02.03.2019р. Б. / «Ми не можемо примусити нікого ні до чого, але ми можемо змінити себе – і це буде натхненням для інших», – отець Тихон Сергій Кульбака

Сімейні конфлікти – між чоловіком і дружиною, між батьками і дітьми тощо – одна із найпоширеніших проблем, з якою приходять до психолога, зазвичай уже на стадії безвиході. Щодо родинних стосунків нерідко просять поради в душпастиря – і це теж певною мірою жест відчаю. Чому і як родина з осередку тепла і любові перетворюється на пекло? І що робити в ситуації, коли продовжувати так жити стає неможливим? Про конфлікти в сім’ї й родині у щовівторковій програмі «Психологічна порадня» 27 лютого говорив о. Тихон Сергій Кульбака – священик і психотерапевт.

Отець Тихон Сергій Кульбака – сам по собі примітна й відома особистість: греко-католицький священик з Мар’їнки на Донеччині, душпастирював у Донецьку, був одним із організаторів молитовного марафону в часи Революції гідності, потрапив у полон до сепаратистів, був звільнений, нині живе і працює у Львові – і як священик, і як психотерапевт (має 22 роки психологічної практики і 27 років служіння). Після полону важко хворів, але зміг подолати хвороби – завдяки Богу і людям.  

Одна із ключових тез отця Тихона, зокрема й щодо конфліктів у стосунках між близькими людьми: іншу людину змінити неможливо, можна лише змінитиСЯ, змінити самого себе. Працювати над собою, своїми травмами і проблемами, які часто і є однією з причин важких стосунків. І ця праця дивовижним чином спонукатиме до змін іншу людину чи людей.

«Згадаймо євангельську історію про блудного сина, який пройшов довгий шлях світами й повернувся додому, але вже іншим, – каже священик. – Суть цієї притчі в тому, що зміни відбуваються лише тоді, коли ми переживаємо й набуваємо власних досвідів, проходимо свій шлях самі. Цей шлях неможливо пройти за когось – це питання доброї волі самої людини, яку заклав і дарував кожному з нас Бог. І якщо людина дивиться передусім на себе – дивиться без ілюзій, приймаючи себе такою, якою вона є, не тікаючи від відповідальності за своє життя, не звинувачуючи у своїх чи родинних проблемах когось – зміни можливі і в людині, і в її оточенні. І я, як священик і психотерапевт, був свідком таких змін не один раз…»

Діє закон сімейних систем: коли один із членів цієї системи починає змінюватися – змінюється і вся система.

«Ми не можемо і не зможемо примусити нікого ні до чого – навіть якщо здається, що це на добро. Це не так, – каже отець Тихон. – Якщо людина не хоче сама – ніякий примус не спрацює. Але ми можемо змінити себе, працювати з собою – і це буде натхненням для інших, пробудженням цього бажання, і поступово ці зміни відбуватимуться і з ними…»

Отець Тихон розповідає, що були випадки, коли на консультацію приходив хтось один із подружжя, пізніше – другий, потім їхні батьки. Чому? Тому що побачили, що інша людина стає впевненішою, спокійнішою, щасливішою в собі – стає іншою, і це надихає, «заражає».

Отець Тихон цитує своє улюблене прислів’я: працюй – ніби все залежить тільки від тебе, і молися – ніби все залежить тільки від Бога. «Важливо розуміти і приймати обидві ці умови: є Божа воля – і моя воля, і відповідальність за своє життя. Бо інколи всю відповідальність ми перекладаємо на Бога, але якщо нічого не змінюється в нашому житті, то, може, варто спитати себе – чи вичерпав я свої можливості й зробив усе, що від мене залежало?..»

На продовження теми відповідальності, у стосунках із собою і з іншими важливі особисті межі, відчування власного простору чи, у термінах психологів, – сепарація, відділення себе від батьків. Незавершена сепарація – це «невідпускання» батьками своїх синів/дочок – одна із причин і особистих, і сімейних драм як батьків, так і дітей. Отець Тихон каже: це відділення, окремішність, проживання власного життя відбувається з моменту народження і відділення від материнського тіла. З кожним роком і кроком дитина стає самостійнішою, набуває досвіду і відповідальності за власні вчинки і дії. У таїнстві шлюбу є слова про те, що «покине чоловік батька й матір, і приєднається до дружини своєї, і стануть вони одним цілим» – це етап нової самостійності та відповідальності вже не тільки за себе, а й за інших, за майбутню нову сім’ю.

Попри те, дуже часто таке відокремлення від батьків так і не відбувається – батьки продовжують впливати на життя своїх дітей, які давно мають власних дітей, контролювати їх. Саме такі несепаровані стосунки, фатальна взаємна залежність і несамостійність – як батьків, так і дітей, стають причиною міжособистісних конфліктів як у сім’ях, так і між поколіннями. Причому відбувається ланцюгова реакція: батьки передають такий досвід залежності своїм дітям, ті – своїм, і так далі. Це явище – хворобливої залежності, намагання впливати і контролювати чиєсь життя, і водночас власна нереалізованість, дуже розповсюджене на пострадянському просторі і це колосальна проблема – як особистісна, так і суспільна й екзистенційна.   

«Основи життєвого сценарію закладаються в сім’ї, – каже отець Тихон Кульбака. – І коли чоловік і жінка несуть у собі травми своїх родин, і ці рани не зцілені – тобто не пережиті усвідомлено, не прийняті і не відпущені, – вони переносять ці травми і рани й  на стосунки один із одним, а потім і на своїх дітей. Тому коли готуємо молодят до шлюбу, ми говоримо з ними і про це: якщо у вас зранені, непрості стосунки з вашими батьками, ці проблеми треба опрацювати, щоб не переносити ті ж сценарії у свою власну сім’ю…»

Такі несепаровані стосунки взаємної болісної залежності, за принципом гіперконтролю/опіки з боку батьків – і несамостійності, і невідповідальності за власне життя з боку дітей, є токсичними: у таких родинах всі незадоволені, нещасливі, усі страждають, але розірвати це порочне коло важко. До того ж такий сценарій передається: жінка чи чоловік, які мають недовершену сепарацію з батьками, не навчені проголошувати і захищати власні особистісні кордони, не будуть поважати кордони інших людей, і за тим же принципом виховуватимуть власних дітей. У таких випадках потрібні усвідомлені зусилля, щоб людина розуміла ненормальність такої поведінки і ставлення до себе й інших – тільки працею над собою можна перервати відтворення цього сценарію. «Потрібно брати відповідальність за своє життя і робити власні кроки – у тому числі, щоб вийти з такого токсичного стану», – каже отець Тихон.  

Отець Тихон вважає, що однією із причин багатьох проблем і конфліктів є, як він каже, ненавченість, відсутність найнеобхідніших знань, умінь і навичок щодо міжособистісних стосунків. Як психотерапевт, він веде ознайомчий курс «Конфлікти у сім’ї»: зібрання для всіх охочих відбуваються щочетверга в церкві Марії Сніжної у Львові, початок о 18:30.

Повністю стрім програми можна подивитися тут:

https://www.facebook.com/radio.voskresinna/videos/2046797205417131/?t=0

Джерело:    Департамент інформації УГКЦ

01.03.2019р. Б. / Іспит сумління – 5 хвилин, що перемінюють життя

Не дозволити пристрастям перемогти себе та не зволікати з наверненням заохотив вірних Святіший Отець, проповідуючи під час ранкової Святої Меси в четвер.

«Зупинитися, усвідомити свої падіння та пам’ятати про те, що кінець може прийти в будь-який момент і не повторювати постійно про безмежну Божу довготерпеливість, виправдовуючи бажання чинити все, що заманеться». Проповідуючи на Святій Месі в каплиці «Дому святої Марти» в четвер, 28 лютого 2019 р., Папа Франциск закликав до навернення, зупинився на порадах, які прозвучали в першому читанні, що було почерпнуте зі старозавітної Книги Сираха.

Опанувати пристрасті

Як зауважив проповідник, життєва мудрість є плодом щоденного досвіду, вона народжується із застанови над життям, із того, що зупиняємося, аби проаналізувати, як живемо. Цьому можуть допомогти підказки, які знаходимо в Книзі Сираха, що є, немовби, вказівками, які батько дає синові, дідусь – внукові.

«Не слідуй за своїми інстинктами, прислухаючись до пристрастей свого серця. Всі ми маємо пристрасті. Тож слід бути уважним, аби панувати над ними, взяти їх в руки. Пристрасті не є чимось лихим, вони є спонукою також і для того, щоб здійснювати чимало добрих речей. Але якщо ти неспроможний панувати над пристрастями, то вони опанують тобою», – наголосив Папа.

Не відкладати навернення на пізніше

Йдучи за вказівками Сираха, Святіший Отець наголосив на відносності життя. Ми не є вічними на цій землі й не слід думати, ніби можемо чинити все, що заманеться, уповаючи на безмежне Боже милосердя. «Не гайся повернутися до Господа, не відкладай з днини на днину, бо зненацька вибухне гнів Господній», – радить проповідник, цитуючи поради цього «біблійного дідуся», заохочуючи не зволікати з наверненням, з переміною життя, з його вдосконаленням, «виполюючи бур’яни, які всі ми маємо».

П’ять хвилин для переміни життя

«Не зволікай із наверненням». Заохочуючи не відкладати переміну свого життя на пізніше, Папа вказав на важливість щоденного іспиту совісті, щоб «доторкатися» до своїх невдач та поразок, які має кожен з нас. Не треба цього боятися, але бути здатними панувати над тим, що збуджує в нас пристрасть.

«Робімо цей малий іспит совісті кожного дня, щоб навертатися до Господа. Робімо постанови, щоб завтра постаратися, аби це більше не повторилося. Воно може повторитися, може меншою мірою, але ти зумів панувати над пристрастями, над різними речами, що трапляються, а не бути ними опанованим. Ніхто з нас не є певним, як і коли закінчить своє життя. Ці 5 хвилин наприкінці дня дуже допоможуть нам застановитися і не гаятися з переміною серця та наверненням до Господа. Нехай же Господь навчить нас Своєю мудрістю простувати цим шляхом», – побажав Святіший Отець.

Джерело:     НОВИНИ ВАТИКАНУ