Патріарх Української Греко-Католицької
Церкви Блаженніший Святослав в інтерактивній програмі «Відкрита Церква»
на «Живому ТБ» на тему «Дар життя» поділився своїми міркуваннями про
завершення земного життя та опіку над невиліковно хворими і вмираючими.
-
Церква від початку проповіді Христового Євангелія захищає людське життя
від його зачаття до природної смерті. Людське життя не завершується
кінцем земного шляху, воно є більшим за життя людини у видимому
матеріальному світі.
-
Ми повинні все зробити, аби хворі, вмираючі, стражденні наші брати і
сестри завжди відчували себе гідними людьми, навіть у непрості моменти
свого життя.
-
На жаль, як в Україні, так і у світі, панують різні теорії, які
заперечують гідність хворої, немічної, вмираючої людини. Ще Платон
говорив про те, що коли хтось хворий, то потрібно не лікувати його, а
залишити, аби він помер. Очевидно, це суперечить поняттям християнського
милосердя і любові до ближнього.
-
Говорячи про гідність хворої, стражденної людини, християни вбачають у
ній насамперед стражденного Христа. Бо Ісус Христос, ставши людиною,
став учасником кожного людського життя і кожного людського страждання.
-
Захищаючи гідність вмираючої людини, ми почитаємо в ній стражденного
Христа, який через смерть веде цю людину до свого воскресіння. В
Україні, зокрема тепер, коли ми так багато говоримо про необхідність
реформи системи охорони здоров'я, звичайні хворі часто не відчувають до
себе належної поваги з боку нашої системи охорони здоров'я.
-
Україна перебуває в полоні спадку Радянського Союзу, де йшлося про те,
що держава передусім опікується працездатними людьми і людьми
репродуктивного віку. А пенсіонери, хворі випадають з числа пріоритетів,
зокрема, коли йдеться про необхідну фінансову допомогу, аби вони
відчували себе гідними людьми і громадянами своєї держави.
-
Церковні спільноти тільки розвивають свою присутність в системі
паліативної опіки. Сьогодні почали впроваджуватися хоспіси, в яких
надають належну медичну, християнську опіку невиліковно хворим і
вмираючим.
-
Людина боїться смерті, тому що створена для життя вічного. Проти смерті
протестує наше серце, наша свідомість. Смерть ‒ це те, що ставить перед
нами знак запитання.
-
Таємницю людської смерті відкрив перед нами Ісус Христос, бо добровільно
віддав себе на смерть, будучи безсмертним. Він зазнав смерті за своєю
людською природою для того, аби показати людині, що смерть ‒ це не
вирок, не кінець, а перехід, аби показати людині дорогу у воскресіння.
-
Гадаю, сьогоднішнє суспільство боїться про смерть говорити і боїться
відкривати дійсність смерті, бо не знає відповіді. Теперішнє
секуляризоване суспільство заперечує віру людини в життя після смерті.
За цією логікою, якщо смерть не має сенсу, тоді й життя не має сенсу.
- Якщо хтось знайшов відповідь на запитання про зміст і значення смерті, тоді він може віднайти зміст життя і свого страждання. Тому Церква, проповідуючи віру у воскресіння, запрошує сучасну людину замислитися про свою смерть.
Джерело: Департамент інформації УГКЦ
Немає коментарів:
Дописати коментар