ЗАХИСТИМО МАЙБУТНЄ УКРАЇНИ!



ЛЮБОВ
довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
ЛЮБОВ НІКОЛИ НЕ ПРОМИНАЄ!

***

ЗАХИСТИМО МАЙБУТНЄ УКРАЇНИ!

На цьому блозі викладатиметься інформація та інші матеріали для ВСІХ людей, бажаючих взяти участь у безстроковій АКЦІЇ "ЗАХИСТУ ЖИТТЯ"...

Слава Ісусу Христу!

Любі, у Христі Ісусі, брати й сестри, щановні відвідувачі моїх приватних блогів, новий блог, присвячений для поширення у мережі вкрай необхідної інформації про ЗАХИСТ та ЗБЕРЕЖЕННЯ ЖИТТЯ, усім, ще ненародженим дітям, але повноправним особам української нації, даним нам у дар від Небесного Отця...

ЗАКЛИКАЮ ВАС брати активну участь у позатерміновій акції - ЗАХИСТИМО МАЙБУТНЄ УКРАЇНИ!

З повагою, сл.Б. Леонід.

03.01.17

03.01.2017р. Б. / Послання Святішого Отця Франциска до Єпископів на свято святих невинних Дітей 28 грудня 2016 року

У Ватикані вчора, 2 січня 2017 року, оприлюднено Послання, яке Святіший Отець Франциск написав до Єпископів Католицької Церкви на свято святих невинних Дітей, яке відзначають в Католицькій Церкві латинського обряду 28 грудня. У Церквах візантійського обряду пам’ять святих дітей, убитих Іродом у Вифлеємі, відзначають на день пізніше, 29 грудня за григоріанським і, відповідно, 11 січня за юліанським, календарями.‎

Ця ремарка необхідна для розуміння змісту і дати написання цього важливого послання, яке виражає турботу Папи про дітей у сучасному світі, котрим суспільство і в наш час не здатне забезпечити гідний людської особи рівень життя і які зустрічають на своїй життєвій дорозі щоразу нових Іродів, які засліплені жадобою влади, тільки дивляться, як би використати тих, які себе самі ще не в силі захистити. Тому лист Папи – до Єпископів, яких Бог поставив пастирями у своїй Церкві.

Послання Святішого Отця

Дорогий брате,‎
Сьогодні, в день Святих Невинних, коли в наших серцях продовжують ‎лунати слова ангела до пастирів: «Я звіщаю вам ‎велику радість, що буде радістю всього народу: сьогодні народився вам у місті Давидовім ‎Спаситель» (Лк 2,10-11), я відчуваю потребу написати тобі. Нам приємно слухати ще раз цю звістку; слухати знову, що Бог є посеред нашого народу. Ця впевненість, яку ми відновлюємо з року в рік, є ‎джерелом нашої радості й нашої надії.‎

У ці дні ми можемо досвідчити, як літургія бере нас за руку і веде нас ‎до серця Різдва, вводить нас в Містерію і веде нас мало-помалу до джерела ‎християнської радості.‎

Як пастирі ми були покликані допомагати, щоб ця радість посеред нашого народу зростала. Нам ‎доручено, щоб ми опікувалися цією радістю. Бажаю відновити з тобою це запрошення, щоб ми ‎не дали вкрасти нам цю радість, оскільки багато разів розчаровані – і не без підстав – дійсністю, ‎Церквою або навіть розчаровані в самих собі, ми відчуваємо спокусу знайти змилування в ‎солодкуватій, позбавленій надії печалі, яка заполонює серця (див. Апост. повчання «Радість ‎Євангелія», 83).‎

Різдво, всупереч нашій волі, супроводжується також і плачем. Євангелисти не дозволили собі ‎замаскувати дійсність і зробити її більш вірогідною чи привабливою. Не дозволили собі ‎створити розповідь «гарну», але нереальну. Для них Різдво не було вигаданим притулком, у ‎якому можна було би сховатися перед проблемами і несправедливістю їхнього часу. Навпаки, ‎повідомляють нам, що і народження Сина Божого огорнуте трагедією болю. Цитуючи пророка ‎Єремію, євангелист Матей представляє це з великою суворістю: «В Рамі чути голос, плач і ‎велике ридання: то Рахиль плаче за дітьми своїми» (2,18). Це стогін болю матерів, які оплакують ‎смерть своїх невинних дітей, зустрівшись із тиранією і невгамовним прагненням влади Ірода.‎

Стогін, який навіть сьогодні ми можемо продовжувати слухати, який нас бере за душу і який не ‎можемо і не хочемо проігнорувати або втихомирити. ‎Сьогодні між нашими людьми, на жаль, – і ‎це я пишу з глибоким болем, – ‎чути досі ридання і сльози багатьох матерів, багатьох сімей, із-за ‎смерті їхніх ‎дітей, їх невинних дітей.‎

Молитовно споглядати на вертеп – це також споглядати на цей плач, це також вчитися ‎слухати ‎те, що відбувається навколо, і мати серце чутливе й відкрите на біль ближніх, особливо коли ‎мова йде про дітей; це також бути здатними визнати, що ще і сьогодні дописується ця сумна ‎глава історії. ‎ Споглядати на вертеп, ізолюючи його від життя, яке його оточує, означало ‎б ‎робити з Різдва гарну казку, яка б могла збудити в нас добрі почуття, але позбавила б нас ‎творчої сили Доброї Новини, яку Воплочене Слово хоче ‎ нам дати в дарі. А спокуса існує.‎

Чи можливо жити християнською радістю, повернувшись спиною до цієї ‎дійсності? Чи ‎можливо здійснити християнську радість, не звертаючи уваги на стогін брата чи сестри, дітей?‎

Святий Йосиф був першим покликаним оберігати радість Спасіння. ‎Маючи перед собою жахливі ‎злочини, які відбувалися, святий Йосиф – приклад людини ‎слухняної й вірної – був здатний ‎сприйняти Божий голос і місію, яку Отець йому ‎довірив. І тому, що він умів слухати Божий ‎голос і дав керувати себе його волею, він став більш чутливим до того, що було навколо нього, і ‎зумів відчитувати зміст подій реалістично.‎

Сьогодні те ж саме вимагається також від нас, пастирів: бути людьми, ‎здатними слухати, і не ‎бути глухими до голосу Отця, і так могти бути ‎більш чутливими до дійсності, яка нас оточує. ‎Сьогодні, маючи за зразок святого Йосифа, ми запрошені не дозволити, щоб у нас вкрали ‎радість. Ми ‎запрошені захищати її від Іродів наших днів. Як і святому Йосифові, ‎нам потрібна ‎відвага, щоб прийняти цю дійсність, щоб встати і взяти ‎її на руки (Мт. 2,20). Відвага, щоб ‎оберігати її від нових Іродів наших ‎днів, які підкоряють собі невинність наших дітей: ‎невинність, зламану під ‎вагою нелегальної та рабської праці, під вагою проституції ‎та ‎експлуатації; невинність, зруйновану війнами й вимушеною еміграцією із ‎втратою всього, ‎що це несе за собою. Тисячі наших дітей потрапили в ‎руки бандитів, мафій, торговців смертю, ‎які тільки тим і займаються, що їх підкоряють і наживаються на їх потребах.‎

Для прикладу, на сьогоднішній день 75 мільйонів дітей – через ‎надзвичайні ситуації ‎та затяжні кризи – були змушені перервати своє ‎навчання. У 2015 році 68% всіх людей, які ‎стали предметом секс-торгівлі у всьому світі, були діти. З іншого боку, одна третина дітей, які ‎змушені ‎були жити за межами своїх країн, зробили це внаслідок примусового ‎переміщення. Ми ‎живемо у світі, де майже половина дітей, які вмирають ‎у віці до 5 років, помирає від недоїдання. ‎У 2016 році, за оцінками, 150 ‎мільйонів дітей виконували дитячу працю, а багато з них ‎проживали в умовах ‎рабства. Згідно з останнім звітом, який підготувала ЮНІСЕФ, ‎якщо ‎ситуація в світі не зміниться, у 2030 році буде 167 мільйонів дітей, які ‎житимуть в умовах ‎крайньої бідності, 69 мільйонів дітей у віці до 5 років ‎помруть між 2016 і 2030 роками і 60 ‎мільйонів дітей не відвідуватимуть початкову школу.‎

Ми слухаємо плач і стогнання цих дітей; слухаємо і плач та ‎стогнання нашої матері Церкви, яка плаче не лише над болем, завданим її найменшим дітям, а й тому, що знає гріх деяких зі своїх членів: ‎страждання, історію і біль неповнолітніх, які зазнали сексуального насилля з боку священиків. Це гріх, який нас засоромлює. Люди, які були ‎відповідальні за опіку над цими дітьми, знищили їхню гідність. Ми ‎глибоко уболіваємо над цим і просимо прощення. Ми єднаємося з болем жертв і в свою чергу оплакуємо гріх. Гріх того всього, що сталося, ‎гріх недостатнього догляду, гріх приховування і заперечування, гріх ‎надуживання владою. І Церква гірко оплакує цей гріх своїх дітей і просить ‎прощення. Сьогодні, згадуючи день Святих Невинних, я хочу, щоб  ми відновили всі наші зусилля, аби ‎такі жахіття більше не ставалися між нами. Знайдімо потрібну відвагу для забезпечення всіх необхідних засобів і захисту в усьому життя наших дітей, щоб такі злочини більше не ‎повторювалися. Зробімо нашим,  ясно і чесно,  гасло «жодної толеранції» у цій сфері.‎

Християнська радість – це не така радість, яку хтось будує на краю дійсності, ‎ігноруючи її або діючи так, наче б вона не існувала. Християнська радість народжується з покликання – того самого, яке отримав святий Йосиф, – «взяти» і захищати ‎життя, особливо те сьогоднішніх Святих Невинних. Свято Різдва – це час, що ‎спонукає нас охороняти життя і допомогти йому народжуватися і зростати; ‎відновити себе як відважні пастирі. Це така відвага, яка породжує динамізм, здатний відповідально сприйняти дійсність, в якій сьогодні живе багато хто з ‎наших дітей, і працювати для забезпечення їм необхідних умов, щоб їхню гідність Божих дітей не тільки поважали, але передусім, щоб її захищали.‎

Не дозволяймо, щоб їм вкрали їхню радість. Не даймо, щоб вкрали нашу радість, охороняймо її та допомагаймо їй зростати.‎

Робімо це з тією ж батьківською вірністю, як святий Йосиф, а Марія, Мати ніжності, нехай не випускає нашу руку із своєї, щоб не затверділо нам серце.‎

З братньою любов’ю,
ФРАНЦИСК
З Ватикану, 28 грудня 2016 року
Свято Святих невинно вбитих Дітей, Мучеників

Переклад з італійського оригіналу: press.vatican.va.
Світлина L'Osservatore Romano.

Немає коментарів:

Дописати коментар