14.06.2016р. Б. / Парад «рівності» у Києві: вболівання за Україну чи пошук видовищ?

Кожна людина має невід’ємні права, які випливають з її гідності. Кожна держава повинна гарантувати дотримання цих прав. До таких прав, наприклад, належить право на життя, на охорону здоров’я, на свободу віросповідання, на свободу думки.

Ці права універсальні та об’єктивні. Натомість від прав слід відрізнити бажання людини, які є приватною справою особи і завжди є суб’єктивними. Жодна держава не повинна гарантувати жодних суб’єктивних бажань. Бо тоді можна дійти до повністю абсурдних тверджень, наприклад, що держава повинна гарантувати «право» полетіти в космос чи «право» їсти шоколад.

З іншої сторони, держава, дбаючи про суспільне благо, повинна підтримувати ті ініціативи, які є суспільно корисними. Суспільно корисним називаємо те, що приносить користь суспільству, а не окремим індивідуумам всупереч суспільному благу. Не йде мова про те, щоби жертвувати конкретною людиною заради суспільних інтересів (це механізми тоталітарних ідеологій), бо ж тоді держава порушувала би об’єктивні права людини, які абсолютно непорушні. Йде мова про те, що держава, не порушуючи фундаментальних прав людини, може і повинна підтримувати і схвалювати ті суб’єктивні ініціативи чи бажання, які приносять вигоду суспільству та не загрожують гідності жодного її члена. Наприклад, держава повинна підтримувати інститут сім’ї чоловіка і жінки. Сім’я є клітиною суспільства і однозначно є вигідною для його функціонування. Сім’я є стабільним простором народження та виховання дітей, а отже, громадян держави. У свою чергу кількість громадян держави та їх добре виховання є міццю держави (всупереч неправдомовним теоріям про збідніння через перенаселення). Натомість спільнота осіб однієї статі не несе жодної вигоди суспільству. Чому держава повинна була б підтримувати та пропагувати таку форму життя? Це суб’єктивне бажання двох осіб, яке не несе жодної користі суспільству. Держава повинна гарантувати фундаментальні права осіб з нетрадиційною орієнтацією, зокрема їхнє право не зазнавати фізичного чи морального насильства з боку інших. Але держава не повинна і не може гарантувати їхнє суб’єктивне бажання, яке є суспільно невигідне, як об’єктивне право. Бо це абсурд. Якщо держава починає підтримувати суспільно невигідні ініціативи, які є просто приватними бажаннями тих чи інших осіб, то така держава перестає бути апаратом управління на благо суспільства, а стає апаратом лобіювання інтересів окремих людей.

Так звані паради «рівності», які явно підривають статус сім’ї чоловіка і жінки, які зовсім невигідні Українській державі, повинні були б бути недопущені українським суспільством. Недопущені, але не засобами насильства, зате засобами масового мирного спротиву. Натомість переконлива більшість українців просто залишиться байдужою до так званого параду «рівності» у столиці в найближчу неділю та зовсім не вболіває за долю української сім’ї і суспільства на загал. Зате чимало українців у цю неділю активно вболівали за збірну України в рамках Чемпіонату Європи з футболу. Наше вболівання за Українську державу чи не є просто пошуком «хліба і видовищ»? А зрештою, чи не того самого видовища ми потребуємо, коли дозволяємо і пропагуємо паради «рівності»?

Марія Ярема,
доктор біоетики, Regina Apostolorum, Рим

Джерела:     http://bioethics.ucu.edu.ua/

Воїни Христа Царя