 р.) наклав за гомосексуалізм церковно-правові покарання. Собор в Толедо (693 р.) засудив гомосексуальні практики як злочин, який слід карати юридичними засобами: клериків, які його допустилися, слід позбавити сану та відправити на дожиттєве вигнання, мирянам же – анафема і, після побиття батогом, теж вигнання. Собор у Навлі (Палестина, 1120 р.) наклав цілу низку точно визначених покарань за гомосексуальні практики – від найбільш лагідних до спалення на вогні (для “рецидивістів”). Лятеранський Собор (1179 р.) постановив, що якщо когось із клериків спіймають при здійсненні цього гріха проти природи, через якого “спадає гнів Божий на синів бунтівливих” (Еф 5,6), то позбавити його сану та вигнати в монастир на покаяння, а мирянина – анафематствувати та строго віддалити від спільноти вірних.^[10]

Римські Папи своїми буллами та конституціями теж неодноразово засуджували гомосексуальні практики. Серед визначніших: святий Папа Пій V (1504-1572) видав дві конституції – Cum primum (“Коли спершу”, від 1.04.1566 р.) та Horrendum illud scelus (“Жахливий цей злочин”, від 30.08.1568 р.), у яких таврував гомосексуалізм як “огидний протиприродний порок похітливості” та накладав клерикам, що його допустилися, покарання у вигляді позбавлення всіх церковних гідностей, привілеїв та парохій, позбавлення сану та передання їх світському судові, який має їх судити нарівні з мирянами.^[11]

Святий Папа Пій X видав у 1910 р. “Великий катехизм”, у якому означив гомосексуалізм як “нечистий гріх проти природи” та зарахував його, поряд з умисним вбивством, до гріхів, які “волають до Неба про помсту”.^[12] Папа Бенедикт XV видав у 1917 р. Кодекс Канонічного права, який залишався у силі до 1983 р. Кодекс приписував як покарання за гомосексуальні практики для мирян – “кару честі”, яка означала втрату доброго імені, заборону займатися церковною діяльністю та сповняти функції, пов’язані з довірою, наприклад, хрещених батьків чи суддів. Для клериків – позбавлення посад, парохій та деколи – утримання (СІС, Can. 2359, § 2).¹⁴

Після ІІ Ватиканського Собору Конґреґація Доктрини Віри видала два документи – Декларацію про деякі питання статевої етики Persona humana (25.12.1975 р.) та пастирське послання від 1.10.1986 р. Конґреґація підтверджує, що не можна жодним чином узаконювати стосунки, які цілковито суперечать Божому планові та гідності людини.¹⁵

„...згідно з об’єктивним моральним порядком гомосексуальним стосункам бракує суттєвої і необхідної до-цільної скерованості. У Святому Письмі вони засуджені як серйозна розбещеність і навіть представлені як сумний наслідок відкинення Бога (Рм 1,24-27; 1Кор 6,10; 1Тм 1,10). Ця біблійна оцінка, звичайно, не дозволяє нам робити висновки, що той, хто страждає від цієї аномалії, особисто відповідальний за неї. Вона лише стверджує той факт, що гомосексуальний акт сам по собі внутрішньо розладнаний і не може бути виправданим за жодних обставин“.^[13]

А ось що сказано в Пастирському посланні про душпастирство для гомосексуалістів:

„Як у випадку з кожним моральним непорядком, гомосексуальна активність стає на заваді самосповненню і особистому щастю, тому що вона суперечить мудрості Творця. Якщо Церква спростовує хибні думки стосовно гомосексуалізму, то вона радше захищає – реалістично та автентично зрозумілу – свободу і гідність людини, аніж обмежує її“.^[14]

Гомосексуальну активність засуджує чинний нині, апробований у 1992 році Папою Іваном Павлом ІІ новий "Катехизм Католицької Церкви":

„... Спираючись на Святе Письмо, яке таврує гомосексуалізм як гидке збочення, церковна традиція завжди пояснювала, що «гомосексуальні дії самі по собі внутрішньо невпорядковані» (Конґреґація Доктрини Віри, Декларація Persona humana, VIII). Вони є провиною проти природного права, бо продовження людського життя в такому статевому акті є виключене. Вони походять не зі справжньої потреби афективного і статевого взаємодоповнення. Їх не можна в жодному разі одобрити“.^[15]

І далі:

Люди з гомосексуальною схильністю покликані до чистоти. Через чесноти самоопанування, які виховують до внутрішньої свободи, повинні і можуть вони ... з молитвою і благодаттю, яка пливе зі Святих Таїнств, крок за кроком, але рішуче наближатися до християнської досконалості^[16].

Як же ж повинні ставитися до гомосексуалізму всі ми – Християни та (політично активні і перейняті турботою про “спільне благо”) громадяни? Яким повинно бути ставлення до цього явища державного авторитету – включно з відповідним законодавством? Для того, щоби могти відповісти на це питання, слід перш за все взяти до уваги те засадниче розрізнення, представлене на самому початку: між схильністю (гомосексуальним потягом) та гомосексуальною активністю. Хоча така схильність має тенденцію до морально злої поведінки і через те – об’єктивно невпорядкована^[17], то все ж таки вона (доки не зактуалізована в гомосексуальних актах), є морально нейтральною. Часто люди з такою схильністю стверджують, що її не вибирали, чи навіть – що такими народилися (сучасна генетика не в змозі підтвердити спадковість такої схильності^[18]). Тому і в оцінці та ставленні до неї потрібно виходити з позаморальних критеріїв: розглядати її як хворобу, як узалежнення, подібне до багатьох інших, що потребує співчуття та лікування.^[19] (Навіть якщо припустити, що гомосексуальна схильність може бути вродженою чи успадкованою, то це зовсім не означає, що вона в такому випадку є природною. Навпаки, вона є тоді такою самою хворобою, як і вроджене каліцтво, спадковий туберкульоз чи сифіліс, і також потребує лікування, гормонального чи психологічного^[20]). Зрозуміло, що лікування повинно бути добровільним: хворі цією схильністю повинні самі хотіти змінити свою “орієнтацію”, а щоби вони могли це захотіти, обов’язком усіх (лікарів, психологів і не тільки) є: називати речі своїми іменами, тобто говорити правду про хворобливість такої схильності, не обманювати хворих баєчками про її «нормальність» чи «інакшість / рівноцінність». Це, зрештою, належить до прямих обов’язків лікаря – не приховувати від хворого інформацію про його стан.

Тільки знаючи правду про хворобливість цієї схильності, уражені нею можуть захотіти змінитися.

Що стосується гомосексуальних актів, які, на відміну від схильності, мають неґативну моральну значущість (щоправда, така схильність є для них передумовою), то тут повинне діяти непорушне християнське правило, сформульоване св. Авґустином Гіппонським: interficere errorem, diligere errantem – припиняти гріх, але любити грішника. Не можна відкидати чи принижувати людину через її навіть найогидніші вчинки, однак таке “співчуття і тактовне ставлення”^[21] не означає потурання її вчинкам. Не можна ототожнювати людину з її вчинками, вона має свою окрему ідентичність та гідність як особа, хоча вчинки і впливають на неї. У застосуванні до нашої конкретної теми: шануючи гідність гомосексуаліста чи лесбіянки, намагатися запобігти чи навіть не допустити до збочених сексуальних актів чи їхнього пропагування, і тим більше – не давати їм моральної чи правової санкції, як це вчинив, нехтуючи моральними поняттями та двотисячолітньою християнською європейською традицією, Європарламент у 1994 році (резолюція А3-0028/94). Виробити належне ставлення до практикуючих гомосексуалістів допоможе ще одне розрізнення, прийняте на американському континенті: розрізнення між homosexual та gay.  “Гомосексуаліст” – це людина, яка має таку схильність і навіть – зі слабкості – практикує гомосексуальні акти, однак розуміє збоченість і протиприродність свого нахилу та намагається від нього звільнитися. 

Такому (чи – такій) слід виявляти співчуття та допомогу, як уже було сказано вище. “Ґей” (з англ. gay – веселий, пістрявий, розбещений) – це той, хто гордиться своєю орієнтацією, активно її пропагує, займається “вербуванням”, тобто намагається звести інших, які перед тим не мали такої орієнтації, вважає гетеросексуальне подружжя меншовартісним, та бореться за т. зв. “права сексуальних меншин”, тобто – за право укладати легальний “шлюб”, адоптувати дітей, займати у Церкві, суспільстві, виховних закладах, армії і т. д. ті ж пости, що й люди з гетеросексуальною орієнтацією. Це означає, що “ґеї” є небезпечними для решти громадян, які не поділяють їхньої “орієнтації” і мають врештірешт право на морально безпечне середовище для себе та своїх дітей. Щоби проілюструвати цю думку, наведу лише одну цитату з американського журналу The Gay community News:

“Ми содомізуємо ваших синів – символ вашої нікчемної чоловічості, ваших пустих мрій та вульгарної брехні. Ми будемо зводити їх у ваших школах, у ваших спальнях, у ваших гімназіях, у ваших семінаріях, у ваших молодіжних групах, в туалетах ваших кінотеатрів, у ваших будинках Конґресу – всюди, де чоловіки перебувають разом. Ваші сини стануть нашими коханцями і виконуватимуть наші накази. Вони будуть перероблені на нашу подобу. Вони прийдуть, щоби палко жадати нас та поклонятися нам”.^[22]

Цей же автор накреслює програму руху “ґеїв”: скасування гетеросексуального подружжя, вчинення сексу між мужчинами вимогою звичаїв, вигнання всіх, хто цьому противиться, скасування сімейної єдності, передання дітей на виховання гомосексуалістам, закриття усіх Церков, які засуджують гомосексуалізм, вчинення гомосексуалізму вимогою “справжнього благородства” і т. д.^[23] Читач може зробити закид, що це писав “ґей”-екстреміст, та що назагал “ґеї” таких поглядів не притримуються. Якраз навпаки – ці всі змісти органічно випливають з їхньої активної пропаганди гомосексуалізму і більше чи менше радикально присутні в їхніх програмах. (Перефразовуючи Віктора Морозова: численні “ґеї” це явно висловити “не можуть, але хочуть”). Таким чином, “ґеї” перебувають у явній опозиції до життя, справжньої любові, подружжя та сім’ї^[24] – цінностей, які є засадничими для суспільства та блага громадян. Тому і гілки влади повинні певним чином на них реагувати. І хоча можна дискутувати, чи потрібна в Кримінальному Кодексі стаття за мужолозтво^[25] (це не стосується гомосексуального зґвалтування чи зведення неповнолітніх, бо такі дії слід карати ще строгіше, ніж аналогічні гетеросексуальні), однак коли “ґеї” та лесбіянки проводять демонстрації з метою відстоювання вже згаданих "прав", то адекватною відповіддю влади на це повинні стати ґумові кийки і водомети: як влучно зазначає Священна Конґреґація Доктрини Віри, “права на гомосексуалізм не існує”.^[26]

 

[1] Див.: Scheler, Max, Über Scham und Schamgefühl // Schriften aus dem Nachlass, Bd. I // Bouvier Verlag Herbert Grundmann: Bonn. – С. 71-72.

[2] Поділ на статі в рослинному і тваринному світі можемо охарактеризувати згідно з австрійським богословом Карлом Ранером SJ як “прелюдію появи духа у світі”.

[3] Вест, Крістофер, Богослов’я тіла: виховання до буття людиною (переклад мій – П.Г.). ⁴ Див.: ёТам само.

[4] Це дуже добре розуміють в місцях позбавлення волі, де такі гомосексуальні практики використовуються як особливе приниження – “опускання” – тих, що певним чином завинили.

[5] Захисник “гомосексуального подружжя” Ендрю Салліван пише, що “у співжитті двох чоловіків більш правдоподібним є розуміння потреби позаподружніх стосунків, аніж у подружжі чоловіка і жінки. ...відсутність дітей дає гомосексуальним парам більшу свободу” (Andrew Sullivan, Virtually normal // Meehan, Mary. The Homosexual Condition: Can It Be Changed? Prevented? – www.catholic-pages.com/dir/homosexuality.asp ).

[6] Див.: Гусак, Петро. Чи дійсно не монстр? // Мета, № 22-23 (118-119), 1997 р.), а. також: Rev. John H. Miller, C.S.C., S.T.D., Homosexuality: What? How? Dangers and Remedies. – www.petersnet.net/browse/887.htm .

[7] Див.: Early Teachings on Homosexuality, www.catholic.com/library/early_teachings_on_homosexuality.asp .

[8] Св. Катерина Сієнська записала ці слова, які Ісус Христос сказав їй в об’явленні (“Розмова про Боже Провидіння”, глава 124).

[9] Див.: Roberto de Mattei (Hrsg.), Kirche und Homosexualität. Die Gründe einer unwandelbaren Verurteilung. –  ChristianaVerlag: Stein am Rhein 1996. – С. 13-21.

[10] Див.: Там само. – С. 22.

[11] Там само. – С. 22-24.

[12] “Ці гріхи звуться такими, що волають до Неба про помсту, тому що Святий Дух так говорить, і тому, що їхня злоба настільки важка та очевидна, що вона кидає Богові виклик суворо її покарати”. („Великий катехизм“ Папи Пія X, § 967).  ¹⁴ Див.: Roberto de Mattei (Hrsg.), Цит. тв., – C. 25-26. ¹⁵ Там само. – С. 26.

[13] Священна Конґреґація Доктрини Віри, Декларація про деякі питання статевої етики Persona humana,   § VIII. // Документи Католицької Церкви про шлюб та сім’ю. Львів: В-цтво ЛБА, 2002. – Том ІІ. – С. 152.

[14] Священна Конґреґація Доктрини Віри, Пастирське послання про душпастирство для гомосексуалістів, § 7.

[15] Katechismus der Katholischen Kirche. – R. Oldenbourg Verlag: München – Libreria Editrice, Vaticana, 1993; § 2357 (підкреслення та переклад мої – П.Г.).

[16] Там же, § 2359.

[17] Пор.: Священна Конґреґація Доктрини Віри, Пастирське послання про душпастирство для гомосексуалістів, § 3.

[18] Див.: Феофанова, Алла. Старанно вивчений гомосексуалізм // Дзеркало Тижня On The WEB № 38 (362), субота, 29 вересня – 5 жовтня 2001 р., www.zn.kiev.ua/ie/show/362/32378/ .

[19] Я маю намір присвятити питанню про походження гомосексуальної схильності та можливості зміни орієнтації окрему статтю.

[20] Див.: Гусак, Петро. Чи дійсно не монстр? // Мета, № 22-23 (118-119), 1997.

[21] Katechismus der Katholischen Kirche. – R. Oldenbourg Verlag: München – Libreria Editrice Vaticana, 1993; § 2358.

[22] Swift, Michael, Speaking up for the homoerotic order, in: The Gay community News, February 15-21, 1987 (Переклад мій – П.Г.).

[23] Rev. John H. Miller, C.S.C., S.T.D., Homosexuality: What? How? Dangers and Remedies. –  www.petersnet.net/browse/887.htm .

[24] Там само.

[25] Україна, як і більшість європейських країн, цю статтю вже скасувала, натомість ввела у Кримінальний Кодекс статтю 153 “Насильницьке задоволення статевої потреби у позаприродний спосіб”.

[26] Священна Конґреґація Доктрини Віри, Пастирське послання про душпастирство для гомосексуалістів, § 13.

Джерела:  Вісник Інституту Родини і Подружнього Життя Львівської Богословської Академії, №3.

Воїни Христа Царя